Законодавче регулювання захисту іноземних інвестицій в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАХИСТУ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ

ТОВКУН І. М.

Посилення інтеграції України у світову економіку зумовлює зростаюче значення міжнародно-правових актів, що регулюють економічні стосунки. У силу специфіки економічних процесів, що відбуваються в Україні, особливого інтересу набувають питання міжнародної інвестиційної співпраці та її законодавчого регулювання.

На сьогодні, нарівні з міжнародними договорами, Україна структурувала і національне законодавство, що регулює іноземні інвестиції. На національному рівні в 1991 р. було прийнято Закон України «Про інвестиційну діяльність», що визначає загальні правові умови інвестиційної діяльності на території України, а згодом, у 1996 р. - і спеціальний Закон України «Про режим іноземного інвестування». Новою віхою в розвитку національного законодавства стало прийняття в 1996 р. Конституції України, яка визнала пріоритет правил міжнародних договорів над нормами законів у разі їх протиріччя [3].

У 1997 р. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і додаткові Протоколи до неї. Згідно зі ст. 1 першого додаткового Протоколу до Конвенції Україна зобов'язалася поважати приватну власність фізичних і юридичних осіб. Відносно майна іноземних осіб в ст. 1 закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Що стосується інвестицій, то ст. 1 встановлює стандарти захисту від ризику відчуження власності інвесторів [5]. Ці стандарти ідентичні умовам та охоплюють такі ризики: ризик зловживання довірою (risk of breach of confidence) в договірних зобов'язаннях і ризик, що виникає з руху капіталу (capital transfer risk), закріплені, крім усього іншого, і у рамках Енергетичної хартії, яку Україна ратифікувала у 1998 р.

Стаття 14 Конвенції додатково забороняє дискримінацію інвесторів за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Таким чином, фізичні особи - нерезиденти, що мають власність на території України, вправі звернутися до Європейського суду з прав людини [1]. Європейський суд з прав людини важливий як інструмент захисту інвестицій, передусім, у тих випадках, коли країна перебування не ратифікувала Вашингтонську конвенцію з урегулювання інвестиційних суперечок між державами і громадянами інших держав.

Основними універсальними міжнародними угодами у галузі захисту іноземних інвестицій є Сеульська конвенція 1985 р., якою утворено Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій. Агентство надає інвесторові можливість страхування некомерційних ризиків. Так, наприклад, у період з 2005 по 2009 р. агентством було надано 14 гарантій за інвестиційними проектами в Україні, чотири з яких видані Райффайзен Банку (Австрія) у зв'язку з його інвестиціями у банківський і фінансовий сектори [6].

Двосторонні інвестиційні договори регулюють питання, які іноземні інвестори вважають для себе важливими, спрямовані на створення надійнішого транспарентного, тобто стабільного і передбачуваного правового режиму, який не завжди може забезпечити національне законодавство. Основна частина практично всіх угод про заохочення і захист іноземних інвестицій, ратифікованих Україною, встановлює, який режим капіталовкладень надають сторони одна одній, про умови експропріації і відшкодування збитків, нанесених у результаті озброєного конфлікту, громадських заворушень і т. д.

У 2010 р. в Україні було спрощено систему входження іноземного капіталу шляхом усунення необхідності реєстрації іноземних інвестицій та реєстрації інвестицій за двома різними процедурами, а також був прийнятий Закон України «Про державно-приватне партнерство» від 1 липня 2010 р. № 2404-VI, що сприяє покращенню інвестиційного клімату. Крім того, 2 грудня 2010 р. прийнято Податковий кодекс України, який містить низку новацій, спрямованих на стимулювання інвестиційної діяльності.

У 2012 р. набрав чинності Закон України «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гарантування прав концесіонерів».

27 лютого 2013 р. Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму активізації розвитку економіки на 2013-2014 рр., серед ключових пріоритетів якої було визначено покращення інвестиційного клімату та структурні реформи, що кореспондуються з Указом Президента України від 2 червня 2010 р. щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», які ставлять державним завданням покращення захисту інвесторів, поліпшення інвестиційного клімату, інвестиційної привабливості окремих секторів, інвестиційного іміджу [5].

Законодавство України про іноземні інвестиції комбінує принцип свободи інвестування з можливим одержанням дозволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів іноземних інвестицій може бути обмежене відповідно до порядку, встановленого законодавством України. Зокрема, про це свідчать такі положення Господарського кодексу України: іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, передбачені законодавством, і у формах, вказаних Господарським кодексом; заборона або обмеження будь-яких видів і форм іноземних інвестицій можуть визначатися виключно законом. У державних програмах залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі економіки і соціальну сферу може бути передбачено встановлення додаткових пільг для суб'єктів господарювання, які діють у цих сферах [4]. Водночас законом можуть визначатися галузі господарювання та/ або території, в яких визначається загальний обсяг участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється відповідно до вимог збереження національної безпеки. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначаються Господарським кодексом України, Законом України «Про режим іноземного інвестування в Україні» та іншими законодавчими актами. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, які мають стратегічне значення для безпеки держави. Вимоги і порядок утворення, а також організації та діяльності іноземних підприємств визначаються Господарським кодексом України, Законом України «Про режим іноземного інвестування» та іншими законами.

