Сутність інтересу у цивільно-правовому контексті

В статті розглядається правова природа інтересу, а також спільне і відмінне між інтересами, законними інтересами, інтересами, що охороняються правом. Матеріал містить аналіз точок зору науковців щодо правової природи інтересу, а також специфіки змісту інтересу і обсягів захисту інтересів правом. Висувається гіпотеза про те, що інтереси поділяються на абсолютні і відносні. Досліджено причини і джерела виникнення законних інтересів, а також можливостей захисту інтересу, який безпосередньо не регламентований нормами права. Головний науковий висновок, який зроблено у статті, це те, що за своєю правовою силою регламентовані нравом інтереси і інтереси, які не встановлені прямо в законі, але реалізація яких законом дозволяється, є однаковими з точки зору їх позитивної (правомірної) реалізації (дозволено все, що не заборонено), а також з точки зору їх захисту у разі порушення.

Ключові слова: інтерес, законний інтерес, абсолютні нрава.

Еременко Г.В. Сущность интереса в правовом контексте

В статье рассматривается правовая природа интереса, а также общее и разное между интересами, законными интересами, интересами, охраняемыми правом. Материал содержит анализ точек зрения ученых относительно правовой природы интереса, а также специфики содержания интереса и объемов защиты интересов правом. Выдвигается гипотеза о том, что интересы делятся на абсолютные и относительные. Исследованы причины и источники возникновения законных интересов, а также возможности защиты интереса, который непосредственно не регламентирован нормами нрава. Главный научный вывод, который сделан в статье, это то, что по своей правовой силе регламентированные правом интересы и интересы, которые не установлены прямо в законе, но реализация которых законом разрешается, одинаковы с точки зрения их положительной (правомерной) реализации (разрешено все, что не запрещено), а также с точки зрения их защиты в случае нарушения.

Ключевые слова: интерес, законный интерес, абсолютные нрава.

Yeromenko G. Essence of an interest in a legal context

The article examines the legal nature of interest, as well as similarities and differences between nature interests, legitimate interests, the interests protected by law. Material contains a structured analysis of scientific points of view about the legal nature of interest. It is hypothesized that the interests are divided into absolute and relative. The causes and sources of legitimate interest were analyzed as well. It was studied the opportunities to defend by law the interests which are not directly regulated by the law. The main scientific conclusion that is made in the article is that any kind of interests should be protected by law even in case if they are not installed directly in the law. Such approach helps to understand the legal sense of declaration “everything is permitted what is not prohibited”.

Key words: interest, legitimate interests, absolute rights.

19 листопада, 2013 року в Комітеті Верховної Ради з питань правосуддя прийнято рішення про передачу проекту Закону «Про медіацію» на перше слухання в сесійну залу Верховної Ради України. Медіація - є позасудовим способом захисту цивільних інтересів і прав суб'єктів цивільного права, спрямованим на те, щоб інтереси їх носіїв задовольнялися найкращим чином. Саме тому тема співвідношення інтересів, правових інтересів, прав стає актуальною для розуміння і її застосування в правовому полі.

Визначення сутності інтересу має ключове значення для права: адже лише зрозумівши смисл інтересу можливо розмірковувати щодо умов його реалізації і взаємодії з іншими правовими категоріями. Іноземними і вітчизняними науковцями, включаючи класиків цивільного права радянської доби, досить докладно проаналізоване питання інтересу у цивільному праві. Різноманіття думок і поглядів на інтерес є дуже широким.

Перш за все, слід відзначити, що слід розрізняти такі поняття, як законний інтерес і охоронювальний цивільним правом інтерес. Наскільки це було можливо узагальнення існуючих точок зору щодо «законного інтересу» зробила І.О. Личенко, яка відзначила, що у результаті тривалого філософсько-правового дослідження поняття «законний інтерес» сформувалося кілька наукових підходів щодо розуміння змісту цієї категорії [1].

