Особливості правовідносин у сфері виконання покарання у виді штрафу

Размещено на http://www.allbest.ru/

особливості правовідносин у сфері виконання покарання у виді штрафу

Кирилюк Валентина Анатоліївна,

кандидат юридичних наук, начальник кафедри кримінально-виконавчого права Інституту кримінально-виконавчої служби

Розглянуто особливості кримінально-виконавчих правовідносин, які виникають під час виконання покарання у виді штрафу. Здійснено спробу визначити проблеми неузгодженості та прогалини в законодавстві щодо виконання штрафу.

Ключові слова: виконання покарання у виді штрафу; кримінально- виконавчі правовідносини; суб'єкти правовідносин; суд; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); засуджений до штрафу.

Ключевые слова: исполнение наказания в виде штрафа; уголовно-исполнительные правоотношения; субъекты правоотношений; суд; центральный орган исполнительной власти; реализующий государственную политику в сфере организации принудительного исполнения решений судов и иных органов (должностных лиц); осужденный к штрафу.

Key words: execution sentence of a fine; criminal-executive relationship; legal entities; court; central executive body that implements the state policy in the field of enforcement of court decisions and other bodies (officials); sentenced to a fine.

Поряд із поняттям реалізації права в юридичній літературі вживається поняття дії права, при цьому право може діяти не лише шляхом додержання, використання і застосування правових установлень, а й шляхом іншого впливу на свідомість та поведінку суб'єктів соціальних відносин. Правореалізація становить послідовну конкретизацію і переведення об'єктивних можливостей (закріплених у правових нормах) через їх суб'єктивну свідомість і волевиявлення (суб'єктивне право, обов'язок) у реальну поведінку суб'єктів (виконання зобов'язань і використання права) [1, с. 72- 81].

Аналізуючи проблеми виконання кримінального покарання у виді штрафу, слід зазначити, що норми права реалізуються за такими формами: додержання (виконання пасивних обов'язків), виконання (зобов'язання щодо активної поведінки), використання (здійснення суб'єктивних прав). На думку В. Ф. Яковлєва, правореалізація розподіляється на владну і невладну [2, с. 5].

Отже, в цьому випадку, маємо справу з виконанням владних зобов'язань у формі активної поведінки з боку засудженого як суб'єкта конкретних правовідносин щодо приписів іншого суб'єкта - держави в особі суду. Таким чином на рівні конкретних правовідносин об'єктивного (абстрактного) права модернізується і конкретизується специфіка суб'єктивного механізму руху правової матерії на конкретному рівні на відміну від впливу відповідного механізму на абстрактному рівні. Методологічно така ситуація пояснюється тим, що реалізація права по суті неможлива без його конкретизації, а дійовий характер при цьому має не тільки правоутворення, а й правореалізацію.

Розглядаючи проблему виконання покарання у виді штрафу як одну з проблем кримінально-виконавчої діяльності, слід виходити саме на правові заходи регулювання цієї діяльності. “Оскільки - не було б потреби в загальнообов'язкових правилах їх нормативно-правового регулювання. Народ,

- як указував Г еракліт, - повинен воювати за закон, як за свої стіни, - свавілля необхідно гасити скоріше, ніж пожежу” [3, с. 43-45]. Тому відносно визначення правових інститутів і механізмів їх правового регулювання, слід підходити всебічно, щоб, у разі можливості, уникнути теоретичних помилок. Досліджуючи цей правовий напрям, його змістовний характер, на нашу думку, слід здійснити пошук у самому праві, а не поза його межами. Актуальним у цьому разі є судження Д. А. Керімова відносно того, що “правова абстракція, будучи саме відображенням об'єктивної реальності, визначаючись нею, не може бути саме цією реальністю, оскільки є її ідеальним образом (відбитком)” [4, с. 208]. Зміст виконання покарання у виді штрафу доречно розглядати як сукупність приписів нормативного характеру різного рівня спільності в їх зв'язках і співвідношеннях, а також в їх динаміці (що становить його сюжетний аспект). Поряд із сюжетним аспектом його змісту, можна виділити й функціональний аспект, що підкреслює наявність двоєдиної функції

