Право, воля й сила як основоположні фактори влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право, воля й сила як основоположні фактори влади

Сайфуліна Ю.В.

Анотації

Дана стаття присвячена дослідженню теоретичних засад влади, права, волі та сили. Визначено тісний взаємозв'язок влади із правом, у результаті якого моральний аспект влади плавно "переходить" та втілюється у право та зв'язок влади й волі. Обґрунтовано погляди на владу, як на суб'єктивне право. З цього випливає аналіз взаємозв'язку із суб'єктивними правами і повноваженнями. Досліджено владу як соціально-психологічне явище, яке формується цілісним функціонуванням сили, права й волі.

Ключові слова:сила, право, влада, суб'єктивне право, повноваження.

Данная статья посвящена исследованию теоретических основ власти, права, свободы и силы. Определены тесная взаимосвязь власти с правом, в результате которого моральный аспект власти плавно "переходит" и воплощается в право и связь власти и свободы. Обоснованно взгляды на власть, как на субъективное право. Из этого следует анализ взаимосвязи с субъективными правами и полномочиями. Исследованы власть как социально-психологическое явление, которое формируется целостным функционированием силы, права и свободы.

Ключевые слова: сила, право, власть, субъективное право, полномочие.

This article focuses on the study of theoretical foundations of power, rights, freedom and power. Definitely a close relationship with the right power, resulting in the moral dimension of power smoothly "moving" and embodied in the law and the relationship of power and will. Grounded view of power as a subjective right. It follows from this analysis of the relationship of subjective rights and responsibilities. Investigated power as a social and psychological phenomenon, which is formed integral operation forces of law and liberty.

Kaywords: power, right, authority, subjective right, authority.

Постановка проблеми. Будь яке дослідження в цілому - це не тільки система знань, але і люди, які шукають доктринальні ідеї по даній проблемі. На сьогодні дослідження влади почалося з пошуку відповіді на питання: що таке влада та які її першоджерела. Складність даного феномена влади, відсутність явних методологічних орієнтирів його пізнання, відсутність пошуків у взаємозв'язку з правом, зокрема, актуалізують дослідження даної проблеми. Під впливом цих факторів пошук відповіді на поставлене питання поєднується з пошуком методологічних основ юридичного пізнання влади.

Аналіз дослідження даної проблеми. В юридичній науці на сучасному етапі не існує єдиного підходу щодо співвідношення влади з правом, волею, силою. Власне, ця проблема є новою. Більшість науковців, зокрема В.С. Нерсесянц, С.С. Алексєєв, Ю.В. Тихонравов, Шершеневич Г.Ф., Ільїн І.А, Дюгі Л., Мальцев Г.В. та ін., досліджуючи проблему торкалися цих питань. Ця дискусія визначається складністю досліджуваного поняття, яке є багатоаспектним. Саме тому різні дослідники по-різному розуміють владу в різних видах її прояву. право влада воля

Мета даної статті полягає у дослідженні теоретичних засад влади, права, волі та сили. Зважаючи на те, що дана проблема аналізується та розглядається з точки зору на владу, формує методологічні аспекти її юридичного розуміння та особисте розуміння даного феномену.

Виклад основного матеріалу. Г.Ф. Шершеневич у своїй "Загальній теорії права", класифікуючи погляди науковців- юристів юристів на владу в цілому та на державну владу, зокрема, відзначив, що "державна влада конструюється як право, як воля і як сила" [1, c. 188-189].

