Державні засади впровадження концепції неперервної освіти в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державні засади впровадження концепції неперервної освіти в Україні

Постановка проблеми в загальному вигляді

У міру наростання світових глобалізаційних процесів відбувається зміна парадигми суспільного прогресу, основою якого є людський розвиток, пов'язаний з переходом до нових науково-інформаційних технологій у всіх галузях господарювання, і в першу чергу, у галузі освіти. Провідні країни світу визначають свої економіки як економіки, засновані на знаннях. При цьому головною цінністю є інвестиції в розвиток конкурентоспроможної людини на ринку праці.

В умовах приєднання України до Болонського процесу цілком закономірною постала необхідність утвердження пріоритетності освіти на всіх рівнях державного управління. Для досягнення цієї мети держава здійснює узгодження різних суспільних процесів щодо забезпечення суспільства знаннями (прийняття нормативно-правових документів з освітньої діяльності, організація процесів підготовки кваліфікованих кадрів, забезпечення необхідною освітньою інфраструктурою тощо). Основою цього процесу лишається людина, яка проходить усі рівні освіти незалежно від віку (від дитячого садка до курсів підвищення кваліфікації та перепідготовки). Тому пріоритетною постала проблема впровадження концепції неперервної освіти в Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різним аспектам дослідженню проблеми впровадження концепції неперервної освіти на всіх етапах її розвитку присвячені праці зарубіжних та вітчизняних науковців. Управління системою неперервної освіти державними та регіональними органами влади досліджували С. Анрейчук, М. Дарманський, А. Карпухіна, О. Крюков, О. Поважний, І. Станкевич та ін. Питання ролі освіти в економіці знань розкрито в працях Н. Гендиної, О. Іваницької, В. Ільяшенко, В. Огаренко. Механізми державного управління реформування вищої освіти і, зокрема, неперервної є предметом постійної уваги вітчизняних та зарубіжних фахівців: В. Астахової, В. Бакуменка, Б. Данилишина, М. Дренкурта, В. Князева, М. Корецького, В. Кременя, М. Латиніна, В. Майбороди, М. Петерсона, О. Поважного та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Водночас, незважаючи на значний науковий доробок, лишаються ще недостатньо визначеними державні засади щодо впровадження концепції неперервної освіти в Україні. Зокрема, потребують подальшого розвитку та уточнення механізми моніторингу і контролю неперервної освіти відповідно до принципів Болонського процесу; недостатньо розроблена нормативно-правова база для отримання другої вищої та додаткової освіти.

Мета статті полягає в обгрунтуванні необхідності впровадження концепції неперервної освіти в України та визначенні держаних засад щодо вирішення даної проблеми.

Виклад основного матеріалу дослідження

На початку ХХІ століття інтернаціоналізація життя різних народів, науково-технічна революція змусили світове прогресивне людство переглянути проблему забезпечення навчання й освіти дорослих. Освіта дорослих стає інноваційною з огляду на сучасні тенденції суспільного розвитку, більш вагомою і актуальною для майбутніх поколінь.

Варто зазначити, що на всіх етапах суспільного розвитку необхідність навчання протягом життя була актуальною. Думки про це зустрічаються у висловлюваннях стародавніх вчених: Конфуція, Сократа, Аристотеля, Солона, Платона, Сенекі та ін. На Русі освіта виникає вже на перших порах життя слов'янського народу. Навчання відбувається в школах поруч з церквою, що слугувало провідниками вищих духовних ідеалів для всіх верств населення. На початку XVII ст. Ян Амос Коменський писав про потребу навчання людини в будь-якому віці: «Все життя є школою для людини. Людині в будь-якому віці потрібно навчатися» [1, с.240].

На початку ХХ століття почали працювати народні університети як тип вищої загальноосвітньої школи для дорослих, що була доступна для всіх охочих. Нове бачення щодо розвитку освіти дорослих у радянському суспільстві висвітлено у працях Н. Крупської. Переконання у тому, що лише освіта і знання сприятимуть творенню життєдіяльної освіти для дітей і дорослих як соціально-культурний прогрес українського народу з'являються у доробках видатного науковця Т. Лубенця.

