Процесуальні функції судді у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Актуальність статті полягає в тому, що в Україні триває реформування законодавства, а саме: здійснення правосуддя на підставі засади змагальності, диспозитивності.

Конституція України встановлює, що суддя є безпосереднім носієм судової влади. Він здійснює державно-владні повноваження, стоїть на захисті інтересів держави та гарантує захист прав і свобод людини та громадянина.

Конституція України орієнтує судову владу на перебудову діяльності судових органів. Досвід роботи, набутий органами юстиції за минулий час, є достатнім для подальшого розвитку та вдосконалення правосуддя. Основна тенденція при цьому полягає в тім, щоби звузити застосування репресивних заходів впливу до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, не послабляючи при цьому кримінальної відповідальності за тяжкі кримінальні правопорушення, диференціювати кримінальну відповідальність.

Повноваження судової влади були розглянуті теоретиками права у працях С.С. Алексєєва, С.О. Александрова, І.Є. Марочкіним, В.З. Лукашевіч та ін. [1; 2; 10; 14].

Основний висновок з їхніх висловлювань можна зробити, вказавши, що держава це не тільки форма організації влади, а й безпосередній її носій. Посадові особи, що мають державно-владні, розпорядницькі повноваження, діють як представники влади. Сама державна влада виявляється безпосередньо у специфічних управлінських відносинах, які в науці йменуються державно-владними відносинами. Ці відносини мають яскраво виражений характер, пронизані владними засадами, що передбачають підпорядкування всіх суб'єктів. Від держави залежить орієнтація діяльності всіх правоохоронних органів. У правовій державі найбільш гостро постає значення проблем формування і розвитку публічного, приватного права, позовного провадження. Публічне право захищає інтереси населення, суспільства в цілому. Змагальне провадження спрямовано на відстоювання інтересів особи.

Генезис і зміст владних повноважень установлює єдине ціле між правами та обов'язками. Юристи розглядають повноваження суду як права, які він зобов'язаний реалізувати за відповідних обов'язків.

У процесі історичного розвитку держави функції судової влади змінювалися. Одні з них відпадали, інші змінювалися за змістом, треті виникали. Але в усіх випадках вони обумовлювалися певною історичною епохою, економічною та соціально-класовою структурою суспільства, сутністю соціального призначення. Побудова правової держави відбувається у спосіб охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, додержання правопорядку. Це не допускає свавілля в діяльності слідчого, прокурора.

Постанова наукової проблеми містить у собі мету, яка полягає в тому, щоби визначити повноваження судової влади та функції судді, як носія влади у кримінальному провадженні, надати класифікацію функціональної діяльності влади і судді, визначити теоретичні проблеми обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Активне формування і розвиток судової влади спричинило дослідження проблем її устрою та діяльності, поширення прав, повноважень.

Ю.М. Грошевой, В.Д. Бринцев надали фундаментальні розробки побудови судової влади, межі її прав і повноважень. Судова влада своїми правилами зобов'язана охороняти інтереси суспільства і права кожного. На його думку, держава становить сполучення різноманітних соціальних елементів у єдиному союзі. Загальна мета держави полягає в розвитку всіх структурних елементів і гармонії їх узгодженості [6; 9].

В.М. Савіцький писав, що суд це інструмент тоталітарної держави.

Він культивувався радянською владою в дусі зневаги до регулятивних положень права, підміняв юридичні акти вольовими рішеннями, голим адмініструванням. Суд було зведено до рівня звичайного управлінського закладу. Він ототожнював статус судді у кримінальному провадженні з поняттям процесуального становища [15, с. 45].

Суддя має можливість самостійного оцінювання правової ситуації та прийняття процесуальних рішень. Кримінальний процесуальний закон надає учасникам кримінального провадження повноваження та можливість їх реалізації. Якщо громадянин може не скористатися своїми правами, то слідчий, прокурор, суддя зобов'язані це зробити. Вони здійснюють права, надані учасникам кримінального провадження, для забезпечення захисту їхніх публічних інтересів. У цьому значенні поняття «повноваження суб'єкта» виражає органічну єдність покладених на нього прав та обов'язків і характеризує відносини суб'єктів. Владні повноваження здійснюються на основі гарантій закону і містять елементи самореалізації, коли суб'єкт владних повноважень вправі сам визначати момент їхнього застосування. Владний суб'єкт має право вибору часу, підстав і процесуальних рішень, проведення слідчих, негласних слідчих (розшукових) дій, або діє за приписом, які встановлені в законі за наявності достатніх підстав.

Виконання владних повноважень на основі або з урахуванням пропозицій вищих судових інстанцій, вибір підстав для застосування владних повноважень визначається з урахуванням змісту і методів їхнього використання. Строгий імператив владних повноважень означає, що публічність процесу лише тоді буде успішною, коли досягається оптимальне зближення інтересів між державою та людиною і громадянином.

Генезис судової влади розкрито в енциклопедичному словнику. Поняття «юрисдикція» означає сукупність правових повноважень відповідних державних органів щодо вирішення правових питань під час правового спору. Вона визначається залежно від виду, характеру кримінального провадження.

Поняття «юрисдикція» в міжнародному праві означає суверенні права влади держави на своїй території, а в кримінальному і цивільному процесах, судоустрою використовується для характеристики підсудності справ. Аналізуючи правове застосування цих понять, покликаних зафіксувати обсяг і характер справ, можна сказати, що він не є однаковим.

Обсяг правових понять, використовуваних у законодавстві, до кінця не врегульовано. Кримінально процесуальне право, в окремих випадках, застосовує некоректне використання цього поняття [13, с. 93-97]. Для того, щоб забезпечити кожному учаснику кримінального провадження можливість реалізувати свої права та інтереси, необхідно погодитися з однією умовою ретельним розмежуванням процесуальних функцій. Завдяки поділу функцій у діяльності учасників процесу, що мають протилежні інтереси, можна об'єктивно проводити досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження.

У публічному процесі вимога розмежування функцій є актуальною, а сили учасників процесу різними. Найнебезпечнішим є змішування функцій правосуддя та обвинувачення, що їх не повинен виконувати суддя виходячи з правого статусу, закріпленого в КПК України.

Теоретичні положення правового статусу судді у кримінальному провадженні були предметом теоретичних дискусій з боку теоретиків і практиків. Ці питання розглядалися В.Д. Бринцевим, Ю.М. Грошевим, В.Т Маляренком, В.М. Савицьким, Ю.І. Стецовським, О.М. Толочко, Ф.Н. Фаткулліним та ін. [6; 15; 16; 17; 18].

Інші висловлювання визначали, що правовий статус судді становить сукупність певних соціальних можливостей, обсяг і характер яких залежать від ролі та соціальної функції, яку виконує суддя у кримінальному судочинстві. Статус судді забезпечує його вираз як носія судової влади, що дає можливість забезпечити незалежне, об'єктивне, повне, неупереджене відправляння функцій судової влади, а саме: здійснення від імені держави виконання правосуддя.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 707 2010 р. наділив суддю статусом особи державної (судової) влади, що свідчить про необхідність урахування правового становища цієї категорії осіб у визначенні структури і правової природи елементів статусу судді.

Вважаємо, що правовий статус судді повинен розглядатись у зв'язку з його визначенням у Конституції, змістом та обсягом прав і обов'язків, які є основою його правового статусу. Правовий статус судді є правовою категорією, що характеризує весь спектр юридичних можливостей і на яку покладено функцію здійснення судової влади. Зміст правового статусу судді визначається метою і завданнями його діяльності та становить певну сукупність правових можливостей.

Специфіка діяльності судді передбачає деякі обмеження свободи вибору поведінки в певній сфері правовідносин. Загальним призначенням цих обмежень є запобігання можливому протиправному використанню свого відповідального посадового становища з метою захисту й охорони інтересів інших учасників кримінального провадження. Ці обмеження спрямовано на створення гарантій незалежного та безстороннього правосуддя.

Характеристика правового статусу судді виходить з інституту права як носія судової влади. Основні напрями судової діяльності визначаються через функції. Виходячи з функцій судді можна надати їх класифікацію та визначити таким чином: функція правосуддя; юстиції; розгляду кримінального провадження.

