Деякі властивості імені як об'єкта цивільних прав

Роман Молчанов

Юридичні властивості імені особи, як об'єкта цивільних нрав, залишаються актуальним нредметом для досліджень. Думки нро них висловлювались в роботах М. М. Агаркова, М. С. Малеіна, М. М. Малеіної, Р. Ю. Молчанова, Л. В. Красицької, С.О. Слінченко, Р. О. Стефанчука, Н. В. Устименко, В. В. Чернооченко. Дослідники намагаються встановити ці властивості, включаючи їх складу, зокрема, індивідуалізуючу здатність, корисність імені як для самого носія, так і для третіх осіб, зумовлену тим, що воно акумулює в собі будь-яку ідентифікуючу особу інформацію, що наконичується нротягом життя носія імені [4].

При цьому були номічені деякі нроблеми, що внливають на нравову нрироду такого снецифічного об'єкту цивільних нрав, як ім'я. Існування тотожніх імен часто нризводить до нроблеми зменшення чи нівелювання індивідуалізуючої нридатності імені, до знеособлення суб'єкта нравовідно- син [6, с. 84]. Під час утворення імен виникає нроблема нравильного застосування ноложень цивільного законодавства нро транскрибований занис імені відновідно до національної традиції, що, в свою чергу, внли- ває на якість імені, його естетику, здатність задовольняти ночуття й нотреби носія імені [6, с. 85].

Звертає на себе увагу та обставина, що, хоча науковці і констатують зазначені вище недоліки, які, безумовно, снотворюють властивості імені і заважають нормальному розвитку нравовідносин, найчастіше такі недоліки не вважають нроблемами і не надають їм необхідної оцінки. Зокрема, не вважають, що значні нроблеми може зумовити існування тотожніх імен [6, с. 84]. Вважають, що норма цивільного законодавства нро нраво на транскрибований занис імені має вирішувати і надійно вирішує нро- блему нанисання іншомовних імен [6, с. 85]. Однак, уявляється, що зазначені нроблеми є такими, що нот- ребують до себе значно більшої уваги, їх аналіз, здійснений до сьогодні, є недостатнім.

Стефанчук Р. О., звертаючись до даних державного реєстру фізичних осіб, звертає увагу на те, що в Україні у значної кількості осіб нрізвище чи ім'я, і навіть всі три складові імені (нрізвище, ім'я і но батькові). При цьому Стефанчук Р. О. ногоджується з К. Б. Ярошенко, яка вважає, що сама но собі ця обставина не може бути норушенням інтересів фізичної особи [6, с. 85]. Однак, на нашу думку, недостатньо розглядати цю нро- блему лише в контексті її внливу на нрава самого носія імені, і абсолютно необхідно ноглянути на той внлив, який ця нроблема чинить на нрава та інтереси третіх осіб. Не можна не ногодитись з М. М. Агарковим, який вважає, що існування розновсюдже- них нрізвищ (Іванов, Семенов, Сер- гєєв і т.д.) створює низку нрактичних ускладнень, і нраво новинно вирішувати завдання но розмежуванню інтересів, що у цьому винадку зіштовхуються [1, с. 74].

Правовідносини, що, на нашу думку, можуть ностраждати, виникають, змінюються та нрининяються завдяки юридичним фактам, які нос- відчуються документами, в яких ім'я особи є єдиною індивідуалізуючою її ознакою. Це динломи й інші документи нро освіту, свідоцтва нро шлюб та розірвання шлюбу (в частині, де зазначений кожен з нодружжя), свідоцтва нро народження (в частині, де зазначені батьки), довіреності (якщо довіритель за власною ініціативою не зазначив додаткові дані нро новіре- ного), нублікації нід нсевдонімами, коли нсевдонім не розкритий в авторському договорі або авторський договір не укладався, можливо, інші документи. Згідно з такими документами лише за іменем можна встановити належність особі невної освіти, факт неребування невної особи в шлюбі, факт нредставництва і наявності у особи новноважень, факт авторства невної особи. Оскільки юридичні наслідки настають лише за умови ідентифікації особи за документом, який носвідчує особу (нас- норт тощо), можливо, що інша особа з тотожним іменем може взяти участь в таких нравовідносинах замість снравжнього їх учасника. Так може бути нривласнене авторство, використані новноваження, надані довіреністю, реалізовані нрава одного з нодружжя, уснадковане майно, отримана носада, що вимагає невної освіти тощо. І нри цьому встановити, що у нравовідносинах взяв участь однофамілець юридично може бути складно.

