Віхи міжнародного пам’яткоохоронного руху

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 341.1/8

Віхи міжнародного пам'яткоохоронного руху: 50 років Венеційській хартії, 20 років Українському національному комітету ICOMOS

Л.В. ПРИБЄГА

Масштабні відбудови поруйнованих у роки Другої світової війни істо-ричних міст Європи та масові реставрації численних пам'яток архітектури в повоєнний час викликали необхідність об'єднання зусиль світової спільно-ти на пам'яткоохоронній ниві й відпрацювання солідарних засад реставрацій-ної методики. Серед низки таких об'єднавчих документів, визнаних світовим співтовариством, стала, передусім, Венеційська хартія. Підготовлена з ініці-ативи UNESCO Хартія з охорони й реставрації пам'яток і визначних місць була розглянута й ухвалена II Міжнародним конгресом архітекторів і техніч-них спеціалістів з питань збереження монументальних пам'яток, що відбувся 21-31 травня 1964 р. у м. Венеція.

До розробки Хартії були залучені пам'яткоохоронці світового рівня, таких міжнародних організацій як UNESCO, ICCROM, відомі фахівці архітектур-ної реставрації з 15 країн світу, серед яких видатні реставратори П'єро Гаццола (Італія), Раймон Лемер (Бельгія), Хирохи Дайфуку (США), Ян Захватович (Польща) й багато інших. Варто зазначити, що в роботі конгресу брав участь і наш співвітчизник - відомий в Україні пам'яткооохоронець, професор І.О. Ігнатків.

Ухвалений міжнародним конгресом документ, відомий серед пам'яткоохоронців як Венеціанська хартія, відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку теорії й практики охорони історико-культурних надбань люд-ства. Основні положення Хартії не втратили своєї значущості і в наші дні, зокрема такі, що стосуються основних визначень, принципів охорони та рес-таврації об'єктів нерухомої культурної спадщини, вимог щодо проведення пам'яткоохоронних заходів. Згідно з Хартією пам'ятками слід вважати як окремі архітектурні споруди, так і комплекси міської чи сільської забудови. Відповідно охорона та реставрація пам'ятки має на меті збереження об'єктів як свідків істо-рії і творів мистецтва.

Основним методом збереження пам'яток, згідно з Хартією, визнається консервація. Реставрація як метод вважається винятковим заходом і рекомен-дується у випадках, коли необхідне виявлення мистецької й історичної зна-чущості пам'ятки, але за умови попередніх всебічних і глибоких досліджень відповідних об'єктів, а будь-які реставраційні дії щодо пам'ятки повинні мати наукову і документальну аргументацію. Тому вкрай важливо професійним пам'яткооохоронцям усвідомити тезу Хартії «Реставрація призупиняється там, де починається гіпотеза». Венеціанська хартія звертає увагу на необхід-ність збереження нашарувань, оскільки єдність стилю не є метою реставрації. Документ вміщує також рекомендації щодо проведення архітектурно-архео-логічних розкопів та ведення науково-реставраційної документації.

З ухвалення Венеційської хартії склалися сприятливі умови та підґрунтя для формування міжнародної пам'яткоохоронної організації. Професійні дис-кусії й обмін досвідом охорони та реставрації пам'яток серед представників різних країн світу, загалом атмосфера, яка панувала на конгресі, підштовхнули світове співтовариство до створення у наступному 1965 р. Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць (ICOMOS). І саме ідейна основа Хартії стане об'єднавчим чинником для фахівців з охорони та реставрації пам'яток.

На пропозицію Польщі й за організаційної підтримки відомих поль-ських дослідників і реставраторів архітектурних споруд Яна Захватовича, Станіслава Лоренцо, Ольґерда Чернера та інших у Варшаві в червні 1965 р. зібрався установчий конгрес Міжнародної ради з питань пам'яток і визна-чних місць, а перша Генеральна асамблея новоствореної організації відбу-лася того ж місяця у Кракові. В цих зібраннях узяли участь понад 100 фахів-ців з 25 країн світу, зокрема Італії, Іспанії, Австрії, Греції, Бельгії, Мексики, Франції, Фінляндії, Югославії, Німеччини, Польщі, СРСР, Чехословаччини. Вони схвалили статут і обрали керівний склад ICOMOS.

