Постановка проблеми. Важливе для теорії кримінального права, законотворчої діяльності та практики має значення для з'ясування питання соціально-правової обумовленості злочину, передбаченого ст.158-2 КК України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. З'ясуванням зазначених проблем у різні періоди займалися багато вчених, серед них: П.П. Андрушко, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін, В.П. Тихий, Н.Ю. Турищева, С.Я. Лихова та ін. Проте, до цього часу визначена тема не знайшла свого належного вирішення.

Мета статті полягає у з'ясуванні соціально-правової обумовленості злочину, передбаченого ст.158-2 КК України.

Основні результати дослідження. Кримінально-правова охорона виборчої документації або документів референдуму включає систему заходів, центральне місце серед яких займають правові. Серед правових заходів важливим фактором втілення тієї або іншої кримінально-правової норми в життя є її соціально-правова обумовленість.

На наше переконання, фахівці аргументовано вказують на надто велику важливість і необхідність дослідження та розробку загальних і спеціальних положень обумовленості закону про кримінальну відповідальність, у нашому випадку, норм, передбачених ст.158-2 КК України. Проте, слід звернути увагу на те, що в теорії вона розглядається по-різному, і до кінця ця проблема до цього часу залишається не вирішеною. Наприклад, В.І. Борисов стверджує, що соціально-правова обумовленість кримінального закону презумується різноманітними за значущістю соціальними, економічними, політичними, психологічними та іншими чинниками, встановлення й розкриття відповідно яких дає можливість пояснити необхідність кримінально-правової охорони певних суспільних відносин, прогнозувати розвиток тих чи інших інститутів кримінального законодавства, підвищити обґрунтованість змісту закону [1, с.28]. У той же час В.М. Кудрявцев наполягає на тому, що будь який злочин вчиняться не в порожнечі, а при визначених умовах, які залежать від природних чинників чи від дії людей, а отже це означає, що ці умови можуть бути фізичними, організаційними чи психологічними і зазвичай, і ті, й інші забезпечують злочинцеві доступність об'єму, засобів і способів вчинення задуманого посягання, відносну безпечність для нього і співучасників тощо [2, с.117].В.Д. Філімонов стверджує, що підставою правових норм, що встановлюють кримінальну відповідальність, є небезпека заподіяння шкоди суспільним відносинам [3, с.121]. Г.О. Злобін та С.Г. Келіна вважають, що мало констатувати факт соціальної обумовленості закону, а ще й необхідно розкрити спосіб, яким здійснюється "перелив" суспільної потреби в норму кримінального права [4, с.106]. Перераховані нами вище фахівці правильно, на наш погляд, визначають, що суспільна небезпека не одна єдина підстава криміналізації діянь і розрізняють підстави та відповідно, приводи криміналізації [4, с.106]. Так, під підставами вони розуміють процеси, що відбуваються в матеріальному та духовному житті суспільства, розвиток яких визначає об'єктивну необхідність утворення чи усунення кримінально-правової норми, а натомість, криміналізаційні приводи розглядають як поодинокі події, що привертають увагу законодавця і збурюють громадську думку [1, с.29; 2, с.118; 3, с.122; 4, с.107].

Звертає на себе увагу позиція М.Й. Коржанського, який наполягає на тому, що соціальна зумовленість кримінально-правової охорони визначається в основному соціальною цінністю суспільних відносин, економічними факторами й ефективністю правової охорони [5, с.28].В.О. Навроцький вважає, що до соціальної обумовленості слід відносити як соціальні так і соціально-психологічні фактори, що виражають суспільну необхідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності за те чи інше діяння (до них відносять: суспільну небезпечність діяння, його відносну поширеність, домірність позитивних і негативних наслідків криміналізації та кримінально-політичну адекватність криміналізації) [6, с.114]. Натомість, П.С. Тоболкін упевнений, що навіть у самій короткій характеристиці проблема соціальної обумовленості кримінально-правових норм полягає в розкритті економічних, політичних, моральних та інших факторів, що викликають необхідність існування норм кримінального права, оскільки правотворча діяльність не може бути ізольована від тих соціальних процесів, які відбуваються в суспільному житті і, так чи інакше, впливають на формування правових норм [7, с.5-7].

На наше переконання, яке базується на дослідженні проблеми, є сприйнятливою думка В.К. Глистіна про те, що кримінально-правова доктрина не може обмежуватися догматичним аналізом норм, інакше вона не буде здатною правильно вказати на суспільну небезпечність діяння, надати обґрунтовані висновки по застосуванню норм про кримінальну відповідальність, їх зміну відповідно до вимог сучасної практики [8, с.13]. Стосовно величезної важливості дослідження соціального підґрунтя кримінального права ще більше наголошує В.М. Коган, зазначаючи, що кримінально-правова наука являє собою не більше ніж засіб для досягнення мети, яка поставлена перед суспільством [9, с.124].

Таким чином, обґрунтовуючи вище зазначене, слід стверджувати, що позиція В.І. Борисова та О.О. Пащенка щодо соціальної (а на наше переконання соціально-правової) обумовленості встановлення та збереження кримінальної відповідальності за певні злочини є невід'ємною складовою частиною їх кримінально-правової характеристики [10, с.181].

Сучасна ситуація у сфері кримінально-правової охорони виборчої документації або документів референдуму від їх знищення потребує підвищення ефективної дії правових норм, передбачених ст.158-2 КК України, без чого посилення боротьби з цими злочинами є надто проблематичною та ілюзорною потугою.

