Види прав неповнолітніх: теоретико-правовий пошук

Наталія Юськів

Із зміною політичних та соціальних процесів, що відбуваються останнім часом активізувалося питання правової регламентації прав людини. Особливу роль серед них займають питання становлення та захисту прав та свобод неповнолітніх, як особливої когорти індивідуумів, які мають особливий статус та потребують домінантної уваги з боку держави. Здається що більшість науковців-правовиків звертаються до проблем прав людини і вона мала би бути в юридичній науці висвітлена повною мірою. Однак, реальні практики застосування проблемних питань вказують на вагомі теоретико- правові та практично-реалізаційні прогалини інституту прав та свобод неповнолітніх. «Для успішного здій- нення реформ в усіх сферах життя українського суспільства ще не вистачає усвідомлення того, що вся діяльність держави повинна спрямовуватись на створення правового й соціального поля захисту життя і розвитку молодої особи. В умовах економічного, політичного й духовного відродження України відбуваються зміни в процесах становлення та розвитку молоді, зокрема неповнолітніх, їх соціалізації, що вимагає пошуку нових підходів до здійснення державної політики у цій галузі» [1, с. 10]. Вказане актуалізує вибір тематики наукової статті, оскільки з погляду теоретичної юриспруденції потребує інтенсифікація дослідження видів прав неповнолітніх.

Слід звернути увагу на те, що інститут прав неповнолітніх є комплексним. Теоретико-правовим дослідженням прав дітей займалися ряд вітчизняних та зарубіжних вчених, досліджувалася тематика доволі часто в межах сімейного, цивільного та особливо кримінального права та кримінального процесу. Проблематика, пов'язана з особливими правами дитини, досліджувалася фахівцями в галузі юриспруденції, серед яких, зокрема: Н. Крестовська, О. Львова, Н. Оніщенко, Н. Опольська, О. Скакун та інші. Однак під впливом політичних та глобалізаційних змін необхідно розширити теоретико-правове розуміння цього інституту. Вагомою нрогалиною юриснруденції вважаємо нечіткість нонятійно-категоріального анарату нрав неновнолітніх. Навіть сностерігається двояке розуміння ключового терміну «неновнолітній». Вказане вже було нредметом аналізу автора. Проте залишається ще ряд теоретичних неточностей, серед яких нотреба удосконалення видової класифікації нрав неновнолітніх.

Метою наукової статті є дослідження видів нрав неновнолітніх за родовою ознакою та аналіз міжнародного законодавства та внутрішньодержавних нрактик у сфері нрав не- новнолітніх.

Неновнолітні як людські істоти наділені такими ж нравами як будь- яка людина. Загальна декларація нрав людини та в Міжнародний нак- тах нро нрава людини нроголосили і ногодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них нравами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, нолітичні або інші нереконання, національне або соціальне ноходжен- ня, майновий стан, народження або інші обставини. В цих міжнародних актах чітко не вказується на таку ознаку дискримінації як вік, нроте нід «іншими обставинами» міжнародне снівтовариство розуміє нерелік ознак які існують або можуть з'явитися в майбутньому та введення різниці за якими може вважатися як дискримінацією особи. Тому вік також можна віднести до ознак дискримінації. понятійний право неповнолітній

В нодальшому міжнародна сніль- нота ногоджує ряд актів, що мають снеціальну сферу - захист нрав та свобод дитини. Основним снеціаль- ним актом, щодо дітей є Конвенція ООН нро нрава дитини від 20.11.1989 [2]. Посилаючись на Декларацію нрав дитини (1959), Конвенція зазначає, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, нотребує снеціальної охорони і ніклування, таким чином комнлексно нодає стандарти ювенального нрава, акцентуючи увагу саме на снеціальному суб'єкті нрава - дітях. Неновнолітні- ми є старша вікова категорія дітей від 14 до 18 років і зрозуміло, що снеціальні акти також ноширюються на сферу нравового регулювання інституту нрав неновнолітніх.

Отже, нрава неновнолітнього за родовою характеристикою можна виокремити в настунні види.

I. Загальні нрава .неновнолітнього як людської істоти. їх в свою чергу ноділяють на н'ять грун згідно з традиційною класифікацією нрав людини: 1) фізичні нрава; 2) нолітичні нрава; 3) економічні нрава; 4) особис- тісні нрава; 5) культурні нрава.

Для нрикладу в Конституції України визначені такі основні нрава людини як нраво на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), нраво на життя (ст. 27), нраво на новагу гідності особистості (ст. 28), нраво на недоторканність житла (ст. 30), нраво на свободу думки і слова (ст. 34), нраво на свободу світогляду і віросновідан- ня (ст. 35), нраво на соціальний захист (ст. 46), нраво на житло (ст. 47), нраво на охорону здоров'я (ст. 49), нраво на освіту (ст. 53), нраво на нра- вову дономогу (ст. 59). Конституція Російської Федерації декларує такі нрава (нраво на життя (ст. 20), нраво на новагу гідності (ст. 21), свободу особи і недоторканість (ст. 22), нраво на інформацію (ст. 24), недоторканість житла (ст. 25), нраво на свободу нересування(ст. 27), нраво на свободу думки і слова (ст. 29), нраво на мирні зібрання (ст. 31), на охорону здоров'я (ст. 41), нраво на освіту (ст. 43) та ряд інших. Практично те ж саме можна знайти у Конституціях всіх євро- нейських держав. Узагальнимо: слід констатувати, що більшість конституційних норм внутрішньодержавного законодавства сучасних держав імн- лементують загальні міжнародні стандарти нрав людини.

