Правове мислення та його особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВЕ МИСЛЕННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

Т.В. Сендецька аспірант Науково-дослідного

інституту державного будівництва та місцевого

самоврядування Національної академії правових наук України

Анотація

Проаналізовано поняття «правового мислення». Розкрито особливості правового мислення, а також розглянуто розуміння вченими поняття «бажане право».

Ключові слова: герменевтика, розуміння, правова думка, бажане право

Аннотация

Проанализировано понятие «правового мышления». Раскрыты особенности правового мышления, а также рассмотрено понимание учеными понятия «желаемое право».

Ключевые слова: герменевтика, понимание, правовая мысль, желательное право

Annotation

Analyzed the concept of "legal thinking”. Peculiarities of legal thinking and the understanding of scientists of the concept of "wishful right".

Keywords: hermeneutics, understanding, legal thought, the right to the desired

Постановка проблеми

Юридична герменевтика, перетворюючи право на творчість, заслуговує на те, щоб бути самостійною парадигмою правового мислення. Недарма ж стародавні юристи вважали юриспруденцію мистецтвом пов'язаним з творчим пошуком добра і справедливості. Значення розкриття проблеми розуміння у право- творчості полягає, зокрема, у виявленні додаткових можливостей для забезпечення найповнішої відповідності законів та інших нормативно-правових актів волі, інтересам і намірам усіх або більшості громадян [1, с. 64-65].

Сучасне природно-правове мислення означає з'ясування принципів справедливості як інстанції, що існує до державних установлень і незалежно від них. Прерогатива такого підходу полягає в тому, щоб давати критичну оцінку існуючим правовим інститутам, знаходячи одночасно момент їх узгодження (примирення) з цінностями, що змінились, та історичними тенденціями [2, с. 164]. Становлення науково-правового мислення вимагає конструктивно-критичного аналізу державно-правової дійсності. У цілому ж, розглядаючи мислення як пізнавальну активність суб'єкта, ми приходимо до розуміння того, що воно виникає й реалізується у процесі постановки й вирішення практичних і теоретичних проблем [3, с. 15].

Стан дослідження

Вирішення професійних юридичних завдань потребує правового мислення, дослідження якого можемо знайти в наукових працях О. С. Аверіна, А. М. Бернюкова, В. М. Коробки, А. В. Жалінського, Ю. М. Оборотова, О. І. Овчинникова, В. О. Рибакова, В. В. Селіванова, О. Ф. Скакун та інших учених, які розглядають його як сукупність етапів і засобів інтелектуальної діяльності, пов'язаної зі з'ясуванням природи права та правових понять. Правове мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відбиття правових явищ у їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах. Пізнання можливе виключно через мислення.

Ознаки правового мислення:

а) наявність розумового пізнання правових явищ і зв'язків між ними;

б) правові явища у відображенні людини, що виступають в узагальненій формі;

в) відображення найсуттєвіших властивостей правових явищ, без яких право існувати не може;

г) евристична діяльність людського мозку в пошуках найхарактерніших властивостей, що вимагає від мислячого значних практичних знань, умінь і навичок, здатності орієнтуватись у проблемних ситуаціях;

д) вагома роль мотивації, наявність правових потреб, інтересів і прагнень, воля людини в досягненні поставленої мети.

Завдяки правовому мисленню віддзеркалюються найсуттєвіші властивості правових явищ, без яких право існувати не може. Серед них: нормативність, загальний характер, обов'язковість для всіх суб'єктів права, формальна визначеність у певних письмових джерелах та ін.

Виходячи з цього, метою статті є узагальнення підходів до розуміння правового мислення та його особливостей. Її новизна полягає в тому, що визначено особливості правового мислення, яке досліджує герменевтика.

