Закордонний досвід регулювання інституту забезпечення доказів у цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закордонний досвід регулювання інституту забезпечення доказів у цивільному процесі

Лєзін Є.Є.,

аспірант кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У статті проводиться дослідження механізмів регулювання інституту забезпечення доказів в іноземних країнах. Базою для дослідження стали такі країни як Росія, Сполучені Штати Америки, Великобританія, Німеччина, Франція, Іспанія, Японія, Сінгапур та ін. На основі огляду законодавчих масивів відповідних держав, виокремлені особливості регулювання інституту забезпечення доказів у цивільному процесі, що характерні для них.

Ключові слова: забезпечення доказів США, Великобританія, Японія, Китай, Росія, Білорусь, Франція, Німеччина, Іспанія, Сінгапур, Гонконг, Малайзія, Казахстан, забезпечення доказів у цивільному процесі, розкриття доказів.

доказ іноземний законодавчий цивільний

В статье проводится исследование механизмов регулирования института обеспечения доказательств в зарубежных странах. Базой для исследования стали такие страны как Россия, США, Великобритания, Германия, Франция, Испания, Япония, Сингапур и др. На основе обзора законодательных массивов соответствующих государств, выделены особенности регулирования института обеспечения доказательств в гражданском процессе, характерные для них.

Ключевые слова: обеспечение доказательств США, Великобритания, Япония, Китай, Россия, Беларусь, Франция, Германия, Испания, Сингапур, Гонконг, Малайзия, Казахстан, обеспечение доказательств в гражданском процессе, раскрытие доказательств.

Foreign experience in regulating the institute of providing evidence in the civil process

The article examines the mechanisms of regulation of the institute for providing evidence in foreign countries. Countries such as Russia, the United States of America, Great Britain, Germany, France, Spain, Japan, Singapore, etc. were the basis for the study. On the basis of the review of the legislative arrays of the respective states, the peculiarities of the regulation of the institute providing evidence in the civil process, which are characteristic of them, are singled out.

Key words: providing evidence of the United States, Great Britain, Japan, China, Russia, Belarus, France, Germany, Spain, Singapore, Hong Kong, Malaysia, Kazakhstan, providing evidence in the civil process, disclosure of evidence.

Постановка проблеми. Забезпечення доказів як інститут, притаманний для всіх без винятку іноземних правових систем, різняться тільки процедури забезпечення, що обумовлене різноманітністю підходів до побудови системи доказування різних держав. Такі особливості визначаються насамперед положенням суду в процесі доказування, ролями інших інституцій, таких як нотаріат, адвокатура та надання їм відповідних повноважень у правовій системі окремої держави в цілому. Ці положення визначаються здебільшого традиціями правозастосування, особливостями правової свідомості громадян, політичним ладом країни, особливостями соціального устрою, тощо. Саме ці фактори унеможливлюють ствердження універсальної системи забезпечення доказів, доказування, судочинства в цілому. Проте огляд таких механізмів з точки зору вивчення досвіду дозволяє не тільки порівняти ефективність застосування механізму в контексті шляху досягнення мети, а й вивчити можливості його розвитку та розширення на відповідні процедури в Україні.

Аналіз останніх досліджень. Окремими питаннями забезпечення доказів в цивільному процесі зарубіжних країн займались українські вчені, такі як В.Д. Андрійцьо, О.О. Бадила, С.В. Васильєв, О.О. Грабовська, В.В. Комаров, С.Я. фурса, закордонні дослідники, зокрема Г.О. Аболонін, С.В. Будилін, А.Я. Клейменов, О.В. Кудрявцева, В.К. Пучинський, В.А. Черепанов, Y. Srinivasa Rao та інші. Проте, здебільшого, дослідження носять фрагментарний характер.

Завдання дослідження. Провести аналіз механізмів забезпечення доказів іноземних держав, визначити їх особливості, провести відповідні порівняння.

Виклад основного матеріалу. Пропонуємо розпочати дослідження з країн пострадянського простору як таких, законодавство та правові традиції котрих тісно переплелись через історичні особливості розвитку.