Воля як основний фактор влади досліджувалась багатьма вченими. М.М. Алексєєв у своїй класифікації поглядів на владу вказував на існування цілих теорій індивідуальної й загальної волі в розумінні влади [2, c. 462-467]. Влада розглядається як сила в взаємозв'язку сили й волі. На думку І.А. Ільїна, "влада є сила волі. Ця сила визначається інтенсивністю й активністю внутрішньої вольової напруги, що здійснюється володарем, але й авторитетною непохитністю його зовнішніх проявів... Панувати, накладати свою волю на волю інших, однак для того, щоб це накладення добровільно ухвалювалося тими, хто підкоряється. Володарювання є тонкий процес, спілкування більш могутньої волі з більш слабкою волею" [6, с. 134]. Розмежовуючи фізичну силу й державну владу, І.А. Ільїн визначив державну владу як вольову силу. Це спосіб дій, що за самою природою своєю внутрішній, психічний і аж потім духовний. Фізична сила, здатна до матеріально-тілесного впливу людини на людину - необхідна державній владі, адже вона аж ніяк не становить основного способу діяти, властивого державі. Окрім того, державний лад тим досконаліше, чим менше він звертається до фізичної сили; той лад, який тяжіє до виняткового панування фізичної сили, підриває себе й підштовхує себе до розпаду... Нормальна сила влади не в мечі, а в авторитетному впливі її вольового імператора". Схожі судження висловлювали Г.Ф. Шершеневич і Б.А. Кистяківский. Так, Г.Ф. Шершеневич у своїх дослідженнях дійшов висновку, що "державна влада заснована на самостійній силі, воля одних (пануючих) підкоряти собі волю інших (підвладних)" [6, с. 134]. Б.А. Кистяківский, відзначивши поширеність визначень влади як сили, значну увагу приділив аналізу цієї точки зору. Він визнав, що "походження влади із простої переваги сили і насильства в більшості випадків не підлягає сумніву" [7, с.473]. Разом із цим, вчений не розглядав владу винятково як силу. Він був переконаний, що з розвитком суспільства насильство як фактор формування влади втрачає свою значимість, спочатку на користь економічного фактору володарювання, а потім переходить у психічне панування власників влади [7, с.475]. У ході розвитку суспільства первинний фактор формування влади - сила - доповнюється економічними й психологічними "нашаруваннями".

Слід зазначити, що в радянській науковій літературі існувала точка зору на волю й силу як на ознаки, елементи державної влади.

Даний аспект дослідження влади зводиться до визнання того, що вона тісно пов'язана з волею й силою, але одного цього взаємозв'язку недостатньо для розуміння їх природи. Не випадково влада в науці часто розглядається в контексті її зв'язку не тільки із силою й волею, але й із правом. Так, М.І. Байтін, аналізуючи точку зору про силу і волю як ознак державної влади, згадує про них як про функціональні її ознаки поряд із структурними [8, с. 144-145]. Разом з ними "мова йде про розкриття категорії права як одного з найважливіших функціональних ознак державної влади й держави, одного з іманентних їм елементів їх буття, їх практичного функціонування" [8, с. 152].

Зв'язок влади із правом і силою часто розглядається відомим французьким вченим Л. Дюгі. Він вважав, що "політична влада є сила, віддана на служіння праву" [9, с. 4849]. На думку А. Файоля, влада - це право віддавати розпорядження й сила, що примушує їм підкорятися [10, с. 2041]. Схожий зв'язок влади із правом і силою відзначав І.А. Ільїн, влада - це "сила, санкціонована правом; це правова сила, що як би об'єктивувалася та застигла, pat excellence" [11, с. 40]. І.А. Ільїн, розглядаючи аксіоми влади, визначив її як правову силу. Влада як сила, на думку вченого, проявляється "у здатності до дій та впливу, неспроможна влада є в логічному відношенні неадекватна, а в державному відношенні - пагубна ознака, симуляція; така влада нікому не потрібна, адже вона позбавлена справжньої, життєвої реальності; вона небезпечна й згубна, тому що веде всю державу до розпаду. Для того, щоб держава могла існувати й діяти, їй необхідна ця справжня енергія, зосереджена й організована в живу єдність" [6, с.132]. Сила на думку І.А. Ільїна розглядається як "здатність реального до дії... або залишається в чисто потенційному стані або вже здійснюється. Здатність може носити надалі характер фізичний або психічний (тлумачиться з погляду метафізики або емпірії) або проявляється в подальших підвидах цих видів, але вона завжди мислиться як здатність" [6, с.14]. Таким чином, сила - це визначення влади, на думку І.А. Ільїна влада - це здатність реального до дії, санкціонована правом (заснована на праві).

