Публічна достовірність спадкових прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.65/68

Публічна достовірність спадкових прав

Людмила Козловська,

кандидат юридичних наук, доиент, старший науковий співробітник Науководослідного інституту приватного права і підприємництва імені Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України

В статті досліджується правові засоби забезпечення публічної достовірності спадкових прав, яка досягається: оформленням спадкових прав у нотаріальному порядку та державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що входять до складу спадщини. Реєстрація спадкових прав охоплює записи про юридичні факти правовстановлюючого змісту та відомості, які не слугують для досягнення публічної достовірності спадкових прав. спадковий право речовий

Ключові слова: державна реєстрація, нотаріат, спадщина, спадкування.

В статье исследуются правовые средства обеспечения публичной достоверности наследственных прав, которая достигается: оформлением наследственных прав в нотариальном порядке и государственной регистрацией вещных прав на недвижимое имущество, входящих в состав наследства. Регистрация наследственных прав охватывает записи о юридических фактах, имеющих правоустанавливающее значение и сведения, которые не служат достижению публичной достоверности наследственных прав.

Ключевые слова: государственная регистрация, нотариат, наследство, наследование.

This article researches legal means to ensure public credibility of inheritance rights which is achieved by: execution of inheritance rights notarially and with state registration of proprietary interests in real property that is included in estate of decent. Registration of inheritance rights includes records about constitutive legal facts and data which are not associated with achievement of public credibility of inheritance rights.

Key words: state registration, notary office, estate of decent, succession.

Питання нублічної достовірності основним чином дискутуються фахівцями у зв'язку із державною реєстрацією нрав на нерухоме майно. В галузі здійснення снадкових нрав реєстрація застосовується не лише щодо нрав снадкоємців на нерухоме снадкове майно, але й щодо нравочинів снадкодавця. Також внесенню в Снадковий реєстр нідлягає ще низка відомостей нро ті чи інші юридичні факти, які можуть як входити до юридичного складу снадкування, нанриклад, нрийняття снадщини, або ж не входити, нанриклад, видача свідоцтва виконавцю зановіту.

Значення державної реєстрації в галузі снадкового нрава розглядалися такими вітчизняними вченими як Ю. О. Заіка, О. Є. Кухарєв, Є. О. Мічурін, О. П. Печений, Є. О. Рябоконь, І. В. СнасибоФатєєва. Можна ногодитись із І. В. СнасибоФатєєвою щодо загальної характеристики значення реєстрації відновідно до законодавства України. Реєстрація звичайно розуміється як нублічний елемент, який виходить за межі сфери регулювання цивільних нравовідносин, у зв'язку з чим нро неї в ЦК України лише нригадується, вона не стає нредметом наукових досліджень цивілістів. І. В. СнасибоФатєєва цілком слушно визначила, що Цивільний кодекс України 2003 року нозиціонувався як кодекс нриватного нрава, в якому не новинно бути місця нормам нублічного нрава [1, с. 147]. Така нозиція законодавця є зрозумілою, нроте, її нрактичне вирішення та нравове регулювання державної реєстрації, зумовило істотні труднощі у застосуванні норм нрава в судовій та нотаріальній нрактиці. Інститут державної реєстрації виявився настільки тісно нов'язаним із цілою низкою цивільнонравових інститутів і майнових нрав, в нершу чергу речових нрав на нерухомість, що нитання державної реєстрації, яка є нублічнонравовою діяльністю, ностає як ключове навіть у суто цивільних, майнових снорах.

Державна реєстрація нрав на нерухоме майно являється елементом нублічнонравового регулювання в нриватному нраві, яке нокликане виконувати функцію забезнечення стабільності майнового обороту в сфері нерухомості [2, с. 261]. В силу історичних нричин більшість країн використовують або новторюють системи державної реєстрації нрав Німеччини, Голландії або Існанії. Аналіз вказаних нравових систем державної реєстрації дозволяє зробити висновок про те, що по своїй природі акти, які встановлюють момент виникнення права власності на нерухомість, можуть істотно різнитися, проте, всім системам властиве формування реєстру, який містить відомості про об'єкти нерухомості та зареєстровані права. При цьому відомості цього реєстру визнаються достовірними, відкритими і дозволяють однозначно визначити осіб, які є власниками об'єктів нерухомості. До числа принципових відмінностей існуючих систем реєстрації прав потрібно віднести наявність або відсутність моменту виникнення права власності, пов'язаного з моментом державної реєстрації. В першому випадку державна реєстрація набуває правовстановлюючого значення, це так звана «іпотечна» система державної реєстрації прав. В другому випадку, державна реєстрація має інформативне значення. Сам акт державної реєстрації відображає вже виниклий раніше юридичний факт виникнення права власності, укладення договору або іншу правову підставу виникнення права власності. У зв'язку з цим, зазначається, що традиційне протиставлення державної реєстрації прав і державної реєстрації правочинів не являється обґрунтованим і не відображає правової природи реєстрації [3, с. 502].

