Президент України як суб’єкт нормопроектної діяльності

Вважаємо, що саме наведені основні принципи, що й виступають фактично основними завданнями щодо реалізації профільної політики, не тільки детермінують, а й називають й формують напрямки нормопроектної діяльності та наступної нормотворчості, з метою їх реалізації у відповідних нормативно-правових актах вищих органів державної влади, включаючи Президента України.

Більш того, важливою характерною особливістю цього законодавчого акту є градація і розділення зазначених принципів, спочатку на принципи, що забезпечують окремо внутрішню і зовнішню політику держави, а потім по відповідним сферам державного життя, тобто по предметам відання, що апріорі вже закладає нормопроектну діяльність щодо розробки відповідних компетенційних повноважень відповідних органів держави. Так, виокремленні конкретні засади політики у сфері розбудови державності (ст. 3), засади внутрішньої політики у сферах розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів (ст. 4), у сфері формування інститутів громадянського суспільства (ст. 5), у сфері національної безпеки і оборони (ст. 6), в економічній сфері (ст. 7), в соціальній сфері (ст. 8), в екологічній сфері та сфері техногенної безпеки (ст. 9), в гуманітарній сфері (ст. 10). На нашу думку, це не тільки телеологічно забезпечує нормо - проектну і нормотворчу діяльність вищих органів влади держави, а й робить її більш спрямованою на досягнення відповідних соціальних цілей та праксеологічно обґрунтованою.

Нормативним підтвердженням наших висновків є те, що згідно з п. 2 ст. 12 названого Закону України, визначені цим Законом засади внутрішньої і зовнішньої політики мають ураховуватися під час розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів. Крім того, повноваження щодо визначення та реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики серед інших вищих органів державної влади, здійснює Президент України (ч. 2 п. 3. ст. 12 Закону)

Він це здійснює як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина - шляхом:

а) звернення із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, в яких пропонується визначення, коригування засад внутрішньої і зовнішньої політики з урахуванням внутрішнього і зовнішнього становища України,

б) здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави,

в) керівництва у сферах національної безпеки і оборони держави,

г) реалізації права законодавчої ініціативи, зокрема щодо внесення змін до цього Закону, застосування права вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів, у тому числі з підстав їх невідповідності визначеним цим Законом засадам внутрішньої і зовнішньої політики,

г') здійснення кадрової політики в межах, визначених Конституцією України, видання на виконання Конституції і законів України указів та розпоряджень.

Системно-телеологічничний аналіз наведених організаційних та організаційно-правових форм участі глави держави в визначенні та реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики України свідчить про визначальну роль нормопроектної (законопроектної) діяльності Президента в профільній сфері.

Крім того, на активізацію нормопроектної діяльності глави держави суттєво впливають його рішення щодо створення допоміжних органів або затвердження відповідних державних програм. В цій сфері Ю.О. Волошин виділяє три напрямки: по-перше, реалізація державної політики в сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, що визначає подальше політичне та інституціональне зближення з ЄС, та еволюційне просування до кінцевої мети інтеграції України - вступ до ЄС; по-друге, адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий інтеграційний елемент; по - третє, поглиблення відносин України з НАТО як однієї із складових всеохоплюючої колективної системи європейської стабільності та безпеки.

Так, наприклад, з метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію в ЄС Президент України своїм Указом від 11 червня 1998 року⁴¹ затвердив Стратегію інтеграції України в Європейський Союз. Указом Президента України від 14 вересня 2000 року була схвалена Програма інтеграції України в Європейський Союз⁴², яка фактично стала головним інструментом загальної стратегії на шляху інтеграції України в ЄС з усіх напрямків співпраці - правового, політичного, економічного, фінансового, торговельного, соціального, наукового, освітнього, культурного тощо.

Оскільки зближення правової системи України з правом ЄС є необхідною передумовою економічного співробітництва, то постановою Кабінету Міністрів від 16 серпня 1999 року була затверджена Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу⁴³. З метою впровадження системного планування політики адаптації Верховна Рада України за ініціативою Президента України 21 листопада 2002 р. на законодавчому рівні схвалила Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу⁴⁴. Ця концепція лягла в основу Загальнодержавної програми адаптації законодавства, яка стала основоположним документом, що визначає механізм досягнення Україною відповідності Копенгагенським і Мадридським критеріям при вступі до ЄС. Цей механізм був направлений на досягнення необхідного рівня адекватності правової системи України праву ЄС, що включає адаптацію законодавства, створення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, які необхідні для ефективної правотворчості й правозастосування.

Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» був прийнятий Верховною Радою України 18 березня 2004 року⁴⁵. У Законі закріплюються положення, відповідно до яких державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи в Україні і спрямована на забезпечення єдиних підходів нормопроектування, обов'язкового врахування вимог законодавства ЄС в процесі нормотворчості, підготовки кваліфікованих фахівців, створення належних умов для інституційного, науково-освітнього, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України. Указаний Закон щодо програми адаптації є рамковим законом, тобто таким, що регулює загальні підходи до правового регулювання⁴⁶ і не є власне програмою адаптації. Він визначає порядок розробки й виконання програми, її складових та власне інституційний механізм.

На розвиток зазначених положень Указом Президента України від 5 липня 2003 року було затверджено Положення про Уповноваженого України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції⁴⁷, який забезпечує організацію й координацію заходів, спрямованих на інтеграцію України у ЄС та НАТО.

Слід зазначити, що деякі наведені нормативно-правові актив же втратили свою правову силу, вони зазнали нових змін та доповнень або були замінені новими - але загальний стратегічний курс нормо - творчої діяльності глави держави щодо вступу в ЄС не змінився, а зазнав певної інтенсифікації.

Наведені приклади нормативного і законодавчого забезпечення вищими органами державної влади реалізації державної політики в сфері європейської інтеграції дають можливість зробити декілька висновків: по-перше, глава держави грає в зазначених процесах головну і ініціюючу роль; по-друге, він активно займається нормопроектною роботою в профільному напрямку; по-третє, нормопроектна діяльність глави держави здійснюється у організаційному контексті по двох напрямках: а) створення відповідних нормативних положень; б) створення відповідних організаційних структур; по-четверте, його нормопроектна діяльність є «запускаючим механізмом» для нормопроектної діяльності інших вищи х органів державної влади - Парламенту і Уряду; по-п'яте, нормотворчість вказаних органів держави, в свою чергу, стимулює подальшу нормопроектну діяльність глави держави, з метою поглиблення та інтенсифікації такої діяльності; по-шосте, забезпечення єдиних підходів нормопроектування в цій сфері для всіх органів державної влади і управління в Україні (внутрішній аспект. - Авт.), а також обов'язкового врахування вимог законодавства ЄС в процесі національної нормотворчості (зовнішній аспект. - Авт.), й крім того, підготовка кваліфікованих фахівців для нормопроектування, створення належних умов для інституційного, науково-освітнього, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України - виступають обов'язковими критеріями якісного супроводження і забезпечення вказаних процесів з боку Президента України, Парламенту і Уряду держави.

Резюмуючи викладене вище, можна зробити наступні висновки:

- Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина виступає як суб'єкт нормопроектної (законопроектної) діяльності, що детермінується його конституційно-правовим статусом;

- в інституційному контексті нормопроектна діяльність Президента України носить об'єктивний характер, бо вона виступає невід'ємною частиною його нормотворчості, що складає одну з важливих рис його конституційно-правового статусу;

- нормопроектна діяльність Президента України виступає органічною, обов'язковою і функціональною частиною його конституційно-правового статусу, а також у широкому розумінні - вельми важливою частиною проблематики досягнення оптимальної моделі організації державної влади, бо формування та функціонування такої моделі є однією з найбільш важливих процесуально-інструментальних і нормативно-технологічних характеристик у процесі конституційного регулювання в будь-якій державі світу - це зумовлено насамперед тим, що від ефективності організаційної структури державної влади та її функціонування значною мірою залежать як наявні результати, так й перспективи розвитку і держави, і суспільства;

- у багатьох випадках вирішення актуальних питань державотворення в Україні нормопроектна діяльність глави держави виступає своєрідним «запускаючим механізмом» нормопроектної діяльності інших вищих органів державної влади, зокрема, Парламенту і Уряду; - зважаючи на порівняно молодий вік практики конституційного процесу в Україні, з одного боку, та у зв'язку з необхідністю здійснення конституційної реформи в контексті оптимізації повноважень органів публічної влади, серед яких Президент України займає одно з найважливіших міст, та їх децентралізації, слід зазначити, що нор - мопроектна діяльність глави держави є недостатньо доктринально і нормативно обґрунтованою, що актуалізує не тільки проблематику нормопроектного забезпечення його діяльності, а й проблематику відповідного супроводження цієї діяльності, причому як у об'єктно-організаційному, так й у суб'єктно-легальному аспектах.

Література

правовий демократичний президент конституція

1. Конституція України 1996 року // ВВР України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Президент // Большая Советская энциклопедия [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://bse. slovaronline. com/%D0% 9F/%D0% 9F % D0% A0/32357-PREZIDENT

3. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: сравнительное исследование / А. Лейпхарт. - М.: Аспект Пресс, 1997. - С. 116.

4. Duverger M. A new political system model: Semi-presidential government / M. Duverger // European Journal of Political Research. - 1980. - №8. - P. 166.

5. Там само. - З. 186.

6. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів / Дж. Сарторі; пер. з 2-го англ. вид. - К.: АртЕк, 2001. - С. 136-146. 7. Там само.

Размещено на Allbest.ru