Детермінанти злочинів проти життя та здоров’я особи, що вчиняються медичними працівниками

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕТЕРМІНАНТИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ МЕДИЧНИМИ ПРАЦІВНИКАМИ

Лісняк Сергій Григорович - провідний науковий співробітник

Необхідність виявлення й аналізу причин злочинів проти життя та здоров'я особи передусім зумовлена практичною потребою ефективної протидії такій злочинності, прогнозуванню, виявленню й усуненню нових умов, що можуть спричинити здійснення цих протиправних діянь, зокрема у такій сфері, як охорона здоров'я.

Життя людини та її здоров'я є найвищою цінністю і недарма кожна держава в світі намагається якомога надійніше їх захистити. Не виключення складає і наша країна.

Недарма, у статті 3 Конституції України зазначено, що „людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. Більше того, цілий розділ Основного закону країни присвячений правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина, одна з статей якого (стаття 27) безпосередньо присвячена життю людини: ''Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань”.

А стаття 49 свідчить, що держава також дбає і про охорону здоров'я громадян: „Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвитку лікувальних закладів усіх форм власності.”

Однак певні негативні суспільні відносини та суперечності спричиняють деформацію потреб особи, що створює безпосередні чи інші причини їх виникнення. Такими, з огляду на специфіку злочинів проти життя та здоров'я особи, є формування дефектів моральної свідомості в особи-злочинця, його моральна запущеність, що, як правило, стає основою формування злочинної поведінки.

При цьому очевидним є переплетення об'єктивних (соціального порядку) та суб'єктивних (біологічного та психологічного порядку) причин у сфері кримінологічного аналізу злочинів проти життя та здоров'я особи.

Вивчення причин і умов злочинності є одним із центральних елементів предмету кримінологічної науки. Від правильного з'ясування та методологічного вивіреного обґрунтування шляхів усунення причин і умов вчинення злочинів залежить досягнення основної мети будь-якого кримінологічного дослідження - підвищення ефективності запобігання злочинності.

Питання кримінологічної характеристики злочинів проти життя та здоров'я особи розглядалися в роботах В.В. Голіни, А.П. Заклюка, В.О. Лисодєда, В.А. Бортника, О.О. Володіної, Н.О. Гуторової С.Ф., С.Ф. Денисова, Т.А. Денисової, І.М. Доля- новської, В.О., Жалинского А.Э., Іваненко, Ю.А. Кармазина, В.А. Козака, В.М. Куца, Я.Г. Лизогуба, А.М., Мельника Р.І., Орлеана, В.І. Осадчого, В.П. Панова, В.М. Підгородинського, І.В., Поповича В.М., Пшеничного, О.В. Сапронова, М.І. Хавронюка.

Мета статті полягає у дослідженні детермінантів злочинів проти життя та здоров'я особи в Україні, що вчиняються медичними працівниками.

Виклад основного матеріалу

Вченими, які вивчали теоретичні проблеми детермінізації злочинності, зазначається, що причини - це ті фактори, детермінанти або чинники, які породжують, детермінують чи зумовлюють вчинення злочинів як свій наслідок. Умови ж безпосередньо не продукують вчинення злочинів, не детермінують девіантну поведінку особи на причинно-наслідковому рівні. Але є живильним середовищем для злочинного волевиявлення нестійкої особи й тим самим сприяють виникненню та поширенню злочинних проявів у сфері суспільних відносин [1, 258-264].

Кримінологи відзначають, що конкретне соціальне явище в одних випадках може виступати в якості причини, а в інших - в якості умови [2; 59, 416]. Тому причини та умови злочинів, у т.ч. й у сфері професійної діяльності медичних працівників, слід розглядати у нерозривному зв'язку.

Детермінанти злочинності у зазначеній сфері є дуже різноманітними - це загальні соціально-економічні, політичні та інші галузі суспільних відносин. Відповідно, доцільно визначити як загальні, так і специфічні детермінанти злочинності у вказаній сфері.

До загальних детермінант злочинності взагалі і у сфері професійної діяльності медичних працівників, зокрема, слід віднести базові соціально - економічні та політичні рішення, спрямовані на створення в країні прошарку приватних власників як шляхом приватизаційно - накопичувальної політики держави, так і за рахунок звуження соціальних гарантій населення. Медична практика стала бізнесом, а звідси виникають: встановлення неіснуючих хвороб; у декілька разів завищена потреба оперативних втручань; виписування дорогих ліків; грубе порушення встановленого порядку і правил щодо надання медичних послуг; відсутність дієвого об'єктивного контролю у вказаній сфері з боку органів і закладів охорони здоров'я, органів виконавчої влади та правоохоронних органів. Все це створює благодатні організаційні, правові чинники, що формують сприятливі умови для корупції та злочинності.

