Проблемні питання постановлення ухвали про проведення негласних слідчих (розшукових) дій

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Відповідно до статистичних даних щодо протидії злочинності органами МВС України тільки впродовж 2013 року обліковано (без урахування закритих за реабілітуючими підставами) 563 560 кримінальних правопорушень. З них майже третину (30,1%) складають тяжкі (156 131, або 27,7%) та особливо тяжкі (13 776, або 2,4%) злочини. Упродовж 2013 року правоохоронними органами викрито 185 стійких злочинних угруповань, у тому числі 7 (3,8%) злочинних організацій; слідчими підрозділами МВС розслідувано 149 (80,5%) проваджень цієї категорії.

Злочинність, в тому числі й організована, все більше інтегрується в систему соціальних, правових, економічних та інших відносин суспільства, у зв'язку з чим зростає потреба постійного удосконалення форм і методів боротьби з цим загрозливим явищем.

Результати аналізу світової та вітчизняної практики досудових розслідувань свідчать про те, що понад 85% тяжких й особливо тяжких злочинів, а також 100% злочинів, вчинених організованими злочинними угрупуваннями, в умовах неочевидності розкриваються та розслідуються завдяки негласним засобам отримання доказової інформації.

Результати аналізу більш ніж річної практики впровадження інституту негласних слідчих (розшукових) дій у правозастосовний процес оперативно-розшукових підрозділів, органів досудового розслідування та суду висвітлили низку проблемних питань щодо застосування негласних методів отримання інформації у кримінальному провадженні та використання їх результатів, що потребують невідкладного вирішення. Одним із таких питань є правові та організаційні аспекти постановлення ухвали слідчим суддею про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що є юридичною (правовою) підставою їх проведення.

Інститут негласних слідчих (розшукових) дій був предметом наукового дослідження таких вітчизняних вчених та практиків, як М.Ю. Азарова, В.О. Глушкова, О.М. Дроздова, Козаченка, С.С. Кудінова, М.А. Погорецького, Є.Д. Скулиша, М.Є. Шумили, Р.М. Шехавцова та інших. Проте, необхідно констатувати наявність невеликої кількості наукового матеріалу, що містить цілісне розуміння сутності досліджуваного інституту, а також надає науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення його практичної реалізації у вітчизняному кримінальному судочинстві.

Метою даної статті є висвітлення проблемних аспектів постановлення ухвали слідчим суддею про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій та надання науково обґрунтованих пропозицій щодо їх вирішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) [1] негласні слідчі розшукові дії являють собою різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК України. Порядок їх проведення регламентується главою 21 КПК України (ст. ст. 246-275), Інструкцією «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні», затвердженою 16.11.2012 р. спільним наказом Генеральної прокуратури України, МВС, СБУ, Адміністрації ДПрС, МФ, МЮ [2] та низкою відомчих підзаконних нормативних актів, що мають відповідний гриф таємності.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 246 КПК України, рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених КПК України - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Такими випадками є втручання у приватне спілкування (ч. 1 ст. 258 КПК України), різновидами якого є 1) аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України); 2) арешт, огляд і виїмка кореспонденції (ст. 261, 262 КПК України); 3) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України); 4) зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК України), а також обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України), установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України), спостереження за особою річчю або місцем (ст. 269 КПК України), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України) та негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК України).

Отже, рішення у формі ухвали про дозвіл на проведення вищевказаних негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий суддя, яким відповідно до ст. 247 КПК України є голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду АР Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій є юридичною (правовою) підставою їх проведення.

Не зважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених визначенню підстав проведення процесуальних дій у кримінальному судочинстві, необхідно зазначити про відсутність єдності поглядів вчених та практиків на це питання.

Зокрема, В.Я. Дорохов у зазначеному аспекті використовує термін «законні підстави», під якими розуміє наявність фактичних даних, з якими закон пов'язує можливість і необхідність проведення слідчої (судової) дії для одержання доказів [3, с. 319].

А.О. Ратінов [4, с. 30], С.А. Шейфер [5, с. 105-108], В.С. Кузьмічов та Ю.М. Чорноус [6, с. 202-203]та інші вчені розрізняють юридичні (правові) й фактичні підстави проведення слідчих дій. Проте, якщо зміст фактичних підстав проведення процесуальних дій є загальновизнаним в процесуальній літературі, під ним, як правило, розуміють «конкретні відомості про можливість добування доказової інформації зі слідів певного виду» [5, с. 111-116], то визначення змісту юридичних (правових) підстав, на нашу думку, потребує уточнення.