Першим президентом організації став відомий італійський науковець, архітектор-реставратор, професор П'єро Ґаццола, посаду генерального секре-таря обійняв бельгійський пам'яткоохоронець Р. Лемер, а консультативну раду ICOMOS очолив С. Лоренц.

1983 року Міжнародна рада з питань пам'яток і визначних місць ініціювала встановлення на міжнародному рівні Дня пам'яток. 18 квітня щороку в країнах світу відзначається Міжнародний день пам'яток і визначних місць. З ініціати-ви ICOMOS проводяться численні наукові конференції, семінари, практичні навчання з охорони й реставрації об'єктів культурної спадщини. Організація видає інформаційний бюлетень та науковий журнал. ICOMOS є офіційним експертом UNESCO у формуванні Списку об'єктів всесвітньої спадщини.

Найвищим керівним органом ICOMOS є Генеральна асамблея. Її засідан-ня відбуваються що три роки. Керівництво організацією у період між асамблея-ми здійснює виконавчий комітет. До складу його входять президент, п'ять віце- президентів, генеральний секретар і члени виконкому, що презентують різні регіони світу. З метою залучення до керівництва членів ICOMOS формується також консультативний комітет, у якому представлені всі президенти національ-них комітетів. Поточне функціонування Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць забезпечує секретаріат із осідком у Парижі. У системі ICOMOS діють понад 20 спеціалізованих наукових комітетів, зокрема з охорони історич-них міст і сіл, реставрації пам'яток мурованої архітектури, дерев'яного зодче-ства, археології, історичних садів і парків, традиційної архітектури, наскельно- го мистецтва, вітражів, інженерної консервації, організації підготовки фахівців пам'яткоохоронної галузі, документування культурної спадщини, культурного туризму тощо. Міжнародна рада з питань пам'яток і визначних місць, розвива-ючи й доповнюючи засади Венеційської хартії, опрацювала й прийняла низку визначальних для пам'яткоохоронної науки і практики міжнародних доку-ментів, серед них: Флорентійську хартію (1981) - з охорони історичних садів, Вашингтонську хартію (1987) - з охорони історичних міст, Лозаннську хартію (1990) - з охорони та використання археологічної спадщини й інші.

Загалом, за час своєї діяльності Міжнародна рада з питань пам'яток і визна-чних місць відіграла важливу роль в об'єднанні професійних захисників куль-турних надбань світової цивілізації, забезпеченні охорони та реставрації чис-ленних пам'яток на рівні світових досягнень. Нині до складу ICOMOS входить понад 120 національних комітетів, які представляють близько 7,5 тисяч фахів-ців зі збереження об'єктів нерухомої культурної і природної спадщини. Але основним підсумком діяльності організації стало створення й координація роботи світової мережі національних комітетів ICOMOS, формування фахових пам' яткоохоронних осередків, що мають на меті визначення й удосконалення наукових засад і практики збереження, а також популяризації культурних над-бань своїх народів і всього людства.

Україна бере безпосередню участь у діяльності Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць з травня 1993 р., коли статут Українського комі-тету ICOMOS був визнаний рішенням виконавчого комітету в Парижі (зареє-стрований Міністерством юстиції України 11 липня 1944 р.). Слід зауважити, що українські пам'яткоохоронці були причетні до діяльності ICOMOS й рані-ше, працюючи в радянському комітеті Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць. До складу його входили 20 членів-представників союз-них республік. Від України в різний час членами ICOMOS були Іван Ігнаткін, Юрій Нельговський, Юрій Асєєв, Леонід Прибєга, Владислав Іваненко.

У травні 1978 р. українські фахівці взяли участь у V Генеральній асамблеї Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць у Москві та Суздалі. Розвиток політичних процесів у СРСР наприкінці 1980-х років вніс зна-чні зміни у діяльність союзного комітету. У грудні 1990 р. на його загаль-них зборах було схвалено новий статут і вирішено розширити склад коміте-ту ICOMOS СРСР, збільшивши представництво республік. Від України на цьому зібранні дійсним членом ICOMOS було обрано Івана Могитича. У 1991 р. постав Балтійський комітет ICOMOS, до якого увійшли члени ICOMOS Литви, Латвії та Естонії. Ознайомлення зі статутом цього комітету й спілку-вання з його президентом Йонасом Ґлямжею сприяли визріванню ідеї створен-ня Українського комітету ICOMOS.

