Застосування державно-приватного партнерства у фінансуванні розвитку установ соціальної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 336.11:369.223.23

Ефективна економіка № 9, 2014

ЗАСТОСУВАННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У ФІНАНСУВАННІ РОЗВИТКУ УСТАНОВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Г. П. Костенко,

к. е. н., доцент кафедри економічної кібернетики і фінансів,

Бердянський державний педагогічний університет, м. Бердянськ

У статті представлені результати дослідження щодо проблем фінансування розвитку представників соціальної сфери і, зокрема, системи охорони здоров'я - санаторно-курортних закладів, діяльність яких спрямована на реалізацію соціальної політики держави у здійсненні превентивних заходів щодо профілактики захворювань, відновлювального лікування хворих та проведення їх реабілітації на основі природних лікувальних ресурсів. Встановлена необхідність удосконалення процесу формування, розподілу й використання фінансових ресурсів для забезпечення розвитку таких закладів, зростання обсягу й якості санаторно-курортних послуг. Визначено, що одним з напрямів удосконалення фінансового забезпечення санаторно-курортних закладів є застосування державно-приватного партнерства для забезпечення системного розвитку санаторно-курортної сфери. Досліджено зарубіжний досвід використання державно-приватного партнерства у різних галузях та сферах економіки окремих країн. Окреслено сутність застосування державно-приватного партнерства у фінансуванні діяльності санаторно-курортних закладів та розвитку курортів й рекреації України в цілому.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, фінансування, розвиток, соціальна сфера, санаторно-курортні заклади.

фінансовий соціальний політика профілактика

The article presents the results of studying the problems of financing social services' representatives and, in particular, health care system - health-resort institutions, which are aimed to the state social policy implementation in the realization of preventive measures concerning disease prevention, recovery treatmentand rehabilitation based on natural medical resources. There was established the need to improve the process of formation, distribution and use of financial resources for the development of such institutions, the growth of volume and quality of health-resort services. There was determined that one of the areas ofimproving financial providing health-resort institutions is the use of public-private partnerships for systemic development of health resort sphere. There was studied foreign experience of using public-private partnerships in different sectors of individual countries' economy. There was outlined the essence of the use of public-private partnerships in the financing health-resort institutions' activity and development of resorts and recreation of Ukraine as a whole.

Keywords: public-private partnership, financing, development, social institutions, health-resort institutions.

Постановка проблеми. Одним з ключових моментів державного регулювання економіки є соціальна сфера, стан якої передбачає передусім відповідний рівень відтворення трудових ресурсів, їх кількість та якість, що є вирішальною умовою забезпечення економічного розвитку країни. Останнім часом на розвиток установ соціальної сфери та їх фінансування негативно вплинули світова фінансово-економічна криза, економічний спад майже усіх складових національної економіки та події, які відбуваються на сході України. Це обумовлює пошук нових шляхів удосконалення процесів формування й використання фінансових ресурсів в установах соціальної сфери. Одним з механізмів реалізації та напрямів збереження установ соціальної сфери й забезпечення їх подальшого розвитку є запровадження партнерства між такими установами та підприємницькими структурами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання фінансування соціальної сфери та її розвитку достатньо широко розглянуто у науковій економічній літературі. Державному регулюванню розвитку соціальної сфери протягом останніх років приділяли увагу у своїх працях такі вітчизняні науковці, як О.Д. Василик, В.І. Оспіщев, В.М. Федосов, С.І. Юрій та інші [1-3]. Проблемам фінансування соціального забезпечення й соціального захисту населення присвячені праці В.В. Капильцової, Л.М. Клівіденко, Р.А. Крамченко та Т.І. Лункіної [4-7]. Моделюванням пріоритетів фінансового забезпечення складових соціальної сфери займалися Г.В. Мамонова та І.Г. Канцур [8]. Однак, враховуючи достатню кількість наукових праць з державного регулювання й фінансування установ соціальної сфери, проблеми, пов'язані із застосуванням інструментарію державно-приватного партнерства у підвищенні ефективності фінансового механізму збереження і розвитку таких установ залишаються актуальними.