Загалом законодавство Російської Федерації (далі по тексту - РФ) передбачає різних суб'єктів забезпечення доказів до та після відкриття провадження у справі, віддаючи ключову роль нотаріату в досудовому забезпеченні доказів, не встановлюючи при цьому перелік способів такого забезпечення судом. Хоча статті 57, 58, 79, 69 ЦПК РФ передбачають відповідні процедури витребування доказів, їх огляду, призначення експертизи та допиту свідків [1]. Регулюючи при цьому позасудову процедуру забезпечення доказів, ст. 103 «Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат» передбачає вичерпний перелік способів забезпечення доказів нотаріусами шляхом допиту свідків, огляду письмових та речових доказів, призначення експертизи [2].

Примітним є те, що норми щодо забезпечення доказів нотаріусами в Радянському Союзі з'явились у 1974 р. з прийняттям закону РСФСР «Про державний нотаріат», який наділяв нотаріусів повноваженнями щодо забезпечення доказів для провадження справ у судах або адміністративних органах, у випадках, коли були підстави припускати, що подача доказів у майбутньому стане неможливою або утрудненою [3]. Згодом В.А. Васенков, характеризуючи використання таких механізмів, вказував, що забезпечення доказів нотаріусами відбувалось практично у всьому радянському союзі за винятком «Української, Білоруської, Казахської, Узбецької і Литовської РСР» [4, с. 88]. Хоча це не може вказувати про однозначну ефективність та результативність цієї процедури.

Вдосконалюючи процедури забезпечення доказів, законодавці подекуди дотримуються тенденції до розширення суб'єктів забезпечення доказів та введення субзабезпечувальних процедур. Наприклад, ст. 127 Цивільного процесуального кодексу Республіки Молдова передбачає різних суб'єктів забезпечення доказів до та після подання позовної заяви. зокрема, ч. 1 ст. 127 відносить до суб'єктів забезпечення доказів після початку судової процедури виключно суд, в той час, як до подачі позову, зважаючи на ч. 2 ст. 127, забезпечення доказів виконує широке коло суб'єктів, до яких відносяться судові виконавці, нотаріуси, офіційні особи дипломатичних представництв республіки Молдова. виняток із цього правила становить забезпечення доказів, що стосуються інтелектуальної власності, які забезпечуються судом в обох випадках в силу ст. 1271 ЦПК Республіки Молдова [5].

Цивільне процесуальне законодавство республіки Молдова не відносить витребування доказів до способу забезпечення доказів, хоча сам перелік є відкритим. За змістом ст. 119 ЦПК Республіки Молдова витребування є заходом, який застосовується судом за клопотанням сторін, у випадку, якщо зі збором доказів у них є труднощі. При цьому ця ж стаття містить механізм, за яким отримати витребуваний доказ може як суд, так і особа, яка має відповідну ухвалу.

Як вбачається з ст. 1272, 1273 ЦПК Республіки Молдова, позовна заява повинна бути подана протягом 20 робочих днів, в іншому випадку міри щодо забезпечення доказів визнаються відміненими, з неможливістю поновлення цього строку. Відміняються міри із забезпечення доказів також у наступних випадках: якщо будь-які дії або бездіяльність позивача завдали збитків; якщо встановлюється відсутність порушення або спроби порушення права на об'єкти інтелектуальної власності; згідно з рішенням суду; в інших, передбачених законом випадках. У випадку ініціювання процедури забезпечення доказів, до пред'явлення позову, на рахунок судового виконавця вноситься застава, у розмірі 20% від вартості майна, а якщо така сума не визначена, встановлюється фіксована сума в 5000 леїв [5].

Інший підхід до забезпечення доказів прослідковується в Білорусії, зокрема ст. 234 ЦПК Республіки Білорусь передбачає забезпечення доказів виключно судом як до, так і після подачі позову, не визначаючи відповідних способів. Нотаріус забезпечує докази тільки у випадку, коли вони потрібні для ведення справ в органах іноземних держав. Підставами забезпечення є побоювання, що подача відповідних доказів стане неможливою або утрудненою [6].

Формула забезпечення доказів Казахстану виглядає наступним чином. Способи забезпечення відповідають способам, що застосовуються в Республіці Молдова. Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється нотаріусами, після подання - судом [7].

Загалом спостерігається єдність підходів до забезпечення доказів практично всіх країн співдружності Незалежних Держав, про що говорять ЦПК Вірменії (ст. 65) [8], ЦПК Узбекистану (ст. 61-64) [9], ЦПК Азербайджану (ст. 85-87) [10], тощо.

