Державно-правові погляди Тараса Григоровича Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

9 березня 2014 року минуло двісті років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Народившись у кріпацькій сім'ї, рано залишився без матері, а пізніше й без батька. Із сорока семи років життя 24 - пробув у кріпацтві, 10 - на засланні, а решту - під наглядом поліції і жандармів. Проте, це не зашкодило йому стати відомим поетом, художником, критиком тогочасного державного устрою та безправного становища населення, борцем за національне визволення України, стати генієм не тільки українського народу, а й усіх народів світу. Із любові Шевченка до кожного українця, чеха, поляка, казаха, росіянина, киргиза, волелюбних народів Кавказу виростала віра в світле майбутнє, як свого, так і інших поневолених народів. Письменники, критики, літературознавці, художники багатьох країн світу в усі часи й до сьогодні високо оцінюють творчість Т. Шевченка. Він був безкомпромісним у своїх поглядах на історію і культуру, безправність українського народу, був і залишається еталоном політичної чистоти для всього людства.

В українському суспільстві і в українській культурі Тарас Григорович Шевченко й до сьогодні займає особливе місце. За більшовицьких часів він був офіціозним символом радянської України. Нині він є офіціозним символом нової, незалежної України. Тоді він подавався в граніті як постать гнівного, похмурого, старого нащадка гайдамаків, який кличе до сокири. Сьогодні виробляється новий канонічний образ страдника, пророка, святого. Разом з тим, з'являються дослідження, що намагаються дискредитувати генія. Тому пізнання постаті Шевченка, його творчої спадщини, місця в українській і світовій культурі - процес постійний і необхідний.

Маючи величезні задатки громадсько-політичного діяча, про що свідчить вплив Тараса Шевченка на кирило-мефодіївців, він зумів реалізувати свій величезний духовний потенціал через свою мистецьку, передусім поетичну творчість. І в цьому вчені вбачають найбільшу загадку його феномену.

В умовах розбудови правової держави та громадянського суспільства в сучасній Україні питання правової освіти та формування правової свідомості й самосвідомості набувають дедалі більшої актуальності. Проте їх засвоєння та набуття, на нашу думку, можливе виключно в контексті природного сприйняття та засвоєння правових норм, у тому числі й засобами літератури. В цьому контексті значний інтерес для нас становить творчість Т.Г. Шевченка, зокрема, відображення в ній правових аспектів, через призму яких простежуються політико-правові погляди поета.

Метою даної статті є аналіз правових аспектів у творчості Тараса Григоровича Шевченка.

Аналіз дослідження даної статті. Варто зауважити, що розглядуване питання в різні часи привертало увагу науковців та дослідників, що черговий раз підкреслює актуальність порушеної нами теми. Дослідженню політико-правових поглядів Кобзаря присвятили свої праці вчені Я.Д. Дмитренко, Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І.Хилько, М.Ю. Козицький, О.В. Поліщук, О.Л. Копиленко, М.І. Неліп, І.Д. Назаренко, Є.С. Шабліовський та інші. Проте ми сьогодні зробимо спробу відійти від політики та уникнути аналізу політичних поглядів Кобзаря, зосередивши свою увагу на місце правових аспектів, у тому числі й звичаєвого права, в літературній та образотворчій спадщині Т.Г. Шевченка.

Передусім, щоб уникнути двозначності в тлумаченнях та підходах, варто визначити, що ми будемо розуміти в межах нашого дослідження під поняттям «право». На сьогодні існує низка різних визначень права, проте в контексті даної статті під правом необхідно розуміти систему норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регуляторів суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу [1].

Аналіз спогадів сучасників, листування, мемуарів дає можливість стверджувати, що Т.Г. Шевченко ніколи не залишався осторонь суспільно важливих процесів і явищ. Це підтверджує і його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та свідчить про прагнення побудувати в Україні справедливе суспільство на засадах демократизму, рівності й братерства. Саме ця обставина привела поета до Товариства. Доказом того, що питання права і справедливого закону на теренах України були небайдужими поетові, свідчать основні положення Статуту Кирило-Мефодіївського братства, в якому, поміж іншого, зазначалося: «3. Кожне плем'я повинне мати народній уряд і зберігати повну рівність громадян щодо їх походження, християнських віросповідань і становища. 4. Уряд, законодавство, право власності й освіта в усіх слов'ян повинні основуватися на християнській релігії. 5. При такій рівності освіта й чиста моральність повинні служити умовою участи в уряді» [2].