Отже, ідея неперервного навчання не нова. Але тільки завдяки суспільним змінам політичного, економічного, соціокультурного характеру в 60-70 рр. минулого століття було визначено сучасне трактування терміну «навчання протягом всього життя». Цьому сприяли дискусії, що відбувалися в ЮНЕСКО щодо майбутнього розвитку освіти дорослих. Як зазначає Жак Делор, президент Міжнародної комісії ЮНЕСКО з проблем освіти в ХХІ столітті, «Освіта має займатися цією проблемою, оскільки більш, ніж будь- коли, вона є учасником процесу зародження нової всесвітньої спільноти та виявилася в самому центрі проблем, пов'язаних з розвитком особистості й різноманітних спільнот. Завдання полягає в тому, щоб надати можливість всім без винятку виявити свої таланти й увесь творчий потенціал, що має на увазі можливість реалізації кожним своїх особистих планів. Ця ціль є домінуючою» [2].

Вперше ідея неперервної освіти була представлена теоретиком П. Ленграндом на конференції ЮНЕСКО у 1965 році, де і були розроблені перші рекомендації з даного питання. За результатами роботи комісії ЮНЕСКО із зазначеної проблеми, з середини 1970-х років у більшості країн світу концепція неперервної освіти стає основним принципом освітніх реформ. А вже в 2009 році на Всесвітній конференції з вищої освіти в Парижі М. Дренкурт зазначив, що «...основна мета будь-якого університету - культивування у своїх вихованців здібності до передбачення; його завдання - підготовити людину, яка вміє мислити, прагне до знань» [3]. Отже, пріоритетним завдання сучасного закладу вищої освіти полягає у розвитку здатності у студента обновлювати та генерувати знання, а не тільки накопичувати їх під час навчання.

На форумі ЮНЕСКО (Forum on the Impact of Open Course ware for Higher Education in Developing Countries, 2002 р.) в Парижі було підняте питання забезпечення доступу до якісної вищої освіти та освіти впродовж життя в країнах, що розвиваються. У якості вирішення було запропоновано створити відкриті освітні ресурси, а з часом вироблені загальні принципи створення їх віртуальних репозитаріїв та навчальних матеріалів. На Всесвітньому Конгресі з відкритих освітніх ресурсів в штаб-квартирі ЮНЕСКО (2012 р.) було прийняте рішення щодо формування освітньої політики та стимулюванні урядів до створення сприятливих умов для їх розробки і використання, а також затверджені Паризька Декларація про відкриті освітні ресурси та мета Всесвітнього Конгресу 2015 р.

Розуміння того, що освіта протягом життя є єдиним засобом адаптації людини до швидкозмінного середовища, підштовхує державу вирішувати проблеми, пов'язані з освітою дорослих. Цілком закономірно постає необхідність прийняття нової концепції неперервної освіти як освіти впродовж життя.

Теоретичний аналіз різних аспектів розвитку освіти дорослих засвідчує актуальність даної проблеми щодо популяризації знань серед дорослого населення: отримання другої освіти як для осіб, які вже мають досвід роботи та спрямовані на розширення своїх професійних можливостей, так і для випускників вищих навчальних закладів для підвищення своєї вартості на ринку праці. Державні органи організують курси підвищення кваліфікації; сприяють отриманню додаткової освіти тощо. При втраті роботи людина може отримати в короткі терміни освіту за іншою спеціалізацією.

