Публічна служба

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський національний університет імені Петра Могили

Інститут держаного управління

Кафедра публічного управління та адміністрування

Контрольна робота з дисципліни

«Публічна служба»

Варіант №15

Виконав (ла): Студент (ка) 638-з групи

Лінінська О.А.

Перевірив: кандидат політичних наук, доцент

Бондар Г.Л.

Миколаїв-2018

Зміст

1. Які базові нормативно-правові аспекти забезпечують боротьбу з корупцією в Україні

2. Розкрийте компетенцію органів державної влади, завдання яких є протидія поширенню корупції в Україні

1. Які базові нормативно-правові аспекти забезпечують боротьбу з корупцією в Україні

Важливу роль у числі складових, що можуть забезпечити успішну антикорупційну діяльність, відіграє наявність належного законодавства. Тобто: протидія корупції в правовій демократичній державі можлива лише на правовій основі - це стосується як правозастосовної діяльності, прояву політичної волі, так і всіх інших заходів, які вживаються у сфері протидії корупції. Вихід за межі правових рамок в антикорупційній діяльності - це шлях до службових зловживань за яких протидія корупції здійснюватиметься тими ж корупційними засобами. Наявність корупції в Україні визнано з набуттям державою незалежності. На її протидію спрямовано ряд нормативно-правових актів, створено організаційну систему, вжито цілу низку практичних заходів.

Так, 26 листопада 1993 року відповідно до Указу Президента України № 561/93 було створено Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю (ліквідований Указом Президента України від 8 лютого 2005 року № 208/2005).

У жовтні 1995 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про боротьбу з корупцією», який визначав правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів. У ньому вперше давалось законодавче визначення поняття корупції та корупційних діянь, були визначені суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, окреслено коло органів, які ведуть боротьбу з корупцією, та інші засади, спрямовані на попередження корупції й відповідальність за її вчинення. Незважаючи на вжиті заходи щодо подолання корупції, досягти помітних зрушень у цій справі й усунути причини та умови, що сприяють корупційним проявам, не вдалося.

З метою підвищення ефективності боротьби з корупцією у квітні 1997 року Указом Президента України № 319/97 було затверджено Національну програму боротьби з корупцією.

11 червня 2009 року Верховною Радою України з метою гармонізації українського законодавства з відповідними міжнародними нормами було ухвалено Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції». Цей Закон набирав чинності з дня його опублікування (18 липня 2009 року), а введення його в дію планувалося 1 січня 2010 року. Отже, правову основу запобігання корупції становлять Конституція України, Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України, Закони України «Про міліцію (Національну поліцію)», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про запобігання корупції», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», «Про прокуратуру», міжнародні договори, згоду на обов'язковість виконання яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами. Однак, найбільш дієві, на нашу думку, заходи, вжиті в Україні останнім часом. Так, у вересні 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про очищення влади», який набрав чинності з 16 жовтня і визначає правові й організаційні засади проведення перевірки державних службовців та прирівняних до них осіб, посадових осіб органів місцевого самоврядування, перелік суб'єктів перевірки, тобто запроваджує конкретний механізм люстрації (очищення) влади.

Органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, визначено Міністерство юстиції України. Для забезпечення здійснення громадського контролю за процесом очищення влади (люстрації) та дотримання Закону України «Про очищення влади» при Міністерстві утворено дорадчий громадський орган з питань люстрації (Громадський люстраційний комітет), що є позитивним з огляду на необхідність забезпечення конституційних прав і свобод громадян. Передбачається утворення таких представництв у областях.

Для реалізації цього Закону Кабінет Міністрів України 16 жовтня 2014 року прийняв Постанову «Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» № 563 та Розпорядження «Про затвердження плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади» № 1025-р. корупція службовий зловживання демократичний

У жовтні 2014 року Верховна Рада України прийняла низку законів, спрямованих на посилення протидії корупції. Закон України «Про запобігання корупції» прийнятий 14 жовтня 2014 року № 1700-VIІ.

Сутність антикорупційного законодавства полягає у тому, щоб: 1) обмежити, нейтралізувати чи усунути фактори корупції, запобігти конфлікту інтересів (особистих і службових), нормативно визначити рамки правової і етичної поведінки суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення, зробити вчинення корупційних правопорушень справою невигідною і ризикованою, а врешті-решт досягти того, щоб така особа чесно і сумлінно виконувала свої службові обов'язки; 2) чітко визначити ознаки корупційних правопорушень, передбачені адекватні заходи відповідальності та їх вчинення, належним чином врегулювати діяльність органів державної влади та їх окремих підрозділів, які безпосередньо протидіють корупції.

