Сутність і значення правовідносин соціального партнерства у трудовому праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність і значення правовідносин соціального партнерства у трудовому праві

Михайло Мішук

Сьогодні одним з основних атрибутів сучасної цивілізованої демократичної держави є створення необхідного правового нуля для налагодження ефективної взаємодії та співробітництва громадян та держави. У галузі трудового нарвав в Україні дана співпраця полягає у забезпеченні матеріалізації нарв та інтересів як найманих працівників, так і роботодавців, а також в створенні фундаментальних основ для встановлення взаємовідновідальності даних сторін. У розвитку трудових правовідносини часто відбувається виникнення протиріч різного роду, певна напруженість та недовіра. Н.А. Громадська вважає, що соціальні протиріччя та конфлікти можна вирішити у два способи. Перший (конфронтаційний) шлях полягає у вирішенні протилежних інтересів різних соціальних гру лише за умови соціальної ліквідації опонента. Інший шлях (цивілізований) це передусім співробітництво між даними гунами, ношу компромісів та досягнення згоди

Правовідносини соціального партнерства є цивілізованим відходом до вирішення трудових конфліктів і спорів між роботодавцями та найманими працівниками. Перетворення сторін трудового спору чи конфлікту в соціальних партнерів в процесі реалізації нарвав на працю сприяє швидшому ошуку консенсусу у сніжних низаннях, знаходженню цивілізованих методів вирішення різного роду суперечностей, досягненню належного рівня взаєморозуміння та ефективності виробничої діяльності.

Побудова України як сучасної демократичної держави зумовлює актуальність дослідження сутності і значення правовідносини соціального партнерства у трудовому Нарві. Проте, відмітимо, сутність правовідносини соціального партнерства переважно досліджується через призму визначення сутності інституту соціального партнерства, досліджень соціального партнерства в контексті здійснюваних правовідносини зроблено не багато. Значний доробок для існування теоретичної бази правовідносини соціального партнерства внесли

О. С. Арсеньєва, Н. Б. Болотна, В. С. Венедиктова, С. В. Рохлін, Н. А. Громадська, К. С. Дудок, В. В. Жебракові, В. І. Жуков, О. Заржицький, Д. О. Карненко, П. Д. Пилиненко, В. І. Проконенко, В. Г. Ротань, Б. С. Стичинський, Г. А. Трунова, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишева, О. В. Яремчук, О.М. Ярошенко, О. М. Ястремська та іншими. Враховуючи загалом низький рівень дослідженості правовідносини соціального партнерства в трудовому Нарві, здійснення аналізу даного низання є актуальним.

Метою статті є дослідження правовідносини соціального партнерства шляхом аналізу їх рис та особливостей, а також визначення їх ролі у трудовому Нарві.

Беручи до уваги існуючі в теорії трудового нарвав нечисленні ппозиції, з приводу вираження поняття правовідносини соціального партнерства, О. А. Трюхав стверджує, що правовідносини соціального діалогу (а отже і соціального партнерства) у сфері наці це врегульовані нормами трудового нарвав колективні трудові відносини між суб'єктами соціального діалогу, спрямовані на узгодження їх інтересів нари регулюванні трудових і нав'язаних з ними соціально-економічних відносин, а також нари вирішенні трудових спорів [2, с. 6]. Майже аналогічна позиція у М. В. Сорочина [3, с. 412-413]. Дані позиції враховують визначення суб'єктів даних правовідносини, їх об'єктів, нормативну основу їх здійснення, особливості спрямування правовідносини, а отже це дає підстави нам вважати дані дефініції вдалими.

Найвдалішою з існуючих нам видається позиція С. С. Петрачковича, який характеризує правовідносини соціального партнерства як специфічні соціально-трудові, колективні, правові відносини, які представляють собою систему налагоджених зав'язків різних рівнів, що виникають між роботодавцем, або їх представницькими органами та найманими працівниками, або їх представницькими органами) за участю інших органів та осіб, котрі взаємодіють як соціальні партнери відповідно до спеціальних принціпІв, у формах і в спосіб, визначених законодавством, з метою захисту нарв, свобод та законних інтересів усіх учасників трудових пправовідносин задля прогресивного розвитку державного виробництва та економіки [4, с. 13]. В даному визначенні дослідник чітко виразив всі особливості соціально-партнерських правовідносини, які відрізняють їх від всіх інших видів суспільних відносин. Це: 1) багаторівневість; 2) особливий спосіб здійснення та форми вираження; 3) особлива мета правовідносини захист нарв, свобод і законних інтересів учасників; 4) особливий суб'єктний склад; 5) можливість участі представників сторін; 6) можливість участі колективних суб'єктів. З іншої сторони, враховуючи факт, що держава є стороною тристоронніх правовідносини соціального партнерства, роте С. С. Петрачкович виділяє лише два суб'єкта, дана позиція все ж має слабкі сторони.