Важливо акцентувати увагу на тому, що кримінально-правова охорона досліджуваних суспільних відносин буде ефективною лише за умов додержання науково обґрунтованих принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь, з'ясування передумов заборони [11, с.336]. Нас переконала позиція професора В.К. Матвійчука, який зауважує, що". не зважаючи на зміни в українському кримінальному законодавстві. проблема криміналізації (декриміналізації) діянь у цій сфері, як показує аналіз чинних норм кримінально - і адміністративно-правових норм та інших нормативних актів, їх соціальна обумовленість, узагальнення практики їх застосування, залишається досить актуальним" [11, с.336].

У сучасній кримінально-правовій доктрині загальновизнаним є положення про те, що достатньо ефективною може бути лише соціально обумовлена правова норма, а саме така, що відображає об'єктивні потреби кримінально - правової охорони найбільш важливих суспільних відносин [12, с.12]. Слід звернути увагу у цьому сенсі, що процес віднесення тих або інших діянь до злочинних іменується в науці кримінального права криміналізацією [13, с.28].

Ми вважаємо, що тією відправною точкою, змістовним ядром науки кримінального права і галузі кримінального права виступають кримінально - правові норми (у нашому випадку норми, що містяться у ст.158-2 КК України). Кожна з цих норм являє собою, як і безпосередньо в нашому випадку, певний стандарт поведінки суб'єктів відповідних кримінально-правових відносин [14, с.136]. Це свідчить про те, що виявлення діянь, які мають типову спільність (спорідненість) і характеризуються суспільною небезпечністю, являються одним із основних завдань державної політики [15, с.6]. Такий процес, як показує нам вивчення джерел з кримінального права іменується криміналізацією діянь, оскільки криміналізація має об'єктивний характер, в якому кримінально-правова норма конструюється таким чином, щоб якнайбільш повно відтворити ту або іншу реально існуючу властивість суспільно небезпечних явищ чи подій [16, с. 20]. Отже, можна стверджувати, що правовий постулат діяння, в нашому випадку злочину незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму, слідує за його соціальною основою, тобто викликаний такою соціальною основою. З цього положення слідує, що злочинність є безперечно феномен соціальний і характерний для суспільства як деяка його властивість [17, с.74].

Отже, виходячи із зазначеного вище, вивчення положень кримінального права, публікацій з цієї тематики, слід погодитися з думками, які в юридичних джерелах, що у законодавстві України, а також у законодавстві майже всіх зарубіжних держав відсутні положення, що регламентують критерії та процедури криміналізації діянь, щоб належним чином зрозуміти суть соціальної обумовленості певної кримінально-правової заборони, це стосується і посягання на відносини, що забезпечують умови з охорони виборчої документації або документів референдуму поза встановленим строком зберігання у державних архівних установах, та Центральній виборчій комісії України після проведення виборів або референдуму від їх незаконного знищення, а так само пошкодження (ст.158-2 КК України) [18, с.105]. У цьому аспекті слід звернути увагу на те, що єдиним серед проаналізованих нами кримінальних кодексів, у якому визначені підстави, приводи, умови та процедура криміналізації діянь, є КК Іспанії [19, с.1 - 240]. Зокрема, у ст.1 цього Кодексу проголошується, що суд або суддя, отримавши відомості про які-небудь дії чи бездіяльність, що не є караними за законом, але заслуговують покарання, повинні утриматись від провадження у справі і надати на розгляд уряду доводи, за якими дане діяння "вимагає застосування кримінальної санкції" [19, с.90].

Стосовно передумов криміналізації суспільно небезпечних діянь взагалі, і, зокрема, передбаченого ст.158-2 КК України відсутня єдність позицій. Наприклад, на думку Ю.А. Турлової, яка є прихильником групи авторів, що дотримуються першої точки зору, аналіз передумов криміналізації суспільно небезпечних діянь належить до сфери досліджень кримінологічної спрямованості, зокрема, питань запровадження кримінологічної експертизи існуючих та нових кримінально-правових законів [20, с.13]. Натомість друга точка зору, яскравим прихильником і автором якої є видатний кримінолог, професор А.П. Закалюк, з приводу передумов криміналізації була поширена серед науковців-кримінологів, що була озвучена у 1989 р. у рішеннях Всесоюзної науково-практичної конференції з обговорення проблем кримінологічного обґрунтування кримінально-правових норм, про те, що". соціальне обґрунтування кримінально-правової норми за значущістю зумовлюючих його елементів є переважно кримінологічним, становить кримінологічне підґрунтя останньої і є предметом не кримінального права, а широкого спектра суспільних наук, у тому числі соціології, а в юридичній їх царині - предметом кримінології" [21, с.12]. Третя група авторів, зокрема В.М. Кудрявцев і В. Емін, які є яскравими прихильниками третього напрямку, вважали, що проблемами криміналізації та декриміналізації діянь повинна займатися не тільки наука кримінального права [22, с.46-50].П.Л. Фріс розуміє під криміналізацію таке, як". процес виявлення суспільно небезпечних видів людської поведінки, визнання на державному рівні необхідності, можливості і доцільності кримінально-правової боротьби з ними й, у випадку позитивної відповіді на ці питання, закріплення їх у законі як злочинів" [23, с. 20-21]. У цьому схожими за змістом є погляди на визначення криміналізації, що раніше були сформульовані іншими авторами [24, с.37-43; 25, с.108; 26, с.65; 27, с.23; 28, с.18].

Цікавою, але на наш погляд, надто загальним пропонується визначення криміналізації Й.Н. Айдаровим, що". криміналізацією є визначення в кримінальному законі суспільно небезпечного, винного і караного діяння [29, с.108]. У свою чергу, Сюй Дисинь переконує, що криміналізація - це встановлення законодавцем кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння у формі кримінально-правової норми [30, с.25].

