Юридична природа права на охорону здоров'я

У ст. 49 Конституції України [1] нроголошено нраво кожної особи на охорону здоров'я, медичну дономогу й медичне страхування. Охорона здоров'я забезнечується державним фінансуванням відновідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-нрофілактичних нрограм. Держава створює умови для ефективного і достунного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична дономога надається безонлатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава снрияє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає нро розвиток фізичної культури і снорту, забезнечує санітарно-енідемічне благонолуччя.

Охорона прав людини є механізмом безпосередньої дії охоронних норм нрава та організаційно-правової діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, установ і посадових осіб, а також громадських об'єднань щодо запобігання порушень прав та обов'язків людини. Визнаючи за кожною людиною певні права і обов'язки, охороняючи їх, законодавство водночас здійснює і їх захист. Захист прав є об'єктивною необхідністю, тому що всі права, надані особистості і не забезпечені необхідними засобами захисту у випадку їх порушення, є лише декларативними правами. Якщо охорона нрав і свобод людини здійснюється з метою запобігання можливості їх норушення, то захист від скоєного правопорушення сприяє їх відновленню і притягненню винної особи до відповідальності. Таким чином, право не тільки охороняє фундаментальні суспільні відносини, а й спрямовано на ліквідацію негативних явищ у суспільстві.

В.Ю. Орєхов виділяє наступні характеристики терміну «охорона суб'єктивних прав», як-от: а) може існувати поза межами правовідносин: у вигляді санкції правової норми, що встановлюється, гарантується та охороняється державою; шляхом здійснення відповідних попереджувальних заходів; шляхом профілактичних заходів як держави, так і суспільства (громадянина); б) виникає у результаті здійснення охоронних норм права і може супроводжуватися відповідною юрисдикційною діяльністю державних органів (застосування правових санкцій до правопорушника). Натомість термін «захист суб'єктивних прав» характеризується такими особливостями: а) виникає з моменту порушення суб'єктивних прав, що охороняються державою, і спрямований на виконання обов'язку щодо суб'єкта, права якого порушені; б) існує в межах відповідних правовідносин, пов'язаних із захистом порушеного права і покладання на винну сторону заходів юридичної відповідальності, передбачених санкцією правової норми; в) захист суб'єктивних прав може здійснюватися громадянами в процесі реалізації права у формі виконання, використання та дотримання [2, с. 170, 171].

Виходячи із вищевказаного, притримуємось думки, що охороною здоров'я слід вважати діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, закладів охорони здоров'я, медичних і фармацевтичних працівників, а також громадян, спрямовану на здійснення політичних, правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, наукових, культурних, медичних, лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних та інших заходів з метою збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я кожної людини, підтримання її працездатності, довголітнього й активного життя, а також недопущення прояву чинників, які негативно впливають на здоров'я.

Шершеневич Г. Ф. робить висновок, що прийняття заходів, які забезпечують життя і здоров'я, особисту і майнову недоторканість кожного, є одним із головних обов'язків держави. Там, де держава не спроможна забезпечити кожному ці прав, «... настає небезпечний для держави момент - у населення може виникнути сумнів в необхідності самої держави» [3, с. 368].

Чітко і послідовно визначивши у розд. ІІ Основ законодавства України про охорону здоров'я [4] права й обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, нормотворець на законодавчому рівні не конкретизував обов'язки держави та її органів у цій царині, обмежившись тільки загальними установками охорона здоров'я - (а) охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави; (б) один з пріоритетних напрямів державної діяльності; (в) держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію.

Так згаданий нормативний документ містить загальний припис, що відбитий у ст. 5 «Охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави», за якою державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Далекою від досконалості є і ст. 8 Основ законодавства України про охорону здоров'я, що стосується державного захисту права на охорону здоров'я. Ця норма захист трактує вузько і зосереджується на гарантуванні державою права на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги.

Не отримуємо зрозумілої та повної відповіді на означене питання і у розд. ІІІ «Основи організації охорони здоров'я» Основ законодавства України про охорону здоров'я, яка об'єднує норми:

- охорона здоров'я - пріоритетний напрям державної діяльності;

- формування державної політики охорони здоров'я;

- реалізація державної політики охорони здоров'я;

- система стандартів у сфері охорони здоров'я;

- органи охорони здоров'я;

- заклади охорони здоров'я;

- госнодарська діяльність у сфері охорони здоров'я;

- фінансування охорони здоров'я;

- матеріально-технічне забезне- чення охорони здоров'я;

- наукове забезнечення охорони здоров'я;

- нодаткові та інші нільги в сфері охорони здоров'я;

- державний контроль і нагляд в сфері охорони здоров'я;

- нагляд за додержанням законодавства нро охорону здоров'я;

- участь громадськості в охороні здоров'я;

- захист нрав націєнтів.

З метою створення ефективної системи охорони здоров'я та нідви- щення відновідальності держави та її органів за достунність та якість надання медичної дономоги, вважаємо за необхідне розд. І «Загальна ноло- ження» Основ законодавства України нро охорону здоров'я доновнити статтею такого змісту:

«Основними обов'язками держави у сфері охорони здоров'я населення є:

- формування засад державної нолітики у сфері охорони здоров'я;

- визначення нравил організації

та діяльності системи охорони

здоров'я;

- розробка, затвердження і реалізація державних нрограм у сфері

охорони здоров'я;

- фінансування державної системи охорони здоров'я;

- снрияння розвитку закладів

охорони здоров'я усіх форм власності та ніднорядкування;

- забезнечення доступності своєчасної, якісної і ефективної медичної дономоги;

- збирання, онрацювання й аналіз медичної статистичної інформації;

- нагляд і контроль у сфері охорони здоров'я;

- здійснення міжнародного снівробітництва у сфері охорони здоров'я.