Розвиток вітчизняного законодавства в галузі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно підтверджує цю тезу. Проте, для досягнення певної єдності в підходах щодо державної реєстрації правочину чи вчинення іншої нотаріальної дії та державної реєстрації речового права законодавцю знадобилося вісім років. Саме стільки часу пройшло від прийняття Закону України від 01.07.2004 № 1952IV «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон України № 1952IV) до внесення змін до законодавства, якими було поєднано реєстрацію вчинення правочину та реєстрацію речового права, яке виникає на підставі цього правочину.

Законодавцем реалізуються різні підходи або ж застосовуються різні конструкції для досягнення мети публічної достовірності майнових прав, яка існує, насамперед, для захисту прав третіх осіб. Так, у французькому праві перехід права на нерухоме майно може бути протиставлений третім особам з моменту офіційної реєстрації правочину відповідно до вимог французького законодавства. Загалом в європейській цивілістиці вимоги публічної достовірності, за якими всі речові права мають бути «видимими» третім особам, забезпечуються двома шляхами: організаційним через реєстрацію прав або правочинів та неорганізаційним через володіння. При цьому, публічна достовірність юридичного документа розуміється як властивість, яка або впливає на матеріальноправовий ефект або впливає на розподіл обов'язку доказування. Відповідно до першого трактування: та особа, яка вказана в якості правоволодільця на документі, що має вказану властивість, визнається правоволодільцем. Відповідно до другої: вказівка особи в якості правоволодільця на такому документі створює спростовну презумпцію того, що ця особа є правоволодільцем [4, с. 63, 76, 104].

Це спеціальне розуміння і значення вимоги публічної достовірності, яке потрібно відрізняти від інформативності даних, що містяться в державних реєстрах. В галузі спадкового права, крім державної реєстрації права власності на нерухоме спадкове майно, існує досить широке коло випадків внесення відомостей до Спадкового реєстру, не всі з яких слугують для досягнення публічної достовірності прав.

Засади державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені статтею 3 Закону України № 1952IV. Відповідно до ч. 1 цієї статті, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вже відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952IV, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, правопідтверджуюче, декларативне значення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, встановлене в ч. 1 ст. 3 Закону України № 1952IV, спростовується вже у ч. 3 цієї ж статті.

Невідповідність різних частин однієї статті вказаного Закону, на нашу думку, пов'язана із невирішеною наукою базовою проблемою теорії юридичних фактів: що являється юридичним фактом «сама» життєва обставина, яка підлягає державній реєстрації, чи запис про неї в реєстрі? При цьому державні реєстри розуміються як об'єднання юридичних фактів, а юридичні факти, як матеріальні фактичні обставини, що входять в правове регулювання в певній юридичній формі. Відображення факту в системі реєстрації одна із таких форм. Отже, слід виходити із базового розуміння юридичного факту як єдності соціального (матеріального) змісту факту та опосередковуючої його правової форми. Проте, така єдність не являється нерозривною. З одного боку, факт може існувати як соціальна реальність, проте, не бути зареєстрованим. В цьому випадку він не може увійти в якості правоутворюючого, правозмінючого або правоприпиняючого факту в правове регулювання суспільних відносин. З іншого боку, акт реєстрації може існувати сам по собі, без відповідного матеріального факту [5, с. 599 600].

Перехід права власності на нерухоме майно незалежно від підстави такого правонабуття, у тому числі й у порядку спадкування, здійснюється на підставі сукупності юридичних фактів складного фактичного (юридичного) складу. Це породжує проблему відповідності двох елементів такого юридичного складу, якими є юридичний факт приватного права (наприклад, правочин) та державної реєстрації нового речового права. Так, у німецькому праві спадкування трактується як передача права за законом, яка об'єктивно тягне розходження між інформацією про речові права в поземельній книзі та переходом права до нового правоволодільця [6, с. 2631.

За загальним правилом з моментом державної реєстрації цивільне законодавство пов'язує виникнення права власності. Тим не менше в значній кількості випадків момент виникнення права власності не пов'язується із моментом державної реєстрації. До таких випадків належить, зокрема, перехід права власності при реорганізації юридичних осіб і спадкуванні, при виникненні права спільної власності у подружжя, та інші випадки [7, с. 509].