Наприкінці XX ст. завдяки впровадженню новітніх технологій у всі сфери ідея навчання впродовж життя в Україні набула розвитку. З'являються різні термінологічні визначення: «неперервна освіта», «безперервна освіта», «освіта впродовж життя», «післядипломна освіта» тощо. Відповідно до реальних світових тенденцій, в Україні із становленням незалежності концепція неперервної освіти набуває пріоритетного значення. Зокрема, в системі вищої освіти ще в 1990-х роках розробляються програми щодо впровадження неперервної освіти. Але на той час широке впровадження або підтримку з боку керівництва вітчизняних вищих навчальних закладів дана концепція отримала тільки в окремих закладах. Зокрема, на державному рівні з початку 90-х років минулого століття проводилася експериментальна робота щодо організації неперервної освіти в Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія». На думку професора цього університету В. Астахової, «. лише концепція неперервної освіти спроможна адекватно реагувати на стрімкі зміни, що відбуваються в суспільстві ХХІ століття» [4, с. 9].

У 2002 р. було прийнято Національну доктрину розвитку освіти України, яка визначала стратегії та основні напрямки розвитку освіти. В ній передбачено поступовий перехід від авторитарної, репродуктивної освіти до освіти гуманістичного, інноваційного типу, що обумовлено переходом від індустріального до постіндустріального, інноваційного суспільства. При цьому основною метою здійснюваних перетворень в кінцевому результаті має стати висока якість освіти, здатна задовольнити ті вимоги, що ставить до кожної особистості суспільство, що динамічно розвивається.

Сьогодні по-новому постає проблема щодо розвитку освіти: чого вчитися, як і скільки вчитися, а при цьому - яким має бути навчально-технічне, навчально- інформаційне забезпечення. Як показує досвід, необхідно змінювати не тільки ціннісні орієнтації, а й способи практичної діяльності особистості. Зважаючи на досягнення у розробці фундаментальних основ національної освіти, потрібно переорієнтовувати навчальний процес на формування потреб і вмінь в учнів, студентів самостійно аналізувати різні джерела інформації, оволодівати знаннями. При цьому важливого значення набуває практичне їх використання, розвиток уміння критично мислити, ефективно використовувати інформаційно-комунікативні технології.

У Законі України «Про вищу освіту» (2002 р.) структура системи освіти визначена як багаторівнева європейського типу. Зокрема її складовими є: неповна базова, базова повна освіта, післядипломна освіта (підвищення кваліфікації, перепідготовка, отримання другої вищої освіти), аспірантура, докторантура. Дана система надає можливість для дорослої людини у будь-якому віці вільного вибору навчальних програм та форм навчання, відповідно до потреб та розумових здібностей. Це є передумовою створення в Україні системи освіти впродовж життя. За кордоном організація системи освіти впродовж життя (спеціальний термін - lifelong learning (LLL)) привела до створення поняття «освіта для дорослих», основною метою якої є задоволення освітніх потреб населення у будь-якій сфері життєдіяльності. При цьому організація навчання дорослих розширює спектр програм для осіб, які бажають навчатися, незалежно від віку, на різних рівнях, за різними програмами як для професійного зростання так і для власного задоволення.

Реальні кроки щодо впровадження ідей неперервної освіти відбулися після підписання в 2005 році Болонської декларації. В цьому документі зазначається, що неперервна освіта - це унікальний механізм становлення людства в так звану інформаційну епоху. Вимоги гуманістичного підходу, щодо впровадження концепції неперервної освіти, викладені в декларації, в подальшому були відображені і в програмних документах в України. Де зазначалось, що «. необхідно забезпечити наступність і поступовість розвитку всіх освітніх ступенів, створити можливість для навчання і самовдосконалення кожної людини на протязі всієї її життя» [5, с. 60].

Спостерігається значний прогрес щодо входження освітянської галузі України у світовий простір, що сприяє приведенню у відповідність до міжнародних вимог освітньо-кваліфікаційних рівнів, ступеневості освіти, роботі над державними галузевими стандартами. Як зазначає В. Кремінь, «. істотної оптимізації набула мережа навчальних закладів, передусім у вищій школі, з'явилися навчальні заклади нових типів і форм власності, розпочато підготовку фахівців із багатьох нових спеціальностей» [6, с. 5]. Проте, далі автор вказує що, «.на якості освіти негативно позначаються задавнене недофінансування галузі, низький рівень заробітної плати освітян та матеріально-технічної бази навчального процесу, недостатня забезпеченість підручниками, навчально-методичною літературою та інформаційними матеріалами, незабезпеченість енергоресурсами. У цих умовах важко говорити про нововведення в освітній галузі, які потребують від педагога додаткових зусиль, а тим більше можливості здійснювати їх. Але не робити цього також не можна. Інакше держава опиниться на узбіччі прогресу і назавжди втратить історичну перспективу» [там же].

