Конфліктні кримінально-правові відносини

Г.О. Усатий

Рассматриваются проблемные вопросы сущности уголовно-правового конфликта через призму исследования содержания и функций конфликтных по своей природе уголовно-правовых отношений, возникающих в связи с установлением уголовно-правового запрета.

Usatyy G.A. Conflict of Criminal Legal Relations

It was deals with the problematic issue of the nature of criminal law conflict through the prism of the research content and functions of conflict in their nature criminal law relationships arising in connection with the establishment of criminal law prohibitions.

кримінальний правовий конфлікт

Розкрити сутність кримінально-правового конфлікту не можливо без ретельного дослідження змісту та функцій конфліктних за своєю природою кримінально-правових відносин, що виникають у зв'язку із встановленням кримінально-правової заборони.

У статті 1 Конституції України законодавець чітко зазначає: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», тому цілком природно, що за сучасних умов формат відносин «держава - правопорушник (злочинець)» повинен будуватися лише в межах чітко визначеного механізму правового регулювання. При цьому, держава є єдиною владно-охоронною інстанцією, а тому аксіоматичним виглядає положення про те, що саме вона уповноважена суспільством покладати передбачені законом вид і міру обов'язку особи, що вчинила злочин, потерпати від примусового державно-владного позбавленім чи обмеження благ психологічного, організаційного або майнового характеру у правовідносинах, що виникають між такою особою і державою із факту кримінального правопорушення.

Зазвичай, поняття механізму правового регулювання визначається з позицій уявлень про нього як про сукупність правових засобів. Зокрема, за думкою В.М. Хропанюка, «механізм правового регулювання - це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється впорядкованість суспільних відносин у відповідності з цілями та задачами правової держави» [1, с.341-342]. По суті подібне визначення пропонує О.Ф. Черданцев, який вважає, що «механізм правового регулювання - це взяті у єдності і взаємодії правові засоби, за допомогою яких і здійснюється правове регулювання» [2, с.З50]; його, в свою чергу підтримує Р.Т. Мухаєв, що розглядає «механізм правового регулювання як систему юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання» [3, с.453].

Перелічені визначення акцентують увагу на інструментальному аспекті проблеми, залишаючи поза увагою інші її складові. Разом із тим, слушною є точка зору В.М. Сирих, що справедливо зазначає - «вивчення будови механізму на рівні складових його частин є неповним» [4, с.146]. Більше того, не можна обмежувати структуру механізму правового регулювання до простої сукупності правових засобів (інструментів) регулятивної діяльності. На наш погляд, разом з інструментальною складовою будь-який механізм вміщує суб'єктний склад, взаємозв'язки і взаємодії, що забезпечують дієвість механізму, а також відносини, що виникають у процесі практичного втілення правових приписів.

Таким чином, розділяючи бачення Р.А. Ромашова, зазначимо, що у межах механізму правового регулювання умовно можна виокремити наступні структурні компоненти: інструментальний склад (сукупність правових засобів, методів і способів, за допомогою яких правове регулювання може здійснюватись, формалізовані процедури (технології), що закріплюють параметри регулятивної діяльності, а також результати правового впливу на відповідні суспільні відносини, що знайшли своє формально-юридичне закріплення; суб'єктний склад (сукупність індивідуальних і колективних суб'єктів, залучених до процесу правового регулювання); функціональна складова (взаємозв'язки і взаємодії, що об'єднують статичні елементи механізму правового регулювання та правовідносини, які характеризують механізм у динаміці його дії) [5, с.227-228].

Саме останній компонент - кримінально-правові відносини (їх зміст, юридична природа, значення), які мають конфліктний характер, у поєднанні з механізмом їх функціонування потребують належного вивчення та переосмислення. У різний час проблемі відносин у кримінальному праві присвячували свої дослідження і вітчизняні, і зарубіжні вчені-правники, серед яких: З.А. Астеміров, Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Б.Т. Базилєв, Я.М. Брайнін, В.О. Глушков, І.М. Даньшин, В.О. Єлеонський, С.І. Зельдов, М.П. Карпушин, В.І. Курляндський, І.Я. Козаченко, Н.М. Кропачов М.М., Н.С. Лейкіна, А.І. Марцев, Ю.Б. Мельникова, І.С. Ной, М.О. Огурцов, М.І. Панов, А.А. Піонтковський, В.С. Прохоров, А.Л. Рівлін, О.І. Санталов, В.Г. Смирнов, М.С. Строгович, М.О. Стручков, О.М. Таргабаєв, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, Чистяков, І.І. Чугунников, М.Д. Ша- ргородський, П.С. Елькінд, та інші.

