Дитина як об'єкт державного управління у сфері санаторно-курортного забезпечення

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Національна академія державного управління при Президентові України

Дитина як об'єкт державного управління у сфері санаторно-курортного забезпечення

Т. Коваленко

Анотація

Подається комплексний аналіз змістовних характеристик поняття «дитина» як об'єкта державного управління у сфері санаторно-курортного забезпечення. Дослідження об'єкта державного управління здійснюється з урахуванням його дихотомічних властивостей як загального елемента соціальної системи та як специфічного елемента підсистеми соціального захисту.

Ключові слова: державне управління, об'єкт управління, соціальний захист, санаторно-курортне забезпечення, дитина, законодавство.

Татьяна Коваленко. Ребенок как объект государственного управления в сфере санаторно-курортного обеспечения

Приводится комплексный анализ содержательных характеристик понятия «ребенок» как объекта государственного управления в сфере санаторно-курортного обеспечения. Исследование объекта государственного управления осуществляется с учетом его дихотомических свойств как общего элемента социальной системы и как специфического элемента подсистемы социальной защиты.

Ключевые слова: государственное управление, объект управления, социальная защита, санаторно-курортное обеспечение, ребенок, законодательство.

Tetiana Kovalenko. Child as an object of public administration in the area of health resort services

The paper presents a comprehensive analysis of substantial characteristics of «a child» notion as an object of the public administration in the area of health resort services. The research of the public administration object has been made taking into account its dichotomous properties as a general element of the social systems and as a specific element of the social protection subsystems.

Key words: public administration, subject of administration, social security, health resort services, child, legislation.

Як свідчить історія, охорона здоров'я матері та дитини завжди визнавалась стратегічним загальнонаціональним пріоритетом існування та розвитку української держави. Більше того, визнання цього пріоритету набуло статусу обов'язковості разом із ратифікацією Конвенції ООН про права дитини, коли в 1991 р. на законодавчому рівні в Україні були закріплені принципи: першочерговості інтересів дитини; забезпечення повноцінного життя дітей; залучення дітей до життя спільноти та проголошення відсутності в Україні будь-яких проявів дискримінації дітей.

Сучасні тенденції стану здоров'я дітей в Україні є вкрай несприятливими: за останнє десятиліття в 1,5 рази виросли хронічні захворювання, зокрема нервової, ендокринної, серцево-судинної і кісткової систем; у дітей шкільного віку спостерігається стрімке зростання кількості хронічних, так званих соціальних хвороб; погіршились показники фізичного розвитку, спостерігається зростання психічних відхилень і граничних станів тощо. Такий стан справ у цій сфері викликає велику стурбованість як серед науковців, так і серед медиків-практиків та громадськості [2; 5]. Кількість хронічно хворих дітей збільшується за роки навчання в школі у 2,5 раза [1]. Негативною характеристикою сучасного стану здоров'я слід назвати високий рівень інвалідності серед дітей, що підтверджує загальний негативний стан здоров'я та соціальне благополуччя населення нашої держави [6]. Вітчизняні експерти певні, що такий стан здоров'я є наслідком впливу негативних факторів соціально-економічного, екологічного та психоемоційного характеру [11]. Саме тому одним із найважливіших стратегічних завдань нашої держави щодо забезпечення комплексного підходу до соціального захисту дітей є реалізація їх права на отримання сучасної та якісної медичної допомоги, санаторно-курортного лікування, оздоровлення та відпочинку.

Такий підхід дозволяє розглядати як об'єкт державно-управлінського впливу власне дитину. Проте узагальненість цього поняття виключає конкретизаційну складову в застосуванні механізмів державного управління та їх кореляції із запитами окремих медико-соціальних підгруп дитячого контингенту стосовно їх соціального захисту. Тому сьогодні більш поглибленої дослідницької уваги потребує розгляд питань щодо визначення основних характеристик ідентичності дитини як об'єкта державного управління у сфері санаторно-курортного забезпечення.

На сьогодні комплексні дослідження державно-управлінських проблем у сфері санаторно-курортного забезпечення дітей масштабно не проводилися. Однак різні аспекти та окремі напрями державної політики у сфері соціального захисту дітей досліджували вітчизняні вчені В. Андрущенко, О. Балакірєва, Г. Бевз, О. Безпалько, Є. Бородін, Т. Кравченко, Л. Кривачук, Н. Кризина, В. Лобас, Т. Лукіна, О. Макарова, Н. Рингач, Т. Семигіна, І. Сікорський, Л. Українець, О. Федько, І. Хожило, І. Цибуліна, О. Черниш, О. Шиян, С. Щеглова та ін. Але, беручи до уваги наукові праці цих дослідників, необхідно зазначити, що в галузі науки «Державне управління» проблематика санаторно-курортного забезпечення дітей досліджена ще не повною мірою. Це дозволяє говорити про актуальність та своєчасність виконання дослідження на цю тему.

