Підвищення правової культури суб’єктів законотворчого процесу та вдосконалення їхньої професійної підготовки, як необхідна умова ефективності законодавства

Наталія Червінська,

Суспільство з високим рівнем правової культури відрізняється досконалим законодавством, позбавленим прогалин і суперечностей, чіткими і ясними правовими приписами й нормами, виключенням фактів прояву бюрократизму, зловживання владою або службовим становищем. Таке суспільство, як правило, характеризується правовою активністю своїх громадян, які широко використовують надані їм права і свободи у всіх сферах життя суспільства.

Ефективність законодавства значною мірою обумовлюється рівнем правової культури суспільства, суб'єктів законотворчості, оскільки правова культура суспільства відображає певний рівень правосвідомості і законності, досконалості законодавства та юридичної практики.

Як відомо, суспільна мораль - це система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

Хоча суспільна мораль і не належить до числа правових категорій, але саме на її основі формується звичаєве право, яке на неформальних засадах встановлює загальні принципи належної або забороненої поведінки людей. В сукупності такі норми визначають правила поведінки людей, дотримання яких сприймається суспільством як належне, а їх порушення засуджується. Добровільне та свідоме дотримання моральних норм забезпечується за рахунок внутрішньої впевненості людей в доцільності існування цих норм та необхідності їх виконання, що підкріплюється силою громадської думки. Уже з цього видно, що суспільна мораль здатна виконувати деякі функції, притаманні праву. У зв'язку із цим, слушною є думка про те, що система правових норм має охоплювати тільки ті сфери суспільних відносин, де їх регулюючі функції матимуть певний ефект [107, 95]. В цілому ж норми моралі та права тісно пов'язані між собою. З одного боку, моральним обов'язком кожного громадянина є дотримання чинного законодавства. А з іншого, - основні моральні принципи закріплені в законодавстві України, і, зокрема, на рівні конституційних принципів.

Отже, мораль і право завжди йдуть поруч. Якщо той чи інший закон не враховує морального фактору, то зазвичай говорять, що такий закон не є правовим. І навпаки, закон є правовим, якщо моральні норми в ньому належним чином враховані. В той же час, найдосконаліші закони, якнайкраще продумані державно- політичні структури, динамічна економіка не дадуть позитивних результатів, якщо моральний рівень громадян буде низьким.

Теоретичною основою дослідження стали праці таких науковців як: Алексеева С. С., Богачова О. В., Дзейко Ж. О., Зайчука О. В., Іл'їна І. А., Керімова Д. А., Козюбри М. І., Копиленка О. Л., Марченко М. М., Нерсесянца В. С., Оніщенко Н. М., Рабіновича П. М., Скакун О. Ф., Ти- хомірова Ю. А., Шемшученка Ю. С., Ющика О. І. та ін.

Метою статті є проведення наукового аналізу правової культури суб'єктів законотворчого процесу та вдосконалення їхньої професійної підготовки, як необхідної умови ефективності законодавства. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання: з'ясувати сутність поняття «правова культура», дослідити досвід навчання у сфері законотворчості в європейських країнах та провести аналіз впливу рівня правової культури суб'єктів законотворчого процесу, їхньої професійної підготовки на ефективність законодавства.

Законотворчий процес є багатоплановим правовим явищем, який має наслідком спрямування розвитку всієї правової системи держави. Тому характерним компонентом цієї сфери суспільних відносин є участь і взаємодія у них різних уповноважених органів, організацій, зацікавлених осіб з метою забезпечення суспільства належним рівнем законодавчого регулювання.

У науковій літературі існують різні погляди на склад суб'єктів законотворчості. Наприклад, В. Литвин відносить до них суб'єктів законодавчих повноважень та суб'єктів законодавчого процесу [1, с. 57]. До перших належать особи, які мають право приймати (затверджувати) закони. Ними є Український народ та Верховна Рада України. До других - Верховна Рада України, комітети Верховної Ради України, депутатські фракції, визначені Конституцією України суб'єкти права законодавчої ініціативи, у разі затвердження (прийняття) закону всеукраїнським референдумом - також громадяни України.

О. Богачова доцільно вказує, що під суб'єктом законотворчого процесу, можна розуміти орган державної влади, посадову особу або іншу фізичну чи юридичну особу, що має певні права та/або обов'язки в сфері прогнозування, планування законотворчої діяльності, розробки, розгляду, прийняття та набуття законами чинності через їх підписання та оприлюднення, а також оцінки їх ефективності [2, с. 15].

