Значення та використання обвинувальних і виправдувальних доказів у кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.132:35.081.73

ЗНАЧЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОБВИНУВАЛЬНИХ І ВИПРАВДУВАЛЬНИХ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

О.В. Ряшко

Постановка проблеми. Доказування в кримінальному процесі традиційно розглядається як основа кримінальної процесуальної дія льності, а доказове право - як серцевина процесуального законодавст ва. Таке визначення сутності доказування та норм доказового права є абсолютно справедливим.

Значення наукової класифікації в теорії доказів полягає в тому, що вона сприяє систематизації нагромаджених знань, забезпечує пра вильне використання понять і термінів, усуває двозначність або неод нозначність наукової мови.

Зміст поділу доказів на обвинувальні та виправдувальні полягає у забезпеченні всебічності дослідження обставин кримінального пра вопорушення, недопущення обвинувального нахилу в діяльності слід чого, прокурора, слідчого судді, суду. Крім того, вона має значення для визначення порядку дослідження доказів у судовому розгляді, оскільки, згідно з ч. 2 ст. 349 КПК України, докази зі сторони обвину вачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу.

Така класифікація дає широку можливість для всебічного аналі зу, визначення ролі та значення доказів, вибору оптимальних тактич них і методичних прийомів їх збирання, перевірки та надає змогу вра ховувати особливості кожного виду доказів під час їх оцінки та обґру нтування процесуальних рішень.

Використання ознак, покладених в основу класифікації доказів і правил збирання, перевірки та оцінки доказів, сприяє формуванню достовірних висновків у кримінальному провадженні.

Перевірені та оцінені обвинувальні та виправдувальні докази повинні бути відображені у найважливіших процесуальних докумен тах - обвинувальному акті та вирокові. Обвинувальний вирок може бути заснований тільки на достатній для обґрунтування висновків су купності достовірних обвинувальних доказів, які були отримані закон ним шляхом.

Стан дослідження. Вивченню цієї проблематики було присвячено праці багатьох учених-юристів: Р. С. Бєлкіна, Ю. М. Грошевого, Є. Г. Кова ленко, В. А. Лазарєвої, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, С. М. Стахівського, М. С. Строговича, А. А. Хмирова, С. А. Шейфера, Ф. Н. Фаткулліна та ін.

Метою статті є визначення правил поділу доказів на обвинува льні та виправдувальні у кримінальному процесі та їх значення для встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні.

Виклад основних положень. В основі поділу доказів на випра вдувальні та обвинувальні - їх відношення до обвинувачення. Обвину вальні докази - це докази, які встановлюють та доводять вину або об тяжують відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Виправдувальними є докази, які заперечують, спростовують об винувачення, установлюють невинуватість або меншу винуватість пі дозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують його відповідальність.

Поділ доказів на обвинувальні та виправдувальні правомірно можна вважати втіленням засади змагальності сторін і свободи в по данні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконли вості, відповідно до якої кожна із сторін має право представляти суду докази, які підтверджують її позицію та спростовують позицію проти лежної сторони. Це не означає, що виправдувальні докази з'являються в матеріалах кримінального провадження тільки в результаті дій сто рони захисту, а органи досудового розслідування, які виконують фун кцію кримінального переслідування, збирають і представляють суду лише обвинувальні докази.

Доведення обвинувачення неможливо без перевірки та спросту вання версій, які суперечать обвинуваченню. Слідчий зобов'язаний пере вірити та оцінити всі докази, на які посилається підозрюваний та його захисник. Змагальність кримінального судочинства не відміняє вимогу всебічного дослідження обставин, які підлягають доказуванню у криміна льному провадженні, навпаки - вона слугує засобом її забезпечення.