Постановка завдання. Визначення сучасного стану фінансування установ соціальної сфери та передумов застосування державно-приватного партнерства як перспектив їх подальшого розвитку.

Виклад основного матеріалу. Реформування соціальної сфери, спрямоване на досягнення європейських стандартів у реалізації соціальних прав для усього населення України та забезпечення якості життя її громадян, потребує проведення відповідних змін у фінансуванні системи охорони здоров'я та її переорієнтацію на профілактичну медицину й первинну медичну допомогу. Невід'ємною складовою національної системи охорони здоров'я сьогодні залишається санаторно-курортна сфера, діяльність якої орієнтована на надання послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів. Тому, реформа соціальної сфери повинна привнести зміни і у фінансовий механізм розвитку санаторно-курортних закладів для забезпечення реалізації прав українських громадян на охорону здоров'я та повноцінний відпочинок.

Нині санаторно-курортні заклади здійснюють свою діяльність як у державному, так і у комерційному секторах національної економіки. Незважаючи на важливе соціальне значення, такі заклади мають тенденції до погіршення основних фінансово-економічних показників. Так, загальна кількість санаторно-курортних закладів зменшилася з 1068 одиниць у 1995 р. до 663 одиниць у 2013 р. або майже на 38 % (табл. 1). Скорочення відбулися у і ліжковому фонді закладів цілорічного функціонування та максимального розгортання до 10 % у порівнянні 2013 р. з 2003 р., до 22 % ліжкового фонду максимального розгортання - у порівнянні 2013 р. з 1995 р. Маючи високий рівень захворюваності населення у країні, показники щодо його оздоровлення знижуються протягом досліджуваного періоду з 1836 до 1513 тис. осіб. (на 17,6 %). Зменшення кількості оздоровлених осіб призводить до скорочення проведених ліжко-днів у закладах на 13 %. Поряд з цим, фактичні витрати перебування хворих у санаторіях, де останні займають найбільшу частку серед представників санаторно-курортних закладів, постійно зростають. Це вказує, з однієї сторони, на наявність витратної медичної складової таких закладів та відповідне підвищення цін на путівки, а з іншої - на ускладнення реалізації курортно-рекреаційних послуг у зв'язку з низьким рівнем доходів пересічних громадян. Слід відмітити позитивне зменшення кількості закладів, які не працювали протягом року, до 34. Проте, основною причиною неспроможності функціонування санаторно-курортних закладів залишається відсутність коштів на здійснення їх діяльності (51 %).

Порівняння отриманих результатів господарської діяльності санаторно-курортними закладами комерційного сектору економіки за 2012-2013 рр. вказує на існування наявних проблем з акумулювання власних фінансових ресурсів для здійснення їх подальшого розвитку. Отримуючи доходи від наданих послуг у розмірі 4 914 172 тис. грн. за 2013 р., що на 0,3 % більше ніж у попередньому році, санаторно-курортними закладами формуються операційні витрати біля 4 808 053 тис. грн., темп приросту яких складає 5,5 % [10-11]. Коефіцієнт використання ліжкового фонду дорівнює 0,49. Таким чином, недоотримання прибутку та існуюча рентабельність від санаторно-курортної діяльності у середньому на рівні 10-15 % не дозволяє сформувати закладам достатній обсяг фінансових ресурсів для забезпечення оновлення застарілої інфраструктури, створення сучасного комплексу послуг щодо проживання, харчування й медичного обслуговування з використанням фізичних чинників з лікувальною або профілактичною метою відповідно якості світовим стандартам.

Таблиця 1.

