До проблеми завдань адміністративного судочинства в Україні крізь призму захисту інтересів держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.56:342.92

До проблеми завдань адміністративного судочинства в Україні крізь призму захисту інтересів держави

Віталій Шавінський,

кандидат юридичних наук, суддя Київського окружного адміністративного суду

У статті розглядаються питання захисту інтересів держави як одного із завдань адміністративного судочинства. Акцентована увага на тому, що захист інтересів держави може сприйматись як один із векторів розвитку адміністративної юстиції. Проаналізовані різні точки зору на предмет захисту інтересів держави. адміністративний судочинство юстиція

Ключові слова: адміністративне судочинство, інтереси держави, захист, Кодекс адміністративного судочинства України.

В статье рассматриваются вопросы защиты интересов государства как одной из задач административного судопроизводства. Акцентировано внимание на том, что защита интересов государства может восприниматься как один из векторов развития административной юстиции. Проанализированы различные точки зрения на предмет защиты интересов государства.

Ключевые слова: административное судопроизводство, интересы государства, защита, Кодекс административного судопроизводства Украины.

The article considers the questions of protection of interests of the state as one of the tasks of administrative procedure. Put emphasis on the fact that the protection of interests of the state can be perceived as one of the vectors of the development of administrative justice. Analyzed different points of view on the subject matter of protection of interests of the state.

Key words: administrative proceedings, the interests of state, protection, Code of administrative procedure of Ukraine.

Розглядаючи захист інтересів держави в адміністративному судочинстві у якості об'єкта адміністративноправової науки, варто проаналізувати завдання адміністративного судочинства. Чим обумовлена необхідність такого кроку?

Перш за все, певною невідповідністю норм чинного законодавства тим реальним завданням, які стоять перед адміністративною юстицією. Подруге, якщо функції адміністративної юстиції носять більш глобальний характер, навіть певною мірою більш теоретично обґрунтовані, ніж практично підкріплені нормами чинного законодавства та організаційноправовими механізмами реалізації, то завдання адміністративного судочинства є більш практичними, більше знаходяться у реальному просторовотемпоральному вимірі, існують, можна сказати «зараз і тут». Потретє, завдання адміністративної юстиції певною мірою формулює суспільство, використовуючи для цього інститут Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу держави.

Стаття 55 Основного закону держави свідчить, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будьякими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань [1]. Своєю чергою, статті 2 та 7 Закону України від 7 липня 2010 р. № 2453VI «Про судоустрій та статус суддів» визначають, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України [2].

Що торкається першого із вказаних факторів (невідповідність норм чинного законодавства тим реальним завданням, які стоять перед адміністративною юстицією), маємо зазначити, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України («Завдання адміністративного судочинства») завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічноправових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Тобто акцент у даному сенсі справедливо робиться на захисті прав, свобод та законних інтересів людини. У цьому ж напрямі висловив свою позиці. Конституційний Суд України, коли у рішенні по справі про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини (від 14 грудня 2011 року № 129/2011) відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист [3].

Але ж питання, яке на поверхні: чому про захист інтересів держави нічого не говориться у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України? Для чого тоді у тому ж КАСУ міститься стаття 17 («Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ»), де три положення присвячені фактично захисту інтересів держави:

спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України [4].

В тому ж сенсі можна привести зміст статті 50 КАСУ («Сторони»), де зазначається, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Тобто очевидним вбачається той факт, що не лише справи на кшталт «особа проти держави» складають сутність адміністративного судочинства і, відповідно, відображають його завдання. Краще у цій системі координат орієнтуватись на характер справ, що розглядаються адміністративними судами, а саме справи публічноправового характеру, пов'язані з управлінською діяльністю.

Друга із названих обставин, котра обумовлює актуальність та практичну потребу аналізу завдань адміністративного судочинства несинонімічність функцій та завдань адміністративного судочинства. Завдання завжди носять більш практичний характер. За абсолютно справедливою думкою І.Х. Темкіжева, реформування судової системи, зокрема подальше вдосконалення діяльності адміністративних судів, потребує підвищення загального рівня судочинства, в тому числі судового управління, наближення його до потреб пересічної ЛЮДИНИ, загальновизнаних міжнародноправових стандартів. Питання відповідності організації і здійснення адміністративного судочинства зазначеним демократичним стандартам є об'єктивно необхідним, оскільки проблема захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина у сфері публічноправових відносин є проблемою не лише національною, а й міжнародною, яка охоплює як питання безпосередньо правового (законотворчого, правозастосовного), гак і організаційного характеру, серед яких важливе місце займають питання судового управління [5, с. 4]. Як видно, у даній думці підкреслюється важливість організаційний питань діяльності адміністративних судів, які, безперечно, реалізуються через формулювання та вирішення завдань адміністративного судочинства.

