Засоби підвищення ефективності регуляторної політики у країнах ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАСОБИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ У КРАЇНАХ ЄС

Шульга А.В.

кандидат економічних наук,

докторант кафедри економічної політики НАДУ



Викладені основні засоби щодо підвищення ефективності регуляторної політики у країнах ЄС шляхом використання громадських слухань, застосування оцінки регуляторного впливу нормативно-правових актів, а також незалежних регуляторних органів.

Ключові слова:регуляторна політика, громадські слухання, незалежні регуляторні органи.

Шульга А.В., кандидат экономических наук

СРЕДСТВА ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ РЕГУЛЯТОРНОЙ ПОЛИТИКИ В СТРАНАХ ЕС

Изложены основные средства для повышения эффективности регуляторной политики в странах ЕС путем использования общественных слушаний, применения оценки регуляторного влияния нормативно-правовых актов, а также независимых регуляторных органов.

Ключевые слова: регуляторная политика, общественные слушания, независимые регуляторные органы.

Shulga А., Ph.D. in economics

MEANS OF INCREASE OF EFFICIENCY REGULATORY POLITICIANS IN EU COUNTRIES

It is represented the methods of regulatory policy improving in the EU through the using of public hearings, impact assessment of legal acts and independent regulators.

It is stressed that the enhance of the transparency of regulatory policy reforms in the EU countries helps not only to increase the validity and effectiveness of regulatory decisions which are made but also to show to the politicians and the public the policy goals importance.

Explanation and discussion with concerned parties of the relevance reform regulation is provided through the public hearings: informal consultation; distribution of regulatory proposals for public comments; publication and comments; public hearings; using of advisory bodies.

It means that in this way the state makes transparent of the goals and strategies of its reform program and in such a manner to improve the control of results / responsibility. In this case it is included as an indicator of the state's responsibility to its citizens and also regulators liability to the government for the policy implemention which was declared.

Experience the EU Member States also offers a wide range of alternatives with respect to the establishment and functioning of informal regulatory bodies that act as key elements of regulatory policy improvement and efficiency.

The important factors to ensure the independence of unofficial regulatory bodies are governmental structure of agencies, transparent procedures and guarantees compliance with the order of their approval and registration of rules (standards), the process of selection and appointment of directors, as well as funding for these agencies.

Due to the fact that in a globalized world the EU is rapidly reforming its regulatory policy on the principles of transparency, relevance, appropriateness, efficiency and broad public involvement the author of the article has proposed some measures to enhance this activity in Ukraine.

In particular it is planned to do in the context of adaptation of ukrainian lagislation to the EU legislation according with the Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union and its Member States, on the other hand, which was simultaneously ratified on September, 16, 2014.

Keywords: regulatory politics, public hearings, independent regulators.



Постановка проблеми

Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами- членами, з іншої сторони, яка була синхронно ратифікована 16 вересня 2014 р., передбачається, що Україна забезпечить поступову адаптацію власного законодавства до законодавства ЄС як діючого, так і майбутнього. В окремому додатку до цієї Угоди визначено конкретний перелік законодавства України, яке підлягатиме такій адаптації та визначені строки її здійснення. З огляду на це, є необхідність щодо розробки наукових підходів до вдосконалення державної регуляторної політики України з урахуванням досвіду ЄС, в тому числі у частині щодо забезпечення прозорості, оскільки це розглядається не лише як важливий фактор для підвищення її ефективності, але й зменшення рівня корупції. Ці наукові розробки дадуть змогу внести відповідні зміни до законодавства України з тим, щоб визначити процедури проведення громадських слухань та консультування стосовно регуляторних пропозицій або проектів регуляторних актів і таким чином суттєво підвищити ефективність регуляторної політики в нашій країні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Методологічною основою даного дослідження є праці ряду як іноземних, так і вітчизняних вчених, зокрема, Д. Циганкова, А. Я. Жаліло, В. Гейця, А. Гальчинського, В. Бакуменка, О. Кілієвича, Н. Нижник, М. Погребняка та інших, які відзначають, що протягом останніх 20-ти років основним питанням реформи державного сектора в країнах-членах ЄС було створення більш ефективної регуляторної (нормативно-правової) політики. Протягом цього періоду часу природа регулювання пройшла розвиток від ранніх спроб усунути регулювання і поступилася більш систематизованій регуляторній реформі, яка поєднувала у собі скасування регулювання, запровадження регулювання заново і підвищення ефективності регулювання. Перші спроби щодо "дерегулювання" були здійснені у 1970-х роках, які у послідуючі роки переросли у регуляторну реформу. Це включало в себе схвалення послідовних підходів щодо вдосконалення нормотворчого процесу та застосування таких нових засобів політики, як аналіз регуляторного впливу (ОРВ), громадські слухання,адміністративне спрощення та розгляд регуляторних альтернатив. Це ті, основні засоби, які були покликані скоротити витрати та підвищити ефективність регуляторного впливу.