Варто зазначити, що довгий час в нормативно- правових документах в галузі освіти України неперервна освіта розглядалася як послідовність дошкільного, загального середнього, позашкільного та навчання дорослих. І тільки на початку ХХІ ст. в Україні трактування цього поняття стало більш чітким і визначеним, що являє собою цілісний процес як послідовність і взаємозв'язок всіх етапів навчання протягом життя людини.

Доунормування законотворчих документів щодо концепції неперервної освіти відбулося у 2013 році з прийняттям Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. Зокрема, в п. 3.7. «Підтримка наукової та інноваційної діяльності» зазначено, що розвиток системи освіти в Україні Грунтується на «.рекомендаціях Нової стратегічної програми європейського співробітництва в галузі освіти і навчання «Освіта і навчання 2020» (Болонський процес у період до 2020 року - Європейський простір вищої освіти у новому десятилітті. Комюніке конференції європейських міністрів вищої освіти, (2009 р.)), спрямованої на розбудову інформаційно зорієнтованих європейських суспільств та перетворення навчання впродовж життя на реальність, доступну всім громадянам» [7, с. 11]. Було розроблено План заходів з реалізації Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (2013 р.), що передбачає: у п. 1 забезпечення супроводження у Верховній Раді України проекту Закону України«Про вищу освіту» (нова редакція), у п. 4 розробку та подання проекту Закону України «Про післядипломну освіту».

Разом з цим, для правового впровадження в систему вищої освіти дистанційної форми навчання прийнято Положення про дистанційне навчання (2013 р.), завданням якого є «.. .забезпечення громадянам можливості реалізації конституційного права на здобуття освіти та професійної кваліфікації, підвищення кваліфікації незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання відповідно до їх здібностей» [8, п. 1.5].

Отже, правова база розвитку системи неперервної освіти загалом сформована. Водночас, потребує подальшого окреслення в нормативно-законодавчому полі вирішення таких питань:

- створення власних освітніх стандартів для різних категорій громадян;

- система технічного, технологічного та інформаційного забезпечення організації навчання в дистанційній формі;

- створення електронних підручників та банків web- ресурсів.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

Проблема організації навчання людини протягом життя була актуальною на всіх етапах розвитку освіти. Думки про її необхідність висловлювалися ще у стародавніх вчених. Навчання дорослих на Русі відбувалося в школах поруч з церквою. Актуальною зазначена проблема була і за роки радянської влади. Проте особливого значення вона набуває в Україні в кінці XX - на початку XXI століття за умов її входження до Болонського процесу. Відповідно до документів ЮНЕСКО щодо неперервної освіти за останні роки на державному рівні зроблено суттєві зрушення в розбудові української національної системи освіти: розробка нової законодавчої бази освітньої галузі; оновлення змісту освіти (варіативність мережі навчальних закладів, освітньо-професійних програм); створення вітчизняних підручників; утвердження гуманістичних цінностей освіти, спрямованих на розвиток особистості; триває забезпечення загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів сучасними навчальними комп'ютерними комплексами (програма «Сто відсотків»); підключення їх до мережі Інтернет (програма «ІКТ-освіта без кордонів»); впроваджуються принципи Болонського процесу, кредитно-модульна система навчання у вищій школі тощо.

Проте на національному та регіональному рівнях лишається без правового обгрунтування наступність загальної середньої та вищої школи як основної засади неперервності освіти: оптимізація методів, форм і засобів формування загальних компетенцій слухачів; створення умов для неперервного використання і розвитку отриманих знань як у процесі навчання, так і в професійній діяльності тощо.

Список використаних джерел