Говорячи про владу, Б.А. Кистяківский прийшов до думки про необхідність морального виправдання влади як основного її елемента. Він стверджував, що "усяка влада є носієм якої- небудь ідеї, вона повинна мати моральне виправдання, як тільки влада втрачає свою духовну ідею, вона неминуче гине, адже духовна ідея, або моральне виправдання державної влади стає поступово основною й найбільш важливою ознакою даної влади. Усе, що не находить собі виправдання, змінюється й узгодиться з тим, що повинно бути. Над владою панує правова ідея, ідея належного" [7, с.478-479]. Б.А. Кистяківский з свого погляду на владу як на матеріальну силу, досліджував цей феномен. На думку вченого, влада не може обмежитися тільки сферою матеріального. Потрібно шукати й вивчати її складові, які відносяться до сфери ідеального. Беречу до уваги революції кінця XIX початку XX століття, Б.А. Кистяківский відзначав: "В останньому сторіччі матеріальна сила перемагала і ставала владою тільки тоді, коли за нею була й ідейна сила" [7, с.477]. Розглядаючи моральну сторону влади, вчений пов 'язує цей момент із доцільністю її існування. Влада морально виправдовує себе тільки тоді, коли вона необхідна суспільству, якому вона й особи, що її здійснюють, покликані служити.

Таким чином, Б.А. Кистяківский сформулював наступну думку про характер влади державних службовців: "Влада є для них не стільки їх суб'єктивним правом, скільки їх правовим обов'язком. Цей обов'язок вони повинні нести, здійснюючи функції влади, як суспільне служіння, влада в кінцевому результаті не є панування осіб, обраних владою, а служіння цих осіб на користь загального блага" [7, с.479]. Таким чином, владі поряд з елементом панування властивий і інший елемент - це підпорядкування. Адже панування втілюється в суб'єктивному праві, а підпорядкування - у юридичному обов'язку. Панування суб'єкта влади припускає наявність не тільки його суб'єктивного права, але і його юридичному обов'язку перед суспільством. Причому юридичні обов'язки не менше пов'язані з владою, а ніж з правом. Зв'язок влади й обов'язку розглядає

С.С. Алексєєв, розглядаючи позитивні обов 'язки, він пише, що "вони по визначальних своїх характеристиках виражають не особливості права як своєрідного соціального регулятора, а особливості державної влади, здійснюваної через право" [12, с. 165].

Б.А. Кистяківский звертав свою увагу на тісний зв'язк влади із правом, у результаті якого моральний аспект влади плавно "переходить" та втілюється у право. При цьому вчений аналізує дві сторони цих явищ. Державна влада, здійснюючи своє панування, з одного боку, створює власне, позитивне право, а з іншого - сприяє формуванню в суспільній свідомості ідей, що визначають кордони її активності. У свою чергу, у суспільстві, що відображає ідеї панування права над силою держави, поступово формуються потенціали якісно нового права, що персоніфікує верховенство права над самою державною владою. У цих ідеях і в цьому праві держава і влада знаходять моральне, юридичне виправдання свого існування й застосування сили в інтересах всього суспільства.

У сучасній юридичній літературі відзначається тісний зв'язок влади й волі. На думку А.П. Глєбова "влада неможлива без волі ("безвладна влада" нонсенс, влада для того й існує, щоб її "використовували"), як воля без влади порожня" [3, с. 63]. В.І. Фадєєв бачить владу " як здатність підкоряти поведінку й діяльність людей волі всього суспільства, окремої групи, осіб" [4, с. 5.]. Слід зазначити, що воля в науці розуміється як активний елемент свідомості, як "сторона розуму" [5, с. 288], як безпосередня й динамічна сторона прояву потенціалів впливу свідомості.

Можна констатувати, що в юриспруденції склалась думка, щодо наявності тісного нерозривного зв'язку між правом й владою. "Позитивне право припускає наявність влади, яка його встановлює. Адже право й влада хоча й суперечать один одному, але виступають у тісному взаємозв'язку. І незмінно над усіма правовими катастрофами возвеличується принцип: кожний призивається до правотворчості, але той хто здатний право здійснювати. Революція тягне за собою, передбачену цією базовою (основною) нормою Grundsatz, зміну соціальних сил на вершині влади" [13, с. 88-89]. Зв'язок права і влади дозволяє говорити про ці явища як про юридичні, а цілісне їхнє функціонування розглядати як свободу. Дослідження природи та змісту влади у відриві від права свідомо веде до викривлення її суті, зводить владу до сваволі. І навпаки, право без влади перетворюється в порожню формальність, позбавлену життєвої сили.

Розглядаючи владу та право, потрібно зазначити, що в юридичній науці існує досить давня традиція розуміння влади як права і, насамперед, як суб'єктивного права.