- регулятивної та охоронної. Тобто поряд із деклараціями позитивного зобов'язування: регулятивного характеру щодо сплати штрафу в цій сфері відносин існують і діють спеціальні захисні (охоронні), превентивні, каральні механізми, призначення яких полягає в тому, щоб забезпечити реалізацію й охорону дії регулятивних правових норм у системі кримінально-виконавчих правовідносин. Тому, на нашу думку, правову форму такого інституту належить розглядати як сукупність правових норм і правовідносин, що існують у специфічному правовому режимі, який характеризується такими рисами, як:

а) юридична опосередкованість цих правовідносин;

б) їх формально-логічна визначеність у законодавстві України;

в) системність і відносна сталість, оскільки ці відносини є предметом правового регулювання, орієнтованого на забезпечення життєдіяльності сталої системи кримінального судочинства.

Отже, можна зазначити, що в багаторівневому характері системи кримінально-виконавчого права України така ланка, як інститут виконання покарання у виді штрафу, виконує притаманні йому функції, які кореспондуються базовими галузями кримінального та кримінального процесуального права України і відображають в основному імперативний владний метод. Тому цей правовий інститут, з нашого погляду, становить недостатньо урегульоване правове утворення, яке виникло на основі специфічного підходу до регулювання окремих груп суспільних відносин, що мають місце у сфері виконання покарань. Інститут виконання покарання у виді штрафу одночасно перебуває у зоні тяжіння таких галузей права, як кримінальне, кримінальне процесуальне та кримінально-виконавче, разом із тим, останнє має певні прогалини в його регулюванні. Тому слід зазначити, що в цьому разі як ускладнюючий проблему співвідношення між галузями законодавства і галузями права виступає чинник так званих граничних інститутів права, що мають спільні риси, притаманні цим галузям.

Таким чином, оскільки реалізація права у формі застосування приписів суду як вироку (ухвали) щодо виконання покарання у виді штрафу передбачає наявність суб'єктів як тих, які застосовують норму права, так і тих, відносно яких ця норма застосовується, учасники такого процесу (з одного боку, суд, з другого - засуджена до штрафу особа) відповідно до законодавства наділяються правами та обов'язками відносно один до одного. Тому в цьому разі можна говорити про існування специфічного різновиду правових відносин, у рамках яких існує правозастосовна діяльність суду, яка розглядається як похідна від державно-владної діяльності - кримінального судочинства щодо призначення такого виду покарання і становить фактичну сутність цього примусу та встановлені Кримінально-виконавчим кодексом (КВК) України правила і процедуру виконання рішення суду щодо виконання покарання у виді штрафу. Тому, на нашу думку, цей вид правозастосовних правовідносин має свої особливості в тому, що ці відносини характеризуються певною специфікою щодо складу суб'єктів, які беруть в них участь. З одного боку, це органи судочинства (рішення суду щодо виконання покарання у виді штрафу є обов'язковим для виконання засудженим у межах їх процесуальної компетенції) у частині виконання штрафу як основного покарання. З другого - суб'єкти, що здійснюють виконання додаткового покарання у виді штрафу в особі центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Як об'єкти цих правовідносин можуть виступати дві групи соціальних відносин:

1) кримінальні процесуальні - у сфері здійснення кримінального судочинства, які є головними, базовими і виступають як вихідні поняття для інших правовідносин, що призначені для їх забезпечення (ст. 533, 534, 535 КПК України);

2) кримінально-виконавчі - щодо виконання вироку суду відносно забезпечення покарання у виді штрафу як додаткове покарання, які виконують функцію забезпечення рішення суду і виступають як похідні поняття відносно до першої групи відносин, яка їх започатковує і делегує далі їх безпосереднє виконання до кримінально-виконавчої сфери центральному органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), при цьому зберігає пріоритети своєї юрисдикції відносно останніх.

