Історичні аспекти становлення рейдерства в Україні

Размещено на http: //www. allbest. ru/

ЛьвДУВС

Історичні аспекти становлення рейдерства в Україні

Хатнюк Ю. А., к.ю.н., доцент кафедри адміністративного

права та адміністративного процесу

Анотація

У даній статті використовуються методи історико-правового дослідження рейдерства, під яким розуміється незаконне заволодіння майном та використання його у власних інтересах. Зосереджується увага на історичних передумовах виникнення та етапах розвитку цього явища в світі. Проаналізовано основні періоди зародження і становлення рейдерства в Україні.

Ключові слова: рейдерство, незаконне заволодіння, періодизація, власність, бізнес.

Аннотация

В данной статье используются методы историко-правового исследования рейдерства, под которым понимается незаконное завладение имуществом и использования его в собственных интересах. Сосредотачивается внимание на исторических предпосылках возникновения и этапах развития этого явления в мире. Проанализированы основные периоды зарождения и становления рейдерства в Украине.

Ключевые слова: рейдерство, незаконное завладение, периодизация, собственность, бизнес.

Annotatіon

This article uses historical and legal research methods raiding, which is defined as the unlawful taking of property and use it for their own benefit. Focuses on the historical background of the emergence and development of this phenomenon in the world. The basic periods of the origin and formation of raiding in Ukraine.

Key words: raiding, misappropriation, periods, property, business.

Постановка проблеми. Рейдерство постає однією із найнебезпечніших загроз економічній безпеці держави. Відомо, що через ганебні процеси незаконного привласнення чужого бізнесу (рейдерство) пройшла економіка майже всіх розвинених країн світу, страждають від неї й країни, що розвиваються. Але, хотілося б акцентувати увагу, що в Україні це явище набуло надмірного цинізму та агресії. Протягом останніх років рейдерство в Україні перетворилося на справжню суспільну катастрофу, яка загрожує позитивному розвитку української економіки та спричиняє колапс правової системи.

Теорія боротьби з рейдерством перебуває у правовій доктрині України на початкових етапах свого розвитку, але у сучасний період є одним з актуальних напрямів науково-дослідницької діяльності щодо правомірної реакції на порушення прав, свобод чи інтересів особи, власності та корпоративних прав і спроби їх захисту й відновлення правовими засобами.

Застосування методів історико-правового дослідження, звернення до історичного досвіду з метою вивчення рейдерства як соціального явища та встановлення наступності у його розвитку, проведення порівняльно-правових досліджень щодо вивчення впливу рейдерства на соціальні відносини в економіці дає змогу визначити найбільш оптимальні способи та методи регулювання спорів і захисту права власності у сфері корпоративного права.

Аналіз досліджень даної проблеми. Проблему рейдерства досліджує досить велике коло вчених, однак вона не втрачає своєї актуальності. Вказана проблема знайшла своє відображення у працях українських та зарубіжних науковців, зокрема Д. Андреева, С. Анісімова, П. Астахова, П. Берназа, О. Бєлікова, М. Бєсєдіна, Ю. Борисова, Д. Депамфіліса, Д. Зеркалова, З. Живко, М. Іонцева, О. Киреєва, Ю. Кравця, С. Москаленко, В. Несторенко, О. Осипенка, А. Писанець, А. Прожеріної, І. Туника та багато інших.

Виклад основного матеріалу дослідження. Рейдерство не є новим явищем, а тому з'ясувати його сутність слід в ретроспективному дискурсі.

Спочатку термін «рейдерство» вживали військові історики на позначення сукупності самостійних бойових дій одиночних або декількох кораблів, підводних човнів і літаків з метою знищення (захоплення) суден з вантажами, бойових кораблів супротивника, що особливо проявилося у війнах минулого століття [1, с. 83].