Дане законодавство має чітку спрямованість і предмет регулювання умовно можна поділити на три групи: 1) нормативно-правові акти, які передбачають положення щодо загально соціального та спеціально-кримінологічного запобігання корупції; 2) нормативно-правові акти, які визначають ознаки корупційних правопорушень і встановлюють за них відповідальність; 3) нормативно-правові акти, які регулюють діяльність державних органів та їх окремих підрозділів щодо безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції, її координації, здійснення контролю та нагляду за нею.

Якщо характеризувати першу групу такого роду законодавчих актів, то слід зазначити, що положення запобіжного антикорупційного спрямування зосереджені у багатьох нормативно-правових актах, як базових для всіх сфер соціального життя, так і тих, предметом регулювання яких є окрема галузь національної економіки, чи певна сфера суспільних відносин.

Друга група антикорупційного законодавства, залежно від характеру вчиненого корупційного правопорушення передбачає кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та цивільно-правову відповідальність. Кримінальна відповідальність за вчинення корупційних злочинів настає у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Адміністративна відповідальність настає, зокрема, за вчинення всіх правопорушень, передбачених Законами України «Про засади запобігання і протидії корупції» та «Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення». Особливість санкції норм цього закону полягає в тому, що поряд з адміністративним стягненням вони передбачають дисциплінарну відповідальність, а також встановлюють для винних у вчиненні корупційних правопорушень осіб інші негативні наслідки правового характеру.

До третьої групи антикорупційного законодавства відносяться нормативно-правові акти, які регулюють діяльність державних органів та їх окремих підрозділів щодо протидії корупції, її координації, здійснення контролю та нагляду за нею. До законів, що містять норми, що регулюють вищезазначені аспекти правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції слід віднести закони України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про СБУ», «Про державну податкову службу в Україні».

На підставі вищевикладеного антикорупційне законодавство це низка закони та інші нормативно-правові актів, якими встановлюються спеціальні законодавчі положення щодо запобігання та протидії корупції, визначаються ознаки корупційних правопорушень та відповідальність за їх вчинення, регулюється діяльність державних органів чи їх спеціальних підрозділів, до компетенції яких входить запобігання та протидія корупції, координація такої діяльності чи контроль та нагляд за нею.

Отже, правову основу запобігання корупції становлять Конституція України, Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України, Закони України «Про міліцію (Національну поліцію)», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про запобігання корупції», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», «Про прокуратуру», міжнародні договори, згоду на обов'язковість виконання яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

2. Розкрийте компетенцію органів державної влади, завдання яких є протидія поширенню корупції в Україні

Указ Президента України «Про Національну раду з питань антикорупційної політики» від 14 жовтня 2014 року № 808/2014, відповідно до якого при Президентові України утворено консультативно-дорадчий орган - Національну раду з питань антикорупційної політики та затверджено положення про неї.

Основними завданнями Національної ради є:

- підготовка та подання Президентові України пропозицій щодо визначення, актуалізації та вдосконалення антикорупційної стратегії;

- здійснення системного аналізу стану запобігання і протидії корупції в Україні, ефективності реалізації антикорупційної стратегії, заходів, що вживаються для запобігання і протидії корупції;

- підготовка та надання Президентові України узгоджених пропозицій щодо поліпшення координації та взаємодії між суб'єктами, які здійснюють заходи у сфері запобігання і протидії корупції;

- оцінка стану та сприяння реалізації рекомендацій Групи держав проти корупції (GRECO), Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР), інших провідних міжнародних організацій щодо запобігання і протидії корупції, підвищення ефективності міжнародного співробітництва України у цій сфері;

- сприяння науково-методичному забезпеченню з питань запобігання і протидії корупції.

Національна рада відповідно до покладених на неї основних завдань:

1) здійснює комплексну оцінку ситуації і тенденцій у сфері запобігання і протидії корупції в Україні, аналізує національне антикорупційне законодавство та заходи щодо його виконання;

2) здійснює моніторинг та аналіз ефективності реалізації антикорупційної стратегії, вносить пропозиції щодо поліпшення взаємодії органів, відповідальних за її імплементацію;

3) бере участь у підготовці для внесення Президентом України на розгляд Верховної Ради України законопроектів у сфері запобігання і протидії корупції;

4) готує пропозиції щодо законопроектів, проектів інших нормативно-правових актів у сфері запобігання і протидії корупції;

5) бере участь у підготовці послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України в частині реалізації антикорупційної політики;

6) організовує вивчення громадської думки з питань, що розглядаються Національною радою, забезпечує висвітлення у засобах масової інформації результатів своєї роботи;

7) сприяє науково-методичному забезпеченню з питань запобігання і протидії корупції, проведенню аналітичних досліджень, розробленню методичних рекомендацій у цій сфері;

8) готує пропозиції щодо підвищення ефективності міжнародного співробітництва України у сфері запобігання і протидії корупції.

