Генезис кримінальної відповідальності за невиконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.627(477)

Генезис кримінальної відповідальності за невиконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей

М.Г. Заславська,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права № 1

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Проаналізовано історичні джерела кримінального права. На їх основі виділено фактори со-ціальної обумовленості, які формували кримінальне законодавство минулого щодо охорони життя і здоров'я дітей. Історія дослідження починається з законодавства V століття до н. е. і закінчується прийняттям у Кримінальному кодексі України 2001 року ст. 137 «Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей».

Ключові слова: неповнолітні, охорона життя і здоров 'я, історичні фактори, неналежний догляд, невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов 'язків.

кримінальний право дитина законодавство

Проанализированы исторические источники уголовного права. На их основе выделены факторы, которые в прошлом формировали уголовное законодательство по охране жизни и здоровья детей. История исследования начинается с законодательства V века до н. э. и за-канчивается принятием в Уголовном кодексе Украины 2001 года ст. 137 «Ненадлежащее исполнение обязанностей по охране жизни и здоровья детей».

Ключевые слова: несовершеннолетние, охрана жизни и здоровья, исторические факторы, ненадлежащий присмотр, невыполнение или ненадлежащее выполнение профессиональных или служебных обязанностей.

Historical sources of criminal law are analyzed. According to these sources some factors which formed criminal legislation of the past concerning life protection and safety of children are sepa-rated. The focus is on the definition of social danger of undue duty to protect the life and health of children and, therefore, the choice of the type of responsibility for the act, and social consequences of the examined properties act their severity. Analysis of some sources of law past suggests that resolving the issue of the protection of life and health of children were heavily dependent on the social situation of the child, its holdings of congenital defects and mainly stereotypes to children of certain historical period. Legislation ancient times distinguished non-recognition of individual rights for minors assumed rather ill-treatment of them by parents and members of the ruling circles, which is probably consistent with the spirit of those times - aggressive wars, struggle for survival, slavery, heavily dependent on natural climatic conditions etc.

Keywords: minor, guard of life and health, historical factors, improper supervision, non-fulfilment or improper implementation of professional or official duties.

Проблеми охорони життя і здоров'я особи неодноразово розглядалися вченими криміна-льно-правових наук, у роботах яких розкрива-ється зміст і значення життя і здоров'я, як для окремо взятої людини, так і для суспільства в цілому, відзначається важливість захисту цих соціальних цінностей, визначаються заходи щодо запобігання суспільно небезпечних пося-гань, надається розгорнута характеристика ознак окремих складів злочинів. У числі таких слід назвати П. П. Андрушка, М. І. Бажанова, В. І. Борисова, В. В. Голіну, І. І. Гореліка, М. І. Загороднікова, В. І. Касинюка, М. Й. Кор- жанського, В. М. Куца, В. О. Навроцького, П. І. Орлова, Е. П. Побегайла, А. М. Попова, Ш. С. Рашковську, В. В. Сташиса, Б. С. Утевсь- кого, М. Д. Шаргородського, Н. С. Юзікову, Н. М. Ярмиш та інших. Слід також зазначити вчених - представників педагогічних і юридичних наук дореволюційного періоду: Л. М. За- гурського, П. Ф. Лесграфта, В. Фармаковсько- го, І. О. Фесенка, К. О. Шмідта, роботи яких відзначаються постановкою проблеми охорони життя і здоров'я неповнолітніх та визначенням потреби в її комплексному розв'язанні.

Актуальність теми полягає в тому що, охо-рона життя і здоров'я неповнолітніх становила в минулому і становить у теперішньому часі підвищений інтерес суспільства, оскільки у своїй сутності стосувалася проблеми виживання людства, забезпечення генофонду, виховання нового здорового покоління.

Мета дослідження виявляється в доведенні того факту, що момент історичної спадковості і психологічної звичності у праві настільки іс-тотний, що попередня і довгостроково існуюча караність діяння набуває принципово самодо-статнього значення, обґрунтовує себе фактом власного існування [1, с. 214].