У своїх спробах щодо спрощення бюрократичних процедур уряди більшості країн-членів ЄС були сконцентровані на чотирьох основних напрямках.

Перший і найбільш важливий - це поступовий перехід до зменшення непотрібного або необгрунтованого регуляторного тягаря. Це стимулювало розвиток державних наглядових органів, які займаються питаннями щодо якості регулювання, переходу до так званого «розумного регулювання».

Другий - створення "єдиних вікон", які призначені для надання інтегрованих і єдиних інформаційних та адміністративних послуг. Це дозволяє забезпечити значну економію часу та коштів для пошуку інформації та вирішення широкого кола інших питань як для фізичних осіб, так і підприємців.

Третій - реалізація ідеї щодо того, що економічні агенти вільні вести свій бізнес, поки не буде вагомих доказів того, що необхідно захистити громадськість, піддавши реформуванню старі більш обмежувальні підходи.

Четвертий - забезпечення прозорості у діяльності урядових структур, особливо через широке запровадження громадських слухань.

У даній статті розглядаються основні напрямки та проблеми забезпечення прозорості у діяльності урядових структур країн ЄС та інших альтернативних варіантів замість традиційних командно-адміністративних моделей регулюванняз огляду на необхідність запровадження цього досвіду в Україні.

Виклад основного матеріалу

регуляторна політика євросоюз

Концепція прозорості в уряді є на сьогодні однією із центральних тем яку наукових дослідженнях, так і регуляторній політиці країн ЄС.

Дана концепція включає в себе наступні основні складові: оперативні повідомлення для громадськості щодо того, які регуляторні рішення були прийняті; контроль за адміністративною владою і корупцією; використання електронних публічних слухань; ОРВ, а також активну участь громадськості у процесі прийняття рішень.

Як показує практика, прозорість регуляторної політики має дуже важливе значення, оскільки за її допомогою можна виявити причини регуляторних невдач, наприклад, регуляторні захоплення і упередженість по відношенню до вирішення певних питань, факти недостовірної інформації стосовно державного сектору, відсутність гнучкості, ринкову невизначеність і нездатність зрозуміти політичні ризики, недостатній рівень або відсутність відповідальності тощо.

Прозорість також стимулює розробку найбільш оптимальних варіантів політики і допомагає знизити ступінь впливу довільних і не обґрунтованих рішень у процесі здійснення державного регулювання.

І наостанок, прозорість можна також правомірно вважати найбільш дієвою зброєю у боротьбі проти з корупції.

Таким чином, прозорість сама по собі, а також її інститути, засоби та процеси у рівній мірі є важливими факторами для загального успіху регуляторної політики.

Громадські слухання є одним з ключових регуляторних засобів, які використовуються для поліпшення прозорості, результативності та ефективності державного регулювання у країнах ЄС.

З їх допомогою вдається також підвищити якість правил і програм, а також поліпшити рівень дотримання встановлених вимог і знизити витрати на виконавче провадження, як для уряду, так і для громадян, на які поширюються ці правила.

Громадські слухання також збільшують обсяг доступної для уряду інформації, на підставі якої приймаються політичні рішення.

Використання інших засобів політики, зокрема, ОРВ і оцінка альтернативних засобів політики означають, що є зростаюча потреба у проведенні громадських слухань з метою збирання емпіричної інформації в аналітичних цілях, оцінки очікувань і виявлення неочевидних альтернатив політики під час прийняття політичних рішень.