Мета статті полягає в дослідженні змістовних характеристик поняття «дитина» як об'єкта державного управління у сфері санаторно-курортного забезпечення.

Прийнято вважати, що ставлення держави до проблем майбутнього покоління, з-поміж іншого, безпосередньо відображає такий показник, як піклування про здоров'я дітей.

Філософське розуміння поняття «об'єкт» (від лат. objectum - предмет) трактує його як те, що протистоїть суб'єктові в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності [12]. Досить часто цей термін застосовується в юридичних науках та адміністративному праві, але він має свій, специфічний зміст, що характеризує об'єкт права крізь призму суспільних відносин. Соціологічна наука розглядає «об'єкт» як носія певної соціальної проблеми; сукупність людей з певними властивостями та якостями [10, с. 105]. У науці державного управління зазвичай застосовується більш широке трактування терміна «об'єкт»: це й суспільство загалом, адміністративно-територіальні утворення, процеси, відносини в різних галузях, сферах діяльності, організації, колективи, окрема людина, на яких спрямовується керівна, організуюча та контролююча діяльність відповідних суб'єктів державного управління. Як зазначає вітчизняний дослідник В.Д. Бакуменко, об'єкт державного управління є визначальним елементом системи державного управління, адже управлінський вплив з боку суб'єкта державного управління адресується саме йому - об'єкту. Отже, це керована підсистема державного управління, елементами якої є люди та соціальні групи, що взаємодіють між собою з приводу загальнодержавних, колективних і приватних інтересів. Крім того, дослідник зазначає, що об'єкту державного управління притаманні певні властивості: наявність власних цілей та інтересів; самоактивність (спроможність до дій через внутрішні мотиви); здатність до самоуправління власною життєдіяльністю та розвитком; адаптивність до змінюваних умов функціонування (соціальних, економічних, природних) та можливість впливати на них. З огляду на це вивчення об'єкта державного управління здійснюється у двох напрямах: як підсистеми відповідної системи управління і як конкретних об'єктів за окремими сферами життєдіяльності населення [3, с. 487]. Тому як методологічний підхід для здійснення комплексного дослідження поняття «дитина» як об'єкта державного управління у сфері санаторно-курортного забезпечення беремо вищезазначені позиції теорії державного управління.

Діти є окремою специфічною категорію населення. У сучасному світі життя дитини з моменту появи на світ піддається безлічі небезпек, хоча найбільше вимагає турботи й захисту. Сучасною тенденцією суспільного розвитку для багатьох держав світу стала необхідність приділення більшої уваги заходам щодо забезпечення захисту прав дитини. Нині в 32 країнах існує інститут уповноваженого з прав дитини. Однак питання ефективності наданих дітям захисту та гарантій їх прав залишаються надзвичайно актуальною державно-управлінською проблемою.

З метою забезпечення належних умов для реалізації громадянських, економічних, соціальних та культурних прав дітей в Україні у 2011 р. була створена посада Уповноваженого Президента України з прав дитини [7].

Обов'язком соціальної держави є піклування про здоров'я людини і забезпечення його охорони. Турбота держави про здоров'я людини є конституційною нормою. Так, ст.49 Конституції України проголошує, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. З цією метою держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, дбає про розвиток культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя. У Конституції України проголошено право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої внаслідок порушення цього права шкоди (ст. 50) [4].

Як державний імператив охорона здоров'я дитини закріплена в деяких міжнародних нормативно-правових актах: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966); Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966); Європейська соціальна хартія (1996); Європейська політика в охороні здоров'я «Здоров'я - 2020» (1998); Цілі розвитку тисячоліття (2000); численні рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, а також в інших документах спеціалізованих установ ООН (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, МОП тощо). Проте аналіз цих та інших міжнародних актів показав, що різні міжнародні правові акти по-різному визначають поняття «дитина». Усе це значно ускладнює здійснення ефективної державної політики стосовно захисту соціальних прав дитини. У зв'язку з цим слушною є пропозиція дослідників про необхідність розробки та імплементації на міжнародному рівні єдиного визначення поняття «дитина», у якому основним критерієм стане віковий ценз.