Аналіз деяких джерел права минулого до-зволяє стверджувати, що вирішення питання щодо охорони життя і здоров'я дітей перебу-вало в сильній залежності від соціального ста-новища дитини, наявності у неї вроджених недоліків і, головним чином, усталеного сте-реотипу ставлення до дітей у певний історич-ний період. Законодавство стародавніх часів вирізнялось невизнанням особистих прав за неповнолітніми, припускало досить жорстоке з ними поводження з боку батьків і представни-ків правлячих кіл, що, мабуть, відповідало духу тих часів - агресивних воєн, постійної боротьби за виживання, рабства, сильної залежності від кліматичних природних умов тощо. Подібне ставлення до прав неповнолітніх збереглося і в середньовіччі. Незначна відмінність стосується норм, які побічно, переборюючи сформований стереотип про повну владу батьків над життям дітей і інших їхніх прав, передбачали право неповнолітніх на турботу з боку суспільства і держави, закріплювали деякі обмеження і запобіжні заходи у відносинах з ними. Йдеться про опіку і піклування, які встановлювалися над дітьми, що залишилися без батьків, вікові обмеження у залученні дітей кріпаків до праці, а також про деякі випадки надання державної допомоги неповнолітнім, батько яких загинув, перебуваючи на державній службі. При цьому одразу необхідно зазначити, що ці норми були націлені на регулювання цивільних (сімейних) і адміністративних відносин, а кримінальної відповідальності, за окремими винятками, не передбачали. Водночас вивчення законодавства минулих століть дозволяє виявити деякі тенденції в розвитку інституту охорони життя і здоров'я неповнолітніх, які варто враховувати під час осмислення підстав прийняття та подальшого розвитку положень ст. 137 чинного Кримінального кодексу України [2].

Відзначаючи наявність інституту опіки в джерелах стародавнього права і вказуючи в числі таких на закони Стародавнього Риму XII Таблиць (середина V ст. до н. е.), необхідно звернути увагу на законодавче закріплення ін- фантициду - права батька на вбивство дитини, що з'явилася на світ з уродженими недоліками: «А виродок уродиться, трьох сусідів відоков налесть. Ту по праву вбити» (Таблиця IV, п. 13) [3, с. 294-300]. Норма подібного змісту вказує на досить тривалий шлях і принципову (діаметральну) зміну ставлення суспільства і держави до прав неповнолітніх на життя - від повного невизнання до встановлення спеціаль-ної відповідальності за невжиття заходів інди-відуальної корекції вроджених недоліків. Положення, що закріплює інститут опіки, зу-стрічаються також у законодавстві Київської Русі - Руській правді, що дійшла до наших часів у скороченій і просторовій редакціях (ст. 99 просторової редакції) [4, с. 71, 118]. Беручи до уваги велике значення і вплив церкви на фор-мування суспільних відносин у Київській Русі у ті часи, можна навести висловлювання нов-городського архієпископа Ільї-Іоанна, у якому дається вказівка як священикам, так і парафія-нам про міру ставлення до вагітної жінки під час перебування останньої в церкві. Зміст цієї вказівки дозволяє стверджувати про наявність охорони вагітності й, відповідно, життя і здо-ров'я майбутньої дитини: «Єгда жена носіт в утробе, не веліте єй кланяться на коленях, ні рукою до землі, ні в великій пост: Ібо от того вирєжаются і ізметают младєнца» [5, с. 161].

Закріплення і розвиток інституту опіки зна-йшов своє відображення в більш пізніх норма-тивних актах Російської імперії, у складі якої перебувала Україна (у ті часи - Малоросія), а також у законодавстві середньовічної Європи. Зокрема, у Соборному Укладенні 1649 р. пе-редбачалися норми наділення прожитком вдів і дочок тих солдатів, які перебували на царській службі і загинули в боях або у зв'язку з вико-нанням свого обов'язку (Глава XVI, ст. 30-32) [6, с. 348, 349], про відповідальність опікунів за зловживання своїми опікунськими правами (Глава XVI, ст. 54) [6, с. 354]. Крім цього, пе-редбачалась заборона на звернення до кабали («похолопління») осіб, що не досягли п' ятнадцяти років: «А давати служиві кабали на холопів, які будуть у п' ятнадцяти років, а які будуть менші п' ятнадцяти років, і на тих служилі кабали не давати. А хто служиву каба-лу обмане, і та кабала вершити по суду» (Глава ХХ, ст. 20) [6, с. 211]. Водночас зазначений нормативний акт зберігав абсолютну владу дорослих над дітьми і незмінно відбивав нері-вність права на життя неповнолітнього порів-няно з аналогічним правом його батьків.