Рейдерство виникло з піратства, корсарства, каперства (напади на торгові морські судна). Ще з часів боротьби Британії за світове панування так називали військові кораблі, які поодинці знищували торгові судна супротивників. Вони були надзвичайно віроломними. Фактично це були «пірати в законі», «флібустьєри на службі її Величності».

На відміну від піратів, рейдери перебували на службі в уряді (або у високопоставлених осіб) певної країни і, як правило, не брали участі в розподілі прибутків, що отримували в результаті захоплення судна. При цьому в рейдерів не було мети безпосередньо захопити вантаж на судні. Вони діяли на морських кораблях, що належать до категорії військових, і знищували торгові судна недружніх країн, керуючись тим, що нанесений супротивникові збиток послужить на благо другій стороні. Наприклад, португальці, починаючи з подорожі Васко да Гами, поводились в Індійському океані саме як рейдери, знищуючи всі мусульманські судна, що траплялися їм, при цьому не завжди вдаючись до грабежу. У цьому випадку головними цілями португальців були залякування та ліквідація конкурентів.

Занепад рейдерства припадає на кінець наполеонівських війн, коли державам стало невигідно ділитися прибутками з приватними підприємцями. Крім того, в цей час проти організованого морського розбою активно виступала ліберальна громадськість. У XIX ст. настав час розквіту буржуазії, утвердження принципів недоторканності приватної власності й розвитку міжнародної торгівлі.

Непримиренну боротьбу з рейдерством розпочав Бенджамін Франклін, який запропонував відразу після закінчення війни за незалежність включити в мирний договір США та Англії спеціальний пункт про заборону рейдерства (каперства). І хоча саме такий пункт у цей договір включений не був, Франклін надалі домігся безпосереднього запису про заборону рейдерства під час укладення договору з Пруссією. Незважаючи на те, що для країн, які уклали договір, подібна заборона не мала особливого значення, позаяк у них були відсутні власні військові флоти, у міжнародному праві був створений прецедент. Фахівці з морського права упродовж першої половини XIX ст. сперечалися щодо того, чи входить власність, яку перевозять морем, у поняття власності, недоторканної під час військових дій, а чи вона є винятком і може бути знищена (оскільки підприємець під час війни має можливість не виходити в море, а залишатися в захищеній місцевості до вирішення конфлікту). Спори досягли свого апогею на Паризькому конгресі 1856 р., що відбувся після закінчення Кримської війни. У результаті була прийнята декларація про заборону рейдерства (каперства) на морі. Цікаво, що Сполучені Штати, які спочатку різко виступали за введення заборони, голосували проти прийняття цієї декларації.

Проблеми крейсерської війни активно обговорювали і в минулому столітті, зокрема на Гаазькій конференції 1907 р. Через два роки вони отримали остаточне закріплення в Лондонській декларації про право морської війни. У цьому документі передбачалися процедури огляду, захоплення і приводу суден з вантажем у свій порт, хоча там же зазначалось і про можливість у виняткових випадках знищувати і вантаж, і судно.

Мабуть, найвідоміше полювання на рейди здійснювалося в період Другої світової війни (у цей період до рейдерів відносили озброєні торгові судна). У цей період торгові судна, як правило, не виходили в море без конвою і чекали в портах формування колони. Необхідно зазначити, що полювання на рейди в період Другої світової війни здійснювали всі країни-учасники [2].

Сьогодні термін «рейдерство», перемістившись на сушу, по суті набув іншого забарвлення, але зберіг у своєму змісті основне значення -- насильницьке (проти волі власника) захоплення власності (майна), зокрема юридичної особи. Держава, звичайно ж, не утримує на службі рейдерів, але і не встановлює ефективного механізму щодо забезпечення захисту власності (бізнесу), а тим самим опосередковано сприяючи захопленню з боку осіб, що послуговуються прогалинами законодавства.