Доречно також зауважити, що для забезпечення ефективного захисту прав дітей, які перебувають у різних ситуаціях, де порушуються і можуть бути порушені їх права, надзвичайно важливою є належна регламентація правового становища окремих категорій дітей. Детальна регламентація прав окремих категорій дітей повинна відображати сформовану специфіку їх правового становища. Тому існує нагальна потреба виділення окремих категорій дітей та їх соціального і спеціального правового статусу, з додержанням при цьому комплексного підходу до забезпечення міжнародно-правового захисту та забезпечення прав дитини.

Українською державою ратифіковано чимало міжнародних актів з різних проблем охорони дитинства. їх зміст ретельно проаналізований (таблиця), і в контексті теми даного дослідження автор визначив в національному законодавстві комплементарні та специфічні категорії дітей, які мають право на санаторно-курортне забезпечення, оздоровлення та відпочинок.

Таблиця

Статусна характеристика категорій дітей, які мають право на санаторно-курортне забезпечення (наднаціональний вимір)

На національному рівні дітям гарантується право на санаторно-курортне забезпечення багатьма нормативно-правовим актами. У ст.7 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992 р.) визначено основні державні гарантії права на охорону здоров'я. Цим законом українська держава гарантує дітям та підліткам медичну допомогу, яка забезпечується лікувально-профілактичними й оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, лікарнями, диспансерами, санаторіями та іншими закладами охорони здоров'я, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці. Тобто цим законом держава гарантує дітям право на санаторно-курортне забезпечення. Більш того, до державних дитячих санаторіїв путівки дітям надаються безкоштовно (ст. 60). організаційний правовий санаторний курортний дитина

Проведений автором аналіз нормативно-правових актів показав, що в законодавчому полі України існує кілька документів, у змісті яких надано визначення поняття «дитина». Але всі вони розглядають дитину як об'єкт державного впливу виключно з позицій вікової характеристики. Зокрема, визначення дитини як особи віком до 18 років наведено в таких нормативно-правових актах: законах України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (1992 р.), «Про охорону дитинства» (2001 р.), «Про громадянство України» (2001 р.), наказі Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження інструкції про порядок взаємодії між Міністерством внутрішніх справ України і Адміністрацією державної прикордонної служби України з питань приймання-передавання та повернення дітей у країни постійного проживання» (2003 р.), наказі Державного комітету у справах сім'ї та молоді «Про затвердження Порядку розгляду звернень громадян та повідомлень з приводу жорсткого поводження з дітьми або реальної загрози його виникнення» (2003 р.).

Крім того, встановлено, що згідно з нормами українського законодавства перелік категорій дітей, які мають гарантоване право на санаторно-курортне забезпечення, характеризується значним розширенням правових меж порівняно з нормами міжнародного права. Більше того, основними принципами включення до цього переліку певних категорій дітей є не тільки складні соціальні проблеми чи проблеми зі здоров'ям, але й такі:

- певні статусні чи особистісні (індивідуальні) досягнення;

- громадська активність дитини;

- територіальна належність дитини (сільські жителі);

- професійна орієнтованість родини (діти працівників агропромислового комплексу).

У межах чинного законодавства України, на відміну від норм міжнародного права, межі соціального права дітей на санаторно-курортне забезпечення дозволяють застосовувати його не тільки на індивідуальному рівні, але й на рівні окремих груп, дитячих колективів тощо. Так, у Законі України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» [9] на законодавчому рівні визначено категорії дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки: діти-сироти (1), діти, позбавлені батьківського піклування (2); бездоглядні та безпритульні діти (3); діти-інваліди (4); діти, потерпілі від наслідків Чорнобильської катастрофи (5); діти, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф (6); діти з багатодітних і малозабезпечених сімей (7); діти, батьки яких загинули від нещасних випадків на виробництві або під час виконання службових обов'язків (8); діти, які перебувають на диспансерному обліку (9); талановиті та обдаровані діти - переможці міжнародних, всеукраїнських, обласних, міських, районних олімпіад, конкурсів, фестивалів, змагань, спартакіад, відмінники навчання, лідери дитячих громадських організацій (10); дитячі творчі колективи та спортивні команди (11); діти працівників агропромислового комплексу (12) та соціальної сфери села (13); діти, які потребують особливих умов для оздоровлення, діти з особливими фізичними та психічними потребами, які не можуть перебувати в закладах оздоровлення та відпочинку самостійно, потребують індивідуального догляду та створення спеціальних умов (14).

У ст.26 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» [8] визначено, що Кабінет Міністрів України через уповноважені Президентом України органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації забезпечують щорічне безоплатне оздоровлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 18 років. Рідні діти батьків- вихователів або прийомних батьків, які проживають в одній прийомній сім'ї або в одному дитячому будинку сімейного типу, також мають право на безоплатне оздоровлення до досягнення ними 18-річного віку.

