Управлінський чинник розвитку культурного простору етноменшин: зміни 1990-х - 2000-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управлінський чинник розвитку культурного простору етноменшин: зміни 1990-х - 2000-х років

В.М. Пекарчук

Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, м. Луганськ, Україна

Авторське резюме

У статті на основі архівних, статистичних матеріалів, аналітичних напрацювань попередників розглянуто місце і роль управлінського чинника у розвитку культурного простору етноменшини протягом 1990 - 2000 - х років. Наукова література, яка включає проблеми участі органів державної влади у культурному відродженні етноменшини лише почасти розглядає проблему напрямків, принципів, характеру управлінських рішень, задіяння відповідних адміністративних інструментів стосовно втілення в практику основ культурно - мистецької політики. Важливість окресленої проблеми зумовлюється, перш за все, необхідністю мати чітке уявлення про механізми розв'язання незалежною державою проблеми міжетнічних стосунків, утвердження принципів багатокультурності, етнонаціональної толерантності та гармонії. З'ясовано основні принципові підходи до створення передумов співпраці виконавчих органів влади і представницькими органами національно - культурними товариствами, по підтримці етнокультурних потреб етносів України. Враховувався фактор наступності та перспективності управлінській діяльності у напрямку вдосконалення принципів такої підтримки.

Значна увага приділена діючому управлінському механізму (мозаїці органів, що займалися фінансуванням, матеріальним забезпеченням, інвестиційними проектами тощо).

Вперше в історіографії на основі специфічного методологічного інструментарію проаналізовано відповідність ухвалених Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерств і відомствами стратегічним цілям - розбудові соціокультурного середовища етноменшин України. Особлива увага приділена з'ясуванню проблем суспільно - політичної участі етноменшин, закріплення принципів збереження етнічного простору. Підкреслено, що Кабінет Міністрів України активно сприяв задоволенню етнокультурних потреб етносів, відродженню їх звичаїв і традицій. Значне місце в статті знайшли сюжети присвячені з'ясуванню особливостям діяльності в сегменті культурно - мистецької політики контролюючих органів Верховної Ради України. З'ясовано основні причини появи певних управлінських ям, які стримували реалізацію етноменшинами права на самореалізацію, легітимізацію їхніх представницьких органів.

Ключові слова: етнічні меншини, держава, уряд, управління, влада, громадсько-політичне життя, культура, закон.

управлінський багатокультурність етнонаціональний толерантність

Abstract

On the basis of archival, statistical materials, analytical inputs predecessors considered the place and role of management factor in the development of cultural space Ethnic minorities during 1990 - 2000 - ies. Nonfiction includes problems of participation of public authorities in the cultural renaissance of ethnic minorities in part addresses the issue of directions, principles, nature management decisions involving relevant administrative instruments regarding implementation in practice of the basics of cultural - artistic policy. Importance designated problem caused primarily by the need to have a clear understanding of the mechanisms of decision independent state problems of interethnic relations, promoting the principles of many cultural, ethnic and national tolerance and harmony. Fundamental approaches to the creation of prerequisites cooperation executive authorities and representative bodies of national - cultural society, the maintenance of ethnic and cultural needs of ethnic groups in Ukraine. We considered the prospect of continuity and management activities in the direction of improving the principles of such support.

Considerable attention is paid to the current management mechanism (mosaic bodies involved in financing, material support, investment projects). At first, in the historiography on the basis of specific methodological tools to analyze conformity issued by the President of Ukraine, the Cabinet of Ministers, Ministry departments strategic objectives - development of social and cultural environment Ethnic minorities of Ukraine. Particular attention is given to explaining the problems of social - political participation of ethnic minorities, ethnic consolidation of the principles of conservation of space. Stressed that the Cabinet of Ministers of Ukraine actively promoted satisfaction ethno-cultural needs of ethnic groups, the revival of their customs and traditions. A significant part of the articl is devoted to clarify subjects found features of activity in the segment of cultural - artistic policy of controlling bodies of the Verkhovna Rada of Ukraine. Find out the main causes of certain management pits, that hindered the ethnic minorities the right to self-realization, legitimizing their representative bodies.

Keywords: ethnic minorities, state, government, management, government, socio-political life, culture, law.

Постановка проблеми. У справі забезпечення культурних потреб етноменшин винятково важлива роль належала органам державної влади і місцевого самоврядування. На початку 1990-х років в управлінні культурою етноменшин склалося свого роду двовладдя, тобто відомче дублювання.

