Модернізація громадянського суспільства у посткомуністичній Європі

На хвилі демократичних революцій 1989 року, широко стверджувалося, що комунізм знищив всі сліди справжнього громадянського суспільства, і що спадщина тоталітарних держав була шкідлива для відновлення громадського життя. Як зауважувала Ж. Ведель: «при комунізмі народи Східної Європи ніколи не мали громадянського суспільства... відсутність громадянського суспільства було частиною самої сутності комуністичної держави»[1, с. 323]. Ральф Дарендорф стверджував, що в той час як будівництво ліберальних політичних та економічних інститутів у країнах Східної Європи може відбуватися відносно швидко, утворення сильного й ефективного громадянського суспільства представляє більше труднощів. Створення реального громадянського суспільства може бути досягнуте протягом кількох поколінь [2, с. 4-5].

Чому громадянське суспільство знову привернуло до себе увагу в усьому світі і стало таким важливим питанням з 1990 року? Японські дослідники пов'язують це з певними факторами, одним з яких вони називають проблему демократизації, яка загострилась після отримання незалежності колишніми радянськими республіками. З ними можна погодитися, оскільки, у той час зазнала суттєвих змін політична карта світу. Однак проблема, яка постала перед пострадянськими країнами пов'язана також із якістю громадських об'єднань, які почали створюватися у ті часи. Науковці підкреслюють, що проблема співвідношення якості та "кількості" громадянського суспільства є проблемою також і для розвинених країн.

Інший чинник - проблема, хто збирається нести зобов'язання “громадськості” в сьогоднішньому суспільстві. Держава повинна взаємодіяти з громадянським суспільством. Оскільки, повна відсутність контролю може призвести до анархії [3, с. 18].

Вже не викликає сумнівів можливість існування громадянського суспільства за умов тоталітаризму, коли воно виявляється повністю одержавленим.

Хоча мова може йти лише про незначні, за висловом О. Ф. Скакун, “латентні” форми громадянського суспільства, яке з її точки зору стало основою для політичної революції напередодні та після 1985 року [4, с. 4021.

Якою б поліцейською та тоталітарною не була держава, певну частину її фундаменту все одно складає громадянське суспільство - хай навіть обмежене, задавлене. Жоден тоталітарний режим не в змозі знищити приватне життя громадян, яке у різних своїх проявах і є тим, що ми вкладаємо в розуміння громадянського суспільства.

Як свідчить історичний досвід, лише формально-юридичного закріплення демократичних засад функціонування держави недостатньо. Нерідко у заснованій на демократичних засадах політичній системі може функціонувати недемократичний політичний режим.

Класичний приклад цього - радянська політична система, яка зовні декларувала високі демократичні ідеали, а реально була фактично жорсткою, недемократичною. Нова Конституція України проголосила цілий ряд демократичних принципів, однак їх слід ще втілити у життя. У цьому важлива роль належить громадянському суспільству, яке формує, контролює та має реальне право відкликання (висловлення недовіри) обраним представникам окремих гілок влади.

Складовою частиною державної влади, яка виступає як форма її децентралізації, виступає місцеве самоврядування. Функціонуючи на рівні окремих територіальних громад та регіонів, воно найбільш наближене до щоденних потреб громадянського суспільства. Взаємодіючи з органами державної виконавчої влади на місцях, органи місцевого самоврядування виконують важливі функції щодо економічного, соціального, культурного розвитку території.

Сказане не виключає потреби вдосконалення участі суспільства в формуванні органів держави, як пропонує у своїй праці “Капіталізм, соціалізм і демократія” Й. Шумпетер. Він доводить першочергову роль непрямого народовладдя, а можливостей народу (громадянського суспільства) брати участь у формуванні представницьких органів влади й уряду. Такий перерозподіл пріоритетів за нинішніх умов є вельми актуальним, якщо зважити, що в результаті формується “такий інституціональний устрій для прийняття політичних рішень, в якому індивіди набувають владу приймати рішення шляхом конкурентної боротьби за голоси виборців”[5, с. 59].

Легітимація державної влади надає їй необхідного авторитету в суспільстві. Більшість населення свідомо і добровільно підпорядковується законним діям її органів і представників, що надає владі стійкості, стабільності, необхідного ступеня свободи у здійсненні державної політики. Чим вище рівень легітимації державної влади, тим ширші можливості держави вирішувати проблеми, що виникають з мінімальними силовими “затратами”.

У той же час, як свідчить історичний досвід, легітимації влади лише шляхом підтримки “арифметичної більшості” недостатньо. Більшість німців за гітлерівського режиму схвалювали політику “очищення раси” та “територіальних змін”, що, зрештою, призвело до трагедії самого німецького народу. А тому важливо, щоб влада легітимувалась громадянським суспільством, яке базується на загальнолюдських цінностях та має належний рівень свідомості.