Перша група науковців наполягала на доправовій природі законних інтересів [2, с. 92, 93], та зазначала, що законні інтереси - це «морально-правові прагнення індивіда», «перед-право», тобто явище, яке виникає перед правом [3, с. 113, 115, 120]. Вони стверджували, що законні інтереси є «правовими можливостями, які існують поряд з суб'єктивними правами, але на відміну від них не мають чіткого виразу в законі» [4, с. 112]. Такий науковий підхід передбачав доволі широке трактування поняття законного інтересу та мав свої витоки з природно-правової теорії права.

Друга група авторів стверджувала, що законний інтерес є юридично закріпленим дозволом вчинення певних дій [5].

Третій науковий підхід полягав у визнанні тотожності прав та законних інтересів. Розмірковуючи над категорією «законний інтерес», С. В. Михайлов вказував, що у «будь-якому разі об'єктом правового захисту виступають суб'єктивні регулятивні права та немає різниці, як буде названо в тексті законів засіб правового захисту - право або законний інтерес. Так чи інакше, мова йде про суб'єктивне право» [6, с. 40].

До узагальнення І.О. Личенко ми б додали, що існує це й четверта точка зору на законний інтерес як на поняття тотожне з різноманітними матеріальними, особистісними, духовними благами і цінностями, які здатні задовольнити ті чи інші потреби громадян та організацій» [7, с. 45]. Такий погляд означав, що цивільні інтереси скоріше можуть розглядатися як «об'єкти цивільних прав, блага, прагнення особи, які не визначені законом або угодою сторін як цивільні права, але є предметом цивільних відносин. Прикладом цивільного інтересу, зазначає Є.О. Харитонов може бути заінтересованість кредиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у збереженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог» [8].

Дозволимо собі приєднатися до групи прихильників широкого трактування законних інтересів і природно-правової теорії права. Це означає, що, на наш погляд потреба особи створює інтерес, а інтерес спонукає до свідомої дії, спрямованої на досягнення певного результату. Саме тому нам є близькою точка зору В.П. Грибанова, який вважав, що «потреба і інтерес не одне й те саме, хоча між ними і існує нерозривний зв'язок. Потреба породжує інтерес, становлячись його змістом. Сформований інтерес означає конкретизацію потреби, тобто завершення процесу проходження потреби через свідомість суб'єкта і спрямованість його на конкретний об'єкт дійсності. Таким чином потреба є первинною щодо інтересу і керує інтересом» [9, с. 239].

Інтереси, які виникали частіше, були однорідними за сутністю потреб у різних осіб, призвели до необхідності пошуку шляху їх узгодження і регулювання взаємодії осіб під час задоволення своїх інтересів. Оптимальним шляхом вирішення цієї задачі стало «нормування» інтересів через надання деяким з них «правової форми», тобто відображення у нормах права.

Таким чином з'явилася нова категорія «правовий інтерес», що насправді означало лише правову форму для будь-якого правомірного інтересу. Такий інтерес охоплював не всі можливі інтереси особи, але лише деякі з них, які вимагали свого регулювання засобами права. Зокрема, В.П. Грибанов зазначав: "Законодавство завжди передбачає лише такі суб'єктивні права, які спрямовані на задоволення основних, загальних для всіх членів суспільства, для певних типових інтересів». В продовження він говорить про можливість силою закону захищати інтереси, не забезпечені суб'єктивним правом, якщо такі з'являються [10, с. 240, 241].

Таким чином, потреба надати правової форми інтересу виникає тоді, коли у різних осіб виникають більш-менш типові інтереси, а отже за допомогою права з'являлася можливість вирішувати питання, як різні індивідууми будуть реалізовувати свої інтереси найкращим чином для себе одночасно не порушуючи інтереси інших осіб. Реальність, буття особи змінюючись впливає на потреби, а отже і на інтереси особи, що впливає безпосередньо на право і необхідність внесення змін в законодавство.