У цьому дослідженні ми виходимо з розуміння законотворчості як діяльності - це діяльність органів держави, громадських організацій, посадових осіб, усього народу й інших суб'єктів, спрямована на виявлення суспільних відносин, що потребують урегулювання на законодавчому рівні, та встановлення, зміну і скасування законів з метою такого врегулювання. До законотворчого процесу на різних його етапах можуть залучатися юрис- ти-вчені, юристи-практики, фахівці (вчені і практики) з тієї галузі суспільних відносин, які підпадають під відповідне правове регулювання, зацікавлені фізичні особи тощо.

Суб'єктний склад законотворчого нроцесу є достатньо широким і нот- ребує окремого дослідження, тому ми розглянемо два основні суб'єкти, які наділені нравом на законотворення та можуть його реалізувати безносеред- ньо (незалежно від участі інших суб'єктів законотворення).

Конституція визначає два основні суб'єкти, наділені нравом на законотворення: Верховну Раду - єдиний орган законодавчої влади в Україні та народ України, який може реалізувати своє нраво на законотворення шляхом референдуму. Конституція також нередбачає винадки, коли один і той самий закон новинен бути нідт- риманий Верховною Радою та народом. Ідеться нро закононроект нро внесення змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ Основного Закону, що нісля його нрийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради затверджується на всеукраїнському референдумі [3]. Прийняття такого нроекту нотребує снільної участі двох основних суб'єктів законотворення: Верховної Ради та народу.

З огляду на викладене, за основним суб'єктом законотворення законотворчий нроцес класифікують на:

- нарламентський (основним суб'єктом є Верховна Рада);

- народний (основним суб'єктом є народ);

- снільний (нередбачає снільну участь двох основних суб'єктів законотворення: Верховної Ради та народу).

Правова культура, на думку Ю. Шемшученко це система духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування нрава, яка є складовою частиною загальної культури. Охонлює всю сукунність найважливіших ціннісних комнонентів нраво- вої реальності в її розвитку (нраво, нравосвідомість, нравовідносини, нравонорядок, нормотворча, нравоза- стосовна та інша нравова діяльність. Вистунає однією з категорій загальнолюдських цінностей, невід'ємний комнонент нравової держави. Формування нравової держави нередба- чає нідвищення нравової культури громадян суснільства в цілому. Органічними засобами для цього є: розвиток нравової освіти і нравового виховання населення; належне забез- нечення його інформацією нро чинне законодавство і нрактику його застосування; боротьба з нравовим нігілізмом; розширення нравознавчих наук, досліджень тощо [4, с. 122].

Н. Оніщенко та О. Зайчук вказують, що нравова культура особистості - це знання та розуміння нрава, а також дії відновідно до нього. Правокультурною людиною можна вважати ту, яка не лише знає та розуміє юридичні норми, є нравосвідомою людиною, а й слідує їх вимогам у своєму житті. З нравової культури особистості складається нравова культура суснільства, яка ноказує рівень нравосвідомості та нравової активності суснільства, стунінь нрогре- сивності юридичних норм і юридичної діяльності. [5, с. 245].

Правова культура особи - це обумовлена нравовою культурою суснільства властивість, що характеризується новагою до нрава, достатнім знанням змісту його норм та вмінням їх застосовувати у нрактиці новсякденності, а також нравомірною новедінкою.

У широкому розумінні, нравова культура може бути охарактеризована як суснільне явище, яке включає найважливіші результати сукунного нравового досвіду суснільства, на- самнеред, нраво і нравосвідомість, н равову діяльність і нравовідносини, законність і нравонорядок, відображає якісний рівень розвитку законотворення і, як результат, чинного законодавства.

Правова культура, у вузькому розумінні цього терміну, утворює систему духовно-нравових цінностей, нравових знань, нереконань, уявлень, світоглядно-нравових орієнтацій, що відбиваються у нравовій свідомості людей й органічно ноєднуються з соціально-нравовою активністю щодо творення суснільно-нравового буття.

Високому рівню правової культури суспільства має відповідати законодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, демократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин та внутрішніх протиріч, нечітких або двозначно тлумачних правових приписів, використанням оптимальних методів, способів регулювання правових відносин тощо. Законодавство відповідатиме своєму призначенню, виправдовуватиме закладені в ньому громадські очікування, якщо воно характеризується високою якістю законів, їх науковою обґрунтованістю, системністю та узгодженістю з міжнародними правовими стандартами. І навпаки, наявність законів, які не мають правового характеру, містять застарілі і норми, що порушують або обмежують права і свободи громадян, закріплює сваволю держави, свідчить про низький рівень правової культури.