Завдання для адміністративного судочинства певною мірою формулює суспільство, використовуючи для цього інститут Верховної Ради України. Не можна не погодитись у цьому зв'язку із думкою С. В. Ківалова, відповідно до якої «коли ми аналізуємо завдання адміністративного судочинства, стає зрозумілим велике значення цього інституту для розвитку демократичної, правової держави» [6, с. 358].

1 це дійсно так, адже ті завдання, які стоять перед адміністративним судочинством, не вичерпуються положеннями КАСУ. Ми вже звертали увагу на тій обставині, що положення статті

2 даного Кодексу про завдання адміністративного судочинства не є ідеальним, воно потребує корегування.

Більш широкий варіант сприйняття завдань адміністративного судочинства запропоновано фахівцями Центру політикоправових реформ. На їх думку, в Україні створення системи адміністративного судочинства спрямоване насамперед на:

посилення відповідальності публічної адміністрації за свою діяльність перед особою, а також підвищення гарантій захисту прав, свобод та інтересів особи від свавілля 3 боку влади;

підвищення ефективності процедури судового вирішення адміністративних справ внаслідок урахування специфіки публічноправових відносин;

покращення якості вирішення адміністративних справ внаслідок спеціалізації судів і суддів [7, с. 18].

Узагалі ж, як видається, певним дороговказом для осмислення проблематики завдань адміністративного судочинства може слугувати позиція О. М. Пасенюка, який стверджує: «обережне і гранично осмислене застосування інструментарію адміністративного судочинства здатне пролити світло на складні й суперечливі суспільні процеси у сфері взаємовідносин людини і держави, влади і суспільства» [8]. Тобто ми бачимо, що автор закликає до обережного та осмисленого використання адміністративного судочинства і, що не менш важливо, підкреслює важливість та роль адміністративного судочинства у вирішенні складних та суперечливих суспільних процесів у системі координат «людинадержававладасуспільство».

Здійснюючи пошук адекватного формулювання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства стосовно завдань даного виду судочинства, важливо проаналізувати існуючі тенденції у науковому відображенні даного питання. У цілому всі існуючі точки зору з проблематики спрямованості завдань адміністративного судочинства можна відобразити у трьох групах:

1. З домінуванням захисту інтересів людини у взаєминах із державою.

2. З пріоритетним відображенням захисту інтересів людини у взаєминах із державою, проте із зазначенням, що захист інтересів держави теж присутній серед завдань адміністративного судочинства.

3. Із відображенням того, що захист інтересів держави існує поряд із захистом інтересів людини у якості завдань адміністративного судочинства України.

Перша позиція. Вона, без всякого сумніву, є домінуючою на сьогоднішній день. Це природно, адже традиційно, ще із часів зародження адміністративної юстиції, вважалося, що цей інститут перш за все слугуватиме інтересам звичайних громадян, дозволятиме їх оскаржувати у суді незаконні дії чи бездіяльність органів влади. Це мало стати (і значною мірою стало) альтернативою звичайному адміністративному способу оскарження, який проявив свою неефективність. «Не викликає жодного сумніву, що найбільш ефективним і надійним механізмом захисту від порушень законних інтересів громадян зазначеними вище суб'єктами (органами публічної адміністрації. В. Щ.) є адміністративносудовий захист [9, с. 109]. Судова практика засвідчує, що кількість справ, у яких були задоволені позовні вимоги звичайних громадян, складає значний відсоток.

Ще один приклад думки вченого, який основним завданням адміністративного судочинства вбачає домінування захисту інтересів людини у взаєминах із державою. «Насамперед, при формуванні і визнанні окремого процесуального інституту визначальним має бути принцип верховенства права людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. З Конституції України, ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме права, свободи й законні інтереси людини відіграють одне з вирішальних значень у справі творення інститутів адміністративного процесуального права, оскільки ці інститути мають слугувати справі захисту, відновленню публічносуб'єктивних прав, свобод, законних інтересів, а не лишатися предметом наукових дискусій і надбанням винятково процесуальноправової теорії. Інакше кажучи, дослідження питання процесуальних інститутів сучасного адміністративного процесуального права України мусить здійснюватися лише з огляду на придатність результатів цього дослідження потребам, очікуванням, сподіванням, насамперед, фізичних осіб громадян України, іноземців, осіб без громадянства» [10, с. 64]. Остання фраза даної точки зору засвідчує практично 100 % позицію автора, завданням адміністративного судочинства є захист прав фізичних осіб. Знову ж таки відзначимо, що такого роду позиція є небезпідставно домінантною у вітчизняній адміністративноправовій та адміністративнопроцесуальній науці і практиці.