Тож можна стверджувати, що функціональний зміст санаторно-курортного забезпечення стосовно дітей є значно ширшим, ніж збереження, відновлення та охорона здоров'я. Тому, беручи до уваги імплементовані в правовому полі статусні характеристики категорій дітей, у системі державного управління санаторно-курортним забезпеченням дітей доцільно виокремлювати соціально-захисний, соціально-адаптивний, лідерсько-орієнтовний та гуманізаційний підходи.

В Україні визначені стратегічні напрями розвитку системи охорони здоров'я матерів і дітей в умовах реалізації європейської стратегії ВООЗ «Здоров'я для всіх». Упродовж останніх років був прийнятий ряд важливих національних програм, які зробили значний внесок у поліпшення санаторно-курортного обслуговування дітей. Серед них Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства в Україні, Державні програми відпочинку та оздоровлення дітей, Національна програма «Діти України». У 2013 р. Міністерством охорони здоров'я України був підготовлений проект Загальнодержавної програми «Здоров'я - 2020: український вимір», у якому одним із програмних завдань підрозділу «Розвиток системи надання медичної допомоги» визначено вдосконалення реабілітаційної допомоги, зокрема вдосконалення реабілітації дітей шляхом оптимізації системи медичної, соціально-психологічної та педагогічної реабілітації дітей на ґрунті подальшого розвитку мережі реабілітаційних установ та закладів, запровадження нових форм їх діяльності тощо.

Однак, незважаючи на значну кількість законодавчих актів у сфері правового регулювання охорони здоров'я дітей, чисельні позитивні результати рішення цього питання, багато аспектів цієї державно-управлінської проблеми залишаються ще остаточно не вирішеними. Аналіз ключових показників стану здоров'я дітей дозволяє констатувати, що реальний стан залишається незадовільним. Для того щоб передбачені законодавством право на охорону здоров'я, медичну допомогу та санаторно-курортне забезпечення не були декларацією, необхідно вдосконалювати систему чинного законодавства України щодо профілактичної складової охорони здоров'я дітей, вагомою складовою якої є санаторно-курортне забезпечення. Тому абсолютно обґрунтованими заходами державно-управлінського впливу на вирішення зазначених проблем вбачається здійснення таких кроків:

- заборона в законодавчому порядку перепрофілювання і приватизації державних та комунальних дитячих санаторно- курортних закладів;

- декларування в законодавстві не тільки можливості отримання якісної, загальнодоступної, безоплатної медичної допомоги дітям та підліткам, але й закріплення конкретних обов'язків держави та посадових осіб щодо забезпечення такою допомогою тих, хто її потребує;

- здійснення першочергового забезпечення дитячих санаторно- курортних та оздоровчих закладів необхідними продуктами харчування, ліками, медичним обладнанням, що повинно бути закріплено у відповідних статтях Закону України «Про державний бюджет України»;

- використання повною мірою можливостей вітчизняних санаторіїв та лікарень щодо цілорічного лікування в них дітей. Направлення на лікування за кордон лише дітей з тяжкими формами захворювання.

Таким чином, комплексний аналіз змістовних характеристик поняття «дитина» як об'єкта державного управління у сфері санаторно-курортного забезпечення показав, що ця специфічна категорія населення в контексті реалізації завдань соціальної політики держави потребує особливої турботи та захисту. Насамперед, це пояснюється дихотомічними властивостями самого об'єкта як загального елемента соціальної системи та як специфічного елемента підсистеми соціального захисту. Наднаціональний вимір управлінських підходів до санаторно-курортного забезпечення дітей дозволяє виокремити три категорії набувачів таких послуг у межах родинно-статусного визначення (діти-сироти; діти, які залишилися без піклування батьків; особи з дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків). На національному рівні категоріальний перелік дітей, що мають право на санаторно-курортне забезпечення, є значно ширшим. Основоположними принципами включення до цього переліку певних категорій дітей є наявність складних соціальних проблем чи проблем зі здоров'ям; певні статусні чи особисті досягнення дитини; громадська активність дитини; територіальна належність дитини (сільські діти) та професійна орієнтованість родини (діти працівників агропромислового комплексу). Усе вищезазначене також дозволило сформулювати висновок про те, що в методологічному плані державне управління санаторно-курортним забезпеченням дітей в Україні здійснюється на основі соціально-захисного, соціально-адаптивного, лідерсько-орієнтовного та гуманізаційного підходів.