Обвинувальними є докази, які підтверджують подію злочину або окремі ознаки об'єктивної сторони, що встановлюють розмір шкоди, спричиненого злочином, що дозволяє кваліфікувати діяння як більш тяжке. Виправдувальними є докази, які свідчять не тільки про непричет ність обвинуваченого до вчинення злочину, але й ті, що свідчять про відсутність суспільної небезпеки вчиненого ним діяння іншими словами виправдувальними є всі ті докази, які виключають можливість притяг нення особи до кримінальної відповідальності [1, с. 233].

Отже, основою класифікації доказів на обвинувальні та виправ дувальні є відношення доказів до обвинувачення.

Як свідчить аналіз слідчої та судової практики, ця класифікація доказів часто викликає труднощі. Оскільки трапляються докази, які щодо обвинувачення однієї особи є обвинувальними, а щодо іншої - виправдувальними. До того ж, на перший погляд, видимий зв'язок до казу з обвинуваченням не завжди збігається з його дійсним зв'язком і це не означає зміну властивостей доказу, а лише те, що змінюються наші знання про реально існуючу навколишню дійсність [2, с. 103].

Отже, правильний поділ доказів на обвинувальні та виправдува льні вимагає розкриття їх дійсно об'єктивних зв'язків і властивостей.

В основі поділу доказів на обвинувальні та виправдувальні ле жить об'єктивна ознака - відношення цих доказів до предмета доказу вання. Суб'єктивна точка зору представника органу розслідування чи судді повинна спиратися на цю ознаку, виражати її. До того ж прави льність зробленого висновку знову і знову перевіряється на подальших стадіях судочинства [3, с. 285].

Поділ доказів на обвинувальні та виправдувальні визначається їх відношенням до версії сторони обвинувачення та версії сторони за хисту. Буде доказ обвинувальним чи виправдувальним, залежить не від того, якою стороною він буде виявлений та представлений, а від його фактичного наповнення.

Віднесення доказу до обвинувального чи виправдувального ви магає оцінки його значення для встановлення предмета доказування у кримінальному провадженні. доказ обвинувальний кримінальний суд

Нарешті, поділ доказів на обвинувальні та виправдувальні має сенс лише щодо конкретного підозрюваного, оскільки доказ обвинува льний щодо одного підозрюваного може виявитись виправдувальним стосовно іншого.

Поділ доказів на обвинувальні та виправдувальні орієнтує слід чого на всебічний та об'єктивний підхід до планування, розслідування та проведення слідчих (розшукових) дій з метою збору фактичних да них, які можуть підтвердити висунуту обвинуваченням версію.

Розглянемо такий приклад. В одному протоколі допиту свідка наявні: а) дані, що свідчать про вороже ставлення обвинуваченого до потерпілого; б) дані про те, що заподіянню тілесних ушкоджень, які були завдані потерпілому, передувала його принизлива поведінка що до обвинуваченого. Зрозуміло, дані першого виду викривають обвину ваченого, а другого - встановлюють обставини, що пом'якшують його вину [3, с. 258].

Часом у літературі окреслюють нейтральні докази, хоча став лення до них неоднозначне. Так, у 70-ті роки 20 сторіччя в криміналь но-процесуальній науці з цього приводу розгорнулась дискусія. Деякі вчені допускали існування таких доказів, інші категорично заперечу вали таку можливість, вважаючи, що, не маючи обвинувального або виправдувального характеру стосовно предмета обвинувачення, факти або відомості про них втрачають доказове значення.

Не завжди одразу можна визначити обвинувальний чи виправ дувальний характер доказів. Наприклад, показання свідка про наяв ність інших свідків учиненого кримінального правопорушення. На перший погляд, така інформація має нейтральний характер. Однак під час оцінки в сукупності з іншими доказами її об'єктивний характер стає зрозумілим. Якщо за допомогою показань свідка слідчий виявляє обвинувальний доказ, то і доказ, який допоміг його встановити, вияв ляється спрямованим на обвинувачення. Докази, які свідчать про по рушення вимог КПК при проведенні слідчих (розшукових) дій, напри клад, обшуку, об'єктивно стають виправдувальними, оскільки змен шують обсяг обвинувальних доказів. Віднесення доказів до обвинува льних або виправдувальних можливо тільки в результаті оцінки всіх доказів у сукупності. Практиці відомі випадки, коли доказ, першопо- чатково віднесений до обвинувальних, згодом виявлявся виправдува льним і навпаки [4, с. 130].