Основні показники діяльності санаторно-курортних закладів України

*розроблено на основі джерел [9-11]

Скорочення діяльності санаторно-курортними закладами державного сектору економіки обумовлено дією низки чинників: незадовільною матеріально-технічною базою (аварійним станом будівель та комунікацій, відсутністю енергозберігаючих технологій); морально застарілим медичним й технологічним обладнанням; державним фінансуванням здійснення ремонту й оновлення обладнання на рівні 20-25 % від загальної потреби; неповною штатною чисельністю персоналу санаторіїв (60-70 % від нормативної); високим відсотком працівників пенсійного віку; незаконними й несанкціонованими процедурами приватизації приміщень, будівель санаторіїв та їх земельних ділянок. Державне фінансування санаторно-курортного лікування окремих категорій населення та фінансова підтримка таких закладів за остаточним принципом, про що свідчать фактичні показники розподілу видатків державного, місцевих і зведеного бюджетів України за 2013 р., унеможливлює реалізацію у повному обсязі прав громадян з охорони здоров'я [12].

Отже, в умовах ринкової економіки більшість закладів мають недосконалий механізм зі створення фінансової, матеріально-технічної й лікувально-діагностичної бази щодо забезпечення довгострокового розвитку санаторно-курортної сфери та забезпечення соціальних гарантій населення в отриманні санаторно-курортної допомоги.

Одним з напрямів збереження та зміцнення системи профілактичної медицини є застосування державно-приватного партнерства як знаходження оптимальної взаємодії державного й ринкового регулювання розвитку державних санаторно-курортних закладів та запровадження системного розвитку санаторно-курортної сфери з посиленням ролі держави в цілому. Це дозволить оновити механізм відтворення продуктивних сил та створити конкурентоспроможні санаторно-курортні заклади.

Державно-приватне партнерство є системою відносин між державними та приватними партнерами, реалізація яких об'єднує ресурси обох сторін з певним розподілом відповідальності, ризиків та винагород між ними щодо здійснення взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні, відновленні або модернізації об'єктів, які потребують залучення інвестицій, користуванні такими об'єктами [13]. Це передбачає розширення співробітництва між державою, приватним сектором та інститутами громадського суспільства, впровадження суспільно значимих проектів, враховуючи пріоритетність державних інтересів, рівноправність й прозорість відносин для забезпечення поступального розвитку суспільства.

У доцільність застосування державно-приватного партнерства щодо підвищення ефективності фінансування розвитку санаторно-курортної сфери, слід відзначити його позитивний досвід застосування іншими країнами у галузях та сферах економіки.

Так, у Франції завдяки реалізації державно-приватного партнерства у формі концесії побудовано медичні заклади, поліцейські дільниці та інші об'єкти інфраструктури [14]. В Англії та Німеччині застосовують спільні з приватним сектором підприємства. В Італії засобом розв'язання економічних проблем є концесії як найбільш розвинені прогресивні форми партнерства держави, органів місцевої влади та приватного сектору, де основними сферами їх застосування є медичні заклади, транспорт, житлово-комунальне господарство.

Поряд з такими існуючими формами державно-приватного партнерства, як короткострокові державні контракти, передача в оренду державного майна, реалізація угод про розподіл продукції, спільна підприємницька діяльність, слід відзначити контракти на управління або систему уповноважених керівників.

Використання можливостей приватного сектору у сфері управління державною власністю відзначено як важливий інструмент більш результативного та ефективного реагування на інтенсивні зміни потреб населення, підвищення рівня якості послуг та зниження їх витрат, а також оптимізації державної адміністративної структури й загального пожвавлення господарської кон'юнктури.

Спектр областей, де застосовується система уповноважених керівників, достатньо широкий та охоплює сфери будівництва муніципального житла, управління різними державними об'єктами - спортивного й соціокультурного значення, бібліотеками та музеями, парками тощо. Розвиток державно-приватного партнерства пов'язаний із прагненням органів державної влади різних рівнів підвищити ефективність використання державної власності та готовністю приватного бізнесу активно освоювати нові для себе сфери діяльності, які раніше вважалися державними.

