Застосування паралінгвістики під час допиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАСТОСУВАННЯ ПАРАЛІНГВІСТИКИ ПІД ЧАС ДОПИТУ

Є.В. Пряхін, Н.І. Когут

Анотація

Розглянуто невербальні методи діагностики завідомо неправдивих показань під час допиту, описано механізм їх здійснення та значення для кримінального провадження в контексті нового КПК України. Опрацьовано важливі ознаки обману з боку допитуваного що пов'язані з проявами емоцій у вигляді жестів і міміки особи. Виокремлено найбільш явні прояви свідомо неправдивих показань допитуваного, що можуть бути застосовані під час проведення досудового розслідування в Україні.

Ключові слова: паралінгвістика, невербальні засоби, викриття неправдивих показань, міміка та жести, мікровираження обличчя, інсценування емоцій.

Аннотация

Пряхин Е. В., Когут Н. И. Использование паралингвистики во время допроса.

Рассмотрены невербальные методы диагностики заведомо ложных показаний во время допроса, описан механизм осуществления и значение для уголовного производства в контексте нового УПК Украины. Обработано важные признаки обмана со стороны допрашиваемого, связанные с проявлениями эмоций в виде жестов и мимики лица. Выделены наиболее явные проявления заведомо ложных показаний допрашиваемого, которые могут быть применены при проведении досудебного расследования в Украине.

Ключевые слова: паралингвистика, невербальные средства, разоблачение ложных показаний, мимика и жесты, микровыражения лица, инсценировка эмоций.

Annotation

The article provides the insight into the non-verbal means of diagnosing the intentional misrepresentations given during the interrogation, under CPC of Ukraine 2012. As to the criminal procedural peculiarities of interrogation, the article provides their advantages and disadvantages, characterizes criminal and procedural tools of fixing the process and results of interrogation, in particular, this is interrogation protocol, its fixation with the technical means of sound and video recording, and peculiarities of conducting this investigative action in videoconference mode. As to non-verbal means of detection and revealing the intentional misinterpretations, the article describes some key methods this, which include special emotional condition of the person, evidence of thinking difficulties of the interrogated and excess self-control. Emotional deceit characteristics were considered in detail, such as following: the fear of revelation, concerns about the guilt or shame for the things done and in some cases joy because of misleading the interrogator. The article describes such tactical and psychological methods of interrogation as asking various types of questions, providing material evidence, disclosure of other person's evidence, the on-site interrogation and clearing the consequences of criminal offence. The article analyzed and describes in detail such sources of information «leakage» and other deceit symptoms during interrogation as body movements, gestures and mimicry. It included considering the means of the person's concealing his/her real emotional condition and the ones aimed at its falsification. The first include the emotional suppression and its substitution by the other one expressed on his/her face in the form of micro-expressions reflected in different muscles groups, particularly those which can be controlled and falsified by the interrogated most, and those emotional expressions which can not be falsified. As to the first group, the reasons and peculiarities are described of the emotional reflections by the forehead muscles and mouth of the interrogated and different types of eyes reaction. Also smile sincerity and insincerity characteristics along with the common symptoms due to which we can judge about the «staging» of facial expressions in general, which includes the asymmetry, unnatural duration and untimeliness of emotional reflection.

Key words: paralinguistics, nonverbal techniques, exposure of false testimonies, facial expressions and gestures, microexpressions, staging of emotions.

Постановка проблеми. Традиційний арсенал органів досудового розслідування та суду щодо забезпечення відвертості, стимулювання правової та громадянської свідомості зараз не спрацьовує. Це обумовлено тим, що правопорушники стають дедалі професійніші у вчиненні кримінальних правопорушень. Вони давно вивчили та знають порядок, правила та тактику проведення слідчих (розшукових) дій, а особливо допиту.

Ось чому зі всією гостротою постає проблема забезпечення слідчого, прокурора та суду новими практичними методами, що спрямовані на вдосконалення тактики даної слідчої (розшукової) дії, а особливо проблем діагностики та протидії фактам давання завідомо неправдивих показань з боку підозрюваного.