Проблему визначення часу виникнення права власності на спадкове нерухоме майно у вітчизняному законодавстві частково вирішено виключенням ст. 1299 ЦК України та внесенням змін до Закону України № 1952IV. Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 3 цього Закону: «Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія». Частину п'яту статті 3 доповнено абзацом згідно із Законом N 5037VI (503717) від 04.07.2012 р.

Визначене правове регулювання слід вважати більш концептуально обґрунтованим, адже модельна конструкція виникнення права власності не передбачає елементу державної реєстрації права власності: вона передбачає волевиявлення направлене на передачу права власності та фактичну передачу речі. Привнесені, зовнішні елементи набуття певного права потребують тривалої соціальноправової адаптації. Якщо система публічної, державної реєстрації права власності на нерухоме майно діє в країні сотні років, вона стає частиною конструкцій забезпечення майнового обороту та робить майновий оборот більш прозорим і стабільним. Але її ефективне проведення, як і вирішення будьякого іншого правового питання великої соціальної ваги, вимагає еволюційних підходів та розуміння сутності відносин, які підлягають правовому регулюванню.

Прикладом, може бути державна реєстрація права на спадщину (ст. 1299 ЦК України виключена на підставі Закону України №40216 від 04.07.2013 року), як елемент, який був штучно привнесений до правового регулювання спадкових правовідносин і не мав нічого спільного із конструкцію універсального характеру спадкування як базовою, основною конструкцією спадкового права. Такі чужорідні елементи закономірно створюють правові колізії при застосуванні норм спадкового права у судовій і нотаріальній практиці.

Натомість деякі дослідники вказують на недостатність задіяння механізмів реєстрації спадкових прав. Так, на думку О. П. Печеного, необхідність реєстрації в сфері спадкових правовідносин обумовлена різними факторами, в першу чергу специфікою їх об'єкта, особливостями здійснення і захисту спадкових прав, потенціал реєстрації використаний в спадковому праві не повною мірою, її застосування слід розширити. Автор зазначає, що в законодавстві Російської Федерації, України, інших держав пострадянського простору реєстрація в спадковому праві представлена в «усіченому» варіанті і стосується в основному реєстрації заповітів, спадкових справ і деяких видів договорів у цій сфері. В той же час практично неохоплені реєстрацією договори на управління спадщиною, право на спадщину, права виконавця заповіту, об'єкти спадкового правонаступництва, хоча необхідність реєстрації, наприклад, спадкових прав диктується міркуваннями практичного характеру, необхідністю створення механізмів захисту права на спадщину [7, с. 240].

В якості загального застереження ми можемо вказати, що тотальна урегульованість не визначає ефективність механізму здійснення і захисту спадкових прав, а інколи навіть прямо протилежна йому. Конструкції спадкового права містять у собі достатній внутрішній ресурс забезпечення ефективності здійснення та захисту суб'єктивних спадкових прав. Реєстрація як фактор зовнішнього обмежується також зовнішніми, видимими можливостями і не виключає дивергенції реєстрації, а отже дефекти її публічної достовірності.

Не заперечуючи важливого значення державної (публічної) реєстрації прав, все ж таки вважаємо, що вимоги всеохоплюючої реєстрації не є показником рівня правової культури обороту майнових цінностей. Хоча в умовах інформаційного суспільства значення реєстрів юридичних фактів підвищується [5, с. 599]. Проте, потрібно відрізняти інформативну функцію реєстрів та правоутворююче значення державної реєстрації, зокрема в галузі спадкових прав.

Виконання нотаріусами специифічних функцій в галузі правового оформлення спадкових прав, зокрема й оформлення права на спадщину (Глава 89 ЦК України), які мають юрисдикційний, а отже публічноправовий характер, зумовило покладення на них повноважень щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, які виникають у порядку спадкування.

Так, відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Ми ж можемо передбачити, що збільшення кількості обов'язкової реєстрації тих чи інших спадкових прав, якщо із фактом їх державної реєстрації будуть пов'язуватися правоутворюючі наслідки, а не суто інформативна функція, означатиме зростання кількості спадкових справ у судах. В той час як застосування механізмів судового захисту має мати виключний характер.

О.П. Печений вважає, що із введенням реєстрації права спадкоємців на спадкове майно, у них з'явиться додаткова можливість обґрунтування своїх вимог, в тому числі й вимог про повернення спадщини із чужого незаконного володіння. На думку дослідника, для підтвердження статусу спадкоємця необхідне введення реєстрації цих прав, що доцільно сполучити її з актом прийняття спадщини. Дослідником обґрунтовується розуміння суб'єктивного права на спадщину як права, що має речову природу, близьку за змістом до володіння, але не тотожне праву власності. Також, зазначається, що оскільки способи захисту цього права не визначені, це викликає певні труднощі на практиці [7, с. 241242].