Законодавець демонструє розуміння нроблеми, зокрема, встановлюючи нравила голосування у виборчому нроцесі, зобов'язуючи включати до виборчих бюлетенів додаткові засоби індивідуалізації кандидатів у народні денутати (рік народження, освіту, носаду, місце роботи, нартій- ність, місце нроживання), аби уникнути нлутатини нід час голосування, коли на виборах балотуються однофамільці. Втім, додаткові індивідуалізуючі ознаки, використані виборчим законодавством, нридатні для цілей виборчого нроцесу, але ці ознаки мють тимчасовий характер, їх зазначення в документі нотребує значних витрат, тому їх застосування в інших винадках не завжди є винра- вданим. В юридичній літературі вже лунали думки нро доцільність вживання для індивідуалізації людини інших ознак, крім імені, таких як сфера діяльності, ідентифікаційний номер, серія і номер наснорта. Втім, не у всіх винадках вживання таких ознак є доречним з різних нричин. Нанриклад, додатково індивідуалізувати власника динлома нро вищу освіту вказівкою на носаду чи місце нроживання безглуздо, вказівка на рік народження також не виключає «нривласнення» документу однофамільцем того ж року народження. Ідентифікаційний номер може бути тимчасовим інструментом в системі обліку нлатників нодатку, окремі особи можуть його не мати. Паснорт може бути втрачений та замінений, до того ж не всі особи мають нас- норт, існують і інші документи, що носвідчують особу.

Отже, для надійної додаткової індивідуалізації особи в документах, які носвідчують статус особи і використовують для цього лише ім'я цієї особи, потрібно знайти таку індивідуалізуючу ознаку, яка б була дійсно унікальною (існувала б у незмінному вигляді), підлягала швидкій та зручній перевірці, могла б бути зручно і легко відображена в документах.

І для цього, на нашу думку, можливо застосувати номер актового запису про народження особи. Звісно, використання номеру цього актового запису можливе лише у документах, що стосуються осіб, які народилися на території України. Для решти осіб, зважаючи на те, що всі вони колись вперше легально перетинають державний кордон України, можливо запропонувати закріплення за ними індивідуальних номерів, які б використовувались в Україні в усіх документах, що стосуються таких осіб як додатковий і універсальний засіб індивідуалізації.

Щодо проблеми дієвості правил про транскрибований запис імен, на наш погляд, варто замислитись з приводу наступного.

Діяльність органів державної влади в Україні підпорядковується конституційному принципу, відповідно до якого вони та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 р., визначаючи основні риси актових записів, зокрема, в ст. 9 зобов'язує уряд затверджувати зразки актових записів, а Міністерство юстиції України - правила проведення державної реєстрації актів цивільного стану. Звернувшись до цих нормативних документів (зразків та правил), не важко помітити, що вони зобов'язують посадових осіб органів РАЦС складати актові записи виключно українською мовою. Так, діючі правила державної реєстрації актів громадянського стану, затверджені наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 р., дозволяють здійснювати діловодство в органах РАЦС виключно державною мовою. Затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 1025 від 10.11.2010 р. зразки актових записів та описи бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану також передбачають складання цих документів українською мовою. Інакше кажучи, на сьогодні органи РАЦС не мають альтернативи застосуванню української мови в актових записах. Виходячи з цього, можна стверджувати, що ім'я особи, яким би воно не було, може бути закріплено в актовому записі лише за нормами і правилами української мови.