Аналіз досліджень і публікацій. На сьогоднішній день ця важлива проблематика в Україні перебуває на стадії початкового висвітлення. Мета і завдання даної розвідки полягають у показі, узагальненні проблем культурної само- ідентифікації. Деякі аспекти цієї проблеми одержали фрагментарне висвітлення в роботах В. Наулка, Я. Калакури, О. Курінного, М. Пан- чука, В. Котигоренка, Д. Табачника, Г. Москаля, В.Вороніна, Р. Чілачави, Т. Пилипенко. Вони здебільшого присвячені етнонаціональній структурі українського суспільства, сучасному стану етноменшин, політиці в галузі культури, особливостям процесів етнічного відродження. Особливе значення мала розробка українськими вченими концептуальних підходів до аналізу в цілому етнокультури як саморегульованої системи, сфери реалізації людських цінностей, теорії етносу тощо.

Метою дослідження є фактори, що впливали на розвиток потенціалу культури етносів, з боку апарату держави та національно - культурних товариств.

Виклад основного матеріалу. В 1994 р. Кабінет Міністрів України розглянув питання про вдосконалення системи управління державних органів з питань задоволення культурних потреб етноменшин України. В рішеннях уряду зазначалося, що система управління включала в себе наявність двох центрів: Міністерство культури через спеціальний відділ культур національних меншин та української культури за кордоном, а також культурно-освітній центр «Дружба», яке займалося питаннями розвитку та відродження культур національностей, які проживали в Україні. До цього залучались галузеві відділи культури, управління, відділи театрального, музичного, образотворчого мистецтв. Міністерство у справах національностей, міграції та культів, через відділ національно- культурного розвитку координувало, створювало умови для задоволення духовних і освітніх потреб нацменшин, надавало методичну та практичну допомогу в діяльності національних товариств, асоціацій і інших об'єднань. На думку голови Ради національних товариств України І. Левітаса, Міністерство культури займалось українською культурою, а Міністерство у справах національностей - культурою нацменшин [1, с. 11]. Формою співпраці держави і національно-культурних товариств було і державне сприяння проведенню різноманітних фестивалів, конкурсів, національних свят, концертів, днів культури, виставок.

Держава підтримувала імідж видатних художників, допомагала популяризувати їх творчість як в Україні, так і за її межами. З цією метою проводилася виставкова робота. Традиційними ставали всеукраїнські художні виставки до Дня Незалежності України, до Дня художника, «Мальовнича Україна» (в рамках Шевченківського свята «В сім'ї вольній, новій...»), всеукраїнська виставка творів народного мистецтва. Одним з найважливіших серед основоположних принципів етнополітики України був принцип вільного розвитку духовної сфери усіх меншин. Незважаючи на великі труднощі соціально-економічного розвитку, Українська держава всіляко сприяла підтримці етнокультурних потреб національних меншин. І все ж, поетапний процес розвитку культур національних меншин стримувався. Деякі міністерства і відомства неохоче допомагали у здійсненні окремих програм, вбачаючи у них невиправдане дублювання і розпорошення фінансових коштів.[2, арк. 19]

Існуючі принципи і механізми управління культурою все ще зорієнтовувалися на традиційну патерналістську модель підтримки культури; впровадження ж нових форм і методів менеджменту, основою яких була ефективна комунікація всіх ланок і рівнів управління та дієвий зворотний зв'язок, відбувалася вкрай повільно. Невиробленість принципів демократії, слабкий розвиток громадянського суспільства привели до того, що комунікаційний простір України, незалежно від спроб налагодити управління ним, формувалися стихійно, за незрозумілими законами. Відсутність ефективної комунікаційної взаємодії між різними недержавними структурами та гілками влади стала причиною нестійкості функціонування влади, непослідовності в проведенні реформ та розба- лансованості основних сфер життєдіяльності українського суспільства.

В 1991 р. Президент України Л. Кравчук доручив створити при Комітеті у справах національностей Державний дослідницький та культурологічний центр національних культур

України з метою розробки і здійснення спеціальних програм творчої, наукової, матеріальної та організаційної підтримки заходів, спрямованих на сприяння розвитку культури і традицій етносів України [3].