Державно-приватне партнерство у формі контрактів на управління широкого розповсюдження отримало у Японії, де систему уповноважених керівників було введено на 30% суспільних об'єктів від загальної їх кількості в країні (на 61656 об'єктах з 203942) [15, с. 181]. Така система активно сприймається приватним сектором, який має змогу за рахунок об'єктів державної власності розширювати поле своєї підприємницької діяльності.

Застосування для державних санаторно-курортних закладів, неспроможних здійснювати ефективну санаторно-курортну діяльність, системи уповноважених керівників як найбільш затребуваної форми державно-приватного партнерства повинно передбачати:

встановлення перехідного періоду, протягом якого усі місцеві органи влади повинні визначити систему управління санаторно-курортними закладами державного сектору - пряму або уповноважених керівників;

визначення державним керівним органом цільову спрямованість проекту розвитку певного санаторно-курортного закладу, а приватною структурою - його реалізацію, для якої передоручаються лише функції управління закладом, а володіння, модернізація (реконструкція, будівництво), фінансування - залишаються за державним сектором;

реалізацію відбору уповноважених керівників на конкурсній основі;

здійснення співробітництва на договірній основі або шляхом адміністративного розпорядження державним органом влади;

отримання доходів уповноваженим керівником у вигляді винагороди за виконання ним функцій, можливість отримання додаткових доходів як сплату за використання об'єктів санаторно-курортної сфери та здійснення рентабельних проектів за рахунок цих доходів;

скорочення бюджетних витрат з управління й експлуатації об'єктів санаторно-курортної сфери, підвищення якості санаторно-курортних послуг та їхнього рівня доступності вітчизняному споживачу;

контроль з боку держави за ефективністю діяльності приватної структури з управління закладу санаторно-курортної сфери державної (комунальної) форми власності та у випадку отримання негативних результатів - проведення позачергового конкурсу для відбору іншого керуючого суб'єкта з приватного сектору.

Реалізація системного розвитку санаторно-курортної сфери з посиленням ролі держави повинна базуватись на проведенні державної політики, яка має враховувати такі основні завдання:

створення системи державного регулювання на базі функціонування єдиного окремого центрального органу виконавчої влади з питань розвитку курортів та удосконалення міжвідомчої й міжрегіональної координації діяльності санаторно-курортних закладів;

організація роботи з питань розробки пропозицій щодо вдосконалення законодавчої бази в санаторно-курортній сфері та формування й забезпечення реалізації державних програм розвитку курортів;

підвищення обсягів бюджетного фінансування санаторно-курортних закладів на державному й місцевому рівнях та ефективності їх використання;

розробка і реалізація комплексу заходів щодо формування та запровадження ринкового механізму функціонування закладів в санаторно-курортній сфері, покращенні інфраструктури, матеріально-технічної, медичної й науково-методичної бази санаторно-курортних закладів;

створення сприятливих умов щодо залучення інвестицій у розвиток вітчизняних санаторно-курортних закладів шляхом надання пільг при оподаткуванні, державних гарантій й інших засобів державної підтримки;

налагодження механізму взаємодії санаторно-курортних закладів з іншими суб'єктами господарювання відповідно до секторів національної економіки (інфраструктури, сільського господарства, банківського, страхового, туристичного, рекламного) та використання ними інструментів маркетингу й менеджменту щодо ефективної реалізації свого продукту на вітчизняному й зарубіжному ринках санаторно-курортних послуг;

розробка і фінансування програм, що передбачають вдосконалення методик з попередження, профілактики та лікування захворювань різних верств населення на базі використання природних лікувальних й преформованих лікувальних фізичних чинників, застосування нових лікувально-оздоровчих технологій, які заміщають стаціонарні технології;

підвищення ефективності відновлювальної медицини, якості санаторно-курортного лікування на базі розроблення медико-економічних стандартів таких послуг й критеріїв ліцензування та акредитації, використання сучасних готельних, ресторанних й розважальних технологій в обслуговуванні споживачів, які знаходяться на курортних територіях.

