Участь спеціаліста-психолога в юрисдикційному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Участь спеціаліста-психолога в юрисдикційному процесі

Кощинець Віктор Васильович - кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри Національної академії прокуратури України

Статья посвящена актуальным вопросам правового регулирования и роли специалиста- психолога в юрисдикционном процессе, характеристике методики его работы. В статье раскрываются различия участия специалиста психолога от других видов деятельности: экспертизы и консультации. Кроме того, подробно анализируются возможности специали- ста-психолога по проведению процессуальных действий с несовершеннолетними. Также исследованы вопросы участия специалиста психолога и в административном, гражданском и хозяйственном процессах. Сделан вывод о единых принципах работы специалиста-пси- холога в юрисдикционном процессе несмотря на неодинаковые правовые основания его привлечения в различных видах юрисдикционного процесса. Выделены отдельные направления в которых участие специалиста психолога является наиболее целесообразной.

Ключові слова: провадження, спеціаліст-психо- лог, методологія, методи, юрисдикційний процес.

Постановка проблеми

В умовах розбудови українського суспільства, трансформацій соціального та економічного розвитку, творення правової держави надзвичайно збільшується роль науки в усіх сферах життєдіяльності. Вона виступає важливим засобом забезпечення економічного розвитку країни, приведення в дію ринкових механізмів та духовних резервів українського народу, активізації людського фактора.

Значну роль у забезпеченні реформи правоохоронних органів, їх діяльності, пов'язаної із захистом інтересів і прав людини, а також у формуванні громадянського суспільства, розширенні демократичності процедури розслідування і судового розгляду кримінальних, цивільних і адміністративних справ відіграє наука.

Проте тільки юридична наука повністю забезпечити потрібними знаннями працівника-юриста не може. Таким чином, вона вимушена інтегруватися з іншими науками. Щоб забезпечити подальший розвиток системи суспільства, зміцнити й розширити демократію, самоуправління народу, юридична наука інтегрується з політологією, управлінням, соціологією, соціальною психологією; для зміцнення законності, вдосконалення системи правоохоронних органів, підвищення правової культури населення та посадових осіб юридична наука вступає у взаємозв'язок з етикою, психологією, педагогікою, медициною, технічними науками. Інтеграційні процеси юридичної науки посилюються, оскільки потрібно:

а) залучити знання інших, не юридичних наук до встановлення і розкриття сутності й форми виявлених правопорушень;

б) виявити закономірності сукупностей правопорушень як соціальне явище;

в) встановити шляхи впливу на це соціальне явище, щоб його нейтралізувати, а згодом і викоренити [10].

Психологічні науки (галузі психології) інтегруються з юридичною наукою для забезпечення всіх напрямів соціальних, економічних і політичних трансформацій в Україні.

Проте найбільшого значення психологія набуває у сфері зміцнення законності та боротьби з правопорушеннями.

Реформування діяльності правоохоронних органів, як і взагалі всього державного апарату, - це передовсім “інтелектуальна трансформація”, пошук сучасних підходів до вирішення питань, що виникають, нове оцінювання подій і фактів, більш продумане призначення мір покарання, з урахуванням нинішніх умов соціального і суспільного життя у розвитку національного законодавства.

Вказані обставини передбачають подальше залучення до процесу реформування правоохоронної і судової діяльності не тільки юридичної науки, але й психологічної. Якщо юридична наука є основною для проведення структурних і функціональних змін, то, у свою чергу, психологічна наука виступає засобом, що використовується для більш глибокого і повного вивчення врегульованих правом явищ, їх характеристик, визначення тенденцій розвитку, можливості корекції й управління ними.

Особливо великого значення психологія та психологічні знання набувають у дослідженні діяльності юристів, які здійснюють розкриття, розслідування, судовий розгляд злочинів і правопорушень. Кожний окремий злочин і правопорушення, крім загальних, мають специфічні ознаки, характерні тільки для даного окремого випадку. У цих одиничних особливостях максимально виявляються психологічні якості людини, яка вчинила злочин. Виявлення психологічних особливостей злочину досягається завдяки психологічній підготовленості юриста, який навчався у ВНЗ, інститутах вдосконалення і підвищення кваліфікації, через набуття особистого емпіричного досвіду, а також з допомогою професійних у даній сфері осіб - професіоналів-психологів. На практиці спостерігається цікава тенденція: зі зростанням психологічної підготовленості, освіти і культури юристів більш глибоко усвідомлюється сенс залучення до кримінального процесу (та й до інших видів процесу) професіональних психологів. Інакше кажучи, чітко означився розвиток двох напрямів використання психологічного знання, а саме: 1) безпосередньо самим юристом, у процесі здійснення своїх повноважень, і 2) опосередковано, шляхом залучення до юрисдикційного процесу професіонального психолога.