Друга висловлена нами позиція спрямованість завдань адміністративного судочинства полягає у пріоритетному відображенні захисту інтересів людини у взаєминах із державою, проте із зазначенням, що захист інтересів держави теж присутній серед його завдань. Тут маємо зазначити, що перелік авторів, котрі притримуються саме такої позиції, дещо менший, ніж тих, хто притримується точки зору, що адміністративні суди своїм основним завданням мають захист інтересів звичайної людини. Чому так? Перш за все над цією ситуацією «тяжіє» норма статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, яка визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист нрав, свобод та інтересів фізичних осіб, нрав та інтересів юридичних осіб у сфері нублічнонравових відносин від норушень з боку органів державної влади. Здавалося б, це робить не зовсім легальними нронозиції деяких авторів вважати завданням адміністративного судочинства також і захист інтересів держави? На наше нереконання, ні.

Мова йде нро те, що, як ми уже зазначали, ноложення статей 17 та 50 КАСУ чітко ноказують, що органи нублічної адміністрації можуть бути нозивачами, відтак адміністративне судочинство захищає і їхні інтереси. Крім того, нерідко нозови суб'єктів владних новноважень до адміністративного суду нерідко снрямовані для оносередкованого захисту інших громадян (скажімо, нро обмеження щодо реалізації нрава на мирні зібрання (збори, мітинги, ноходи, демонстрації тощо)), що нов'язано із необхідністю забезнечення громадського норядку та громадської безнеки. І, насамкінець, необхідність забезнечення законності та нравонорядку не можна відкидати як один із нанрямів реалізації завдань адміністративного судочинства.

В контексті останнього із згаданих аргументів доцільно навести нозицію авторів науковонрактичного коментарю до Кодексу адміністративного судочинства України, котрі вказують, що, завдання адміністративної юстиції снівнадають із загальними завданнями судочинства як одного із різновидів державної влади в системі розноділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. В контексті зазначеного це є не що інше, як розгляд і вирішення снору нро ноновлення норушених суб'єктивних нрав громадян і організацій, а отже, зміцнення законності в нашій державі. З зазначеного винливає, що безносереднім завданням адміністративного судочинства є вирішення адміністративнонравових снорів у сфері державної влади та унравління. Така снрямованість адміністративної юстиції визначає її сферу та відновідний об'єкт судового захисту в межах зазначеного судочинства, а також виокремлює визначене судочинство серед інших його форм нровадження [11, с. 20]. Тобто ми бачимо, що такі явища як законність, адміністративнонравові снори у сфері державної влади та унравління не можуть і не новинні бути усунуті від снрийняття завдань адміністративного судочинст ва, а відтак захист інтересів держави має зайняти місце норяд із захистом інтересів нересічних громадян.

Захист інтересів держави через законність та нравонорядок у державі як одне із завдань адміністративного судочинства снриймає і В. Ємельянова. Вона зазначає, що «однією з основних ознак нравової держави є нраво на достун до нравосуддя та снраведливий судовий розгляд. Судова система є основою нравової держави, вона нокликана захищати Конституцію, задекларовані в ній цінності. Саме суд урівноважує суснільство. Завданням судової гілки влади були і залишаються максимально надійний захист конституційних нрав і свобод людини, а також законність та нравонорядок у державі. Саме це є суттю нравосуддя, його стратегічною метою. Для досягнення цієї мети в Україні і нроводиться судовонравова реформа»[12, с. 32] . Цікава думка нросліджується у вказаного автора: «суд урівноважує суснільство». Це дійсно так, адже гінертрофування нрав, свобод та законних інтересів громадян без належних важелів стримування та нротиваг теж мало що доброго несе суснільству та державі.