У свою чергу, корупційні процеси та злочинність впливають на розбазарювання бюджетних коштів і недофінансування сфери охорони здоров'я, а звідси і закриття закладів медицини на селі, руйнація системи профілактики захворювань на підприємствах і відомствах, оздоровчо-профілактичних, реабілітаційних, санаторно - курортних закладів тощо.

До загальносоціальних чинників зазначених злочинів слід також віднести і відсутність реформ, яких галузь давно потребує, у зв'язку зі зміною принципів і джерел формування державного бюджету, пов'язаних із зміною соціально - економічного устрою в державі. Як відомо, вітчизняна система охорони здоров'я заледве дотягує до 3 % ВВП, а необхідно як мінімум 5-6 %. Хронічне недофінансування сфери охорони здоров'я породжує дефіцитність медичних послуг, тобто їх недопустимість усім, хто їх потребує. Це тягне за собою нерівність громадян України в праві на отримання медичної допомоги. Крім того, фінансування медичних закладів постатейне. А в стаціонарах є ще й план на ліжко-місця, який потрібно виконувати- інакше не буде фінансування. Заручниками ж цієї ситуації є громадяни України, пересічні пацієнти та медичні працівники.

Медичні працівники у нашій державі одержують мізерну зарплатню (1200-2000 грн.) - одну з найнижчих в бюджетній сфері. Й це попри високу напруженість праці та довгі роки, витрачені на навчання. Лікарі - професіонали поставлені в умови, коли вимушені виїжджати на заробітки за кордон, щоб прогодувати сім'ю. Причому виїжджають найбільш підготовлені фахівці, повертаються одиниці, й ця тенденція навряд чи зміниться найбільшим часом.

Аналізуючи детермінанти професійної злочинності медичних працівників проти життя і здоров'я, зазначаємо, що рівень професійної підготовки медичних працівників є дуже низьким. Це зумовлено, як значним погіршенням якості навчання в медичних вузах, так і відсутністю мотивації у подальшому професійному розвитку. Окремі дослідники зазначають слабкість професійних навиків та знань не лише у молодих спеціалістів, а й у медиків зі стажем роботи понад 10 років [3, 448-435].

Доводиться констатувати, що нові, визнані наукою й активно використовувані передовою професійною практикою, правила діагностики і лікування, що висуваються до якості надаваних медичних послуг, є недоступними для абсолютної більшості вітчизняних лікарів через відсутність бажання освоювати нові методики, постійно вдосконалювати свої медичні знання і лікарську майстерність. У цьому контексті треба особливо підкреслити, що однією з ключових причин зростання кількості професійних злочинів медичних працівників є наслідком глибокої морально-етичної деформації особистості. Медичний працівник стає неуважним, безвідповідальним і байдужим до долі пацієнтів, що довірили йому своє життя та здоров'я. Лікарська професія втрачає своє гуманне призначення. На цей факт звертається увага багатьма дослідниками [4, с. 260262]. Зниження морально-етичних норм пояснюється насамперед комерціалізацією і індивідуалістично накопичувальним характером нових суспільних відносин. Звідси загальне падіння моральності, зниження духовності, девальвація життя та здоров'я як соціальної цінності.

Суттєвою детермінантою розглядуваного явища є також усвідомлення медичними працівниками власної безкарності за вчинення професійних правопорушень. Упевненість у безкарності багатьма дослідниками справедливо пояснюються коллективною псевдосолідарністю лікарів [5, С. 448-455]. Як визначає І.І. Фролова „соціально-професійна група медичних працівників - це своя автономія, де існує кругова порука за помилки один одного [6, С. 55-56].

Ще одним важливим фактором, який дозволяє залишатися безкарними лікарям, що вчинили злочини, пов'язані з професійною діяльністю, є відсутність у працівників правоохоронних органів необхідних медичних знань, що дозволили б повною мірою розібратися в обставинах розслідуваного провадження, а також відсутність можливості проведення високотехнологічних судово - медичних експертиз, які дозволили б довести вину медичного працівника [7, С. 4-20].

У зв'язку з наведеним окремо слід також зазначити про відсутність належного контролю за медичною документацією. Історії хвороби (документ, у якому відображена вся картина хвороби пацієнта) «у разі потреби» переписуються, а інколи й просто губляться, що є серйозною перешкодою на шляху встановлення істини у разі спричинення пацієнтові шкоди. Відзначимо, що уніфікованих стандартів та методик медичної допомоги й лікування єдиних вимог до оформлення медичної документації й обов'язкового її електронного дублювання на незалежному, єдиному для медичного закладу носії досі не розроблено.