Така тенденція в юрисдикційному (адміністративному, цивільному, кримінальному) процесі не є специфічним юридичним явищем, а виступає своєрідним виявом більш загальної закономірності, характерної для науки і практики на сучасному етапі, зростаючою потребою залучення у практику знань, вмінь, навичок і досвіду інженерів, медиків, психологів та інших спеціалістів як експертів для розв'язання, оцінювання і дослідження проблем, що виникають. Особливість такого шляху пов'язана з тим, що через інтеграцію та диференціацію наукового знання значно зросли інформаційні потоки, збільшилася кількість вузькоспеціалізованої інформації, яка потребує опрацювання, проте вона стає все складнішою і малодоступною для практичних працівників. Тому між наукою і практикою постає певний інформаційний бар'єр, котрий можна подолати або за рахунок створення інформаційних підрозділів в установах, організаціях, на підприємствах (що нині стало нормою), або шляхом залучення спеціалістів до сфери науки і техніки, які здатні забезпечити безпосереднє застосування наукових досягнень на виробництві чи у соціальній практиці й усунути відставання у впровадженні відповідних наукових досягнень. Спеціаліст-експерт спирається на такі неформальні компоненти цілеспрямованого творчого мислення, як-от: попередній досвід, знання, інтуїція, нестандартність, глибина, оригінальність мислення, самостійність та ін.[10] .

Наприклад, у юрисдикційному процесі вживають терміни “експерт” і “спеціаліст”, а види діяльності, які вони здійснюють, - “експертиза” й “участь спеціаліста”. У теорії юрисдикційної діяльності обґрунтовують наявність ще й третьої форми використання спеціальних знань - консультації через залучення до кримінального, цивільного та адміністративного процесу консультанта визначеної спеціалізації. При цьому терміни “експертиза” і “консультація” трактуються так само, як і в науковому значенні, а “участь спеціаліста” може розглядатися як своєрідна “усічена” консультація з одночасним наданням технічної допомоги у практичному застосуванні знань, що передаються у процесі консультації. У цілому ж, у юриспруденції, як і в інших сферах науки і практики, залучення спеціального знання потрібно визначати як використання методу експертних оцінок [10].

Однак, на відміну від інших зазначених методів, цей метод застосовується не юристом, а фахівцем у галузі психології. Тобто здійснюється опосередковане вивчення особистості правопорушника.

Метод експертних оцінок застосовується у двох формах: 1) експертних оцінок по окремих аспектах психічної діяльності (її норма й патологія) правопорушника; 2) експертних оцінок ситуації правопорушення, психологічних збудників, особливостей і станів психіки, що сприяють здійсненню правопорушень.

Виступаючи в ролі фахівця, психолог працює разом з працівником юстиції й під його керівництвом. Він загалом оцінює психічний стан правопорушника, викриває очевидну симуляцію психічних захворювань і дефектів. Фахівець-психолог може давати юристу рекомендації (виходячи з вікових і психологічних особливостей, стану здоров'я правопорушника) про зміну його поведінки з метою встановлення контакту із правопорушником, методи впливу на правопорушника для того, щоб домогтися дачі ним показань і т.ін. Психолог також може рекомендувати працівникові правоохоронних органів ставити вимоги пред'явлення додаткових документів, допитати свідків детальніше по конкретних обставинах, викликати нових свідків, які допоможуть установити які-небудь особистісні особливості правопорушника або особливості його поведінки в криміногенній ситуації [2, с.73-74].

У зв'язку з вказаними способами інтеграції-диференціації наукового знання, науки і практики, комплексністю і багатогранністю об'єктів експертного дослідження іноді виникає потреба залучення до нього спеціалістів із різних галузей знань або спеціалістів однієї галузі знання, але різних наукових шкіл і течій. Такий підхід дозволяє урізноманітнити форми методу експертної оцінки і методику її застосування, отримати науково обґрунтовану консультацію чи висновки, чіткіше сформулювати варіанти вирішення ситуації, звести до мінімуму затрати часу і засобів, забезпечити колегіальність викладених версій і позицій [10].