Працівники слідчих підрозділів ОВС не повною мірою володіють потрібним арсеналом тактичних прийомів щодо виявлення та викриття завідомо неправдивих показань допитуваних, особливо, що стосується підозрюваного. Першопричиною є високе навантаження, що зумовлене великою кількістю розпочатих кримінальних проваджень у слідчого та небажання підвищувати свій освітній рівень, показники майстерності. Це зумовлює виникнення конфліктних ситуацій та введення в оману слідчого, що призводить до неефективності досудового розслідування, заручання додатково часу та зусиль, чи навіть недосягнення дієвості кримінального провадження в цілому.

Стан дослідження. Розробленням цієї теми займалися вчені- криміналісти та психологи України: В. П. Бахін, В. К. Весельський, Л. І. Казміренко, І. І. Когутич, В. Ю. Шепітько та зарубіжні дослідники: П. Екман, А. А. Закатов, Я. А. Канторович, Р. С. Бєлкін, В. П. Боровічка, В. А. Образцов, В. В. Печерський, А. Піз, Дж. Фаст та багато інших. Аналіз робіт цих науковців дозволяє зробити висновок про недостатнє, фрагментарне дослідження цього питання та об'єктивну необхідність у створенні комплексної та більш повної системи використання прийомів виявлення та викриття неправдивих показань, узгодження положень Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року з можливістю застосування відповідних методик психологічної діагностики та впливу під час досудового розслідування.

Для ефективної боротьби з проявами протидії слідству у формі давання завідомо неправдивих показань необхідно, із урахуванням положень нового Кримінального процесуального кодексу, виокремити найефективніші невербальні засоби виявлення та викриття неправдивих показань, механізм їх упровадження у практичну діяльність та значення результатів таких дій допитуючого для кримінального провадження, що і є метою статті.

Виклад основних положень. Зі сторони кримінального процесуального закону доказове значення результатів допиту розглядається лише у зв'язку зі змістом мовлення допитуваного, що адекватно відображено в протоколі допиту. Як визначає законодавець у ст. 95 КПК України: «Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження» [1, с. 276]. Однак не вся інформація, що міститься в усному мовленні, відображається в такому протоколі. За його межами залишається багато з того, що на вербальному та невербальному рівнях інформаційної взаємодії сприймається слідчим. Це, наприклад, орієнтувальна інформація, що має організаційно-тактичне значення, вона використовується для побудови версій, вирішення пізнавальних завдань, визначення тактичних прийомів, що матимуть успіх під час їх застосування, і т. д. Саме вивчення такого механізму передавання несловесної інформації займається порівняно молода наука - паралінгвістика. Коло питань, які обговорюються у межах паралінгвістики, охоплюють всі види кінесики (від жестів до пантоміми), фонації (від мовлення до вокального мистецтва) і спілкування за участі так званого ситуативного тексту, тобто той допоміжний механізм, що не відображається у процесуальних документах кримінального провадження, але містить до 80% необхідної слідчому інформації.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс вміщує положення про можливість аудіо- та відеофіксації процесу допиту, яке відображено у ч. 2 ст. 104 КПК України: «У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому...» [1, с. 309]. Вважаємо, що це нововведення позитивно вплине на ефективність виявлення неправдивих показань допитуваних, забезпечить швидке та повне фіксування показань, дозволить, у необхідних випадках, повторно переглянути відеозапис для діагностики міміки та жестів допитуваного на предмет давання завідомо неправдивих показань.

Як вважає Л.І. Казміренко, є три основні чинники або передумови виявлення умисно неправдивих показань у допитуваних:

- відповідний емоційний стан;

- ознаки утруднення в мисленні допитуваного;

- надмірний самоконтроль особи.