Нам найбільш імпонує визначення криміналізації, яке пропонує професор В.К. Матвійчук, а саме, що "під криміналізацією слід розуміти як процес, так і результат визначення певних видів діянь злочинними і караними" [31, с.81].

виборча документація знищення криміналізація

Проведений нами аналіз існуючих точок зору дає нам переконливі підстави наполягати на тому, що необхідно відрізняти поняття "соціально-правової обумовленості криміналізації діянь" від поняття "криміналізації діянь", а отже, стверджувати, що криміналізацією є як процес, так і результат визначення певних видів діянь (у нашому випадку, діяння, передбаченого ст.158-2 КК України) злочинним і караним, тобто кримінально-протиправним. Це також дає нам можливість стверджувати, що ця проблема є предметом науки кримінального права. Натомість, слід погодитися з позицією, що превалює в юридичній літературі, що соціально-правова обумовленість криміналізації діянь, в тому числі й аналізованого, є чинниками, причинами криміналізації діянь [31, с.82; 18, с.106].

Вивчення нами значного масиву джерел, що стосуються передумов криміналізації діянь, змушує визнати, що є різноманітні, і в той же час неоднозначні класифікаційні системи таких передумов, які потребують додаткового дослідження. Наприклад, поряд з терміном "передумова" або "обумовленість" вживаються й інші терміни зокрема, як "принципи", "критерії", "умови", "підстави", "чинники", "приводи", "зумовлюючі фактори", "соціальні фактори" тощо.

У цьому контексті, щоб зняти пелену неузгодженості, нас може влаштувати позиція Ю.А. Турлової, яка наполягає на тому, що зазначені терміни виступають у даному застосуванні як синоніми, що означають одне й те саме - головні обставини, на яких ґрунтується, засновується визначення суспільної небезпечності злочину, а розмежування цих термінів має умовний характер [20, с.14]. Її обґрунтування може бути підтверджене й тим, що зміст цих перелічених понять значною мірою збігається [20, с.15; 32, с.250].

Зосереджуючись на передумовах (підставах) чи факторах криміналіза - ції діянь, в тому числі й передбачених ст.158-2 КК України, на наш погляд, важливо звернутися до визначення, запропонованого В.М. Кудрявцевим, де зазначається, що: "Підставами криміналізації виступають процеси, що відбуваються в матеріальному й духовному житті суспільства, розвиток яких породжує об'єктивну необхідність кримінально-правової охорони тих чи інших цінностей" [16, с. 204].

У цьому дослідженні аналізується соціально-правова обумовленість кримінально-правової заборони такого посягання, як незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму, а отже отримання відповіді на запитання, що саме є підґрунтям та основою закріплення таких посягань у законі про кримінальну відповідальність, як злочинів, передбачених ст.158-2 КК України.

Вивчаючи задекларовану проблему, визначену в статті як предмет нашого дослідження, необхідно сприйняти за належне, що завжди соціальна обумовленість будь-якої кримінально-правової норми у чинному законодавстві про кримінальну відповідальність визначається різними за значимістю соціальними, політичними, психологічними та іншими чинниками, встановлення і розкриття яких дозволяє аргументувати необхідність кримінально-правової охорони відносин, що забезпечують умови з охорони виборчої документації або документів референдуму від їх незаконного знищення чи пошкодження поза встановленим законом строком їх зберігання у державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії України після проведення виборів або референдуму, прогнозувати розвиток норм цього закону (ст.158-2 КК України), підвищувати наукову обґрунтованість змісту цього закону [32, с.123].

У джерелах з кримінального права та кримінології існують різні підходи до з'ясування проблем соціальної обумовленості кримінально-правових заборон (різних варіантів систем передумов криміналізації). Зокрема, колектив авторів В.М. Кудрявцев, П.С. Дагель, Г.А. Злобін та ін., систему таких передумов запропонували у роботі "Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и декриминализация" [16, с.151]. Своє бачення ця група авторів презумує в системі принципів (передумов), які в загальному вигляді можуть бути сформульовані наступним чином:

1) принципи, що виражають суспільну необхідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності (це соціальні і соціально-психологічні принципи, що забезпечують соціальну адекватність криміналізації, її припустимість з погляду основних характеристик соціальних систем і процесів суспільного розвитку, відповідності кримінально-правової норми рівню, характеру суспільної свідомості та стану громадської думки);

2) принципи, що визначають вимоги внутрішньої логічної несуперечності системи норм кримінального права (несу - перечності між нормами кримінального права і кримінального процесуального права, а також інших галузей права - конституційного, господарського, адміністративного, цивільного земельного та ін.) [16, с.210].

Слід зазначити, що першу групу принципів із названої системи складають наступні:

1) суспільної небезпечності;

2) відносної поширеності діяння;

3) помірності позитивних і негативних наслідків криміналізації;

4) кримінально політичної адекватності криміналізації [16, с.210-220]. У той же час, другу групу принципів (передумов криміналізації), складають такі, як:

1) конституційної адекватності;

2) системно-правової несуперечливості криміналі - зації конкретного діяння;

3) міжнародно-правової необхідності і допустимості криміналізації;

4) процесуальної здійсненності переслідування (загально - правові передумови);

5) відсутності прогалин в законі й надмірності заборони;

6) визначеності, єдності термінології та повноти складу (соціально-правової передумови) [16, с.228-240]. Нагадуємо, що власну точку зору ми вже з цього питання висвітили, розглядаючи судження професора М.Й. Коржанського [5, с.171]. Потрібно зазначити, що позиція Ю.Е. Пудовкіна щодо системи соціальної обумовленості кримінально-правової заборони, до якої він відносить: соціально-кримінологічні засади кримінально-правової заборони; етичні засади кримінально-правової заборони; міжнародно-правові засади кримінально-правової заборони; культурно-історичні засади кримінально - правової заборони, є цікавою і доповнює попередні погляди [14, с.141-176]. О.В. Зражевський, О.І. Габро до чинників соціальної обумовленості заборон відносять: соціально-економічний; нормативний; кримінологічний; історичний; міжнародно-правовий [12, с.13-22; 34, с.254-266]. Їх напрацювання є, на наш погляд, слушними.