Початок творчості Великого Кобзаря припав на час найбільшого занепаду українського суспільного життя. На той час Україна втрачала рештки своєї автономії - скасування у 1831 році Магдебурзького права в містах, Литовського статуту 1840 р. знаменувало кінець застосування західноєвропейської за своєю суттю юридичної практики у Наддніпрянській Україні. Врешті замість малоросійського генерал-губернаторства було запроваджено поділ на губернії. Царизм проявляє непримиренну ворожнечу до будь-яких ліберальних ідей, топталися найменші прояви громадянського духу.

Власне в такий період занепаду українського національного життя і з'явився геній Т.Г. Шевченка.

Але насамперед звернемо погляд на витоки формування його національної свідомості. Автор великої біографії Тараса Шевченка Олександр Кониський з цього приводу писав, що першими батьками, що вигодували Тарасів дух і дар поетичний, першими ніжними няньками, що пестили в кріпацькому тілі мужицької дитини натуру поетичну, були природа й історія України. Природа напувала його душу ще змалку високим ліризмом, а народна історія, переказана йому в піснях сліпих кобзарів... і більш за все в піснях народу взагалі, годувала серце поета високим народно-патріотичним почуттям.

Перший етап його творчого шляху (до кінця березня 1847 р.) пройшов фактично на хвилі українського національно-культурного та визвольного піднесення; до викриття Кирило-Мефодіївського товариства (березень 1847 р.) царська цензура ще не була надто прискіпливою до творів про Україну (чи російською, чи українською мовою), особливо не остерігалася виявів у них політичного сепаратизму й сильно не турбувалася вираженням у них романтичної «національної туги». Другий етап (1847 - 1855 рр.) припав на час перших політичних репресій царизму (поліцейського режиму Миколи I) проти українофільського руху (розгром Кирило-Мефодіївського товариства, ув'язнення і заслання його учасників, навіть Шевченка і Куліша, чию причетність до братства не було доведено і яких засудили лише за літературні твори). Завершував же свій життєвий і творчий шлях Шевченко (1851 - 1861 рр.) в атмосфері суспільно-політичної та соціально-економічної лібералізації, що настала в Російській імперії на початку царювання Олександра II.

Тарас Шевченко спеціально не займався державно-правовими проблемами, тому не варто шукати в його поглядах чіткої і цільної системи або розробки державно-правових інститутів.

Як мислителя-демократа його цікавила головним чином філософська і соціальна сторона найвпливовіших державно-правових проблем свого часу.

Погляди Тараса Шевченка на державу і право виразно постають у чисельних його творах. Наприклад, у вірші «Саул» простежується теорія насильства влади:

...Свої ягнята і телята На полі вольнім вольно пас Чабан, було, в своєму раї...

Аж ось лихий царя несе З законами, з мечем, з катами З князями, темними рабами [3, с.476].

З болем у серці пише Т.Шевченко у «Розритій могилі» і про рідну Вкраїну:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Оплакує він рідну Батьківщину і в інших творах:

Заснула Вкраїна,

Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла...

Мій краю прекрасний...

Хто тебе не мучив?

Погибнеш, згинеш, Україно,

Не стане знака на землі[3, с.170].

Проблеми права, законності яскраво виписані в його творах «Пророк» [3, с.346], «Подражаніє Ієзекіїлю» [3, с. 462] та інших. У «Щоденнику» Тарас Шевченко цитує твір «Русскому народу»: «В защиту воровства, в защиту нераденья мы ставим закон» [4]. У поемі «Кавказ» він з гнівом пише:

По закону апостола.

Ви любите брата!..

Ви любите на братові

«Сон»читаємо:

Он глянь, - у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих; а он розпинають Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! в військо оддають!..

А онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне [3, с.183].

Докори Шевченка «братії» - погнобленому люду, який, дивлячись на все, що коїться, мириться з лихом і «мовчить собі, витріщивши очі!»:

Як ягнята.

«Нехай, - каже, - Може, так і треба».

Так і треба! бо немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте?

Немає! немає! [3, с.181].

Тарас Шевченко був не тільки геніальним поетом, а й глибоким мислителем. Повз нього не могли пройти непоміченими такі сторони тодішньої дійсності, які кидали яскраве світло на весь правовий устрій Росії.

Державно-правові проблеми привертали його увагу головним чином тому, що їх розгляд давав можливість викрити і показати порочність самого існування кріпосницько-самодержавного ладу царської Росії, непримиренність існуючих у ньому суперечностей. Це необхідно було для обґрунтування і підтвердження основної ідеї про необхідність рішучої боротьби із самодержавством і кріпацтвом. Тарас Шевченко показав, що в царській Росії злочинність охоплює всі верстви і утворює суспільну піраміду, на вершині якої найбільший у російській державі злочинець - цар. Поет дав широку картину неправди і мерзоти, що лежить в основі політичного ладу російської держави. Поміщики-кріпосники, зображені у творах Тараса Шевченка, - тирани і злочинці. Церква стала на службу насильству і гніту, зробившись моральною підпорою всіх злочинних порядків.