Початком законодавчого регулювання пи-тань охорони життя і здоров' я неповнолітніх, котре спостерігається в історії Держави росій-ської, можна умовно вважати другу половину XVIII століття. На наш погляд, зміни обумов-лені розвитком виробничих відносин і появою у містах заводів та фабрик. На цьому етапі роз-витку суспільства і держави виникла потреба у правовому регулюванні навчання неповнолітніх у різного роду майстернях і у той же час ставлення до них із боку наставників (майст-рів). У частині охорони життя і здоров'я непо-внолітніх від неправомірних дій наставників примітним є Ремісниче положення Грамоти на права і вигоди містам Російської імперії від 21 квітня 1785 р., ст. 53 якого передбачала таке: «Всім майстрам, а паче підмайстрам, забо-роняється учнів у пияцтві по злості і дурості без причини бити або зле над ними чинити. Хто зважиться на це повинен заплатити пеню в ремісничу казну» [7, с. 105]. Очевидно, що від забезпечення належних умов навчання підрос-таючого покоління залежала, в першу чергу, можливість їхнього подальшого використання у процесі виробництва, що і визначало головним чином зміст вищевказаної заборони. Але в той же час шляхом дотримання цього правила і закріплення відповідальності за його по-рушення забезпечувалося нормальне (прийнятне і більше прогресивне) формування особи підлітка. Норму, подібну до норми Ремісничого положення Грамоти на права і вигоди містам Російської імперії від 21 квітня 1785 р. і таку, що закріпляє більш ефективну охорону життя і здоров'я учнів, ми зустрічаємо і в Укладенні про покарання кримінальні та виправні 1885 р. Зокрема, ст. 1378 Укладення передбачала таке: «Якщо майстер або підмайстер буде викритий у зловживанні дозволеними йому законом захо-дами домашнього виправлення учнів своїх або в тім, що дає їм недостатньо відпочинку і їжі, то за це карається...» [8, с. 449]. Це положення Укладення про покарання кримінальні і випра-вні 1885 р. можна розглядати як доказ принци-пової зміни ставлення до питання про охорону життя і здоров'я неповнолітніх, котра забезпе-чувалася в Російській імперії, головним чином, побічно - через заснування сирітських будинків, розширення і зміцнення інституту опікунства [9, с. 207-240, 259-275] поряд із встановленням кримінальної відповідальності за «невиконання указів, приписів і законних по службі вимог» (ст. 360 Укладення 1845 р.) [10, с. 264] або ж за «повільність, недбалість і недотримання встановленого порядку у відправленні служби» (ст. 441 Укладення 1845 р.) [10, с. 288].

Беручи до уваги призначення, мету прийн-яття і внутрішній зміст норми про відповідаль-ність за невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя і здоров'я неповнолітніх (ст. 137 КК), необхідно особливо відзначити норму Укладення про покарання кримінальні і виправні 1885 р., закріплену в ст. 855: «Якщо жінка, знаючи, що має заразливу або іншу шкідливу хворобу, приховавши її або промов-чить про неї, піде в годувальниці або няньки, то вона, вилікувавшись, піддається покаранню...» [8, с. 256]. У цьому випадку дослідникам представляється можливість відзначити норму, що безпосередньо охороняє життя і здоров' я неповнолітніх, у тому числі від необережного заподіяння шкоди. Встановлення кримінальної відповідальності за подібного роду діяння свідчить про початок формування тенденції законодавчого закріплення додаткових (нових) заходів охорони прав неповнолітніх. Безумовно, що в ст. 855 Укладення про покарання кримінальні і виправні 1885 р. законодавець того часу однозначно визначив важливість охорони життя і здоров'я дітей і, можливо, уперше сформулював спеціальну підставу за невиконання або неналежне виконання професійних обов' язків щодо охорони життя і здоров' я неповнолітніх. Закріплювалися також норми відповідальності за порушення постанов про виховання юнацтва (Розділ 6), а також про роботу малолітніх на заводах, фабриках, мануфактурах, ремісничих закладах (ст. 1404-1) [8, с. 456].