Учена стверджує, що неправда може стосуватися фактів, намірів, дій, думок, але не передбачати безпосереднє приховування або імітування переживань. Особа, що обманює, яка вдається до приховування або симулювання емоцій, натрапляє на специфічні труднощі. Адже коли емоції виникають, відповідні зміни відбуваються автоматично, через секунду. Людина не в змозі повністю контролювати процес виникнення та перебігу тієї чи іншої емоції. Навпаки, вона переживає емоції як щось таке, що оволодіває нею, а стосовно негативних емоцій (страху, гніву та ін.) - як щось, що виникає всупереч її волі.

Емоційні переживання, що супроводжують давання неправдивих показань, як влучно зазначає Л. І. Казміренко, можуть бути зумовлені і її предметом, і фактами неправдивих показань. З неправдою, незалежно від її змісту, зазвичай пов'язані такі емоції, як:

1) страх викриття;

2) переживання вини або сорому за вчинене;

3) радості з приводу введення в оману слідчого.

Коли неправда має успіх, деякі особи не можуть приховати ознаки задоволення і навіть радості. Таке тріумфування без видимих причин - привід перевірки гіпотези про обман. Щодо утруднення в мисленні, як другої передумови визначення свідомо неправдивих показань, то воно пов'язано з тим, що говорити неправду в певному розумінні складніше, ніж правду. Той, хто обманює, має оцінити можливість викриття обману та його наслідків; він мусить відповідати на запитання так, щоб відповіді узгоджувались одна з одною; він повинен передбачити питання, які ще не поставлені, але можуть бути озвучені. Не всі люди кмітливі настільки, щоб відразу зорієнтуватися; не всі можуть вчасно передбачити необхідність говоріння неправди і належно, підготуватися до неї, щоб пам'ятати всі задані питання і всі відповіді на них.

Ознаки підвищеного самоконтролю в ситуації, яка того не потребує, також можуть свідчити про обман. Навіть якщо людині вдається приховати свої справжні думки та почуття, нещирість видає її. Відомо, що більш ефективними прийомами фальсифікації вербальних проявів емоцій є симулювання або маскування (тобто заміщення експресивних проявів однієї емоції проявами іншої), ніж її нейтралізація. Однак і в цьому випадку більшість людей припускається помилок і у вербальній, і у невербальній поведінці [2, с. 140-141].

На наш погляд, найчастіше, коли люди вдаються до фальсифікацій, вони припускаються двох помилок: просочується правда (внаслідок неможливості проконтролювати всі експресивні та мовні прояви), виникають ознаки нещирості. У мовній поведінці «витік» правди можливий через втрату пильності, обумовлену перевтомою, неуважністю, сильними переживаннями, підсвідомими спонуканнями того, хто обманює. Такі стани особи можуть бути зумовлені природньою життєдіяльністю допитуваного, або ж слідчий за допомогою деяких тактичних прийомів може змусити особу до переживання чи неуважності. На нашу думку, спосіб застосування тактичних прийомів допиту з метою організації обмови чи самообмови доцільно використовувати саме під час допиту підозрюваного, оскільки саме для нього давання завідомо неправдивих показань є засобом захисту власних інтересів у кримінальному провадженні.

Усна і мова жестів у людини, що дає правдиві показання, зазвичай збігаються, що в психології називається конгруентністю. Цим поняттям позначають збіг смислового значення вербальних і невербальних сигналів [3, с. 54]. Спостереження за рухами тіла і відповідністю жестів словам є ключем до правильної інтерпретації мови жестів. Труднощі, які переживає допитуваний, що обманює, обумовлені зокрема тим, що його підсвідомість працює автоматично, незалежно від того, що він свідомо намагається зробити, рухи тіла, жести та міміка, які не відповідають суті словесної інформації, створюють відповідні неприродні реакції, які видають допитуваного, що намагається ввести в оману слідство.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс установлює можливість проведення допиту у режимі відеоконференції, що декларується у статті 232: «Допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування)...» [1, с. 583]. Також у законі зазначено про фіксацію такого виду зв'язку технічними засобами запису, і належну якість зображення. Вважаємо, що таке нововведення доцільно для забезпечення оперативності, безпеки, чи неможливості проведення допиту в інший спосіб. Для досягнення цілей кримінального провадження при проведенні допиту в такий спосіб, необхідною умовою є високошвидкісне мережеве з'єднання та висока якість зображення, мало не єдиною перевагою, за умови дотримання наведених передумов, є збереження відеозапису допиту, який у подальшому можна буде переглянути та зробити відповідні висновки.