Отже, у тому зв'яжу з тим що "право, яким би досконалим воно не було, не може передбачити задоволення всіх без виключення інтересів в силу їх великої індивідуальності і постійного виникнення в житті нових потреб і інтересів, що їм відповідають. У випадку виникнення таких інтересів, не забезпечених суб'єктивним правом, закон передбачає можливість їх безпосереднього правового захисту''. [11, c. 240] Тобто інтереси, які не мали загального характеру для багатьох суб'єктів також могли реалізовуватися, призводити до результатів, які могли мати правове значення, а у разі порушення користуватися можливістю захищатися засобами права. Отже другим джерелом, надання інтересам правової форми є судові рішення, винесенні щодо справ, де предметом розгляду був захист інтересів осіб, неформалізованих за допомогою права. Судові рішення ставали джерелом перетворення неформалізованих інтересів у формалізовані через створення аналогій у правозастосуванні щодо питань захисту інтересів.

Існує також і інша точка зору, яка зазначає що у разі, коли розглядалися справи щодо захисту інтересу, який не випливає безпосередньо із норм права, це не було випадками «захисту інтересу, не опосередкованого суб'єктивним правом, тому що суди своїми рішеннями фактично створювали суб'єктивні права і обов'язки (судові рішення породжували нові правовідносини) за допомогою аналогії і інших способів застосування права, з метою усунути прогалини в ньому [12]. Тобто у будь якому разі рішення судів розглядалися як приватний випадок надання інтересу, не охопленого правом, правової форми. правовий захист законний інтерес

Таким чином, у правознавців природнім чином виникало питання щодо співставлення категорій інтерес, що охороняється правом, законний інтерес, захищений законом інтерес тощо. На наш погляд, у зв'язку з тим, що право - це формалізований інтерес, до нього можуть бути застосовані аналогії принципів, правил, нормативного регулювання, які стосуються цивільних прав. Отже, охорона права існує завжди щодо будь-якого інтересу «явленого у праві або не явленого, але правомірного. З цієї точки зору можна говорити про умовно абсолютний інтерес (по аналогії з абсолютним правом суб'єкта), відповідно до якого у кожного (тобто не визначеного кола суб'єктів) є обов'язок такий інтерес не порушувати, а у носія інтересу - можливість такий інтерес здійснювати стосовно не визначеного кола суб'єктів. У зв'язку з тим, що так чи інакше у разі порушення інтересу виникає можливість його захисту засобами права, можна стверджувати що будь який інтерес, навіть не відображений безпосередньо у нормах права, реалізується у правоохоронних відносинах. Аналогічна думка висловлювалася А.В. Малько, який зазначав, що реалізація інтересів у сфері приватного права має характер одночасно і посягання (на володіння конкретним благом), і вимоги, яка звернена до конкретного (або невизначеного кола осіб) в залежності від характеру правовідносин (вести себе певним чином або утримуватися від конкретної дії), а також визначатися у вигляді очікування щодо здійснення задуманих планів, яке підкріплюється своєю «відповідністю» закону і «посіданням» певної юридичної ніші в механізмі правового регулювання [13, с. 203].

Виказана думка для нас є ще одним підтвердженням висунутої гіпотези щодо того, що за аналогією щодо правовідносин які розподіляються на абсолютні і відносні, відносини в яких реалізується інтерес, також можна розподілити за абсолютні і відносні. Потім А.В. Малько зазначає "...суб'єктивні права і законні інтереси - рівного плану правові дозволеності. Перша з них уявляє собою особливу «дозволеність», забезпечену конкретною юридичною необхідністю інших осіб. Якщо ж правова дозволеність не має або особливо не потребує юридично необхідної поведінки інших осіб як засобу свого забезпечення, то вона не наділяється законодавцем статусу суб'єктивного права». І далі: "Йому (законному інтересу) протистоїть лише загальний юридичний обов'язок - поважати його, не порушувати його, оскільки і сам він уявляє правову можливість загального характеру [14, с. 380, 381]. Вказані приклади на думку Ф.О. Богатирьова, яка співпадає з висловленою нами раніше думкою, показують що інтерес по аналогії з суб'єктивним правом може мати як абсолютний (приклад інтересу, пов'язаного з власним тілом, яке є нематеріальне благо), так і відносний характер (приклад інтересу із договору). Різниця між «абсолютним» і «відносним» інтересом полягає лише у колі осіб, які можуть його порушити. Інтерес першого роду може бути порушений будь-якою особою, в той час як інтерес другого роду може бути пов'язаний лише тільки пов'язаною з ним особою» [15].

