У статті запропоновано організаційну структуру системи державного управління військово-технічною політикою. Проаналізовано та зроблено висновок, що управління військово-технічною політикою, як єдиною цілісною системою, покладено в основу побудови системи державного управління. Зв'язок організаційної структури державного управління військово-технічною політикою та розвиток її теорії сприяє успішній діяльності у військово-технічній сфері.

У статті виділено сфери взаємодії військово-технічної політики з іншими системами. Автор зауважує, що військово-технічна політика може розглядатися як визначений результат взаємодії багатьох систем, які, у свою чергу, відчувають обмежений вплив військово-технічної політики, що, відповідно, може підвищувати ефективність функціонування кожної із взаємодіючих з нею систем.

Автор надає пропозиції щодо організаційної структури системи державного управління військово-технічною політикою, основними з яких є: можливість збалансованого врахування у військово-технічній політиці: політичних, воєнних, економічних, ресурсних, моральних, культурних, соціальних, освітніх і інших інтересів держави, суспільства, різних груп населення і окремих членів; спроможність швидко встановити раціональну технологію діяльності держави у військово-технічній сфері і її складових, у тому числі технологію розробки, створення і виробництва нових зразків, комплексів і систем ОВТ з урахуванням світових тенденцій їх розвитку і розвитку світової військової промисловості; спроможність координації діяльності органів виконавчої влади, міністерств і відомств у військово-технічній сфері шляхом указів, доручень і розпоряджень вищої посадової особи України у реальному режимі часу; можливість встановлення єдиної політики держави щодо основної продукції військового призначення і ресурсів, які потрібні для її виробництва у прийняті строки.

Ключові слова: державне управління, військово-технічна політика, організаційна структура, система, озброєння та військова техніка.

Постановка проблеми. На сьогодні оточення України не можна назвати спокійним та сприятливим. Зокрема, звіти за результатами дослідження Інституту миру свідчать, що в сусідніх з Україною державах існує досить висока схильність до вирішення внутрішніх і зовнішніх суперечностей силовими методами. На жаль, у керівних і програмних документах України у сфері оборони конкретного значення військово-технічної політики чітко не визначено, тобто не описано сукупністю показників і критеріїв. Це призводить до низки системних невідповідностей між визначеними в національному законодавстві очікуваними результатами підготовки держави до оборони та реальним станом обороноздатності України. Аналіз спектр цих невідповідностей дозволяє стверджувати, що значна їх частина пов'язана з неефективним функціонуванням системи державного управління підготовкою держави до оборони, але й, відповідно, і національним оборонно-промисловим комплексом.

Аналіз досліджень і публікацій. Провідними вченими В.П. Горбуліним, А.І. Шевцовим, М.В. Сунгуровським, О.О. Свергуновим, В.Л. Сівковичем, П.Г. Неботовим, В.О. Смірновим, Л.М. Ленським та ін. досліджуються питання реформування та розвитку національного оборонно-промислового комплексу, що є визначальними з погляду реалізації військово-технічної політики [1-7]. Водночас стан оборонної промисловості погіршується і потребує подальших наукових досліджень. У попередніх статтях автор розкрив роль оборонно-промислового комплексу (ОПК) у системі національної безпеки, запропонував нові організаційні форми державного управління військово-технічною політикою України.

Мета дослідження. У даній статті автор ставить за ціль обґрунтувати організаційну структуру системи державного управління військово-технічною політикою та надати їй схематичного вигляду.