Корисними для дослідження видаються також законодавчі норми Японії. Зокрема Відповідно до ст. 234-242 ЦПК Японії, питання про забезпечення доказів вирішується виключно судом, у випадках, коли існують обставини, за яких було б важко скористатись доказами, за умови, що вони не досліджувались раніше. Клопотання про забезпечення доказів може бути подане до та після подачі позовної заяви, проте в першому випадку суд має право призначити особу (special agent), котра буде виступати від імені опонента. Водночас суд може забезпечити докази з власної ініціативи. Ухвала про забезпечення доказів оскарженню не підлягає. розгляд відбувається за участю сторін, крім випадків необхідності термінового проведення розгляду. Важливим є також те, що забезпечення доказів шляхом допиту свідка, не перешкоджає його допиту в подальшому [11].

Не визначає способів забезпечення доказів Цивільний процесуальний кодекс Китаю, ст. 74 якого передбачає можливість сторін процесу завернутися до суду для забезпечення доказів, при можливій їх втраті чи знищенні. Цією ж статтею встановлюється можливість забезпечення доказів з ініціативи суду [12]. Необхідність участі сторін при забезпеченні доказів, визначається судом, який має право зобов'язати сторони бути присутніми при забезпеченні доказів [13, с. 52-53].

Окремому регулюванню піддаються норми щодо доказування Гонконгу, Малайзії, Сінгапуру, що обумовлене тривалим пануванням Великобританії над їхніми територіями внаслідок перемоги в «Опіумних війнах». Безумовно, більше ніж півтора віку впливу Великобританії обумовило глибоку інтеграцію правових принципів та методик у законодавство цих країн.

Досліджуючи процедуру доказування гонконгу, Малайзії та Сінгапуру російський дослідник В.А. Черепанов вказує на її схожість з процедурою, що передбачена англійським правом. Підготовкою справи до судового розгляду займається спеціально уповноважена особа, майстер (гонконг) або реєстратор суду (Сінгапур, Малайзія), котра, приймаючи позовну заяву: вирішує питання про видачу судового наказу про виклик відповідача; розглядає клопотання про прийняття забезпечувальних заходів; виносить накази про розкриття документів; приймає інші рішення [14, с. 54].

Окремої уваги в контексті нашого дослідження потребує інститут розкриття доказів як інструмент, покликаний на зменшення можливості зловживань шляхом приховування доказів. Зокрема, якщо якась зі сторін не розкриває всі наявні у неї докази, навіть у випадку, коли вони протирічать її інтересам, суд може відхилити позов або винести відповідне рішення на користь позивача [14, с. 56].

Безумовно, такі законодавчі положення досліджуваних країн створюють відповідні гарантії щодо доказування, скорочуючи при цьому тривалість розгляду справ, обумовлюючи відсутність додаткових ускладнень у формі необхідності додаткового витребування доказів, тощо. Оперує законодавство вказаних територій і інститутом, який нещодавно з'явився в цивільному процесі України, - можливістю сторін направити одна одній письмові запитання щодо обставин справи. В.А. Черепанов, описуючи цей механізм, вказує на його призначення як таке, що спрямоване на отримання зізнання або додаткових доказів [14, с. 57]. Примітним є те, що його виконання забезпечується таким же способом, як і необхідність розкриття доказів.

Крім розкриття документів, сторони також обмінюються письмовими показаннями свідків, включаючи висновки експертів та аффідевітами. Речові докази надаються суду за ініціативою сторони. Передбачена також можливість суду зобов'язати сторону надати речовий доказ. [14, с. 58, 61]

Останні механізми є досить розповсюдженими в світі через поширення права англо-саксонської правової сім'ї.

Важко переоцінити важливість таких процедур для доказування в США, Англії та інших країнах сім'ї. Характеризуючи роль цих інститутів у судовому порядку вирішення спорів, дослідники вказують, що обмін змагальними документами, взаємне розкриття доказів і нарада суддів з адвокатами є фундаментом підготовчої стадії американського цивільного процесу [15, с. 358].

