Дискримінація за расовою ознакою: від апології рабства до міжнародно-правового злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Дискримінація за расовою ознакою: від апології рабства до міжнародно-правового злочину

канд. юрид. наук

B.O. Галан

Анотація

Розкрито теоретичні та практичні основи становлення дискримінації за расовою ознакою. Досліджено появу та розвиток расових ідей в історії правової та суспільної думки та проведено аналіз історичного досвіду застосування расової концепції у державницькій практиці. Проаналізовано основні міжнародні документи універсального характеру стосовно нормативного закріплення та трансформації категорії «расова дискримінація» та кваліфікування окремих її проявів у якості міжнародного злочину.

Ключові слова: дискриміиація за расовою ознакою, концепції кольорового расизму, расові теорії, расизм, геноцид, апартеїд, міжнародне співробітництво у сфері протидії із дискримінацією за расовою ознакою

Аннотация

Раскрыты теоретические и практические основы становления дискриминации по расовому признаку. Исследовано появление и развитие расовых идей в истории правовой и общественной мысли и проведен анализ исторического опыта применения расовой концепции в государственнической практике. Проанализированы основные международные документы универсального характера относительно нормативного закрепления и трансформации категории «расовая дискриминация» и квалификации отдельных ее проявлений в качестве международного преступления.

Annotation

Theoretical and practical bases of formation of discrimination based on race are revealed. Emergence and development of racial ideas in the history of legal and social thought and the analysis of the historical experience of the races on concept in statist practice are investigated. It was analysis of main international instruments of universal nature regarding regulatory consolidation and transformation of the category of «racial is crimination» and treatment of certain of its manifestations as an international crime.

Дискримінація за расовою ознакою є одним із найбільш поширених видів поділу та несправедливого ставлення до людей, що належать до певних груп. Незважаючи на значні напрацювання світового співтовариства у сфері протидії цьому явищу, проблема расової дискримінації й досі залишається актуальною. В Україні за останнє десятиріччя значно збільшилась кількість злочинів, скоєних на ґрунті расової ненависті та нетерпимості [1, с. 199]. Тож вивчення історичних передумов становленім та нормативне закріплення засобів протидії расовій дискримінації й далі залишається нагальною потребою вітчизняної науки. Заборона дискримінації у наші дні - це категорія, що належить до сучасної концепції прав людини, тому дискримінація за расовою ознакою ставала предметом дослідження багатьох науковців у сфері захисту прав людини загалом - С.С. Алексеева, Ф.Р. Ананідзе, Б.Д. Бабаева, А.М. Вавилова, М.І. Ейтіна, В.А. Карташкина В.Н. Карташова, В.Я. Кікотя, Б.М. Клименко, А.А. Ковальова, Б.І. Кучер, У.В. Лазарева, Е.А. Лукашевої, І.І. Лукашука, Ю.М. Малеева, Г.В. Мальцева, Н.И. Матузова, Л.С. Моджорян, Р.А. Мюллерсона, М.І. Панова, О.Ф. Скакун, А.Я. Сухарева, В.В. Установа, Н.А. Ушакова, С.В. Черниченка, Г.Ф. Шершеневича, М.В. Цвіка, й у вивченнівласне питань дискримінації - А.Х. Абашидзе, С.А. Беляев, О.Ю. Гузь, В. Колісниченко, В.С. Нерсесянц, М.В. Новікова та О.В. Луньова, О.Г. Осіпов, П.М. Рабінович, Ю. Решетов, Ю.М. Тодика. дискримінація расовий правовий державницький

Проте дослідження расових ідей в історії правової та суспільної думки, аналіз історичного досвіду їх застосування в етнополітичній практиці та узагальнення нормотворчого досвіду міжнародних організацій (що є метою даного дослідження) й на сьогодні залишається важливим для розкриття теоретичних і практичних засад становлення расової дискримінації. Розвиток та трансформація визначення «расова дискримінація» та ґенеза його нормативного закріплення в умовах еволюції універсального міжнародного правопорядку (що є науковою новизною дослідження) є необхідним для встановлення рівня розвитку міждержавного співробітництва у сфері протидії цьому явищу на сучасному етапі.

Об'єктивним підґрунтям розділення людства за расовою ознакою стала епоха географічних відкриттів. До цього часу «білі» люди (європейці, араби, бербери, євреї) майже не стикалися з людьми, разюче відмінними від них на візуальному рівні. Саме із відкриттям Америки та Індії та початком колонізаційної політики дискримінація за расовою ознакою виступила як виправдувальна ідеологія відносин панування та підкорення.