У країнах ЄС застосовується п'ять основних форм проведення громадських слухань: неформальні консультації; поширення регуляторних пропозицій для отримання громадських коментарів; оприлюднення та коментарі; громадські слухання; використання консультативних органів.

1. Неформальні консультації. Такі консультації включають усі форми дискретних (консультації, які періодично повторюються), епізодичних і не стандартизованих контактів між регуляторними органами та групами заінтересованих осіб. Їх ключова мета - збір інформації від заінтересованих груп.

Неформальні консультації проводяться віртуально у багатьох країнах-членах ЄС, але ступінь їх прийнятності відрізняється.

У Великобританії, наприклад, регуляторні органи традиційно мають тісні і неформальні контакти із основними групами заінтересованих осіб, в основному з бізнесу, а неформальна консультація розглядається як норма у рамках регуляторного процесу, яка передує формальній консультації, згідно із кодексом проведення письмових консультацій.

Аналогічна традиція неформальних контактів існує і у Франції.

Однією із переваг неформальних консультацій є те, що вони можуть бути менш обтяжливими й більш гнучкими у порівнянні із стандартизованими формами консультацій; таким чином, вони можуть мати важливі переваги щодо швидкості і більш широкого охоплення інтересів.

До недоліків неформальних консультацій можна віднести їхню обмежену прозорість і відповідальність, оскільки доступ заінтересованих осіб до таких консультацій здійснюється виключно на розсуд регуляторного органу.

Тобто, неформальні консультації нагадують "лобізм", але під час їх проведення саме регуляторний орган відіграє активну роль у встановленні контакту. У зв'язку з цим ці два види діяльності потенційно досить важко розмежувати.

Негативною стороною неформальних консультацій є також право регуляторного органу вирішувати, хто буде брати участь у таких консультаціях.

Хоча, як показує практика, зазвичай, під час проведення таких консультацій важливими групами не нехтують, оскільки є ризик створення складнощів під час розгляду регуляторної пропозиції, коли вона дійде до кабінету міністрів або ж парламенту. Проте, у цьому відношенні менш організовані групи фізичних або юридичних осіб знаходяться у більш слабкому становищі.

2. Поширення регуляторних пропозицій для отримання громадських коментарів. Цей спосіб є відносно недорогим і надає змогу регуляторним органам дізнатися про думку громадськості і часто спонукає заінтересовані сторони до надання такої інформації. Більше того, даний спосіб є досить гнучким з точки зору часу, об'єму і форми відповідей. У зв'язку з цим дана форма консультацій використовується найбільш часто.

Така процедура відрізняється від неформальних консультацій тим, що, як правило, процес поширення регуляторних пропозицій є більш систематизованим, структурованим і переконливим, оскільки основні принципи можуть бути прописані у законі, директивах або інструкціях.

Даний спосіб може бути використаний на усіх стадіях регуляторного процесу, але, зазвичай, він використовується для направлення певних регуляторних пропозицій для обговорення у ході консультацій.

Відповіді, як правило, надсилаються у письмовій формі, але регуляторні органи можуть також приймати до розгляду усні заяви, а також запрошувати заінтересованих осіб на проведення слухань.

3. Оприлюднення проектів регуляторних актів та коментарів до них. Цей спосіб залучення громадськості, зазвичай, є найбільш відкритим і всебічним у порівнянні із процесом поширення пропозицій для коментарів, а також більш структурованим і формалізованим.

Однак, якщо у Португалії, наприклад, ці процедури визначені законом, то у Данії ситуація зворотна: хоча процес оприлюднення та коментарів широко використовується під час підготовки "істотно важливих" підзаконних актів, але при цьому немає яких-небудь стандартних, формальних і систематизованих вимог.

Важливою перевагою оприлюднення проектів регуляторних актів є те, що у всіх заінтересованих сторін є можливість завчасно ознайомитися із регуляторною пропозицією і відповідно надати свої коментарі.

Звичайно, є стандартний набір вихідної інформації, яка оприлюднюється завчасно, включаючи проект регуляторної пропозиції, висвітлення політичних цілей і проблем, а також дуже часто подається оцінка регуляторного впливу пропозиції і можливі альтернативні варіанти рішень.