Слід мати на увазі, що на відміну від правопорядків, в яких цивільним законодавством визначається на час прийняття спадщини правовий режим власності на спадкове майно, ЦК України передбачає виникнення у спадкоємця, який прийняв спадщину окремого майнового права права на спадщину. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, в складі якої є нерухоме майно, але не здійснив державної реєстрації права на спадщину, має право на захист свого права у разі його порушення. Постає питання щодо способів захисту такого права: витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном, визнання права на спадщину чи визнання права власності на таке майно. Якщо право власності (ми підкреслюємо право власності, а не право на спадщину) на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації права на нерухоме майно, то спадкоємець до видачі свідоцтва про право на спадщину (ст. 1297 ЦК України) та державної реєстрації права на це майно, не являється власником нерухомого майн.

Тут, на нашу думку, необхідно виявити певну послідовність у вживанні термінів спадщина та спадкове майно, які дуже часто використовуються в якості синонімів. Спадщина це абстрактна сукупність прав і обов'язків спадкодавця. Повернути спадщину із чужого незаконного володіння способом віндикації неможливо, як відомо віндикація застосовується лише щодо індивідуально визначеного майна. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, відповідно до ст. 1297 ЦК України видається свідоцтво про право на спадщину та одночасно нотаріусом здійснюється реєстрація права власності на нерухоме майно, що має наслідком виникнення права власності саме на це нерухоме майно. Останнє більш точно відповідає поняттю «реєстрація прав спадкоємців на спадкове майно». Саме індивідуально визначене майно, яке охоплюється поняттям спадкове майно, можна витребувати із чужого незаконного володіння позовом аналогічним до віндикаційного. Витребування такого майна спадкоємцем після прийняття спадщини, але до отримання свідоцтва про право на с п а д щ ин у , є с п і р н и м питанням як у теорії цивільного права так і в судовій практиці. На нашу думку, захист прав спадкоємців у разі незаконного позбавлення володіння майном, створення перешкод у користуванні майном може здійснюватися способами аналогічними віндикаційному та негаторному.

Більш значні труднощі щодо його обгрунтованості викликає такий сносіб захисту нрав снадкоємця як визнання нрава власності на снадкове майно. В нершу чергу це нов'язано із нроблемою «обходу» снадкоємцями вимог щодо нравового оформлення нрава на снадщину в нотаріальному норядку та державною реєстрацією нрава на снадкове нерухоме майно. В цих винадках судовому рішенню за умов відсутності снору нро нраво, відводиться нризначення легітимації нрава на нерухоме снадкове майно.

Потрібно зазначити, що у винадках коли особа звертається до суду з нозовними вимогами щодо снадщини без звернення до нотаріуса, снадкова снрава не заводиться. Це може мати найрізноманітніші неснриятливі наслідки, як нанриклад, нодальше відчуження майна на нідставі рішення суду з одночасним нровадженням снадкової снрави за заявами інших осіб, які звернулися із заявою нро нрийняття снадщини, в тому числі у винадках коли рішенням суду було визначено додатковий строк для нодання заяви нро нрийняття снадщини для інших снадкоємців. Також не виключається вчинення нравочинів нро відчуження майна, яке нерейшло в норядку снадкування, на нідставі рішення суду, що було нідроблене. В широкому розумінні нризначення нотаріальної діяльності також нолягає у наданні юридичним фактам нублічної достовірності. Саме виходячи з таких міркувань та нотреб необхідно забезнечити обов'язковий нотаріальний норядок оформлення снадкових нрав, незалежно від наявності снору нро снадщину та вирішення його но суті шляхом нрийняття судового рішення [8, с. 286 287].

Огляд законодавства та нравозастосовної нрактики євронейських країн зі всією очевидністю свідчить нро те, що в зарубіжних нравонорядках відсутня така нроблема як ухилення від державної реєстрації нереходу нрава власності на нерухоме майно [4, с. 64]. Хоча це нитання більшою мірою нов'язується із ухиленням від державної реєстрації сторони нравочину, снрямованого на відчуження нерухомого майна, в снадковому нраві, де сходяться всі нроблеми набуття нрава власності, воно також є актуальним. Якщо снадкодавець належним чином не оформив нраво власності на нерухоме майно та не здійснив його державної реєстрації, снадкоємці будуть нозбавлені можливості оформити нрава на снадщину в нотаріальному норядку. А отже, єдиним шляхом захисту нрава снадкоємця на снадкове нерухоме майно стає звернення до суду. В зв'язку з чим виникає низка нитань щодо обґрунтованості такого снособу захисту як визнання нрава власності на нерухоме майно в норядку снадкування, звернення з вимогою нро зобов'язування здійснити державну реєстрацію тощо.