Навіть не маючи жодної затвердженої програми розвитку меншин та визначених їх прав у єдиному комплексному законодавчому акті, 22 квітня 1992 р. вийшов Указ Президента України «Про фонд розвитку культур національних меншин України» при Комітеті у справах національностей Кабінету Міністрів України [4]. Алгоритм роботи з національними меншинами передбачав першочергове створення юридичних та організаційних засад для фінансового забезпечення процесів їх відродження. На жаль, Фонд так і не впорався з покладеним на нього завданням, а у 1996 р. взагалі припинив існування. Створення стало свідченням пошуку центральними органами влади способів налагодження співжиття етнічних громад, забезпечити вільний розвиток їх культур. На цей орган з управлінсько-фінансовими функціями, що створювався при Комітеті у справах національностей при Кабінеті Міністрів України, покладалися завдання: акумуляції фінансових і матеріальних ресурсів та інвестування проектів, програми розвитку культур етноменшин. На фонд покладалася низка комерційних завдань. У складі фонду розвитку культур національних меншин діяли програми: «Регіон», «Культурний центр», «Кадри», «Пам'ятник», «Спонсор». Починаючи з 1993 р., фонд розвитку культур нацменшин України, очолюваний О. Олійниковим, реалізовував програми «Регіон» і «Спонсор». Перша передбачала створення та первісне фінансування відділень і представництв фонду в регіонах України із значною долею національних меншин у структурі їх населення. Фонд мав відділення - Донецьке, Закарпатське, Житомирське, Кримське, Одеське, Чернівецьке та представництва - у Дніпропетровську, Житомирі, Кіровограді, Львові, Миколаєві, Харкові. Друга програма передбачала фінансування культурно- освітніх заходів, які проводились національно- культурними товариствами.

З метою активізації діяльності національно-культурних товариств (НКТ), їх інтеграції в етнополітичне життя України Указом Президента України «Питання Ради представників громадських організацій національних меншин України» від 22 липня 2000 р. було затверджено положення по Раду представників національних меншин як консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Мета цього органу - сприяння підвищенню ролі громадських організацій національних меншин України в процесі прийняття органами державної влади рішень щодо розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин, поглиблення демократичних засад українського суспільства та забезпечення міжнаціональної злагоди в Україні. Основними завданнями Ради була підготовка пропозицій щодо сприяння формуванню толерантності та злагоди в міжнаціональних відносинах; вдосконалення законодавства України стосовно національних меншин, механізмів його реалізації; забезпечення прав меншин, потреб їх етнокультурного розвитку; вдосконалення етнокультурних і гуманітарних зв'язків громадських організацій національних меншин України з країнами їх етнічного походження [5].

Конкретні заходи з утвердження ідей міжнаціональної злагоди, толерантності у відносинах між представниками різних етносів, підтримки національних культурних традицій були передбачені Розпорядженням Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви» (2005 р.) [6].

У 2000-і роки утверджувалася практика участі громадських організацій етноменшин у виробленні органами державної влади управлінських рішень, які стосувалися питань етно-національного розвитку меншин. З цієї метою були створені й діяли консультативно-дорадчі органи, серед них: Рада Всеукраїнських громадських організацій національних меншин при Державному комітеті України у справах національностей та релігій; Громадська рада керівників освітніх програм всеукраїнських громадських організацій при Міністерстві освіти і науки України; Рада з питань культури національних меншин України при Міністерстві культури і туризму України. Ради представників громадських організацій етноменшин, на зразок ради при Держкомнацрелігій вже діяли при переважній більшості обласних державних адміністрацій за винятком Дніпропетровської, Тернопільської, Чернігівської обласних і Київської міської. Указ Президента України «Про додаткові заходи з облаштування кримських татар, інших осіб, депортованих за національною ознакою, та їх нащадків, які повернулися чи повертаються на постійне місце проживання в Україні» (2010 р.) спрямовувався на вдосконалення правового регулювання етнонаціональних процесів [7].

В практику роботи Президента України входило нагородження високими відзнаками діячів культури іноземних держав, що зробили вагомий внесок у двостороннє культурне співробітництво. В 2008 р. Президент України з нагоди Дня Соборності України нагородив ряд культурних діячів Республіки Польща. Зокрема: орденом «за заслуги» ІІ ступеня: Козака С. - керівника кафедри україністики Варшавського університету; орденом «За заслуги» ІІІ ступеня: Камінського М.Т. - депутата парламенту Європейського Союзу, громадянина Республіки Польща, Карабовича Т.Б. - доцента кафедри української філології Університету ім. М. Кюрі-Склодовської, Кирилюка І.П. літератора, громадського діяча, Лесіва М. - професора Люблінського католицького університету, Літві- нюка Є. - письменника, перекладача, Назарука В.І. - доцента кафедри україністики Варшавського університету, Неуважного Ф. - професора Варшавського університету [8].