Сьогодні, на превеликий жаль, в законодавчій сфері існує немало не- вирішених питань. Якщо питання скасування застарілих нормативно- правових актів поступово вирішується, то проблеми неузгодженості між різними законодавчими актами, їх неефективності, нестабільності чинного законодавства, як і раніше, залишаються невирішеними.

Д. Керімов зазначає, що чим глибше і більш всебічно пізнана навколишня дійсність, чим раціональніше використані отримані знання, чим більшою мірою вони відображають назрілі потреби цього середовища, тим вище теоретичний рівень законотворчості, тим ефективніше законодавство і оптимальнішим буде досягнення цілей і завдань правового регулювання [6, с. 9]. законотворчість правовий культура професійний

Однак справа в тому, що реалізувати цю вимогу в умовах високої соціальної динаміки і нестабільних тенденцій перехідного періоду, які все ще переживає Україна, досить складно. Внаслідок цього слід визнати, що уникнути прогалин у праві в цій ситуації майже неможливо.

Вирішенню цієї проблеми може сприяти підвищення активності участі громадян у законотворчій діяльності. Це сприятиме: демократизації законотворчого процесу; позитивно позначиться на правосвідомості людей, оскільки прийнятий таким шляхом нормативно-правовий акт перетворюється з наказу влади в особисте переконання громадянина, який внаслідок такої процедури його розробки усвідомлює особисту відповідальність за подальшу реалізацію акта на практиці;дозволить більш повно виявити потреби суспільства щодо правового регулювання в певній сфері, а також пануюче в суспільстві бачення шляхів упорядкування суспільних відносин; дозволить своєчасно виявити і виправити прорахунки в утриманні проекту нормативноправового акта.

Слід підкреслити, що в цьому випадку рівень правової культури суспільства буде безпосередньо залежати не від формального проголошення принципів демократизму, гласності в законотворчому процесі, а розробки дієвих механізмів і процедур залучення людей до втілення в життя зазначених принципів. Слід пам'ятати, що закони, які не знаходять розуміння, підтримки у свідомості людей, що не втілюються в їх поведінці, не можуть ними сприйматися як соціальна цінність, а отже будуть ігноруватися, порушуватися в повсякденному житті.

Завдяки підвищенню активності громадян у законотворчій діяльності можна підвищити рівень правової культури, подолати правовий нігілізм, підвищити юридичні знання, і, як наслідок, - активізувати правомірну поведінку, підвищити рівень правового життя.

Для демократичного суспільства визначальним є обов'язковість виразу в законах волі народу, його інтересів, що передбачає широке обговорення законопроектів, участь в обговоренні представників громадськості (додержання принципу демократизму у законотворчості). Врахування громадської думки, безпосередня причетність кожної громадської організації, кожного громадянина до процесу державного управління є необхідними складовими побудови громадянського суспільства. У той же час узгодженість дій громадськості та влади є запорукою стабільності, миру та злагоди в суспільстві.

Правова культура має елементи загальної духовної культури та світової правової культури. Складовою світової правової культури є правова культура суспільства, рівень якої визначають стан правової і загальної культури народу, законотворення, якість законодавства, рівень правової захищеності особи тощо.

Правову культуру суспільства значною мірою визначає правова культура правосуддя, яка складається з цілого комплексу організаційних, фінансових, матеріальних, кваліфікаційних критеріїв. Правова культура особи є завершальним елементом правової культури суспільства. Регулятивний потенціал впливу правової культури на упорядкування суспільних відносин реалізується двояко: як вплив правової культури та пов'язаних з нею явищ: правової діяльності, правовідносин, законності та правопорядку тощо; як процес функціонування правової свідомості.

Особливе значення для розуміння правової культури мають правові знання, які збагачують правову культуру відомостями про конкретні правові норми, їх розуміння, усвідомлення сутності правових принципів, їх вимог, цілей, призначення. Ці знання набуваються за допомогою власних зусиль, правового навчання і освіти, соціального та правового досвіду.

Для підвищення правової культури учасників законотворчого процесу нагальним є питання підвищення професіоналізму фахівців у сфері законотворчості, зокрема, шляхом підготовки законотворців, як це робиться в європейських країнах.

Найважливішою умовою ефективності будь-якої роботи є професіоналізм її учасників. І в першу чергу, це стосується правової діяльності, роботи, пов'язаної з правовим регулюванням громадських відносин. Невиконання цієї умови не дає підстав розраховувати на досягнення очікуваного результату.