Обмін змагальними документами або плідіювання (pleadings) з огляду на ст. 27 Федеральних правил цивільного процесу США (далі по тексту - ФПЦП) під цим терміном слід розуміти подачу сторонами наступних документів: скарги; відповіді на скаргу; зустрічного позову; відповіді на зустрічний позов; скарги третьої особи; відповідь на скаргу третьої особи; а також за рішенням суду відповіді на відповідь [16]. Аналогічне правило містить законодавство Великобританії, ст. 16 Цивільного процесуального кодексу якої містить положення під назвою «statements of case» [17, с. 35]. Ця дія є ідентичною щодо подачі заяв по суті справи в цивільному процесі України.

Примітним є те, що законодавство країн англосаксонської правової сім'ї стабілізує предмет доказування та захищає його від деформації вже з перших кроків судового врегулювання. Зокрема, наприклад аналіз індійського законодавства, проведений суддею Y. Srinivasa Rao показує, що правки та уточнення до заяв по суті справи допускаються лише у разі, коли вони не змінюють саму структуру скарги (заяви), та є добросовісними з боку заявника [18]. Таким чином, законодавець унеможливлює затягування справи сторонами, захищає сам процес від недобросовісного впливу сторін.

Наступною дією після плідіювання є розкриття доказів. На цьому етапі фактично відбувається збір доказів сторонами. Варто зазначити, що серед аналізованих нами раніше механізмів саме в країнах англо-саксонської правової сім'ї сторони мають найширші можливості щодо отримання доказів. Завдяки цьому сторони завчасно можуть проаналізувати увесь масив доказової інформації, порівнявши її з предметом доказування та визначитись щодо доцільності подальшого розгляду справи.

До методів отримання та фіксації доказів у цьому контексті належить механізм розкриття доказів. Зокрема в США існує процедура виявлення та представлення доказів (discovery). Вона являє обов'язок сторони (заявника), крім деяких винятків, не чекаючи запиту суду про відкриття доказів, надати іншим сторонам: контактні дані кожної людини, котра може мати інформацію, що розкривається; копії або зазначення відповідно до категорій місця знаходження всіх документів, електронної інформації та матеріальних речей, які сторона має в своєму розпорядженні; розрахунок збитків, понесених розкриваючою стороною (підпункт А, пункту 1, ч. а, ст. 26 ФПЦП) [16]. Також у рамках цієї процедури розкриваються особи свідків та експертів, яких сторона збирається залучити до процесу (підпункт А, пункту 2, ч. а, ст. 26 ФПЦП) [16]. Цією ж статтею передбачена можливість судового втручання щодо представлення доказів. Однак не підлягає витребуванню зокрема інформація, що загрожує національній безпеці США та, яка може привести до розголошення військових таємниць [15, с. 333]. Також слід пам'ятати про те, що кожен штат США може встановлювати додаткові винятки.

Однією з форм судового втручання, крім іншого, за змістом ст. 34 ФПЦП є дозвіл суду на копіювання стороною, перевірку або дослідження доказів, що перебувають у володінні іншої сторони. для цього суд може забезпечити доступ сторони на приватну чи іншу територію для перевірки, вимірів, огляду, дослідження, фотографування об'єктів, тощо. [16]

Інші способи фіксації доказів передбачені ст. 27 ФПЦП, до яких слід віднести: отримання усних показань від сторін та третіх осіб (deposition); отримання письмових відповідей на запитання у іншої сторони (interrogatories); надання документів, що відносяться до справи (producing documents) [16]. Ст. 30-36 ФПЦП передбачена можливість надсилання запитів про визнання іншою стороною певних фактів. Поруч з цими процедурами застосовується також отримання показань, даних під присягою, перед відповідною посадовою особою (affidavits) [19].

Важливо зазначити, що інформація, яка затребується, може не мати прямого відношення до предмета, а лише приводити до відповідного доказу, який буде мати безпосереднє відношення до предмета доказування.

Як слушно вказує Г.О. Аболонін, процедура «discovery» служить двом цілям. По-перше, вона дозволяє сторонам краще підготуватись до суду, зрозумівши, якими доказами володіє опонент. По-друге, вона дозволяє отримати доступ до окремих доказів, якими володіє опонент і які в іншому випадку були б недоступними. [20, с. 212 ]

Праву США відомі також забезпечення доказів до подачі позову. Ця процедура регламентується ст. 27 ФПЦП. Відповідно до якої зацікавлена особа може звернутись до окружного суду за місцем проживання майбутнього відповідача з відповідним клопотанням. способами забезпечення доказів у цьому випадку будуть: усний або письмовий допит осіб; дослідження документів або речей; освідування розумового або фізичного стану громадян [16].