Виклад основних положень

Як відомо, під правом традиційно розуміється сукупність правового сущого - законів, прецедентів, ідей тощо. Ми можемо вести мову про правовий характер цього сущого, адже зрозуміло, що і закон, і судове рішення, і певна ідея завжди можуть виявитися не правом, а проявом практичного чи теоретичного свавілля [4, с. 7]. Тож обставиною, що юристам надані широкі повноваження стосовно тлумачення юридичних норм, можна пояснити брак у романо-германському і в англосаксонському законодавствах детального юридичного регламентування. Таку ситуацію можна спостерігати навіть у кримінальному законодавстві, де, здавалося б, конче потрібні виразні, недвозначні юридичні формули, які лишали б юриста-практика можливості широкого їх тлумачення. Скажімо, у кримінальному законодавстві Англії бракує дефініції «злочин». На думку англійських правознавців, неможливо сформулювати таке поняття останнього, яке задовольняло б усіх, охоплювало б усі вчинки, що мають кримінальний характер [5, с. 15]. А здійснюється правове мислення з таких мотивів, як наявність правових потреб, інтересів і прагнень. Наприклад, особа, яка вирішила викрасти чужу річ, діє з корисливих мотивів. Отже, вона прагне досягти певної мети, заради чого здійснює певні вольові дії, тобто мета, якої хоче досягти суб'єкт мислення, повинна охоплюватися його свідомістю.

Таким чином, під основною проблемою юридичної герменевтики розуміється не тільки розуміння значення позитивно-правових настанов, а й інтерпретація, осмислення індивідом усієї правової дійсності в цілому. Це в першу чергу проблема того, які існують механізми пошуків чи надання юридичного значення конкретній ситуації, конкретним відносинам між людьми, які врегульовані правом відносини вимагається знайти і співвіднести з ним позитивну правову норму, а які вимагають такої регуляції, через яку воно наділяється юридичним значенням. Адже той факт, що ми правове мислення розглядаємо як особливу схему смислостворення, передбачає існування й особливої смислової константи такого мислення, яка і є юридичним значенням норми, закону, правозастосовного акта.

Водночас здійснення професійної юридичної діяльності відбувається в різних елементах механізму дії права притаманною для правового мислення специфікою. Останнє у нормотворчості функціонує з метою створення правового акта, зміни вже існуючої нормативно-правової бази, її тлумачення і становить собою розумову діяльність творчого характеру правознавця пов'язану з вивченням та аналізом існуючих соціальних зв'язків, які будуть регламентовані або зазнають зміни в їх правовому регулюванні, з підготовкою проекту такого джерела права за допомогою нормотворчої техніки, у якій вирішальне значення належить законодавчим дефініціям, юридичним конструкціям, прийняттям відповідного правового акта.

Юридична герменевтика тісно пов'язана з проблемою засвоєння правових норм, формування установок на їх дотримання. Зрозумівши правову норму, індивід засвоює її, а для її дотримання необхідна вольова спрямованість. Із цієї точки зору правове мислення виражається в герменевтичному колі інтерпретації, тлумачення і правозастосування. У зв'язку з вищезазначеним цілком очевидно, що правове мислення і є тим механізмом, що дозволяє судді зрозуміти й визнати діюче значення закону, співвіднести його з конкретною ситуацією, зрозуміти і юридично осмислити ситуацію, до якої необхідно докласти цей закон [6, с. 116]. Застосовуючи його, суддя прагне відповідати «правовій думці» закону, опосередковуючи її сучасним станом справ. Ця «правова думка», тобто юридичне значення закону, у свою чергу, є результатом правового мислення законодавця, точніше, його буттям, що об'єктивується й матеріалізується, оскільки операції розуміння готового правового тексту і є процесами його продукування, тобто правотворчості. І чим ближче правове мислення законодавця до реальних потреб суспільного життя, чим менше розрив між «правом у житті» і позитивним правом, тим ближче смисл права, вкладений інтерпретатором-правозастосувачем у задум законодавця. Прецедентне право генетично пов'язано з наявністю у юристів особливого стилю мислення, характерною рисою якого є з'ясування змісту прецедентної норми права й обґрунтування її застосування (або незастосування) до обставин конкретної справи [7, с. 146].