Саме визначення «раса» не завжди було аксиологічно навантажено. Вперше термін «раса» було використано у таксономічному значенні у труді Ф. Берньє (1620-1688 рр.) «Новий поділ Землі за різними людськими видами або расами, що її населяють» [2, с.210]. У 1738 р. швед К. Лінней опублікував «Систему природи» («System a nature»), в якій розділив людство на чотири раси, описавши їх фізичні і моральні риси. Тож перші спроби диференціації носили лише антропологічне навантаження та були лише свідченням прагнення вчених поділити людство на видові групи за антропологічними якісними характеристиками, та носили нейтральний характер. Так, в класифікації I. Канта людство ділиться на чотири раси: «білу», «негритянську», «монгольську» (вона ж - «хунну», вона ж - «калмицька») і «індійську», або «індостанську» [3]. Згідно французькому анатому Ж. Кувье, людських рас три - біла (кавказька), чорна (ефіопська) і жовта (монгольська) [4, с.70]. Іоганн Фрідріх Блюменбах (1752-1840 рр.) налічив п'ять рас - кавказьку, ефіопську, американську, монгольську і малайську [2, с.223]. Цей підхід став згодом пануючим, хоча серед антропологів намітилися значні розбіжності.

Пізніше було опубліковано ще декілька аналогічних творів, і хоча думка про принципи поділу на раси у різних авторів були різні, всі вони ґрунтувалися, насамперед, на кольорі шкіри представників рас. Проте існували й підходи до розподілу людства за іншими зовнішніми ознаками. З кінця 18 ст. у Європі отримує розвиток френологія, «наука про вивчення людського черепа», що стверджувала, що особливості мозку пов'язані з тими чи іншими рисами його «сховища» - черепа Так, англійський лікар, що жив у Франції, У.Ф. Едвардс розділив раси по статурі. У 1829 році він опублікував знамениту книгу «Про фізіологічні властивості людських рас у зв'язку з їх історією». Едвардс не сумнівався, що достовірною ознакою раси є розмір і форма черепа. Швед Андерс Ретциус (1796-1860 рр.), наприклад, визнавав існування тільки двох рас - доліцефальної (з подовженим черепом) і брахіцефальної (з коротким черепом). Саме ним на початку 40-х рр. 19 ст. було запропоновано коефіцієнт для вимірювання черепів. Багато років ця формула служила вихідною точкою у псевдонаукових дослідженнях расової переваги [5]Cephalicindex (довжина черепа ділиться на його ширину і множиться на 100). Багато років ця формула служила вихідною точкою у псевдонаукових дослідженнях расової переваги [5]..

Таким чином, перші концепції розподіленім людства зародились в надрах природничихнаук (фізіологія, антропологія, біологія) та навіть мистецьких допоміжних матеріалах [6, с.97]. Вони здебільшого виступали як вчення про класифікацію та були нейтральні щодо дискримінаційного забарвлення.

Ідеологічного навантаження поділ людства за ознакою раси отримав у 19 ст. У початковому вигляді класичний расизм з'явився як опозиція боротьбі із трансатлантичною работоргівлею та плантаційним рабством на Півдні США. Ані до початку работоргівлі, ані за час її легального існування питання неповноцінності африканців порівняно із європейцями чи американцями не поставало. Расизм був породжений необхідністю доведення «правильності» рабства та став ідеологією работоргівців та плантаторів. Саме у цей період расизм як теорія вищості однієї раси над іншою отримує свою «наукову доведеність». З'являються перші спроби наукового обґрунтування власне переваги однієї раси над іншою. Так, у праці

Ч. Уайта (1728-1813 рр.) «Облік регулярної градації людини, різних тварин та рослин», міститься обґрунтування переваги європейців над африканцями. Американський лікар Дж. Сміт поширив расистську теорію на корінних американців [7, с. 129]. Крістіан Майнере (1747-1840 рр.), наприклад, відверто позначає відомі йому дві раси як «прекрасну», або білу, і «огидну», або чорну. Подальше наукове доведення вищості білої раси отримає у працях: С.Дж. Мортон «Американські черепи» (1839 р.), де автор доводив погляд на чорношкіре населення, як на расу нижчого різновиду людства [8]; Дж.Р. Гліддон та Дж. К. Нотт «Типи людства» (1860 р.). Так, Дж.К. Нотт (1804-1873 рр.) був одним з найпослідовніших прибічників ідеї про різне походження людських рас та розподілення їх на нижчі та вищі [9]. В 4050-х рр. XIX ст. у США виникла особлива школа расистської антропології, серед апологетів якої був С. Картрайт. Він стверджував, що чорний колір шкіри є ознакою «неповноцінності» африканців [10].