Дана інформація - і, зокрема, елементи ОРВ - істотно підвищують можливість широкої участі громадськості у процесі, хоча чимало експертів вважають, що у ряді країн ЄС така участь залишається на досить низькому рівні практично для усіх пропозицій, за винятком деяких найбільш суперечливих з них.

Тобто, на практиці ступінь участі громадськості в обговоренні оприлюднених проектів регуляторних актів є достатньо низькою. Це має місце особливо, коли регуляторний механізм впроваджується вперше і не вистачає достатньої інформації щодо нього.

При цьому стабільні заінтересовані групи фізичних або юридичних осіб можуть віддати перевагу збереженню своїх особливих відносин із державними чиновниками і не брати участь у більш відкритих дискусійних процесах.

Участь в обговоренні також залежить від простоти відповідної реакції і очікуваних результатів такої участі, включаючи результативність процесу оприлюднення, кількості часу для надання коментарів, якості і природи інформації, наданої заінтересованим особам, а також відносин і відповідної реакції регуляторних органів у процесі взаємодії з учасниками процесу, який підлягає обговоренню.

4. Громадські слухання. Вони являють собою відповідні збори, під час яких обговорюється конкретна регуляторна пропозиція. Під час таких зборів, які останнім часом почали експериментувати у режимі он лайн, заінтересовані особи та групи можуть надати свої коментарі особисто.

Проте, як показує практика, досить рідко слухання є незалежною процедурою; зазвичай воно доповнює інші консультаційні процедури. При цьому існують значні відмінності у використанні закритих процедур та інших аспектів консультаційного процесу.

У Німеччині, наприклад, регуляторний орган, який розсилає пропозицію для коментарів, може призначити громадські слухання замість надання письмових коментарів, чи може попросити зробити і те й інше.

В той же час, у Фінляндії слухання, зазвичай, призначається замість або разом із наданням письмових коментарів.

Регуляторні департаменти також найчастіше проводять громадські консультаційні засідання, особливо під час розгляду пропозицій щодо обговорення основних або другорядних регуляторних актів.

Важливою перевагою слухань є те, що, зазвичай,вони є чітко визначеними і вузькоспеціалізованими, будучи пов'язаними із іншими консультаційними процесами (наприклад, процесом оприлюднення та коментування).

Відкриті громадські збори також дають можливість представникам регуляторних органів безпосередньо зустрітися із уповноваженим від громадськості особами, а членам самих груп заінтересованих осіб між собою.

Ключовим недоліком цього способу є те, що дуже часто такі слухання є разовими заходами, які можуть бути недоступними для деяких заінтересованих груп, а тому їх проведення вимагає більшої координації і планування з метою забезпечення достатнього доступу.

Крім того, одночасна присутність різних груп та осіб із різноманітними поглядами може додати до дискусії досить складні або емоційні питання, які можуть зробити дискусію неможливою, що обмежує можливості даної стратегії стосовно генерування необхідної емпіричної інформації.

5. Використання консультативних органів. Консультативні органи широко використовується в країнах-членах ЄС у процесі суспільного консультування. Їхні стосунки з регуляторними органами можуть варіюватися від реакції на пропозиції регуляторних органів (наприклад, Соціально-економічна рада Голландії чи експертні консультативні комісії у Німеччині) до участі у якості законотворчого органу, в якому консультації є лише однією з декількох регуляторних функцій (наприклад, Британська Комісія з охорони здоров'я та безпеки).

Консультативні органи можуть самі проводити великі консультативні заходи, включаючи слухання чи інші методи.

Наприклад, у Німеччині мандат Комісії з дерегулювання передбачав, що Комісія "може заслуховувати експертів з дослідницьких інститутів, ділового співтовариства і асоціацій, а також адміністрації, якщо визнає це необхідним".

Слід зазначити, що розвиток консультативних органів в ЄС співпав із зростанням кількості недержавних організацій і, відповідно, кількості різних поглядів, які необхідно було відобразити в політичних рішеннях.

Таким чином, створені комітети (ради, комісії), зазвичай, використовуються в ЄС для підвищення якості регуляторних актів за допомогою експертних висновків та пропозицій, які надсилаються до державних регуляторних органів.

Крім того, вони також відіграють важливу роль у підвищенні очікуваної легітимності законів.

Як правило, консультативні органи залучаються до роботи на усіх стадіях регуляторного процесу, але найбільш часто вони використовуються з метою формулювання позиції і вироблення варіантів.

Залежно від статусу, повноважень і положення процесу прийняття рішень ці органи можуть мати значний вплив на фінальні рішення, або ж вони можуть бути одним із багатьох інформаційних джерел.

При цьому досить рідко розробка регуляторної бази (підготовка та аналіз пропозицій або оцінка існуючих регуляторних актів) є основним завданням консультативних органів. Деякі постійні органи, наприклад, можуть мати широкі повноваження щодо вироблення політики у таких галузях, як соціальне забезпечення або охорона здоров'я.

В країнах ЄС існує велика кількість видів консультативних органів під різними назвами - ради, комітети, комісії, робочі групи. Їх спільною особливістю є те, що у них є певний мандат або завдання у рамках регуляторного процесу (надання експертного висновку або пошук консенсусу), а також те, що вони включають до свого складу членів, які не є працівниками державної адміністрації.

На завершення слід зазначити, що практично по усіх згаданих п`яти способах консультувань виникають певні проблеми і складності.

У Великобританії, наприклад, встановлено що значні за обсягами консультації іноді призводять до "консультаційного стомлення" заінтересованих груп, які відчувають себе безсилими перед великою кількістю матеріалу, який потрібно вивчити та прокоментувати.

Разом з тим, на думку експертів, іноді «консультаційне стомлення» може виступати як певним позитивним сигналом для успіху у розробці прозорих регуляторних режимів, так і, навпаки, внаслідок нерозвиненості механізмів для реагування на консультаційні поради, зруйнувати довіру до цього процесу.

Незалежні регуляторні органи. Поряд із реалізацією концепції прозорості у країнах ЄС все більшого поширення також набувають незалежні регуляторні органи (надалі - НРО), які виступають як ключові елементи вдосконалення та підвищення ефективності регуляторної політики.

На практиці у країнах ЄС застосовуються чотири основні форми НРО.

Перша група включає відомчі департаменти - агентства, які є частиною центрального уряду і не мають статусу окремого корпоративного органу. Вони є частиною державної служби і знаходяться під керівництвом міністра або безпосередньо підзвітні йому. Вони можуть володіти встановленою законом незалежністю під час реалізації певних регуляторних функцій, а також мати істотну адміністративну автономію від інших міністерств.

Друга група включає відомчі агентства, які є виконавчими структурами і не залежать від центрального уряду. Вони можуть мати або не мати окремого бюджету і відокремленого керівництва. Вони можуть також бути суб'єктами різних правових структур (де не застосовуються адміністративно-процесуальні закони або положення про державну службу). Вони можуть володіти набором повноважень, але у кінцевому підсумку знаходяться у підпорядкуванні міністерства і під його оперативним керівництвом.

Третя група включає незалежні консультативні органи - агентства, які володіють повноваженнями надавати уряду, законодавцям і фірмам офіційні експертні рекомендації щодо окремих регуляторних актів і аспектів економіки. Вони також можуть володіти повноваженнями щодо опублікування своїх рекомендацій. Сфера державних рішень, які можуть відхилятися від таких рекомендацій, може варіюватися.

Нарешті, четверта група - це НРО, які представляють собою агентства, яким доручено здійснювати регулювання окремих аспектів економіки. Як правило, вони мають автономне керівництво, а їх бюджет знаходиться у віданні міністерств. Однак сфера політичного чи відомчого втручання в діяльність такого органу не визначена або обмежується наданням консультацій по загальнополітичних, а не специфічних питаннях. У таких органів може бути різний обсяг повноважень.

В даний час у країнах-членах ЄС функціонує чимало регуляторних органів, незалежних від політичної системи, зокрема, агентств.

Їм передаються повноваження щодо реалізації політики у ряді секторів економіки. В основному це поширено у сфері комунального обслуговування, енергетиці і зв'язку, а також деяких інших секторах економіки, в яких необхідно забезпечувати спеціалізований нагляд.

Основною причиною, яка призвела до необхідності створення НРО було те, що завдяки їм забезпечується захист ринкових інтервенцій від політичних та приватних інтересів.

Перехід до створення НРО дав великий поштовх щодо покращення регуляторної ефективності в цілому. НРО стали також необхідним елементом інституційного розвитку для розподілу ролі держави як директивного органу і власників виробничих активів.

Ця роль особливо важлива для тих країн, які вирішили зберегти істотну частку державної власності у мережевих галузях.

Важливо відзначити, що найбільш ефективними стали ті регуляторні органи, у яких їх незалежність і роль ґрунтувалися на чітко прописаному законі і ясно визначеними функціями та цілями.

Крім того, для своєї успішної діяльності такі органи також потребують адекватних фінансових джерел і гнучкої кадрової політики, яка дозволяє наглядовим органам наймати і утримувати компетентний персонал.

У той же час, як показує практика, діяльність НРО викликає і певні складності для виконавчої та законодавчої влади.

У більшості країн-членів ЄС ці органи представляють собою особливу форму установ, які не обираються безпосередньо громадянами і не управляються виборними чиновниками. Такий орган є установою, яка створюється урядом і наділяє її повноваженнями діяти незалежно від виборних державних органів.

Таким чином, НРО існують на межі вироблення політики, яка залишається у сфері компетенції виборних державних органів відповідно до закону і примусового забезпечення виконання тих регуляторних питань, які були передані до їх компетенції.

Разом з тим, визначення відповідної ролі регуляторних органів та їх керівників викликає ряд політичних та інституційних запитань, зокрема, яким чином здійснюватиметься контроль за реалізацією регуляторних повноважень?

Є також побоювання, що розвиток НРО може призвести до створення «держави у мініатюрі», розмиваючи тим самим традиційний поділ влади.

У той же час, ряд експертів вважає, що згадані побоювання не є обґрунтованими, оскільки НРО ніколи не зможуть стати повністю незалежними від політичного процесу.

Вони завжди будуть функціонувати у рамках, встановлених законом і структурами управління, які можуть бути змінені безпосередньо законодавчими органами і судами, а побічно - органами виконавчої влади. Тому ефективні НРО повинні будуть адекватно реагувати на довгострокові політичні вказівки, які в кінцевому підсумку визначають умови їх існування та діяльності.

Досить часто відзначається також декілька додаткових ризиків, пов'язаних із діяльністю НРО, які можуть знизити регуляторну якість в інфраструктурних секторах у довгостроковій перспективі.

Зокрема, НРО можуть викликати уповільнення структурних змін та втрату потенційних доходів для споживачів.

Більше того, оскільки згадані органи часто створюються за секторальною ознакою, то це призводить до виникнення тенденції щодо ускладнення конвергенції (зближення не схожих систем) між секторами і перешкоджання створенню нових бізнес-моделей.

НРО також можуть сприяти фрагментації державної політики та заходів, зокрема, у випадку із реалізацією політики конкуренції.

У багатьох країнах-членах ЄС роль НРО все ще чітко не визначена, потребують поліпшення також механізми їх підзвітності. У зв'язку з цим виникає ряд практичних питань щодо забезпечення незалежності між НРО та урядом.

В той же час, оскільки ряд мережевих галузей у країнах ЄС пройшли стрімку реструктуризацію завдяки технологічним інноваціям, то вони стали конкурентоспроможними. В результаті цього секторальні питання стали менш важливими у порівнянні із загальними питаннями конкуренції.

Крім того, на думку експертів, більшість із згаданих та інших ризиків щодо розвитку НРО в країнах ЄС можна мінімізувати за допомогою більш уважного відношення до розробки регуляторної структури.

Діяльність НРО в країнах ЄС. Досвід країн-членів ЄС пропонує широкий набір альтернатив відносно інституційних структур для забезпечення регуляторної незалежності НРО. При цьому ключовими аспектами для забезпечення незалежності НРО є урядова структура агентств, прозорість процедур та гарантії процедури схвалення і випуску стандартів, процес відбору та призначення керівників, а також фінансування агентств.