Але все ж таки, доводиться констатувати той факт, що на сьогодні вітчизняними правниками не розроблено єдиної теорії конфліктних кримінально-правових відносин, хоча ця проблематика завжди була у полі зору вітчизняних криміналістів і має фундаментально-прикладний характер, а тому має реальні перспективи для подальшого використання у правозастосовній практиці.

Зокрема, Ю.В. Баулін у монографії справедливо зазначає, що «не досягнуто єдності у розумінні самого поняття «кримінально-правові відносини», їх змісту, видів, моменту виникнення і припинення тощо. Втім, визначеність у цих проблемах має важливе значення для застосування кримінального закону як у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності (тим більше, що деякі криміналісти ототожнюють кримінальну відповідальність і кримінальні правовідносини), так і у разі звільнення особи від такої відповідальності» [6, с.36].

До цього додамо, що належний аналіз вищезазначених питань дозволить максимально повно та об'єктивно визначити межі конфліктних кримінально-правових відносин між державою та особою, що вчинила злочин, ролі та місця кримінальних правовідносин у механізмі реалізації кримінальної відповідальності, впорядкує правові рішення правозастосувачів стосовно кваліфікації злочинів, з подальшим обранням та застосуванням відповідних (належних, диференційованих) заходів впливу з арсеналу кримінальної відповідальності стосовно осіб, які їх вчинили тощо.

На противагу зазначимо, що загальною теорією права, на відміну від галузевої науки кримінального права, доволі ретельно розроблено фундаментальні положення вчення про правовідносини. Саме тому, на нашу думку, екстраполяція основних положень про правовідносини та підходів з загальної теорії права лише збагатить сучасні кримінально-правові дослідження.

Виходячи з доктринального тлумачення правовідносин, зазначимо, що з'ясування змісту та сенсу поняття, яке нами аналізується, здійснюється дослідниками у різний спосіб.

Зокрема, у вітчизняній юридичній енциклопедії поняття «правові відносини» доволі лаконічно визначається як «суспільні відносини, які регулюються правом» [7, с.44]. Натомість, одні теоретики права стверджують, що «правові відносини - це частина суспільних відносин, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і обов'язків» [8, с.ЗІб], інші, конкретизуючи, зазначають - «це врегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між суб'єктами - правомочними (носіями суб'єктивних прав) і зобов'язаними (носіями обов'язків)» [9, с.389], або ж «суспільне відношення у якому сторони пов'язані між собою суб'єктивними правами і обов'язками, що закріплені в правових нормах і забезпечені системою державних гарантій і заходів юридичної відповідальності» [10, с.105].

Окремі криміналісти [П, с.196-197], узагальнивши розмаїття поглядів у юридичній літературі стосовно досліджуваної проблеми зазначають, що «різні підходи вчених саме до проблеми зв'язків між індивідами та їх поведінки у межах суспільних відносин призвели до появи нових визначень правовідносин у загальній теорії права, суть яких полягає у визначенні правовідносинами:

1) виникаючої на основі норм права юридичної форми, що переводить їхні розпорядження в площину індивідуалізованих зв'язків і таким шляхом бере участь у регулюванні суспільних відносин. При цьому підході правовідносини перебувають поза регульованими відносинами, є якоюсь проміжною формою між ними і нормою права, і тільки умовно можна вважати їх особливими суспільними відносинами, припускаючи під останніми не актуальні суспільні відносини, а лише ту форму спілкування, яка склалася внаслідок історичної життєдіяльності людей і відтворена у відповідній нормі права. Отже, правовідносини мають суто юридичний зміст, яким виступають виникаючі права, свободи та обов'язки, а їх безпосереднім об'єктом слугують суспільні відносини, що підлягають впливу в цілому;

2) самих регульованих правом суспільних відносин, узятих лише в їх юридичній формі. Із цієї позиції правовідносинами стають безпосередньо суспільні відносини, що організуються, однак вони зводяться до індивідуалізованих форм поведінки, єдиним (причому суто юридичним) їх змістом слугують ті ж права, свободи та обов'язки, але об'єктом логічно стає фактична поведінка їх учасників, що вже здійснюється в межах даних відносин;

3) самих суспільних відносин, що впорядковуються правом, які беруться у вигляді реальної поведінки людей (їх спільнот) і мають назву фактичних відносин. При цьому підході роль правовідносин по суті виконують регульовані суспільні відносини, настають за вираженою у вигляді прав, свобод і обов'язків юридичною формою, вичерпуються початим відповідно до них реальним волевиявленням. Змістом правовідносин визнається реальна поведінка, а його безпосереднім об'єктом - ті матеріальні й духовні блага, заради досягнення яких вона здійснюється;