Надалі ідеологія поділу людства за ознакою кольору шкіри отримує розвиток у соціо-культурних та культурно-історичних концепціях. Дж. Келхун розглядав рабство як необхідну складову миру та безпеки Півдня (США). В. Сімс у праці «Мораль рабства» (1852 р.) надав історичне обґрунтування розділення людей на вільних та рабів. Дж. Фіцх'ю видав книгу «Соціологія Півдня чи Крах вільного суспільства», у який доводив нездатність чорного населення до свободи та його неповноцінність. Буцімто речовина, яка визначає колір шкіри негрів, міститься також в їх мозку, нервовій системі, м'язовій тканині. Вона детермінує всю поведінку чорношкірих. А висновок був таким: свобода неграм протипоказана, оскільки негритянська свобода - це «свобода бути бездіяльними, валятися в бруді та зловживати непідходящою їжею та спиртними напоями» [П, с.72].

Слід зазначити, що протягом середини 19 - початку 20 ст. концепції рабства та кольорового расизму у США отримували значну підтримку та практичне втілення й на владному рівні держави. Проявами цього були т.з. «чорні кодекси» рабовласницьких штатів, де на законодавчому рівні закріплювалась нерівність та безправ'я чорношкірого населенімВідповідно до положень Міссурійського компромісу 1820 р. за південними штатами закріплюва. Рішенням Верховного Суду США у справі Д. Скотта проти Дж. Сенфорда розмежування штатів на рабовласницькі та вільні від рабства було визнано «неконституційним», а рабство визнавалось й у вільних від нього штатах [12]. Рабовласництво та його підтримка з боку влади південних штатів власне стали причиною антагонізму Півдня та Півночі США. Расизм став певним чином державною ідеологією створеної у 1861 р. Конфедерації США, оскільки рабство визнавалось та захищалось на конституційному рівні [ІЗ]. Власне рабство як основа ідеології расизму стало причиною й громадянської війни у США. Але навіть із її закінченням та виданням Декларації про заборону рабства 1863 р., кольоровий расизм у США не зник, а отримав розвиток у інших формах: обмеження на законодавчому рівні прав чорношкірого населення, сегрегація у різних сферах життєдіяльності (біли та чорні школи, виділення місць або навіть рейсів окремо для чорношкірих)лись географічні межи легітимізації рабства у СІЛА.. Так наприклад, за законом Генеральної Асамблеї штату Луїзіана, прийнятому в 1890 році, залізничні компанії, що здійснюють перевезення пасажирів повинні забезпечити рівні, але окремі приміщення для білих і кольорових рас, надаючи два або більше пасажирських вагонів для кожного пасажирського поїзда, або шляхом розділення пасажирських вагонів перегородкою так, щоб забезпечити окреме розміщення для білих і кольорових пасажирів. Консгитуційність такої сегрегація була офіційно затверджена рішенням Верховного суду США від 1896 р., яке проголошувало, що «окремі, але рівні» вигоди не суперечать конституції [14].

Концепції, які обґрунтовували дискримінацію за ознакою раси у розквіт доби колоніалізму отримували розвиток й у Європи. Виступаючи на захист європейської колоніальної експансії, вони прагнули аргументувати першість одних рас (білих) щодо інших. Зокрема концепція нерівності рас набула поширення у Європі через расистську теорію Ж.-А. де Гобино «Досвід про нерівність людських рас» (1855 р.), де расові відмінності визначаються у якості основного чинника перебігу історії та доводиться етнічна схильність до рабства чи волі, та інші культурно-історичні аргументації расової нерівності [15]. У 1860 р. Джеймс Хантів у праці під назвою «Місце негра в природі», затверджувався біологічно низький статус африканця по відношенню до європейця. У подальшому теорія розроблялась й французькими та англійськими представниками антропології (де Ляпуж, Г.З. Чемберлен - «Основи XIX сторіччя»), Густав Лебон (18411931) в своїх широко відомих «Психологічних основах еволюції народів» говорить про чотири раси: примітивних (пігмеї, австралійські аборигени), нижчих (темношкірі), середніх (китайці, монголи, семіти) і вищих (індоєвропейці). Відгалуженням класичної дискримінації за расовою ознакою є й нацистська ідеологія, одним із найпослідовніших теоретиків та печально відомим практиком якої був А. Гітлер. Концепція стратифікації людства за расовою ознакою, яка надалі полягла в основу державної ідеології фашистської Німеччини, також виходила з вищості одних рас над іншими, проте акцент робився на антисемітизмі, оскільки семіти вважались окремою, «найнижчою» расою людства. Гітлер був переконаний в тому, людство поділяється на представників трьох рас: засновників культури (арійці), носів або розповсюджувачів культури (неарійські народи, наприклад, слов'яни), і руйнівників культури (перш за все євреї і цигани).