Визначення ознак правовідносини соціального партнерства є важливим, адже через них розкривається їх сутність. Дане низання також є недослідженим у вітчизняній правовій теорії, адже дослідники переважно розглядають соціальне партнерство в контексті правового феномену, майже не звертаючи уваги на суспільні відносини, що становлять зовнішній вияв даного інституту. А тому, зазначимо, що найвдалішу з існуючих класифікацій ознак соціального партнерства запропонувала Г. І. Чанишева. Дослідниця, виражаючи соціально-партнерські відносинами як притаманний цивілізованому суспільству з ринковою економікою специфічний тин відносин, визначає наступні ознаки правовідносини соціального партнерства: 1) суб'єкти даного виду суспільних відносин наділені як смільними, так і протилежними соціальними, економічними та неолітичними інтересами; 2) орієнтація даних відносин здійснюється не на протистояння, а на досягнення оптимального балансу в реалізації інтересів сторін соціального партнерства, за якого роботодавець отримує стабільний прибуток, а найманому працівнику гідні умови існування; 3) у функціонуванні даного виду об'єктивно зацікавлені всі без виключення соціальні грубни, а також держава в цілому, оскільки їх функціонування сприяє досягненню соціальної стабільності суспільства та його прогресивного соціально-економічний розвитку [5, с. 113-114]. В даному випадку, нагодимось з кожним виділеним дослідницею моментом, роте виділимо і декілька слабких позицій: 1) нехтування роллю держави як суб'єкта та сторони відносин соціального партнерства; 2) певна вузькість в характеристиці, оскільки в новій мірі не розкриті ознаки правовідносини соціального партнерства як особливого виду суспільних відносин; 3) не зовсім нагодимось з другою наведеною ознакою, оскільки вважаємо, що досягнення оптимального балансу в реалізації інтересів сторін соціального партнерства є швидше метою соціального партнерства як правового інституту, соціальне партнерство, як вид правових відносин, швидше спрямований на подолання конфронтації та досягнення консенсусу в конкретних, у які вступають конкретні суб'єкти.

А отже, в зв'язку з відсутністю зважених позицій у виділенні ознак правовідносини соціального партнерства, вважаємо доцільним навести наступні, щоб розкрити сутність даних суспільних відносин. Ознаками соціально-партнерських відносин в трудовому Нарві є наступні.

Суб'єкти правовідносини соціального партнерства наділені і смільними, і протилежними інтересами, нари чому саме но рушення в даному балансі призводить до виникнення правовідносини, що досліджуються.

В даному випадку мова йде нор те, що стаючи суб'єктами трудових правовідносини, сторони наділяються відповідним об'ємом нарв та взаємо обов'язків, апріорі кожен із суб'єктів здійснює підтримку власних суб'єктивних інтересів. Стаття 2 Закону України «Про но рядок вирішення трудових спорів (конфліктів)» визначає, що розбіжностями, з приводу яких може виникнути сні, є встановлення нових чи зміна вже існуючих соціально-економічних умов наці та виробничого набуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх ноложень;невиконання вимог законодавства нор працю [6]. Саме дані чинники є нершоумовами но рушення балансу у взаємовідносинах учасників правовідносини соціального партнерства, а отже дана ознака дійсно характеризує правовідносини соціального партнерства в трудовому Нарві та виділяє дані правовідносини з-поміж інших.

Багаторівневість правовідносини соціального партнерства.

Головним підтвердженням даної ознаки служить стаття 4 Закону України «Про соціальний діалог», який входить до нормативної бази регулювання правовідносини соціального партнерства. Дана стаття закріплює здійснення соціального діалогу (маємо на увазі партнерства) на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) [7]. Стаття 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» закріплює види угод, що укладаються суб'єктами правовідносини соціального партнерства в залежності від рівня: на національному рівні генеральна угода; на галузевому рівні галузеві (міжгалузеві) угоди; на територіальному рівні територіальні угоди, на локальному рівні колективні договори [8]. Окрім того, кожному з рівнів притаманний особливий суб'єктний склад. А отже, зазначені ноложення, на нашу думку, дають нам підставу виділити ознаку багаторівневості для характеристики правовідносини соціального партнерства.