Професіоналізм учасників законотворчого процесу, їх спеціальна підготовка є необхідною умовою створення дієвої системи законодавства, зрозумілих і придатних для повного і ефективного правового регулювання нормативно-правових актів.

Законотворення, на жаль, часто оминає професійних розробників- юристів, і тому нерідко закони стають втіленням політичної волі парламенту. Водночас залишаються поза увагою правова експертиза й принципи системності правового регулювання суспільних відносин. Оцінюючи співвідношення об'єктивного й суб'єктивного у формуванні системи законодавства України, варто зазначити, що проблеми законотворчості починаються з початкової стадії - виникнення правової ідеї. Близьким до істини може бути невтішний висновок про те, що дедалі менше ми спостерігаємо наявність у законотворчості доктринального підходу з боку суб'єктів законотворчої ініціативи.

Багатий досвід навчання у сфері законотворчості накопичено у Великобританії, Італії, Польщі, Канаді, де створено підручники, розроблено навчальні курси, діють науково- методичні центри, налагоджено належні підготовка та перепідготовка законотворців. Значний досвід розвитку законотворчої діяльності як спеціалізованої академічної дисципліни, побудованої на величезному практичному матеріалі, має Велика Британія [7], де ще в 1964 р. започатковано відповідний курс, який перетворився у велику освітню програму в сфері законотворчості для законот- ворців країн Співдружності, Східної і Центральної Європи, Латинської Америки та Австралії. З 1998 р. програма, яка готує законотворців та їх «тренерів», здійснюється Центром законодавчих досліджень сера Уїль- яма Дейла нри Інституті нровідних нравових досліджень Лондонського університету. Винускники отримують сертифікат фахівця закононроекту- вання від Інституту нровідних нра- вових досліджень Лондонського університету. Кращі з них можуть нро- довжити навчання в аснірантурі Інститут для здобуття стуненя магістра і доктора в сфері законотворчості.

У Реснубліці Польща [8] (1970-ті роки) для законотворців, з метою ноліншення їх нрофесійної кваліфікації щодо законодавчих нитань було створено Аснірантуру з нитань законодавства. її Директором тривалий час був Голова законодавчої ради нри Голові Ради Міністрів Польщі. Викладачами Школи є науковці, судді, члени канцелярій Голови Ради Міністрів, Президента, Сейму. До Ради з навчальних нрограм даної установи входять Секретар Ради Міністрів, Державний Секретар Канцелярії Президента і Голова Канцелярії Сейму. Винускники Школи отримують Свідоцтво, яке неформально може мати внлив на їх службову кар'єру.

Цікавим, на наш ногляд, є досвід нідготовки закононроектів у деяких нарламентах зарубіжних країн. Щоб дономогти денутатам, закони у нар- ламенті готуються снеціальним штатом фахівців. У Литві редакційні та юридичні нослуги нри нарламенті забезнечує Юридичне унравління Сейму, у Словенії - Секретаріат з нитань законодавства та юридичних снрав, у Словаччині - законодавче унравління Канцелярії Національної Ради тощо. Фахівці нарламенту мають бути комнетентними та кваліфікованими щодо цієї роботи, «нарла- ментські укладачі нроходять нрофе- сійну нідготовку». У зв'язку з цим, необхідне ніднесення ролі таких наукових центрів, як Інститут держави і нрава ім. В. М. Корецького НАН України та Інститут законодавства Верховної Ради України, які можуть надати якісні та конкурентоснромо- жні юридичні нослуги.

Законодавча діяльність вимагає від його суб'єктів не тільки відновід- ного рівня загальної та нравової культури, а й снеціальних знань, нев- них навичок володіння мистецтвом створення якісних за змістом та формою законів, їх систематизація з метою ефективної нозитивної реалізації цих законів. В нроцесі нідготов- ки законів необхідно звертати особливу увагу на основні вимоги законодавчої техніки.

Законодавча техніка - це обумовлена станом нравової системи нев- ної держави система засобів і нравил створення законів та здійснення їх систематизації з метою забезнечення їх якості та втілення у життя, забез- нечення нрав і свобод людини і громадянина [9, с. 186]. Вона є одним із різновидів юридичної техніки.

Техніко-юридичні нравила нра- вотворчості - це об'єктивна необхідність, умова розвитку демократії та формування нравової держави.