Не дивлячись на зміни, що намітилися у за-конодавстві XVIII-XIX століть, і закріплення в кримінальному законодавстві низки норм, що передбачали відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю дітей, необхідно від-значити їхню поодинокість і розрізненість. Вважаємо, що норми законодавства тих часів відбивали інтерес не стільки в поліпшенні ге-нофонду, подоланні важкої спадковості, нареш-ті, формуванні повноцінної особи, скільки в за-безпеченні потреб суспільства в робочій силі, збереженні громадського порядку, профілакти-ки росту злочинності серед безпритульних, а також поширення інфекційних захворювань та епідемій. Про необхідність закріплення в зако-нодавстві спеціальних норм, що регулюють пи-тання охорони життя і здоров' я неповнолітніх, а також про важливість розв'язання існуючої проблеми неодноразово вказувалося вченими в окремих працях тих часів, які дійшли до нас і без розгляду яких історія змін законодавства виглядає «молодою» з погляду соціальної обу-мовленості, а самі зміни - привнесеними ззовні. До числа таких належать, зокрема: робота К. О. Шмідта «Надзор за правильным положением тела детей: Советы родителям, воспитателям и учителям» (1883 р.) [11], дослідження І. О. Фесенка «Влияние школы на здоровье де-тей» (приблизно кінець XIX століття) [12], мо-нографія В. Фармаковського «Школьная диете-тика: Учение о сбережении здоровья детей, посещающих школу» [13], «Руководство по фи-зическому воспитанию детей школьного возра-ста» П. Ф. Лесграфта [14] та інші.

І. О. Фесенко відзначав, що завдання школи полягає не тільки в розвитку розумових і моральних здібностей дитини, але також і фізичних: школа повинна піклуватися про роз-виток не тільки душі, але і тіла! (...) У дійсності умови більшості сучасних шкіл представляють багате джерело цілого ряду хвороб і страждань для своїх вихованців [12, с. 1]. Розвиваючи зазначену точку зору, можна навести думку П. Ф. Лесграфта про те, що необхідно спочатку встановити наукові основи для фізичного розвитку, тому що тільки тоді можна буде надати, за допомогою прямих досліджень і узагальнень, наукові обґрунтування розумового та морального розвитку дитини [14, с. 5-15]. Велике значення в питанні забезпечення охо-рони життя і здоров'я дітей має вищевказана робота В. Фармаковського. Цей учений вдався до спроби вирішення концептуальних проблем будівництва і обладнання закладів освіти, роз-робки навчальних програм, що забезпечують всебічний розвиток вихованців, охорону їхньо-го здоров' я . Визначаючи цінність досліджен-ня, виконаного В. Фармаковським, необхідно визнати, що в ньому закладені основи науки шкільної дієтетики .

У 1917 р. на території колишньої Російської імперії відбулася епохальна подія, відзначена утворенням нових держав, у тому числі РСФСР і згодом УРСР. На початку свого становлення і розвитку політика цих держав відзначалась повною відмовою від усього минулого, бажанням побудувати принципово нове суспільство і систему керування ним. Відбулася відмова і від використання законодавчої бази Російської імперії (старого режиму) - норми права найчастіше підмінювалися революційною доцільністю. Що стосується кримінально- правових норм, то кримінальне законодавство того часу ґрунтувалося на Керівних засадах із кримінального права РСФСР 1919 р. і припус-кало застосування заходів кримінальної репресії за аналогією . Кримінально караними ви-знавалися діяння, що порушують «узаконення і розпорядження робочого і селянського уряду». Водночас дослідники законодавства того часу, що стосувалось забезпечення прав дітей, від-значають, що після революції 1917 р. нова влада проголосила принцип суспільного виховання дітей, які залишилися без батьків. Більше того, відзначається наявність пропозицій щодо державного виховання всіх дітей, які народжу-валися в країні [15]. За такого положення зако-нодавства можливо зробити припущення, що життя і здоров'я неповнолітніх, нарівні з ін-шими соціальними інтересами, охоронялися від суспільно небезпечних посягань, у тому числі вчинених через необережність. Однак Кримінальний кодекс 1922 р., що був першим системотворним джерелом кримінального права УРСР і вже передбачав розподіл на Загальну і Особливу частини, безпосередньо не містив норм, які, подібно нормам Укладення про по-карання кримінальні і виконавчі 1885 р., закрі-плювали б кримінальну відповідальність за різного роду порушення обов' язків щодо охо-рони (запобігання шкоди) життя і здоров' ю неповнолітніх. У той же час цей нормативний акт передбачав відповідальність за залишення малолітнього в небезпеці (ст. 163 КК 1922 р.) і закріплював відповідальність службових осіб за невиконання дій, які вони згідно з обов' яз- ками своєї служби повинні були виконати (ст. 107 КК 1922 р.) [16].