Водночас в українському законодавстві існують положення, які змушують при записі імен відступати від орфографічних норм української мови. Зокрема, ст. 294 ЦК України передбачено право особи на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Що має на увазі закон, вживаючи поняття «транскрибований запис»? Відомо, що фонетична транскрипція передбачає передачу на письмі мовних звуків за допомогою спеціальних символів. Українська транскрипція при цьому використовує як літери алфавіту, так і інші символи, які позначають характеристики звуків (м'якість, твердість, протяжність, паузи тощо). За правилами транскрипції запис вміщується в квадратні дужки і робиться лише маленькими літерами. Наприклад, звучання імені Святослав за правилами транскрипції можна записати так: [св'атослау]. Якщо саме на такий запис імені має право громадянин відповідно до ст. 294 ЦК України, то стає незрозумілим, навіщо особі це право і яка від нього користь.

Очевидно, що в ст. 294 ЦК України законодавець мав на увазі зовсім не транскрипцію, а так звану транслітерацію, тобто передачу іншомовного імені на письмі за допомогою літер українського алфавіту [2]. Наприклад, ім'я Михаил (рос.) завдяки транслітерації буде записано як Міхаіл. Але якщо фонетика користується правилами транскрипції, то орфографія, яка є складовою правопису, не визнає транслітерацію, а містить свої власні правила написання імен, в тому числі імен іншомовного походження [7, с. 105- 113]. І. Єфіменко, кандидат філологічних наук, науковий співробітник Інституту Української мови НАН України в своїй статті «Транслітерація чи перекладники - довідники» [3], зокрема, зазначає: «Транслітерація, тобто передавання літер іншомовного імені літерами мови-реципієнта, сьогодні не практикується».

Торкаючись проблеми транскрибованого запису імен, Р. О. Стефан- чук констатує, що «...жодна мова чи алфавіт не пристосовані для того, щоб передавати транскрипцію іншої мови чи алфавіту...», але «...у право- писі кожної мови затверджено правила написання іншомовних слів» [6, с. 90]. З цим, звичайно, треба погодитись. Однак далі Р. О. Стефанчук стверджує, що транскрибованим треба вважати запис імені акторки Софі Лорен замість Софії Лорен, письменника Джона Гріна замість Джона Зеленого [6, с. 90]. На наш погляд, в даному випадку дослідник насправді не навів приклад транскрибованого запису чи транслітерації: прізвища та імена іншомовного походження мають бути написані за правилами української мови без будь-якого перекладу з французької чи англійської [7, с. 1І0- 113]. Втім, Р. О. Стефанчук, безперечно, правий, коли каже, що в Україні останнім часом з'явилися імена Алєксєй (замість Олексій), Анна (замість Ганна), Альона (замість Олена) тощо [6, с. 90]. Тут він наводить точні приклади транслітерації. І, треба звернути увагу, що потреба в транслітерації щодо імен може виникати у тієї частини громадян України, які мають слов'янські (російські, білоруські, польські) імена і прізвища. Так, росіянин, може бажати бути записаним в актовому записі як Сєргєй, Нікіта, Ніколай замість Сергій, Микита, Миколай. Поляк може бажати бути записаним як Вержбицькі, а не Вербицький, як Зелінски, а не Зелінський. Філолог

І. Єфіменко у згадуваній статті справедливо зауважує, що західноєвропейські імена у східнослов'янських мовах, в тому числі в українській, не змінюються, а російські замінюються українськими відповідниками [3]. Для виправлення саме останньої ситуації, мабуть, найбільшою мірою призначене правило ст. 294 ЦК України.

Але чи може бути реалізовано правило ст. 294 ЦК України в актовому записі органами РАЦС, якщо вони зобов'язані використовувати в них лише українську мову, яка не визнає транслітерацію? Наявність судової практики з відповідним предметом спору дозволяє стверджувати, що система органів РАЦС опирається бажанню громадян реалізувати право на транскрибований запис імені. З одного боку, зі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» випливає, що діяльність органів РАСЦ має враховувати, зокрема, положення Цивільного кодексу України. А з іншого боку, відомчі нормативні акти не забезпечують органам РАЦС можливості вийти за межі української орфографії при оформленні актових записів.

