Історичний аспект адміністративно-правового регулювання протидії жорстокого поводження з тваринами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичний аспект адміністративно-правового регулювання протидії жорстокого поводження з тваринами

Статтю присвячено дослідженню історичного аспекту адміністративно-правового регулювання протидії жорстокого поводження з тваринами на вітчизняних та світових теренах. Автором проаналізовані існуючі в сучасній правовій науці погляди вчених, які досліджували це питання. Дійдено висновку про необхідність ознайомлення з історичним досвідом правового регулювання зазначеної проблематики у світі для введення комплексу управлінських, економічних і правових заходів, спрямованих на удосконалення правового регулювання протидії жорстокого поводження з тваринами в Україні.

У сучасній Україні постає необхідність удосконалення адміністративно-правового регулювання поводження з тваринами. Україна як незалежна держава, задекларувавши свій намір інтегруватися до європейської та світової спільноти, має дотримуватися відповідних стандартів у всіх сферах життєдіяльності, у тому числі й у ставленні до тварин. Історичний екскурс правового регулювання протидії жорстокого поводження з тваринами у світі та на слов'янських теренах дозволить детальніше дослідити дану проблематику. У 2006 р. Верховна Рада України ухвалила закон, що забороняє жорстоке поводження з тваринами й передбачає гуманні способи регулювання їхньої кількості, такі самі, як і в країнах Євросоюзу. Для введення комплексу ефективних управлінських, економічних і правових заходів, спрямованих на удосконалення правового регулювання протидії жорстокого поводження з тваринами необхідно ознайомитися з зарубіжним та вітчизняним досвідом.

Аналіз останніх досліджень

Теоретичну базу заявленої проблематики складають роботи В.Е. Борейка, М.О. Медведєвої, Т.Р. Короткого та ін.

Метою статті є дослідження історичного аспекту адміністративно-правового регулювання протидії жорстокого поводження з тваринам на вітчизняних та світових теренах.

Очевидним є той факт, що у сучасному світі боротьба за гуманне ставлення до тварин є одним із ключових показників цивілізованості суспільства. Міжнародне співтовариство вже давно підтвердило своє бажання захистити тваринний світ від протиправних посягань. Підтвердженням цього є прийняття як на універсальному, так і регіональному (європейському) рівнях таких міжнародно-правових актів, як: Європейська конвенція про захист тварин під час міжнародних перевезень (1968 р.), Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення (1973 р.),

Всесвітня Декларація прав тварин (1978 р.), Європейська конвенція про захист хребетних тварин, що використовуються для дослідних та інших наукових цілей (1986 р.), Європейська конвенція щодо захисту домашніх тварин (1987 р.) та ін. Так, Європейська конвенція про захист домашніх тварин № 125 від 13 грудня 1987 р. визнає наявність у людини морального обов'язку перед тваринами, вказує на цінність домашніх тварин для суспільства, а також на те, що людину і цих тварин пов'язують особливі узи. Основні принципи ставлення до домашніх тварин включають: заборону заподіяння страждань тваринам і залишення їх напризволяще. Конвенція передбачає охорону здоров'я тварин, захист від експлуатації при дресируванні, комерційному розведенні. У 1986 р. була прийнята Конвенція по захисту експериментальних тварин, в якій також згадувався моральний обов'язок людини перед усіма тваринами і необхідність зменшити страждання тварин в експерименті, оскільки тварини здатні відчувати біль і страх.

За висновком дослідниці міжнародного права навколишнього середовища М. Медведєвої, правове регулювання протидії жорстокого поводження з тваринами за міжнародним правом має тривалу історію, зокрема, захист окремих видів тварин було передбачено едиктами давньоіндійського царя Ашоки (ІІІ ст. до н.е.), класичними християнською та ісламською традиціями, перші конвенції зі збереження рибних ресурсів у Європі датуються серединою ХІХ ст., з початку ХХ ст. датуються перші міжнародні договори зі збереження певних видів птахів і т.д. [1, с. 3033]. Так, у стародавній Індії, відповідно до Законів Ману вбивство окремих видів тварин підлягало покаранню, як і вбивство людини з нижчих каст (шудри): «Убивши кішку, іхневмона, блакитну сойку, жабу, собаку, крокодила, сову або ворону, слід виконувати покаянна, передбачене за вбивство шудри» [2].