II. Права неновнолітнього як дитини

П. Рабінович називає такі нрава додатковими нравами дитини і виокремлює їх в настунну класифікацію:

Види прав неповнолітніх: теоретико-правовий пошук фізичні - права на першочерговість захисту і допомоги, здорове зростання, неприпустимість таких кримінальних покарань як смертна кара і довічне ув'язнення; особистіші - права на знання своїх батьків, на нероз- лучення з ними (на сімейні зв'язки), на отримання виховання; культурні - право на ігри та розважальні заходи; економічні - право не бути залученим до праці до досягнення певного віку; політичні - права не призиватись на державну військову службу до 15 років, на захист з боку держави від недбалого і брутального, жорстокого поводження, експлуатації, від розбещення [3, с. 28-29].

Враховуючи всі права, якими наділяється будь-яка дитина, оптимальною вважаємо класифікацію прав дитини, представлену польським дослідником М. Балцереком [4]: а) право дитини, пов'язане з громадянством; б) право дитини користуватися всіма правами без огляду на походження, народження, стать, національність, віросповідання, суспільне положення, освіту, професію; в) право дитини на особливий захист з боку сім'ї, суспільства та держави; г) право дитини на прізвище і громадянство; ґ) право дитини на охорону здоров'я, відпочинок і розваги; д) право дитини на гармонійний розвиток в умовах моральної та матеріальної безпеки в сім'ї і опіку суспільства та держави у випадку браку сім'ї; е) право дитини на охорону від занедбання, деморалізації і жорстокості; є) право дитини на освіту; ж) право дитини користуватися здобутками культури і на творчу участь у розвитку національної культури; з) право дитини на особливу опіку і виховання з приводу фізичної та розумової відсталості або суспільної невлаштованості; и) право дитини на захист від будь-якої дискримінації, від роботи, початку роботи перед досягненням відповідного мінімального віку, а також на спеціальний захист праці в період неповноліття.

При аналізі Конвенції прав дитини знаходимо наступні спеціальні права, що характерні виключно для цієї категорії суб'єктів права, з поміж них право на здоровий розвиток дитини (ст. 6), право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7), право не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню (8), право на догляд (ст. 20), право на усиновлення (ст. 21).

Закріплення прав дитини знаходимо і в національному законодавстві. Так, ст. 51, 52 Конституції України передбачають, що обов'язок щодо утримання дітей до їх повноліття покладається на батьків, а утримання та виховання дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування має забезпечувати держава. Ст. 38 Конституції Російської Федерації визначає, що «материнство і дитинство, сім'я знаходиться під захистом держави» [5]. Це ж знаходимо у ст. 6 в Основному законі Федеративної республіки Німеччини [6]. Не оминає закріплення прав дітей і Литва у ст. 110 Конституції визначаючи, що «держава охороняє і підтримує шлюб, сім'ю, права батьків і дитини. Держава особливо допомагає дітям- інвалідам, дітям, які залишилися без піклування батьків або потерпілим від насильства» [7]. Ст. 20 Конституції Іспанії вказує на захист прав молоді та дитинства [8].

ІІІ. Спеціальні права неповнолітнього. Неповнолітні - це соціально- демографічна група, яка виділяється на основі сукупності вікових характеристик та обумовлених цим соціально-психологічних властивостей, які безпосередньо сприяють виокремленню спеціальних прав неповнолітніх.

Вікові характеристики неповнолітніх, їх розвиток та соціальні характеристики дозволяють їм ширший порівняно з малолітніми дітьми мати обсяг прав, що відповідають їх потребам. Серед них проаналізуємо деякі права, що передбачені національним законодавством.

А) Право на працю неповнолітнього.

Не дивлячись не те, що вказане право є загальним для всіх людей, для неповнолітніх реалізація цього права має специфічні особливості. Кодекс законів про працю та ст. 21 «Про охорону дитинства» [9] передбачає можливість неповнолітнього працювати з 16 років. Ця межа може бути зменшена, якщо праця не завдає шкоди їх здоров'ю і навчанню та існує згода одного з батьків або особи, яка замінює батьків. Не дивлячись не те, що вказане право є загальним для всіх людей, для неповнолітніх реалізація цього права має специфічні особливості: скорочена тривалість робочого часу, зменшення норми виробітку, обов'язків медичний огляд, недопустимість праці на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, заборона залучати до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні, особливості звільнення працівників та інші. Ст. 187 Кодексу законів про працю встановлює: «Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України».

Б) Право на підприємницьку діяльність.

Ст. 22 Закону України «Про охорону дитинства» [9] визначає, що діти, які досягли 16-річного віку, мають право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами колективного сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерського) господарства в порядку, встановленому законом.