Так, юридичні (правові) підстави проведення процесуальних дій, у тому числі й негласних слідчих (розшукових) дій мають два аспекти - широкий та вузький. В широкому аспекті під юридичною (правовою) підставою слід розуміти наявність відповідних законодавчих норм, що регламентують (передбачають) можливість проведення тієї чи іншої процесуальної дії. У вузькому розумінні, юридичною (правовою) підставою є відповідний процесуальний документ, складений у відповідності до встановлених законом вимог, що надає право відповідному суб'єкту здійснювати ту чи іншу процесуальну дію.

Отже, юридичною (правовою) підставою проведення негласних слідчих (розшукових) дій є по-перше, відповідні статті (положення) чинного кримінального процесуального законодавства, що регламентують як загальні положення негласних слідчих (розшукових) дій, так і окремо порядок провадження відповідної слідчої (розшукової) дії. По-друге, юридичною (правовою) підставою проведення негласної слідчої (розшукової) дії є постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії, що містить відомості, передбачені ст. 251 КПК України, або ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, винесена на підставі відповідного клопотання слідчого, прокурора (ст. 248, 249 КПК України).

Наявність зазначених підстав проведення негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковою. Проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді на підставі ст. 250 КПК України не може вважатися таким, що проводилося без необхідної юридичної підстави (ухвали слідчого судді), оскільки юридичною підставою в цьому випадку є положення ст. 250 КПК та винесена після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії ухвала слідчого судді.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії постановляється на підставі клопотання слідчого, узгодженого з прокурором, прокурора, що містить передбачені ч. 2 ст. 248 КПК України дані. Відповідно до ч. 1 ст. 248 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний розглянути таке клопотання протягом шести годин з моменту його отримання за участю особи, яка подала клопотання.

Проте, як зазначалося вище, постановлення ухвали слідчим суддею про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії супроводжується низкою проблемних аспектів як правового, так і організаційного характеру.

Слід зазначити, що за період з 20 листопада 2012 року до 15 вересня 2013 року Апеляційним судом м. Києва надано 3950 дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій та відмовлено у наданні 117 дозволів, що становить 2,87% від загальної кількості звернень. З них відмовлено: установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу (ст. 268 КПК України) - 13, спостереження за особою (ч. 2 ст. 269 КПК України) - 27, аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК України) - 4, аудіо, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України) - 4; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України) - 62; контроль за вчиненням злочину (ч. 8 ст. 271 КПК України) - 2.

Для порівняння, за аналогічний період цим же судом надано 23654 дозволи та відмовлено у наданні 16 дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів в порядку ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (становить 0,06% від загальної кількості звернень). З них відмовлено: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України) - 5, спостереження за особою (ч. 2 ст. 269 КПК України) - 4, аудіо, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України) - 3, обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України) - 3, установлення місцезнаходження радіоелектронних засобів (ст. 268 КПК України) - 1. слідчий законний доказ суддя

За результатами вивчення архівних матеріалів кримінальних проваджень, а також опитувань слідчих, прокурорів та слідчих суддів можна зробити висновок про те, що основними причинами постановлення ухвал про відмову в наданні дозволу на проведення негласної (слідчої) дії є наступні.

1. У порушення вимог п. 7 ч. 2 ст. 248 КПК України, в клопотанні не зазначається про застосування інших дієвих гласних і негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила. Суб'єктами клопотань не вживаються заходи щодо одержання інформації іншим способом, без застосування заходів, які тимчасово обмежують окремі конституційні права і свободи людини і громадянина. слідчі судді обґрунтовано відмовляють у наданні дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, якщо немає даних, які свідчили б про те, що отримати інформацію в інший спосіб неможливо (п. 7 ч. 2 ст. 248 КПК України).

2. В клопотанні, а також у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які об'єктивні дані про належність особі та використання нею зазначеного слідчим, прокурором абонентського номеру мобільного телефону. При цьому не завжди вжито необхідних заходів щодо підтвердження даних про користування особою саме зазначеним у клопотанні абонентським номером, не зазначається інформація, що знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій про зв'язок абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо.

В клопотаннях про дозвіл на обстеження житла чи іншого володіння особи (ст. 267 КПК України) не зазначаються відомості, які б підтверджували фактичне використання особою зазначеного у клопотанні житла або іншого володіння.

3. У кримінальних провадженнях, в яких предметом посягання був термінал мобільного зв'язку, до клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії долучається лише протокол допиту потерпілого, що не завжди містить дані про належність терміналу потерпілій особі, не додаються відповідні документи про номер терміналу. Твердження слідчих про те, що звернення до районного суду для отримання даних про те, що конкретна SIM-карта працювала з конкретним мобільним терміналом (IMEI) забирає багато часу і унеможливлює оперативно встановити осіб, що причетні до вчинення такого кримінального правопорушення, не відповідають дійсності.