З точки зору рівності усіх створінь перед богом чи божественності будь-якої форми життя розглядали статус тварин ті правові системи, що перебували у тісному зв'язку з релігією (іслам, канонічне право). Так, у Корані стверджується: «Немає звіра на Землі, ані птаха в небі, є такі ж істоти, як ви самі, і всі вони повернуться до бога» (Коран, 6:38). Подібні ж ідеї висловлювали і християнські мислителі - Августин Блаженний, Св. Франциск Асизький, Св. Фома Аквінський та ін.

Початком боротьби за захист тварин від жорстокості слід вважати час, коли для цієї мети були організовані спеціальні спільноти і стало створюватися законодавство на захист тварин. Історія правового регулювання поводження з тваринами бере свій початок ще з давніх часів. Так, Піфагор одним з перших підняв питання про повагу до тварин і жорстоке ставлення до них. Річард Райдер пише, що перші закони в англомовному світі про захист тварин було прийнято в Ірландії в 1635 р. Вони забороняли висмикувати шерсть з овець і кріпити плуг до хвостів коней, тому що «це завдає їм страждання» [3, с. 49].

У 1641 р., у рік публікації «Роздумів» Декарта, був прийнятий перший кодекс про захист сільськогосподарських тварин в Північній Америці в колонії Массачусетської затоки [4, с. 7]. Конституція колонії ґрунтувалася на зводі законів, розробленому юристом, пуританським священиком і випускником Кембриджського університету, уродженцем Саффолка (Англія) преподобним Натаніе- лєм Уордом. Звід законів включав пункт 92: «Жодна людина не повинна практикувати тиранію або жорстокість проти будь-якої божої тварі, що зазвичай використовуються для користі людини».

В Англії також прийняли закони, які захищали тварин. У 1654 р. з'явився закон про захист тварин під час дії протекторату в часи Англійської революції, коли при владі перебував уряд під керівництвом Олівера Кромвеля. Кромвель не любив криваві види спорту, особливо півнячі бої, закидання півня палицями, собачі бої, а також цькування биків (буль-бейтінг) (вважалося, що це надавало особливу ніжність м'яса). Такі розваги можна було часто спостерігати в містах, селах, вони ставилися пуританами в один ряд з неробством, пияцтвом і азартними іграми. Деякі дослідники пишуть, що пуритани інтерпретували концепцію «панування» над тваринами з книги Буття, швидше, як відповідальне керівництво, ніж отримання у власність. Однак заборони пуритан викликали невдоволення і стали головною причиною опору ім. Тому закони про захист тварин були скасовані в період Реставрації Стюартів (з 1660 р.) [5, с. 16]. - Цькування биків залишалося законним в Англії ще 162 роки до його заборони законом про поводження з тваринами 1822 р.

У Японії в кінці XVII ст. сегун з дому Токугава на ім'я Цунаесі, прозваний «Іну кубо» («собачий сегун»), видав ряд указів, що забороняють жорстоке поводження з тваринами. Імовірно, він виходив з буддійських канонів чесноти. Об'єктом дії указів стали собаки, коні, корови, коти, кури, черепахи і навіть змії, а також риба, якою було заборонено торгувати на ринках. Суворі покарання, що включали вигнання, тюремне

ув'язнення і смертну кару, були введені за вбивства тварин. Для собак за розпорядженням Цунаесі була створена мережа притулків. Перед смертю Цунаесі заповідав, щоб його розпорядження виконувалися вічно, однак вони були скасовані через десять днів після його кончини [5].

У 1821 р. член парламенту Ірландії полковник Річард Мартін висунув законопроект про правильне поводження з кіньми, за що був осміяний членами палати громад Великобританії, який припустив, що наступною його ідеєю буде наділення правами ослів, собак і кішок. [39] Проте Мартін домігся у 1822 р. прийняття свого закону «Про поводження з кіньми і великою рогатою худобою». «Закон Мартіна» отримав королівську санкцію і став першим з відомих законів на захист тварин. Порушника очікував грошовий штраф (до 5 фунтів стерлінгів) або двомісячне тюремне ув'язнення за «побиття, поганий догляд або жорстоке поводження з будь-ким: кобилою, мерином, мулом, ослом, биком, коровою, телицею, бичком, вівцею чи іншою худобою». До відповідальності міг бути притягнутий будь-хто з громадян. Вперше у світі судовий розгляд про жорстоке поводження з тваринами було широко висвітлено в газетах і мюзик- холах Лондона [7, с. 100].

Надалі деякі з країн поставили безпричинне жорстоке поводження з домашньою худобою поза законом - ряд штатів США, Франція в 1850 р. (законопроект Жаккі Філ- ліпа, Справи де Граммона про заборону боїв биків). Серією поправок до «закону Мартіна» в 1835-му, 1849-му і 1876-му роках були заборонені півнячі і собачі бої.

