Предмет підкупу учасників та організаторів спортивних змагань

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Предмет підкупу учасників та організаторів спортивних змагань

Петренко О. І., к.ю.н., ст. викладач кафедри

кримінального права та кримінології ДЮІ МВС України

Анотація

Статтю присвячено визначенню предмета підкупу учасників та організаторів спортивних змагань. Автором доведено, що предметом даного складу злочину є неправомірна вигода зміст якої, достатньо вдало відображено у примітці до ст. 368-4 КК України, а саме: грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Ключові слова: фізична культура, спорт, кримінально-правові відносини, склад злочину, предмет складу злочину.

Аннотация

Статья посвящена определению предмета подкупа участников и организаторов спортивных соревнований. Автором доказано, что предметом состава данного преступления является неправомерная выгода смысл которой достаточно удачно отражен в примечании к ст. 368-4 УК Украины, а именно: денежные средства или иное имущество, преимущества, льготы, услуги, нематериальные активы, которые без законных на то оснований обещают, предлагают, предоставляют или получают безвозмездно или по цене, ниже минимальной рыночной.

Ключевые слова: физическая культура, спорт, уголовно - правовые отношения, состав преступления, предмет преступления.

Abstract

The article is devoted to definition of bribery of participants and organizers of sporting events. The author proved that the subject of “bribing participants and organizers of sporting events” are illegal benefit well enough content which is reflected in the footnote to Art. 368-4 of the Criminal Code of Ukraine, and it is necessary to understand under which money or other property, advantages, privileges, services, intangibles, that they without lawful justification promise, offer, give or receive for free or at a price lower than the minimum market

Key words: physical education, sports, criminal relationship of the crime, the object of the offense.

Одним із пріоритетних завдань сучасної держави є формування здорової нації. Не є несподіваною теза про те, що саме фізична культура та спорт покликані сприяти цьому. За інерцією, яка бере свій початок з радянського періоду української державності, сферу фізичної культури та спорту вважають такою що позбавлена злочинного втручання, ніби «недоторканою». Вказаний підхід з боку держави, породжує відсутність належної уваги правоохоронних органів до стану правопорядку в ній, що призвело сьогодні до появи численної кількості суспільно-небезпечних проявів. Найбільше занепокоєння викликає високий рівень корупції, якій окрім названих причин, обумовлений набутою за часи незалежності комерційною складовою фізичної культури та спорту. Підтвердженням цього є значна кількість інформації у ЗМІ та мережі Інтернет.

В попередніх наукових працях нами зазначалося, що існує достатня кількість підстав для криміналізації такого суспільно-небезпечного діяння як «Підкуп учасників та організаторів спортивних змагань», зокрема, зазначене явище має доволі високий рівень (характер і ступінь) суспільної небезпечності, існує в умовах, які неможливо усунути без застосування кримінальної відповідальності та є суттєвим порушенням прав людини та норм суспільної моралі. правопорядок кримінальний кодекс корупція

Слід зазначити, що ефективність застосування даної статті КК України у майбутньому залежить від чіткого усвідомлення складу злочину, зокрема, його предмета. Також, необхідно звернути увагу на те, що цільове кримінально-правового дослідження вказаної проблеми в Україні не проводилося. Зазначену та суміжні проблеми розглядали у своїх наукових працях вітчизняні та зарубіжні учені: Є.Л. Стрельцов, І.А.Кузнецова, Я.Н.Ризак, М.І.Хавронюк, С.В.Кузьмін, В.В. Сараєв та багато інших.

Метою статті є комплексне дослідження предмету підкупу учасників та організаторів спортивних змагань, та вироблення на цій основі пропозицій щодо формулювання норм вказаної статті.

Слід зазначити, що з метою забезпечення ефективної протидії корупційним проявам та посилення відповідальності за вчинення таких діянь Верховна Рада України за останній час прийняла низку нормативно-правових актів. Зокрема, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» [1]. На підставі цього закону було здійснено доповнення Кримінального кодексу України деякими новими статтями, зокрема ст. 368-3 «Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» та ст. 368-4. «Підкуп особи, яка надає публічні послуги». Ми ж, в свою чергу, як зазначалося раніше, пропонуємо доповнити його також ст. 368-5 «Підкуп учасників та організаторів спортивних змагань».

Слід звернути увагу на те, що предмет цих злочинів є спільним, яким виступає «неправомірна вигода». Дане поняття є відносно новим для вітчизняного законодавства, а тому, потребує досконалого вивчення.