- охорона навколишнього середовища та забезнечення екологічної безнеки;

- розвиток фізичної культури».

Законодавство України нро охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ законодавства України нро охорону здоров'я та інших нрийня- тих відновідно до них актів законодавства, що регулюють суснільні відносини у сфері охорони здоров'я.

На нідставі аналізу чинної законодавчої бази та наукових нозицій як у національній, так і зарубіжній літературі, І. Я. Сенюта, обираючи за критерій систематизації - сферу нра- вового регулювання, вважає доречним виділити такі груни законів у сфері охорони здоров'я як-от з ни- тань:

I) надання медичної допомоги;

II) нравового статусу пацієнтів;

III) нравового статусу медичних і фармацевтичних працівників;

IV) фінансування охорони здоров'я;

V) оздоровчо-профілактичної діяльності;

VI) забезпечення безпечних умов для життєдіяльності;

VII) організації та управління охороною здоров'я;

VIII) біоетики [5, с. 62].

До основних завдань законодавства нро охорону здоров'я належать:

- забезнечення гарантій прав громадян на охорону здоров'я з боку держави;

- реалізація невід'ємного нрава громадян на захист і охорону свого здоров'я, життя і здоров'я інших осіб;

- визначення новноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з нитань охорони здоров'я громадян;

правове регулювання діяльності організацій охорони здоров'я незалежно від форм власності у сфері охорони здоров'я;Публічне право № 4 (16) (2014)

- визначення прав і обов'язків громадян, окремих груп населення у сфері охорони здоров'я та встановлення гарантій їх дотримання;

- визначення професійних прав, обов'язків і відповідальності медичних працівників, встановлення гарантій їх соціального захисту.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші нравила, ніж ті, що неред- бачені законодавством України нро охорону здоров'я, то застосовуються нравила міжнародного договору (ст. 2 Основ законодавства України нро охорону здоров'я). Загалом ця норма відтворює нравову установку ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» [6]: «Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у норядку, нередбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому норядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».

Одним із ключових природних (натуральних) прав людини є право на охорону здоров'я. С. Ю. Десницький вважає, що у загальній системі нрав нриродні права являють собою основу правового становища особи і мають нершочергове значення в порівнянні з іншими правами: «Найпершими і найсвятішими законами істини виконавчої є ті, якими захищаються наше здоров'я і життя. Наступними законами після цих визнати слід закони, які оберігають нашу власність і володіння. Останніми після всіх визнаються закони, якими захищаються наші права персональні і ті, за якими підлягає стягненню те, що за зобов'язанням і обіцянкою нам заборгували ін.» [7, с. 195]. Правознавець робить настунне зауваження стосовно природних прав особи: «Персони в законі розрізняються за натуральним і громадянським становищем. У натуральному становищі людина має природні права користуватися безперешкодно своїм життям, здоров'ям, честю і власністю маєтності. В громадянському становищі має вона інші, набуті права - дворянства, різночинства, міщанства та ін.» [7, с. 161].

Право на охорону здоров'я відноситься до основних прав людини є невідчужуваним і таким, що належить кожній людині від народження. Держава дане нраво визнає і гарантує.

Право на охорону здоров'я в об'єктивному сенсі - сукупність норм, що регулюють суснільні відносини у сфері охорони здоров'я, які спрямовані на збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я кожної людини, підтримання її працездатності, довголітнього й активного життя, а також недопущення прояву чинників, які негативно впливають на здоров'я.

Право на охорону здоров'я виникає до настання факторів, які негативно нозначаються або можуть позначитися в майбутньому на здоров'ї людини. З настанням зазначених факторів, в останньої виникає суб'єктивне право вимагати, від зобов'язаних органів та організацій, а також їх посадових осіб, усунення негативно впливаючих на здоров'ї чинників або надати соціальні блага для реалізації даного права.

Список використаних джерел

охорона здоров'є право норма

1. Конституція України: прийнята Верхов. Радою України 28.06.1996 р., №254к/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права / Г. Ф. Шершеневич. - Вып. 1. - М.: Издание Братьев Башмаковых, 1910. - 320 c.

3. Сенюта І. Я. Право людини на охорону здоров'я та його законодавче забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження): дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / І. Я. Сенюта / Львівський нац. ун-т. ім. Івана Франка. - Львів, 2006. - 217 с.

4. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 р., №2801-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - №4. - Ст. 141.

5. Сенюта І. Я. Право людини на охорону здоров'я та його законодавче забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження): дис. . канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 / І. Я. Сенюта / Львівський нац. ун-т. ім. Івана Франка. - Львів, 2006. - 217 с.

6. Про міжнародні договори України: Закон України від 29.06.2004 р., № 1906-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 50. - Ст. 540.

7. Десницкий С. Е. Оглавление на книгу I Российских персональных прав «Речи, произнесённые в торжественных собраниях императорского Московского университета русскими профессорами онаго с краткими их жизнеописаниями» / С. Е. Десницкий. - Ч. IV. - М.: Университетская типография, 1819. - 227 с.

Размещено на Allbest.ru