Стаття 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначає національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для іноземних інвесторів, за винятками, передбаченими законодавством та міжнародними договорами України. Все це створює основу для прийняття законодавчих актів, які встановлюватимуть винятки з принципу свободи іноземного інвестування. Так, Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”» від 2 червня 1995 р. в Україні забороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, а також створення та діяльність телерадіоорганізацій, у статутному фонді яких понад 30 % становлять іноземні інвестиції. Іноземне інвестування телерадіоорганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 13 Закону) [3]. Іноземні інвестори практично не обмежені у формах та об'єктах інвестування. Інвестиції можуть здійснюватися у формах участі в підприємствах (їх створення), придбання частки уже діючих підприємств, створення філій або інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб, придбання нерухомого чи рухомого майна, цінних паперів, придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України, придбання інших майнових прав, здійснення господарської діяльності на основі угод про розподіл продукції, в інших формах, які не заборонені законами України.

Як зазначено у ст. 4 Закону України «Про режим іноземного інвестування», іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. Згаданий Закон не містить тлумачення поняття об'єктів іноземного інвестування, водночас не дозволяє інвестувати в об'єкти, інвестування в які заборонено законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», який має застосовуватись як загальний закон, що регулює порядок здійснення інвестиційної діяльності, об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема, основні фонди і обігові кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права [5]. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. Вказана норма сконструйована не досить вдало, позаяк вона не дає можливості чітко і однозначно визначити, що ж саме є об'єктом інвестування: це те майно і майнові права, які іноземний інвестор отримує в обмін на свою інвестицію, чи це ті об'єкти, які є, так би мовити, реципієнтами іноземної інвестиції. З'ясування цього питання може набути актуальності у тому випадку, якщо постане проблема інвестування в об'єкти, інвестування в які заборонено законом.

Наслідком залучення інвестицій в економіку будь-якої держави є створення нових виробничих потужностей, зростання кількості робочих місць, інтенсифікація виробництва, що, врешті-решт, зазвичай збільшує надходження до бюджету держави у вигляді податків. З погляду юридичної техніки відстежити пряму залежність між прибутком (доходом) держави і здійсненням інвестиції не виявляється можливим. Тому не можна стверджувати, що іноземний інвестор має надати докази того, що його інвестиція обов'язково має принести прибуток резидентам України чи державі загалом.

З іншого боку, держава стимулює інвестора здійснювати довгострокові капіталовкладення саме в ті об'єкти промисловості, сільського господарства, транспорту тощо, функціонування яких приноситиме прибуток або матиме соціальне значення. Тому, скажімо, вкладення нерезидентом коштів у придбання квартири або автомобіля для власних потреб не може бути визнане іноземною інвестицією в розумінні Закону України «Про режим іноземного інвестування» [3]. Натомість розміщення депозиту в українському банку слід вважати іноземною інвестицією навіть у тому випадку, якщо банк не отримає прибутку від розміщення вкладених коштів.

Проте не слід забувати, що деякі важливі питання залучення іноземних інвестицій регулюються не тільки вищезазначеним базовим законодавством, але ще й митним та іншим спеціальним законодавством України. При цьому, незважаючи на задекларованість у базових законах та міжнародних договорах принципів та норм, безпосередньо спрямованих на надійний правовий захист іноземних інвестицій, податкове та митне законодавство України жодним чином не спрямоване на захист прав інвесторів, що суттєво відрізняє його від законодавства європейських країн, основною метою якого є мінімізація податкового та митного навантаження на інвестора.

іноземний інвестиція законодавчий міжнародний

ЛІТЕРАТУРА

1. Зельдіна О. Правові питання залучання інвестицій до України / О. Зельдіна // Право україни. - 2010. - № 8. - С. 33-38.

2. Про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція, Рада Європи, Міжнародний документ від 04.11.1950 р.

3. Крайнюкова В. С. Інвестиційне законодавство України: Проблеми та перспективи розвитку / В. С. Крайнюкова // Право України. - 2009. - № 5. - С.25-28.

4. Кот А. Захист прав іноземних інвесторів при здійсненні інвестування в Україні [Електронний ресурс] / А. Кот. - Режим доступу: http://blog.liga.net/_user/jurdub /article/2874.aspx.

5. Фархутдінов І. З. Міжнародне інвестиційне право і процес: підручник / І. З. Фархутдінов // Проспект. - 2010. - С. 83-99.

6. Офіційний сайт державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrproject.gov.ua/.

7. Офіційний сайт Багатосторонього агенства з гарантування інвестицій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.miga.org/.

Размещено на Allbest.ru