Надалі кримінальне законодавство УРСР вдосконалювалося, в тому числі і в питаннях захисту прав неповнолітніх. Так, Кримінальний кодекс УРСР 1927 р. передбачав кримінальну відповідальність за відмову від прийняття обов'язків по опіці (ст. 86), нарівні з відповіда-льністю за недбале ставлення до служби (ст. 99), залишення в небезпеці (ст. 158) і ухилення від сплати аліментів (ст. 161). Треба відмітити, що в цьому нормативному акті вирішення питання про забезпечення охорони життя і здоров' я неповнолітніх торкнулося відносин опіки, а також виразилося у встановленні кримінальної відповідальності за порушення порядку вчинення обов'язкових платежів на користь дітей. Нормами КК УРСР 1927 р. також забезпечувалося належне виконання слу-жбовими особами покладених на них обов'язків щодо контролю за роботою дитячих притулків, шкіл і інших навчально-виховних установ [17].

Більш розвинуту охорону життя і здоров'я неповнолітніх одержали в Кримінальному ко-дексі УРСР 1960 р. (з 1992 р. - КК України). З набуттям цим нормативним актом законної сили, під час кваліфікації окремих суспільно небезпечних посягань почала додатково врахо-вуватися відповідна ознака - неповнолітній вік потерпілого. До числа таких, поряд із уже ві-домими складами злочинів, можна віднести зараження венеричною хворобою (ч. 3 ст. 108) [18]. Крім цього, було передбачено криміналь-но-правові норми, у яких закріплювалися до-даткові підстави кримінальної відповідальності за порушення прав неповнолітніх, у тому числі тих, що передбачали право на охорону життя і здоров'я. Це: зловживання опікунськими пра-вами і залишення підопічних дітей без нагляду і допомоги (ст. 115), торгівля людьми (ст. 124-1), доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (ст. 208-1), залучення неповнолітніх у немеди- чне споживання лікарських і інших засобів, що викликають одурманення (ст. 208-2), залучення неповнолітніх до організованого збору відходів (як вторинної сировини), небезпечних для здоров'я (ст. 228-10), низка складів злочинів, що порушують установлений порядок обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (ч. 2 ст. 229-4, ч. 2 ст. 229-5, ч. 3 ст. 229-6, ч. 3 ст. 229-15).

За подібного визначення кола суспільно не-безпечних діянь створювалася досить ефективна система правової охорони життя і здоров'я неповнолітніх від суспільно небезпечних пося-гань як з боку осіб, з якими неповнолітні пе-ребували у родинних стосунках, так і з боку інших, у тому числі наділених певними пов-новаженнями в частині виховання, турботи, догляду за потерпілими. Однак залишалися невирішеними і вказували на реальну прогали-ну у законодавстві питання відповідальності працівників навчально-виховних установ, що допустили небезпечний вплив на дітей сил природи, різних побутових приладів, допускали масові захворювання, а також що не запобігли нещасним випадкам із підопічними під час різноманітних спортивних занять, елементар-них прогулянок дітей у дошкільних навчально- виховних установах, уроків праці і тому подіб-них випадках. Загальним для всіх викладених ситуацій і таким, що представляло певні труд-нощі, з одного боку, під час кваліфікації, з ін-шого боку - під час забезпечення всебічної охорони життя і здоров' я неповнолітніх, було питання суб'єкта злочину, а саме особи, яка порушила суто професійні обов'язки щодо охорони життя і здоров' я дітей. Слідчо-судова практика застосування КК 1960 р. йшла шляхом визнання таких осіб службовими, вбачаючи у вимогах різних правил і інструкцій із забез-печення контролю за поводженням підопічних дітей організаційно-розпорядчі обов' язки. Очевидна складність, а місцями і «натяжки» застосування в подібних випадках ст. 167 КК 1960 р. «Халатність» частково компенсувалися шляхом застосування ст. 167 КК у сукупності зі статтями, які передбачали відповідальність за необережне вбивство (ст. 98 КК 1960 р.) або необережне заподіяння тяжкого і середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 105 КК 1960 р.). Так, наприклад, за сукупністю ст. 167 і 98 КК 1960 р. були кваліфіковані дії С., вихо-вательки дитячого садка, яка допустила загибель дворічної дівчинки на ігровому майданчику від механічної асфіксії.