Того ж 1991 року відбулися загальні збори союзного комітету, на яких зокре-ма було розширено українське членство. Дійсними членами ICOMOS тоді стали Анатолій Антонюк, Петро Толочко, Наталя Сліпченко, членами-кореспондента- ми - Віталій Отченашко, Лариса Скорик, Богдана Урбанович, Уляна Піхурко. Таким чином, за наявності на той час п'яти дійсних членів ICOMOS складалися умови для створення національного українського комітету ICOMOS. хартія пам'яткоохоронний комітет

Установчі збори комітету відбулися 2 червня 1992 р. в інституті «Укрпроектреставрація». Їхніми учасниками були А. Антонюк, І. Іваненко, І. Могитич, В. Отченашко, Л. Прибєга, Л. Скорик, Н. Сліпченко, П. Толочко, Б. Урбанович. У результаті обговорення було схвалено статут і обрано прези-дентом Леоніда Прибєгу, віце-президентом Івана Могитича, вченим секрета-рем Ірину Іваненко.

Реєстрація статуту Українського комітету ICOMOS у державних орга-нах України з різних причин затягувалася. Тим часом коло прихильників Українського комітету ICOMOS ширшало. Його створення підтримали керівни-ки: заповідника «Києво-Печерська лавра» Юрій Кібальник, Софійського запо-відника Валентина Ачкасова, Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК Сергій Заремба, Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і міс-тобудування Микола Дьомін, Управління охорони пам'яток архітектури та місто-будування Держбуду України Микола Кучерук й інші. На травень 1993 р. чисель-ність Українського комітету ICOMOS становила вже 20 осіб. Підсумовуючи результати етапу формування й початкової діяльності Українського комітету Міжнародної ради з питань пам' яток і визначних місць, треба особливо відзна-чити сприяння Міністра культури України Івана Дзюби, який 27 квітня 1993 р. видав наказ № 98 про забезпечення діяльності УК ICOMOS. Маємо завдячувати за допомогу в організації УК ICOMOS також національним комітетам сусідніх країн, зокрема Польщі, Угорщини, Словаччини.

Завдяки 20-річній діяльності національного комітету ICOMOS в Україні проведено низку міжнародних наукових конференцій і семінарів, розповсю-джено основні міжнародні пам'яткоохоронні документи. Співпраця Комітету з державними пам'яткоохоронними організаціями, органами місцевого само-врядування сприяли успішному внесенню до Списку об'єктів всесвітньої куль-турної спадщини UNESCO історичного центру м. Львів, ансамблю будівель резиденції буковинських митрополитів у м. Чернівці, національного заповідни-ка «Херсонес Таврійський», 8 пам'яток традиційного храмобудування Карпат.

На сьогодні УНК ICOMOS налічує у своєму складі понад 180 дійсних чле- нів-фахівців пам'яткоохоронного спрямування з Києва, Львова, Одеси, Харкова, Луцька, Чернівців, Дніпропетровська, Запоріжжя й інших міст України.

Об'єднуючи у своїх лавах кращих фахівців пам'яткоохоронної сфери України, УНК ICOMOS зосереджує свою діяльність на вивченні й поширенні в державі досягнень охоронно-реставраційної науки і практики, сприяє розвиткові співробітництва між народами на ниві збереження пам'яток, поширює інформа-цію про національні культурні надбання України у світовому просторі.

Анотація

У статті звертається увага на значущість Венеційської хартії у розвитку міжнародного пам'яткоохоронного руху, порушуються питання створення ICOMOS (Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць), а також висвітлюється 20-річна діяльність Українського національного комітету ICOMOS.

Ключові слова: хартія, культурна спадщина, пам'яткоохоронна діяльність, міжнародна охорона культурних надбань.

В статье обращается внимание на значимость Венецианской Хартии в развитии между-народного памятникоохранительного движения, затрагиваются вопросы создания ICOMOS (Международного совета по вопросам памятников и достопримечательных мест), а также освещается 20-ти летняя деятельность Украинского национального комитета ICOMOS.

Ключевые слова: хартия, культурное наследие, памятникоохранительная деятельность, международная охрана культурного наследия.

Key words: Charter, cultural heritage, pamyatnikoohranitelnaya activities, international protection of cultural heritage.