На думку А. Писанець, недружні способи захоплення з використанням арсеналу сучасного рейдерства відомі з XVII ст. Автор стверджує, що початки рейдерства пов'язані з виникненням перших буржуазних держав, класичної буржуазної приватної власності, коли було зроблено спроби більш-менш законно або незаконно привласнити чужий бізнес, майно. Зокрема, у феодально-бюрократичній Російській імперії також траплялися випадки рейдерства [3, с. 131].

Російська дослідниця А. Прожеріна вважає, що рейдерство у сучасному розумінні як різновид «недружнього поглинання» компаній і перерозподілу власності та корпоративних прав з'явилося в США у 1920--1930 рр. Адже вже тоді його розуміли як успішне скуповування контрольного пакету акцій, часто за протидії менеджменту та акціонерів компанії, реорганізації підприємства та продажу його з прибутком [4, с. 11].

Стосовно цього питання З. Живко стверджує, що історія рейдерства налічує не одне століття, хоча сам термін було введено в обіг на рубежі XIX--XX ст. Рейдерство з'явилося на світ разом з акціями, коли виникла можливість поглинання компанії всупереч волі її власника [5, с. 12].

О. Бєліков вважає, що у вітчизняній історії відбулися чотири масові, революційні перерозподіли власності, ініційовані владою. Перший перерозподіл власності відбувся ще в епоху Івана Грозного; другий -- за Петра Першого. Третій здійснили більшовики після революції 1917 р. Четвертий -- починаючи з 1990-го, ми переживаємо сьогодні.

Під час перших трьох перерозподілів власності всі процеси відбувалися вертикально, відповідно до бюрократичної логіки. А от у 90-х роках минулого століття влада лише дала мовчазну згоду, проявивши свою ініціативу в процесі захоплення або перерозподілу власності. Надалі ж вертикаль влади відсторонилась від керівництва цим процесом, а сам перерозподіл пішов у горизонтальній площині [6, с. 105].

На теренах колишнього СРСР недружні поглинання практикувалися ще в 1980- х роках із появою перших комерційних структур -- підпільних цехів, потім легальних кооперативів тощо.

В. Журавель, О. Тимошенко, О. Дічек, аналізуючи становлення рейдерства в Росії та Україні, визначають декілька етапів розвитку цього явища.

На першому етапі, на початку 90-х років минулого століття, у цих країнах відбувалися процеси акціонування низки державних підприємств і часткова або повна їх передача приватним власникам під час розпочатої приватизації. При цьому допускалися численні порушення законодавства про приватизацію. Ваучери скуповувалися, змінювалися, викрадалися, збиралися, відбиралися, вкладалися. Як наслідок, одні стали ще багатшими, а інші -- ще біднішими. Використовувалися різні схеми, які передбачали придбання державної власності за значно заниженою вартістю, в результаті чого інтересам держави було завдано значних збитків.

На другому етапі, приблизно з 1993 р., почався перерозподіл приватної власності між суб'єктами господарювання. Цей етап характеризувався переважанням насильницьких методів придбання майна та майнових прав, зокрема, в результаті вчинення таких злочинів, як вбивства на замовлення, погрози застосуванням насильства чи вбивством, вимагання та ін. Кримінал був основним у захопленні чужого підприємства. Це був бандитський спосіб відбирання власності, коли просто приходили молоді неголені люди в спортивних штанах з бейсбольними бітами і забирали підприємство. Це були нальоти, напади на власників та їхню власність.

У цей період зароджувався процес створення формальних і неформальних фінансово-промислових груп, які в майбутньому відіграли провідну роль у рейдерському захопленні підприємств. Здійснювалось посилення монополізації в окремих галузях. Відбувалась інтеграція в галузях, де не потрібні значні фінансові ресурси, в деяких випадках здійснювалася зміна власника, особливо в міру виконання формальних і неформальних зобов'язань бізнесу перед владою.