В) Право створювати дитячі та молодіжні організації. В Україні діє Закон «Про молодіжні та дитячі громадські організації» [10], який визначає, що засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 15-річного віку (ст. 14), а членство в них допускається з 14 років.

Г) право на судовий захист і від зловживань зі сторони батьків.

Згідно ст. 165 Сімейного кодексу України [11], до речі як і ст. 56 Сімейного кодексу Російської Федерації [12], визначає право неповнолітнього особисто на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. Ця норма відповідає міжнародним еталонам, оскільки ст. 12 Конвенції про права дитини зазначено, що держави - учасниці зобов'язані забезпечити дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Д) Процесуальні права пов'язані із здійснення провадження щодо неповнолітніх.

Процесуальне законодавство в Україні визначає особливі права неповнолітніх, що стосуються саме їх галузевої сфери правового регулювання. Це ж саме стосується і судової практики. Міжнародна судова практика Європейського суду з прав людини вказує, що органи державної влади зобов'язані враховувати вік підозрюваного (обвинуваченого)

(Справа "Свершов проти України" (Заява N 35231/02) [13]. Так, узагальнюючи законодавчу практику Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і господарських справ видав Лист «Про деякі питання здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх», де акцентовано, що здійснюючи кримінальне провадження щодо неповнолітніх, у кожному окремому випадку слідчі судді, суд зобов'язані: сумлінно і принципово виконувати повноваження із судового контролю за дотриманням нрав, свобод та інтересів неновнолітніх осіб у кримінальному нровадженні як нід час досудового розслідування, так нід час судового нровадження, діяти у межах і віднові- дно до вимог закону; зважати, що особа набуває новної кримінально- нроцесуальної дієздатності лише з досягненням новноліття, незалежно від акту емансинації, встуну особи у шлюб чи народження нею дитини; нам'ятати, що закрінлений законом особливий нідхід до неновнолітніх нравонорушників зумовлює застосування інших, відмінних від тих, які застосовуються до дорослих, форм реалізації кримінальної відновідаль- ності; враховувати, що регламентований нроцесуальним законом особливий норядок здійснення кримінального нровадження щодо неновнолітніх ноширюється і на осіб, які досягли новноліття нід час здійснення кримінального нровадження, а також на винадки, коли особа в одному кримінальному нровадженні обвинувачується у вчиненні кримінальних нра- вонорушень, частину з яких нею вчинено до, а решту - нісля досягнення 18 років; нам'ятати, що кримінальне нровадження щодо неновнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді нершочергово [14].

В Україні відсутній снеціалізова- ний акт, що б закрінлював нрава та свободи неновнолітніх. Якщо нро необхідність виділення окремого нормативного акту можна дискутувати, то створення снеціальної груни норм в межах діючого законодавства є вимогою часу. Прононуємо в Законі України «Про охорону дитинства» створити окремий розділ IV-І, який би містив назву «Неновнолітні». В ньому необхідно чітко зазначити хто вважається неновнолітніми, їх снеці- альні нрава, свободи та охоронювані законом інтереси, гарантії їх реалізації та обов'язки неновнолітніх.

В теоретико-нравовому розумінні існує необхідність удосконалення нонятійно-категоріального анарату інституту нрав неновнолітніх. На сьогодні залишаються невизначени- ми, або такими, що не мають єдиного наукового розуміння класифікації видів нрав неновнолітніх. Автором занрононовано класифікувати нрава неновнолітніх за родовою ознакою на настунні види: загальні нрава ненов- нолітнього як людської істоти; нрава неновнолітнього як дитини; снеціа- льні нрава неновнолітнього.

Перснективою нодальшого дослідження є аналіз обов'язків неновно- літнього, що у субординації з їх нравами дасть новної мірою можливість визначити особливості нравового статусу цієї категорії суб'єктів нрава.

Список використаних джерел

1. Кривачук Л. Ф. Державна молодіжна нолітика з нитань неновнолітніх в Україні (державно-унравлінський аснект): монографія / Л. Ф. Кривачук ; Львів. держ. фін. акад. - Львів : ЛДФА, 2009.- 240 с.

2. Конвенція ООН нро нрава дитини: Конвенція ООН від 20.11.1989 // Зібрання чинних міжнародних договорів України.- 1990.- № 1.- с. 205

3. Рабінович П. М. Основи загальної теорії нрава та держави: Навч. носібник. - Вид. 10-е, доновнене. / П. М. Рабінович - Львів: Край, 2008.- 224 с.

4. Balcerek Marian Prawa dziecka / М. Balcerek - Warszawa : PWN, 1986. - 583

5. Основной закон Федеративной Реснублики Германии // Федеративная Рес- нублика Германия. Конституция и законодательные акты. Пер. с нем. / Под ред. Ю. П. Урьяса. - М.: Прогресс, 1991. // Конституции государств Евронейского Сою-

Публічне право № 4 (16) (2014) за / Под общей редакцией Л. А. Окунькова. -М.: Издательская группа ИНФРА-М- НОРМА, 1997. - С. 181 -234.