А. С. Васильєва, С. В. Калінкін виділяють ряд напрямків, у яких найбільш важлива робота психологів:

професійна психодіагностика (психологічне діагностування кандидатів на посади суддів і осіб, які претендують на зайняття посад державної служби в судовій системі),

професійна психопрофілактика (психологічне забезпечення діяльності судді та працівників апарату суду, не пов'язаної безпосередньо з відправленням правосуддя);

психологічне забезпечення діяльності по відправленню правосуддя. По кожному з них є цілком певні перспективи. Найбільш освітлюваний напрямок роботи психологів у судовій системі - це професійна психодіагностика [3,с. 32].

Кожна людина «сама собі психолог по життю», всі ми породжуємо і використовуємо психологічне знання. Професійна юридична підготовка осіб, які здійснюють кримінальне судочинство, припускає і деякий рівень психологічної грамотності, хоча б мінімальну наукову психологічну обізнаність. Ефективному здійсненню слідчій і судовій діяльності сприяє вироблений за роки практики певний рівень психологічної майстерності, тобто вміння успішно використовувати теоретичні знання в різноманітніших практичних ситуаціях. Але в слідчій і судовій практиці бувають ситуації, коли потрібний психологічний професіоналізм-володіння всією необхідною сукупністю спеціальних психологічних знань, навичок, умінь [14, с.23].

Фахівці відзначають, що ефективність діяльності по відправленню правосуддя могла б істотно зрости, якби судді враховували психологічні особливості осіб, що беруть участь у справі [16].

Для досягнення даної мети психолог міг би проводити як групові заняття з суддями, так і індивідуальні консультації, на основі аналізу поведінки конкретного судді у реальному процесі. Хотілося б відзначити, що перспектива роботи психологів у судовій системі найширша, але на жаль, даний інститут ще знаходиться у процесі становлення. Причини цього не тільки в недостатньо чіткому усвідомленні всіх можливостей, які дає правосуддю психологія, а й у відсутності відповідних фахівців. На жаль, у даний час у нас відсутні навчальні заклади, які б давали освіту відповідної спрямованості. Прийом звичайних психологів у судову систему може призвести до того, що судді розчаруються в перших, які, у свою чергу, опинившись кинутими в це особливе середовище, найчастіше просто не зможуть зрозуміти своїх завдань і докладати зусиль, до того ж, зовсім не маючи юридичних знань, вони будуть відштовхуватись професійними юристами, так як дана зчіпка буде виглядати як лебідь, рак і щука з відомої байки [3. с. 34]

Тому необхідно звернути увагу на досвід інших держав, де «у відповідності зі спеціальними університетськими програмами освіти у сфері юридичної психології та судової психології щорічно випускаються сотні психологів, що спеціалізуються на кваліфікації, яка сприяє допомозі суддівському корпусу» [1, с.11].

В Україні проблему залучення фахівців- психологів із метою використання психологічних знань на різних рівнях юрисдикційної діяльності найбільш плідно розробляє - М. В. Костицький [8;9; 7].

Участь спеціаліста - процесуальна форма використання знань обізнаної особи, яка полягає у сприянні суду у виявленні і закріпленні доказів, зверненні їх уваги на психологічно значущі обставини, наданні пояснень зі спеціальних питань, що виникають при проведенні процесуальних дій, у збиранні необхідних матеріалів та допомозі при складанні процесуальних документів [4, с. 89].

М. В. Костицький стверджує, що при проведенні будь-яких слідчих та судових дій можлива участь психолога. Мета таких дій - отримання доказової інформації шляхом дослідження об'єктів, які є значною мірою результатом діяльності правопорушника і можуть піддаватися психологічному аналізу [7, с. 23].

Участь спеціаліста передбачена не тільки в кримінальному процесі, але і в цивільному та адміністративному, а також у Законі України „Про виконавче провадження”.

Так, зокрема, стаття 54 Цивільного процесуального кодексу України передбачає участь спеціаліста під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. У ч.4 ст.54 цього кодексу зазначається, що допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань [19].

У Кодексі адміністративного судочинства України, зокрема у ч.4.ст.67 передбачено участь спеціаліста в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання допомоги неправового характеру [6].

Статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено участь експертів, спеціалістів та суб'єктів оціночної діяльності-суб'єктів господарювання у виконавчому провадженні. Зокрема, у ч.1 ст.13 зазначено, що для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста ( у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання [5].

Т. В. Сахнова пропонує відмежовувати проведення експертизи від участі спеціаліста за наступними ознаками: різниця в процесуальних функціях (головне для експерта - добути нову інформацію (доказ) в ході дослідження, а для спеціаліста - допомогти в здійсненні конкретної процесуальної дії, надати інформацію довідкового чи емпіричного характеру, що не потребує проведення дослідження); спеціаліст не проводить спеціального дослідження, спрямованого на встановлення нових фактів, до цього не відомих суду; результатом діяльності експерта є надання висновку, який є джерелом доказів, а результати діяльності спеціаліста можуть бути різними: при сприянні суду в здійсненні процесуальної дії вони доказового значення не мають і не опосередковуються в окремому акті - висновку спеціаліста; пояснення спеціаліста довідкового чи емпіричного характеру, які надаються в письмовій формі, мають доказове значення і можуть використовуватися судом як доказ [17, с.61].

Спеціаліст у кримінальному процесі є суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності, який володіє певною процесуальною правосуб'єктністю і виконує на базі своїх професійних знань офіційну функцію допомоги і сприяння слідчому та суду під їхнім керівництво і контролем [9, С. 29].

В. В. Нагаєв, писав, що при розгляді кримінальної справи в суді можуть виникнути питання, вирішення яких через їхню вузьку спеціалізацію і неправовий характер може виявитися не під силу слідчому й суду. У таких випадках залучаються інші учасники кримінального процесу - особи, які володіють спеціальними знаннями, достатніми для кваліфікованого розв'язання виниклої проблеми, а саме - експерти, спеціалісти, консультанти [15].

Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

У Кримінальному процесуальному кодексі України прямо зазначено про можливість залучення спеціалістів під час досудо- вого розслідування - при пред'явленні особи для впізнання (ст. 228, психолог), обшуку (ст. 236), огляді (ст. 237), слідчому експерименті - (ст. 240), отриманні зразків для експертизи (ст. 245), огляді і виїмки кореспонденції - (ст. 262), дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів (ст. 266), а також під час судового провадження - для дослідження речових доказів (ст. 357), документів (ст. 358), звуко- і відеозаписів (ст. 359), огляду місця події (ст. 361). У всіх вказаних нормах функцією спеціаліста є допомога в збиранні та дослідженні доказів. Звернемо увагу на те, що, крім відображення в протоколах процесуальних дій процедури й результатів роботи спеціаліста, він може давати письмові пояснення, які є додатками до протоколів (ст. 105). Якщо в протоколі фіксуються наочні, очевидні дані, що сприймали всі учасники слідчої дії, то в поясненнях, на наш погляд, повинні вказуватися не тільки особливості використання технічних засобів, але й умовиводи спеціаліста, винесені за результати попередніх досліджень, зроблених на місці проведення слідчої дії.

Крім збирання та дослідження доказів, спеціаліст може надати допомогу в оцінці доказів. Так, вперше введена норма - «Консультації та роз'яснення спеціаліста» (ст. 360), згідно з якою спеціаліст дає усні консультації або письмові пояснення при дослідженні доказів у суді. Консультації (усні пояснення, рекомендації) стосуються, як правило, можливості використання певних технічних засобів для виявлення слідів злочину, можливостей судових експертиз, формулюванню питань експерту та ін. Консультації відіграють велику роль при оцінці висновків судових експертів, оскільки для встановлення наукової обґрунтованості експертних досліджень потрібні спеціальні знання. Зазначимо, що ні письмові, ні усні пояснення (консультації, роз'яснення) спеціаліста законом не відносяться до джерел доказів (ч. 8 ст. 95). Вважаємо, що одержання консультацій та роз'яснень спеціаліста повинно здійснюватися й під час досудового розслідування [20, с.405 ].

Стаття 71 Кримінального процесуального кодексу України прямо не передбачає необхідності виклику до суду спеціаліста психолога, однак і не містить обмежень із приводу того, яких саме спеціалістів необхідно викликати до суду. Тому в разі виклику до суду спе- ціаліста-психолога належить керуватись загальними нормами, що передбачають участь спеціаліста у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 71 Кримінального процесуального кодексу України спеціаліст-пси- холог має право: 1) ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду; 2) користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням; 3) звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила або суду на характерні обставини чи особливості речей і документів; 4) знайомитися з протоколами процесуальних дій, у яких він брав участь, і подавати до них зауваження;-

одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов'язаних із його залученням до кримінального провадження;

заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом.