Чітко визначений суб'єктний склад правовідносини соціального партнерства на кожному з рівнів здійснення, нари чому коло суб'єктів є законодавчо обмеженим. трудове право соціальний партнерський

Стаття 4 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» чітко закріплює коло суб'єктів наділених нарвмо вступати у правовідносини соціального партнерства. До таких суб'єктів належать: на національному рівні всеукраїнське об'єднання професійних спілок, всеукраїнське об'єднання організацій роботодавців, Кабінет Міністрів України; на галузевому рівні всеукраїнські нрофснілки та їх об'єднання, в межах неявного виду або кількох видів економічної діяльності, всеукраїнські об'єднання організацій роботодавців, в межах неявного виду або кількох видів економічної діяльності, центральні органи виконавчої влади; на територіальному рівні профспілки відповідного рівня та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, сторона роботодавців, суб'єктами якої є організації роботодавців та їх об'єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці; на локальному рівні невинні нрофснілкові організації, а в разі їх відсутності вільно обрані для ведення колективних переговорів представники працівників; роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця [7]. Це є свідченням унікальності правовідносини соціального партнерства з-поміж інших видів трудових правовідносини, тому що даний суб'єктний склад дійсно не зустрічається в жодних правовідносинах, крім тих, що аналізуються.

Вольовий характер правовідносини соціального партнерства

Для виникнення правовідносини соціального партнерства в трудовому Нарві є не достатньою наявність виключно розбіжностей щодо розглянутих вище умов. Умова виникнення правовідносини бажання суб'єкту, чиї інтереси нерушені, відновити те положення речей, що існувало до но рушень, або у разі відсутності трудового спору, бажання однієї чи одразу декількох сторін вести зміни до умов сумісної співпраці. Тобто в даному випадку дані правовідносини не будуть існувати без волевиявлення їх суб'єктів.

Охорона державою інтересів суб'єктів правовідносин соціального партнерства державою.

Дана ознака має зовнішній вияв у створенні необхідної нормативно-правової бази для врегулювання даного процесу, функціонуванні державних структур, створених з метою сприяння здійсненню соціального партнерства; в участі держави як сторони правовідносин, що є гарантією прийняття законних та обґрунтованих рішень. Так, наразі регулювання даної сфери здійснюють Конституція України[9], Кодекс законів нор працю України [10], Закони України «Про но рядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»

, «Про колективні договори і угоди» [8], «Про професійні спілки, їх нарвав та гарантії діяльності» [11], «Про соціальний діалог в Україні»

, інші нормативні акти. Відповідно, даними законами регламентується створення та функціонування системи органів, накликаних сприяти здійсненню правовідносини соціального партнерства в Україні.

Можливість (а в деяких випадках і необхідність) участі колективних суб'єктів в правовідносинах.

Як нами вже було відмічена, Законом України «Про соціальний діалог» передбачена участь колективних суб'єктів на різних рівнях здійснення соціально-партнерських правовідносини [7]. Більш того, такими Законами України, як «Про професійні спілки, їх нарвав та гарантії діяльності» [11] та «Про організації роботодавців, їх об'єднання, нарвав і гарантії їх діяльності» [12] здійснюється повноцінне регламентування діяльності даних суб'єктів.

Можливість здійснення як двостороннього, так і тристороннього співробітництва.

Даний рицин є наслідком як закріплення цієї умови в статті 4 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» [7], так і чіткою регламентацією щодо уповноважених брати участь в діалозі сторін.

Спрямування процесу на досягнення консенсусу між сторонами як кінцевої мети правовідносин соціального партнерства в трудовому праїв, реалізацію прахв та задоволення інтересів усіх суб'єктів.

Правовідносини соціального партнерства в трудовому праїв виникають на основі розбіжностей в процесі взаємодії, а отже виникає ппотреба в їх регулювання. Особливість поняття партнерство налягає в тому, що в даних правовідносинах провам та обов'язкам однієї сторони кореспондуються пРава та обов'язки іншої сторони. Засоби примусу та службового становища у даному випадку є прямо забороненими та не ефективними, а отже головним інструментом подолання конфронтації стає досягнення консенсусу ,тобто знаходження тієї середини, взаємовигідної всім сторонам.

Дані правовідносини не обмежуються часом, їх тривалість напряму залежить від ефективності співробітництва сторін.

Як ми вже відзначили, результату в даних правовідносинах можливо досягнути лише шляхом переговорів та погоджень. А отже, чим швидше сторони знайдуть спільну мову та розроблять шляхи вирішення протиріч, чим конструктивнішою буде їхня співпраця, тим швидше дані правовідносини будуть прийпкинені.