управління військова технічна політика

Виклад основного матеріалу. Розглянемо сфери розвитку військово-технічної політики як єдину цілісну систему. Основними завданнями суб'єкта державного управління сферою могло б стати приведення її у відповідність з умовами, що складаються з цілей, завдань, організаційної структури, складу і механізму функціонування, системи військово-технічної політики, а також моніторинг документів, у тому числі нормативно-правових, які розробляються учасниками військово-технічної діяльності, з метою їх погодження на етапі розробки. Це підвищить однозначність сприйняття змісту документів, у розробці і користуванні яких можуть брати участь багато посадових осіб. В цілому дана пропозиція допоможе спрямувати розвиток військово-технічної політики на майбутнє, створить нові сприятливі умови для її успішної розробки і реалізації, а також для виконання досліджень з системами більш високого порядку, частиною яких є військово-технічна політика. Виділення сфери взаємодії з іншими системами має для військово-технічної політики глибокий сенс, так як стан взаємодіючих систем може або сприяти її успішному функціонуванню, або гальмувати його. Тому військово-технічна політика може розглядатися як визначений результат взаємодії багатьох систем, які, у свою чергу, відчувають обмежений вплив військово-технічної політики, що, відповідно, може підвищувати ефективність функціонування кожної із взаємодіючих з нею систем. До систем, що активно впливають на військово-технічну політику, можна віднести системи цивільної і військової освіти, із підготовки воєнних кадрів, проходження військової служби та ін. Реалії сьогодення вимагають підвищення ефективності діяльності держави у військово-технічній сфері та формування спеціальних вимог до взаємодіючих систем.

При вдосконаленні системи державного управління військово-технічною політикою на основі впровадження в її організаційні форми системних принципів може використовуватися множина способів. Однак, розуміючи цей процес як "дослідження діянь", доцільно використовувати спосіб, що рекомендує при побудові чи вдосконаленні управляючої системи виходити з необхідності виконання сукупністю органів управління "повного організаційного завдання" - диференційної і взаємопов'язаної сукупності управлінських впливів на учасників військово-технічної політики для досягнення кожної великої цілі і встановлення того, яка частина цих впливів виконується тим або іншим підрозділом управляючої системи. Іншими словами, створена сукупність органів управління повинна бути спроможною виконувати його функції у всіх сферах і ланках системи військово-технічної політики в повному обсязі з суворим розподілом відповідальності за результати діяльності.

Органи управління управлінської системи повинні складати два рівні: перший - вищий орган управління військово-технічною політикою; другий - сукупність органів управління окремими сферами, який доцільно поділити на дві групи (в Міністерстві оборони і Генеральному штабі). Виходячи з необхідності дотримання принципу "повного організаційного завдання", вищий орган управління військово-технічною політикою повинен бути спроможний управляти розробкою і реалізацією військово-технічної політики у всіх її сферах, кожну з яких доцільно розглядати як функцію управління вищого органу системи. Ці сфери реально існують, хоча деякі з них поділені на ділянки діяльності органів управління і управлінських структур, і не мають спеціально створених для управління цими сферами органів. До основних функцій управління військово-технічною політикою доцільно віднести також ті сфери, вплив яких на військово-технічну політику в цілому за останні роки набув вирішального значення. Яскравим ефективним результатом об'єктивної довгострокової військово-технічної політики можна вважати створення єдиної системи військово-повітряних сил і сил протиповітряної оборони ЗС США. Успішне розв'язання цієї проблеми залежало від створення технічної основи об'єднаної системи управління силами і засобами. Робота над створенням і вдосконаленням функціонування нової системи потребувала кілька десятиліть і витрат значних ресурсів. Поставлені завдання були досягнуті. І це стало можливим тільки за умов об'єктивної довгострокової військово-технічної політики, в основі якої лежали об'єктивні результати наукових досліджень.

Розглянувши окремі сфери військово-технічної політики як ділянки управління, повернемося до організаційної структури управлінської системи військово-технічної політики.