Негайне запровадження та реалізація вищезазначених правових і організаційних заходів у комплексі, належне виконання їх усіма членами суспільства, на нашу думку, сприятиме посиленню протидії корупції в Україні, хоча окремі їх аспекти вже піддаються критиці, як недосконалі й такі, що можуть неоднозначно тлумачитися та застосовуватися на практиці й потребують додаткового регулювання та розкриття.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року № 118, «Про утворення Національного агентства з питань запобігання корупції» відповідно до якої утворюється Національне агентство з питань запобігання корупції як центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Важливим елементом адміністративно-правового статусу Національного бюро є повноваження, тобто закріплені за ним права та обов'язки, що надані цьому правоохоронному органу з метою виконання певних завдань і функцій.

Адміністративні повноваження як категорія, котра супроводжує будь-якого суб'єкта публічної адміністрації, є складовою третього порядку - компетенції суб'єкта публічної адміністрації, що у сукупності із організаційно-структурним та цільовим компонентом утворюють правовий статус конкретного суб'єкта публічної адміністрації.

Основну частину повноважень Національного бюро становлять повноваження щодо прийняття у визначеному порядку рішень, обов'язкових до виконання суб'єктами, яких вони стосуються, у сфері запобігання і протидії корупції.

Конкретний перелік повноважень (інформаційно-аналітичних, забезпечувальних, представницьких, контрольних) НАБУ визначено у ст. 16 "Обов'язки Національного бюро" та ст. 17 "Права Національного бюро" Закону.

Інформаційно-аналітичні повноваження включають обов'язки щодо: взаємодії з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами, здійснення інформаційно-аналітичної роботи, звітування про результати своєї діяльності, а також права на створення інформаційних систем, ведення оперативного обліку, здійснення правового співробітництва із компетентними органами іноземних держав, міжнародними організаціями з питань проведення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування.

Основним критерієм включення окремих повноважень Національного бюро до першої групи є інформаційний чинник. Ключовим елементом реалізації таких повноважень є інформація, отримана у результаті аналітичної діяльності, та інформація, що може бути використана для такої діяльності (як, наприклад, інформація про стан законності, одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування або міжнародних організацій).

Практика діяльності щодо запобігання і протидії корупції свідчить, що з огляду на повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування взаємодія правоохоронних органів з ними зводиться саме до обміну інформацією, розробки та реалізації програм протидії злочинності та корупції, проведення спільних аналізів тощо. Водночас основу такої роботи становить саме інформація, яка і виступає визначальним критерієм щодо включення окремих повноважень Національного антикорупційної бюро України до групи інформаційно-аналітичних.

До другої групи належать забезпечувальні повноваження Національного бюро, що реалізуються з метою виконання основних завдань правоохоронного органу - попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, вчинених вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

До складу забезпечувальних повноважень входять обов'язки та відповідні їм права для здійснення оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, вжиття заходів щодо розшуку та арешту коштів та іншого майна, які можуть бути предметом конфіскації або спеціальної конфіскації, зберігання майна, на яке накладено арешт, забезпечення особистої безпеки працівників Національного бюро та інших визначених законом осіб, конфіденційної співпраці з особами, які повідомляють про вчинення корупційних правопорушень на добровільній основі, витребовування або ознайомлення інформацією, необхідною для виконання покладених завдані", опечатування на підставі відповідного рішення суду на строк до 10 днів архівів, кас, приміщень тощо.

Спільними ознаками забезпечувальних повноважень Національного бюро є орієнтація на виконання його основних завдань, владно-розпорядчий характер, обов'язок інших суб'єктів правовідносин виконувати рішення, прийняті у встановленому законом порядку.

Забезпечувальні повноваження є ключовим інструментом досягнення мети створення Національного бюро, дієвим засобом виконання покладених на нього завдань та функцій.

Спільною ознакою представницьких повноважень Національного бюро є законодавчо закріплене право виступати представником інтересів держави у відносинах з національними та закордонними юрисдикцій ними органами. Зокрема, НАБУ має право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання угод недійсними у порядку, встановленому законодавством України, виступати як представник інтересів держави під час розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ про розшук, арешт, конфіскацію та повернення в Україну відповідного майна, захист прав та інтересів держави з питань, які стосуються виконання обов'язків Національного бюро.