Аналізуючи дане твердження, Г.Ф. Шершеневич у свій час писав: "На думку Кокошкіна, поняття про владу підходить під загальне поняття суб'єктивного права", "влада є спеціальний вид права". Влада - це панування однієї волі над іншою і суб'єктивне право є також панування однієї волі над іншою.. .Кокошкін вважає, що скрізь, де є влада, є й суб'єктивне право, "але не всяке суб'єктивне право є влада". Адже, усяке суб'єктивне право є влада, але не все суб'єктивне право є влада, але не усяка влада є суб'єктивне право" [1, с. 189]. Г.В. Мальцев у своїй праці "Право і політика в контексті теорії влади" розглядав владу як суб'єктивне право, " У старій юриспруденції було поширене трактування суб'єктивного права як влади в змісті, по-перше, панування особи над об'єктом його права (речами, діями), по-друге, влада особи в рамках правових відносин між ним і іншими особами, із приводу даного об'єкта.

У сучасній юридичній літературі зустрічаються погляди на владу, як на суб'єктивне право. Ю.В. Тихонравов вважає, що "сама по собі влада в чистому вигляді є лише здатність впливати на поведінку інших людей. У цьому плані влада є суб'єктивне право" [15, с. 7]. Слідом за цією думкою автор приводить свою інтерпретацію суб'єктивного права в його співвідношенні з об'єктивним. "Суб'єктивне право передує об'єктивному вже хоча б у тому розумінні, що об'єктивне право встановлюється владою, яка сама є суб'єктивне право нав'язувати іншим людям певний спосіб поведінки" [15, с. 302]. Погоджуючись з таким підходом до розуміння зв'язку влади з суб'єктивним і суб'єктивним правом, хотілося б відзначити, що це лише одна сторона їх взаємозв'язку. Інша сторона цього зв'язку говорить про те, що влада й об'єктивне право передують суб'єктивному праву. Такий погляд підтримується більшістю вчених. "Термін "суб'єктивне", - відзначає, зокрема, А.Г. Братко, - означає приналежність права до конкретного суб'єкту як до учасника правовідносин. Суб'єктивне право приводить до об'єктивного" [16, с. 144]. Порівнюючи ці два підходи до співвідношення влади з суб'єктивним і об'єктивним правом, здається, що кожний з них по-своєму вірний. Наведені погляди відображають існування двох різних видів взаємозв'язку цих явищ, що мають значення для розуміння й сутності самої влади й методології її вивчення. Однак, наявність таких зв'язків недостатньо для визначення влади як суб'єктивного права. Між владою і суб'єктивним правом не можна ставити знак рівності. Зроблений висновок не означає заперечення, щодо тісного взаємозв'язку між владою й суб'єктивним правом, та й правом у цілому. Навпаки, наявність таких зв'язків в цілому розділяє позицію тих вчених-юристів, які розглядають владу в контексті її зв'язку не тільки із суб'єктивним, але й з об'єктивним правом. Адже, Г.В. Мальцев вважає, що право за формою й по суті "є власний феномен, нормативно-регулятивна система, влаштована на принципі влади авторитету [17, с. 6-7]. Право, у своєму об'єктивному й суб'єктивному вимірі, виступає як особливе явище влади", воно "змістовно пов'язане з владою" [17, с. 78]. Адже "влада права, хоча вона і пов'язана з державною владою, не тотожна їй і принципово не зводиться до неї. Помилка дореволюційних юристів зводиться до того, що суб'єктивне право вони розглядали як частку або "шматочок" влади, що перепадає суб'єктові від держави, таким чином є влада права, вважали вони, є та ж державна влада її віддзеркалення" [17, с. 8].