Вищий орган управління діяльністю держави у військово-технічній сфері може мати назву "Апарат управління військово-технічною політикою". В його складі доцільно мати спеціалістів, об'єднаних в окремі підрозділи, що спроможні в структурі виконувати весь набір функцій управління, - своєрідний штаб, завдання якого забезпечити вищій посадовій особі України можливість управляти військово-технічною політикою. Тому зв'язка "Вища посадова особа - апарат управління" може розглядатися як лінійно-штабна структура, що повністю розкриває зміст цієї зв'язки. При цьому:

склад підрозділу апарату управління і сукупність його об'єктів (сфер військово-технічної політики) відповідають один одному;

дана зв'язка дозволяє побудувати ієрархію органів управління військово - технічною політикою з суворим розподілом функцій на всіх його рівнях знизу доверху і можливістю забезпечити раціональну ступінь централізації при прийнятті рішень;

структура управлінської системи дозволяє мати в підрозділах управління спеціалістів, які вирішують функціонально пов'язані завдання;

апарат управління, що пропонується, створює умови для виключення паралелізму в діяльності органів управління і дублювання їх робіт в усій управлінській системі;

управлінська система відповідає умовам мирного і військового часу і не потребує суттєвої перебудови при їх зміні;

управлінська система відповідає основним системотехнічним вимогам до будь-яких систем управління діяльністю держави: вона є підсистемою системи більш високого порядку - управління воєнною безпекою держави і може успішно взаємодіяти з іншими державними системами, які беруть участь у військовому будівництві і організації оборони України, зберігаючи свою єдність і цілісність;

в апараті управління зосереджується повний набір функцій, з'являється можливість створення на інших рівнях ієрархії структури органів для виконання їх підфункцій і як наслідок - суворої вертикалі управління та умов для формування єдиних цілей і завдань всіх структур системи військово-технічної політики. Це дозволяє стандартизувати (уніфікувати) систему органів управління, застосувати типові, уніфіковані і стандартизовані елементи, структур управління, уніфіковані штати, автоматизовані засоби і системи управління, програмне забезпечення. Це також підвищує спроможність системи управління змінити її функції, складу і структури без змінення його ефективності, дозволяє створити єдиний інформаційний простір військово-технічної політики, у тому числі єдину базу нормативно-правових документів, як складову інформаційного простору сфери воєнної безпеки держави.

Управління військово-технічною політикою як єдиною цілісною системою покладено в основу побудови системи державного управління та має багато аспектів. Зв'язок організаційної структури державного управління військово-технічною політикою та розвиток її теорії сприяє успішній діяльності у військово-технічній сфері. Теорія повинна вказати, якою може бути військово-технічна політика України (її цілі, завдання і зміст) і як побудувати її систему (склад, організаційну структуру і механізм функціонування). Теорія розвивається, коли об'єкт дослідження являє собою єдину систему його елементів і коли вона відокремлена від інших систем. Військово-технічна політика сьогодні на відміну від минулого повинна ґрунтуватися на наукових знаннях, що ще раз підкреслює значення теорії як джерела цих знань. Ключовим для становлення і розвитку теорії є впровадження в неї системних принципів, у відповідності з якими військово-технічна політика повинна будуватися як єдина цілісна система. Тільки системна методологія - основа теорії, може дати змогу теоретично обґрунтувати перспективу вдосконалення військово-технічної політики, розкрити її основні зв'язки і відношення з іншими складовими воєнної безпеки держави і створити умови для успішного вирішення практичних завдань військово-технічної політики. Системна методологія довела повну перевагу над іншими при побудові функціонування будь-яких сфер діяльності людини і навколишнього середовища, серед яких державна влада, наука, освіта, економіка, воєнна справа тощо. Як сказав видатний дослідник природи А. Фукуоку: "Розглядати елемент поза системою - річ безглузда. Важливою сферою військово-технічної політики - є система ОВТ будь-якої країни, що розвивається за системною методологією.

Аналіз бойових властивостей зразків, комплексів і систем ОВТ, що поступають на оснащення військ розвинутих країн, вказує на те, що вони стають все більш інтегрованими - кожний окремий зразок, комплекс або окрема система ОВТ розробляється як елементи (підсистеми) систем ОВТ більш високого порядку, а їх бойова ефективність визначається по вкладу їх в ефективність цих систем.