Функція правосуддя, яку виконує суддя, залишається предметом дискусії правознавців. М.І. Бажанов, Л.О. Богословська, В.Т Маляренко, В.З. Лукашевіч та ін. виокремлювали найбільш суттєві ознаки функцій судді та вважали, що він виконує функцію правосуддя [3; 4; 10; 13]. На їхню думку, функція правосуддя охоплює класові, національні та приватні інтереси всіх і кожного члена суспільства, охорону прав і свобод громадян, охорону всіх форм власності, правовий захист, забезпечення правопорядку і т. д.

Інші автори розглядають функцію юстиції, яка втілює і розкриває роль суду, його соціальне призначення. Сутність висловлювань учених В.П. Бож'єва, Е.Г Веретехіна полягає в тому, що у функціях реалізується практична діяльність судової влади. Функція юстиції впливає на поведінку учасників кримінального провадження через окремі норми, інститути, які пов'язані з дозволом, забороною, правовим захистом, застосуванням міри кримінального покарання. Вона пов'язана з формуванням правомірної поведінки правовим впливом на соціальні відносини і полягає у формуванні прав та обов'язків [5; 7]. правовий слідчий суддя юрисдикція

В.Д. Бринцев, Г.Ф. Горський, Д.П. Котов, Л.Д. Кокарев уважають, що функція розгляду кримінального провадження визначається через постанову вироку, який має право ухвалити тільки суддя [6; 8].

Окремо слід зупинитися на позиції В.В. Назарова, який розглядає функції судді та будує нову функцію соціальної справедливості, що відображає засади честі, неупередженості, законності під час судового розгляду кримінального провадження [11].

Його висловлення має практичне значення як одного з інститутів публічного права. Важливу роль у розвитку і формуванні цього інституту відіграє розроблення і прийняття законів Верховною Радою України.

Статус судді вказує, що всі функції, які він виконує, відповідають завданням і цілям кримінального провадження. Кримінальний процесуальний закон установлює судові повноваження, що містять такі елементи: прийняття процесуальних рішень, які є обов'язковими для виконання всіма посадовими особами, а також окремими громадянами; забезпечення виконання правових рішень заходами державного переконання; матеріальне забезпечення нормативно-правових рішень; ухвалення вироку. Найважливішим із цих елементів є забезпечення виконання нормативно-правових актів примусовою силою держави.

Окремо необхідно зупинитися на функціональному призначені судді під час здійснення судового контролю та нагляду в разі обмеження прав і законних інтересів людини і громадянина. КПК України визначив, що на стадії досудового провадження суддя виконує функцію нагляду та контролю. Його правовий статус визначено як слідчого судді, який не пов'язаний з виконанням функції правосуддя під час судового розгляду та ухвалення вироку.

Функція судового нагляду та контролю в діяльності слідчого судді можна визначити і класифікувати. По-перше, на досудових стадіях вона здійснюється по скаргах, які надходять до слідчого судді на предмет оскарження діяльності чи бездіяльності слідчого, прокурора під час прийняття необґрунтованих процесуальних рішень або проведення слідчих дій. По-друге, виконання функції надзору та нагляду під час надання санкції слідчим суддею, складання ухвали про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та обмеження процесуального статусу учасників кримінального провадження і підозрюваного. По-третє, ухвалення рішення щодо застосування міри запобіжного заходу відносно підозрюваного на стадії досудового розслідування.

Аналіз цих функцій дає підстави для обґрунтування окремих положень КПК України. Слідчий суддя отримує матеріали, які свідчать про вчинене кримінальне правопорушення, повинен їх вивчити. Однак аналіз практики та анкетування суддів свідчить, що тільки у 75% випадків суддя має можливість вивчити матеріали для ухвалення рішення щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій. У 15% випадків слідчий і прокурор надають клопотання без оперативних матеріалів відносно особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. У 5% випадків слідчий проводить негласні слідчі (розшукові) дії у виняткових невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого чи особливо тяжкого кримінального правопорушення та надає слідчому судді висновки результатів проведення слідчої дії.