З приводу вирішення проблем принципів (чинників, засад, підстав тощо) соціальної обумовленості заборон слід підтримати цікаві судження професора П.А. Вороб'я, що із всієї сукупності соціальних чинників кримінально - правової заборони суспільно небезпечного діяння, а в нашому випадку, передбаченого ст.158-2 КК України, повинні бути виділені, перш за все ті, які безпосередньо викликали необхідність встановлення в законі даної кримінально - правової норми і обумовили її необхідність та важливість на сьогодення [35, с.9].

Таким чином, маючи такі, на наш погляд, ґрунтовні теоретичні напрацювання проблеми та на підставі дослідження існуючих точок зору стосовно соціально-правової обумовленості кримінально-правових заборон слід звернути увагу на те, що всі вони не суперечать одна одній а лише значною мірою слугують доповненням їх. Тому, не вдаючись у детальний аналіз різних концептуальних підходів до вирішення важливої і нагальної проблеми соціально - правової обумовленості правових норм (заборони), перспективними, на наш погляд, для теорії кримінального права та практики застосування норм права є підходи, що пов'язують її розв'язання з встановленням чинників соціально - правової обумовленості закону про кримінальну відповідальність [1, с.21].

В аспекті предмета нашого дослідження, беззаперечно, заслуговують уваги і розробки ті чинники, які були підставою встановлення кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст.158-2 КК України. До таких чинників слід віднести:

Соціально-кримінологічний - визначає стан розвитку суспільних відносин, що забезпечують умови з охорони виборчої документації або документів референдуму від їх незаконного знищення чи пошкодження поза встановленим законом строком їх зберігання у державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії після проведення виборів або референдуму, питому вагу означених цінностей в системі соціальних цінностей та рівень, розвитку наук, об'єктом вивчення котрих є аналізовані суспільні відносини. У цьому сенсі слід зазначити, що для забезпечення якості й ефективності досліджуваної кримінально-правової заборони (передбаченої ст.158-2 КК України), зазвичай найбільше значення має її відповідність соціальних та кримінологічним реаліям. Беручи за основу цей загальновизнаний підхід, потрібно визначитися у цьому дослідженні з тим, що власне, потрібно розуміти під поняттям "соціальні і кримінологічні реалії" та чи існують вони як такі в дійсності. У цьому питанні слід погодитися з твердженням, що це питання належить до предмета філософії та методології соціальних наук і не може слугувати предметом даного дослідження, але потрібно визнати, що однією із значимих характеристик соціальної науки виступає відносність і суб'єктивність у принципі будь-якого знання про суспільство і те, що вважається соціальною і кримінологічною реальністю, для одного, водночас вона може бути сферою фантазії для іншого [14, с.141]. Тому враховуючи це, проблема відповідності кримінально-правової заборони соціально-кримінологічної реальності повинна бути трансформована у проблему уявлень про правову заборону, уявленням про суспільство, про соціальну суть злочину, в нашому випадку, передбаченого ст.158-2 КК України і можливостях закону про кримінальну відповідальність у протидії цьому злочину. Цю обставину не потрібно розуміти як відмову від сприйняття суспільства в якості реальності, як принципової непізнаваємості суспільства і ролі кримінального права в ньому (вона лише покликана підкреслити, що роздуми про соціально-кримінологічні передумови досліджуваної кримінально-правової норми - ст.158-2 КК України завжди з необхідністю мають визначатися і обмежуватися тими знаннями про суспільство, які доступні досліднику на даному рівні розвитку соціальних наук) [14, с.341-342].

Отже, ґрунтуючись на такому глибокому теоретичному дослідженні та на підхід професора В.М. Когана в цьому питанні, можна стверджувати, що нормативні положення ст.158-2 КК України і злочин, передбачений нею представляють собою два взаємопов'язаних моменти одного і того ж соціального процесу, так званий випадок єдності і боротьби протилежностей [36, с.11]. Проте стосовно того, що являє собою злочин незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму і як саме він зв'язаний зі ст.158-2 КК України, не такий простий, як він здається на перший погляд. Як відповідний елемент соціальної реальності, він, на наше переконання, знаходиться у взаємозв'язку з іншими соціальними феноменами, які виступають в якості його передумов або наслідків. Нам уявляється, що принципово важливо зрозуміти, що ст.158-2 КК України в системі цих взаємозв'язків повинна розумітися (сприйматися) не стільки як генетичний фактор злочину - незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму, тобто інструмент, що визнає це правопорушення в ранзі злочину і тим самим таким, що породжує його, оскільки як явище (норма), у відомій мірі викликане (породжене) від цього злочину, обумовлене ним [36, с.12].