Забезпечення доказів в США, як стверджує В.К. Пучинський, можливе також після розгляду справи, перед подачею апеляційної скарги. Ціллю такого забезпечення є фіксація інформації, яка буде потрібна після скасування рішення і повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції [15, с. 331-332].

Важливим є також питання про санкції за недотримання збереження доказів. У США такі санкції, залежно від штату, можуть бути як фінансового характеру, так і у вигляді судового рішення на користь іншої сторони внаслідок дії концепції «висновок навмисного знищення». Наводячи приклад застосування таких санкцій, А.Ю. Каламайко згадує випадок з практики у справі United State vs Philip Morris, де за невиконання посадовими особами компанії припису суду про збереження доказів відповідно до політики «роздрукувати та зберегти», суд не дозволив використати показання цих посадовців. Також на компанію був накладений штраф у розмірі 2,75 млн доларів. Ця санкція була застосована за знищення електронних поштових повідомлень [21, с. 437].

Недоліком цієї системи розкриття доказів є її затратність для особи, котра повинна розкривати докази та пов'язана зі значною кількістю труднощів щодо належного виконання обов'язку з розкриття. крім цього, як вказують деякі дослідники, така побудова системи може призводити до зловживань. Зокрема «fishing» доказів без мети ініціювання судової процедури, як засіб пошуку компромату, виснажити опонента, тощо [22]. Проте можна стверджувати, що корисний ефект від таких процедур все ж перевищує можливий негативний вплив, що підтверджується також тим, що, як стверджує А.Я. клейменов, більше 90% справ у США вирішуються на етапі підготовки справи до розгляду [23].

Дещо відрізняється процедура розкриття доказів у Великобританії в порівнянні з США. Зокрема згідно зі ст. 31.5 Правил цивільного процесу (далі по тексту - ПЦП) суддя бере активну участь у визначенні механізму розкриття доказів сторонам. Під час процедури зустрічі суду зі сторонами (case management conference), до якої сторони обмінюються інформацією про наявні в них докази, вартість їх розкриття та оптимальний для них механізм їх розкриття. За результатами цієї процесуальної дії суддя обирає механізм, обсяг, тощо розкриття доказів сторонами, при цьому важливу роль відіграє попередня домовленість сторін [24].

У цьому контексті особливої актуальності набуває необхідність фіксації домовленості сторін. Для цього законодавець запровадив особливу модель, «допроцесуальний протокол» (preaction protocol), в якому сторони фіксують дії щодо передачі одна одній інформації відносно майбутнього судового процесу. У літературі наводяться деякі цілі ведення протоколу: заохочення обміну інформацією та доказами; надання можливості сторонам уникнути судового процесу шляхом досягнення угоди; допомога ефективному управлінню рухом справи, у випадку неможливості уникнення суду [17, с. 25].

Існують також і деякі відмінності в процесуальному оформленні доказів. Наприклад, показання свідка до початку процесу допускаються лише за умови розпорядження суду. Ці показання надаються призначеній особі або безпосередньо суду (ст. 34.8 ПЦП) [24].

Отже, в Англії, з одного боку, потенційно зменшується навантаження на сторони, а з іншого, певні процедури дещо ускладнені та не допускають їх проведення без контролю суду.

Наступним кроком є висвітлення особливостей інституту забезпечення в цивільному процесі на теренах континентальної Європи.

У Німеччині процес забезпечення доказів (Beweissicherung) регламентований § 485-494а

Цивільного процесуального уложення (далі по тексту - ЦПУ) [25]. Законодавчим актом неврегульована сутність забезпечення доказів. Німецькі юристи, характеризуючи цей інститут, вказують, що у разі, коли існує ризик, що представлення доказів стане неможливим, ускладненим або доказ необхідний для початку судової процедури, сторона має право звернутися до суду для його забезпечення [26].