Політика німецького антисемітизму, основана на расовій концепції поділу людей, що призвела до трагедії Холокосту, інспірованого нацизмом, окреслила межу в історії і теорії дискримінації за расовою ознакою. Расизм як ідеологія і як практика був підданий загально світовому остракізму. З моменту створенім Організації Об'єднаних Націй проблема подолання расизму отримує універсальний рівень співробітництва. Вже у Статуті ООН питання рівноправ'я у доступу до прав та основних свобод «для всіх, без розрізнення раси» міститься у багатьох статтях у різних аспектах: у якості мети, принципу співробітництва, сфери дослідження та/чи сприяння співробітництва, окремої галузі повноважень основних та допоміжних органів організації [16]. Надалі цією організацією приймається ряд документів т.зв. м'якого права, які тим чи іншим чином розглядають питання дискримінації за расовою ознакою у розрізі закріплення рівності всіх «...незалежно від раси, кольору шкіри...» у якості принципу міжнародного співробітництва. До таких можна віднести: Декларацію про надання незалежність колоніальним країнам та народам від I4.l2.l960 р., яка закріплює принцип «рівноправ'я... для усіх, без відмінностей за расою..»; Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставах релігії або переконань від 25.11.1981 р., Декларація про права людини щодо осіб, які не є громадянами країни, в якій вони мешкають від ІЗ.12.1985 р. та Декларація про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин від I8.l2.l992 р., які також встановлюють «сприяння і заохочення загальної поваги і дотримання прав людини та основних свобод для всіх, без відмінності за расою» у якості принципу співробітництва [17-20]. Окремо стоїть Загальна декларація з прав людини від I0.l2.l948 р., у ст.2 якої проголошується, що «кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри...» [21]. Зазначені документи були прийняті резолюціями Генеральної Асамблеї ООН та є такими, що не мали характеру міжнародних зобов'язань для держав. Таким був й перший спеціалізований документ, присвячений питанням власне расової дискримінації - Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 20.ll.l963 р. [22]. Визначення расової дискримінації в ній викладено у розширеному трактуванні - «дискримінація, заснована на расі, кольорі шкіри або етнічному походженні» (курсив наш - В.Г.).

Паралельно в рамках ООН приймаються ряд міжнародних багатосторонніх договорів, які містять у собі широкий комплекс норм та заходів по забезпеченню захисту прав людини і основних свобод загалом, або безпосередньо спрямованих на врегулювання питань дискримінації, у тому числі і за ознаками раси та кольору шкіри. До перших слід віднести ті договори, що покладали на держав-учасниць зобов'язання поважати і забезпечувати усім перебуваючим у межах їх території та під їх юрисдикцією особам права, без будь-якої різниці щодо раси, кольору шкіри та іншими ознаками або покладали обов'язок утримуватись від дій, що можуть бути розцінені як дискримінація (у тому числи й за ознакою раси та кольору шкіри). Такими є Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права й Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від I6.l2.l966 р. [23]. Ними були закріплені конкретні міжнародно-правові зобов'язання держав-учасниць щодо дотриманім та втілення в життя анти дискримінаційних норм та, що є важливим у гарантуванні дотримання міжнародних зобов'язань, на інституційному рівні закріплювався механізм здійснення міжнародного контролю за їх виконанням (система подачі періодичних доповідей державами учасниками, створення контрольних органів і т.д.).