Тільки у 10% випадків слідчий суддя забороняє виконання проведення негласної слідчої (розшукової) дії. У 5% випадків слідчий суддя негайно припиняє проведення негласної слідчої (розшукової) дії та складає ухвалу про відмову дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому КПК України.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених КПК України, а також містити: відомості відносно слідчого, прокурора, який звернувся з клопотанням про вчинене кримінальне правопорушення; дані на особу, відносно якої проводиться негласна слідча (розшукова) дія; місце, де необхідно провести негласну слідчу (розшукову) дію; вид негласної слідчої (розшукової) дії та відомості про ідентифікаційні ознаки, які дозволять ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання; строк дії ухвали.

Процесуальна проблема проведення негласних слідчих (розшукових) дій криє в собі: по-перше, проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо викриття кримінального правопорушення оперативним способом. У цьому випадку немає суб'єкта кримінального процесу підозрюваного. По-друге, слідчий суддя у разі складання ухвали про зняття інформації з каналів зв'язку отримує нову специфічну функцію, яка входить у його повноваження. Специфіка функції означає: складання ухвали відносно особи, яка не є суб'єктом кримінального провадження; складання ухвали на підставі оперативних матеріалів.

Пропонуємо змінити положення ст. 87 КПК України, вказавши, що слідчий суддя складає ухвалу про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та встановлює їх допустимими доказами, якщо вони не порушують прав і свобод людини і громадянина під час їх провадження.

Література

1. Алексеев С.С. Право (азбука, теория, философия) опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. М.: Статут, 1999. 456 с.

2. Александров С.А. Разрешение гражданского иска в уголовном процессе / С.А. Александров. Горький: Горьковская Вш МВД СССР, 1978. 121 с.

3. Бажанов М.И. Предание суду в советском уголовном процессе / М.И. Бажанов. Х.: Из-во Харьковский юридический ин-т, 1965. 150 с.

4. Богословская Л.А. Основания отмены или изменения приговоров / Л.А. Богословская. Х.: изд-во Харьковского юридического института. 1981. 59 с.

5. Божьев В.П. Основания внесения и порядок рассмотрения дела в распорядительном заседании: [учебное пособие] / В.П. Божьев. М.: Юрид. лит., 1972. 270 с.

6. Брынцев В.Д. Судебная власть. Правосудие. Пути реформирования в Украине / В.Д. Брынцев. Х.: Основа, 1998. 140 с.

7. Веретехин Е.Г Пробелы предварительного расследования и их восполнение в суде I инстанции / Е.Г Веретехин. Казань: Казанский гос. ун-т, 1988. 160 с.

8. Горский Г.Ф. Судебная этика / Г.Ф. Горский, Л.Д. Кокарев, Д.П. Котов. Воронеж. ВГУ1973. 121 с.

9. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе / Ю.М. Грошевой. Х.: Основа, 1979. 121 с.

10. Лукашевич В.З. Установление уголовной ответственности в советском уголовном процессе / В.З. Лукашевич. Л.: ЛГУ, 1960. 180 с.

11. Назаров В.В. Конституційні права людини та їх обмеження у кримінальному процесі України / В. В. Назаров. Х.: Золота миля, 2009. 400 с.

12. Лобойко Л.М. Цілі та завдання дослідчого кримінального процесу / Л.М. Лобойко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ, 1997. № 2. С. 93-97

13. Маляренко В.Т. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства / В.Т Маляренко // Право України. К.: МЮ України, 2001. № 3. С. 15.

14. Марочкін І.Є. Органи судової влади України / І.Є. Марочкін. К.: Вища школа, 1997. 330 с.

15. Савицкий В.М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве / В.М. Савицкий. М.: Юрид. лит., 1975. 120 с.

16. Стецовский Ю.И. Судебная власть / Ю.И. Стецовский. М.: Юристъ, 1999. 300 с.

17. Толочко А.Н. Судебный приговор и его мотивировка / А.Н. Толочко. К.: 1991. 90 с.

18. Фаткуллин Ф.Н. Обвинение и судебный приговор / Ф.Н. Фаткуллин. Казань: Казанский гос. ун-т, 1965. 160 с.

Размещено на Allbest.ru