Водночас ст. 485 визначає як підставу забезпечення доказів вмотивованість тверджень про те, що докази можуть бути втрачені або їх використання буде утрудненим, ще однією підставою для забезпечення доказів є згода на це іншої сторони. докази забезпечуються шляхом перевірки свідчення, допиту свідка, призначенням експертизи. До пред'явлення позову призначення експертизи є обов'язковим: для визначення стану людини або цінної речі; причин тілесних ушкоджень, матеріальних збитків; розміру тілесних ушкоджень, матеріальних збитків [25].

Згідно зі ст. 486 ЦПУ, визначаючи підсудність розгляду заяв про забезпечення доказів, встановлює можливість проведення процедури виключно судом. Зокрема, у разі, якщо провадження у справі розпочате, заява подається до суду, що розглядає справу. У разі подання заяви у невідкладних випадках та у разі, коли позов ще не подано, до окружного суду за місцем знаходження доказів. Заява про забезпечення доказів має містити: дані опонента; інформацію про докази, що мають бути забезпечені; дані про свідків чи інші докази; аргументацію необхідності забезпечення (ст. 487 ЦПУ). У разі подачі заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви, суд визначає термін для подачі позову самостійно [25].

Дещо інше регулювання досліджуваного інституту містить ЦПК Франції, так ст. 145 залишає відкритим перелік підстав для забезпечення доказів, ініціація відбувається за зверненням сторони, не встановлюється також перелік способів забезпечення. Законодавство оперує досить загальними фразами, що в дослівному перекладі означають «законна причина» та «прийнятні міри». Забезпечення доказів здійснюється судом. Водночас ст. 146 містить застереження про неможливість допиту свідка, у разі недоведення можливості його допиту в майбутньому. Необхідність, доцільність, сукупність мір та їх коригування щодо забезпечення доказів за змістом ст. 147-149 залишається на розсуд суду. Оскарження забезпечення не допускається. дещо послаблюючою регулювання видається положення статті 144, що передбачає вільність у зверненні до суду, його обмеженість щодо відмови задоволення звернення [27]. Аналізований нормативний акт розповсюджує забезпечення доказів тільки на досудову стадію, положення цього кодексу відповідно містять норми щодо витребування, допиту свідків, тощо, які ініціюються в процесі судового розгляду. Проте, як видно з вищенаведеного, ще до судового розгляду сторони мають широкі можливості щодо отримання доказів та їх фіксації.

Схожі положення містять норми ст. 297-298 ЦПК Іспанії. Відповідно до яких заінтересована особа до початку судового процесу може звернутися до суду для забезпечення доказів. Причинами такого звернення є запобігання такій поведінці опонента або звичайним подіям, котрі можуть знищити, змінити докази або створити таку обстановку, за якої буде безрезультатно посилатися на нього. Вибір найефективнішого способу забезпечення залишається за судом. суд також може зобов'язати осіб вчинити або утриматись від вчинення дій, що забезпечується судовим примусом та гарантіями. У разі неподання заявником позову протягом 20 днів забезпечення скасовується, а сам заявник несе витрати та збитки. Проте в заяві зацікавлена особа все ж має обґрунтувати належність доказу, причини з яких він може бути втрачений та гарантувати покриття збитків, спричинених забезпеченням. Розгляд заяви відбувається за участю заявника та, якщо необхідно, опонента. Однак у виключних випадках, для пришвидшення процедури, суд може вийти за рамки передбаченого порядку. Рішення про забезпечення підлягає оскарженню [28].

Загалом порядки забезпечення доказів на території континентальної Європи суттєво не відрізняються. складною є також і імплементація до національного законодавства держав механізмів, історично непритаманних правовій традиції. цей процес на даний час, хоч і повільно, але прогресує, розповсюджується аффідевіт, гарантії забезпечення доказів, тощо.

Список використаних джерел

1. Гражданский процессуальный кодекс Российской Федерации: от 14.11.2002 г. № 138-Ф3: ред. от 28.12.2017 г [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc&base=LAW&n=286547&fld=1 34&dst=100297,0&rnd=0.2049705754368345#0

2. Основы законодательства Российской Федерации о нотариате: от 11.02.1993 г. № 4462-1: ред. от 31.12.2017 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_1581/b2213ec9f06f8fae1672180 4795eff8f6f06a3ef/

3. Закон РСФСР от 2 августа 1974 г. «О государственном нотариате» // Ведомости ВС РСФСР 197-1. - № 32. - Ст. 852.

