Участь захисника під час розслідування дорожньо-транспортних пригод

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.9

УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНИХ ПРИГОД

Антіпова Олена Ігорівна

Конституцією України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Головним обов'язком останньої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 3). Одним з таких важливих прав є право на захист, котре особливо проявляється у кримінальному провадженні, під час якого органи досудового розслідування обвинувачують особу у вчиненні кримінального правопорушення.

Кримінальні правопорушення, що пов'язані з вчиненням дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) є складними щодо забезпечення права на захист, тому що деякий час особа не може набувати статусу підозрюваного у зв'язку з проведенням спеціальних досліджень. Тому особливої актуальності набуває дослідження питань щодо участі захисника під час розслідування ДТП.

Дослідження проблем стосовно участі захисника під час розслідування ДТП на сьогодні є актуальним ще й тому, що набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України, у якому юридична регламентація права на захист та, зокрема, участі захисника у кримінальному провадженні зазнала суттєвих змін.

Деякі проблеми розслідування злочинів, що пов'язані з вчиненням ДТП досліджували такі вчені, як В. П. Бахін, О. О. Бі- біков, А. Ф. Волобуєв, В. Г. Гончаренко, Б. В. Давидов, С. С. Данілін, В. І. Дячук, А. В. Іщенко, Н. С. Карпов, О. Д. Кім, О.Д. Коленко, Ю. І. Крикунов, П. П. Лу- цюк, М. А. Пархомчук, С. М. Перлов, С. Л. Рижиков, М. В. Салтевський, В. В. Ті- щенко, О. С. Ховпун, М. В. Чих, В. Ю. Ше- пітько. Але їх роботи стосувалися лише окремих загальних питань забезпечення права на захист під час розслідування ДТП. Крім того, вчені займалися вказаною тематикою до набуття чинності новим КПК.

Метою цієї статті є науковий результат у вигляді визначення проблем участі захисника під час розслідування ДТП. Задля досягнення вказаної мети ми поставили наступні завдання: 1) проаналізувати зміни у кримінальному процесуальному законодавстві щодо участі захисника під час розслідування ДТП; 2) дослідити проблеми участі захисника під час розслідування ДТП.

З прийняттям нового КПК змінилася кримінальна процесуальна регламентація кримінального провадження, у тому числі регулювання права на захист від кримінального переслідування. Відповідно до ч. 1 ст. 20 КПК, підозрюваний має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.

Як бачимо права на захист є комплексним правом, що включає декілька складових Докладніше про структуру загальних прав див.: Лоскутов Т. О. Структурні елементи предмету правового регулювання у кримінальному процесі [2].. Останні не обмежуються вищезазначеною нормою та містяться в інших кримінальних процесуальних нормах. Не ставлячи за мету дослідити всі складові права на захист, у цій публікації зупинимося на такому елементі, як «користуватися правовою допомогою захисника».

Проблеми участі захисника у кримінальному провадженні завжди викликали інтерес у вітчизняних вчених-процесуаліс- тів, криміналістів, оперативників. Бо з появою захисника кримінальний процес з роз- шукового перетворювався на змагальний, у перебігу котрого захисник намагався протистояти органам досудового розслідування, які переслідували особу у зв'язку з вчиненням кримінального правопорушення.

Участь захисника у провадженні слідчих дій має велике значення для реалізації принципу змагальності та функціонування інституту захисту. Захисник повинен стежити за правильним дотриманням усіх процесуальних правил [1, с. 219].

Питання щодо участі захисника є актуальними для усіх категорій кримінальних проваджень. Але найбільш проблемними, на наш погляд, є кримінальні провадження, змістом котрих є розслідування ДТП. Бо у цій категорії кримінальних проваджень учасники ДТП можуть тривалий час знаходитися без процесуального статусу або у процесуальному положенні свідка. Це робить неможливим залучення захисника на першочерговому етапі розслідування.