Також до спеціаліста-психолога висуваються і певні зобов'язання: 1) прибути за викликом до слідчого, прокурора, суду і мати при собі необхідне технічне обладнання, пристрої та прилади; 2) виконувати вказівки сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду та давати пояснення з поставлених запитань; 3) не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього і які стали відомі спеціалісту у зв'язку з виконанням його обов'язків; 4) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених процесуальним законом.

Кримінальний процесуальний кодекс України не обмежує кола процесуальних дій, у провадженні яких може брати участь спеціаліст. Спеціаліст може бути залучений у випадках, якщо є необхідність використати спеціальні знання та навички застосування технічних або інших засобів при провадженні процесуальної дії. З цього правила є лише деякі винятки: 1) при огляді трупа і судово- медичному освідуванні особи обов'язкова участь судово-медичного експерта або лікаря (ч. 1 ст. 238, ч. 2 ст. 241 КПК); 2) при огляді трупа, пов'язаного з ексгумацією, обов'язкова присутність судово-медичного експерта (ч. 2 ст. 239 КПК); 3) допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності педагога або психолога, а за необхідності - лікаря (ч. 1 ст. 226 КПК); 4) якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, на його допиті забезпечується участь педагога чи психолога, а в разі необхідності - лікаря (ч. 1 ст. 491 КПК) [12].

Наведений вище аналіз законодавчого врегулювання участі спеціалістів, педагогів і лікарів у розслідуванні та судовому розгляді справи, у яких беруть участь неповнолітні свідки, потерпілі, обвинувачені й підсудні і доктринального тлумачення цих норм закону дозволяє зробити висновок про те, що ці особи беруть участь як спеціалісти з недопустимо широкими повноваженнями. Вони залучаються для вивчення розвитку, здібностей неповнолітніх; мають висловлювати погляди з приводу психологічних особливостей цих осіб. Сама участь названих спеціалістів пов'язана з особливим психологічним статусом неповнолітнього. На думку автора, участь спеціалістів, педагогів, лікарів у допиті неповнолітнього обвинуваченого і свідка, безумовно, необхідна. Для правильного застосування спеціальних знань на практиці, підвищення ефективності їх використання доцільно було б провести розмежування компетенції педагогів і лікарів, які залучаються до процесуальних дій. Критерієм такого розмежування має бути предмет науки, професіоналами якої є ці особи. Так, педагогіка - це наука і практика про закономірності виховання, навчання й освіту. Виховання полягає у формуванні особистості, розвитку і навчанні в особи позитивних соціальних якостей, нейтралізації й ослабленню негативних впливів. Навчання - це сторона виховання, що полягає в оволодінні системою наукових і культурних цінностей, накопичених людством; навчання є процесом освіти, що здійснюється в межах визначеної організації під керівництвом спеціально підготовленої особи (вчителя, вихователя, керівника та ін.), це - двосторонній процес, який втілює в себе діяльність педагогів (викладачів) і діяльність учня. Спільна діяльність педагога й учня спрямована на озброєння останнього знаннями, вміннями і навиками, всестороннім розвитком їх пізнавальних і творчих особливостей. Тому участь педагога у кримінальному судочинстві повинна мати у своєму змісті надання допомоги суду у встановленні контакту з неповнолітніми підсудними, свідками і потерпілими з врахуванням особливостей їх виховання, навчання, освіти. Одночасно участь педагога сама є виховним за своїм характером фактором. Вона позитивно впливає на неповнолітнього, стимулює наявні позитивні якості чи сприяє їх напрацюванню, навчанню. З іншого боку, участь педагога має пом'якшену функцію, трансформує можливий, необов'язково негативний - просто вплив - місця (приміщення суду), самої особи чи осіб, які здійснюють процесуальні дії, обстановки судового розгляду. Тут важливе (першочергове) значення має не стільки володіння спеціальними педагогічними знаннями, скільки наявність педагогічних навиків контактування з неповнолітніми визначеного віку, вміння знаходити з ними комунікативні зв'язки, входити у довіру та ін. Коли йдеться про допит неповнолітнього свідка, то бажаною є участь педагога, який йому відомий (вихователь, класний керівник та ін.) [13].