Вперше про ідею опіки над тваринами заговорили в Англії. У 1811 р. лорд Ерскін насмілився виступити в палаті лордів з вимогою захисту обездолених тварин, за що був освистаний. Але вже через 13 років організацію для попередження жорстокого поводження з тваринами було затверджено. Вона мала підтримку королеви Вікторії і скоро отримала статус королівської організації. Завдяки її старанням бої биків, півнів, травлі собак, борсуків та інші жорстокі розваги вдалося заборонити. У 1846 р. приклад англійців наслідують і французи. У 1882 р. журналіст Гео Анжел- лем заснував Американський союз милосердя до живих створінь, хоча вже протягом десяти років там діяли локальні товариства опіки тварин.

Перша організація з захисту тварин була створена в 1824 р. у Великобританії і мала назву «Товариство з запобігання жорстокого поводження з тваринами» (Society for the Prevention of Cruetly to Animals). Після 1824 р. товариства захисту тварин почали створюватися в різних країнах Європи: у Скандинавських країнах, у Німеччині, Швейцарії та ін. У 1877 р. американські товариства з захисту тварин об'єдналися й утворили Американську гуманну асоціацію.

Перша міжнародна організація з захисту тварин була створена в 1959 р. - Міжнародне товариство захисту тварин, яке в 1981 р. об'єдналося з Всесвітньою федерацією захисту тварин і було перетворено у Світове товариство захисту тварин (World Society for the Protection of Animals, WSPA).

На теперішній час на міжнародному рівні, крім вищезгаданої організації, діє розгалужена система організацій, які ведуть боротьбу за права тварин. Особливе місце серед них займає People for the Ethical Treatment of Animals, PETA (Люди за етичне поводження з тваринами) - організація, що проводить безпрецедентні акції з метою захисту тварин.

На слов'янських теренах правове регулювання жорстокого поводження з тваринами мало дещо іншу історію. Побиття тварин визнали самостійним злочином, що посягає на порядок гуманного відношення до тварин, у XVII ст., за часів Петровських реформ, основним джерелом яких визнано Артикул Військовий Петра I від 25 березня 1715 р. У Російській імперії перші зоозахисні організації з'явились в Одесі та Ризі. Дозвіл на створення таких організацій надавав міністр внутрішніх справ Російської імперії за погодженням з царем. Також до обов'язків міністра входило затвердження статутів зоозахисних організацій. Дозвіл на створення організацій опіки над тваринами на місцях надавали губернатори. Питання захисту тварин було покладено на Кабінет Міністрів, Міністерство внутрішніх справ та Міністерство народної просвіти Російської імперії.

Російське товариство опікунства над тваринами була створене у 1861 р. Поступово його філії почали відкриватися по усій Російській імперії. У 1869 р. філіал організації відкрили в Талліні, у 1877 р. - в Тарту. На теренах України один із перших філіалів товариства відкрився в Умані, у 1873 р. Подібні організації мали свої друковані видання: у Полтаві - «Союз опікунства над тваринами», у Москві - «Друг тварин» та ін. За 25 років свого існування Російське товариство опікунства на тваринами видало близько 40 брошур.

Згодом, завдяки тиску зоозахисних організацій у 1866 р. Міністерство внутрішніх справ Російської імперії затвердило Правила поводження з тваринами: 1) забороняється брати до роботи тварин, наочно хворих, покалічених, маючих рани та кульгавих; 2) не дозволяється наносити тваринам удари твердим чи гострим предметом, а бити по голові та животу забороняється взагалі; 3) не дозволяється накладати вантаж занадто важкий, явно не відповідний силам тварини і стану дороги; 4) не дозволяється нікому по місту їхати вскач як порожняком, так і з вершником, а особливо з важкою поклажею; 5) забороняється прив'язувати коней арканом, накинутим на шию, і до воза, який їде попереду, в тому випадку, коли кінь, який іде в упряжі, ледве у стані тягнути вантаж; 6) не дозволяється возити телят та ін. мілку худобину, болісно для неї укладену, як, наприклад, одна тварина на іншу зі звішеними головами, або зі звішеними головами, які б'ються об воза, а візнику забороняється сідати на тварин; 7) коня, який упав в упряжі забороняється піднімати ударами батога, але необхідно обов'язково розпрягти його, якщо допомога руками виявиться недостатньою; 8) взагалі забороняється усяке заподіяння мук будь-яким тваринам і усяке жорстоке поводження з ними [8, с. 10-11].