Такий підхід, на наш погляд, з необхідністю змушує визнати, що ст.158-2 КК України є свого роду засобом реакції на описаний в ній злочин, покликаний до того ж, щоб охороняти такі суспільні відносини, що забезпечують умови з охорони виборчої документації або документів референдуму від їх незаконного знищення чи пошкодження поза встановленим законом строк їх зберігання у державних архівних установах та і Центральній виборчій комісії після проведення виборів або референдуму, шляхом запобігання посяганню на них, то очевидно, що вона повинна тим більш бути ефективною, чим більш близько, точно і конкретно буде враховувати причини цих злочинів при конструюванні та реалізації цієї статі. Виходячи з цього, В.М. Коган правильно зазначав, що з'ясування обумовленості заборони має передбачати з необхідністю аналіз протиріч суспільного розвитку, що лежить в основі злочинної поведінки [36, с.12].

В межах з'ясування питання про соціально-кримінологічну обумовленість норми, передбаченої ст.158-2 КК України, тут важливим є розуміння того, як це зазначає професор В.М. Коган, що причини цього злочину не обмежуються межами "злої волі" суб'єкта злочину, а включають широке коло обставин, впливати на які кримінальне право, враховуючи обмеженість засобів, що є в його розпорядженні, об'єктивно не в змозі [36, с.31]. Тому, на наш погляд, вірно відмічав цей вчений, що як тільки злочинець перестає розглядатися в якості кінцевої причини злочину, як тільки ретроспектива відходить до обставин, які формують поведінку, так відразу кримінальне право усвідомлюється як недостатнє, як лише одне із можливих засобів боротьби з діяннями, що є суспільно небезпечними [36, с.31]. Це стосується й злочину, що нами досліджується. Більш того, сам факт офіційного визнання шкідливого для суспільства правопорушення, в нашому випадку - незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму злочином, й конструювання ст.158-2 КК України перетворюється лише в одну із ланок соціальної боротьби з цим злочином. Проте, наявність цього злочину визначає необхідність протидіяти йому, але ще не зумовлює з необхідністю встановлення кримінально-правової заборони (ст.158-2 КК України). Важливо акцентувати увагу на тому, що така заборона з'явилася лише у випадку, коли суспільним відносинам, яким заподіюється шкода в наслідок того, що знищення чи пошкодження виборчої документації або документації референдуму відбувається незаконно поза встановленим строком зберігання у державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії після проведення виборів або референдуму, що загроза завдання їм шкоди стала сприйматися в якості достатнього приводу до застосування кримінальної репресії. Тому є вірною і сприйнятливою на наш погляд позиція в існуючих джерелах, що соціально-правова обумовленість норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення суспільно-небезпечних діянь, у нашому випадку, передбаченого ст.158-2 КК України, є небезпека завдання істотної шкоди суспільним відносинам у наслідок поведінки певної категорії людей (ця небезпечність детермінує передбаченою нормою склад злочину і вид і розмір покарання, що слідує за його вчинення) [37, с.15-16].

На думку професора В.Д. Філімонова, небезпечність порушення суспільних відносин як безпосередньої обумовленості норм кримінального права, визначається двома групами явищ:

1) характером самих суспільних відносин, яким загрожує небезпека, їх станом;

2) обставинами, що характеризують безпосередньо джерело небезпеки (стан, структура, динаміка злочинності, її причини і умови, особа злочинця, що дозволяє визначати ці обставини в якості кримінологічних передумов кримінально-правової норми) [36, с.18-19]. Ми переконані, що в певній мірі можна погодитися, що в першій групі явищ, що визначають величину небезпеки, порушення суспільних відносин, містяться самі відносини, їх стан, а також ймовірні наслідки дезорганізації цих відносин для забезпечення безпечного і гармонійного розвитку особи, суспільства і держави, але й слід звернути увагу на те, що й сповідує професор Ю.Е. Пудовкін, що це питання потребує окремого аналізу [14, с.148].

Таким чином, передумова криміналізації (соціально-правова обумовленість) кримінально-правової заборони, передбаченої ст.158-2 КК України полягає у наявності в діянні достатньо високого рівня суспільної небезпечності, є найголовнішим чинником криміналізації та вирішальним для віднесення цього діяння до злочинного. Суспільна небезпека злочину незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму, відображає сутність цього злочину і свідчить "про заподіяння ним істотної шкоди або створення загрози завдання такої шкоди охоронюваним суспільним відносинам" [38, с.30]. Це об'єктивна зовнішня риса цього злочину, а саме реальне порушення суспільних відносин, що забезпечують умови з охорони виборчої документації або документів референдуму від їх незаконного знищення або пошкодження поза встановленим законом строком їх зберігання у державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії після проведення виборів або референдуму. Зазначене є свідченням того, що виразником об'єктивності суспільної небезпеки аналізованого діяння є об'єктивний характер шкоди, яка ним заподіюється.

У джерелах з кримінального права, на наш погляд, обґрунтовано зазначається, що суспільна небезпека злочинного посягання визначається об'єктивними і суб'єктивними ознаками не однаково, а саме, визначальними з них є об'єктивні - об'єкт злочину, предмет злочину, об'єктивна сторона - небезпека та характер діяння, тяжкість заподіяної шкоди тощо [38, с.30]. Тому суспільна небезпека діяння, що нами аналізується, визначається ще й тим, що воно порушує встановлені принципи і форми суспільного співжиття, тощо.

Нам уявляється, що необхідно звернути належну увагу й на те, що дослідники проблем криміналізації справедливо зауважують, що суспільна небезпечність діяння залежить від способу його вчинення та від інтенсивності посягання [39, с.24]. Зокрема, професор М.І. Панов слушно стверджує, що спосіб вчинення злочинів відображає якісну своєрідність виконання посягання і багато в чому визначає характер шкоди, що може бути заподіяна суспільним відносинам, а інтенсивність способу значною мірою позначається на інтенсивності посягання в цілому, що безпосередньо впливає на розмір завданої шкоди, а через неї - на тяжкість наслідків, які настали [40, с.127-143].