Список використаних джерел

1. Бідність та нерівні можливості дітей в Україні / [Черенько Л.М., Полякова С.В., Реут А.Г. таін.]; заред. Е.М. Лібанової. - К.: Ін-т демографії та соц. дослідж. НАН України; Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ); Укр. центр соц. реформ, 2009. - 288 с.

2. Державне управління охороною здоров'я в Україні: Ґенеза і перспективи розвитку / за заг. ред. М.М. Білинської, Я.Ф. Радиша. - К.: НАДУ, 2013. 424 с.

3. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко [та ін.]; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. - К.: НАДУ, 2010. 820 с.

4. Конституція України // Відом. Верховної Ради. - 1996. - №30. - Ст. 141.

5. Кривачук Л.Ф. Державна політика у сфері охорони дитинства в Україні: формування та реалізація: [монографія] / Л.Ф. Кривачук. - Л.: ЛДФА, 2012. - 480 с.

6. Основні показники інвалідності та діяльності медико-соціальних експертних комісій за 2013 рік: аналіт.-інформ. довід. / за ред. М.К. Хобзея. Д.: Роял-Принт, 2014. - 176 с.

7. Питання Уповноваженого Президента України з прав дитини: Указ Президента України

8. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: Закон України від 13 січ. 2005 р.

9. Про оздоровлення та відпочинок дітей: Закон України від 4 верес. 2008 р.

10. Тематичний словник-довідник з соціології / за ред. В.В. Кохана. Чернівці: Чернівец. нац. ун-т, 2009. - 112 с.

11. Федько О.А. Перспективи управлінського впливу на формування та збереження здоров'я населення з урахуванням ціннісно-світоглядної трансформації українського суспільства в умовах соціальної нестабільності: монографія / О.А. Федько. - К.: НАДУ, 2010. - 384 с.

12. Філософський словник / за ред. В.І. Шинкарука. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. - 800 с.

List of references

1. Bidnist ta nerivni mozhlyvosti ditei v Ukraini / [Cherenko L.M., Poliakova S.V., Reut A.H. ta in.]; za red. E. M. Libanovoi. - K.: In-t demohrafii ta sots. doslidzh. NAN Ukrainy; Dytiachyi fond OON (YuNISEF); Ukr. tsentr sots. reform, 2009. - 288 s.

2. Derzhavne upravlinnia okhoronoiu zdorovia v Ukraini: geneza i perspektyvy rozvytku / za zah. red. M.M. Bilynskoi, Ya.F. Radysha. K.: NADU, 2013. - 424 s.

3. Entsyklopedychnyi slovnyk z derzhavnoho upravlinnia /uklad.: Yu.P. Surmin, V.D. Bakumenko, A.M. Mykhnenko [ta in.]; za red. Yu.V. Kovbasiuka, V.P Troshchynskoho, Yu.P Surmina. - K.: NADU, 2010. - 820 s.

4. Konstytutsiia Ukrainy // Vidom. Verkhovnoi Rady - 1996. - №30. - St. 141.Kryvachuk L.F. Derzhavna polityka u sferi okhorony dytynstva v Ukraini: formuvannia ta realizatsiia: [monohrafiia] / L.F. Kryvachuk. - L.: LDFA, 2012. - 480 s.

5. Osnovni pokaznyky invalidnosti ta diialnosti medyko-sotsialnykh ekspertnykh komisii za 2013 rik: analit.-inform. dovid. / za red. M.K. Khobzeia. - D.: Roial-Prynt, 2014. - 176 s.

6. Pytannia Upovnovazhenoho Prezydenta Ukrainy z prav dytyny: Ukaz Prezydenta Ukrainy

7. Pro zabezpechennia orhanizatsiino-pravovykh umov sotsialnoho zakhystu ditei-syrit ta ditei, pozbavlenykh batkivskoho pikluvannia: Zakon Ukrainy vid 13 sich. 2005 r.

8. Pro ozdorovlennia ta vidpochynok ditei: Zakon Ukrainy vid 4 veres. 2008 r.

9. Tematychnyi slovnyk-dovidnyk z sotsiolohii / za red. V.V. Kokhana. - Chernivtsi: Chernivets. nats. un-t, 2009. - 112 s.

10. Fedko O.A. Perspektyvy upravlinskoho vplyvu na formuvannia ta zberezhennia zdorovia naselennia z urakhuvanniam tsinnisno-svitohliadnoi transformatsii ukrainskoho suspilstva v umovakh sotsialnoi nestabilnosti: monohrafiia / O. Fedko. - K.: NADU, 2010. - 384 s.

11. Filosofskyi slovnyk / za red. V.I. Shynkaruka. - 2-he vyd., pererob. i dop. - K.: Holov. red. URE, 1986. - 800 s.

Размещено на allbest.ru