Третій (сучасний) етап в Україні розпочався у 2003--2004 рр. і триває досі. На зміну насильницьким злочинам прийшли (або зайняли значне місце) ненасильницькі розкрадання, вимагання, інші посягання на власність, злочинні дії, пов'язані з банкрутством, а також злочини, що полягають у фальсифікації різних документів. Великі компанії-рейдери практично позбулися примітивного криміналу в своїй діяльності; єдине, що ще досить широко застосовується, -- це залучення на кінцевому етапі захоплення підприємства «масок- шоу» для фізичного захоплення приміщень придбаної бізнес-структури. У практиці рейдерства починають переважати інтелектуальні способи придбання комерційної власності, до яких насамперед відносять процеси злиття і поглинання підприємств.

Специфікою рейдерських діянь проти власності на сучасному етапі слід визнати те, що такі захоплення часто почали відбуватися щодо цінних паперів. Форми розкрадань, які застосовуються при заволодінні ними (наприклад, акціями), найрізноманітніші (привласнення, розтрати, шахрайство і т. д.).

На цьому етапі переважало масове банкрутство підприємств. Бізнес забирали через процедуру банкрутства. Наприклад, процедура банкрутства ініціювалася через невелику заборгованість. Після цього боржникові не давали можливості розплатитися, хоча це був часто формальний боржник -- ніякого боргу насправді не було. У межах судової процедури перехоплювали контроль. Далі -- конкурсне виробництво і продаж майнового комплексу задешево якомусь афілійованому покупцеві. Так виглядала одна з найулюбленіших рейдерських схем.

Створилася така ситуація, коли дешевше було відібрати бізнес, ніж придбати його.

Значна частина компаній -- об'єктів поглинань, -- викликаючи інтерес у сторони, що атакувала, втягувалася в корпоративний конфлікт, у результаті чого значно послаблювали не тільки своє конкурентне становище, а й викликали ризик остаточно зникнути з ринку. Відбувалося короткострокове, а в деяких випадках і довгострокове падіння ефективності діяльності та/або загального рівня конкурентоспроможності компанії-мети. Знижувалася вартість компанії-мети не тільки в очах учасників, теперішніх власників і зовнішніх інвесторів, а й інших учасників корпоративної боротьби, що обов'язково позначалося на перегляді ціни угоди. Власник розлучався зі своїм бізнесом на дискримінаційних умовах.

Як правило, загарбники вибирали акціонерне товариство з низькою корпоративною культурою, зазвичай це було підприємство середнього чи малого бізнесу. Фальсифікувалися документи про обрання органів управління товариства, надавалися відомості про зміну керівництва в податкову інспекцію, а вона перевіряла тільки формальну наявність усіх документів, перелічених у законі, і не проводила ніякої правової експертизи наданих документів. Потім новий генеральний директор товариства укладав договір купівлі-продажу нерухомості з третьою особою і подавав у реєструвальні органи відповідні документи. Надалі імітувався неодноразовий перепродаж нерухомості для створення видимості сумлінного покупця. Останній набувач захоплював власність і виганяв існуюче керівництво. Усі документи з ведення реєстру товариства загарбником на території підприємства вилучалися і фальсифікувалися із зазначенням нових акціонерів, пов'язаних із загарбником. Одночасно з переліченими вище діями загарбник нерідко здійснював силовий тиск на генерального директора товариства та основних акціонерів, примушуючи їх підписати договори про продаж належних їм акцій загарбникові, при цьому договори, як правило, підписувалися заднім числом [7, с. 40--45].

На цьому етапі відбувається зростання формальної прозорості компанії в міру консолідації власності та полегшення переходу до міжнародних норм і правил корпоративного управління, посилюються позиції держави у деяких галузях, що традиційно належать до стратегічних.