Окремо слід зазначити, що суспільну небезпечність злочину, передбаченого ст.158-2 КК України зумовлюють і суб'єктивні ознаки, але їх вплив відбувається не безпосередньо, а через об'єктивні ознаки, формуючи зміст діянь особи, яка їх вчиняє [41, с.100]. Так, одним із критеріїв, що дає змогу оцінити ступінь суспільної небезпеки злочину незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму, слугує характеристика суб'єкта такого посягання, в тому числі і спеціального суб'єкта. Певні ознаки суб'єкта цього злочину впливають на оцінку ступеня небезпеки цього діяння. Такими ознаками можуть бути вік, службове становище, стійкість злочинної установки (судимість) тощо.

Таким чином, враховуючи викладене, можна зробити висновок про те, що рівень суспільної небезпеки цього злочину є цілком достатнім для криміналізації таких діянь, які передбачені ст.158-2 КК України.

Сутність відносної поширеності діяння як другої передумови криміналізації (соціальної обумовленості) норми - ст.158-2 КК України полягає у тому, що діяння, яке криміналізується, повинно бути, з одного боку достатньо поширеним, тобто мати загальносоціальні закономірності, з другого - не повинно бути надзвичайно поширеним. Досліджуючи таку передумову криміналізації, у науковій літературі є загальноприйнятим виділяти верхню та нижню межу криміналізації, зокрема це властиво і для досліджуваного злочину (значення нижньої межі цього процесу полягає у тому, що такі діяння повинні бути відносно поширеними) [16, с.218].

Слід звернути увагу на те, що стосовно злочину, передбаченого ст.158-2 КК України, поширеність якого є очевидною, можна стверджувати, що така форма асоціальної поведінки не є випадковою чи одиничною. Складнішою є оцінка відповідності цього злочину верхній межі криміналізації, зокрема її стану, що потребує, на наш погляд, додаткового аналізу.

Важливо послатися на те в цьому питанні, що наука кримінального права, кримінологічна наука стверджує, і, на наше переконання правильно, що марно криміналізувати те, що вже стало масовою повсякденністю [42, с.16]. Пануюча в юридичній літературі думка підтверджує цю тезу, що криміналізація за "запитом" підриває відразу три принципи кримінально-правової політика, а саме: принцип врахування (відповідності) кримінально-правової політики соціально-правовій психології - тому, що такий закон не сприймається як відповідний і доцільний, суперечить принципу економії кримінально-правової репресії, тому що до відповідальності притягується невиправдано велике число громадян, а також не збігається з принципом невідворотності кримінальної відповідальності, оскільки частіше всього такий закон перестає застосовуватися на практиці [23, с. 20-21]. Саме тому, за умов, коли б злочин, передбачений ст.158-2 КК України став би повсякденним явищем для значної частини населення України, визначення такої поведінки як злочинної привело б, по-перше, до дискредитації кримінально-правової заборони, оскільки органи кримінальної юстиції не мали б реальної можливості забезпечити його виконання, по-друге, до розмивання меж між злочинною і незлочинною поведінкою, оскільки фактично значна частина членів суспільства була б визнана злочинцями [16, с.217-218]. Для кримінально-правової заборони (ст.158-2 КК України) цього не сталося.

Отже, ґрунтуючись на викладеному вище, можна підсумувати, що незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму (у розумінні ст.158-2 КК України) перебуває у наведених межах: воно має хоча і незначну, але тенденцію до поширення, його прояви не є поодинокими і випадковими і, водночас, їх не можна віднести до загально використовуваних.

Зміст такої передумови криміналізації, як помірність позитивних і негативних наслідків криміналізації полягає у домінуванні позитивних соціальних результатів застосування норм кримінального права, передбачених ст.158-2 КК України, в нашому випадку, над негативними соціальними наслідками, які неминуче настають від криміналізації тих чи інших діянь [16, с.220-224].

Важливо акцентувати увагу на тому, що, як нами вже зазначалося, що в переліку передумов (соціально-правової обумовленості кримінально-правової заборони (ст.158-2 КК України) криміналізації є ще й кримінально-політична адекватність цього процесу, яка містить вимоги щодо її відповідності основним напрямам соціальної та кримінально-правової політики держави Україна, рівно й характеру правосвідомості та стану громадської думки. У цьому контексті слід зазначити, що інститут криміналізації суспільно-небезпечних діянь, до якого належить те, що, передбачене ст.158-2 КК України, є однією із складових кримінально-правової політики держави, у рамках якого формулюються вихідні вимоги боротьби зі злочинністю з допомогою розробки та реалізації широкого кола попереджувальних заходів створення і застосування правових норм матеріального, процесуального і кримінально-виконавчого права, що встановлюють криміналізацію і пеналізацію, а коли у цьому є потреба - декриміналізацію і депеналізацію діянь [43, с.49].

Заперечуючи політичну домінанту у процесах криміналізації діянь, професор А.Ф. Зелінський наполягав на тому, що проблема криміналізації та декриміналізації, посилення та пом'якшення санкцій за деякі види злочинів повинні вирішуватись не в руслі політики, що постійно змінюється, а відповідно до визнаних у цивілізованому суспільстві загальнолюдських моральних цінностей, принципів гуманізму, справедливості, законності та милосердя [44, с.15-16]. Саме тому чіткі чинники соціальної обумовленості кримінально-правових заборон, а також критерії криміналізації повинні безповоротно припинити практику штучного створення нових злочинів, оскільки діяння мають власну правову природу, яку повинен виразити, а не створити законодавець, а протилежне приведе до того, що покарання застосовуватиметься без злочину, буде відбуватися державне свавілля, безглуздо посилюватиметься репресія [45, с.70].