4) самих регульованих суспільних відносин, представлених в єдності їх юридичної форми та фактичного змісту. З цієї точки зору завдяки впливу права властивості правовідносин набувають будь-які життєві відносин, що впорядковуються ним, у цілому, включаючи сюди їх юридичну форму у вигляді прав, свобод і обов'язків і реальну поведінку, що погоджується з ними. Відповідно правовідносини мають подвійний зміст, який юридично виражається в зазначеній формі, фактично - у правомірній або поведінці, що спеціально заохочується; вони цілком спрямовані на досягнення певних матеріальних або духовних благ, які виступають як їх безпосередній об'єкт;

5) одночасно як індивідуалізованої юридичної форми поведінки, так і «фактичних відносин», що впорядковуються за її допомогою, конструюючи тим самим два паралельні поняття: «правовідносини-моделі» і «правовідносини-відносини». У першому із цих понять концентрується те, що мається на увазі під правовідносинами при трактуванні їх як юридичної форми переведенім розпоряджень права в площину індивідуалізованих зв'язків, у іншому - те, що пов'язане з поясненням їх суті через реальну фактичну поведінку» [12, с.271-272].

Тобто, вищезазначений аналіз переконує - в узагальненому вигляді найбільш поширеним серед сучасних правників залишається традиційно усталене розуміння правовідносин, як урегульованих нормами права суспільних відносин, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що охороняються і гарантуються державою.

Розглянувши розмаїття думок, ідей та поглядів теоретиків права, серед ознак і особливостей правовідносин виділимо лише наступні [13, с.228-229; 14]:

- по-перше, правовідносини являють собою особливий різновид суспільних відносин, які виникають лише у людському середовищі. Опосередковуючи економічні, політичні, соціальні та інші суспільні відносини, правовідносини слугують юридичною формою взаємодії між учасниками цих відносин. При цьому врегульовані нормами права економічні, політичні та інші суспільні відносини не втрачають своєї природи і характеру свої якостей та особливостей. Вони лише набувають нового виду (різновиду), нової форми - форми правовідносин;

- по-друге, правові відносини формуються на основі правових норм, в яких відображається і закріплюється державна воля (у відповідності з уявою про можливу, обов'язкову і неприпустиму поведінку). Адже саме правова норма дає імпульс правовим відносинам і стає передумовою їх утворення. Багато суспільних відносин регламентуються за допомогою норм, що містяться у звичаях, традиціях, правилах, актах різних громадських організацій, однак характер і форму правовідносин вони можуть набути тільки у зв'язку з їх урегулюванням нормами права. З одного боку, норма права покладає обов'язки на людину, а з іншого, - надає їм відповідні права. У основному постулаті права зазначається - «немає прав без обов'язків і немає обов'язків без прав». Таким чином, саме правові відносини пов'язують суб'єктів, що беруть участь у суспільних відносинах. В свою чергу, юридичний зв'язок між суб'єктами обумовлений закономірностями правовідносин, природним зв'язком прав та обов'язків, що покладаються на суб'єктів. Це стосується всіх без винятку суспільних відносин (у т.ч. кримінально-правових) незалежно від їх природи, сфери виникнення і способу існування;

- по-третє, правовідносини являють собою такий вид суспільних відносин, який складається в результаті свідомих дій їх учасників. На відміну від економічних, а точніше виробничих відносин, що утворюють базис суспільства і виникають незалежно від волі і свідомості людей, правові відносини є свідомими, мають вольовий характер. Цілком зрозуміло, норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, поки вони не будуть усвідомлені людьми, не стануть їх правосвідомістю. Тобто, воля людини повинна підпорядковуватись волі держави та суспільства, що знаходить своє відображенім в нормах права, які реалізуються у правовідносинах;

- по-четверте, правові відносини являють собою багаточисельні і різноманітні зв'язки їх учасників, що здійснюються за допомогою покладених на них обов'язків. Поряд із сукупністю реальних дій, спрямованих на їх використання і здійснення, вони становлять зміст правовідносин;

- по-п'яте, реалізація правовідносин гарантується можливістю державного примусу і охороняється у необхідних випадках його примусовою силою. При цьому вимоги норм права і зміст правовідносин, що виникають на їх підставі, спираються переважно на добровільну і свідому поведінку їх учасників. Однак використання можливостей державного примусу у випадках порушення правових приписів ніколи при цьому не виключається. Тобто, порушення встановлених державою правил поведінки обов'язково тягне за собою юридичну відповідальність правопорушника. Відповідно, можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності.