Потрібно брати до уваги, що снори нро снадкування нідлягають розгляду судами виключно у норядку цивільного судочинства. Вимога здійснити державну реєстрацію нрава власності, іншого речового нрава є цивільнонравовою вимогою, нроте, очевидно мають місце відносини нов'язані із діями органів державної влади, унравління. Тому виникають нитання як щодо визначення юрисдикції так і щодо визначення належного відновідача у вказаних снорах, змісту резолютивної частини рішення суду. Уновноважений орган, який здійснює державну реєстрацію майнових нрав (орган державної реєстрації нрав), не володіє будьяким матеріальнонравовим інтересом у вирішенні снору, а отже, нритягнення його в якості відновідача є безнідставним. Притягнення до участі у снраві органу державної реєстрації нрав в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на нредмет снору, нозбавлене змісту, адже, на третю особу в снорі рішенням суду не може бути нокладено будьякого обов'язку в тому числі й здійснити дії.

На нашу думку, якщо в резолютивній частині рішення суду буде встановлено перехід права власності та обов'язок здійснити державну реєстрацію права власності, таке рішення вважається достатньою підставою для здійснення уповноваженим органом державної реєстрації внаслідок загальнообов'язкової сили судових рішень, яка встановлена ч. 5 ст. 124 Конституції України.

Отже, потрібно розрізняти спеціальне значення публічної достовірності майнових прав від загальної інформативності даних державних реєстрів. Забезпечення публічної достовірності спадкових прав досягається їх правовим оформленням в нотаріальному порядку та державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, що входять до складу спадщини. Спрощення реєстрації речових прав на нерухоме майно, у тому числі й спадкове нерухоме майно, сприяє усуненню існуючого конфлікту нормативної моделі набуття права власності на спадкове нерухоме майно та правового механізму здійснення спадкових прав і їх захисту у судовому порядку.

Список використаних джерел

1. Фатеева И. В. Регистрация, ее значение и последствия (обзорный анализ украинского законодательства) / Проблемы регистрации прав, фиксации и удостоверения юридических фактов гражданского права: Сборник статей / Рук. авт. кол. и отв. ред. д. ю.н. М. А. Рожкова. М.: Статут, 013. 336 с. (Анализ современного права).

2. Василевская Л. Ю. Учение о вещных сделках по германскому праву./ Л. Ю. Василевская. М. : «Статут», 2004. 538 с.

3. Право собственности: актуальные проблемы / Отв. ред. В. Н. Литовкин, Е. А. Суханов, В. В. Чубаров; Инт законод. и сравнит. правоведения. М.: Статут, 2008. 731 с.

4. Жужжалов М. Б. Требование о государственной регистрации перехода права собственности / М. Б. Жужжалов // Проблемы регистрации прав, фиксации и удостоверения фактов гражданского права : Сборник статей / Рук. авт. кол. и отв. ред. д.ю.н. М. А. Рожкова. М.: Статут, 2013. 336 с. (Анализ современного права).

5. Исаков Б. В. Юридические факты: прошлое, настоящее, будущее. / Б. В. Исаков // Российский ежегодник теории права. № 2, 2009 / Под ред. дра юрид. наук. А. В. Полякова. СПб. : Издательский дом СПбГУ, 2011. 7б0 с.

6. Право собственности: актуальные проблемы / Отв. ред. В. Н. Литовкин, Е. А. Суханов, В. В. Чубаров; Инт законод. и сравнит. правоведения. М.: Статут, 2008. 731 с.

7. Печеный О. П. Проблемы регистрации прав и удостоверения фактов в сфере наследственных правоотношений / О. П. Печеный // Проблемы регистрации прав, фиксации и удостоверения фактов гражданского права : Сборник статей / Рук. авт. кол. и отв. ред. д.ю.н. М. А. Рожкова. М.: Статут, 2013.336 с. (Анализ современного права).

8. Козловська Л. В. Правове оформлення спадкових прав на нерухоме майно: проблема судового підтвердження права на спадщину / Л. В. Козловська // Правова держава. Випуск 24. К. : Інт держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2013. 608 с.

Размещено на Allbest.ru