Розглядаючи кримінально-політичну адекватність криміналізації злочину, передбаченого ст.158-2 КК України, потрібно враховувати те, що кримінально-правові норми, передбачені ст.158-2 КК України, які встановлюють кримінальну відповідальність за незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму, зважаючи на їх бланкетність, є частиною кримінально-правової політики держави Україна, яка є системою принципів, підходів та заходів і визначає ставлення держави, а також суспільства до досліджуваної сфери. Тому правильно розроблена і впроваджена кримінально-правова політика має призвести до істотного поліпшення ситуації й створить можливість зменшити негативний вплив на стан досліджуваних відносин.

Нормативний чинник відображає обумовленості кримінально-правової охорони заборони, передбаченої ст.158-2 КК України нормами Конституції України та іншими галузями законодавства у вказаній сфері. Тому важливе значення має аналіз нормативного чинника, який пов'язує аналізоване діяння з кримінально-правовою забороною. Цей чинник визначається нормами Конституції України. Так, ст.5 Основного Закону наголошує, що "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування" [46]. Крім того, зазначається, що "Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування" [46].

Таким чином, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" [46]. Крім того, ст.8 Конституції України визначено, що вона". має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй." [46]. Ці норми (чинник) Конституції України визначають вимоги внутрішньої логічної несуперечливості, заборони передбаченої ст.158-2 КК України. Це системно-правова обумовленість (передумова криміналізації) з'явлення досліджуваної нами норми. Тобто це найважливіша передумова, а саме конституційної адекватності, системно-правової несуперечливості криміналізації зазначеного нами діяння. Зміст принципу конституційної адекватності, на наш погляд, полягає в тому, як ми вже зазначали, що Конституція України відповідно до ст.8 має найвищу юридичну силу [46]. Закони та інші нормативні акти приймаються на підставі Конституції України і мають відповідати їй. Аналогічні положення закріплені й у кримінальному законодавстві, зокрема, у ч.1 ст.3 КК зазначається, що Кримінальний кодекс ґрунтується на Конституції України [47].

Оцінюючи характер конституційного регулювання та забезпечення виборів, референдуми та охорону виборчої документації і документів референдуму від їх незаконного знищення або пошкодження слід зазначити, що ці питання займають вагоме місце у тексті Основного Закону України, як серед основних засад Конституційного ладу України, так і серед інших положень, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, повноважень органів державної влади.

Таким чином, забезпечення кримінально-правовими засобами виборчої документації або документів референдуму від їх незаконного знищення, а так саме пошкодження відповідає передумові конституційної адекватності.

Сутність нормативного чинника існування кримінально-правової заборони, передбаченої ст.158-2 КК України, а саме системно-правової несуперечливості криміналізації цього діяння полягає в з'ясуванні міжгалузевого характеру охорони суспільних відносин, що забезпечують умови з захисту виборчої документації або документів референдуму від їх незаконного знищення, а так само пошкодження поза встановленим законом строком зберігання у державних архівних установах та в Центральній виборчій комісії України після проведення виборів або референдуму, несуперечливою частиною якого є кримінально-правова охорона досліджуваних відносин від злочинного посягання цього злочину.

Аналіз правових норм, передбачених ст.158-2 КК України, свідчить про надання законодавцем, у даному випадку, переваги банкетній диспозиції, що в цілому відповідає частковій тенденції розвитку чинного законодавства. Про бланкетність диспозиції ст.158-2 КК України свідчить відсутність у ній, в основному, конкретного змісту за наявності посилань на норми інших галузей законодавства і (або) інші нормативні правові акти, в яких цей зміст розкривається [47; 48, с.245]. Так, кримінально-правові норми, передбачені ст.158-2 КК України, вказують на діяння (об'єктивну сторону), тобто на дію, бездіяльність, місце вчинення злочину, наслідки, необхідний причинний зв'язок, але не розкриває повністю предмет цього злочину, суб'єктів злочину. Отже, їх конкретизація має здійснюватися за допомогою виборчого законодавства, законодавства стосовно референдуму, інструкцій тощо. Це також свідчить про таку обумовленість ст.158-2 КК України і зазначених нормативних актів, як системно - правової несуперечливості, а отже й обумовленості криміналізації діяння, що нами аналізується.

Наведене дозволяє зробити висновок про те, що ст.158-2 КК України знаходиться в єдиному блоці з багатьма нормами законодавства, одні з яких регулюють позитивні відносини у досліджуваній сфері, а інші встановлюють відповідальність за порушення цих відносин.

Етичний чинник соціальної обумовленості кримінально-правової заборони, передбаченої ст.158-2 КК України. Цей чинник є важливою обставиною, що обґрунтовує можливість, зміст і якість кримінально-правової заборони, передбаченої ст.158-2 КК України. Він свідчить про дотримання етичних норм при їх конструюваннях і застосуваннях. Це питання напряму зв'язано з одним із самих серйозних питань, а саме проблемою вибору цінностей і нормативів, якими повинна бути обумовлена, на наш погляд, та яким має відповідати кримінально-правова заборона.

