Твори мистецтва, на які поширюється право слідування

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.78

Твори мистецтва, на які поширюється право слідування

Самсін Роман Ігорович

аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-науковий інститут права та психології Національна академія внутрішніх справ

В статье рассматриваются вопросы, свя-занные с определением произведений, на которые распространяется право следования. Указывается на имеющиеся в законодательстве Украины несоответствия относительно перечня таких произведений. Анализируются положения относительно произведений, на которые распространяется право следования, содержащиеся в Бернской конвенции об охране литературных и художественных произведений, Директиве Европейского Парламента и Совета (ЕС) №2001 / 84 / ЕС о праве следования в пользу автора оригинального произведения искусства и законодательстве некоторых стран-членов ЕС. право слідування літературний художній

У статті розглядаються питання, пов'язані з визначенням творів, на які розповсюджується право слідування. Вказується на наявні в законодавстві України невідповідності стосовно переліку таких творів. Аналізуються положення стосовно творів, на які розповсюджується право слідування, Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Директиви Європейського Парламенту та Ради (ЕС) №2001/84/ЄС про право слідування на користь автора оригінального твору мистецтва та законодавстві деяких країн-членів ЄС.

Ключові слова: інтелектуальна власність, ав-торське право, право слідування, об'єкти авторського права, гармонізація законодавства, твори образотворчого мистецтва, художні твори, Право Європейського Союзу

The article focuses on the issues of the definition of works covered by the artist's resale right. The author analyzes the discrepancies of the list of such works, which are contained in the legislation of Ukraine and . the provisions in relation to works covered by the resale right, which are contained in the Berne Convention, the Directive of the European Parliament and Council Regulation (EC) №2001 / 84 / EC on the resale right in favor of the author of an original work of art, and some laws of EU member states.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями

Право слідування як особливе авторське повноваження передбачено сьогодні переважною кількістю країн світу. У загальному розумінні це право автора визначеного законодавством виду твору на отримання частки від ціни кожного продажу, що слідує за першим відчуженням твору автором. Запровадження дієвого механізму реалі-зації права слідування вимагає чіткого визначення конститутивних елементів права слідування, одним з яких є види творів, за перепродаж яких мають здійснюватись відрахування за правом слідування.

Інтеграційні процеси вимагають забезпечення однаково підходу до визначення видів творів, на які розповсюджується право слідування. Саме тому на необхідності гармонізації категорій творів мистецтва, що підлягають праву слідування, робиться окремий наголос у прийнятій 27 вересня 2001 року Директиві Європейського Парламенту та Ради (ЕС) №2001/84/ЄС про право слідування на користь автора оригінального твору мистецтва [4]. З огляду на прагнення України до входження до європейського співтовариства, питання гармонізації національного законодавства з директивами ЄС набувають особливої ак-туальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття

Теоретичною основою дослідження стануть праці відомих учених у сфері цивільного права та авторського права: А.І. Абдул- ліна, Ч.Н. Азімова, М.М. Богуславського, О.М. Боярчука, О.В. Дзери, І.І. Дахно, A. С. Довгерта, В.А. Дозорцева, В.Я. Іонаса, О.С. Іоффе, В.О. Калятіна, Ю.М. Капіци, B. И. Корецького, Б.А. Лємана, Д. Ліпціг, А. Люкі, О.М. Пастухова, С.В. Петров- ського, О.А. Підопригори, О.О. Підопри- гори, М. Пітерс, Д.М. Притики, О.Д. Свя- тоцького, А.П. Сергєєва, О.Ф. Скакун, В.П. Талімончік, С.В. Усольцєвої, М. Фі- чора, О.І. Харитонової, Є.О. Харитонова, І.Я. Хейфец, Г.Ф. Шершеневича, О.О. Штефан, В.С. Щербини, Н.Є. Яркіної та ін.

Водночас право слідування як особливе авторське повноваження залишається недостатньо дослідженим.

Формування цілей статті (постановка завдання)

Метою даної статті є аналіз положень законодавства України та європейських країн стосовно творів, на які розповсюджується право слідування.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

При запровадженні права слідування до національного законодавства України було взято за основу положення статті 14 ter Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка у ч. 1 встановлює наступне: «(1) Щодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів письменників і композиторів автор, а після його смерті особи або установи, уповноважені національним законодавством, користуються невідчужуваним правом часткової участі в кожному продажу твору, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором твору» [9, ст. 14ter].