Як свідчить практика, із клопотанням про установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу слідчий або прокурор звертаються не одразу після вчинення кримінального правопорушення. Як правило, таке клопотання надходить не раніше ніж через місяць після вчинення кримінального правопорушення. Тому, на думку слідчих суддів Апеляційного суду м. Києва, при зверненні з клопотанням в найбільш стислий термін після вчинення кримінального правопорушення, слідчим суддею може бути розглянуто клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій на підставі протоколу допиту потерпілого та матеріалів, що підтверджують належність окремого мобільного терміналу підозрюваній особі.

А в разі звернення з клопотанням через тривалий проміжок часу слідчий, прокурор повинні дотримуватися вимог п. 8 ч. 2 ст. 248 КПК України, а саме зазначати в клопотанні відомості залежно від виду негласної слідчої (розшукової) дії про ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання та при цьому посилатися на трафік з підтвердженням того, що конкретна SIM-карта працювала з конкретним мобільним терміналом (IMEI), та п. 7 ч. 2 ст. 248 КПК України - обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб, тобто клопотання повинно містити дані про те, якими гласними і негласними слідчими (розшуковими) діями слідчий намагався встановити місцезнаходження терміналу мобільного зв'язку [6].

4. В більшості клопотань суб'єктами звернення не обґрунтовується термін застосування негласної слідчої (розшукової) дії, не враховується загальний термін досудового розслідування.

5. В клопотаннях не завжди зазначається, ким внесено інформацію про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, дані про норму Кримінального кодексу України, якою передбачено відповідальність за діяння, вчинене особою. У витягах із Реєстру не завжди фабула відповідає статті або частині статті КК України. Часто вказуються статті та їх частини, які не відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких.

6. Слідчі та прокурори, які звертаються до суду із клопотаннями, не завжди враховують наявність передбачених законом умов, за яких допускається проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та не зазначають у клопотаннях, які дані вони отримають в результаті проведення цих дій.

Як свідчать узагальнення більш ніж річної практики реалізації інституту негласних слідчих (розшукових) дій, клопотання про дозвіл на їх проведення не завжди відповідають загальноприйнятим вимогам, що ставляться до процесуальних документів, зокрема таким, як обґрунтованість, вмотивованість, логічність, лаконічність й зрозумілість, грамотність та культура оформлення.

На наш погляд, вищезазначені та інші причини постановлення слідчими суддями ухвал про відмову в дозволі на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, в першу чергу, обумовлені недостатнім рівнем професійної підготовки слідчих, прокурорів - процесуальних керівників досудовим розслідуванням, відсутністю методичних рекомендацій та практикумів із складання процесуальних документів та іншими причинами.

Таким чином, дослідивши правові, організаційні та інші аспекти постановлення ухвали слідчим суддею про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, вважаємо що основними причинами постановлення ухвал про заборону є недостатня обґрунтованість, вмотивованість відповідних клопотань слідчого, прокурора.

Вважаємо, що основним способом покращення показників ефективності вищезазначеної діяльності є підвищення рівня професійної підготовки слідчих, прокурорів - процесуальних керівників шляхом проведення відповідних навчань у межах професійної підготовки та перепідготовки працівників слідчих підрозділів та прокуратури.

Література

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI; Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України” від 13.04.2012 № 4652-VI. - Х.: Право, 2012. - 392 с.

2. Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні:наказ Ген. прокуратури України, МВС України, Служби безпеки України,Адміністрації Держ. прикордон. служби України, М- ва фінансів України, М-ва юстиції України № 114/1042/516/1199/936/1687/5 від 16.11.2012. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/42544.

3. Дорохов В.Я. Общее понятие доказательства в советском уголовном процессе / В.Я. Дорохов. - М.: РИО ВШ КГБ СССР, 1981. - 420 с.

4. Ратинов А.О. О следственной интуиции / А. О. Ратинов // Соц. законность. - 1958. - №4. - С. 24-30.

5. Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процессуальная форма / С.А. Шейфер. - М.: Юрлитинфрм, 2001. - 208 с.

6. Кузьмічов В.С. Слідча діяльність: характеристика та напрями удосконалення: [Монографія] / В.С. Кузьмічов, Ю.М. Чорноус. - К.: Нічлава, 2005. - 446 с.

7. Узагальнення судової практики розгляду клопотань про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій слідчим суддею (Апеляційний суд м. Києва). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. apcourtkiev.gov.ua/apcourtkiev/uk/publish/article/98401.

Размещено на Allbest.ru