Іншим видом універсальних міжнародних договорів, укладених в рамках ООН є такі, що спрямовані на визнання окремих крайніх форм проявів дискримінації за расовою ознакою міжнародними злочинами. До них, зокрема, можна віднести Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього від 09.12.1948 р., Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 1966 р., Конвенцію про припинення злочину апартеїду і покарання за нього від 30.ll.l973 р. та ін. Так, геноцидом визнавались злочинними дії, які здійснювались із наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову (курсив наш - В.Г.) чи релігійну групу та покладався обов'язок на держави-учасниці приймати міри попередження та карати осіб, винних у цьому злочині [24]. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 1966 р. містить дефініцію расової дискримінації, що включає у себе будь-яке «розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, заснована на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, має метою або наслідком знищення або применшення визнання, використання або здійснення... прав людини і основних свобод...». Тобто, визначення расової дискримінації має розширене трактування, оскільки окрім власне раси та кольору шкіри додалися й інші ознаки. Держави-учасниці конвенції засудили расову дискримінацію, апартеїд та расову сегрегацію та оголосили злочином всяке поширення ідей, заснованих на расовій перевазі або ненависті та всяке підбурювання до расової дискримінації. Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього від 30.ll.l973 р. визначає у якості злочину сам апартеїд та нелюдські акти , які є наслідком політики і практики апартеїду і подібної до нього політики і практики расової сегрегації і дискримінації. Ст.2 містить перелік таких актів, які вчиняються з метою встановлення і підтримки панування однієї расової групи людей над якоюсь іншою расової групою людей і її систематичного гноблення [25].

Загалом, у рамках ООН було прийнято більше ніж 50 додаткових конвенцій, декларацій і зводів міжнародних мінімальних норм і інших загальновизнаних принципів в області прав людини. Такі додаткові стандарти сприяли подальшій доробці міжнародних юридичних норм із самого широкого кола питань, включаючи й захист від расової дискримінації. Значного внеску у розвиток протидію расової дискримінації додають й органи та інституції, до сфери діяльності яких віднесені досліджувані питання. Це й головні та спеціалізовані органи самої організації (Управління Верховного комісара ООН по правам людини, Управління Верховного комісара ООН по справам біженців, Комітет ООН з соціальних і гуманітарних питань та питань культури (Третій комітет), Рада з прав людини, Підкомісія по заохоченню та захисту прав людини) й т.зв. договірні інституції,що контролюють виконання окремих угод (Комітет з ліквідації расової дискримінації, створений відповідно до Міжнародної Конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації, Комітет з прав людини та Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, створені Міжнародними пактами про права 1966 р.).

Значного внеску у розвиток та поглиблення міжнародного співробітництва по боротьбі з расизмом та ксенофобією, яке здійснювалось під егідою Організації Об'єднаних Націй додали й міжнародні конференції, присвячені досліджуваним питанням. Загалом було проведено дві Всесвітні конференції з прав людини (1968 р. та 1993 р.) та три спеціалізовані Конференції з боротьби проти расизму та расової дискримінації (1978 р., 1983 р. та 2001 р.). Всесвітня конференція з боротьби проти расизму і расової дискримінації, що відбулася в 1978 р. в Женеві, у своїй декларації визначила расизм в якості міжнародного злочину, що загрожує міжнародному миру і безпеці. На Конференції 2001 року було прийнято Дурбанську Декларацію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та Програму дій, які стали найбільш повними та деталізованими документами у сфері протидії расовій дискримінації. Расова дискримінація і пов'язана з ними нетерпимість відповідно до положень Декларації, проявляється за ознаками раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, тобто остаточно закріплює розширене тлумачення терміну [26].

Дискримінація за расовою ознакою за останні сторіччя пройшла значну трансформацію як у теоретичній, так й у практичній площині. Процеси глобалізації призводять до появи нових видів та форм дискримінаційних проявів та породжують нові засоби їх практичного втіленім. Міжнародне співробітництво у досліджуваній галузі по-перше відіграє роль універсального координатора у сфері протидії та боротьби з проявами расової дискримінації. По-друге, дозволяє вчасно реагувати на появу нових проявів дискримінаційної практики та політики. А відтак, дозволяє попередньо оцінити динаміку та тенденції розвитку неправомірної практики розділення людей за різними ознаками. Тож правовий аналіз ґенези визначення расової дискримінації та огляд основних організаційно-правових форм міжнародного співробітництва протидії расовій дискримінації(як у вигляді створення міжнародних органів та інституцій моніторингу та контролю, так і у вигляді нормотворчості та нормопроектування) відображає становлення й розвиток сучасної міждержавної співпраці у зазначеній сфері.

Література

1. Ларкін М. О. Злочини на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі: профілактичний аспект / М. О. Ларкін // Вісник За- порізьк. нац. ун-ту : збірник наукових статей. Юридичні науки. - 2010. - № І. - С. 198-203.