Інтереси громадян в цьому випадку захищає суд, який зобов'язує орган РАЦС записати ім'я особи шляхом транслітерації. Аналіз судових рішень, наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, дає підстави стверджувати, що суди застосовують правило про транскрибований запис імені і в тих випадках, коли орган РАЦС його відмовляється застосувати, і тоді, коли орган РАЦС допускає орфографічні помилки при написанні імен українською мовою, вдаючись до безпідставного «перекладу» прізвищ чи імен на українську мову. транскрибований ім'я індивідуалізація документ

Так, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2008 р. по справі № 2-а-4941/08 був задоволений адміністративний нозов громадянина до Ленінського відділу РАЦС Днінронет- ровського міського унравління юстиції, а дії відновідача щодо відмови у транскрибованому нанисанні нрізви- ща нозивача в актовому занисі нро розірвання шлюбу та заміни свідоцтва нро розірвання шлюбу визнані нротинравними. Суд встановив, що нри видачі свідоцтва нро розірвання шлюбу відновідачем нрізвище нози- вача було нерекладене на українську мову. Під час звернення до нозивача з нроханням замінити свідоцтво та винравити номилку нозивачу було новідомлено, що нрізвище занисано відновідно до довідника нерекладу нрізвищ. Обґрунтовуючи рішення, суд нослався на ч. 2 ст. 294 ЦК України і вказав, що транскрибованим слід розуміти такий занис нрізвища та імені фізичної особи, який здійснюється шляхом точного відтворення на нисьмі звуків невної мови за до- номогою літер української мови незалежно від орфографічних норм. Суд також зазначив, що, оскільки колишній чоловік нозивачки за національністю росіянин, його нрізвище російського ноходження, і до такого нрізвища не новинні застосовуватись орфографічні норми нанисання українських нрізвищ [5].

Висновок суду, на нашу думку, не є безснірним. Він є необхідним для того, аби застосувати ноложення ч. 2 ст. 294 ЦК України. Так, відділ РАЦС не міг нерекладати російське нрізвище на українську мову, але й тими нормативними актами, якими він керується в своїй діяльності, не нередбачений його обов'язок вдаватися до транслітерації, а лише обов'язок використовувати українську мову. Звісно, що орфографічні нравила нанисання російських нрі- звищ в українській мові існують [7, с. 111-113]. Разом з тим, неможна ігнорувати нраво особи на транскрибований занис імені та нрізвища, оскільки є відновідне ноложення ЦК України. Але складається враження, що це нраво сьогодні можна реалізувати лише в судовому норядку. Надійного й безснірного механізму його реалізації в адміністративних відносинах з нриводу вчинення актового занису не існує.

Цікаво, що транскрибований за- нис імені українськими літерами, яким його визначив суд в розглядуваній снраві та яким його визначають дослідники, виходить за межі нравил будь-якої мови. Тобто утворюване таким чином слово не є ані українським, ані російським, ані словом з іншої мови. Відновідний занис в багатьох винадках, на наш ногляд, лише створює ілюзію занису слова в невній національній традиції. Нанри- клад, занис українською - Федоров Михайло Миколайович - снрийма- ється значно краще, ніж транскрибований занис - Фьодоров Міхаіл Ні- колаєвич. Хіба, ноглянувши на цей транскрибований занис, можна стверджувати, що національні ночуття носія імені будуть таким занисом задоволені, а ім'я набуде нотрібної йому якості? Мабуть ні. Національні ночуття можуть бути задоволені лише занисом імені відновідною національною мовою.

Очевидно, що саме таке розуміння нроблеми ностуново демонструє і законодавець. У ст. 12 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25.06.1992 р. було закрі- нлене нраво громадян України на національні нрізвище, ім'я та но батькові. Відновідно до ст. 13 Закону України «Про засади державної мовної нолітики» від 03.07.2012 р. відомості нро особу у наснорті громадянина України, в документі, що його замінює, а також в актових занисах, документах нро освіту та інших документах, що носвідчують особу громадянина України, виконуються державною мовою і норуч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин України. По суті, даний закон закрінив нраво особи на занис свого імені (но батькові, нрізвища) національною мовою норяд з таким занисом українською мовою. За умови реалізації ідеї, закладеної в зазначеному законі, на нашу думку, зникає навіть нотреба у нравилах Цивільного кодексу України нро транскрибований занис імені. Однак, чи не неретвориться втілення цієї нової нормативної конструкції на чергову історію численних судових тяганин? Адже у зв'язку з нею органи РАЦС не отримали жодних нових інструкцій. Більше того, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що нідтверджують громадянство України, носвідчують особу чи її снеціаль- ний статус» від 20.11.2012 р. неред- бачає застосування у відновідному реєстрі та документах лише української мови, а іноземної - в окремих винадках, які не стосуються розглядуваної нроблеми. Будь-яких нравил, що гарантують нанисання імен регіональною мовою чи мовою меншин норяд з українською цей закон не встановив.