Розглядаючи ці правовідносини з позиції методу правового регулювання, можна зазначити, що під час здійснення кримінальної процесуальної дії ця процедура засновується, з нашого погляду, переважно на основі методу змагальності й диспозитивності, коли суд (суддя) враховує всі обставини, пов'язані із застосуванням покарання у виді штрафу (вмотивовані доводи слідчого, прокурора - з одного боку, та представників захисту - з другого), що підтверджується Кримінальним процесуальним законодавством відносно змагальності й диспозитивності процесу (ст. 22 КПК України). Щодо розгляду правової процедури, пов'язаної з безпосереднім виконанням призначеного судом покарання у виді штрафу самим засудженим та представниками кримінально-виконавчої системи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), то в цьому разі, на нашу думку, перевагу має саме імперативний метод правового регулювання під час виконання такого покарання, який у багатьох аспектах збігається з методом кримінально-виконавчого права. Водночас ця функція не є властива для судової влади, а виконавця такого виду покарання як основного - законодавець не називає. Тому, на нашу думку, у вищезазначеному комплексі правовідносин можна виділити як виконавця вироку суду - самого засудженого, що, на нашу думку, суперечить логіці побудови системи кримінальної юстиції (коли сам засуджений виконує, а не відбуває покарання). У такому разі, у нормах права, що регулюють ці відносини, пріоритет мають норми позитивних зобов'язань, адресовані самому засудженому, при цьому держава в особі центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), частково бере участь у цьому процесі (лише під час виконання додаткового покарання у виді штрафу). Отже, існує проблема у визначенні правового статусу особи, засудженої до покарання у виді штрафу, а також право реалізації цього виду покарання.

Щодо правосуб'єктності суду під час розгляду правовідносин при виконанні покарання у виді штрафу, слід керуватися положеннями Конституції України: “...юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України” [5].

Розглядаючи правовідносини та суб'єкти, що виступають в системі цих правовідносин, слід зазначити, що, з одного боку, цим суб'єктом є держава в особі суду, а з другого - засуджений до покарання у виді штрафу. При цьому суд як суб'єкт правовідносин, що виникають під час реалізації покарання у виді штрафу, виступаючи від імені держави, є в цьому разі універсальним суб'єктом, який здійснює одночасно і призначення покарання і його правореалізацію.

Таким чином, під час вирішення питання щодо дії норми права під час реалізації кримінального покарання у виді штрафу, слід суворо дотримуватися конституційного принципу - верховенства права [5], а також положень Конституції України, які проголошують, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду [5].

Таким чином, конкретизуючи правовідносини у сфері виконання покарання у виді штрафу насамперед, слід звернутися до таких чинників, як юридичні факти - ті життєві обставини, що приводять в дію норми права, внаслідок чого виникають певні наслідки - виникають, змінюються чи припиняються правові відносини. Отже, як і в інших правовідносинах, під час виконання штрафу виникають обов'язки безпосередньо зі закону і вироку суду, оскільки у гіпотезі будь-якого акту завжди є вказівка на обставини, з якими пов'язані наслідки, передбачені законом.

Під час розгляду правового інструментарію щодо виникнення, зміни та припинення правовідносин, пов'язаних з виконанням покарання у виді штрафу, який Кримінальний кодекс (КК) України визначає як грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, його розмір визначається судом і застосовується як основний, так і додаткового покарання; суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року; суд у разі несплати штрафу замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт, або у разі несплати штрафу, призначеного як основне покарання суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі за умов, передбачених КК України [6].

Як випливає з аналізу кримінально-виконавчих відносин, що виникають під час виконання покарання у виді штрафу, вони започатковуються юридичним фактом у виді вольового рішення суб'єкта державної влади в особі суду, яким є обвинувальний вирок суду. Стаття 53 КК України передбачає варіанти заміни покарання у виді штрафу на інші види покарань.

Інакше кажучи, у цих відносинах суб'єктом виступає засуджений до покарання у виді штрафу, на якого судом покладено обов'язок виконати припис суду щодо сплати штрафу із зазначенням кримінально-правової відповідальності за невиконання рішень суду щодо сплати штрафу. Юридичний порядок виконання покарання у виді штрафу визначено КВК України, зокрема засуджений до основного покарання у виді штрафу зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. У разі призначення основного покарання у виді штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов'язаний сплатити штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду та повідомити відповідний суд шляхом пред'явлення документа про сплату відповідної частини штрафу. У разі ж несплати засудженим штрафу, призначеного як основне покарання у визначений строк, суд розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до КК України. У разі несплати засудженим чергового платежу штрафу, призначеного як основне покарання, з розстрочкою його виплати суд через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.