Так, у вступі до поеми «Юродивий» Шевченко змальовує картину найжорстокіших злочинів і свавілля, що вчиняються «во дні фельдфебеля-царя», таврує «сатрапів», «лакеїв капрала п'яного», що слухняно виконують його волю. Особливо гостро поет картає царів, у яких бачить найвище уособлення існуючого зла. Звертаючись до Миколи І, Шевченко говорить: «Безбожний царю! творче зла! Правди гонителю жестокий! Чого накоїв на землі!». Він вважав одним із найтяжчих злочинів царизму - засудження борців за народне щастя, за волю, приречених на страждання «у вертепах темних і норах без дна» [3, с.437].

Поет показував повне фарисейство правосуддя у царській Росії і заступницьке ставлення царського суду до злочинців - вихідців із привілейованих класів. Про це Тарас Шевченко багато пише в своєму «Щоденнику», заносячи туди відомі йому факти, які свідчать про те, що вся система судового устрою в експлуататорському суспільстві оберігає панівні класи від покарання. Так, у «Щоденнику» є запис про поручика Обрядіна, який крав посилки, що надходили на адресу рядових. Одного разу він привласнив гроші, що надійшли рядовому Скобелеву. Останній, дізнавшись про це, прийшов до Обрядіна, маючи на руках речові докази вчиненого злочину. Обрядін ударив Скобелева по обличчю, той, захищаючись, відповів тим же. За це Скобелев був засуджений військовим судом до 2000 ударів шпіцрутенами і заслання в арештантські роти на сім років. Обрядіну ж лише запропонували подати у відставку. Тарас Шевченко зауважує, що це не поодинокий приклад лжеправосуддя царських судів. В іншому місці «Щоденника» він наводить випадок жорстокої розправи царської поліції над дівчиною, яку силоміць намагалися втягнути в дім розпусти. Замість того, щоб покарати винуватців цього підлого злочину, дівчину відшмагали різками і відправили у робочий дім, де вона через кілька днів померла.

У «Щоденнику» від 7 січня 1858 року поет занотовує ще один яскравий випадок беззаконня. Коханка «растленного сатрапа Перовского однажды, собираясь к обедне, рассердилась за что-то на горничную, да и хватила ее утюгом в голову. Горничную похоронили, и тем дело покончил всемогущий сатрап». Там же записано, що позашлюбний син того ж Перовського - улюбленця Миколи І - власноруч зарізав свого денщика, за що був лише розжалуваний у солдати. Ці записи Тарас Шевченко супроводив зауваженням: «О, Николай, Николай! Какие у тебя лихие сподручники были. По Сеньке шапка!».

Записи в щоденнику Тараса Шевченка свідчать, наскільки глибоко і правильно він розумів класову природу царської законності. Поет зазначає, що думка Миколи І замінює закон, що закон «в присутственных местах ставится в защиту воровства и нерадения, а под его буквой скривались преступления, хотя внешне форма была соблюдена», що злодійство у правлячих колах стало звичайним явищем, і той «болем почтен, кто более «украл», що «правды нет в суде» тощо.

Поет називав таку політику «круговою порукою» і безпосередньо пов'язував її зі злочинністю самих основ експлуататорського суспільства. Заступництво з боку суду щодо злочинців із привілейованих класів пояснює негативне, вороже ставлення народу до судових установ. Поет-революціонер прагнув показати глибоку суперечність між правосвідомістю простих людей і правосвідомістю пануючих класів. Народ вважав суд не органом правосуддя, а органом розправи і свавілля. Саме тому Тарас Шевченко повністю виправдовував порушення законів народом. Самосуд над поміщиками він розцінював як акт справедливої помсти і необхідної оборони від насильства гнобителів. Він чудово розумів, що добитися правосуддя в умовах кріпосного ладу селянинові неможливо. Тому він схвалював розправу простолюду із гнобителями. Відзначаючи в «Щоденнику» жорстоке ставлення поміщика Демидова до своїх селян, яких він грабував і над якими знущався, поет пише: «Кроткие мужики», вместо того чтобы повесить свого грабителя, пришли к губернатору просить управы, а губернатор, не будь дурак, велел их посечь за то, что они искали управы по начальству, т. е. начинали с станового» [4].

Корінну причину злочинності в експлуататорському суспільстві поет вбачав насамперед у системі суспільного устрою, в його несправедливості. Характерно, що серед інших темних явищ російської дійсності виступають образи кримінальних злочинців, каторжників, закутих у кайдани, що виносять з нір золото ненажерливим багатіям. Іван Франко писав, що в творах Тараса Шевченка виведені злочинці і розбійники, яких суспільство гнітом своєї нерівності, своїх внутрішніх суперечностей зіштовхнуло з чесного шляху, яких воно поставило проти себе, а потім само ж за цей опір тяжко покарало.