Сьогодні положення стосовно права слі-дування містяться у статті 27 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року та статті 448 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року. Одразу слід зауважити, що Цивільний кодекс України та Закон України «Про авторське право і суміжні права» містять низку положень стосовно творів, на які розповсюджується право слідування, які суперечать одне одному. Відповідно до статті 448 Цивільного кодексу України автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить статтю 27 «Право слідування», відповідно до якої автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті - спадкоємці впродовж встановленого строку користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчу- жуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування). Таким чином, відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» право слідування розповсюджується на твори образотворчого мистецтва, а відповідно до Цивільного кодексу України - на оригінали художніх творів чи оригінали рукописів літературних творів.

Практична реалізація даного положення потребує з'ясування поняття «твір образотворчого мистецтва», «художній твір» та «рукопис».

Твори мистецтва є окремою групою об'єктів авторського права. Таке твердження випливає як з положень преамбули Закону України «Про авторське право і суміжні права», у якій зазначається, що «цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мисте-цтва - авторське право» [10], так і статті 8 вказаного Закону, у якій вказується, що «об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва».

Стаття 1 Закону про авторське право визначає, що твір образотворчого мистецтва - це скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо. Таким чином, перелік творів образотворчого мистецтва у законодавстві є невичерпним і практично співпадає з переліком, що пропонується Директивою 2001/84/ЕС Європейського Парламенту та Ради від стосовно права слідування на користь автора оригінального твору мистецтва та переліками, що містяться у законодавстві країн- членів ЄС.

Щодо поняття художніх творів та поняття оригіналу рукопису літературного твору - їх ні Закон про авторське право, ні ЦК не містить.

Ч. 1 статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів [9] встановлює, що термін «Літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були вира-жені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яким прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектурі або наукам. Якщо прибрати з даного переліку літературні твори, то залишиться досить широкий перелік об'єктів, які відповідно до Конвенції можуть вважатися художніми творами і на які, виходячи з положень ЦК, може розповсюджуватись право слідування. Більшість з них підпадає під поняття творів образотворчого мистецтва, проте така група, як «драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яким прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії», будучи художніми творами, у більшості випадків не можуть розглядатися як такі, на які може бути розповсюджено право слідування.

Стосовно включення рукопису до переліку об'єктів права слідування, слід зазначити наступне. Включення даного об'єкту до переліку об'єктів, на які розповсюджується право слідування, було передбачено Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів, причому у статті 14 ter зазначеної Конвенції йдеться не лише про рукописи письменників, а й про рукописи творів композиторів.

Пізніше при обговорення проекту Директиви стосовно права слідування на користь автора оригінального твору мистецтва питання доцільності включення до переліку об'єктів, на які розповсюджується право слідування, рукописів стало предметом дискусії. Так, у доповіді Комітету з юридичних питань та прав громадян вказувалося на недоцільність розповсюдження права слідування на рукописи, оскільки останні не є самостійним витвором мистецтва, а призначені для подальшого тиражування [5, с.19]. Зрештою, рукописи не лише не були включені до Директиви як об'єкти авторського права, на які розповсюджується право слідування, а, навпаки, п. 19 Директиви містив наступне положення: «треба роз'яснити, що гармонізація, здійснювана цією Директивою, не застосовується до оригінальних рукописів пись-менників та композиторів» [4].

Повертаючись до питання поняття «рукопису», слід відмітити, що його визначення в законодавстві відсутнє. Це також ускладнює практичне застосування відповідної норми Закону, оскільки поняття «рукопис» може розглядатися у кількох значеннях. По-перше, як синонім латинського термі-ну манускрипт (manuscriptum, від manus - рука, scribo - пишу), що означає текст, написаний від руки. Тут слід зазначити, що сьогодні використання комп'ютерної техніки при створенні літературних текстів практично унеможливлює визначення тексту як рукопису і рукописи у значенні «написаний від руки» створюються досить рідко. У другому значенні «рукопис» розглядається як синонім поняття «авторський оригінал», незалежно від форми фіксації (зазвичай - до внесення до тексту редакційних правок). Під рукописом також розуміється текст, підготовлений автором до опублікування. Порівнюючи два наведені підходи до розуміння поняття рукопису, слід зауважити, що кожен варіант має власну цінність: перший, зазвичай, для колекціонерів, а другий - для дослідників творчості певного письменника. Проте який саме з наведених підходів мався на увазі авторами Цивільного кодексу України - не зрозуміло. Отже, відсутність законодавчого визначення поняття «рукопис літературного твору» для цілей забезпечення вимог законодавства щодо права слідування практично унеможливлює його практичну реалізацію (мабуть, крім рукописів у значенні «написаний від руки»).