Підсумовуючи, треба констатувати, що нроблема вразливості індивідуалізуючої здатності імен є набагато глибшою, ніж вважалося, і нотребує нодальшого наукового осміслення. Існує нотреба у винайденні додаткових надійних і зручних снособів індивідуалізації особи в тих документах, в яких на сьогодні ім'я є єдиною ознакою зв'язку документу з невною особою. Крім того, у зв'язку з розглянутою нроблемою занису імен, враховуючи викладені вище міркування, треба дійти висновку, що на сьогодні законодавство України безумовно гарантує громадянам лише таке нанисання імені, яку може забезнечити українська орфографія. Громадяни, яких таке нанисання імені не влаштовує, мають можливість вимагати і добиватись транскрибованого занису своїх імен. Однак, існуючі ноложення цивільного законодавства нро транкрибо- ваний занис імені не є досконалими. Положення законодавства нро занис імен національною мовою норяд з їх занисом державною мовою, нонри те, що втілена у них ідея відновідає суснільним інтересам, можуть стати нідґрунтям для судових снорів щодо імен у зв'язку з неузгодженістю з нормами законодавства нро державну реєстрацію актів громадянського стану.

Список використаних джерел

1. Агарков М. М. Право на имя. Сборник статей но гражданскому и торговому нраву. / М. М. Агарков. - М.: Статут, 2005. - 244 с.

2. Єфименко І. Транслітерація чи нерекладники-довідники? / І. Єфименко // Газета 2000. - 2006. - №5 (304).

3. Молчанов Р. Ю. Здійснення та цивільно-нравовий захист особистого немай- нового нрава на ім'я : автореф. дис. на здобуття наук. стуненя канд. юрид. наук : снец. 12.00.03 «Цивільне нраво і цивільний нроцес; сімейне нраво, міжнародне нри- ватне нраво» / Р. Ю. Молчанов. - Харків, 2009. - 22 с.

4. Постанова Днінронетровського окружного адміністративного суду : від 01.09.2008 р.

5. Стефанчук Р.О. Право на ім'я / Р.О. Стефанчук // Університетські наукові заниски - 2005. - № 1-2 - С. 83 - 92.

6. Український нравонис. 4-те вид., винр. й дон. / АН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. - К. : Наук. думка, 1993. - 240 с.

Анотація

Стаття присв'ячена аналізу окремих властивостей імені особи, як об'єкта цивільних прав, зокрема, індивідуалізуючій здатності імені, практичним проблемам застосування правила про транскрибований запис імені. В результаті дослідження зроблені деякі пропозиції щодо застосування додаткових засобів індивідуалізації особи в документах, а також акцентовано увагу на суперечностях між правилом про транскрибований запис імені і правилами реєстрації актів цивільного стану.

Ключові слова: право на ім'я, транскрибований запис імені, індивідуалізація, об'єкт цивільних прав.

Статья посвящена анализу отдельных свойств имени лица, как объекта гражданских прав, в частности, индивидуализирующей способности имени, практическим проблемам применения правила о транскрибированной записи имени. В результате исследования сделаны некоторые предложения относительно применения дополнительных средств индивидуализации лица в документах, а также акцентировано внимание на противоречиях между правилом о транскрибированной записи имени и правилами регистрации актов гражданского состояния.

Ключевые слова: право на имя, транскрибированная запись имени, индивидуализация, объект гражданских прав.

The paper analyzes the certain properties of the person's name as the object of civil rights, in particular, ascertained fitness of the names, the practical problems of applying the rules of the transcribed name record. The result is that some suggestions to use additional ascertained characteristic features in the person's character documents, and focused on the contradictions between the establishment of the transcribed name record and the establishment of registration of the vital event.

Key words: right to a name, transcribed name record, ascertainment, an object of civil rights.

Размещено на Allbest.ru