Реалізуючи фундаментальний принцип верховенства права, правова держава повинна максимально враховувати інтереси різних соціальних груп і верств, що згідно з Конституцією мають брати участь у формуванні держави, в першу чергу, її єдиного представницького органу - Верховної Ради.

Сучасний парламент як важлива складова правової держави, з одного боку, відображає такий значимий компонент демократичного устрою, як участь народу у формуванні політичних владних інститутів, а з іншого - засвідчує політичну відповідальність органів державної влади перед народом. Подвійна суть парламенту полягає і в тому, що він є, по-перше, структурою державної влади, єдиним законодавчим органом, подруге - інститутом громадянського суспільства, куди суспільство делегує своїх уповноважених представників, передаючи їм основну частину своїх повноважень в сфері правотворчості.

Визначаючи риси та етапи розвитку українського парламентаризму, А. П. Заєць відзначає, що в 90-і роки законодавча діяльність українського парламенту не була повною мірою обмежена правом, що формується у надрах громадянського суспільства і зумовлюється інтересами і потребами громадян, які надають законодавчій владі легітимного характеру [6, с. 173].

У багатьох існуючих дослідженнях, організаційна сила громадянського суспільства характеризується потенціалом членства в громадських об'єднаннях. Враховуючи зростаючу неоднозначність поняття членства, важливо зосередитися на зміні організаційної структури громадянського суспільства, якщо ми хочемо оцінити його перетворення протягом тривалого періоду часу. Реєстраційні дані нових організацій громадянського суспільства забезпечують добре розуміння організаційної щільності і зростання в різних країнах. Темпи зростання числа організацій були найвищими в перші кілька років перехідного періоду.

У науці присутні порівняльні дослідження громадянських суспільств у різних країнах світу, у тому числі включаючи дослідження громадянського суспільства України. Так, у результаті проведеного аналізу громадянських суспільств у різних країнах, Хуан Дж. Лінц розділив країни на наступні три групи: 1) Австралія, Фінляндія, Японія, Норвегія, Швеція, Швейцарія, США, і Західної Німеччина, які варто класифікувати як « країни старих демократій»; 2) Аргентина, Бангладеш, Бразилія, Чилі, Філіппіни, Південна Африка, Південна Корея, Іспанія, Уругвай і Венесуела, які відносяться до "поставторитарних» країн; і 3) Болгарія, Чеська Республіка, Східна Німеччина, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Македонія, Румунія, Росія, Словаччина, Словенія і Україна, яка складають категорію "посткомуністичних" країн. Однією з визначальних особливостей поділу на групи є рівень активності громадськості [7, с. 290].

У той час як демократичні режими заохочували і навіть підтримувати організаційну діяльність серед населення, авторитарні режими терпіли більшість форм діяльності, якщо вони не є вважалися загрозливими державі, в той час, як комуністичні режими не тільки прагнули пригнічу в ати всі форми автономної, недержавної діяльності, а також витісняли і перетворювали таку діяльність, змушуючи своїх громадян приєднатися і брати участь в обов'язкових, контрольованих державою організації [8, с. 290].

Однією з центральних відмінностей, комунізму від авторитаризму в науці називають заборону громадської активності. На відміну від авторитарного режиму, які терпіли недержавну діяльність до тих пір, поки вона не загрожувала існуванню держави, комуністичні режими не тільки намагалися усунути будь-які форми громадської групової діяльності, але й намагалися ліквідувати таку діяльність. На противагу цьому участь в державних організаціях найчастіше була обов'язковою. У результаті, негативний досвід з державними організаціями під час комуністичного періоду, значно вплинув на свідомість певної частини населення по всій посткомуністичній Європі, сформувавши почуття недовіри до громадських організацій, що зберігається і сьогодні [8, с. 293].

Іншим фактором, який пояснює особливо низький рівень участі громадськості в посткомуністичній Європі є широке розчарування в політичних і економічних організаціях з моменту розпаду державно-соціалістичної системи. Для більшості людей в усьому колишньому радянському блоці, 1989-91 роки були знаковими, коли їх світ був швидко і різко змінювався. Хоча у людей було багато страхів і невизначеності проте, більшість розділяли думку, що кінець комуністичного режиму спричинить появу нових демократичних і ринкових інститутів.

Багато громадян в посткомуністичних країнах відчувають невдоволення новою системою, що швидко замінила стару. Незважаючи на те, що переважна більшість в кожній посткомуністичній країні не хоче повертатися в минуле, проте політичні та економічні системи,які з тих пір встановилися, розчарували більшість людей, які сподівалися, що нова політична та економічна система буде відповідати їх ідеалам. Це розчарування тільки породила демобілізацію людей і вихід з громадських організацій, що сформувалися після краху комунізму [8, с. 294-295].

У своїх дослідженнях громадянського суспільства М. Ховард відносить Україну до країн з низьким рівнем громадської активності. Він зазначає, що для таких країн, як Болгарія, Литва, Росія, Україна, які, як правило, мають слабку і нестабільну економіку, малоймовірно, що участь в добровільних організаціях значно зросте [8, с. 163].