Підсумовуючи, ще раз зазначимо, що на наш погляд, абсолютним є інтерес, який хоч і не проголошений правом у вигляді суб'єктивного права, але все ж таки є настільки значимим, щоб, з одного боку, висувати вимоги щодо його недоторканності, а, з іншого боку, створює правому можливість щодо свого захисту. Це, актуалізує потребу визначення меж абсолютних інтересів, і одночасно дає підстави стверджувати, що коли інтереси однієї особи починають певним чином впливати на інтереси іншої особи (тобто діяти відносно інтересів іншої особи), абсолютні інтереси перетворюються на відносні. Така трансформація може бути як наслідком позитивної взаємодії, так і негативної, внаслідок чого виникає потреба захисту законних інтересів, що перетворює правоохоронні відносини на правозахисні.

У разі порушення абсолютного інтересу виникає можливість захищати його засобами права, а відтоді ми можемо говорити про відносні інтереси, де у зв'язку з виникненням права на захист певного інтересу виникає обов'язок іншої особи усунути порушення інтересу.

Відносні інтереси виникають не тільки внаслідок порушення інтересу. У зв'язку з тим, що він, як зазначалося вище, існує завжди, є мотиваційним фоном який впливає на те, як здійснюється право особи, інтерес реалізований через дію, спрямовану на реалізацію права, фактично призводить до того що інтерес одного суб'єкта починає взаємодіяти з інтересом іншого суб'єкта (наприклад, особа вступає у договірні відносини). Відтоді можна говорити про те, що абсолютний інтерес також перетворюється на відносний. Особливо слід зазначити, що норма права при цьому, яка створює форму (право) для змісту (інтерес) може бути досить негнучкою, і не відображати інтерес у певній мірі. Отже інтерес, який особа прагне реалізувати через право може бути неадекватним можливості наданій правом його реалізувати, що може призводити до того, що особа втрачає зацікавленість щодо реалізації свого інтересу або реалізовує не те, що їй насправді потрібно.

З іншого боку особа може використовувати форму (норму права) для того, щоб приховати свій інтерес. У цьому випадку реалізація права, не відтворюючого дійсний інтерес, обмежується законом різними способами, в тому числі через визнання угод не дійсними. Окремо слід сказати про неоднозначність трактування науковцями і практиками поняття «законний інтерес». В юридичній літературі наводяться різні класифікації поняття законних інтересів. Зазвичай їхніми критеріями є регламентація інтересу правом або згадування інтересу в тексті юридичних норм [16, с. 60]. На думку, О.І. Ченіса відповідно до критерію регламентації інтересів правом поняття законних інтересів прийнято поділяти на дві великі групи.

До першої групи належать законні інтереси, реалізація яких урегульована нормами права. Реалізація цих інтересів досягається за допомогою наданих об'єктивним правом правових засобів: за допомогою норм об'єктивного права й суб'єктивних прав, що виникають на їх основі. Таким чином, виходить, що суб'єкт соціальних відносин для реалізації своїх інтересів одержує юридичний службовий інструмент, можна сказати, що інтереси здобувають “правову оболонку”, тим самим реалізація (охорона, захист) інтересів має місце в рамках наданої суб'єктивним правом можливої поведінки управомоченого суб'єкта», - зазначає науковець [17, с. 553].

Іноді в групі законних інтересів виокремлюють «підгрупу» інтересів, які прямо названі в текстах правових норм [18, с. 71]. Наприклад, стаття 825 Цивільного кодексу України передбачає охорону інтересів сусідів, якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням [19, с. 207]. В той же час, як правильно зауважив М.С. Малеїн не можна в окрему групу виділяти норми, які прямо згадують про інтерес, тому що це занадто формальний критерій, який веде до звуження поняття законних інтересів. Власне кажучи, безпосереднє згадування в нормах права інтересів як об'єкта правового захисту фактично прирівнює їх до суб'єктивних нрав [20, с. 33].