Розглядаючи питання включення рукописів до переліку творів, на які розповсюджується право слідування, слід звернути увагу ще на два моменти.

По-перше, відповідно до статті 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» як літературні твори охороняються комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження. Чи означає це розповсюдження норм стосовно права слідування на рукописи комп'ютерних програм і що вважатиметься рукописом комп'ютерної програми? Відповіді на дане питання ні законодавство, ні юридична наука сьогодні не має.

По-друге, не зрозуміло, чому, розповсюджуючи право слідування на рукописи літературних творів, законодавець виключає його розповсюдження на рукописи музичних творів, як це передбачене Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творі.

Слід також зауважити, що, на відміну від законодавства країн-членів ЄС, законодавство України не передбачає можливості розповсюдження права слідування на копії творів, про що більш докладно йдеться далі.

Зазвичай перелік творів, на які розпо-всюджується право слідування, прямо вказується у законодавстві. Сьогодні гармонізація національних законодавств стосовно визначення об'єктів, на які розповсюджується право слідування, є необхідною передумовою належного забезпечення прав авторів. Прийнята 27 вересня 2001 року Директива 2001/84/ЕС Європейського Парламенту та Ради від стосовно права слідування на користь автора оригінального твору мистецтва [4] визначає необхідність гармонізації категорій творів, на які розповсюджується право слідування, як одну з причин прийняття Директиви. Стаття 2 зазначеної Директиви встановлює, що під «оригінальними творами мистецтва» слід розуміти твори графічного або пластичного мистецтва, а саме картини, колажі, живопис, малюнки, гравюри, естампи, літографії, скульптури, гобелени, кераміку, твори зі скла та фотографічні твори. Причому право слідування розповсюджується як на оригінали творів, створені автором власноруч, так і на копії, що можуть бути визнані оригінальними творами мистецтва. Останніми вважаються копії, вироблені в обмеженій кількості або автором власноруч, або під його керівництвом. Копії мають бути пронумеровані, підписані або іншим чином позначені автором.

Наведені положення було, з певними особливостями, запроваджено в законодавстві країн-членів ЄС.

Так, стаття R122-3 Кодексу інтелектуальної власності Франції (Code de la propriete mtellectuene) [1], розкриваючи поняття оригінальних та скульптурних творів, уточнює, що до таких творів належать картини, колажі, акварелі, малюнки, гра-вюри, офорти, літографії, скульптури, гобелени, кераміка, вироби зі скла, фотографії та художні твори, створені за допомогою аудіовізуальних або цифрових засобів.

Стосовно фотографічних творів вста-новлюється, що охороні підлягають фотографічні твори, що є результатом творчої праці автора, відповідають вимогам оригінальності та відображають особистість автора. Оригінальність фотографічного твору може знаходити прояв у самостійному виборі автором пози, виду, що фотографується тощо. Окремо виділяється такий вид фотографічного твору, як фотографії з місця знімання фільму. Такі фотографії робляться автором або безпосередньо на місці знімання фільму, або поряд з ним у час, коли декорації, костюми, грим акторів вже визначені потребами фільму [11, с. 214].

Стаття 11 Закону Бельгії «Про авторське право і суміжні права» [7] вказує, що як «твори авторського мистецтва» слід розуміти твори графічного або пластичного мистецтва, зокрема: картини, колажі, зображення, малюнки, гравюри, офорти, літографії, скульптури, гобелени, керамічні вироби, скляні вироби та фотографії, як виконані самим автором, так і копії.

Стаття 38 Зведеного закону Данії про авторське право [3] уточнює, що до творів, на які розповсюджується право слідування, належать картини, колажі, малюнки, гравюри, естампи, літографії, скульптури, гобелени, керамічні, скляні та фотографічні твори. Стаття окремо вказує на те, що право слідування не розповсюджується на архітектурні твори.