Така рекомендація не може застосовуватись, коли допитується неповнолітній обвинувачений. З одного боку, це пов'язано з тим, що вказані педагоги несуть моральну відповідальність за поведінку свого вихованця і це не може не відобразитися на їх позиції відносно неповнолітнього, з другого, сам неповнолітній може бути у конфлікті з педагогом, може стидатися його, відчувати свою вину, озлоблюватися і т.д.

У зв'язку із викладеним слід переглянути існуючі законодавчі положення про участь спеціаліста під час допиту неповнолітнього свідка, потерпілого, підсудного. Норма закону, офіційне і доктринальне тлумачення, практика застосування норм про участь спеціалістів і приведення логічних суджень приводять до єдиного висновку: спеціаліст (педагог, психіатр, психолог) має виконувати такі дії (функції), характер і зміст яких розробляється психологією. Таким чином, виконувати ці функції може і має тільки відповідний спеціаліст-психолог. Можливо, це має бути спеціаліст у галузі дитячої чи педагогічної психології, якщо немає об'єктивних причин про наявних чи перенесених неповнолітніми психічних чи соматичних захворювань. За наявності таких захворювань має залучатися спеціаліст у галузі медичної психології чи патопсихології. Педагог і лікар можуть запрошуватися паралельно з психологами. Без участі психолога, залучення педагога і лікаря виглядає формальністю та малоефективною дією. У нинішніх реаліях йдеться про виконання функцій спеціаліста-психолога особою, яка має незначну, або тільки емпіричну психологічну підготовку. Можлива і комісійна участь, поряд із психологом, лікаря і педагога, які вирішують ряд суміжних питань відносно неповнолітнього, котрий переніс чи страждає нервовими психічними, соматичними захворюваннями, чи педагогічно запущеного неповнолітнього. У зв'язку з цим бажаним є внесення в чинне законодавство змін, що передбачають участь спеціаліста- психолога під час проведення не тільки допиту, але й інших слідчих дій за участю неповнолітнього. У підзаконних актах та при офіційному тлумаченні варто б звернути увагу суддів, прокурорів і слідчих на можливість залучення як спеціалістів психологів під час проведення інших процесуальних дій, коли потрібним буде глибинне знання психології, або якщо на це вказують якісь особливості поведінки осіб, відносно яких здійснюються процесуальні дії.

Як же розмежувати випадки, коли для вирішення питань, що виникають у ході провадження у кримінальній справі, цілком достатні психологічні знання, якими володіють слідчий, прокурор, суддя, а коли відповіді на ці питання вимагають спеціальних психологічних знань, якими володіють тільки психологи-професіонали? Оскільки Кримінальний процесуальний кодекс України чітко визначає тільки один випадок запрошення пси- хологів-професіоналів (допит неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених, підсудних), у всіх інших випадках необхідність використання їх допомоги визначається особою, що здійснює провадження у справі, на власний розсуд. І це буде результат, насамперед, своїх можливостей - здорового глузду і професійних знань, у яких психологічне знання так чи інакше представлено. У принципі це правильно, але важливо враховувати наступне. Так як певні психологічні знання завжди «супроводжують по життю», особливо осіб, що розслідують та розглядають кримінальні справи, то й у них може скластися ілюзія достатності цих знань на всі випадки життя. А чи так це насправді? По-перше, ці самі випадки життя (предкрімінальні, кримінальні, посткрімінальні, слідчі та судові ситуації) відрізняються один від одного, по- своєму унікальні. По-друге, у різних людей, нехай навіть представників однієї професії, все-таки різні власні можливості в плані користування психологічним знанням - різний рівень психологічної майстерності. По-третє, корисно пам'ятати, що психологічне знання, придбане за життя, перевірено на достовірність тільки особистими переживаннями. І, по-четверте, слід мати на увазі, що побутова психологічна практика ґрунтується на випадкових властивостях людини, що виявляються в ситуації взаємодії, тоді як професійна психологічна практика орієнтована на істотні властивості людини. Отже, питання про доцільність залучення у кримінально-процесуальну діяльність психологів-професіоналів має вирішуватися з урахуванням поєднання факторів, як мінімум, троякого роду:

а) власних можливостей осіб, які ведуть процес у справі, самостійно вирішувати питання, що вимагають психологічних знань, на базі своїх професійних пізнань і здорового глузду,

б) кримінальних слідчих, судових ситуацій;

в) можливостей, якими володіє психолог- професіонал і які можна використовувати в кримінально-процесуальній діяльності.