Відсутність єдиних вимог до ведення й оформлення медичної документації, безпосереднє заповнення лікарем без додаткового електронного дублювання поширюють практику наступного виправлення, внесення коректив у медичні документи. Заміна документу або невідображення певного факту в історії хвороби призводить до того, що він не входить у предмет дослідження патологоанатома. [8, С. 58-68]. Відповідно, безпосередня причина смерті може бути й не встановлена, що зводить нанівець роботу слідчих.

Досвід розвинених країн засвідчує, що широке використання сучасного діагностичного та іншого медичного обладнання дозволяє зменшити кількість хибних діагнозів, збільшує кількість врятованих життів тощо. В Україні ж відповідного обладнання, цілком звичного у будь-якій профільній європейській клініці, майже немає. А якщо і є, то абсолютна більшість лікарів не вміє ним користуватися [9, 34-36]. Через це нова техніка нерідко простоює, гроші витрачаються даремно, в роботі ж медичних закладів надалі використовуються застарілі стандарти лікування.

Крім наведеного, необхідно вказати й на те, що в чинному законодавстві існують норми, які, на перший погляд будучи абсолютно виправданими, насправді ж можуть слугувати підгрунтям для різного роду зловживань медичних працівників.

Так, у ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплено право пацієнта на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами що стосуються його здоров'я. Водночас, у ч. 4 вказаної статті зазначено: «Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров'я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими методичними документами» [10]. На наш погляд, ця конструкція може бути використана для різного роду зловживань, наприклад, з метою приховати неналежне виконання професійних обов'язків або безцільність подальшого вигідного лікареві лікування.

Зауважимо, що деякі детермінанти мають свої особливості, які обумовлюються спеціалізацією того чи іншого злочину. Так, головною причиною незаконної трансплантації органів і тканини людини, є прогресуюче збіднення переважної частини населення, окремі представники якого зважуються на нелегальну трансплантологічну операцію з метою покращити собі та своїм близьким умови життя. Загальне збіднення населення призводить до появи значної кількості маргінальних прошарків населення, окремі представники якого зважуються на нелегальну трансплантологічну операцію з метою покращити собі та своїм батькам умови життя. Загальне збідніння населення неодмінно призводить до появи значної кількості маргінальних прошарків населення, які ведуть бродячий спосіб життя, страждають наркоманією та алкоголізмом, врешті стають потенційними кандидатами на те, щоб стати жертвою незаконної трансплантології.

Ще однією детермінантою, безпосередньо пов'язаною з гострим дефіцитом людських органів, є недосконалість вітчизняного законодавства, що регулює умови та порядок трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини. закріплена в законі України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” презумпція незгоди на вилучення органів у трупа приводить до катастрофічного браку трансплантатів, а також до відтворення нелегального ринку людських органів” [11].

Аналіз детермінант корупції у сфері охорони здоров'я вказує на те, що ця проблема виникла не на порожньому місці. В останні два десятиліття зарплата лікаря є значно нижчою від прожиткового мінімуму. Крім того, що зарплата була мізерною, гроші не виплачували місяцями. Традиція „доплачувати” лікарям починається як невинна практика щирої подяки за одужання, транс- формуючись у серйозну проблему коли без грошей не підходять до хворих.

У підсумку склалася ситуація, коли наявний нині стан речей з неофіційними „подяками” лікарям, як і вимагання з їх боку, цілком задовольняє значну частину, як постійних пацієнтів, так і самих лікарів. Гроші в конвертах сприймаються медиками як справедливість, як нормальна оплата їх праці. Категоричних противників „підношень” серед лікарів залишилось не більше 10%.

У цьому контексті слушними є міркування професора В.М. Поповича, котрий визначає: ''Фактично у нас продукується новий, раніше не бачений корупційно-комерціалізований тип відносин, що виникли із економічно обумовленої моделі поведінки широкого кола громадян” [12, С.156- 158].

Заручниками такої ситуації є як медичні працівники, так і пацієнти. Перші мають мізерну зарплатню, а хворі часто не можуть оплатити необхідне лікування і витрати на підношення лікарям.

Отже, умисне недофінансування медицини, що породжує корупційні процеси у сфері надання громадянам медичної допомоги, може розглядатися як цинічний і небезпечний виклик суспільству, як злочинне порушення конституційного права на безплатну медичну допомогу.