4. Обеспечение доказательств нотариальными конторами / Васенков В.А. // Правоведение - 1985. - № 6. - Ст. 88-91 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.law.edu.ru/artide/artide.asp?artidelD=185979

5. Гражданский процессуальный кодекс Республики Молдова: от 30.05.2003 г. № 225-XV - 451 ст. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lex.justice.md/index.php?action=view&view=doc&lang=2&id=286229

6. Гражданский процессуальный кодекс Республики Беларусь: от 11.01.1999 г. № 238-3 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kodeksy-by.com/grazhdanskij_protsessualnyj_kodeks_rb.htm

7. Гражданский процессуальный кодекс Республики Казахстан: от 31.10.2015 г № 337-V [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://online.zakon.kz/Document/?doc_id=34329053#pos=1;-117

8. Гражданский процессуальный кодекс Республики Армения: от 17.06.1998 г [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.parliament.am/legislation.php?sel=show&ID=1918&lang=rus

9. Гражданский процессуальный кодекс Республики Узбекистан: от 01.01.1998 г. № 477-І [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lex.uz/pages/GetAct.aspx?lact_id=186098

10. Гражданский процессуальный кодекс Азербайджанской Республики от 28.12.1999 г № 780 - IQ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://online.zakon.kz/Document/?doc_id=30420065#pos=1;-117

11. Япония Code of Civil Procedure [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ru/text.jsp?file_ id=337360#Part2Chap4Sec7

12. Цивільний процесуальний кодекс КНР от 09.04.1991г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://chinalawinfo.ru/ procedural_law/law_civil_procedure/law_civil_procedure_p1_ch6

13. Гражданский процессуальный кодекс КНР : пер. с кит. / под ред. С.А. Халатова. - М. : Инфотропик Медиа, 2014. - 144 с.

14. Черепанов В.А. Доказательства и доказывание в гражданском процессе Гонконга, Сингапура и Малайзии: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.15. - Москва, 2017.

15. Пучинский В.К. Гражданский процесс зарубежных стран / Под редакцией В.В. Безбаха. М. Зерцало, 2008. - 520 с.

16. Federal Rules of Civil Procedure [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.law.comell.edu/rules/frcp

17. Кудрявцева Е.В. Современная реформа английского гражданского процесса: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.15. - Москва, 2008.

18. Y Srinivasa Rao The law on amendment of pleadings [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://articlesonlaw. wordpress.com/2016/04/12/the-law-on-amendment-of-pleadings/

19. California Code of Civil Procedure Section 2009-2015.6 Article 2. Affidavits [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://law.justia.com/codes/california/2005/ccp/2009-2015.6.htm

20. Гражданское процессуальное право США: монография/ ГО. Аболонин. - М. Волкерс Клувер, 2010. - 432 с.

21. Комаров В.В. Цивільне судочинство України: основні засади та інститути: монографія / В.В. Комаров, К.В. Гусаров, Н.Ю Сакарата ін.; за ред. В.В. Комарова. - Х. : Право, 2016. - 848 с.

22. Будылин С. Раскрытие доказательств в России и за рубежом. Проект статьи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.ru/blog/2014/6/9/raskrytie_dokazatelstv_v_rossii_i_za_rubezhom_proekt_stati

23. Клейменов А.Я. Состязательность в гражданском судопроизводстве Соединенных Штатов Америки: монография / А.Я. Клейменов / 2-е издание - М. Проспект. 2013. - 259 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://books. google.com.ua/books?id=pdp7AAAAQBAJ&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false

24. Civil Procedure Rules [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.justice.gov.uk/courts/procedure-rules/civil

25. Zivil prozessordnung [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://dejure.org/gesetze/ZPO

26. Von Peter G. Mayr Dac streitige verfahren [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.uibk.ac.at/zivilrecht/ buch/kap19_0.xml?section-view=true;section=5

27. Code de procйdure civile [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.legifrance.gouv.fr/affichCode.do?cidTe xte=LEGITEXT000006070716

28. Ley 1/2000, de 7 de enero, de Enjuiciamiento Civil [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://noticias.juridicas. com/base datos/Privado/l1-2000.l2t1.html#a297

Размещено на Allbest.ru