Чимало представників етноменшин удостоювалися почесних звань країни. Лише на Волині серед них були: Заслужений артист України Гершензон, Заслужений діяч мистецтв України Т. Рівець (євреї), Заслужений художник України Я. Карел (чех). Уряд України робив чимало заради збереження й розвитку етнокультурного різноманіття країни, активно сприяв задоволенню етнокультурних потреб етноменшин, відродженню їх звичаїв і традицій, аматорського і професійного мистецтва, охороні та збереженню пам'яток історії та культури, поверненню культурних цінностей, заснуванню періодичних видань тощо. З проголошенням незалежності розпочалася підготовка кадрів для забезпечення культурних потреб етноменшин. В 1992 р. відповідно до розпорядження уряду в Київському інституті культури було відкрито спеціальний факультет. За рекомендаціями національно- культурних товариств відбувався перший набір. Київський інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого першим почав готувати групи спеціалістів для угорських та єврейських театрів, що працювали в Україні [9]. В 1996 р. Кабінет Міністрів України виділив 320 тис. грн. на будівництво Берегівського угорського театру ім. Дюла Ійеша [10, с. 74].

В 1995 р. у Київському інституті театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого розпочали підготовку спеціалістів для Кримськотатарського музично-драматичного театру.

У підготовці кадрів для кримськотатарського театру, а також підприємств, пов'язаних з виготовленням виробів декоративно-прикладного мистецтва, важливою залишалася роль просвіт і професійної освіти. Зокрема, вирішення цієї проблеми взяв на себе Кримський інженерно-педагогічний університет, створений 1995 р. У його стінах відкрито факультет мистецтв, де готували професіоналів - музикантів, художників, майстрів декоративно-прикладного мистецтва.[11] Структура мистецької освіти в Україні формувалась протягом тривалого часу і являла собою чітко ви- будувану вертикаль - від шкіл естетичного виховання до вищих навчальних закладів.

Комплексні заходи щодо розвитку культур національних меншин України до 2005 р. затверджені урядом 30 січня 2002 р. передбачали: розширення державної підтримки друкованих видань та телерадіоорганізацій, які висвітлюють діяльність національно-культурних товариств та організацій, збільшення часу мовлення мовами національних меншин України, а також надання підтримки зазначеним товариствам у заснуванні періодичних видань із регіональною сферою розповсюдження; створення в краєзнавчих музеях, розташованих в обласних центрах, експозицій, присвячених історії та культурі національних меншин в Україні, які проживають на відповідній території; надання підтримки аматорським творчим колективам, які зберігають, розвивають та пропагують культуру, традиції, звичаї та обряди національних меншин України, залучення таких колективів до участі в реалізації регіональних та загальнодержавних програм культурного розвитку; поліпшення системи підготовки педагогічних кадрів для загальноосвітніх навчальних закладів, у яких викладання навчальних предметів здійснюється мовами національних меншин України, а також забезпечення навчальних закладів відповідними підручниками, посібниками, методичною літературою; організацію всеукраїнського конкурсу «Кращі книжки - дітям України» за участю письменників - представників національних меншин України; створення в місті Києві Центру розвитку культур національних меншин України; розробку та здійснення заходів щодо забезпечення реалізації права національних меншин України на національно-культурну автономію; опрацювання питань щодо створення мережі позашкільних навчальних закладів, які б забезпечили задоволення освітньо-культурних потреб національних меншин України, їх творчу самореалізацію, виховання поваги до народних звичаїв, традицій української нації та національних меншин України; вжиття заходів щодо прискореного прийняття Верховною Радою України Концепції державної етно-національної політики України, законів з питань поліпшення умов розвитку та застосування мов в Україні, а також з питань вдосконалення законодавства про національні меншини України; розгляд можливостей безоплатного надання будівель і споруд, що перебувають у державній власності та комунальній власності, для проведення національно-культурними товариствами культурологічних, освітніх, науково-просвітницьких та інших заходів; вивчення питання та здійснення в установленому порядку заходів щодо встановлення відповідно до законодавства мінімального розміру плати за оренду державного та комунального майна, що використовується зазначеними товариствами для забезпечення своєї діяльності [13].