В першу чергу, необхідно звернути увагу на те, що законодавець у примітці до ст. 364-1 КК України вказав, що під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову [2]. Вказане визначення продубльовано і у ст. 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та у примітці до ст. 72-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення [3].

Отже, по черзі розглянемо види неправомірної вигоди, які зазначені в наведених законах.

Вжитий у примітці термін «грошові кошти» за своєю етимологією походить від російськомовного звороту «денежные средства», що дослівно означає «грошові засоби». Звідси, на нашу думку, виходячи з лексичної точки зору доцільним уявляється вживання саме останнього терміна [4, с. 67]. Щоправда, термін “грошові кошти" вже давно став загальновживаним у нормативно-правових актах України, зокрема і ухвалених Міністерством фінансів України й Національним банком України.

Г роші - особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Вони виконують функції мірила вартості та засобу обігу та платежу. Гроші перебувають і в готівковій, і в безготівковій формах у вигляді коштів на рахунках у банку та депозитах, при цьому можуть бути як національною валютою, так і іноземною. Визначення останньої закріплено у ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [5].

Доречною, з цього приводу, є думка І.А. Кузнецової, яка вказує, що форма та тип валюти для визнання грошей предметом «підкупу» значення не мають. На її думку, головне, щоб на момент вчинення злочину гроші перебували в обігу, тобто виконували функцію загального еквівалента, могли бути використані як універсальний засіб платежу [6, с.44].

Також, предметом «підкупу» можуть визнаватись грошові знаки, вилучені з обігу, або такі, що підлягають вилученню, але підлягають обміну. Що ж стосується іноземної валюти, то вона визнається предметом підкупу, якщо може бути використана як засіб платежу, незалежно від того, чи було дотримано порядок здійснення валютних операцій, встановлений законодавством. Якщо предметом злочину, що розглядається, виступають старовинні монети, які мають нумізматичну цінність, грошима з точки зору кваліфікації за ст. 368-4 КК України вони не визнаються, однак належать до категорії «майно» [7].

В свою чергу, визначення поняття «майно» закріплено у Цивільному кодексі України, де у ст.190 вказано, що майном як особливим об'єктом вважаються зокрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки [8]. Проте, за для більш повного його розуміння варто передусім звернутись до норм міжнародного законодавства. На нашу думку більш повне визначення цьому поняттю надано у ст. 2 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, що було ратифіковано Законом України від 4 лютого 2004 року де майном визнаються будь-які активи, матеріальні чи нематеріальні, рухомі або нерухомі, виражені в речах чи у правах, а також юридичні документи або акти, які підтверджують право на такі активи чи інтерес у них [9]. Слід зазначити, що саме це визначення повністю відтворено у ст. 2 Конвенції ООН проти корупції.

Цивільне законодавство України як особливі види майна виділяє тварин, підприємство як єдиний майновий комплекс, гроші, валютні цінності, цінні папери, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні і нематеріальні блага [8].

Враховуючи зазначене, для кваліфікації «підкупу» не має значення характеристика майна, яке пропонується, надається, передається або отримується. Також, незважаючи на вживання такого словосполучення, як торгівля людьми (зокрема, у ст. 149 KK України), людина не може бути майном і, відповідно, предметом комерційного підкупу. Разом із тим до предмета «підкупу» слід віднести предмети, вилучені з обігу або обіг яких обмежений (наприклад, наркотичні засоби, зброя). Дії винних у такій ситуації повинні кваліфікуватись за правилами сукупності злочинів [7].

Переваги це додаткові матеріальні чи інші вигоди, можливості, які суб'єкт має порівняно з іншими особами, які ставлять його в нерівне становище з іншими особами. Як зазначає М.І. Хавронюк, переваги можуть полягати, зокрема, у праві на позачергове або першочергове одержання матеріальних благ чи послуг або пільг, які належать особі за законом. Надання незаконних переваг означає, що вони надаються особі, яка не має на них права, і при цьому порушуються інтереси інших осіб [10, с. 35].

Під пільгами слід розуміти різноманітні пільги, встановлені законодавством для різних категорій осіб, що полягають у звільненні їх від певних обов'язків або у наданні додаткових можливостей майнового чи немайнового характеру. До майнових належать пільги, які надаються у вигляді додаткових виплат, повного або часткового звільнення окремих категорій осіб від обов'язкових платежів. Немайновими вважаються пільги у вигляді додаткових оплачуваних відпусток, скорочення робочого часу тощо; як бачимо, немайновими ці пільги названо досить умовно [11, с. 6]. Слід звернути увагу на те, що предметом «підкупу» вважаються обидва названі види пільг, оскільки закон не робить з цього приводу жодних винятків чи уточнень.

