Нормативно-правове регулювання інформаційної безпеки регіону

К.І. Долженко

здобувач кафедри загально-правових дисциплін факультету права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ

Розглянуто особливості забезпечення нормативно-правового регулювання інформаційної безпеки регіону, досліджено основні положення нормативно-правових актів, що регулюють відносини в інформаційній сфері, наведено слабкі сторони та загрози інформаційному простору Харківської області та визначено способи протидії їм. Це дозволило обґрунтувати напрями удосконалення нормативно-правового регулювання інформаційної безпеки регіону.

Ключові слова: інформаційна безпека регіону, нормативно-правове регулювання, інформаційний простір.

Проблема забезпечення інформаційної безпеки регіонів України впродовж останнього року залишається надзвичайно важливою для збереження територіальної цілісності країни, передусім з точки зору необхідності протистояння реальним та потенційним загрозам інформаційного впливу на свідомість особистості, суспільства і держави загалом. Лібералізація умов та транскордонність функціонування інформаційного простору створює додаткові загрози для інформаційної безпеки держави і, як наслідок, ставить під загрозу забезпечення співвідношення і взаємодії рушійних сил національного та регіонального розвитку. При цьому необхідно враховувати регіональні відмінності рівня інформаційної безпеки, що визначаються нерівномірністю та особливостями розвитку регіону, такими як демографічні, геополітичні тощо.

Проблема нормативно-правового регулювання інформаційного простору в Україні не раз ставала предметом дискусій як науковців, законотворців, політиків, так і споживачів інформації. Вивченню різних аспектів формування інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки держави, формування законодавства у сфері регулювання відносин інформаційної сфери присвячені роботи таких провідних закордонних та вітчизняних вчених, як: В. Антонюк, І. Арістова, Т. Гаман, Г. Леліков, Н. Нижник та ін. Але, незважаючи на вагомий внесок зазначених учених у вітчизняній і зарубіжній літературі недостатньо розробленими залишаються питання, пов'язані з розвитком законодавчих та правових норм регулювання інформаційної безпеки регіону, а також проблеми реагування на сучасні виклики та загрози інформаційній безпеці.

Тому метою статті є дослідження проблемних питань щодо нормативно-правового регулювання інформаційної безпеки регіону та обґрунтування напрямів його вдосконалення.

Протягом останнього десятиріччя спостерігається зростання інформатизації, медіатизації та комп'ютеризації суспільства, що стало однією із закономірностей сучасного соціального прогресу, розширюючи зв'язки держави з громадянським суспільством як у напрямі доведення рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, висвітлення інформації про їх діяльність, так і отримання зворотної інформації про реакцію на них суспільства. Інформаційна політика держави виступає вагомим чинником реформування суспільства, формування суспільної думки щодо певних подій, заходів тощо. Останнім часом інформаційні технології дуже широко використовуються в політичній, економічній, соціальній та інших сферах суспільного життя, за їх допомогою активізується участь різних груп і верств населення в управлінні країною, її регіонами та громадою. В той же час поширення інформатизації суспільства зумовило зростання реальних та потенційних загроз національним інтересам в інформаційній сфері та визначило коло питань щодо необхідності забезпечення інформаційної безпеки. Як зазначено у проекті доктрини інформаційної безпеки України, «інформаційна безпека є невід'ємною складовою кожної зі сфер національної безпеки. Водночас інформаційна безпека є важливою самостійною сферою забезпечення національної безпеки, яка характеризує стан захищеності національних інтересів в інформаційній сфері від зовнішніх та внутрішніх загроз і являє собою сукупність інформаційно-психологічної (психофізичної) та інформаційно-технологічної безпеки держави. Саме тому розвиток України як суверенної, демократичної, правової та економічно стабільної держави можливий тільки за умови забезпечення належного рівня її інформаційної безпеки, надання всебічної державної підтримки національним виробникам інформаційного продукту та телекомунікаційного обладнання, створення нормативно-правових, фінансових та інших передумов, необхідних для їх успішної конкуренції на світовому та національному ринках інформаційних та телекомунікаційних послуг» [1].

Унаслідок неналежного правового регулювання в національному інформаційному просторі України спостерігається низка негативних явищ, які створюють реальні та потенційні загрози інформаційній безпеці людини і громадянина, суспільства і держави. Так, у 2014 році на території Автономної Республіки Крим та південно-східних регіонах України здійснювався інформаційно-психологічний тиск на населення України з боку засобів масової інформації Російської Федерації, спостерігалася інформаційна експансія в національний інформаційний простір України, захоплювались стратегічні об'єкти української телекомунікаційної інфраструктури [2].

В Україні упродовж 01.03.2014 - 10.06.2014 зафіксовано 368 фактів порушень свободи слова, з яких майже 80 % пов'язані з діями терористів, російською агресією, і сталися на сході України та в Автономній Республіці Крим [3]. Крім того, фіксуються численні факти перешкоджання професійній діяльності журналістів, масованого і агресивного наступу російської інформаційної пропаганди, яка всупереч європейським стандартам у сфері засобів масової інформації намагається розпалювати в Україні міжнаціональну ворожнечу та сепаратистські настрої, посягає на інформаційний суверенітет і територіальну цілісність України.

Інформаційний суверенітет, на думку дослідників, виступає володінням і розпорядженням національними інформаційними ресурсами, які включають усю належну державі інформаційну інфраструктуру, інформацію - незалежно від змісту, форми, часу і місця її створення, і забезпечується виключним правом держави на формування і здійснення національної інформаційної політики, власності на інформаційні ресурси, сформовані за державний кошт, створенням національних систем інформації, встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних ресурсів України [4].

Інформаційні потоки, що циркулюють у сфері державного управління, мають ієрархічний характер (населений пункт, селище, район, місто). З регіонів подається до 70-80 % інформації, що є основою прийняття рішень на загальнодержавному рівні [5]. Органи державного управління в регіонах України наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Забезпеченням інформаційної діяльності регіонів займаються управління у справах преси та інформації та відділ із питань взаємодії з засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю. Проте основну свою діяльність вони спрямовують переважно на зв'язки з громадськістю та роботу зі ЗМІ, а накопиченню та аналізу управлінської інформації приділяється недостатньо уваги [6].

Слабкими сторонами та загрозами інформаційному простору Харківської області є: вразливість аудиторії до сприйняття і поширення непідтвердженої інформації, можливість проведення підривних інформаційних кампаній та здійснення відкритої пропаганди; недостатнє покриття сигналами національних ЗМІ; прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; поширення засобами масової інформації насильства, жорстокості тощо (табл. 1). Для того щоб ці загрози не викликали суспільний резонанс, Міністерство оборони України оперативно інформує громадськість на офіційних сайтах.

Таблиця 1. Слабкі сторони та загрози інформаційному простору Харківської області