Вплив міжнародно-правових стандартів на діяльність правоохоронних органів України щодо захисту прав людини

У міжнародно-правових актах поняття «міжнародні стандарти прав людини» використовуються досить часто як засіб політико-правової фіксації універсальної природи прав людини.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН N° 41/120 від 4 грудня 1986 року «Становлення міжнародних стандартів у сфері прав людини», вказує на існування «розгалуженої системи міжнародних стандартів у галузі прав людини, які встановлені ООН та спеціальними органами». Основу цих стандартів

Міжнародне право складають положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Резолюція визначає «керівні принципи розробки міжнародних документів у галузі прав людини», які можна розглядати дещо ширше, а саме - у якості загальних принципів, що визначають як зміст, так і шляхи формування міжнародних стандартів у галузі прав людини.

Роль України у формуванні, функціонуванні й удосконаленні всесвітньої системи заохочення та захисту прав людини найбільше виявлена ось у чому:

- Україна одна із 56 держав-членів ООН, які у 1948 р. брали участь в обговоренні й прийнятті Загальної декларації прав людини на 3-ій сесії Генеральної Асамблеї;

- Україна входила й входить до складу тих органів і установ ООН, на які покладено застосування, удосконалення чинних та проектування нових актів цієї організації щодо прав людини. Україна входить до таких спеціалізованих установ системи ООН, як Комітет з питань інформації, Спеціалізований комітет з питань тероризму, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) та його законодавчу раду, Конгрес ООН з питань запобігання злочинності та поводження з правопорушниками, ЮНЕСКО та її виконавчу раду, Міжнародна організація прав (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я, Підкомісія з попередження дискримінації і захисту прав меншин;

- Україна бере участь у декількох міжнародних органах як учасник відповідних конвенцій та угод, схвалених ООН;

- Україна в особі своїх делегацій і представників ООН, в її органах та установах підготувала лише протягом 1991-1995 р.р. майже 50 проектів резолюцій та інших документів ООН саме з прав людини ( що становить приблизно чверть усіх проектів, запропонованих Україною за цей період). І в останні роки активність України у цьому напрямку не послаблювалась;

- Україна ратифікувала низку таких актів і, тим самим, зобов'язалась усунути або не припускати невідповідність ним свого законодавства. До них належать, насамперед,

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Факультативний протокол до нього, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права;

- Україна визнала щодо себе юрисдикцію низки тих органів ООН (комітетів та ін.), котрі покликані здійснювати спостереження і контроль за станом дотримання прав людини у державах-членах цієї організації, зокрема шляхом отримання від них періодичних доповідей. Такі доповіді Україна подає, зокрема, Комітету з прав людини, Комітету з ліквідації расової дискримінації;

- Україна включила до своєї Конституції 1996 р. чимало нормативних приписів, які змістовно чи навіть текстуально відтворюють відповідні положення згаданих Пактів та інших актів ООН, які конкретизують та деталізують Загальну декларацію прав людини;

- Україна вперше в своїй історії закріпила у чинній Конституції (ст.9) правило про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України Конституція України від 28 червня 1996 року.

Проте не можна не зазначити, що позитивний вплив Загальної декларації прав людини та усієї її нормативної й інституціональної «надбудови» на стан прав людини в Україні міг би бути набагато ефективнішим, якби не деформації й недоробки, що мали місце (та й нині не виключені) у політико-юридичній практиці нашої держави Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку. Відп. Редактор Римаренко Ю.І., Кондратьєв Я.Ю., Шемшученко Ю.С. - К., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 460 с..

Діяльність міліції щодо забезпечення європейських стандартів прав людини необхідно вдосконалювати. Перш за все це обумовлено тим, що Україна, обравши шлях незалежного розвитку, проголосила як одну зі своїх найголовніших цілей побудови держави, що спиратиметься на верховенство права та демократію, де буде забезпечено принцип “держава для людини”, де права та свободи людини будуть забезпечуватись відповідно до міжнародних норм та стандартів прав людини³.

Слід зазначити, що діяльність міліції повинна бути гуманною, неупередженою і мати чітку узгодженість із законом. Компетенція міліції щодо реалізації європейських стандартів прав людини отримує прояв у різних формах її діяльності.

У грудні 1998 році «Міжнародною Амністією» у Лондоні були розроблені «Десять правозахисних стандартів для правоохоронних органів». ці стандарти засновані на стандартах ООН до правоохоронних органів кримінальних процедур та правах людини.

Перший стандарт - кожна людина має право на рівний захист закону, без дискримінації за будь-якими ознаками, особливо від насильства та загроз. Особливу увагу слід приділяти вразливим групам населення - дітям, людям похилого віку, жінкам, біженцям, переселенцям та представникам меншин.