Структура управління НРО є важливим питанням для забезпечення їх підзвітності. Теоретично рада, як орган, повинна надавати більше можливостей для вироблення та прийняття колегіальних рішень, забезпечуючи таким чином більшу незалежність і цілісність у процесі прийняття рішень.

У зв'язку з цим не випадково, більше двох третин НРО, які функціонують в країнах ЄС, управляються радами. Навіть, коли НРО були надані деякі повноваження та автономія їхня незалежність дуже часто може бути підпорядкована адміністративним регуляторним актам.

Це може знайти відображення у наданні вказівок агентствам або в можливості міністерства оскаржити вже прийняті ними рішення. Таке втручання потенційно може знизити ефективну незалежність агентств.

Строки перебування на посаді також можуть істотно впливати на ступінь незалежності регуляторних агентств. В цілому, більш тривалі строки, які перекривають політичні цикли, забезпечують більш високу ступінь незалежності агентств.

Нарешті, важливим практичним питанням також є забезпечення незалежних регуляторних органів достатніми фінансовими ресурсами для реалізації своїх мандатів, при цьому механізми фінансування не повинні впливати на незалежність таких регуляторних органів.

Країни-члени ЄС використовують різні заходи, включаючи пряме скликання зборів з регульованих осіб та централізоване фінансування НРО з державного бюджету.



Висновки та пропозиції

1. Основними засобами щодо підвищення ефективності регуляторної політики у країнах ЄС є ОРВ, адміністративне спрощення, громадські слухання та розгляд регуляторних альтернатив. Використання аналізу регуляторного впливу все більше покращує емпіричну основу для регулювання у більшості країн-членів ЄС. Його роль в цьому аспекті отримала підтримку у вигляді розширеного діалогу із заінтересованими сторонами за допомогою все більш широкого використання громадських слухань.

2. Посилення прозорості здійснення реформи регуляторної політики у країнах ЄС допомагає не лише підвищити обґрунтованість та ефективність регуляторних рішень, які приймаються, але й показати політикам і громадськості, чому поставлені політичні цілі є важливими.

3. Роз'яснення і обговорення із заінтересованими сторонами актуальності реформ регулювання забезпечується шляхом проведення громадських слухань: неформальні консультації; поширення регуляторних пропозицій для отримання громадських коментарів; оприлюднення та коментарі; громадські слухання; використання консультативних органів. Це означає, що таким чином держава робить прозорими цілі та стратегії своєї програми реформування, і таким чином сприяє контролю за результатом / відповідальністю. У даному випадку це включає в себе як показник відповідальності держави перед громадянами, так і відповідальність регуляторних органів перед урядом за реалізацію заявленої ним політики.

4. Досвід країн-членів ЄС пропонує широкий набір альтернатив відносно створення та функціонування НРО, які виступають як ключові елементи вдосконалення та підвищення ефективності регуляторної політики. Важливими факторами для забезпечення незалежності НРО є урядова структура агентств, прозорість процедур та гарантії дотримання ними порядку схвалення і випуску норм (стандартів), процес відбору та призначення керівників, а також фінансування цих агентств.

5. З огляду на те, що в умовах глобалізованого світу країни ЄС швидкими темпами реформують свою регуляторну політику на принципах прозорості, адекватності, доцільності, ефективності та широкого залучення громадськості є необхідність активізувати цю роботу в Україні. За інформацією Кабінету Міністрів України, майже 60% документів, розроблених місцевими органами, не відповідають принципам, передбаченим Законом України від 11 вересня 2003 року № 1160 "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”. При цьому майже половина з усіх прийнятих згаданими органами документів скасовується через порушення регуляторної процедури.

Чимало недоліків виявлено також у роботі центральних органів виконавчої влади, особливо у частині, щодо забезпечення ними завчасного оприлюднення планів підготовки регуляторних пропозицій, а також самих проектів регуляторних актів з метою обговорення. У зв'язку з цим невипадково, що у серпні цього року Кабінет Міністрів України спеціально створив Державну регуляторну службу України, яка займатиметься питаннями контролю за нормативно-правовою діяльністю державних органів як у центрі, так і на місцях, а також забезпечуватиме координацію дій з питань спрощення регуляторної бази у нашій країні.