С. Москаленко історію українського рейдерства поділяє на два періоди. Перший період охоплює час від початку 90-х років до початку 2000-х. У цей час Україна стає незалежною, відбувається перехід країни на ринкові відносини, визначаються політичні центри, створюються злочинні угруповання. Важкий економічний стан країни супроводжувався зростанням корумпованою органів державної влади, наявністю великої кількості прогалин чинного законодавства, зростанням криміногенної ситуації в країні. Така сама ситуація склалася в більшості пострадянських країн. Захоплення підприємств здійснювалось відкрито кримінальним шляхом, досить часто -- із застосуванням фізичного насильства. Правовий нігілізм супроводжувався нехтуванням правами людини, правопорядку країни. З часом ситуація почала змінюватись: було прийнято низку нормативних актів, економічна обстановка поліпшувалась, у країні здійснювалась -- хоча й не на належному рівні -- боротьба з корупцією, знижувалась криміногенна обстановка. Особливістю цього періоду стала відсутність вибору.

Другий період триває з початку 2000-х років донині. Цей період характеризується напівзаконним захопленням підприємств, більш легальними методами боротьби, активним протистоянням рейдерству [8, с. 117].

Отже, ґрунтуючись на наявному матеріалі, вважаємо допустимим виокремлення в історії українського рейдерства трьох основних стадій:

стадія зародження (1991--2001);

стадія «розквіту» (2002--2004);

Стадія зародження рейдерства (1991--2001).

Цьому періоду властиве те, що наша держава стала незалежною і перейшла на ринкові відносини із цілою низкою прогалин у законодавстві. Зокрема, набувши чинності 1992 р., Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [9], а також сильно розпорошена структура власності українських компаній забезпечили стрімке поширення рейдерства у формі ворожих поглинань і шляхом ініціації справи про банкрутство.

Вище вказаний Закон надав 0ирокі можливості для швидкого отримання під свій контроль активів всіх суб'єктів економічної діяльності без великих вкладів. На території всієї країни нестримно почали утворюватися неформальні союзи арбітражних керівників і осіб, зацікавлених у дешевому відбиранні активів компаній.

Альтернативним варіантом отримання контролю над активами суб'єктів економіки стало вороже поглинання. Рейдерів цікавили компанії з низькою концентрацією акціонерного капіталу. Слабкі позиції топ-менеджменту компаній-мети в умовах сильно розпорошеної структури власності не дозволяли адміністрації підприємств чинити агресорам серйозний опір. рейдерство незаконний майно арбітражний

Інші форми рейдерських акцій (шахрайство, примус до укладення угоди, вступ у змову з посадовцями компанії-мети) не набули значного поширення на початковій стадії внаслідок того, що рейдер вважав за краще йти шляхом найбільшої прибутковості і найменшого ризику. Допустимі, з точки зору законодавства, банкрутство і недружнє поглинання відсунули на другий план усі альтернативні форми рейдерських проектів.

Стадія «розквіту» рейдерства (2шш2 --2шш4).

Суттєві зміни законодавчих норм, що регулюють особливості процесу визнання боржника банкрутом, зумовили значне зниження кількості рейдерських атак. Проте загальноекономічний розвиток і політична стабільність значно підвищили ліквідність корпоративних активів, і замість припинення своєї діяльності рейдери почали шукати альтернативні способи реалізації проектів.

До кінця періоду «розквіту» в українському рейдерстві окреслились дві тенденції. З одного боку, легких проектів, що забезпечують високу прибутковість у межах прийнятного рівня ризику, для загарбників не залишилося. З іншого боку, до цього часу рейдери значно зміцнили свої позиції в економіці; піднявши рівень свого добробуту, вони стали участками корупційних мереж.

Стадія пошуку нових напрямів і форм.

Уже в 2005 р. більшість рейдерських компаній замислилась над питанням про те, що робити далі і який бізнес розвивати. Рейдерські проекти у формі ворожих поглинань стали менш прибутковими та більше ризикованими через зростання концентрації акціонерної власності. Підвищення конценрації акціонерного капіталу відбулося, з одного боку, внаслідок інтеграційних процесів в економіці та діяльності рейдерів, з іншого -- в результаті усвідомлення домінуючими акціонерами необхідності консолідації акцій під своїм контролем. У таких умовах прибутковість і вірогідність успіху для проектів, що припускають отримання активів через поглинання, знизились. Почався період пошуку нових напрямів та форм тестування.