Пункт 2 статті 54 Кодексу авторських та суміжних прав Португалії [2] містить перелік «оригінальних творів мистецтва», на які розповсюджується право слідування, відносячи до них: будь-які твори графічного або пластичного мистецтва, у тому числі картини, колажі, малюнки, ескізи, нариси, гравюри, естампи, літографії, скульптури, керамічні та скляні твори, гобелени, фотографії, що були виконані автором, або їх копії, що вважаються оригінальними творами мистецтва, з їх обов'язковою нумерацією та авторизацією.

Окрема увага при розгляді об'єктів авторського права, на які розповсюджується право слідування, приділяється питанню поняття «оригінальності». У юридичній літературі звертається увага на те, що вимога стосовно оригінальності творів, на які роз-повсюджується право слідування, виконує дві основні функції. По-перше, відповідність твору вимозі оригінальності розглядається як головний фактор для визнання існування на нього авторського права. Таким чином, розповсюдження право слідування можливе лише на твори, що охороняються авторським правом. По-друге, вимога оригінальності твору обмежує застосування права слідування лише до оригіналів твору, виключаючи об'єкти, що є відтворенням цього оригіналу. Водночас, як буде показано далі, друга функція поступово звужує свою дію. При підготовці тексту Директиви у частині вимоги оригінальності твору перед розробниками встала проблема узгодження підходів до розуміння оригінальності твору, що існує в континентальній та англосаксонській системах права. Так, критерієм оригінальності твору в країнах континентальної системи права є те, що твір має бути результатом творчої інтелектуальної праці автора, тоді як в кра-їнах англосаксонської системи права розпо-всюджений так званий «знижений» підхід до розуміння оригінальності, відповідно до якого, щоб бути визнаним об'єктом авторського права, твір має виходити від автора і не бути копією [8, с. 177].

Слід зазначити, що у юридичній літературі та законодавстві використовуються як термін «оригінали твору», так і термін «оригінальні твори». «Оригінал» по відношенню до речей визначається Новим тлумачним словником української мови як «1. Те, що є основою для відтворення, копіювання, переробки і т.ін.; первопис, першотвір, взірець» [12, с. 133]. Водночас прикметник «оригінальний» має наступне значення:- «1. Який не є копією або підробкою чого- небудь; справжній, автентичний. // Створений самостійно, без наслідування відомих зразків. // Який не є перекладом з іншої мови. ... 2. Який привертає до себе увагу своєю незвичайністю, своєрідністю» [12, с. 133]. Отже, поняття «оригінал» та «оригінальний» у його першому значенні є синонімічними. Виходячи з того, що стосовно права слідування поняттю оригіналу (оригінального твору) противставиться поняття копії, можна зробити висновок, що ідеться саме про твір, створений безпосередньо автором. Водночас, як буде показано далі, вже сьогодні існують положення, що дозволяють за певних умов розповсюджувати дію права слідування на копії творів. Ще у березні 2001 року на засіданні Міжурядовий комітет з авторського права Всесвіт-ньої Організації Інтелектуальної власності було представлено дослідження Генерального директора Товариства авторів творів витончених та графічних мистецтв (BILD- KUNST) Герхарда Пфеннінга, у якому автор звернув увагу на розповсюдження права слідування на твори, що створюються методом репродукції [13, с. 1].

Крім того, у юридичній літературі по-рушувалося питання розширення переліку об'єктів, на які може розповсюджуватись право слідування. Ще у 1996 році професор Віктор Гінсбург (Victor Ginsburg) писав: «Зрештою, чому право слідування має розповсюджуватись на твори Пікассо і не може на унікальні брошки Тіффані і чому спадкоємці Пікассо отримують компенсацію за перепродаж його кераміки, у той час, як при перепродажу ювелірних виробів Тіффані, автомобілів Мерседес, крісел Кнолл та холодильників Ваукнехт право слідування не застосовується, хоча вони позначені торговельними марками, підписані та, у більшості випадків, є результатом праці відомих художників-дизайнерів» [6]. З таким аргументом навряд чи можна погодитись повністю, оскільки, перш за все, коли йдеться про право слідування, йдеться про оригінали авторських творів, а не про примірники, що є результатом масового виробництва. Крім того, право слідування є інститутом авторського права і не розповсюджується на такі об'єкти права промислової власності, як промислові зразки, або засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів або послуг, якими є торговельні марки. Проте деякі моменти можуть стати предметом для обговорення.