Ретельне дослідження юридичної природи правовідносин та їх основних ознак, які пропонує загальна теорія права не є випадковим. Більше того саме такий підхід має сенс, оскільки дозволяє відмежовувати правові відносини не лише від схожих за своєю сутністю категорій, зокрема суспільних відносин неюридичного характеру та кримінальної відповідальності, а й від їх антиподу - юридично значущих відносин протиправного характеру (кримінальних правопорушень).

На нашу думку, основна відмінність правових відносин від кримінальних правопорушень полягає насамперед у юридичній оцінці (кваліфікації) поведінки учасників тих чи інших суспільних відносин. Зокрема, для підтвердження вищезазначеного, достатньо згадати про такий злочин як спекуляція. Адже, за радянських часів з їх плановою економікою, будь-яка підприємницька діяльність фізичних осіб (у даному випадку, купівля-продаж товарів на які встановлено фіксовані державні ціни, з метою наживи) визнавалася за кримінальним законом злочинним діянням і, відповідно відносини у даній сфері розглядалися правозастосувачем як кримінально протиправні (злочинні). З часом, перехід до ринкових відносин та їх подальше правове врегулювання нормами цивільного, господарського, податкового права та суміжних з ними галузей вітчизняного законодавства викликав зміни кримінально-правових норм про відповідальність за більшість злочинів у сфері економічної діяльності.

Очевидно, що нові погляди на суспільні відносини призводять до кардинальних змін у кримінально-правовій політиці держави і, відповідно оновлення кримінального законодавства шляхом його криміналізації чи декриміналізації, внесенні до кримінального закону суттєвих змін та доповнень тощо. Оскільки, у даному випадку кримінальне право є лише своєрідним індикатором соціально-економічних, політичних, ідеологічних та будь-які інших масштабних змін у країні.

При цьому надзвичайно важливо, щоб криміналізація суспільних відносин стала лише крайнім засобом реалізації кримінально-правової політики української держави. Тобто, сила кримінально-правової репресії має застосовуватись лише в крайній необхідності, коли всі інші суспільні засоби (соціально-економічні, організаційно-політичні, інформаційні, правові тощо) не досягли бажаного результату у протидії злочинності. Гармонійне ж поєднання потенції кримінального права з іншими правовими засобами (цивільно-правовими, адміністративно-правовими тощо) та іншими суспільними, засобами регулювання лише посилює його можливості й ефективність у протидії злочинності.

Література

1. Теория государства и права: учеб, пособие / В. Н. Хропанюк. - 2-е изд., испр. и доп. - М., 1999. - 384 с.

2. Черданцев А. Ф. Теория государства и права: учебник для вузов / Черданцев А. Ф. - М.: Юрайт, 2000. - 422 с.

3. Мухаев Р. Т. Теория государства и права: учебник для вузов / Мухаев Р. Т. - М.: Приор, 2002. - 482.

4. Сырых В. М. Теория государства и права / Сырых В. М. - М.: БЫЛИНА, 1998. - 592 с.

5. Ромашов Р. А. Теория государства и права / Ромашов Р. А. - СПб.: Питер, 2006. - 254 с.

6. Баулін Ю. В. Звільненім від кримінальної відповідальності: монографія / Баулін Ю. В. - К.: Атіка, 2004. - 296 с.

7. Юридична енциклопедія: в 6 т. / [ред- кол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.]. - К.: Укр. енцикл., 1998. - Т. 5: П-С. - 2003.-736 с.

8. Теория государства и права: учебник для вузов / под ред. М. М. Рассолова, В. О. Лучина, Б. С. Эбзеева. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. - 640 с.

9. Скакун О. Ф. Теорія права і держави: підручник / Скакун О. Ф. - 3-те видання. - К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. - 524 с.

10. Ю. Ромашев Р. А. Теория государства и права: учебное пособие / Ромашев Р. А.; под общ. ред. В. П. Сальникова. - М.: ИМЦ ГУК МВД России, 2002. - 168 с.

11. П. Митрофанов І. І. Теоретичні проблеми механізму реалізації кримінальної відповідальності: монографія /1.1. Митрофанов. - Кременчук: Вид. П. П. Щербатих О.В., 2010. - 520 с.

12. Фаткулин Ф. Н. Проблемы теории государства и права: учеб, пособие / Ф. Н. Фаткулин. - Казань: Изд-во КЮИ МВД России, 2002. -351 с.

13. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, прав, конструкції та наук, концепції): навч. посіб. / за ред. О. В. Зай- чука, Н. М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 400 с.

14. Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н. И. Матузова, А. В. Маль- ко. - М.: Юристь, 2005. - С. 411-420.

Размещено на Allbest.ru