2. Nouvelle division de laterre paries different esespecesouraces d'hommes quil' habitent // Journaldes S9avans, 1684. - Vol. 6. - P. 133-- 140: Cite par: DorlinE., Lamatricedelarace - Genealogies exuelleet coloniale delanation fran9aise / ElsaDorlin. - Paris, LaDecouverte, 2006.-307 p.

3. Хобсон Д. Анти-патерналистская евро-центристская теория истории Канта / Джон Хобсон [Електроний ресурс]. - Режим доступу :http: //www. geopolitica. ru/article/anti-paternalistskaya-evrocentristskaya-teoriya-istorii- kanta#.VE0DkflvuXN.

4. Ловецкий А. Л. Краткое руководство к познанию племен человеческого рода / Ловецкий А. Л. // Русская расовая теория до 1917 года. Выпуск № 2. - М.: ФЭРИ-В, 2004. - С. 70-71.

5. Марчант Т. Расизм. Теория и практика ненависти / Таня Марчант [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lebed. com/2001/art 2606.htm.

6. Писаний Д. М. Апологія рабства в надрах расизму: природничо-наукові, соціокуль- турні та культурно-історичні концепції кінця XVIII - середини XIX ст. / Д. М. Писаний // Вісник ЛНУ імен і Тараса Шевченка. - 2010. - №23 (210). -С. 95-107.

7. Абрамова С. Ю. Африка: четыре столетия работорговли / С. Ю. Абрамова. - М. : Наука, 1992.-295 с.

8. Morton S. G. Crania Americana; or, A Comparative View of the Skulls of Various Aboriginal Nations of North and South America: To which is Prefixed An Essay on the Varieties of the Human Species / Samuel George Morton [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://chnm. gmu. edu/egyptomania/ scholarship. ph p?function=detail&articleid=4.

9. Nott J. C. Types of mankind / J. C. Nott,G.R. Gliddon [Електронний ресурс]. - Режим доступу :http:// quod, lib .umich. edu/ cgi/t/text/textidx?type=simple&rgn=full+text&c=moa&cc= moa&idno=AJA7398.000l.00l&ql =slave& subm it=Go.

10. Cartwright S. Diseases and Peculiarities of the Negro Race S. Cartwright [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pbs.org/ wgbh/aia/part4/4h3106t.html.

11. Согрин В. Мир американских рабовладельцев: Кэлхун, Фицхью и другие / В. Согрин // Новая и новейшая история. - 1990. - № 5. - С. 67-81.

12. Judgment U.S. Supreme Court DRED SCOTT v. SANDFORD, 60 U.S. 393 (1856) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //caselaw. Ip. findlaw. com/ script s/ getcase. pl?c ourt=US&vol=60&invol=3 93.

13. Art. IV, Sec. 2 (3) Constitution of the Confederate States of America 1862 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://archive. org/ stream/ constitutionofcoOOconf#page/n l /mod e/2up.

14. Decision Supreme Court US (163 U.S. 537) Plessy v. Ferguson (No. 210) May 18, 1896 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www. law. Cornell, edu/ supremecourt/text/163/537.

15. Гобино Ж-А. Опыт о неравенстве человеческих рас / Жозеф-Артюр де Гобино [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.hrono.info/libris/lib_g/gobinoOO.html.

16. Статут Організації Об'єднаних Націй: від 26.06.1945 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_010.

17. Декларація про надання незалежність колоніальним країнам та народам від14.12.1960 р. A/RES/1514(XV) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/995_280.

18. Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставах релігії або переконань від 25.11.1981 р. A/RES/36/55 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakonl .rada.gov.ua/laws/show/ 995_284.

19. Декларація про права людини щодо осіб, які не є громадянами країни : від 13.12.1985 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 995_227.

20. Декларація про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин : від 18.12.1992 р. A/RES/47/135 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 995 318.

21. Загальна декларація прав людини : від 10.12.1948 р. 217 А(ІІІ) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/995_015.

22. Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації : від 20.11.1963 р. А1904 (XVIII) [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/rl8_1904.shtml.

23. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права й Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права : від 16.12.1966 р. A/RES/2200(XXI) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/RE S OLUTION/ GEN/NL6/600/01 rtMG/NL6600 01. pdf?OpenElement.

24. Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього : від 09.12.1948 р. A/RES/260(III) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_155.

Размещено на Allbest.ru