Окрім того, НАБУ може від імені України надавати міжнародні доручення щодо проведення оперативно-розшукових та слідчих дій, укладати угоди про співробітництво з питань її повноважень з іноземними і міжнародними правоохоронними органами та організаціями, звертатися від імені України до іноземних державних органів в установленому законодавством України та відповідних держав порядку тощо.

Важливе повноваження Національного бюро, яке за правовою природою є контрольним повноваженням, - це закріплене у ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення право складати протоколи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-13 КУпАП "Невиконання законних вимог посадових осіб Національного антикорупційного бюро України".

Розглядаючи повноваження Національного бюро, в окрему групу необхідно виділити внутрішньо-управлінські повноваження Директора та директорів територіальних управлінь НАБУ.

Зокрема, відповідно до ст. 8 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Директор НАБУ несе відповідальність за його діяльність, зокрема за законність здійснюваних оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод осіб. Директор організовує роботу Національного бюро, визначає обов'язки першого заступника, заступників, а також координує і контролює діяльність його центрального та територіальних управлінь, затверджує структуру та штатну чисельність центрального та територіальних управлінь Національного бюро.

Окрім того, Директор НАБУ видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов'язковими для виконання його працівниками; призначає на посади та звільняє з посад першого заступника та заступників, працівників центрального управління, директорів та заступників директорів територіальних управлінь; затверджує перспективні, поточні та оперативні плани роботи Національного бюро; встановлює порядок реєстрації, оброблення, зберігання та знищення відповідно до законодавства отриманої інформації; вживає заходи із запобігання несанкціонованому доступу до інформації з обмеженим доступом, а також забезпечує додержання законодавства про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є НАБУ; визначає порядок заохочення осіб, які надають допомогу в попередженні, виявленні, припиненні і розслідуванні кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного бюро.

У кадровій сфері директор НАБУ вирішує питання про заохочення та накладення дисциплінарних стягнень на працівників Національного бюро згідно з рішенням його Дисциплінарної комісії та має право у встановленому законодавством порядку присвоювати ранги державних службовців працівникам та спеціальні звання особам начальницького складу НАБУ, а також вносити Президенту України подання про присвоєння рангів державних службовців та спеціальних звань вищого начальницького складу Національного бюро.

На реалізацію представницьких повноважень директор НАБУ надає у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до компетенції Національного бюро; представляє НАБУ у відносинах з іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями, а також органами іноземних держав, міжнародними та іноземними організаціями тощо.

Також директор Національного бюро забезпечує відкритість та прозорість діяльності НАБУ та звітує про його діяльність; надає дозвіл на використання коштів фонду спеціальних оперативно-розшукових та слідчих дій Національного бюро, здійснює інші повноваження.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону директор територіального управління НАБУ організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Національного бюро, наказів і розпоряджень Директора НАБУ. Він призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором НАБУ; вносить подання про присвоєння у встановленому законодавством порядку спеціальних звань особам начальницького складу та рангів державних службовців працівникам відповідного територіального управління, а також пропозиції щодо структурні та штатної чисельності відповідного територіального управління. Директор територіального управління НАБУ видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження та виконує інші повноваження, передбачені законодавством.

Важливим елементом адміністративно-правового статусу Національного антикорупційної бюро України є відповідальність цього органу та його посадових осіб за свої дії або бездіяльність.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що Національне бюро є першим в історії незалежної України національним антикорупційним правоохоронним органом із широкими повноваженнями з попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Список використаної літератури

1. Дем'янчук Ю. В. Сучасні адміністративно-правові засоби запобігання та протидії корупції у системі державної служби України: наукова стаття//Право та інновації № 4 (16) 2016//[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ndipzir.org.ua/wp-content/uploads/2017/01/Demyanchuk16.pdf

2. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VIІ//[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.

3. Про внесення до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення: Закон України від від 07.04.2011 № 3207-VI//[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3207-17.

4. ДЕРЖСЛУЖБОВЕЦЬ «Антикорупційні органи» в Україні: завдання та повноваження (продовження) грудень , 2017/№ 12 //[Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://i.factor.ua/ukr/journals/ds/2017/december/issue-12/article-32754.html.

5. Національна академія внутрішніх справ: мультимедійний навчальний посібник// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.naiau.kiev.ua/books/atikoruption/lectures/lecture_2.html

6. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII//[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.

7. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон України від 14.10.2014 № 1698-VII //[Електронний ресурс]. - Режим доступу: відhttp://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18.

8. https://i.factor.ua/ukr/journals/ds/2017/december/issue-12/article-32754.html

Размещено на Allbest.ru