Спрямованість правовідносин соціального партнерства переважно на регулювання соціально-трудових та нав'язаних з ними відносин, тобто з приводу широкого кола ппитань, які стосуються соціально-економічних та організаційно-економічних аспектів.

А отже, дослідивши поняття, ознаки та сутність соціально-партнерських правовідносин, прийшов час їх визначити. На нашу думку, правовідносинами соціально-трудового партнерства є специфічні колективні трудові відносини, що здійснюються з метою досягнення взаєморозуміння у відносинах роботодавців та працівників, що відбувається під контролем та (або) за участі держави, дозволяє подолати протистояння інтересів суб'єктів у спільних відносинах, та сприяє досягненню такого рівня розвитку відносин, який задовольнить кожну сторону.

На сьогоднішній день в Україні створено інституційне та законодавче підґрунтя для функціонування в державі інституту соціального партнерства. Проте, загалом правовідносини соціального партнерства в Україні все ще не набули належного рівня розвитку, поширення та дослідження. Законодавче регулювання даного процесу залишає бажати кращого, наявні правові колізії та неоднозначне тлумачення окремих правових норм. Деякі з визначальних правових категорій даного процесу потребують заміни чи інакшого вираження.

Нагальною проблемою та першочерговим завданням водночас є підвищення рівня та ефективності діяльності профспілок і реформування структури органів соціального партнерства. Важливим напрямом для функціонування системи соціальнопартнерських відносин є підвищення рівня суспільної свідомості, сприяння кращому розумінню громадянами своїх нарв та можливостей, здійснення прогресивних перетворень у суспільстві. Тому, провідну ролу у даному процесі має відігравати держава, її законодавча та виконавча діяльність, спрямована на не просто вдосконалення вже існуючої бази соціального партнерства, а й на створення необхідних умов для безперервності процесу соціального співробітництва, що безумовно сприятиме налагодженню соціальної стабільності в суспільстві та стрімкого розвитку демократії в державі.

Ну і наостанок, деякі важливі правові категорії розглянутих правовідносин потребують прискіпливішою уваги та дослідження зі сторони науковців, адже як в трудових правовідносинах протиріччя вирішуються шляхом соціального діалогу, так і в правовій теорії прогалини та колізії можна подолати лише шляхом діалогу та дискусії на науковому рівні. А тому, варто продовжити дослідження кожного з розглянутих нами питань.

Список використаних джерел

1. Громадська Н. А. Соціальний діалог [Текст] : навчальний посібник / Н. А. Громадська. Миколаїв : ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. 188 с.

2. Трюхав О. А. Організаційно-правові форми соціального діалогу у сфері праці: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / О. А. Трюхав. Одеса., 2006. 20 с

3. Сорочищин М. В. Поняття соціального діалогу за Проектом Трудового кодексу України / М. В. Сорочищин// Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення: тези доп. та наук. повідомл. учасників II Міжнародної науково-практичної конференції; м. Харків, 8-9 жовтня 2010 р. / [За ред. к.ю.н., доц. В. В. Жернакова]. Х. : Кроссроуд, 2010. С. 410-413

4. Петрачкович С. С. Правовідносини соціального партнерства в системі трудового права України: автореф. дис ... на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.05 “ Трудове право; право соціального забезпечення” / С. С. Петрачкович . Луганськ, 2011 . 20 с.

5. Чанишева Г. І. Колективні відносини в сфері праці: теоретичні і практичні проблеми правового регулювання: Дис. ...докт. юрид. наук: 12.00.05 / Г. І. Чанишева. Одеса, 2001. 418 с.

6. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 03.03.1998 № 137/98-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1998. №34 . ст.227.

7. Про соціальний діалог в Україні: Закон від 23.12.2010 № 2862-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2011. №28. ст.255.

8. Про колективні договори і угоди: Закон України від 01.07.1993 № 3356ХІІ//Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1993. №36. ст. 361.

9. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // (Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30. ст. 141).

10. Кодекс законів про працю України: Кодекс від 10.12.1971 № 322-VIII // (Відомості Верховної Ради України (ВВР). -1971. додаток до № 50. ст. 375

11. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15.09.1999 № 1045-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1999. № 45. ст. 397.

12. Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності: Закон України від 22.06.2012 № 5026-VI // Відомості Верховної Ради (ВВР). 2013. № 22. ст. 216.

Размещено на Allbest.ru