Враховуючи гостроту соціокультурних проблем ромської менши в Україні, у 2003 р. було розроблено та затверджено Кабінетом Міністрів цільову галузеву Програму соціально-духовного відродження ромів України на період до 2006 року, основною метою якої було: створення концептуальних підходів та шляхів інтеграції ромів в українське суспільство, реалізації представниками цієї етнічної групи соціальних, економічних і культурних прав та свобод, а також їх активної участі у державотворчих процесах. Реалізація заходів Програми сприяла створенню умов для збереження та розвитку культури ромів, створення закладів культури та освіти, інтеграції ромів в українське суспільство. У ряді областей, зокрема, Закарпатській, Одеській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Київській місцевими органами влади були ухвалені регіональні програми соціально-духовного відродження ромів [ 14, с. 12].

Часто низький рівень соціально-культурного облаштування етносів зумовлений недостатністю матеріальної бази культури, гальмував розвиток, істотно уповільнюючи процеси відродження. Позитивним явищем було щорічне зростання суми видатків, що закладалися у держбюджет на розвиток національних культур: у 2001 р. - 167,0 тис. грн., у 2002 р. - понад 600,0 тис. грн., у 2003 р. - 1,0 млн. грн. [15] Щорічно у Державному бюджеті України передбачалися кошти на проведення заходів із задоволення культурних, інформаційних потреб етноменшин.

Таблиця 1. Зміни обсягів фінансування з Державного бюджету України програм підтримки культурно-інформаційних потреб етнічних меншин у 2007-2009 рр.

З нижченаведеної таблиці помітно, що асигнування виділялися відповідними органами влади за окремими програмами. Затверджене Кабінетом Міністрів України (2012 р.) розпорядження «Про затвердження плану Заходів щодо формування громадянської культури та підвищення рівня толерантності у суспільстві». Сприяла утвердженню толерантності як загальносуспільної цінності. Вона ставала основою консолідації етнічних груп українського суспільства та визначальним пріоритетом у процесі формування цілісного етнонаціонального культурного простору. Затверджене Кабінетом Міністрів України (2012 р.) розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо формування громадянської культури та підвищення рівня толерантності у суспільстві».

Серед заходів - підтримання ініціатив інститутів громадянського суспільства у відзначенні днів національної культури, національних свят, а також здійснення культурно-мистецьких акцій, спрямованих на формування толерантності, поваги до культури, історії, звичаїв і традицій представників різних національностей.

Висновки

Отже, протягом досліджуваних років в Україні зусиллями органів державної влади і управління була вироблена загальна стратегія розвитку культури етноменшин. Ця робота була багатопланова, багаторівнева і стосувалася різного роду завдань, що поставали в процесі організації культурного процесу в середовищі етноспільнот.

Список літератури

1. Вейсова В.Е. Відродження духовної культури кримських татар (на прикладі театрального і декоративно-прикладного мистецтва 1990-2010 рр.). Тавр. нац. ун-т ім. В.І. Вернадського. - Сімф., 2011. - 20 с.

2. Документи про розробку постанови Верховної Ради України «Про проведення парламентських слухань про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні //АВР України. - Ф.1. - Оп.22. - Спр.7009. - 228 арк.

3. Листування №13 (706-897) // ПА МКТУ. - Ф. - Спр.27. - 12 арк.

4. Листування з Кабінетом Міністрів України з питань основної діяльності 1-30 квітня 1996 р. // ЦДАВО Укр. - Ф.5116. - Оп.19. - Спр.3353. - 76 арк.

5. Листування з Кабінетом Міністрів України з питань основної діяльності 2-30 вересня 1996 р. // ЦДАВО Укр. - Ф.5116. - Оп.19. - Спр.3358. - 128 арк.

6. Листування з міністерствами, відомствами, урядом АР Крим, обласними держадміністраціями, зарубіжними, міжнародними та іншими організаціями з питань діяльності національно-культурних товариств, фондів та об'єднань. 2 січня 1993 - 8 квітня 1993 р. // ЦДАВО Укр. - Ф.2. - Оп.15. - Спр.3627.

7. 279 арк.

8. Листування №14 (455-521) // ПА МКТУ. - Ф. - Спр.10. - 35. Арк.. (2009).

9. Листування з Адміністрацією Президента України з питань основної діяльності 12 лютого - 16 березня 1991 р. //ЦДАВО Укр.. - Ф.2. - Оп.15. - Спр.3025. - арк.115.

10. Листування з Верховною Радою України з питань основної діяльності 17 січня - 16 грудня 1994 р. // ЦДАВО Укр.. - Ф.5116. - Оп.19. - Спр.3260. - 86 арк.

11. Леонова А.О. Етнокультурна політика України: [монографія] / А.О. Леонова. - К.: ІПК ПК, 1998. - 228 с.

Размещено на Allbest.ru