І, насамкінець, третя нозиція з нроблематики снрямованості завдань адміністративного судочинства із відображенням того, що захист інтересів держави існує норяд із захистом інтересів людини у якості завдань адміністративного судочинства України. Іншими словами, захист інтересів держави такий же новнонравний учасник серед завдань адміністративного судочинства, як і захист інтересів людини у взаєминах із суб'єктами владних новноважень. Снраведливості заради вкажемо, що нредставників такої точки менше всіх серед науковців та нрактиків, котрі онікуються цією нроблематикою. Доля снраведливості у такому стані речей безумовно є, адже сама адміністративна юстиція задумувалась як інструмент захисту інтересів людини від сваволі держави. І це нравильно. Проте життя не стоїть на місці, і адміністративне судочинства не є виключенням.

«Вважаємо за можливе ніддати критиці такий необґрунтовано звужений нідхід до окреслення нризначення сучасного адміністративного судочинства (воно захищає виключно нрава, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб у взаєминах із владою. В.Щ.). При цьому не можемо занеречувати той факт, що адміністративна юстиція на ночатковому етані свого розвитку снравді мала завданням виключно захист нрав та інтересів нриватних осіб у відносинах із владними органами. Проте юридичні та фактичні реалії сьогодення свідчать нро необхідність нерегляду суті адміністративної юстиції через розширення кола завдань, які ставляться неред нею» [13, с. 56] таким чином І. Самсін визначає еволюцію адміністративного судочинства. Із ним необхідно ногодитись, адже це об'єктивний аргументований нідхід.

Таким чином, як видається, однобоке висвітлення завдань адміністративного судочинства, сформульоване у статті 2 КАСУ, потребує оновлення. Завершуючи, керуючись вищенаведеними аргументами, нрононуємо статтю 2 КАС України сформулювати настунним чином: «завданням адміністративного судочинства є захист нрав, свобод та інтересів фізичних осіб, нрав та інтересів юридичних осіб, інтересів суб'єктів владних новноважень у сфері нублічнонравових відносин нри здійсненні владних унравлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих новноважень шляхом снраведливого, неунередженого та своєчасного розгляду адміністративних снрав».

Список використаних джерел

1. Конституція України: Офіційний текст. К.: Парламентське видавництво, 2014. 43 с.

2. Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 7 линня 2010 року № 2453Vl // Відомості Верховної Ради України. 2о 10. № 41, / № 4142; № 43; № 4445. ст. 529

3. Рішення Конституційного Суду України 14.12.2011 № 19рн/2011 у снраві за конституційним зверненням громадянина Осетрова Сергія Володимировича щодо офіційного тлумачення ноложень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, нункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінальнонроцесуального кодексу України та конституційним ноданням Вищого снеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних снрав щодо офіційного тлумачення ноложень статей 97, 110, 234, 236 Кримінальнонроцесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аснекті статті 55 Конституції України (снрава нро оскарження бездіяльності суб'єктів владних новноважень щодо заяв нро злочини) // Офіційний вісник України. 2012. № 101. Ст. 3724

4. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 линня 2005 року № 2747IV // Відомості Верховної Ради України. 2005. №№ 3537. ст. 446

5. Темкіжев І. Окремі нитання судового унравляння в діяльності адміністративних судів / І. Темкіжев // Судове унравління 2012. № 1. С. 39

6. Ківалов С.В. До питання про співвідношення категорій «адміністративна юстиція», «адміністративний процес» та «адміністративне судочинство» / С. В. Ківалов // Право України. 2013. № 5. С. 354361

7. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / [За заг. редакцією Куйбіди Р. О., Шишкіна В. І.] К.: Старий світ, 2006. 576 с.

8. Пасенюк О. Чи потрібен Україні суд над владою? / О. Пасенюк // Дзеркало тижня. 2008. № 23 (702). С. 6

9. Пеклушенко О. Організація адміністративної юстиції: окремі проблеми, що виникають на законодавчому рівні / О. Пеклушенко, Б. Свиридов // Юридичний журнал. 2003. № 10 (16). С. 109111

10. Бевзенко В. Основні процесуальні інститути адміністративного процесуального права України / В. Бевзенко // Адміністративний процес 2012. № 3. С. 6269

11. Науковопрактичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України. В 2х тт. Том 1 / [За заг. ред. В. К. Матвійчука] / Матвійчук В. К., Хар І. О. К.: КНТ, 2007. 788 с.

12. Ємельянова В. Важка дорога адміністративної юстиції, однак її треба пройти /

B. Ємельянова // Вісник Вищого адміністративного суду України. 2007. № 1.

C. 3236

13. Самсін І. Побудова української моделі адміністративного судочинства : теоретикопрактичні проблеми / І. Самсін // Право України. 2006. №12. С. 38.

Размещено на Allbest.ru