Кожен новий зразок ОВТ стане наступним кроком у перетворенні сукупності ОВТ будь-якого військового формування, у тому числі ЗС і військової організації країни, в єдину цілісну інформаційно-ударну систему.

Основою такого розвитку ОВТ стали нові інформаційні технології і комп'ютеризація військових формувань.

Ці обставини сприяли розбудові концепції мережецентричної системи ведення війни в умовах тотальної комп'ютеризації сил і засобів збройної боротьби та об'єднання їх в єдині цілісні інформаційно-ударні бойові системи на фундаменті нових інформаційних і комп'ютерних мереж. Система ОВТ майбутнього, побудована з використанням основних ідей мережецентричних воєнних дій, або будь-якої іншої високо інтегрованої системи, основні принципи побудови якої вносять корінні зміни у форми і способи збройної боротьби.

Система державного управління військово-технічної політики, окрім вищого органу управління - апарату військово-технічної політики, включає структури (суб'єкти) управління третього рівня, які розподілені між Міністерством оборони України (МОУ), Генеральним штабом (ГШ) ЗС і оборонно-промисловим комплексом. При цьому означені структури управління можуть виконувати наступні функції:

МОУ та ГШ ЗС - функції управління системного розвитку ОВТ і технічного оснащенням військових формувань. Визначення системи ОВТ майбутнього, розроблення її основних характеристик, основних вимог до зразків, комплексів, систем ОВТ, які розробляються і модернізуються, розробка завдань для підприємств оборонно-промислового комплексу на розробку, створення і виробництва нових ОВТ, контроль за роботою виробництв оборонно-промислового комплексу щодо виконання завдань замовника ОВТ. ГШ - функції управління, пов'язані з технічним забезпеченням воєнних дій, експлуатацією ОВТ в мирний і воєнний час, професійною військово-технічною підготовкою особового складу ЗС;

МО України - функції управління розробкою, створенням і виробництвом ОВТ, розвитком нових воєнних технологій та їх впровадженням.

Рис.1. Принципова схема організаційної структури системи державного управління військово-технічною політикою.

Висновки. Таким чином, перевагами запропонованої організаційної структури в системі державного управління військово-технічною політикою слід вважати:

найвищий статус військово-технічної політики, який вона набуває в новій структурі і який в сукупності з іншими організаційними заходами тільки і може зупинити процес її деградації. Військово-технічна політика стане формуватися і реалізовуватися як важлива складова державної політики в сфері військової безпеки держави;

можливість збалансованого врахування у військово-технічній політиці: політичних, воєнних, економічних, ресурсних, моральних, культурних, соціальних, освітніх і інших інтересів держави, суспільства, різних груп населення і окремих членів;

спроможність швидко встановити раціональну технологію діяльності держави у військово-технічній сфері і її складових, у тому числі технологію розробки, створення і виробництва нових зразків, комплексів і систем ОВТ з урахуванням світових тенденцій їх розвитку і розвитку світової військової промисловості;

спроможність координації діяльності органів виконавчої влади, міністерств і відомств у військово-технічній сфері шляхом указів, доручень і розпоряджень вищої посадової особи України у реальному режимі часу;

можливість встановлення єдиної політики держави щодо основної продукції військового призначення і ресурсів, які потрібні для її виробництва, у прийняті строки;

підсилення впливу військово-технічної політики на стан взаємодії з нею систем - військової і цивільної освіти, розвитку інфраструктури основних сфер військово-технічної політики, підготовки кадрів та ін.;

зниження витрат усіх видів ресурсів на розробку і реалізацію військово-технічної політики шляхом зменшення дублюючих і паралельних робіт і заходів у її окремих сферах;

створення кращих умов для використання світових тенденцій розвитку ОВТ;

встановлення збалансованої єдності в організаційній структурі системи державного управління структур формального і неформального очікування зниження корупції у військово-технічній сфері.

Список літератури