Що відрізняє психолога-професіонала від фахівців іншої професійної спрямованості? Безумовно, більш значний обсяг спеціальних психологічних знань, але головне, навички професійного психологічного мислення, вміння оперувати притаманними йому поняттями і категоріями. Психологічне мислення дозволяє проникнути в глибинні процеси, що відбуваються у психічній діяльності особистості, аналізувати і оцінювати взаємодію складних психологічних феноменів з урахуванням їх системного, цілісного характеру, розкривати внутрішні причини дій і вчинків реальних людей з неповторними індивідуальними особливостями. Беручи участь у правозастосовчій діяльності, психолог здійснює, в першу чергу, психологічний аналіз ситуацій, що складаються, тобто розбирається в самих ситуаціях, в поведінці учасників дій в цих ситуаціях і шукає відповіді на проблеми, що виникають з точки зору психологічних законів, які він знає як професіонал. Спеціальні психологічні знання не можна ідентифікувати з професійними знаннями слідчого, прокурора, судді, оскільки вони невіддільні від базової психологічної науки. Використання досягнень психологічної науки і практики в кримінальному процесі має і деякі обмеження [14, с. 25].

Одним з них може виступати низький рівень психологічної підготовленості слідчих, прокурорів, суддів, що не дозволяє їм оцінити наявні можливості. Інше обмеження пов'язане з тим, що в сучасній науковій психології існують різні теорії та концепції, які не цілком узгоджуються із загальними уявленнями про людину, наявними у вітчизняному кримінальному праві, зокрема психологічне трактування глибинних несвідомих механізмів злочинних дій. Науково обґрунтовані теорії та методи в одній галузі прикладної психології (наприклад, психоаналіз в психотерапії) не завжди може бути адекватно застосованій в іншій. Отже, використовувані психологом в слідчо-судовій практиці наукові положення і методи повинні бути апробовані в цій практиці [14, с. 26].

Отже, участь психолога в кримінальному процесі - це діяльність, яка здійснюється:

а) психологом-професіоналом (а не ким- небудь іншим);

б) психологічними засобами (шляхом використання спеціальних психологічних знань, навичок і умінь) на основі новітніх досягнень психологічної науки і практики;

в) у рамках кримінально-процесуальної діяльності, заснованої на законі, і за рішенням суду, прокурора, слідчого, дізнавача (ініціатива про це може результатом також від підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, його представника);

д) допоміжне щодо діяльності органів досудового та судового провадження (нездійснення провадження у справі, а участь у ньому, виконання певної частини, ролі);

г) для сприяння досягненню істини у справі, повазі і дотриманню прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі [14, с.27].

Участь психолога в кримінальному процесі дозволяє спертися на психологічну науку при дослідженні та оцінці злочинної поведінки людини. Мова не йде про покладання обов'язків юристів на психологів, у заміні одних іншими. Кожен повинен діяти від свого імені, в рамках своєї професії, своїми специфічними засобами. Така взаємодія дозволяє особам, що здійснюють кримінальне судочинство, поглянути на власну роботу з боку, «свіжим», нестандартним поглядом [18, с.146].

Психолог може «побачити» невидимі слідчому обставини, тому що він «дивиться» по-іншому. Їх дії не взаємозамінні, а взаємодоповнюючі, а потім повинні бути скоординованими [14, с. 27].

Беручи участь у слідчих та судових діях , психолог допомагає слідчому (суду) отримати, правильно зафіксувати і оцінити інформацію, що витікає від підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка, виробити з урахуванням психічного стану, особистісних особливостей особи оптимальні умови для його допиту, проведення з ним очної ставки, інших слідчих і судових дій. Психолог може звернути увагу особи, яка провадить ці дії, на ті чи інші прояви психіки, відображені в слідах злочину або виражаються в поведінці, одязі, в іншому вигляді, розшифрувати і пояснити їх, а також при необхідності допомогти зняти зайве психічне напруження, що зберігається у потерпілого або свідка-очевидця [14, с. 30].