Неправдиві показання можуть бути подані під час вільної розповіді допитуваного, після пред'явлення доказів та відповіді на основні, доповнювальні, уточнювальні чи контрольні запитання слідчого. Предметом таких показань може бути неправдиве алібі, заперечення події злочину, обставин його вчинення, вини допитуваного, існування або відсутності певного факту та навіть об'єктивної можливості певної дії чи події.

Запитання повинні бути короткими, конкретними, зрозумілими, логічно пов'язаними, відображати послідовність учинених злочинцем дій та конкретизувати і деталізувати певні елементи розповіді допитуваного. В. К. Весельський вказує на те, що іноді тактично продумана постановка запитань може призвести до обмови чи самообмови допитуваного. Організація обмовки будується, як правило, на несподіваності тієї ситуації, до якої слідчий свідомо прагне підвести підозрюваного [4, с. 77]. Також постановка додаткових запитань сприяє вираженню певної емоції і, як наслідок, це може бути почуття вини, що характеризується повільним темпом і низьким тоном розмови, схрещеними пальцями та опущеною головою, опущеними очима, горизонтально розтягнутими губами та при підняттям нижньої губи. Також можливий варіант стримування чи інсценування емоції, про що свідчать неприродні гримаси, надмірна тривалість її перебігу, несвоєчасність прояву щодо змісту вербальних повідомлень та інше.

На наш погляд, крім наведеного, успішне діагностування обману можливе за допомогою асоціативних зв'язків емоцій, що переживає допитуваний в момент пред'явлення обвинувального, викривального доказу та змісту поданої ним інформації про цей доказ. Тобто співвідношенні пережитої емоції та обставин, в яких допитуваний їх переживає.

За словами Пола Екмана, особа, що обманює, зазвичай стежить за змістом своїх слів і їх відповідністю паралінгвістичним проявам, вона намагається їх контролювати, їй відомо, що інші звертають набагато більше уваги на це, ніж на інтонацію голосу і рухи тіла. До того ж приховати істину легше за допомогою слів. Люди намагаються піддавати цензурі все, що може видати їх, а за словами простежити легше, ніж за обличчям [5, с.53].

Рухи тіла і жести також є хорошим паралінгвістичним джерелом «витоку» інформації та інших ознак обману. На відміну від обличчя, голосу та слів, більшість рухів тіла безпосередньо не пов'язані з областями мозку, що відповідають за емоції. Контролювати рухи тіла не так і складно. Людина може відчувати, а часто і бачити своє тіло. Приховати рухи тіла набагато легше, ніж спричинені емоціями вирази обличчя або зміни в голосі, але часто люди не надають значення таким проявам та не намагаються їх приховувати [5, с. 57].

Для обману люди зазвичай використовують два прийоми, приховання свого справжнього стану, а саме: придушення вияву емоції та заміна її іншою.

Як зазначалося, саме обличчя є найважливішим індикатором прояву емоційного стану людини: мімічні вираження, часто короткострокові, які в психології називають «мікровираження обличчя». Ці прояви надають інформацію про приховування емоція, але настільки швидкоплинну, що її зазвичай не встигають помітити. Мікровираження обличчя виявляються не більш ніж на чверть секунди і охоплюють все обличчя, але дуже ненадовго, відображаючись лише на мізерній частині звичайної тривалості вияву емоції, крім того, вони виявляються нечасто. Набагато частіше простежуються «змазані», інсценовані вирази; людина встигає усвідомити появу цього виразу на обличчі і намагається припинити його, часом прикриваючи іншим виразом. Іноді паралінгвістичний вираз фальсифікується так швидко, що складно визначити, яка саме емоція була прихована. Але навіть якщо неможливо точно визначити емоцію, сам факт «змазування» є явною ознакою того, що допитуваний щось приховує.

Пол Екман указує, що інсценований вираз триває довше, ніж мікровираження, але, на відміну від останнього, не є цілісним і завершеним. Хоча мікровираження проявляється більш стисло в часі, але в такому випадку можна спостерігати повну картину емоції. Змазане ж вираження не представляє повну емоцію, але воно триваліше і інсценування більш помітне [5, с. 55].

Наприклад, допитуваний підозрюваний, у відповідь на запитання про місце його перебування на час учинення вбивства своєї дружини на ґрунті ревнощів, на мить переживає емоцію страху, про що свідчать підняті брови, випрямлені або привідкриті губи та ширше розплющені очі, та відразу перетворює цей вираз обличчя на вдавану посмішку. Крім того, в такому випадку можна спостерігати підвищення серцебиття, частіше дихання, виступ поту на чолі або підвищений тембр голосу, заїкання. В сукупності ці ознаки свідчать про явне хвилювання допитуваного, однією з причин якого може бути обман.

Не всі лицьові м'язи однаково легко контролювати, як вказує Пол Екман. Рухи м'язів лоба та рота - більш правильні ознаки емоції, ніж інші. Це означає, що такі м'язи не контролюються настільки, як інші, їх скорочення зазвичай для людини є настільки звичним при переживанні певних емоцій, що допитуваний може не помічати їх дію. Тому людині, що обманює, нелегко приховати ті почуття, які впливають на ці м'язи, - їх рух складно перервати або придушити. Але є й інші способи приховувати свої справжні емоційні переживання, не маючи можливості придушити їх. Можна прикрити їх посмішкою, хоча це і не усуває ознак емоцій в рухах чола і повік. Можна напружити інші м'язи, що викликають зворотний рух, щоб в результаті вираз обличчя не змінився [5, с. 61]. Наприклад, задоволену усмішку можна приховати, якщо стиснути губи і підняти підборіддя. Однак рух протидіючих м'язів сам собою може видати обман, так одночасний рух і тих і інших м'язів надає особі неприродний, натягнутий вираз. Кращим способом приховати свої почуття є повне усунення руху м'язів обличчя. Але це складно зробити, особливо коли емоція зачіпає ті м'язи, які дають правильні ознаки емоцій.

Для початку слід розглянути мікровираження обличчя, оскільки їх ознаки охоплюють все обличчя та повно відображають емоцію, хоч і на дуже короткий період часу. Щоб найбільш повно та детально дослідити мімічні ознаки обману через мікровираження, їх необхідно умовно поділити на певні зони, а саме: ознаки на лобі, роті та очей.

Як зазначено, м'язи, які найважче контролювати, зосереджені здебільшого на лобі. Наприклад, коли людині сумно, внутрішні куточки брів підняті. Зазвичай це також робить трикутними верхні повіки і спричиняє зморшки в центрі лоба. Це означає, що вираз, як правило, не буває фальшивим і з'явиться, якщо людина дійсно відчуває смуток (можливо, з домішком провини), незважаючи на всі спроби приховати ці почуття. Якщо людина відчуває тільки легкий смуток, зморшки на лобі будуть такими ж, але менш помітними. Підняття брів зазвичай виконує роль «питального чи окличного знака» або символізує недовіру і скептицизм, їх рух супроводжує всілякі труднощі: починаючи від підняття важких речей і завершуючи виконанням складних арифметичних задач. Крім того, це характерно ще і для зосередження або розгубленості [5, с. 64].

Для підтвердження цієї тези можна навести такий приклад. Під час допиту потерпілого, а саме жінки, яку двоє невідомих зловмисників жорстоко зґвалтували та побили, при постановці слідчим уточню- вального запитання або пред'явлення доказів, на її обличчі та в голосі відчуватиметься печаль. На нашу думку, така реакція пояснюється тим, що коли людина пригадує та несвідомо ще раз переживає певну подію, вона відчуває пережиті колись емоції.