Якщо штраф, призначений як додаткове покарання, то його виконання покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, як основного покарання, він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 389 КК України.

У ст. 533 КПК України “Наслідки набрання законної сили судовим рішенням” зазначено, що вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних та юридичних осіб і підлягають виконанню на всій території України. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноосібно, якщо інше не передбачено КПК України [7]. Суд разом із розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення відповідно до ч 2 ст. 535 КПК України. У разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження”. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання відповідно до ч. 4 ст. 535 КПК України. Указаний у КПК України порядок виконання покарання у виді штрафу не узгоджується із регламентацією КВК України (ст. 22, 26 КВК України) і потребує відповідного корегування [8]. Уважається, що місцеві суди не є органами, які мають самостійно виконувати свої вироки в частині покарання у виді штрафу, оскільки це суперечить загальним приписам здійснення правосуддя в Україні, а також не узгоджується з основними функціями судової влади, які визначені Конституцією України. Ця думка знайшла своє підтвердження і у “Роз'ясненні судової палати у кримінальних справах ВССУ з приводу питань, які виникають при виконанні судових рішень у кримінальних справах, зокрема про стягнення штрафу”.

Отже, прийнятий Верховною Радою України Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” від 4 листопада 2011 р. № 2677-VI та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)”, а також Закон України “Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів” від 8 квітня 2014 р. №1186-УП не узгоджуються між собою в частині чіткого визначення суб'єктів виконання кримінального покарання у виді штрафу, їх компетенції та відповідної правової регламентації юридичної процедури виконання цього покарання.

Як свідчить судова практика, реалізувати внесеними до законодавства України змінами процедуру виконавчого провадження і поліпшення ситуації щодо примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) з такого виду покарання повним обсягом не вдалося, оскільки норми Закону не узгоджені між собою та не враховують положень інших нормативно-правових актів. Уважаємо за необхідне заповнити відповідні прогалини нормами КВК України щодо повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) - ст. 12 КВК України, визначивши конкретний орган чи службу, який виконував би таке покарання, що передбачено і КПК України, і повернути цим суб'єктам право виконувати покарання у виді штрафу і конфіскації майна, у тому числі примусового стягнення на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок (якщо суд не знайшов підстав для заміни штрафу альтернативними видами покарань), оскільки за вказаними змінами примусове виконання покарання у виді штрафу виключено з компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), а на інший орган виконавчої влади цей обов'язок не покладено, чинне законодавство безпосередньо не врегульовує питання способу виконання покарання у виді штрафу, у тому числі порядок внесення подання до суду щодо розстрочки його заміни іншим видом покарання, а також щодо притягнення особи засудженої до кримінальної відповідальності у разі ухилення засудженого від сплати штрафу (ст. 27 КВК України), коли відповідний виконавчий орган, встановивши такі факти чи кримінальну відповідальність особи, звертається до суду, в тому числі через прокуратуру, з відповідним поданням.

кримінальний покарання штраф законодавство

1. Завадський С. Планирование правотворческой деятельности в странах социализма / С. Завадський // Советское государство и право. - 1979. - № 2. - С. 72-81.

2. Яковлев В. Ф. Реализация права и отраслевые методы правового регулирования / В. Ф. Яковлев // Проблемы применения советского права. - Свердловск. - 1973. - № 22. - С. 5.

3. Материалисты Древней Греции. - М., 1955. - С. 43-45.

4. Керимов Д. А. Философские проблемы права / Керимов Д. А. - М. : Мысль, 1972. - С. 208.

5. Конституція України : із змінами згідно зі Законом України від 8 груд. 2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 2.

6. Кримінальний кодекс України. - К. : Велес, 2014. - 144 с.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України : Закон України (чинне законодавство з 19 листоп. 2012 року : (офіц. текст)). - К. : Паливода А.В., 2012. - 382 с. - Ч. 5. - Ст. 534. - (Кодекси України).

8. Кримінально-виконавчий кодекс України. - К. : Велес, 2014. - 168 с.

Размещено на Allbest.ru