6. Хоча Законом України від 11 вересня 2003 р. № 1160 передбачено необхідність забезпечення «прозорості та врахування громадської думки - відкритість на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями», але на практиці це має досить обмежене застосування.

Основною причиною є те, що самим Законом визначено майже два десятки виключень, щодо яких він не застосовується. Це, зокрема, постанови Верховної Ради України та Національного банку України, Рахункової палати, Центральної виборчої комісії, Національних комісій із цінних паперів та фінансових послуг, а також щодо ряду категорій відомчих нормативно-правових актів.

Крім того, у згаданому Законі не визначені процедури проведення громадських слухань та консультування стосовно регуляторних пропозицій.

Між тим, саме завдяки такій нормі можливо б створити основу для використання досвіду, набутого у країнах-членах ЄС і суттєво поліпшити прозорість, результативність та ефективність державного регулювання в нашій країні.



Використані джерела інформації

1. Бакуменко В.Д., Надолішній П.І. Теоретичні та організаційні засади державного управління: Навч. посібник. - К.: Міленіум, 2003. - С. 113 - 122; 128 - 130.

2. Батченко Л. В., Кулик Є. І., Мойсеєнко К. Є., Регуляторна політика Європейського Союзу, (навчальний посібник), Донецьк, 2008.

3. Беляев А.Н., Дерман Д.О., Цыганков Д.Б., Методические подходы к метаоцениванию качества заключений об оценке регулирующего воздействия // Проектирование, мониторинг и оценка, 2011. № 1. C. 23--51. http://www.pmoj ournal.ru/193

4. Васильків Т. Г. Удосконалення державного регулювання підприємницької діяльності в Україні / Т.Г. Васильків // Стратегічніпріоритети. - 2009. - № 10. - С. 10.

5. Гальчинський А. С., Геєць В. М., Бабенко С. Г. та ін., Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004 - 2015 р. р.) “Шляхом європейської інтеграції” / [авт. кол.: К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.

6. Гальчинський А. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А., Геєць В., Семиножко В. - К.:ЗнанняУкраїни, 2002. - 336 с.

7. Жаліло Я., Теорія і практика формування ефективної стратегії економічної стратегії держави, монографія, Київ, 2009.

8. Кілієвич О. І., Мікроекономіка для аналізу державної політики: Підручник для вузів, Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2005.

9. Мещеряков А. А., Сопотян С. В., Регуляторна політика, як складова забезпечення економічної безпеки в Україні, Вісник Академії митної служби України, сер:Економіка, 2011, № 1, с.34-39.

10. Нижник Н., Мосов С., Про державне управління, об'єкт і предмет теорії // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 4. - С. 56-62.

11. Погребняк М. А. Запровадження регуляторної політики в Україні та державах Європейського Союзу / М. А. Погребняк // Ефективність державного управління: збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління. - Львів: ЛІДУ НАДУ, 2007. - Вип. 12.

12. Регуляторная политика с странах-членах ОЭСР. От вмешательства к регуляторному управлению", Париж, 2002, www.oecd.org/countrylist/

13. Стратегія розвитку України: теорія і практика. - К., 2002.

14. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ і стратегіярозвитку. - К., 2001. - 222 с.

15. Україна і світовегосподарство: взаємодія на межітисячоліть. - К.:ЗнанняУкраїни, 2002. - 120 с.

16. Шарль-Анри Монтэн, «Умное регулирование»: глобальный вызов для лиц, принимающих решения, 23/04/2012http://smartregulation.net

17. Указ Президента України від 23 липня 2014 р. № 614 «Про забезпечення впровадження єдиної державної політики реформ в Україні»

18. Закон України від 11 вересня 2003 р. № 1160-ІУ«:Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

19. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 371 « Щодо затвердження Положення про Державну регуляторну службу».

20. Електронний ресурс: http://www.oecd.org/topic/0,3373,en_2649_34141_1_1_1_1_37421,00.html http://ec.europa. eu/governance/better_regulation/index_en. htm http://www. ec.europa. eu/ smart-regulation/impact/

21. Report (Group of High Level National Regulatory Experts (HLG-BR) Meeting of 22 October 2013). Directorate C. - Smart regulation.

Размещено на Allbest.ru

...