Правильні ознаки емоцій дають також і м'язи рота. Стиснення губ є переконливою ознакою гніву, але при цьому людина зовсім не обов'язково закушує або стискає губи. Невинуватий підозрюваний може проявляти правильні ознаки страху, боячись помилкового звинувачення і, злякавшись, що побачать ознаки страху, його запідозрять в обмані, він старається приховати переляк, унаслідок чого прояв цього почуття залишиться тільки в русі брів, які складно контролювати. Особа, що обманює і боїться викриття, виглядатиме так само. В такому випадку слід установити психологічний контакт із допитуваним, оскільки такий факт свідчить про зворотнє. Крім того, необхідно задати інші питання подібного змісту чи спрямування для аналізу інших проявів обману, якщо такі є.

Вирішити питання про правдивість показань допитуваного за ознаками очей, можна лише окремо розглянувши п'ять можливих способів передачі інформації з їх допомогою. Причому обман видають тільки три з них.

Перше джерело - зовнішні зміни, що виникають завдяки роботі розташованих навколо очей м'язів. Ці м'язи змінюють форму округлості повік, впливаючи на розміри видимої частини білка і райдужної оболонки.

Другим джерелом інформації, яку дають нам очі, є напрям погляду. Коли людина відводить погляд, це свідчить про наявність певних почуттів: рух вниз означає смуток, у сторону - відразу, вниз і в сторону - вину або сором.

Третє, четверте і п'яте джерела інформації більш достовірні щодо ознак обману. Це кліпання, розширення та звуження зіниць і сльози відповідно. Кліпати очима можна навмисно, але це також і неконтрольована реакція, яка частішає під час емоційного збудження. Розширюються зіниці, і ця реакція, на відміну від попередньої, свідомо не контролюється. Але моргання і розширення зіниць стають доказами обману для слідчого тільки у випадку, якщо факт підвищеної емоційності говорить про те, що ми маємо справу з особою, що намагається ввести в оману допитуючого, а не з чесною людиною, яка боїться несправедливого звинувачення. П'яте і останнє джерело інформації - це сльози, вони також є результатом дії центральної нервової системи. Однак сльози свідчать далеко не про всі емоції, а тільки про деякі з них. Вони пов'язані, як правило, з горем, сумом, полегшенням, а іноді - зі щастям і нестримним сміхом [5, с. 67-68].

На наш погляд, під час допиту і більш помітним буде тільки напрям погляду допитуваного, оскільки встежити за зміною діаметру зіниць чи частотою моргання практично неможливо. Ця ознака буде корисною лише у випадку зіставлення її з іншими проявами обману. Крім викладених, можливі ще й такі прояви обману, як рум'янець, який може свідчити або про те, що допитуваний, що свідомо подає неправдиві показання, збентежений і присоромлений своєю поведінкою, або про те, що він намагається приховати факт свого збентеження.

Найпоширенішою ознакою умисної фальсифікації емоційного стану є саме вдавана усмішка. Вона слугує для того, щоб переконати когось у позитивних емоціях, які насправді не переживає допитуваний. Людина може не відчувати практично нічого або навіть відчувати негативні емоції, які й намагатиметься прикрити удаваною посмішкою. Удавана посмішка покликана ввести в оману і створити враження, що усміхнений відчуває приємні почуття. Тільки така усмішка і є по- справжньому удаваною. Є чимало ознак, які відрізняють удавану, що претендує здаватися щирою, посмішку від справді щирої:

- удавана посмішка більш асиметрична, ніж щира;

- щира усмішка не супроводжується рухом м'язів, розташованих навколо очей.