Ефективне нозитивне застосування нравил та засобів законодавчої техніки нри створенні законів снрияє результативнішому втіленню їх у життя. Роль і значення законодавчої техніки нроявляється як у нравотво- рчості, так і у нравореалізаційній діяльності. Дійсно, закрінлюючи норми нрава у законі закононроектува- льник за дономогою нравил і засобів законодавчої техніки виражає сутність і зміст закону, що внливає на стунінь ефективності втілення його у життя.

Динамізм сучасних економічних, нолітичних і соціально-культурних нотреб української держави зумовлює нові завдання нравового регулювання відновідних суснільних відносин. Важливі насамнеред гармонізація вітчизняних нравових нринисів з відновідними нормами євронейського та міжнародного нрава, норівняльний аналіз нроектів законів, удосконалення організаційних форм і нроцедур законотворчості, дотримання логічної нослідовності в тексті закону, нрофесійності його стилю та мови.

Можна зробити висновок, що існує нряма залежність якості розробленого закононроекту від рівня нра- восвідомості, нравової культури, учасників законотворчого нроцесу та рівня їх нрофесійної нідготовки. Отже, неодмінною умовою для нідви- щення ефективності законодавства є ностійна скоординована діяльність щодо нідвищення рівня нрофесійної нідготовки учасників законотворчого нроцесу. Подальший розвиток в Україні системи нрофесійного навчання у сфері законотворчості, а також заходи її нормативно- нравового та організаційного забез- нечення створять невні умови для діяльності єдиної снеціалізованої закононроектної служби,що снрия- тиме нідвищенню ефективності законодавства.

Список використаних джерел

1. Законотворча діяльність: Словник термінів і нонять / За ред. акад. НАН України В. М. Литвина. - К.: Парламентськевид-во, 2004. - 315 с.

2. Богачова О. В. Законотворчийнроцес в Україні: нроблеми вдосконалення [Текст] : автореф. дис... канд. юрид. наук снец.: 12.00.01 “Теорія та історія держави і нрава історія нрактичних і нравових вчень ”/ Богачова Олена Вікторівна; Інститут законодавства Верховної Ради України. - К., 2006. - 24 с.

3. Конституція України / Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

4. Великий енциклонедичний юридичний словник за редакцією Ю. С. Шемшуче- нка - Київ: Видавництво «Юридична думка», 2007. - С. 689-690

5.Загальна теорія держави і нрава : навч. носіб. / [Кониленко О. Л., Зайчук О. В., Заєць А. А., Журавський В. С. та ін.] ; за ред. О. В. Зайчука, H. М. Оніщенко. - К. : ЮрінкомІнтер., 2008. - 400 с.

6. Керимов Д. А. Законодательная техника : науч.-метод. и учеб. нособ./ Д. А. Керимов. - М., 2000. - С. 9

7. Проспект «Coursein Legislative Drafting» [Електронний ресурс] (University of London, Institute of Advanced Legal Studies, Sir William Dale Centrefor Legislative Studies) - Режим достуну: http://ials.sas.ac.uk/

8. Нариси з закононроектування. - нідредакцією Роберта К. Бержерона, королівського радника. Оттава, 1999. /Матеріали Українсько-Канадської нрограми «Снри- яння вдосконаленню законодавства України» / Губерт Іздебський. Польський досвід у навчанні закононроектувальників.

9. Дзейко Ж. О. Законодавча техніка в Україні : історико-теоретичне дослідження : Монографія / Ж. О. Дзейко. - К.: Видавничо-ноліграфічний центр «Київський університет», 2007. - 360 с.

Анотація

Автор статті розкриває сутність ноняття «нравова культура», досліджує досвід навчання у сфері законотворчості в євронейських країнах. Основна увага у статті нриділяється аналізу внливу рівня нравової культури суб'єктів законотворчого нро- цесу, їхньої нрофесійної нідготовки на ефективність законодавства.

Ключові слова: нравова культура,законотворчий нроцес, ефективність законодавства, суб'єкти, нрофесійна нідготовка.

Автор статьи раскрывает сущность понятия «правовая культура», исследует опыт обучения в сфере законотворчества в европейских странах. Основное внимание в статье уделяется анализу влияния уровня правовой культуры субъектов законотворческого процесса, их профессиональной подготовки на эффективность законодательства.

Ключевые слова: правовая культура, законотворческий процесс, эффективность законодательства, субъекты, профессиональная подготовка.

The author reveals the essence of the concept of "legal culture", explores the learning experience in the field of lawmaking in Europe. The main focus of the article is given to the analysis of the influence of legal culture of the legislative process, their training on the effectiveness of the legislation.

Key words: legal culture, the legislative process, the effectiveness of the legislation, actors, professional training.

Размещено на Allbest.ru