Крім того, у Статут про покарання, які накладаються мировими суддями, у 1871 р. вдалося ввести статті:

«ст. 43-А. За заподіяння домашнім тваринам даремних мук винні підлягають грошовому стягненню не більше 10 рублів.

ст. 153. За забій або скалічення чужих тварин до винних застосовується арешт на більше 1-го місяця або грошове стягнення не більше 100 рублів.

ст. 123. За необачну або непомірну швидку їзду у містах та селищах, а також за доручення керувати кіньми особі нездатній або п'яній, винні підлягають арешту не більше 7- ми днів, або грошовому стягненню не більше 25 рублів».

Російська держава зробила величезний крок у правовому регулюванні поводження з тваринами. До обов'язків міліції входила допомога кожному, хто мав посвідчення зоозахис- ної організації. Необхідно зазначити, що деякі статті, які регулювали охорону тварин були і в російському Судебнику 1589 р., за яким штраф за вбивство «безвинної собаки накладався таким, скільки государ тієї собаки забажає». На Україні суд користувався законодавством литовським та німецьким, і за навмисний забій худоби та за вбивство домашньої собаки накладав стягнення у розмірі 3-ох рублів [9].

Після затвердження Правил поводження з тваринами активісти розпочали нову законотворчу діяльність. Були розроблені проекти про заборону полювання на перелітних птахів на Кавказі (місцеві органи виконавчої влади вносили відповідні зміни до своїх статутів), про включення правил поводження з тваринами в мисливське законодавство, про зміну термінів полювання на лосів у північних губерніях, а також нові правила риболовлі у Курляндії та закон про охорону птахів.

Одеське товариство співчуття до тварин у 1873 р. звернулося до Одеського губернатора з пропозицією найняти трьох городових- бувалих для спостережень за їздовими. Спеціальна інструкція містила: «Городові мають знаходитися на вказаних постах з ранку до вечора, вночі вони вільні. Мають бути завжди тверезі, ввічливі та охайні. Виконувати свої обов'язки сумлінно, хабарі з їздових не брати, і ні в які розважальні заклади з ними не заходити, ні в кабак, ні в трактир, ні навіть в харчевню».

Після революції зоозахисний рух зупинився. Змінилася влада, цінності та система управління. При цьому варто зазначити, що в 30-і роки ХХ ст. в Росії відбувалися масові забої коней, цілеспрямовано знищувалися хорти собаки, так як тварини асоціювалися з ненависним дворянством. Основним вченням пролетаріату був матеріалізм, який формувався і розвивався в усіх напрямках, у тому числі науці. За часів домінуючого матеріалізму існування тварин розглядалося тільки в якості товарів і ресурсів. Всеукраїнське товариство захисту тварин та рослин було створено 15 лютого 1925 р. у тодішній столиці України Харкові. Через кілька років воно відкрило свої філії у Києві, Луганську, Сумах, Чернігові, Кременчузі, Дніпропетровську, Шахтах та Маріуполі.

Уже 13 березня 1935 р. Київський міськвиконком прийняв постанову «Про захист тварин, особливо коней від жорстокого поводження». Сумський та Харківський окружні виконкоми прийняли постанову про захист тварин від жорстокого поводження [10]. - У Ленінграді діяли два прямих правонаступники Російського товариства опіки над тваринами - «Товариство друзів зелених насаджень» і створене 15 грудня 1927 р. «Товариство захисту тварин». В Одесі товариство захисту тварин утворили у червні 1929 р. У Москві активісти ідеї захисту тварин створили Всеросійське товариство охорони природи. На початку 1930 р. вони створили секції охорони тварин, скорочено СОТ. Надзвичайно важливим фактом є те, що члени даного товариства наділялись державно-владними повноваженнями. Так, управління Московської міліції видало наказ № 13: членам СОТ дозволялось носити свисток, складати акти, проводити огляд конюшень, боєнь та подібних установ.