Згідно з вищенаведеною процесуальною нормою ст. 20 КПК право користуватися допомогою захисника має підозрюваний, а статус останнього особа набуває лише у таких випадках: 1) повідомлення про підозру; 2) затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення (ст. 42). Причому випадками повідомлення особі про підозру є: а) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; б) обрання до особи одного з запобіжних заходів; в) наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У разі вчинення ДТП слідчий виїжджає на місце події та оглядає останнє, включаючи транспортні засоби. Навіть, якщо слідова картина місця ДТП явно свідчить про винність одного водія і невинність іншого, то все одно слідчий опитує учасників ДТП, вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, допитує учасників, як свідків, проводить слідчий експеримент, призначає автотехнічну та судово-медичну експертизу тощо. кримінальний процесуальний розслідування транспортний

Після отримання експертних висновків, у змісті яких буде визначено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень та порушення конкретними учасниками ДТП правил дорожнього руху, слідчий зможе на законних підставах вручити особі повідомлення про підозру за третім випадком - наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні ДТП. Саме з цього моменту в особи з'явиться законна можливість залучати і користуватися послугами захисника.

Вважаємо за потрібне зауважити, що попередні два випадки стосовно набуття процесуального статусу підозрюваного є майже не релевантними до розслідування ДТП. Оскільки кримінальні правопорушення, що пов'язані з ДТП, у своїй більшості, пре- зюмуються як не умисні. Крім того, без спеціальних автотехнічних досліджень наперед важко відтворити механізм ДТП, а відтак - винуватість учасників ДТП.

Для встановлення причетності особи щодо порушення норм кримінального закону у частині правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту слід встановити порушення правил дорожнього руху. Це відбувається шляхом здійснення слідчих (розшукових) дій та, передусім, такої з них, як призначення автотехнічної експертизи.

З вищезазначеного можна зробити підсумок, що у ході розслідування ДТП особа може бути забезпечена правом користуватися захисником не раніше наявності в органів досудового розслідування достатньої сукупності доказів для підозри (третій випадок) або обґрунтованої підозри (другий випадок). До цих моментів учасники ДТП можуть незаконно переслідуватися органами обвинувачення. Бо до настання зазначеного процесуального моменту учасники ДТП можуть, як максимум, перебувати у процесуальному статусі свідка, а останній не має права на захист.

Процесуалісти, які досліджують питання правової допомоги і права на захист обґрунтовують появу у кримінальному процесуальному законодавстві такого учасника, як «захисник свідка» [3, с. 47; 4, с. 326].На думку вчених, останній у КПК з'явився через такі рішення Конституційного Суду України:

1) Рішення Конституційного Суду України №13-рп/ 2000 від 16 листопада 2000 р. у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Г. І. щодо офіційного тлумачення положень ст. 59Конституції України, ст. 44 Кримінально-процесуального кодексуУкраїни, ст.ст. 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника);

2) Рішення Конституційного Суду України №23-рп /2009 від 30 вересня 2009 р. у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя І. В. щодо офіційного тлумачення положень ст. 59 КонституціїУ- країни (справа про право на правову допо- могу)[3, с. 46-47].

Відповідно до першого рішення Конституційного Суду України положення частини першої статті 59 Конституції України в аспекті конституційного звернення треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення, а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибрати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи [5].

У другому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що положення частини другої статті 59 Конституції України в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її, як свідка, в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи у статусі адвоката [6].

Наслідком вказаних рішень стали зміни у КПК 1960 р., згідно з якими у свідка міг бути захисник, котрий надавав правову допомогу від незаконного кримінального переслідування (ст.ст. 48, 167).

Аналізуючи правозастосовну практику за КПК 1960 р. процесуалісти зазначають, що незрозумілим є визначення особи, що надає свідку правову допомогу, як захисника, адже він не виконує функцію захисту у кримінальній справі. При цьому рішення про допуск особи для надання правової допомоги свідку своєю постановою приймає слідчий, тобто сторона обвинувачення. Виникають питання і про обсяг повноважень особи, що є захисником свідка, і про її допуск та усунення від участі у справі, і про неможливість представництва свідка за однією справою одним адвокатом[4, с. 326].

У чинному КПК також є норма п. 2 ч. 1 ст. 66, відповідно до якої свідок має право користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката. Цією нормою особа може користуватися під час розслідування ДТП у разі не постановлен- ня її у статус підозрюваного.

Комплексний аналіз положень Закону України від 5 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» свідчить про те, що свідок може користуватися такими видами правової допомоги як отримання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1).