Таким чином, напрямками участі психолога в кримінальному процесі можна назвати види його діяльності у сфері кримінального судочинства, які визначаються характером питань, що виникають при провадженні у кримінальній справі і вимагають для свого вирішення сприяння обізнаних у психології осіб. Теоретично до них можуть бути віднесені будь-які питання психологічного змісту, значущі для доказування. Повністю їх перерахувати практично неможливо. Можна позначити найбільш типові запитання, що виникають при провадженні у тієї чи іншої категорії справ. Категорія справи, у свою чергу, визначається характером злочинної події, що сталася, та особливостями осіб, задіяних у ній. Специфічність подібних запитань може вимагати певної спеціалізації психолога. Для складання психологічних портретів невідомих злочинців у ході розслідування серійних вбивств на сексуальному гранті або зґвалтувань може бути необхідною спеціалізація психолога в області патопсихології, що вивчає закономірності розладу психічної діяльності і властивостей особистості в зіставленні з закономірностями формування і протікання психічних процесів у нормі.

Для сприяння при розслідуванні злочинів, скоєних злочинними угрупованнями, буває необхідна спеціалізація в галузі соціальної психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, зумовлені їх включенням до соціальної (асоціальної) групи, а також психологічні характеристики самих цих груп. Специфіка питань, що вирішуються в ході провадження у справах про злочини неповнолітніх, вимагає спеціалізації в області вікової (дитячої та юнацької) психології, що вивчає вікову динаміку психіки, закономірності психічного розвитку в різні періоди життя. Спеціалізація, обсяг спеціальних знань психолога залежать також від форми його участі в кримінальному судочинстві. Обсяг спеціальних знань спеціаліста-психолога повинен включати теоретичні та методичні знання в галузі загальної, вікової, клінічної, соціальної психології, знання основ судової психіатрії. Участь в інших формах можлива з боку психолога однієї, більш вузької, спеціалізації, обумовленої специфікою конкретної кримінальної справи [14, с.35-36].

Висновки

Незважаючи на неоднакові правові підстави залучення спеціаліста-психолога до різних видів юрисдикційного процесу, принципи його роботи залишаються однаковими. При цьому участь спеціаліста-психолога є доцільною в наступних напрямках:

професійна психодіагностика (психологічне діагностування учасників юрисдикційного процесу),

професійна психопрофілактика (психологічне забезпечення діяльності судді та працівників апарату суду, не пов'язаної безпосередньо з відправленням правосуддя);

психологічне забезпечення діяльності по відправленню правосуддя.

Література

спеціаліст юрисдикційний психолог процесуальний

Алиэскеров М. А. О психологическом обеспечении деятельности судов / М. А. Алиэскеров, В. Ф. Енгалычев // Российский судья.- 2004. - № 5. - С. 11 - 12.

Бочелюк В. Й. Юридична психологія : навч. посіб. / Бочелюк В. Й.- К. : Центр учбової літератури, 2010. -- 336 с.

Васильева А. С. Об организации работы психолога в суде / А. С. Васильева, С. В. Калин- кин // Российский судья. - 2006. - № 11. - С. 3134.

Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве (Методологические вопросы) : монографія / В. И. Гончаренко- К. : Вища шк. 1980. - 114 с.

Закон України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-Х^-ВР // Відомості Верховної Ради. - Із змінами від 04 листопада 2011 р.

Кодекс адміністративного судочинства України : за станом на 1 лип.2006 р. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. -116 с.

Костицкий М. В. Судебно-психологическая экспертиза / М. В. Костицкий - Львов : Выща шк., 1987. - 141 с.

Костицький М. В. Використання спеціальних психологічних знань у радянському кримінальному процесі / М. В. Костецький - К.

: НМК ВО, 1990. - 87 c.

Костицький М. В. Злочин можна попередити / М. В. Костицький - К. : Знання, 1989. - 48 с.

Костицький М. В. Про метод експертних психологічних оцінок / М. В. Костицький, М. І. Луцький, А. І. Луцький // Юридична психологія та педагогіка. - 2008. - № 2.

Костицький М. В. Філософські та психологічні проблеми юриспруденції : вибрані наукові праці / М. В. Костицький - Чернівці : Рута, 2008 - 560 с.

Кримінальний процесуальний кодекс України : за станом на 13 квіт. 2012 / Закон і Бізнес № 22 (1061). - Офіц. вид.- К., 2012. - 320

Луцький А. І. Спеціаліст-психолог у кримінальному судочинстві / А. І. Луцький // Юридична психологія та педагогіка. - 2008. - № 2.

Размещено на Allbest.ru