Деякі компанії прийшли рейдерські акції, визнавши для себе неприйнятним зниженням прибутковості і зростання ризиків. Однієї компанії цієї групи зосередились на управлінні і розвитку раніше придбаних активів. Інші стали розвивати партнерські стосунки з бізнесовими структурами, внаслідок чого з'явились нові форми взаємодії компаній та рейдерів. Такі стосунки, як правило, почали складатися з метою захисту підприємств від зовнішніх агресорів.

Важливою особливістю сучасної стадії розвитку рейдерства слід також визнати участь держави у рейдерських акціях. Якщо в період зародження і «розквіту» рейдерства держава була осторонь від корпоративних баталій, то тепер держава в особі окремих політичних груп стала чи не найважливішим учасником рейдерських проектів. Активні дії держави стали причиною згортання рейдерської діяльності рядом компаній.

Висновки

Починаючи з моменту зародження, рейдерство перебуває в безперервному розвитку. Рейдери знаходяться в постійному пошуку нових проектів, що характеризуються високою прибутковістю. Необхідність залишатися в межах допустимого ризику змушує їх підлаштовуватися під нові соціально-економічні, правові та політичні умови. При цьому досить часто рейдер не може відмовитися від свого бізнесу. Припинення загарбницької діяльності означає втрату партнерів та покровителів, послаблення позицій на ринку корпоративного контролю. Це неминуче призводить до того, що з'являються нові лідери, нові сильніші гравці, які вже можуть становити небезпеку для самого рейдера. Це примушує рейдера не залишати бізнес, а постійно розробляти нові технології атаки, шукати нові проекти та ризикувати знову і знову, оскільки зупинка може призвести до втрати усіх накопичених активів.

Сьогодні перед рейдерами гостро стоїть питання про подальше ведення бізнесу -- в економіці відсутні альтернативні варіанти високодохідного інвестування за прийнятного ризику. У таких умовах суттєво зростає небезпека переходу рейдерства на принципово новий рівень: за відсутності альтернатив могутніші рейдерські групи почнуть атакувати більш слабкі. А це призведе до ще гостріших економічних та соціальних наслідків.

Література

1. Берназ П.В. Рейдерство в Україні: визначення поняття / П.В. Берназ, 0.0. Середа / / Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 1. - С. 82-84.

2. Противодействие рейдерству [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http: //www.notaryfund.ru / pics/reid

3. Писанець А.А. Рейдерство в Україні як суспільно небезпечне явище / А.А. Писанець / / Право і суспільство. - 2010. - № 2. - С. 130-134.

4. Прожерина А.Н. Криминологическое изучение и предупреждение преступлений, связанных с противоправным поглощением юридических лиц (рейдерством) : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / А.Н. Прожерина. - М., 2010. - 24 с.

5. Живко З.Б. Рейдерство: фермент ринкової економіки : [монографія] / Зінаїда Богданівна Живко. - Львів : Ліга-Прес, 2009. - 270 с.

6. Бєліков 0. Рейдерство в Україні - реалії сьогодення / Олег Бєліков / / Юридичний журнал. - 2007. - № 4. - С. 105-109.

7. Журавель В.П. Противодействие рейдерству : практ. пособие / В.П. Журавель, Е.И. Тимошенко, А.И. Дичек. - Киев : Изд-во Европ. ун-та, 2009. - 416 с.

8. Москаленко С.М. Рейдерство: загальна характеристика, окреслення проблеми та шляхи боротьби / С.М. Москаленко / / Юридичний журнал. - 2007. - № 3. - С. 117-119.

Размещено на Allbest.ru