Розглядаючи питання об'єктів авторського права, на які розповсюджується право слідування, Директива Європейського парламенту та Ради від 27 вересня 2001 року № 2001/84/ЄС «Про право слідування на користь автора оригінального твору мистецтва» [4] уточнила та розширила їх перелік. Так, ч. 1 статті 2 Директиви встановлює, що «оригінал твору образотворчого мистецтва» означає твори графічного або пластичного мистецтва, такі як картини, колажі, живопис, малюнки, гравюри, естампи, літографії, скульптури, килимові, керамічні вироби, предмети зі скла та фо-тографії за умови, що вони були створені самим митцем або є примірниками, які вважаються оригінальними творами мистецтва.

Таким чином, право слідування розпо-всюджується не лише на оригінали, а й на копії творів, але ч. 2 зазначеної статті наголошує, що такі примірники мають бути виготовлені в обмеженій кількості самим митцем або під його керівництвом, бути пронумеровані, підписані або належним іншим чином засвідчуються митцем. Обмежень стосовно кількості копій Директива не встановлює, залишаючи це питання на вирішення національного законодавства.

Подібні норми містяться і в законодавстві окремих країн-членів ЄС. Так, зокрема, стаття L122-8 Кодексу інтелектуальної власності Франції (Code de la propriete mtellectuene) [1], визначаючи, що творами, на які розповсюджується право слідування, є графічні та пластичні твори, уточнює, що правила статті L122-8 стосуються як оригіналів творів, створених самим автором, так і копій, вироблених в обмеженій кількості самим автором або під його відповідальність. У статті R122-3 даного Кодексу [1] уточнюється, що зазначені роботи вважаються оригінальними творами, якщо вони підписані або позначені іншим засобом, що дозволяє ідентифікувати автора. Стаття містить перелік таких робіт, відносячи до них:

1) гравюри, офорти та літографії в обмеженій кількості однієї або кількох дощок;

2) копії скульптури у кількості, що не перевищує дванадцяти копій, які пронумеровані художником, плюс одна тестова копія;

3) гобелени та твори текстильного мистецтва, створені власноруч, на основі оригінальних моделей, створених художником, у кількості, що не перевищує восьми екземплярів;

4) емалі, що виконані повністю власноруч та з підписом художника, у кількості, що не перевищує вісім пронумерованих копії плюс чотири тестові копії художника;

5) фотографічні твори, підписані художником, у кількості, що не перевищує тридцяти екземплярів, незалежно від формату та основи;

6) художні твори, створені за допомогою аудіовізуальних або цифрових засобів, у кількості, що не перевищує дванадцяти копій.

На можливість розповсюдження права слідування на копії творів вказує і стаття 11 Закону Бельгії «Про авторське право і суміжні права» [7], стаття 38 Зведеного закону Данії про авторське право [3].

Такий підхід, хоча і не повною мірою відповідає класичній концепції права слідування, але є відображенням реально існуючої ситуації, особливо що стосується творів, що створюються за допомогою технічних пристроїв, зокрема - фотографічних творів. Як зазначив Г. Пфенніг, «навіть оригінали фотографій для преси виставляються зараз на перепродаж на ринку творів образотворчого мистецтва (зокрема на аукціонах), оскільки фотоархіви, що містять аналогові чорно-білі фотокопії, все частіше перево-дяться у цифрові бази даних». Далі він зазначає, що у випадках, коли йдеться про так звані «проміжні» об'єкти, слід «проводити розмежування між роботами, створеними як твори образотворчого мистецтва, і предметами, що є частиною комерційної продукції різних комерційних підприємств і яка не має ознак оригінального твору» [13, с. 1-2].

У цілому ж автор погоджується з позицією С.А.Сударікова, що головною причиною розширення переліку об'єктів, що охороняються правом інтелектуальної власності, є економічна причина, тобто прагнення правовласників нових об'єктів отримати монопольне право на їх викорис-тання [14, с. 6].