З іншого боку, у посткомуністичних країнах з більш високим рівнем громадської активності, таких як Угорщина, Чеська Республіка, колишня Східна Німеччина, Словаччина та Румунія - це є можливим, а в деяких випадках навіть ймовірно, що держава і економіка стане сильнішою протягом наступного десятиліття. Чи може це призвести до того, що рівень громадської активності до рівня пост авторитарних країн і країн «старих демократій», таких як Австралія, Фінляндія, Японія, Аргентина, Бангладеш, Бразилія? На погляд М. Ховарда, такий розвиток подій, можливий для однієї або двох країн, навряд чи може відбутися на теренах всієї посткомуністичної Європи [9, с. 164].

На наш погляд, не виправданою є точка зору М. Ховарда відносно незначної можливості активізації громадянського життя в Україні. Варто відзначити, що категорія «інститут громадянського суспільства» нещодавно отримала своє унормування в чинному законодавстві. Так, Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» № 537 від 09.01.2007 р. встановлено те, що основними елементом громадянського суспільства виступає людина, інтереси та потреби якої виражаються через відповідні об'єднання громадян, такі як політичні партії, професійні об'єднання, асоціації, творчі спілки тощо.

Більш конкретний перелік інститутів громадянського суспільства наводиться у Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 р. № 1035-р[10]. До інститутів громадянського суспільства віднесено громадські організації, професійні і творчі спілки, організації роботодавців, благодійні організації, релігійні організації, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976 [11] до інститутів громадянського суспільства належать: громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства. Варто також відзначити, що 13 січня 2010 р. Кабінет міністрів України своїм розпорядженням № 85-р схвалив Концепцію проекту Закону України "Про основні засади державної комунікативної політики" [12], в якому вже планується дати законодавче визначення терміну "інститут громадянського суспільства".

Таким чином, вживаючи у чинному законодавстві України, термін «громадянське суспільство», законодавець фактично «легалізував» вживання його у юридичному «обігу». Хоча в юридичній науці сам термін «громадянське суспільство» вважали умовним, як аргумент наводили вживання слова «громадянин», хоча до складу учасників громадянського суспільства входять не лише громадяни конкретної держави [13, с. 17].

Крім того, останнім часом відбулося значне зростання громадської активності через події у політичному житті України.

Отже, кожна країна має свої специфічні проблеми, в тому числі пов'язані з «комуністичним минулим», але саме в теперішній час, громадянське суспільство має стати критично важливою складовою державного розвитку та соціальної системи в цілому.

Список використаних джерел

1. WedelJanine. US Aid to Central and Eastern Europe, 1990-1994: an analysis of aid model and responses, East Central European Economies in Transition: Study papers submitted to Joint Economic Committee, Congress of the United States, Washington, US Printing Office, 1994 299-335.

2. GrzegorzEkiert, Roberto Foa. Civil Society Weakness in Post-CommunistEurope: A Preliminary Assessment. //Carlo Alberto notebooks. - No. 198. - January 2011

3. Yutaka Tsujinaka, Jae-Young Choe, TakafumiOhtomo Exploring the Realities of Japanese Civil Society through Comparison // ASIEN 105 (Oktober 2007), S. 16-32.

4. Скакун О. Ф. Теория государства и права: учебник / Скакун О. Ф. - Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел 2000. - 704 с.

5. Журавський В. С. Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект) / В. С. Журавський. - К.: Парламентське видавництво, 1999. -- С. 88.

6. Орзіх М. Втілення конституційних засад в галузях законодавства щодо функціонування публічної влади в Україні / М. Орзіх// Юридический вестник. -- 1997. -- № 4. -- С. 59.

7. Juan J. Linz, Totalitarian and Authoritarian Regimes (Boulder: Lynne Rienner, 2000), which was originally published as "Totalitarian and Authoritarian Regimes," inHandbook of Political Science, ed. Fred 1. Greenstein and Nelson W. Polsby (Reading, MA: Addison-Wesley, 1975). -- P. 175-411.

8. Howard M. Postcommunist Civil Society in Comparative Perspective // The Weakness of Civil Society in Post-Communist Europe (Cambridge University Press, 2002). -- P. 285-305.

9. Marc Moj Howard. The weakness of poctcommunist civil society// Електронний ресурс: http://www18.georgetown.edu/data/people/mmh/publication-7320.pdf

10. Про схвалення концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 р. № 1035-р // Офіційний вісник України. - 2007. - № 89. - Ст. 3284.

11. Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2О08 р. № 976 // Офіційний вісник України. - 2008. - № 86. - Ст. 2889.

12. Про схвалення Концепції проекту Закону України "Про основні засади державної комунікативної політики": Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 січня 2010 р. № 85-р [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=85-2010-%F0

13. Грудцына Л. Ю. Адвокатура, нотариат и другие институты гражданского общества в России / Л. Ю. Грудцына. - М.: Деловой двор, 2008. -193 с.

Размещено на Allbest.ru