Послугами вважається діяльність суб'єктів, яка не набуває матеріально-речової форми і задовольняє певні потреби замовників - особисті, колективні, громадські. Вони є результатом різнорідної діяльності, що здійснюється виробником на замовлення будь- яких споживачів (окремих громадян, підприємств, організацій, підприємців), і, як правило, ведуть до зміни стану одиниць, які споживають ці послуги. Специфіка послуг як продукції полягає в тому, що послуги не накопичуються (за винятком окремих видів), не транспортуються, не існують окремо від виробників, тобто вони споживаються, в основному, в момент їх надання [11, с. 6]. Загалом послуга це насамперед трудова доцільна діяльність, результати якої виражаються в корисному ефекті, особливій споживчій вартості. Як види послуг можна назвати: транспортні; технічного сервісу; електрозв'язку; мобільного зв'язку та з доступу до Інтернету; з надання персоналу; з управління будинком; із розроблення, документації та запровадження системи управління; поштового зв'язку; ресторанного господарства; з відпочинку; з оздоровлення; з працевлаштування; з тимчасового розміщення (проживання); освітні; ритуальні тощо [7].

Особливу увагу слід звернути на таку категорію витрат підприємства, як: представницькі; на рекламу; підготовку і перепідготовку кадрів. Такі види витрат існують на підприємствах та в організаціях в усіх цивілізованих країнах з ринковою економікою. Представницькі витрати це витрати підприємства із прийому та обслуговування представників інших підприємств, які прибули для проведення перемовин з метою підписання взаємовигідних контрактів. Зокрема, до зазначених витрат належать транспортні послуги, витрати, пов'язані з організацією офіційних прийомів (сніданок, обід, фуршетне обслуговування), послуги перекладачів [6, с.57-59].

Таким чином, не завжди такі послуги, як безкоштовний обід в ресторані, оплата проживання в готелі чи безкоштовне перевезення містом службової особи юридичної особи приватного права, набувають ознак незаконності. Адже вказані дії, хоч і пов'язані з витратами однієї сторони та отриманням матеріальної вигоди другою, є проявом ділового етикету, що сприяє налагодженню партнерських зв'язків між суб'єктами підприємницької діяльності. А відтак, перелічені правомірні послуги, незважаючи на те, що спрямовані, аби викликати у протилежної сторони бажання прийняти певне управлінське рішення, ні до чого не зобов'язують потенційних партнерів і не суперечать інтересам комерційної організації. Відповідно, про склад злочину, передбаченого ст. 368-4 КК України, у такій ситуації не йдеться [7].

Останнім у переліку різновидів неправомірної вигоди у примітці до ст. 364-1 Кримінального кодексу України названо нематеріальні активи.

Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України нематеріальні активи це право власності на результати інтелектуальної діяльності, зокрема і промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами. У Податковому кодексі України виділено кілька груп нематеріальних активів, а саме: права користування природними ресурсами; права користування майном; права на комерційні позначення; права на об'єкти промислової власності; авторське право та суміжні з ним права; інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) [12].

Як окрема група нематеріальних активів виділяється гудвіл нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо [13].

Для визнання перелічених вище благ неправомірною вигодою як предметом злочину, передбаченого ст. 368-4 КК України, вони повинні набути певних властивостей.

Першою з них є те, що вказані різновиди неправомірної вигоди обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав. Це означає, зокрема, що суб'єкт злочину отримує їх, не маючи визначених для цього безпосередньо у законі підстав у формі прямого дозволу. Вказівка на прямий дозвіл відображена, наприклад, у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції». Стаття 8 цього Закону визначає, що особи можуть одержувати загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси, приймати дарунки від інших осіб. Аналогічні дозволи можуть бути визначені і у колективних договорах, додатках до контрактів чи в інших актах, що приймаються на підприємствах і є обов'язковими для його працівників [3].

Наступною властивістю неправомірної вигоди як предмета злочину є те, що її обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову ціну. Безоплатність означає безкоштовність, тобто відсутність умов про оплату, чим зазвичай характеризується більшість цивільно-правових договорів. Однак при цьому безоплатність не завжди свідчить про вчинення злочину, адже цивільне та господарське законодавство передбачає можливість укладення і виконання договору про безоплатне надання послуг, безоплатне користування майном, його безоплатну передачу тощо [7].