Обмеження для особи у такому разі по- лягатиме у тому, що адвоката для надання правової допомоги не можна залучити безкоштовно, тобто за гроші держави. Якщо учасник ДТП у процесуальному статусі свідка виявить бажання скористатися правовою допомогою адвоката, то він має відшкодувати роботу. Тому що норми Закону України від 2 червня 2011 року «Про безоплатну правову допомогу» не передбачають безоплатне надання свідку вищезазначених правових послуг у кримінальному провадженні.

Попри те, що у кримінальному процесуальному законі міститься норма щодо можливості використання свідком правової допомоги адвоката, це не означає, що учасник ДТП зможе скористатися вказаним правом. Оскільки органи досудового розслідування, сумніваючись у майбутньому процесуальному статусі учасника ДТП не будуть надавати останньому статус свідка. Це пов'язано з появою у новому КПК ст. 87, положення котрої передбачають, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а таким істотним порушенням є отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Таким чином, у разі допиту учасника ДТП як свідка під загрозою кримінальної відповідальності за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань, такий учасник у майбутньому не може набути процесуального статусу підозрюваного. В іншому випадку отримані під час допиту свідка докази будуть не допустимими, тобто їх не можна буде використовувати для доведення причетності особи до вчинення ДТП.

Не можна не погодитись з такою логікою законодавця, оскільки якщо учасника ДТП допитати під загрозою кримінальної відповідальності щодо обставин кримінального правопорушення та викрити його наступними слідчими (розшуковими) діями, а потім повідомити про підозру, це буде порушенням права на захист. Про це свідчить практика Європейського Суду з прав людини [7; 8].

Отже, можна констатувати, що чинне кримінальне процесуальне та специфіка розслідування ДТП не сприяють залучення захисника на першочерговому етапі кримінального провадження. У зв'язку з цим з'являється великий ризик незаконного кримінального переслідування без забезпечення права на захист.

При такому стані процесуального законодавства органи досудового розслідування, що здійснюють кримінальне провадження щодо ДТП знаходяться у складному процесуальному становищі. Вони нормативно позбавлені засобів збирання особистої інформації про ДТП, що необхідна для призначення та проведення автотехнічної експертизи. Норми кримінального процесуального закону дають можливість органам розслідування отримувати від учасників ДТП лише пояснення до призначення вказаної експертизи. Хоча пояснення не джерелом доказів та їх зміст не забезпечується жодною відповідальністю.

На підставі проведеного дослідження можна сформулювати такі висновки:

У ході розслідування ДТП особа може бути забезпечена правом користуватися захисником не раніше наявності в органів досудового розслідування достатньої сукупності доказів для підозри або обґрунтованої підозри. До цього моменту учасники ДТП позбавляються права на захист.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство та специфіка розслідування ДТП не сприяють залученню захисника на першочерговому етапі кримінального провадження. У зв'язку з цим з'являється великий ризик незаконного кримінального переслідування учасників ДТП.

Під час подальших наукових досліджень слід визначити такі можливі напрями: 1) дослідження події кримінального правопорушення, що пов'язане з ДТП; - 2) визначення моменту небезпеки при розслідуванні кримінальних правопорушень, що пов'язані з порушеннями правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.

Література

1. Гізатова С. А. Взаємодія захисника з органами досудового слідства під час проведення окремих слідчих дій / С. А. Гізатова // Теоретичні та практичні проблеми кримінального судочинства: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Донецьк, 19 жовтня 2012 року). Ред. кол.: О. О. Волобуєва, О. В. Одерій, - В. П. Горбачов, А. І. Журба. - Донецьк: ДЮІ МВС України, 2013. - С. 217-220.

2. Лоскутов Т. О. Структурні елементи предмету правового регулювання у кримінальному процесі / Т. О. Лоскутов // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». - 2013.

3. Панчук О. В.Захист прав свідка у кримінальному процесі України / О. В. Панчук // Адвокат. - 2012. - №2 (137). - С. 46-48.

4. Титова Н. В. Адвокат свідка за новим кримінальним процесуальним законодавством України / Н. В. Титова // Теоретичні та практичні проблеми кримінального судочинства: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Донецьк, 19 жовтня 2012 року).

5. Рішення Європейського суду з прав людини у справі«Нечипорук і Йон- кало проти України» від 21 квітня 2011 року

6. РішенняЄвропейськогосудузправлю диниусправі«ШабельникпротиУкраїни»від 19 лютого 2009 року

Анотація