Правове мислення в інтерпретаційній діяльності є творчою, інтелектуальною діяльністю юриста, спрямованістю на з'ясування й роз'яснення дійсного змісту конкретної норми права й пов' язаністю з нею інших норм права з метою офіційного або неофіційного тлумачення відповідних норм і реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків індивідів. Професійне правове мислення не повинно розглядатися за аналогією з інженерним і природничо-науковим мисленням у загальноприйнятому розумінні - як «мислення об'єктивне». Відповідно, логічні критерії істини не можуть бути застосовні до цього рівня мислення без додаткових поправок, смисл яких зводиться до обмеження логічного пізнання духовно-практичного світу [8, с. 49; 9, с. 182 - 183; 10, с. 70 - 71].

Спираючись на наведені міркування, можемо виділити особливості правового мислення й розглянути їх.

1. Оцінювання з точки зору діючого права ніколи не обходиться без оцінювання того, що є бажаним, і того, що перше просто неможливе без другого. Почнемо зі складання норми для ситуації, яку необхідно врегулювати за допомогою права. Щоб рішення конкретної справи було дійсно правовим, справедливим, необхідно піднятися до загального, сформулювати норму, яка застосовувалася б до безлічі подібних ситуацій. Для цього правове мислення здійснює акт інтерпретації конкретної ситуації, результатом якого буде образ «бажаного права». Початок цього акту також вимагає якогось передзнання, необхідного для процесу правового пізнання.

2. Для розуміння значення правової норми потрібне попереднє знання, оскільки розуміння - завжди співвідношення чогось відомого з невідомим, чужим, інакше цей акт неможливий. Роль попереднього смислу передрозуміння виконує бажане право. Співвідношення його норми з нормою позитивного права є герме- невтичним колом [11, с. 124]. Інтуїтивне право - концепція, відповідно до якої право є результатом внутрішнього самовизначення індивіду у світі правових реалій, це суто психологічне явище, особливий стан душі людини, який виробляється шляхом взаємного психологічного спілкування людей [12, с. 589].

Інтуїтивне право розвивалося разом із самосвідомістю суспільства. Л. І. Петражицький вважав, що специфічна природа явищ права міститься в царині емоційного, імпульсивного, у сфері переживань, а не розуму. Інтуїтивне право визначається психологічним ставленням адресата до права об'єктивного, офіційного [13, с. 58]. А. А. Козлов- ський, аналізуючи праці Л. І. Петражицького, звертає увагу на його думку про те, що право виникає із правового почуття, яке природно вкорінене у психологію людини [14, с. 147].

3. Перший вид осмислення - це розуміння будь-якої норми права без співвідношення з конкретним випадком, казусом. Те, що норму ми можемо зрозуміти лише у процесі з'ясування загального смислового тексту закону, це зрозуміло, але як осягнути значення норми, не співвіднісши її з якою-небудь конкретною ситуацією, тобто лише прочитавши і граматично осмисливши норму. Образ «бажаного права» теж поступово змінюватиметься: у перебігу інтерпретації якого-небудь смислового образу (норми закону в нашому випадку) образ цей стає, так би мовити, «своїм». Одночасна присутність у свідомості двох смислових структур - бажаного і позитивного права - зумовлює їх поступове злиття. Інтуїтивно відчувши, що загальності, правильності в позитивній нормі більше, ніж у запропонованому ним собі ж «бажаному праві», суддя, безумовно, скоригує свій образ права з даним зовні. Мета правового мислення - узгодження особливого й загального, суб'єктивного й об'єктивного. Можна зробити висновок, що при дослідженні правового мислення особливу значущість має аналіз формування і функціонування такого результату взаємодії індивідуальної правосвідомості і правового мислення, як «бажане право».