Можемо зробити загальний висновок, що труднощі правозастосовчої практики були обумовлені відсутністю спеціальної норми, що визначала б межі відповідальності за порушен-ня обов'язків цього роду, вид і міру покарання за вчинений злочин, ураховувала б особливості заподіяної шкоди. Відсутність спеціальної нор-ми негативно позначалася на попереджувальній функції кримінального закону. Подібного роду питання були, на наш погляд, у більшій частині вирішені із прийняттям Кримінального кодексу України 2001 р. і закріпленням у ньому спеціальної норми «Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя і здоров'я ді-тей» (ст. 137 КК).

Список використаних джерел

1. Основания уголовно-правового запрета (криминализация и декриминализация) / П. С. Дагель [и др.] ; отв. ред. В. Н. Кудрявцев, А. М. Яковлев. - М. : Наука, 1982. - 303 с.

2. Кримінальний кодекс України : закон України від 5 квіт. 2001 р. № 2341-Ш [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

3. Никольский Б. В. Система и текст XII Таблиц. Исследование по истории Римского права : моногра-фия / Б. В. Никольский. - СПб. : Тип. А. С. Суворина, 1897. - 488 с.

4. Пространная редакция. Суд Ярославль Володимерич. Правда Русьская // Российское законодательство X-XX веков : в 9 т. - М. : Юрид. лит. - Т. 1 : Законодательство Древней Руси. - 1984. - С. 64-131.

5. Устав святого князя Володимира, крестившего Русьскую землю, о церковных судех // Российское законодательство X-XX веков : в 9 т. - М. : Юрид. лит. - Т. 1 : Законодательство Древней Руси. - 1984. - С. 137-162.

6. Соборное Уложение 1649 года // Российское законодательство X-XX веков : в 9 т. - М. : Юрид. лит. - Т. 3 : Акты Земских соборов. - 1985. - С. 75-446.

7. Грамота на права и выгоды городам Российской империи 21 апреля 1785 года // Российское законодательство Х-ХХ веков : в 9 т. - М. : Юрид. лит. - Т. 5 : Законодательство периода расцвета абсолютизма. - 1987. - С. 67-139.

8. Законы уголовные : сб. законодат. актов / сост. Н. А. Громов. - Изд. 2-е, испр. и доп. - СПб. : Изд. юрид. кн. магазина Мартынова Н. К., 1911. - 1118 с.

9. Учреждения для управления губерний 7 ноября 1775 года // Российское законодательство Х-ХХ веков : в 9 т. - М. : Юрид. лит. - Т. 5 : Законодательство периода расцвета абсолютизма. - 1987. - С. 167-320.

10. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных 1845 г., августа 15 // Российское законодательство Х-ХХ веков : в 9 т. - М. : Юрид. лит. - Т. 6 : Законодательство первой половины XIX века. - 1988. - С. 160-410.

11. Шмидт К. А. Надзор за правильным положением тела детей: Советы родителям, воспитателям и учителям : с 23 грав. в тексте политипажами / К. А. Шмидт ; под ред. Д. В. Кедрова. - СПб. : Тип. Котомина и К, 1883. - 29 с.

12. Фесенко И. О. Влияние школы на здоровье детей / И. О. Фесенко. - Харьков : Харьков. губерн. ве-домости, [б. г.] - 32 с.

13. Фармаковский В. Школьная диететика : Учение о сбережении здоровья детей, посещающих школу / изложил по д-ру Г. Кленке В. Фармаковский. - 6-е изд. - Симбирск : Печатня Анучина, 1878. - 189 с.

14. Лесграфт П. Ф. Руководство по физическому воспитанию детей школьного возраста / П. Ф. Лесг- рафт. - СПб. : Тип. Лебедева, 1888. - Ч. 1. - VIII, 356 с.

15. Євко В. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування: історичний аспект / В. Євко // Право України. - 2001. - № 8. - С. 107-110.

16. Уголовный кодекс УССР : утв. ВУЦИК 23 авг. 1922 г. - Изд. 2-е, офиц. - Харьков : Юриздат, 1922. - 100 с.

17. Уголовный кодекс УССР : в ред. 1927 г. - Изд. 2-е, офиц. - Харьков : Юриздат, 1927. - 135 с.

18. Уголовный кодекс Украины : с изм. и доп. по состоянию на 15 апр. 2000 г. - Харьков : Одиссей, 2000. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru