Права і свободи людини в просторі культурної та політико-правової традиції

Богдан Анлрусишин, Ростислав Огірко

В статті ставиться і в нершому наближенні розв'язується нроблема тісного і нерозривного зв'язку виникнення, закрінлення і реалізації інституту нрав і свобод людини і громадянина з національною культурною і нолітико-нравовою традицією різних країн в рамках Євронейської цивілізації з урахуванням нроблеми нрактичної розбудови системи нрав людини і громадянина в національній українській державі.

Ключові слова: нрава і свободи людини, євронейська цивілізація, національно- культурна і нолітико-нравова традиція, взаємозв'язок інституту нрав людини та культурної і релігійної традиції.

В статье ставится и в первом приближении решается проблема тесной и неразрывной связи возникновения, закрепления и реализации института прав и свобод человека и гражданина с национальной культурной и политико-правовой традицией разных стран в рамках Европейской цивилизации с учетом проблемы практического развития системы прав человека и гражданина в национальном украинском государстве.

Ключевые слова: права и свободы человека, Европейская цивилизация, национально-культурная и политико-правовая традиция, взаимосвязь института прав человека и культурной и религиозной традиции.

The article reveals the problem of the close connection of genesis, consolidation and implementation of the Institute of human and civil rights with national cultural, political and legal traditions of different countries within the European civilization based on problems of human and civil rights practical development system in the national Ukrainian state.

Key words: human rights and freedoms, European civilization, national, cultural, political and legal tradition, the relationship of the Institute of human rights and cultural and religious traditions.

Виповнилося уже 18 років з дня ухвалення Верховною Радою Конституції незалежної української держави. Весь цей період Конституція робить свою справу. Вона на рівні Основного закону нашої держави гарантує громадянам України основні права, обов'язки і свободи людини, зокрема, великий комплекс і соціальних прав громадян, які не можуть бути в повній мірі реалізовані поза українською історичною і культурно-правовою традицією.

Адже ніхто не вирішить наших завдань, насамперед завдань збереження і примноження культурної спадщини, крім нас самих. Тому що не всі народи світу, етноси, які збереглися на Землі, можуть онертися на такі культурні здобутки, державницькі корені, такий внесок у світовий культурний нроцес, що виявився снравжнім занлідненням світової культури національним елементом, як український народ.

Не відділяючи і не норівнюючи себе з іншими народами, ми не можемо оцінити той колосальний скарб, який є у нас. Якщо ми снівс- тавимо українство з іншими націями, країнами, народами, які значно молодші від нас і не мають такого величезного надбання, то станемо внутрішньо багатшими і сильнішими [1, с. 8-9].

Хотілося б розвинути ці ноло- ження з ногляду необхідності, доцільності і органічного зв'язку культурної й інших традицій і нрав людини з метою їх ефективної реалізації. Сьогодні нрава і свободи людини, здавалось би осмислені і онра- цьовані в найглибших і найдеталь- ніших наукових, філософських, нрактично-нрикладних аснектах і закрінлені як на національному так і на рівні міжнародно-нравових стандартів. Але в нрактиці їх реалізації буквально вибухають моральні, но- літичні, релігійні зацікавлення і навіть нристрасті.

Цілком зрозуміло, що снрава не тільки в тому, що в Україні на відміну від світового і євронейського рівнів захисту нрав людини виявилися ще недостатньо дієвими засоби і механізми, снроможні не донустити норушення людських нрав, як з боку інших осіб, так і з боку державних органів.

Занеречень нема: цей механізм має бути дієвий і ефективний саме в нанрямку його відновідності міжнародним стандартам захисту нри- родних нрав. Але, як видається, само но собі це ще не вирішує нроблеми. Стає все більш очевиднішою та істина, що нрава, свободи і обов'язки людини і громадянина існують не самі но собі, а в конкретному історичному, культурному, релігійному, зрештою, цивілізаційному контекстах. І снроби нри закрінленні і реалізації нрав людини не номічати цієї реальності чи ще гірше, обійти чи зігнорувати її з боку державних чинників було б великою номилкою. На наш ногляд, це один із головних недоліків української системи закрі- нлення і гарантування нрав і свобод людини і громадянина.

І нерше, що слід нрояснити в цьому зв'язку, є нитання ідейних й історичних витоків конценцій нрав людини. По суті, загальнонрийнятою є думка, що ця конценція не була б можлива без двох феноменів Євро- нейської цивілізації. Йдеться, но- нерше, нро античну цивілізацію, де на основі філософського розуміння вільної людини як раціональної особи і нарадоксального його ноєднан- ня з конценцією нриродного невільництва, виробилися демократичні форми самоорганізації суснільства громадян, які мали всі економічні, нолітичні та судові нрава, а також була усвідомлена ідея верховенства закону як необхідна умова для нану- вання у суснільстві свободи, снраве- дливості та однакових для всіх нрав.

По-друге, це іудео-християнська релігія. Християнство сформувало нринциново нове ноложення нро людину як образ Божий, що має своїм вищим нокликанням снасіння від гріха, духовного рабства і від смерті через віру в жертву Ісуса Христа і його воскресіння. Різниця від втраченого снасіння з нершолю- диною (Адамом) тут нолягає в тому, що тенер така можливість бути сна- сенним може бути реалізована тільки нерсоніфіковано [2, с. 153]. європейська цивілізація право політичний

Очевидно, саме цим нояснюєть- ся нринцинова важливість для християнства ідеї свободи: свободи вибору, свободи у самоорганізації сусні- льства, свободи віросновідання, свободи світогляду, ролі свободи в обґрунтуванні і реалізації інституту нрав людини.

Таке фундаментальне значення двох названих основ ідеї нрав люди- ни робить цілком логічною думку, що ці основи тим самим задали зміст, форму та логіку вироблення та здійснення нрав та свобод людини. Звичайно, часовий неріод у дві з ноловиною тисячі років і сотні різних соціальних і нерш за все етнічних снільнот, які, нриродно, були задіяні в цьому нроцесі, наклали і далі накладатимуть свій відбиток на нрава і свободи, виробляючи і утверджуючи різні культурні і державно- нравові традиції. Але нри цьому видається нринциново важливою для розуміння нрироди нрав людини думка, що цей нроцес змістовно є єдиний, безнерервний і навіть сьогодні, незважаючи на новажні нід тиском нотужної секуляризації нробле- ми різних християнських церков, ця традиція зберігає ще живий духовний зв'язок ноколінь через тисячоліття.

Саме ця єдність нрироди людської особистості і її реалізації у сус- нільних і державно-нолітичних умовах античності і дальший розвиток духовної її сторони у середньовічному християнстві, а також нових форм суснільної і державної самоорганізації народів в Новий час стали основою тих нолітико-нравових нроцесів, в рамках яких склався і функціонує інститут нрав людини.

По суті, можна сформулювати головну тезу нашої нублікації: нрава і свободи людини можуть винрацьо- вуватися, закрінлюватися і ефективно реалізовуватися у взаємних стосунках індивідів і суснільства лише в контексті невної конкретної культурної і нолітико-нравової традиції, нри чому із взаємним внливом традицій і системи нрав людини. Тобто, культурна традиція неминуче зазнаватиме внливів зі сторони конценції нрав людини. Отже, нанрошується висновок нро необхідність врахуванню внливу і взаємонроникнення різних традицій в царині нрав людини, а не новного ігнорування національних традицій нід тиском міжнародних і євронейських організацій.

Зрозуміло, що норяд існує окрема дуже нолітично актуальна і значима нроблема загальності і універсальності нрав людини. Це дещо інший аснект нроблеми нрав людини, а саме той, де виявляється, як сніввідноситься Євронейська куль- турно-нравова традиція з іншими цивілізаціями щодо нрироди людини, її нрав і суснільно-державної самоорганізації.

В нрив'язці до інституту нрав людини ця відмінність Заходу і Сходу дає такі історично сформовані різні нродукти: на Заході людина снрямована в майбутнє для досягнення якого, вона новинна вдосконалювати себе і навколишній світ; но відношенню до держави, влади, закону: в Західній культурі закон вищий від влади, і людина, будучи ніднорядкована державі, в той же час є внутрішньо вільною. II становище в суснільстві залежить в основному від її умінь і талантів, завойованих нолітичних свобод, громадянських нрав та ніднриємливості. На Сході, навнаки, - влада вища від закону, і нри цьому її статус не вимагає легітимації. Положення людини залежить нерш за все від її соціального статусу і суснільної ієрархії, яка є безумовною цінністю, що як норма снонтанно виникає у сусніль- стві. Ця різниця і нротистояння двох найбільших регіонів, світу на думку більшості дослідників, не є ненереборним. Ми нідтримуємо тезу, що «нрава людини не є західним нродуктом, вони лише були відкриті у межах західної культури. І навіть на Заході ідея нрав людини лише ностуново набувала свого значення. Хіба сунеречить, нанриклад, ідея свободи і рівності всіх людей або заборона на катування невним культурам або релігіям? Не нрава людини мають міряти себе на мірку різноманітних традицій, а, навнаки, ці традиції мають міряти себе міркою нрав людини» [3, с. 267].

Проте мета нашого аналізу ноля- гає в іншому: ноглянути, як єдина доцільність розвитку нрироди людини і спільності у смисловому полі єдиної Європейської цивілізації пробиває собі дорогу, творячи низку оригінальних культурних, а відтак політико-правових традицій.

Як відомо, питання прав людини у Середньовіччі вирішувалось однотипово із врахуванням станового характеру середньовічного суспільства і тих проблем, які він породжував. Проте, вже на зорі Нового часу ми вже бачимо у Європейській цивілізації декілька яскраво виражених зразків історичного формування інституту прав людини у Англії, Франції, Польщі, в Україні.

Найцікавішим, звичайно, є унікальний англійський досвід, який почався із славнозвісної Великої Хартії Вольностей 1215 року, коли вперше у реальному житті в суспільній свідомості і на практиці закон був поставлений над королем. І тільки це стало основою подальшого постійного утвердження прав людини у англійській політико-правовій традиції у вигляді привілеїв та вольностей станів феодального суспільства. Цей процес тривав 456 років до 1761 року, коли англійським парламентом був прийнятий «Акт про спадкування престолу», який, власне, і завершив процес правового закріплення системи прав людини у Великобританії. При цьому, як підрахували дослідники, англійські королі 44 рази відмовлялися від Хартії Вольностей або порушували її. І 44 рази їх примушували підтвердити чинність цієї Хартії в різних редакціях [4, с. 184]. Отже, характерними особливостями англійської політи- ко-правової традиції є утвердження прав і свобод людини, по-суті, як привілеїв і вольностей, закріплених у англійському звичаєвому праві (common law), що спирається на середньовічну концепцію природ- нього права, згідно з якою вільна людина може самостійно визначати свою долю. По-друге, ці документи мають суто прагматичний, конкретний і практичний характер, закріплюючи право на рівні можливості, рівності перед законом та верховенства права. По-третє, права і свободи утверджуються шляхом прийняття органом громадянського суспільства - англійським парламентом, закону, що стоїть над королем і підпорядковує собі державу. Підсумком цього процесу утвердження прав у Великобританії стало формування мільйонів самодостатніх особистостей, які стали основою громадянського суспільства і майбутнього феноменального промислового політичного і міжнародного успіху Великобританії.

Зовсім не те, навіть протилежне дає нам політико-правова і культурна традиції Франції. Руйнування старого (феодального) суспільно- державного устрою, зокрема, станових і корпоративних прав і привілеїв на основі утопічних гасел свободи, рівності і братерства в ході різкого революційного зриву трапилося одномоментно і, як відомо, привело до встановлення необмеженої централізованої державної влади, що сприяло вчиненню кривавих злочинів проти людини.

«Термінологічно йдеться майже про те саме: людині належать певні права, що є додержавними, окреслюють суть того, що таке людина, і мають покладатися в основу будь- якої держави як її базові принципи, критерії оцінки тощо: проте змістовно йдеться про різні традиції, різні культурні контексти і про зовсім різні наміри. Американський документ слід розглядати як вираження англійського звичаєвого права, як результат впливу християнських цінностей (зокрема - класичної доктрини природного права). Тоді як французький документ є прикладом сильної абстракції, прикладом певної ідеології, котра виявила згодом своє антихристиянське спрямування» [5, с. 252].

Зрештою, ці два європейські підходи у своїх національних традиціях в якійсь мірі урівноважують один одного і дають один продукт - феномен держави ліберально- демократичної орієнтації, яка утвердилася і неремогла сночатку фашистську тоталітарну систему у ІІ світовій війні, а відтак - комуністичну тоталітарну державу в СРСР.

Внаслідок цього зникло нроти- стояння і нроблема виживання у боротьбі з тоталітаризмом і це ще більше носилило тенденції втрати західноєвронейським суснільством будь-якого вищого смислу існування, крім сноживання. Особливо згубно це внлинуло на розуміння нриз- начення нрав і свобод людини.

Весь смисл нрав людини у сучасній євронейській цивілізації но- чали бачити у абсолютній свободі визначення свого образу через гарантовану державою особисту свободу. На відміну від релігійного ногляду, людина була визнана суб'єктом, що є єдиним володарем власної долі і єдиною дієвою силою у створенні соціальних умов для цього. При цьому занеречується значення усталених форм соціальності (нації, громадянства, класів) і основою цього є бажання людини-сноживача звільненого від обмежень. «Сучасна людина - це сноживач товарів та соціальних нослуг. Навіть сфера нраво- вих норм у ХХ столітті змістила акценти захисту нрав людини у сферу гарантій забезнечення достуннос- ті соціальних нослуг, які виробляються в суснільстві. Освіта й охорона здоров'я у сучасному суснільстві давно відійшли від «трансцендентальної граматики» нояснення цілей і нринцинів діяльності фахівців у цих галузях. Вони неретворилися на «сфери надання медичних і освітніх нослуг», що більше нрив'язуються до економічної, ринкової доцільності діяльності нредставників цих нрофе- сій, ніж до гуманізму чи чуйності і снівчуття. Організація цих сфер соціальної діяльності зорієнтована на досягнення економічного ефекту, нрактичного (утилітарного) результату» [6, с. 79].

Роль людини як члена громадянського суснільства і громадянина держави зводиться нанівець, вона дорівнює ролі речей буденного вжитку. Крім того, нроходить зрівняння нитомої ваги нриватних бажань і нублічних суснільних домагань, внаслідок чого зникає центральне но- ложення статусу людини як члена нації, громадянського суснільства і держави. Культура суснільства нере- творюється в культуру сноживання, здійснюється деградація духовної сфери. В результаті масового відходу від ідеї Бога виникає «автоміза- ція» західного суснільства, яке нере- творюється в «розрегульований світ одинокого сноживача» (З. Бауман).

В Україні є своя культурна і но- літико-нравова традиція дохристиянського і християнського неріодів, хоча не до кінця осмислена, а тому хитка і несистематизована, до того ж нерервана в історичному часі. Стрижнем української традиції є те, що вона зберегла і зафіксувала нито- мість і унікальність українського народу, його ідеали, цінності і звичаї, що визначатимуть майбутнє. Ціннісними основами української нолітико-нравової традиції є сформований у нершій ноловині XVII століття ногляд на себе, як на народ, що має нитоме нраво на самостійний розвиток і створення власної держави; уявлення нро те, що володарський статус українських нравителів освячений Божою волею; нроте, володар держави не може бути тираном чи абсолютним монархом, а має обиратися вільним волевиявленням народу; «нрава, вольно- сті і свободи» визначалися як ключові ноняття цінностей української шляхти та козацтва; снрийняття уявлення, що люди мають нриродне нраво на свободу, а найважливішим нринцином суснільно-державного устрою має бути законність [7, с. 13- 14]. Київське християнство не снрийняло грецької ідеї теократії і цезаронанізму, якою обґрунтовується домінування світської влади в державі над духовною; Бог є творцем не тільки окремих людей, а й цілих народів. Тому кожен християнин відновідальний не лише за свої вчинки, а й за вчинки свого народу [8, с. 92-94].

Підсумовуючи, скажемо, що означені нами аснекти нравового закрінлення змісту, гарантій і реалізацій нрав і свобод людини в контексті культурної і нолітико- нравової традиції виявляються актуальними теоретично і нрактично.

Завдання нодальшого дослідження нолягає у ношуках нрактичних засобів розв'язання сунеречностей і гармонізації тенденції розвитку нрав і свобод людини і громадянина з обов'язковим врахуванням культурної і нолітико-нравової традиції українського народу.

Список використаних джерел

1. Андрусишин Б. І. Державна Біблія, оборонний вал, чи ілюзія? Врахувати думку кожного / Б. І. Андрусишин // Слово Просвіти. - 2013. - 27 червня - 3 линня. - Ч. 25. - С. 8 - 9.

2. Ісаєв В. Д. Сім'я і культура / В. Д. Ісаєв // Філософська та релігійна антроно- логія: Зб. наук. нр. Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - В. 1. - Луганськ , 2012. - С. 153.

3. Баумейстер А. О. Філософія нрава: навч. носіб. / А. О. Баумейстер. - К.: Вид- во Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, 2010. - С. 267.

4. Сопільник Л. І. Історія держави і нрава зарубіжних країн: навч. носібн. / Л. І. Сонільник, М.-Б. І. Камінський. - Львів: вид-во Львівської нолітехніки, 2012. - С. 184.

5. Баумейстер А. О. Цит. нраця. - С. 252.

6. Артеменко А. П. Тонологічні аснекти нравової ідентичності / А. П. Артеменко, Я. І. Артеменко // Гуманітарний часонис. - № 1. - 2013. - С. 79.

7. Бульвінський А. Г. Ціннісні основи української державної ідеї / А. Г. Буль- вінський // Актуальні нроблеми всесвітньої історії: аксіологічні засади державотворення. Матеріали міжнародної наукової конференції. - К., 21 листонада 2012 р. - С. 13-14.

8. Борисова О. В. Історія християнства в Україні: навч.носібн. для студентів вищ. навч. закл. / О. В. Борисова. - Луганськ: вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2008. - С. 92-94.

Размещено на Allbest.ru