Отже, влада пов'язана із правом, але не зводиться до нього. Рівною мірою право пов'язане із владою, але не дорівнює цьому феномену. Більше того, право як би "проникає" у сферу влади, де проявляється як її елемент. У свою чергу, владу, проникаючи в сферу права, виявляється в числі факторів, що характеризують його. Разом з тим, взаємне проникнення права й влади не можна розуміти буквально. Право служить ідеальною формою відбиття влади, а влада є формою втілення права з його ідеального стану в об'єктивну реальність. Цю думку можна проілюструвати на прикладі співвідношення влади з об'єктивним правом і правом суб'єктивним. Так, об'єктивне право служить формою відбиття, влади держави в його нормативних актах. А в суб'єктивному праві відображаються потенціали влади держави і громадянина, індивіда, якому адресоване це право. У даному контексті суб'єктивне право, з одного боку, припускає можливість його захисту з боку держави, тобто суб'єктивне право відображає ресурси (силу) і волю держави. А з іншої сторони, суб'єктивне право, надане індивідові, розкриває перед ним можливість діяти за своїм розсудом у рамках діючого права, тобто проявляти свою власну владу. У певній мірі, очевидно, що право (і об'єктивне, і суб'єктивне) служить провідником влади, а влада - провідником права. Таким чином, право та владу опосередковують один одного. Влада, у свою чергу, відображає право, забезпечуючи його вплив на суспільні відносини, на соціальну дійсність у цілому. С.С. Алексєєв, говорячи про взаємозв'язок права й влади, відзначає: "Право - гідний антипод влади, її таємничою складовою є - всевладдя [18, с. 306]. Право стає таким у силу того, що вбирає в себе міць влади, а влада виявляється владою в результаті проникнення в неї елементів права у результаті обмеження права її могутністю.

З поглядів вчених на владу в контексті права, потрібно зазначити, що деякі юристи розглядають її як повноваження. А.Ф. Малий, проаналізувавши цілий ряд поглядів на державну владу, дійшов висновку, що вона як "...конституційно-правова категорія використовується у двох значеннях: як сукупність владних державних повноважень і як сукупність (система) державних органів" [19, с. 36]. Спроба звести владу до суб'єктивного права, або до сукупності повноважень, при всій їхній юридичній привабливості, не зовсім коректні, насамперед з погляду методологічного підходу до вивчення цього феномена. Як ми вже відзначали, юридична наука фактично зробила свій вибір в цьому аспекті. Для того, щоб зрозуміти й пояснити владу тільки як формально-юридичне явище неможливе й методологічно помилково. Спроби розглядати владу як юридичні повноваження і як суб'єктивне право звужують обсяг даного явища. При дослідженні влади не можна забувати про її взаємозв'язок із суб'єктивними правами й повноваженнями. Адже, по-перше, суб'єктивні права й повноваження є зовнішньою формою влади, формою, яка обмежує прояв сили й цим організує її. По-друге, суб'єктивні права й повноваження можуть бути факторами прояву самої влади.

Висновки

Отже, влада як соціально-психологічне явище формується цілісним функціонуванням сили, права й волі. Кожний з цих елементів потрібен, якщо ми говоримо про владу.

Література

1. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. В 2 т. Т.2. М.: Изд-во МГУ, 1995. - С. 188-189.

2. Алексеев Н.Н. Русский народ и государство. М., 1998. - С. 462-467.

3. Глебов А.П. Социальное демократическое правовое государство: иллюзии и реальность // Российское государство и правовая система. Современное развитие, проблемы, перспективы. Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 1999. - С. 63.

4.Основы государства и права. М., 1993. - С. 5.

5.Общая психология. М., 1973. - С.288.

6. Ильин И.А. О сущности правосознания. М., 1993. - С. 134.

7. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. М., 1916. - С. 473.

8. Байтин М.И. Государство и политическая власть. Саратов: СГУ, 1972. - С. 144-145.

9. Дюги Л. Конституционное право. Общая часть. Государство. М., 1908. - С. 48-49.

10. Файоль А., Эмерсон Г., Тейлор Ф., Форд Г. Управление - это наука и искусство. М.: Республика, 1992. - С. 20-41.

11. Ильин И.А. Понятия права и силы. Собрание сочинений. В 10 т. Т.4. - С .40.

12. Алексеев С.С. Теория права. М., 1993. - С. 165.

13. Радбрух Г. Философия права / пер. с нем. - М.: Международные отношения, 2004. - С.88-89.

14. Мальцев Г.В. Право и политика в контексте теории власти // Право и политика современной России. - М., 1996. - С. 7.

15. Тихонравов Ю.В. Основы философии права. - М., 1997. -С. 302.

16. Общая теория прав и государства / под ред. В.В. Лазарева. М., 1994. - С.144.

17. Мальцев Г.В. Право и политика в контексте теории власти // Право и политика современной Росии. М., 1996. - С. 6-7.

18. Алексеев С.С. Линия права. - М.: Статут, 2006. - С. 306.

19. Малый А.Ф. Органы государственной власти области: проблемы организации. Архангельск, 1999. - С. 36.

Размещено на Allbest.ru