При удаваній посмішці щоки не підняті, відсутні мішечки під очима, зморшки на зовнішніх краях очей і легке опускання брів. При широкій посмішці рух м'язів обличчя піднімає щоки, збирає шкіру під очима і утворює зморшки навколо очей. Але брови не опускаються, хоч їх помітити дуже важко, це є вирішальною ознакою, що відрізняє широку фальшиву усмішку від справжньої [5, с. 64]. Удавана посмішка поширюється тільки на нижню частину обличчя і нижні повіки. Незважаючи на таку посмішку, у верхній частині обличчя можуть виникнути правильні ознаки таких емоцій, як страх або печаль.

Є ще три види ознак, за якими можна зробити висновок про інсценування виразу обличчя: асиметрія, неприродня тривалість і несвоєчасність виразу обличчя. При асиметричному вираженні одна і та ж емоція виявляється на якійсь половині обличчя сильніше. Якщо одна сторона обличчя викривляється сильніше, то це достовірна ознака фальшивої емоції.

Коли під час допиту слідчий помічає багато асиметричних емоцій, в такому випадку він може зробити висновок про нещирість допитуваного, про факти фальсифікації емоцій. Але це ще не означає, що людина щось приховує. Можливо, допитуваний хоче справити певне враження, наприклад, за великої кількості удаваних доброзичливих усмішок людина бажає сподобатись слідчому, оскільки останній імпонує їй свою зовнішністю чи характером.

Тривалість емоції - це загальна протяжність мімічного вираження в часі, від моменту його появи до повного зникнення. Вирази, що тривають більше десяти секунд, безсумнівно, а близько п'яти секунд - з великою долею ймовірності, фальшиві. Більшість щирих виразів змінюється значно швидше [5, с. 73]. Несвоєчасність виразу обличчя в співвідношенні до змісту вербальної інформації, інтонацій і рухів тіла є третьою ознакою нещирості емоцій. Припустимо, що слідчий під час допиту пред'являє доказ підозрюваному, який реагує на це спочатку висловленням здивування, а прояви цієї емоції з'являються упродовж наступної секунди після цього. Вирази обличчя, що проявляються не синхронно з рухами тіла, як правило, є ознакою обману. кримінальний жест міміка допит

Висновки. Підсумовуючи, варто підкреслити необхідність знання та застосування слідчими наведених паралінгвістичних прийомів виявлення та викриття завідомо неправдивих показань, установлення психологічного контакту з допитуваним та, безперечно, правильної кваліфікації його психологічного стану. Визначення моменту фактичного та юридичного початку допиту дозволить установити психологічний контакт із допитуваним, особливо у випадку, коли він відмовляється давати показання взагалі: чи то за порадою захисника, чи за власним переконанням. Також варто наголосити на доцільності використання звуко- і відеозапису, що дозволить повніше зафіксувати показання, виключити суб'єктивний фактор розуміння суті показань слідчим і можливих перекручень, і забезпечить подальшу можливість повторного його перегляду з метою виявлення паралінгвістичних ознак обману. Організаційно-тактична складова діяльності слідчого у побудові тактики допиту, а, як наслідок, і досудового розслідування в цілому, безперечно, повинна підкріплюватись таким арсеналом психолого-правових засобів. Позитивні зміни у законодавстві тільки сприяють застосуванню таких методик, адже її ефективність очевидна.

Література

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. - Х.: Право, 2012. - 768 с.

2. Казміренко Л. І. Психологія слідчої діяльності: навчальний посібник / В. Г. Андросюк, О. М. Корнєв, О. І. Кудерміна та ін.; за заг. ред. Л. І. Казміренко. - К.: Правова єдність, 2009. - 200 с.

3. Изард К. Э. Эмоции человека: перев. с англ. / К. Э. Изард. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. - 440 с.

4. Весельський В. К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): монографія / В. К. Весельський. - К.: Правник; НАВСУ, 1999. - 126 с.

5. Экман П. Психология лжи [Telling Lies: Clues to Deceit in the Marketplace, Politics, and Marriage] / пер. с англ. Н. Исуповой, Н. Мальгиной, Н. Миронова, О. Тереховой. - СПб.: Питер, 1999 (2000, 2003, 2008, 2009, 2010). - 270 с.

Размещено на Allbest.ru