4. Юрист повинен мислити не тільки належним («бажаним правом»), але й сущим (існуючим правом). Він може близько до адекватного, зрозуміти текст права не обов'язково через нормативний аспект. Щоб хоча б приблизно уявити собі працездатність і ефективність норми, йому необхідно змоделювати низку ситуацій її застосування. Крім того, юрист-професіонал, прочитавши текст закону, обов'язково здійснить співвіднесення його змісту з іншими відомими йому нормативно-правовими актами і тому зразу ж зможе зробити висновок, що та чи інша норма суперечить уже існуючій вищестоящій нормі. Проте все одно в розумінні норми права юристу не менш ніж звичній людині необхідне «повсякденне знання» оточуючого його життя.

5. Одним з найважливіших завдань герменевтики правового мислення є виявлення механізмів взаємодії соціокультурного середовища й інтерпретації людиною соціально правової реальності [15, с. 357].

Висновок

юридичний герменевтика правовий мислення

Отже, такий підхід примушує відмовитися від поділу герменевтичної постановки питання на суб'єктивність інтерпретатора й об'єктивність підмета розумінню значення. За зауваженням Г.-Г. Гадамера, помилкове зіставлення суб'єктивного й об'єктивного значень, що тягне за собою відділення нормативної функції від когнітивної, розриває на частини те, що явно складає єдине ціле. Філософ стоїть на позиції, висхідній ще до Аристотеля, згідно з якою практичне й теоретичне знання різниться між собою, що означає неможливість раціональної моралі, права, загальних правил, які не залежать від конкретної ситуації.

Література

1. Рабінович П. М. Герменевтика і правове регулювання / П. М. Рабінович // Вісник Академії правових наук України. 1999. № 2. С. 61-71.

2. Максимов С. Природно-правове мислення / С. Максимов // Вісник Академії правових наук України. 2001. № 4. С. 155-164.

3. Дудченко В. В. Роль методології юридичної науки у становленні новаційного науково-правового мислення / В. В. Дудченко, Д. Г. Манько // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. 2003. Вип. 21. С. 13-17.

4. Стовба О. В. Філософія М. Гайдеггера та правове мислення / О. В. Стовба // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. пр. 2009. Вип. 492: Правознавство. С. 5-9.

5. Четвернин В. А. Современные концепции естественного права: моногр. / В. А. Четвернин. М.: Наука, 1988. 144 с.

6. Честнов И. Л. Правопонимание в эпоху постмодерна / И. Л. Честнов // Известия ВУЗов. Правоведение. 2002. № 2. С. 4-16.

7. Малишев Б. В. Судовий прецедент і стиль юридичного мислення / Б. В. Малишев // Проблеми філософії права. Київ ; Чернівці, 2004. Т. 2. С. 142-147.

8. Иванников И. А. Концепция правовой культуры / И. А. Иванников // Известия вузов. Правоведение. 1998. № 3. С. 12-16.

9. Поляков А. В. Правосознание: онтологический и социокультурный ракурсы / А. В. Поляков // Общая теория права /А. В. Поляков. СПб., 2001. С. 254-326.

10. Тимошина Е. В. Правовая культура: понятие, структура, функции / Е. В. Тимошина // Кодекс-info. 2000. № 2. С. 70-75.

11. Гаврилов Д. А. Герменевтика и теория толкования права Д. А. Гаврилов // Вестник Волгоградского государственного университета. Серия 5: Юриспруденция. 1999. С. 112-132.

12. Яценко Н. Е. Толковый словарь обществоведческих терминов / Н. Е. Яценко. СПб.: Лань, 1999. 524 с.

13. Протасов В. Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: вопросы и ответы /В. Н. Протасов. М.: Новый Юрист, 1999. 240 с.

14. Козловський А. А. Право як пізнання. Вступ до гносеології права / А. А. Козловський ; М-во освіти України, Чернівец. держ. ун-т ім. Федьковича. Чернівці: Рута, 1999. 295 с.

15. Крусс В. И. Юридическая герменевтика: актуальные проблемы юридической науки / В. И. Крусс. Н. Новгород, 1999. 248 с.