Необхідно звернути належну увагу, що в науці кримінального права, на наше переконання, загальновизнаним є те, що ефективність кримінально-правової політики знаходиться у прямій залежності від того, наскільки при її реалізації враховується система культурних цінностей і якщо ця відповідність не дотримується, суспільство, яке поділяє заперечну кримінально-правовою політикою систему культурних цінностей, стає в цій справі не союзником держави, а, скоріше, його противником, що робить безглуздою спробу держави боротися зі злочинністю, у тому числі і злочином, передбаченим ст.158-2 КК України, в нашому випадку [49, с.35]. Конче важливо зрозуміти, що неможливо широко мобілізувати громадян на боротьбу зі злочинністю, якщо населення не дотримується тих критеріїв оцінки діянь у якості злочинних, які прийняті законодавцем [48, с.36]. Тому криміналізація діянь, внесення інших змін у норми кримінального закону повинні супроводжуватися аналізом культурних цінностей, що поставлені під охорону [49, с.54].

Напрям, що нами розглядається про співвідношення норм моралі та аналізованої кримінально-правової заборони (ст.158-2 КК України), свідчить, що саме із норм моралі можна вимагати підтвердження заборон ст.158-2 КК України. Взаємодія моралі і, аналізованої кримінально-правової заборони, що нами аналізується, на якій доцільно зупинитися, є роздуми про те, чи етично взагалі впливати кримінально-правовими засобами на таке порушення закону. В існуючих джерелах з кримінального права це питання традиційно висвітлюється та обговорюється в сенсі моральних меж покарання як головного засобу кримінально-правового впливу на особу [50, с. 20]. Ця проблема професором С.В. Познишевим була названа, як перше основне питання, з яким наука кримінального права повинна починати свої побудови і від вирішення якої залежить саме її існування [50, с.21]. Дослідження цього напрямку, перш за все, виходить з проблеми, чи покарання, в тому числі і за злочин, що нами досліджується, благо чи зло, то вибір повинен бути очевидним [50, с.21]. Звісно, що покарання - це зло, застосуванням якого держава, в особі відповідних органів, намагається мінімізувати або вирішити проблему злочинності. Цю тезу поділяють фахівці з етики, які стверджують, що покарання - це завжди позбавлення, обмеження, страждання, які одні люди завдають іншим, водночас воно містить моральні характеристики, а тому може бути причислено до зла [50, с.14]. При цьому, на наш погляд, етичне обґрунтування покарання утверджується через цілі, які повинні бути досягнуті внаслідок його застосування. Так, у тому випадку, коли спрямовується ухил на загально-попереджувальних аспектах такої міри, то його етичною основою виступає ідея загального блага, яке захищається і охороняється шляхом обмеження інтересів окремих осіб, і якщо за основу ставиться індивідуально-попереджувальна мета покарання, то воно виправдовується необхідністю морального удосконалення особи [51, с.10]. Тому слід сприйняти позицію, яка намітилася в юридичній літературі, що покарання може вважатися морально виправданим тільки в тому випадку, коли воно розглядається в якості засобу досягнення моральних цілей [14, с.160].

Отже, підсумовуючи викладене вище, що мораль здатна детермінувати окремі види кримінально-правових заборон, в тому числі і передбаченої ст.158-2 КК України.

Культурно-історичний чинник соціальної обумовленості кримінально - правової заборони, передбаченої ст.158-2 КК України. Кримінально-правова заборона, на наш погляд, має також розглядатися як продукт історії і культури конкретного суспільства (вона завжди культурно-історично обумовлена).

Має сенс, що потрібно погодитися з прийнятним, на наше переконання, твердженням, що кримінально-правова заборона, втому числі, що нами аналізується, уходить своїми генетичними коріннями в табу і звичаї, які вироблялися в якості форми реакції соціуму на шкідливу поведінку деяких її членів, і які були покликані до того, щоб забезпечити необхідні для виживання і розвитку суспільства підпорядкування одних осіб інтересам колективу [14, с.169]. У наш час відбувається підкорення (підпорядкування) особи, що вчиняє злочин, передбачений ст.158-2 КК України цьому закону через реалізацію такої міри, як покарання.

Слід акцентувати увагу на тому, що якби не змінювався зміст досліджуваної нами кримінально-правової заборони, у кожний конкретний відрізок часу, він є таким, яким саме і може бути, виходячи з культурно-історичного розвитку суспільства (бути оптимальним у даних умовах розвитку цього суспільства).

Таким чином, культурно-історичний чинник, обумовлюючи кримінально-правову заборону - незаконне знищення виборчої документації або документів референдуму, включає в себе вказані вище чинники (передумови) і розглядає їх з точки зору поступального об'єктивно обумовленого певними відрізками історії та суспільно-економічними формаціями, змінами на час прийняття відповідних норм, зміст яких ми досліджуємо в цій статті.

Міжнародно-правовий чинник соціальної обумовленості кримінально - правової заборони, передбаченої ст.158-2 КК України.

Варто, на наш погляд, звернути увагу на те, що у низці чинників цієї заборони не останнє місце займають і міжнародно-правові акти, дозвіл на застосування яких дала Верховна Рада України. У цьому сенсі потрібно зосередити увагу на тому, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права, значимість яких зростає в наш час, мають пріоритет над національним законодавством, а тому відповідність кримінального права України міжнародно-правовим стандартам, в тому числі і заборон, передбачених ст.158-2 КК України, забезпечує:

міжнародне політико-правове визнання кримінально-правової системи України, а отже і кримінально-правових заборон, втому числі, передбачених ст.158-2 КК України;

можливість організації ефективного міжнародного співробітництва в кримінально-правовій протидії незаконному знищенню виборчої документації або документів референдуму;

належну якість національних кримінально-правових норм, зокрема, передбаченого ст.158-2 КК України і практики їх застосування, відповідність кримінального права та зазначеної норми високим міжнародним стандартам [14, с.161].