Як пояснює М.І. Хавронюк, йдеться про обіцянку, пропозицію надання чи одержання неправомірної вигоди за фіктивною вартістю, внаслідок чого одержувач залишається у виграші матеріально. Він не сплачує за предмет неправомірної вигоди ту ціну, яку за нього зазвичай сплачують інші особи. При цьому зменшення для нього вартості цього предмета відбувається у зв'язку з виконанням ним певних службових обов'язків та наявності в нього специфічних можливостей [10, с.40].

Обіцянка, пропозиція, надання і одержання за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, стосується майна, переваг, пільг, послуг і нематеріальних активів. Такі дії з грошовими коштами неможливі, адже саме у грошовому еквіваленті визначається ціна будь-якої речі [7].

Єдина згадка про мінімальну ціну, що важливо з точки зору з'ясування суті неправомірної вигоди, міститься у Законі України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», в якому зазначається, що мінімальна ціна це ціна товару, за якою його продаж не заподіює шкоду національному товаровиробнику. Однак вказаний Закон регулює лише питання імпорту продукції національного виробництва, а предметом «підкупу» можуть бути й інші категорії товарів і послуг [14].

Для роз'яснення поняття «ціна, нижча за мінімальну ринкову» варто звернутись до Закону України «Про ціни і ціноутворення», а також Податкового кодексу України, які визначають поняття ціни (зокрема, вільної ціни, державної фіксованої та регульованої, звичайної і ринкової). Та обставина, що поняття мінімальної ринкової ціни національним законодавством не визначене, може призвести до проблем застосування ст. 368-4 KK України [15].

Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України ринковою є ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власникові за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги) [12].

Отже, мінімальною ринковою ціною доцільно визнати найнижчу ціну, за якою продавець бажає передати свій товар за умови добровільності встановлення такої ціни. У науковій літературі ціною, нижчою за мінімальну ринкову, пропонується визнавати вірогідну ціну на конкурентному ринку в даній місцевості, за яку майно може бути продане, а послуга надана на час вчинення злочину [16, с.259].

Таким чином, використовуючи метод системного тлумачення закону про кримінальну відповідальність, можна дійти висновку, що предметом «учасників та організаторів спортивних змагань» є неправомірна вигода, зміст якої достатньо вдало відображено у примітці до ст. 368-4 КК України, а саме: грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. При цьому, слід зауважити, що вказане поняття вочевидь за своїм змістовним навантаження є синонімом колись існуючого в кримінальному законодавстві поняття «хабар».

Література

1. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення: Закон України від 3.04.2012 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2013.- № С. 9-10.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. - К.: Атіка, 2014. - 160 с.

3. Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 07.04.2011 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 40. - Ст. 404.

4. Непийвода Н. Практичний російсько-український словник: найуживаніші слова і вислови / Н. Непийвода. - К.: Основа, 2000. - 376 с.

5. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 29. - Ст. 377.

6. Кузнецова ИА Ответственность за коммерческий подкуп: дис. ... канд. юрид. наук по специальности 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / И.А. Кузнецова. - М., 2003. - 200 с.

7. Ризак Я. Предмет комерційного підкупу за Кримінальним кодексом України / Я. Ризак. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.allbest.ru/

8. Цивільний кодекс України:ЗаконУкраїни16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

9. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15.11.2000 р. // Офіційний вісник України. - 2006. - № 14. - Ст. 1056.

10. Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» / М.І. Хавронюк. - К.: Атіка, 2011 р. - 424 с.

11. Коваль О., Тарасенко Л., Яцків Т. Реформування пільг і привілеїв в Україні - наближення до європейських стандартів. - Львів.: Вид-во «Галицький друкар», 2009 р. - 216 с.

12. Податковий кодекс України / / Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 13 - 17. - Ст. 112.

13. Гачева Р. Гудвіл - новий термін в українському підприємництві / Р. Гачева / / Практична бухгалтерія. - 2000. - №30.

14. Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту Закон України від 22.12.1998 р. / / Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 9-10. - Ст. 65.

15. Про ціни і ціноутворення: Закон України від 21.06.2012 р. // Відомості Верховної Ради. - 2013. - № 19-20. - Ст. 190.

16. Кримінальне право України: Особлива частина: підруч. / за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Х.: Право, 2010. - 608 с.

Размещено на Allbest.ru