До другої групи належать законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами. Виходить, що в цьому випадку мова йде про звичайні фактичні (соціально-економічні) інтереси, які не набули “правову оболонку” у вигляді норм права й виникаючих на їхній основі суб'єктивних прав та обов'язків [21, с. 33]

На наш погляд, недоцільно звужувати поняття законного інтересу до інтересу, який знайшов своє відображення у законі (нормі права). У зв'язку з цим законний інтерес починає розглядатися як установлений законом дозвіл реалізовувати інтерес через суб'єктивне право певним чином. В той же час, як здається, важко уникнути «звуження» сутності поняття законний інтерес до меж лише тільки тих інтересів, які регулюються правом із-за етимологічної схожості цих двох понять. Відповідно виникає потреба щодо поділу законних інтересів на законні інтереси у вузькому і широкому смислі. Законні інтереси, які регулюються безпосередньо нормами права , складають частину від цілого (всієї сукупності інтересів), а тому під такими інтересами ми будемо розуміти законні інтереси у вузькому смислі. То ж пропонується інтересами у вузькому сенсі вважати всі інтереси, які проголошені правом (наприклад, інтереси пов'язані з правом власності).

У широкому сенсі законними вважати інтереси, які прямо правом не проголошені, не визначені, але вони мають значення для їх носія. Такої ж думки притримується О.І. Ченіс, який зазначає, що «частина таких інтересів закріплена правовими нормами, а інша, досить велика їхня частина, не закріплена по різних причинах. Фактично межа сфери правового регулювання не збігається із межею, що відокремлює закріплені в праві інтереси від інтересів, що не одержали закріплення в нормах права. Законодавець зміщає її, захоплюючи частину законних інтересів, які відповідають принципам і духу права, і цим самим бере їх під свій захист, поряд із законними інтересами» [22, с. 553]

Таким чином, пропонується використовувати поняття інтерес як більш широке по відношенню до поняття надане законом право. Право, яке встановлене конкретно правовою нормою відображає законний інтерес особи і надає правові підстави для його здійснення. Відповідно інтереси, які не знайшли свого відображення у праві і не були формалізовані через встановлення нормою права, також є законними за своїм змістом, але не мають законної форми яка створюється внаслідок формальних процесів нормоутворення - тобто надання інтересу правової оболонки. За правовою силою встановлені в законі інтереси і інтереси, які не встановлені прямо в законі, але реалізація яких законом дозволяється, є однаковими з точки зору їх позитивної (правомірної) реалізації (дозволено все, що не заборонено, а також з точки зору їх захисту у разі порушення [23, с. 170-174].

Погоджуючись із більшістю викладених думок щодо спільного і різниці між законними інтересами і суб'єктивним правом вважаємо за потрібне також зазначити, що по-перше, інтереси, реалізовані в зобов'язаннях, навіть якщо певне зобов'язання не знайшло свого відображення в нормативно-правовій площині, створюють конкретні обов'язки щодо виконання зобов'язань і підґрунтя для їх захисту у судовому порядку. «Дозволеність дій» сама по собі без здатності бути реалізованою задля досягнення корисного для особи результату не має корисності для носія інтересу. По-друге, те, що «законний інтерес можна вважати певною можливістю, але у більшості своїй соціальною, фактичною, а не правовою», також викликає сумнів, тому що захисту може бути підданий тільки конкретний маючий правову силу інтерес.

Порушення такого інтересу може створювати конкретні несприятливі наслідки у майновій сфері того, хто порушив такий інтерес, а, відповідно, можливо говорити про обов'язок порушника нести цивільно-правову відповідальність. А тому можливо висунути гіпотезу про існування квазі-законних інтересів (якщо законні інтереси тут використовувати у широкому сенсі), які є не відображеними в праві безпосередньо, але є правовими за своєю сутністю, результатом, на який вони спрямовані, і можливістю захисту засобами права.

Таким чином, як ми бачимо інтерес і суб'єктивне право знаходяться у нерозривному зв'язку: інтерес є першопричиною появи суб'єктивного права, під час реалізації суб'єктивного права інтерес залишається його сутністю, визначає доцільність здійснення дій спрямованих на реалізацію суб'єктивного права незалежно від того, в якій мірі регулювання або захист інтересів фактично можливо за нормами об'єктивного права.

Список використаних джерел