Висновки з даного дослідження та перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Положення законодавства України стосовно права слідування в частині, що стосується переліку об'єктів, на які розповсюджується право слідування, містять певні суперечності. Перш за все, не відповідають одне одному норма статті 448 Цивільного кодексу України, яка відносить до таких творів оригінали художнього твору та оригінали рукопису літературного твору, та положення статті 27 Закону України «Про авторське право і суміжні права», яка називає у якості творів, на які розповсюджується право слідування, твори образотворчого мистецтва. Положення стосовно включення рукопису до переліку об'єктів, на які розповсюджується право слідування, відповідає положенням Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Водночас вимагає уточнення само поняття «рукопису», яке є багатозначним.

Загальносвітовою тенденцією є розширення переліку творів, на які розповсюджується право слідування, а також можливість, за визначених законодавством умов, його розповсюдження на копії творів. Такий підхід відображений у Директиві Європейського Парламенту та Ради (ЕС) №2001/84/ЄС про право слідування на користь автора оригінального твору мистецтва від 27 вересня 2001 року і, відповідно, актуальним є питання його запровадження в законодавстві України.

Література

1. Code de la propriete intellectuelle (modifie en dernier lieu par le decret n 2012634 du 3 mai 2012) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ en/details.jsp?id=11987

2. Codigo do Direito de Autor e dos Direitos Conexos (Aprovado pelo Decreto-Lei n. 63/85, de 14 de Margo, e alterado pelas Leis n. s 45/85, de 17 de Setembro, e 114/91, de 3 de Setembro, e Decretos-Leis n. s 332/97 e 334/97, ambos de 27 de Novembro, pela Lei n. 50/2004, de 24 de Agosto, pela Lei n. 24/2006 de 30 de Junho e pela Lei n. 16/2008, de 1 de Abril) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/ en/text.jsp?file_id=198457

3. Consolidated Act on Copyright 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.wipo.int/wipolex/en/text.jsp?file id=191420

4. Directive 2001/84/EC of the European Parliament and of the Council of 27 September 2001 on the resale right for the benefit of the author of an original work of art / Official Journal of the European Communities 272, 13.10.2001, p. 32-36

5. European Parliament Report, Committee on Legal Affairs and Citizens' Rights, February 3, 1997, A-4-0030/97 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.europarl. europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-// EP//NONSGML + REPORT + A4-1997- 0030+0 + DOC + PDF+V0//EL

6. Ginsburgh V. What is wrong with droit de suite [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ecares.org/ecare/personal/ ginsburgh/press-auteur/8.%20whats%20 wrong.pdf?

7. Loi relative au droit d'auteur et aux droits voisins [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.wipo.int/wipolex/fr/ text.jsp?file_id=125256

8. Абдуллин А. И. Право интеллектуальной собственности в ЕС : генезис, унификация, перспективы развития : дис. на соискание ученой степени доктора юридических наук : спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право», 12.00.10 «Международное право, европейское право» / Адель Ильсиярович Абдуллин. - Москва, 2006, - 407 с.

9. Бернська конвенція про охорону лі-тературних і художніх творів від 24 липня 1971 року. Паризький Акт від 24 липня 1971 року змінений 2 жовтня 1979 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_051

10. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ / Відомості Верховної Ради України від 29.03.1994 - 1994 р., № 13, стаття 64

11. Лебедь В. В. Творческие произведения как объекты французского авторского права / В. В. Лебедь // Право. - 2010. - № 2. - С. 104-115

12. Новий тлумачний словник Української мови: в 4-х т. / Уклад. В.В. Яроменко, О.М. Сліпушко. - К.: Аконіт, 1998. - Т. 3. - 928 с.

13. Пфенниг Г. Практические аспекты осуществления права следования, в том числе и в цифровой области, и его влияние на развитие международного рынка произведений изобразительного искусства и на повышение степени защищенности художников в области изобразительного искусствпа / Г. Пфенниг // Межправительственный комитет по авторскому праву. Двенадцатая сессия Комитета Всемирной конвенции, пересмотренной в 1971 г. Париж 18-22 июня 2001 г.

14. Судариков С. А. Интеллектуальная собственность / С. А. Судариков. - М. : Из-дательство деловой и учебной литературы, 2007. - 796 с.

Размещено на Allbest.ru