У разі визнання особи винною у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. У разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначається формулю вання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведе- ним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.

У судовому розгляді основне завдання сторони обвинувачення - прокурора - обґрунтувати обвинувачення та довести суду винуватість підсудного. Виконання цього завдання можливо лише за умови кваліфі ковано проведеного досудового розслідування, під час якого формується сукупність доказів, які викривають підозрюваного, обвинуваченого.

Головне завдання слідчого - зібрати докази, достатні для того, щоб прокурор міг у суді домогтись обвинувального вироку для під судного.

Основна форма доведення підозрюваним, обвинуваченим своєї невинуватості, меншої винуватості, обставин, що пом'якшують пока рання, - дача показань, що супроводжується викладом системи аргу ментів, за допомогою яких особа пояснює обставини, що стали підста вою для повідомлення її про підозру.

Допит підозрюваного слід проводити негайно після затримання чи повідомлення про підозру. Якщо це неможливо зробити з об'єктивних причин, допит особи, яка опинилася у становищі підозрю ваного, може бути відкладено на розумний, але якомога короткий, строк. Однією з важливих особливостей допиту підозрюваного є те, що пред мет такої слідчої дії на початковому етапі розслідування (перший допит) визначається з урахуванням інформації, яка слугує основою затримання або повідомлення про підозру. Якщо підозрюваний заперечує свою при четність до вчиненого злочину, то, незалежно від наявності викриваль них доказів, слідчий повинен уважно вислухати його показання, що обов'язково фіксуються у протоколі. Ретельній і об'єктивній перевірці підлягає посилання підозрюваного на алібі. Допит підозрюваного, який визнає свою вину, також повинен здійснюватися настільки ж ретельно й детально, як і особи, що заперечує свою вину [5, с. 7]. Орган досудового розслідування зобов'язаний перевірити доводи підозрюваного, обвину ваченого. Якщо останні не будуть спростовані, обвинувачення не може вважатись доведеним.

Відношення доказу до обвинувачення може і не мати очевидно го характеру, лише прямі докази через свій зв'язок із головним фактом можуть бути віднесені до обвинувальних або виправдувальних. Зна чення непрямих доказів виявляється лише у взаємозв' язку з іншими доказами і відповідно до їх накопичування може змінюватись [6, с. 159].

З уваги на те, що виправдувальні докази використовуються для захисту обвинуваченого, правомірно називати їх доказами захисту.

Оцінюючи докази, необхідно мати на увазі, що один і той же доказ може мати різний характер. Наприклад, місце і час учинення злочину, за загальним правилом, належить до обвинувальних, позаяк установлюють об'єктивну сторону складу злочину. Однак у разі заяви підозрюваного про алібі, точні місце і час учинення злочину можуть виконати роль доказів виправдувальних. Мотив злочину - ревнощі - є не тільки непрямим обвинувальним доказом учинення злочину, але й виправдувальним, оскільки виключає можливість кваліфікації вбивст ва як вчиненого за обтяжуючих обставин [7, с. 54].

Під час досудового розслідування слідчий прагне відновити до стовірну картину минулої події, пізнати всі обставини та факти, що входять до предмета доказування. Саме за досягнення певного досто вірного знання стосовно обставин учинення кримінального правопо рушення встановлюється істина.