Другий стандарт - націлює на прояв співчуття та поваги до всіх жертв злочинств, на охорону їх безпеки та приватного життя.

Третій постулат - незастосування сили, виключенням тих випадків, коли вони суворо необхідні та у мінімально необхідному обсязі.

Четвертий стандарт - націлений на уникнення застосування сили проти незаконних, але мирних зібрань. Розганяючи зібрання із застосуванням насильства, силу слід застосувати у мінімальному обсязі.

П 'ятий стандарт проголошує, що саму ж смертоносну силу слід застосувати лише там, де це абсолютно неминуче, щоб врятувати своє життя або життя інших людей.

Шостий стандарт - торкається арешту, який має здійснюватися на достатніх підставах та у відповідності із законними процедурами арешту. І тут важливо прослідкувати, щоб усі затримані незабаром після арешту отримали можливість зв'язатися із родичами та юристом, а також отримати необхідну медичну допомогу - сьомий стандарт.

³ Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика. Авторський колектив / Відп. Редактор: Ю.І. Римаренко. - К.: КНІ, 2006. - 740 с. (Людина. Суспільство. Поліція.)

Восьмий стандарт - розкривається у контексті гуманного поводження з усіма затриманими.

Стандарти передбачають не приховувати здійснення позасудових страт чи «зникнень».

Накази щодо здійснення таких дій виконанню не підлягають - дев'ятий стандарт.

Десятий стандарт наголошує на такому: про всі порушення цих основних стандартів слід повідомляти керівництво та прокуратуру. Слід робити все для того, щоб забезпечити розслідування подібних порушень Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ (відповідь на виклик XXI століття) / За ред. Ю.І. Римаренка, Я.Ю. Кондратьєва. - К.: Національна академія внутрішніх справ України. - 2003. - 292 с..

У рамках регіональних стандартів, актуальним є дослідження поняття європейських стандартів прав людини, що представляють собою визнані європейським співтовариством та закріплені в його документах юридичні норми, які включають всі природні та невід'ємні права людини, а також механізм їх гарантій, захисту та забезпечення на практиці.

Європейські стандарти базуються на конвенціях Ради Європи, головною з яких є Конвенція з прав людини 1950 року.

Термін «європейські стандарти прав людини» включає до свого складу поняття «стандарти Ради Європи». До складу останніх, у свою чергу, можна віднести «стандарти Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод».

Права та свободи, що містяться у Конвенції, - це мінімальні стандарти, які повинні бути в основі діяльності держав-учасниць у галузі дотримання прав людини Горшкова А.С. Стандарти Совета Европы по правам человека и российское законодательство. - Москва, 2001. - 16 с.. Держави-члени Ради Європи застосовують ці стандарти у своєму законодавстві та правозастосовчій практиці, проте залишається свобода вибору засобів застосування цих стандартів.

Включення міжнародних та європейських стандартів прав людини в правові системи держав, в тому числі України, здійснюється шляхом їх закріплення в Конституції держави, законах, а також через підписання, ратифікацію міжнародних угод, що містять такі норми, які набувають статусу частини правової системи, що дає можливість судовим та іншим правозастосовчим установам їх безпосередньо використовувати як частину національного права.

Висновки

Створюючи національну державну правову систему згідно з міжнародно-правовими нормами, необхідно одночасно з адаптацією вже існуючих законів приймати нові, узгоджені з міжнародним правовим полем, законодавчі акти. Роль найвищого законодавчого органу країни у цьому процесі абсолютна. Беззаперечно і те, що процес адаптації законодавства України вимагає злагодженої співпраці всіх гілок влади.

Отже, основна мета діяльності правоохоронних органів - забезпечення прав і свобод людини, які є пріоритетними соціальними цінностями нашої держави, а також забезпечити розуміння і дотримання всіма співробітниками правоохоронних органів прав і основних свобод людини.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку. Відп. редактор Римаренко Ю.І., Кондратьєв Я.Ю., Шемшученко Ю.С. К., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. 460 с.

3. Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика. Авторський колектив / Відп. редактор: Ю.І. Римаренко.К.: КНІ, 2006. 740 с. (Людина. Суспільство. Поліція.)

4. Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ (відповідь на виклик XXI століття) / За ред. Ю.І. Римаренка, Я.Ю. Кондратьєва. К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. 292 с.

5. Горшкова А.С. Стандарти Совета Европы по правам человека и российское законодательство. М., 2001. 16 с.

6. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 р. // Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку. Науково-практичний, документально-джерельний та навчально-методичний комплекс (у 3 ч.): 4.2, Ч.З (Відпов. Ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, Ю.С. Шемшученко. К.: Ін -т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. 93-122 с.

Размещено на Allbest.ru