Важливою детермінантою корупції у розглядуваній сфері є відсутність належних механізмів захисту прав пацієнтів. Варто також наголосити на відсутності належного контролю за розподілом й використанням коштів, які виділяються з державного та місцевих бюджетів на розвиток охорони здоров'я, незалежного громадського контролю за діяльністю лікувально-профілактичних закладів з питань своєчасності і якості надання медичної допомоги населенню. злочинність кримінологічний законодавство медичний

Іншими детермінантами корупції у сфері охорони здоров'я є правова неграмотність пацієнтів та медичних працівників, відсутність достатньої незалежності медичних працівників один від одного і від керівництва, (що спричиняє усвідомлення порушення закону через побоювання втратити роботу або посаду; професійна солідарність тощо.

Усі наведені вище криміногенні фактори взаємопов'язані й взаємозалежні та складають цілісний причинний комплекс злочинності у зазначені сфері. Системне врахування і усунення вказаного комплексу причин злочинності дозволить підвищити ефективність заходів забезпечення злочинності у сфері професійної діяльності медичних працівників.

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

1. До загально-соціальних причин злочинності у зазначеній сфері слід віднести:

а) впровадження приватно-накопичувальної моделі суспільних відносин, яка вражає всі сфери життєдіяльності суспільства, у т.ч. і медичну сферу;

б) недостатня кваліфікація працівників правоохоронних органів щодо виявлення злочинів цієї категорії;

в) високий рівень корупції в контролюючих та правоохоронних органах, а також судах;

г) недосконалість вітчизняного законодавства;

д) відсутність ефективного державного та громадянського контролю, спрямованого на виявлення та усунення злочинів тощо.

2. Детермінізаційний комплекс професійної злочинності медичних та фармацевтичних працівників проти життя і здоров'я складають такі причини й умови:

а) низький рівень професійної підготовки та відсутність мотивації для самовдовсконалення;

б) недосконалість нормативно-правової бази; усвідомлення власної безкарності;

в) глибока морально-етична деформація особистості значної їх частини;

г) відсутність належного контролю за медичною документацією;

д) інтенсивне робоче навантаження, що призводить до стереотипних, шаблонних, необережних дій;

ж) низька правова грамотність як медичних працівників, так і пацієнтів;

3. Причинний комплекс злочинності, пов'язаний з незаконною трансплантологічною діяльністю, складають:

а) прогресуюче збіднення переважної частини населення, окремі представники якого зважуються на продаж органів з метою забезпечення нормативних умов життя, розрахунку з боргами;

б)п оява значної кількості маргінальних прошарків населення;

в) недосконалість нормативно-правової бази (закріплення в законодавстві презумпція незгоди на вилучення органів у трупа призводить до катастрофічного браку трансплантатів, а з ними й до існування нелегального ринку органів); недостатня поінформованість населення про шкоду для здоров'я, пов'язану з продажем власних органів тощо:

4. Причинний комплекс корупції у сфері охорони здоров'я становлять:

У статті проаналізовані причини та умови вчинення злочинів проти життя та здоров'я особи, що вичиняються медичними працівниками

а) недостатнє фінансування системи хорони здоров'я;

б) низький рівень оплати праці медичних працівників: недосконалість нормативно-правової бази:

в) відсутність ефективних механізмів захисту прав пацієнтів;

г) відсутність належного контролю за розподілом й використанням коштів, які виділяються на розвиток охорони здоров'я тощо.

Література

1. Попович В.М. Протиправний менталітет українця чи організаційно-правова модель девіантної поведінки громадян України / В.М. Попович // Держава і право: збірник наукових праць. Вип.29.-Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - с. 258-264.

2. Кримінологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / [О.М. Джужа, Я.Ю. Кондратьєв, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2002.- 59, 416 с.

3. Варыгин А.Н. Преступность работников сферы здравоохранения и ее тенденции / А.Н. Варыгин, Е.В. Червонных // Пробелы в российском законодательстве. - 2008. - № 2.- С. 260-262.

5. Жалинский А.Э. Криминология и медицина /А.Э.Жалинский // Современное медицинское право. Сборник научных трудов. - М.: ИНИОН, ИГП РАН, 2003. - С. 448-455.

6. Червоних Е.В. Криминализация врачебных ошибок / Е.В. Червонных // Криминологический журнал байкальского государственного университета экономики и права. - 2010. - № 3 (13). - С. 36 - 44.

7. Фролова И.И. Правовые проблемы оказания платных медицинских услуг и проблемы коррупции в сфере здравоохранения (опыт социологического исследования) / И.И. Фроловна // Следователь. - 2006. - № 9. - С. 55-56.

Размещено на Allbest.ru