Висновки

Проведене дослідження сучасного стану розвитку санаторно-курортних закладів та їх фінансового забезпечення у складі соціальної сфери дозволило виявити негативні тенденції зі скорочення показників господарської діяльності, неспроможності сформувати достатній обсяг фінансових ресурсів для подальшого розвитку комерційних закладів, недостатнього бюджетного фінансування державних закладів. Доведено доцільність застосування державно-приватного партнерства в удосконаленні механізму фінансування санаторно-курортних закладів державного сектору на засадах використання системи контрактного управління об'єктів соціальної інфраструктури. Окреслені основні завдання, які повинна враховувати державна політика щодо забезпечення системного розвитку санаторно-курортної сфери.

Література

1. Теорія фінансів: навчальний посібник / [Леоненко П.М., Юхіменко П.І., Ільєнко А.А. та ін.] ; за загальною ред. О.Д. Василика. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 480 с.

2. Фінанси: курс для фінансистів: навчальний посібник / [Оспіщев В.І., Близнюк О.П., Лачкова Л.І. та ін.] ; за ред. В.І. Оспіщева. - К. : Знання, 2008. - 567 с.

3. Фінанси: підручник / [Юрій С.І., Федосов В.М., Алексеєнко Л.М. та ін.]; за ред. С.І. Юрія, В.М. Федосова. - К. : Знання, 2008. - 611 с.

4. Капильцова В.В. Соціалізація економічної системи суспільства: теоретико-методологічні аспекти: [монографія] / В.В. Капильцова. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. - 227 с.

5. Клівіденко Л.М. Фінансове забезпечення соціального захисту населення України: дис. ... канд. екон. наук : 08.04.01 / Клівіденко Людмила Миколаївна. - Тернопіль, 2006. - 210 с.

6. Крамченко Р.А. Державне фінансування людського капіталу України: аналітичний аспект / Р.А. Крамченко [Електронний ресурс] // Ефективна економіка. - 2014. - №4. - Режим доступу до статті : http://www.economy.nayka.com.ua.

7. Лункіна Т.І. Державне фінансування соціального розвитку населення в Україні // Т.І. Лункіна // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2013. - Вип. 3(73). - С. 49-53.

8. Мамонова Г.В. Моделювання пріоритетів фінансового забезпечення соціальної сфери / Г.В. Мамонова, І.Г. Канцур // БізнесІнформ. - 2014. - №1. - С. 179-183.

9. Санаторно-курортне лікування, організований відпочинок та туризм в Україні: Статистичний бюлетень за 2011 р. - К. : Державна служба статистики України, 2011. - 92 с.

10. Туристична діяльність в Україні у 2012 році: Статистичний бюлетень. - К. : Державна служба статистики України, 2013. - 272 с.

11. Туристична діяльність в Україні у 2013 році: Статистичний бюлетень. - К. : Державна служба статистики України, 2014. - 272 с.

12. “Виконання державного бюджету України за 2013 рік”: Річний звіт Державної казначейської служби України [Електронний ресурс]. - Режим доступу до докум. : http://treasury.gov.ua.

13. “Про державно-приватне партнерство”: Закон України від 01.07.2010 р. № 2404-VI [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2010. - № 40. - Ст. 524. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2404-17.

14. Дутко Н.Г. Європейський досвід державно-приватного партнерства / Н.Г. Дутко [Електронний ресурс] // Державне управління: теорія та практика. - 2010. - №1. - Режим доступу до статті : http://www.academy.gov.ua/enfzh.html.

15. Иванова А.О. О некоторых формах государственно-частного партнерства в Японии / А.О Иванова // Вопросы государственного и муниципального управления. - 2009. - № 3 - С. 178-187.

Размещено на Allbest.ru