Висновки. Поділ доказів на обвинувальні і виправдувальні ґру нтується на різних формулюваннях тези доказування та має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки ця класифікація впливає на висунення та відпрацювання слідчих версій в кримінальному прова дженні, метою якого є захист особи, суспільства та держави від кримі нальних правопорушень, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Отож, обвинувальні докази є єдиним засобом установлення ви нуватості підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до цих доказів пред'являються жорсткі вимоги відповідності закону процедури їх отримання і закріплення, тобто допустимості. Обвинувальний вирок може бути заснований тільки на достатній сукупності обвинувальних доказів, які були отри мані законним шляхом.

Література

1. Лазарева В. А. Доказывание в уголовном процессе: учебно-практич. пособие / В. А. Лазарева. - М.: Юрайт; Высшее образование, 2010. - 343 с.

2. Грошевий Ю. Докази і доказування в кримінальному процесі / Ю. Гро шевий, С. М. Стахівський. - К., 2007. - 268 с.

3. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть общая / за ред. Н. В. Жогина. - М.: Юридическая литература, 1966. - 736 с.

4. Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори / М. М. Михеєнко. - К., 1999. - 240 с.

5. Аденін Ю. П. Допит підозрюваного як засіб збирання та перевірки дока зів у досудовому провадженні: деякі нові питання / Ю. П. Аленін // Актуальні проблеми доказування у кримінальному провадженні. - Одеса, 2013. - 7 с.

6. Дубинський А. Я. Исполнение процесуальних решений следователя: правовые и организационные проблемы / А. Я. Дубинський. - К., 1984. - 184 с.

7. Соркин В. С. Особенности процессуального доказывания в уголовном судопроизводстве / В. С. Соркин. - Гродно, 2002. - 96 с.

Анотація

З'ясовано питання щодо правил поділу доказів на обвинувальні та виправ дувальні та їх використання в кримінальному процесі, що є виразом засади кримі нального провадження: змагальності сторін, відповідно до якої кожна із сторін має право представляти суду докази, які підтверджують її позицію та спросто вують позицію протилежної сторони. Зосереджено увагу на доказах, які пода ються стороною захисту та мають у кримінальному процесі особливий статус - як сторони менш сильної порівняно зі стороною обвинувачення.

Ключові слова: обвинувальні докази, виправдувальні докази, доказу вання, кримінальне правопорушення.

Анализируются вопросы относительно правил деления доказательств на обвинительные и оправдательные, их использования в уголовном процессе, что является выражением принципа уголовного производства: состязательности сторон, в силу которого каждая из сторон вправе представлять суду доказа тельства, которые подтверждают ее позицию и опровергают позицию противо положной стороны; сосредотачивается внимание на доказательствах, которые предлагаются стороной защиты и имеющие в уголовном процессе особый ста тус, как стороны менее сильной в сравнении со стороной обвинения.

Ключевые слова: обвинительные доказательства, оправдательные доказательства, доказывание, уголовное правонарушение.

The article analyses the principles of evidence subdivision into accusatory and exculpatory and their implementation which is the explication of criminal pro ceeding fundamentals: parties' competitiveness due to which each party has the right to provide the court with the evidence to confirm its position and disclaim the opponent's position.

The evidence institute is the criminal proceeding component due to which the person, society, and state are protected against the criminal offences, as well as the rights, liberties and lawful interests of the criminal proceeding participants, and prompt, complete, and unbiased investigation and court proceeding are provided in order for everyone who committed a crime to be held liable according to his/her guilt, and no one crimeless to be accused or convicted, no one to be subject to un grounded procedural compulsion and appropriate lawful proceeding to be applied to each participant of criminal proceeding».

It is absolutely right that the evidence is a process characterized by different types of obstacles which the investigator faces when conducting his investigation, prosecutor - when proving the official prosecution, or the victim while exercising his/her private prosecution. Evidence plays a key role in establishment of truth in criminal proceeding, which, in its turn serves the principle of justice, when the committed crime is meant, and bringing the guilty party to responsibility and com pensation of damage due to its actions or negligence.

Key words: accusatory evidence, exculpatory evidence, evidence, criminal offence.

Размещено на Allbest.ru