Необхідно зазначити, що головним об'єктом захисту на початку 30-х років серед тварин був кінь. З правової точки зору, кінь розглядався не як живе створіння, а як засіб механізації типу воза, трактора, які необхідно було використовувати раціонально. Це зобов'язувала і постанова ЦВК і СНК СРСР про заборону забою коней та про відповідальність за їхню хижацьку експлуатацію, підписана 7 грудня 1931 р. Документ надавав список репресивних заходів: за незаконний забій господарсько-придатного коня накладався штраф у 10 разів вище його вартості, а для так званих «куркулів» передбачалася конфіскація усієї худоби та тюрма. Сама ж ідея гуманного ставлення до тварин, а також їх захист від жорстокого поводження не розвивався [12, с. 21]. У подальшому на теренах СРСР правила поводження з тваринами не знайшли законодавчого закріплення та правового регулювання. Подальші закони про кримінальну відповідальність, включаючи КК УРСР 1922, 1927 рр., спеціальних норм, які б встановлювали відповідальність за жорстоке поводження з тваринами, не містили.

Рух захисту тварин у Радянському Союзі почався значно пізніше, ніж в інших країнах. З середини 50-х років у СРСР почали утворюватися секції добровольців, які своїм завданням ставили, перш за все, надання допомоги домашнім тваринам і міським птахам. Завдяки ентузіазму цих секцій у 1977 р. був створений нормативний документ «Правила проведення робіт з використанням експериментальних тварин», мета якого - забезпечення етики ставлення до тварин та наукової достовірності експерименту. Найважливішою вимогою Правил була обов'язковість знеболювання тварини, якщо існувала ймовірність заподіяння їй болю чи інших страждань.

До 30 березня 1988 р. кримінальна відповідальність за жорстоке ставлення до тварин у СРСР не передбачалася. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 30 березня 1988 р. Кримінальний кодекс РРФСР було доповнено ст. 230, що встановлює відповідальність за жорстоке поводження з тваринами, що спричинило їхню загибель або каліцтво, а так само за катування тварин, вчинене особою, до якої протягом року було застосовано захід адміністративного стягнення. Дана диспозиція кримінально-правової норми фактично містила два складу злочину: матеріальний і формальний. Об'єктивна сторона матеріального складу полягала в дії - жорстокому поводженні з твариною, з обов'язковим настанням наслідків у вигляді їх загибелі або каліцтва і причинного зв'язку між діянням і наслідками.

Аналізована стаття також з'явилася у КК УРСР 1960 р., який у 1988 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР був доповнений- ст. 207-1 «Жорстоке поводження з тваринами». У КК України 2001 р. відповідна норма, що встановлює відповідальність за жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК України), зазнала певних змін. Зокрема, була скасована адміністративна преюдиція як умова відповідальності за жорстоке поводження з тваринами.

З огляду на вищенаведений матеріал, можна стверджувати про наявність слабкого та примітивного рівня правового регулювання протидії поводження з тваринами на вітчизняних теренах порівняно зі світовим. У Російській імперії питання захисту тварин було покладено на Кабінет Міністрів, Міністерство внутрішніх справ та Міністерство народної просвіти Російської імперії. На місцевому рівні управління здійснювали губернатори та виконкоми. Безперечно, позитивним явищем є видання правил поводження з тваринами, інструкцій та наказів, які захищали їх від жорстокого поводження. Не можна не відмітити сприяння з боку органів влади створенню значної кількості зоозахисних організацій та наділення деяких їхніх членів державно-владними повноваженнями у сфері захисту тварин. Проте, з приходом революції вся система управління була зруйнована. За час існування СРСР питання правового регулювання поводження з тваринами переважно ігнорувалися.

адміністративний тварина правовий

Література

адміністративний тварина правовий

1.Задорожній О.В. Міжнародне право навколишнього середовища: підручник для ВНЗ / О.В. Задорожній, М.О. Медведєва . - К. : Видавничий дім «Промені», 2010. - 510 с.

2.Законы Ману / Перевод С.Д. Эльмановича проверенный и исправленный Г.Ф. Ильиным. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// philosophy.ru/library/asiatica/indica/samhita/ manu/rus.html

3.Ryder R. Animal Revolution: Changing Attitudes Towards Speciesism / R. Ryder. - Berg, 2000.

4.Francione G. Rain Without Thunder: The Ideology of the Animal Rights Movement /- G. Francione. - Temple University Press, 1996.

5.Kathleen K. Animals and Ideology: The Politics of Animal Protection in Europe. Representing Animals / K. Kathleen. - Indiana University Press, 2002.

6.Мещеряков А. Дело «собачого сегуна» живет и процветает [Електронний ресурс]. - Режим доступу: grani.ru/Society/m.2283.html

7.Phelps N. The Longest Struggle: Animal Advocacy from Pythagoras to PETA / N. Phelps. - Lantern Books, 2007.

8.Московский отдел Российского общества покровительства животных. Отчет о деятельности за 1907г. - М.:1908.

Размещено на Allbest.ru