Розуміючи недосконалість існуючого ладу та правової системи, Т.Г. Шевченко через призму своєї творчості робить спробу дати їй аналіз у таких рядках:

І звір того не зробить дикий,

Що ви, б'ючи поклони,

З братами дієте...

Закони

Катами писані за вас,

То вам байдуже, в добрий час.. .[3, с. 341].

У поемі «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко вищим законом визначає «Святий закон» та піддає сумніву діяльність польської шляхти і російської самодержавної адміністрації на українських землях, запитуючи та зауважуючи:

По якому правдивому,

Святому закону І землею, всім даною,

І сердешним людом Торгуєте? Стережіться ж,

Бо лихо вам буде...

Не ховайте, не топчіте Святого закона,

Не зовіте преподобним Лютого Нерона.

Не славтеся царевою Святою войною.

Бо ви й самі не знаєте,

Що царики коять [3, с.55].

Знання поетом правових норм Козацької доби дозволяє йому у драмі «Назар Стодоля» вкласти у вуста Хоми наступні слова: «Стривай. Ти знаєш наш закон козацький», що свідчить про те, що автор добре орієнтувався в козацькому праві та давав зрозуміти, яке покарання чекає героя драми за провину. В інших рядках поет називає козацькі закони «вольними» й висловлює сподівання на відродження козацької слави та демократизму в сучасному йому світі:

И наши вопли, наши стоны С их алчной яростью умрут,

И наши вольне законы В степях широких оживут [5].

Неодноразово через рядки поезії Кобзаря простежувався натяк на пряме порушення громадянських прав російськими урядниками щодо народів, які входили до складу Російської імперії в ХІХ столітті. Свідченням цього є рядки з поеми «Єретик»:

Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить... [3, с.200].

Незважаючи на те, що відкрито Шевченко не вказує на ті правові порушення, які побутують у сучасному йому суспільстві, його поетичні рядки яскраво засвідчують злочинну діяльність урядників та порушення природних прав людини:

Продаєм

Або у карти програєм

Людей... не негрів... а таких,

Таки хрещених. но простих.

Ми не гішпани; крий нас, Боже,

Щоб крадене перекупать,

Як ті жиди. Ми по закону! [3, с.199].

Зрозуміло, що в цих рядках звучить прихована критика царського законодавства та викриваються найтяжчі злочини - торгівля людьми та порушення елементарних громадянських прав.

Не оминув Тарас Григорович Шевченко в своїй творчості й звичаєвого права. До найяскравіших творів моральноправового змісту, що базуються на звичаєвому праві, на нашу думку, можна віднести «Катерину» [3, с.20], «Причинну» [3, с.7], «Наймичку» [3, с.228], драму «Назар Стодоля» [5], «Гайдамаки» [3, с.55], «Варнак» [3, с.324] та інші.

Так, непересічним зразком звичаєвого права у творчості Т.Г. Шевченка є поема «Катерина», в якій поет показує сімейно-правові відносини українського села першої половини ХІХ ст. Зокрема, охарактеризовано українську звичаєвість та громадське ставлення до дівчини, яка народила від москаля позашлюбну дитину. За нормами тогочасного звичаєвого права, в суспільному побуті українського села дівчина, яка стала покриткою, як правило, повинна була покинути рідну хату, громаду і йти світ за очі.

Сьогодні у наших очах, як слушно зазначає професор Г.Кожолянко, такий крок батьків видається надто жорстоким і нелюдяним, але в суспільстві, де надзвичайно велику роль відігравали общинні відносини, це мало морально-виховне значення. Як би не було жаль батькам своєї доні, але суспільний порядок стояв вище особистого. У кінцевому підсумку таке ставлення в суспільстві до дівчини, яка втратила честь і стала покриткою, мало підтримувати моральність кожної людини і громади на високому рівні [6].

Прояви звичаєвого права простежуються і в поемі «Причинна», в рядках якої читаємо:

Прийшли попи з корогвами,

Задзвонили дзвони.

Поховали громадою

Як слід, по закону [3, с.7].

Тема звичаєвого права простежується і в образотворчій спадщині Тараса Шевченка. До мистецьких творів правового змісту можна віднести наступні: «Судня рада», «Дари в Чигирині 1649 року», «Старости» та інші, в яких чудово відбита вся глибина народних звичаєвих правових норм тогочасного життя з притаманним Шевченку-художнику місцевим колоритом.

Особливої уваги заслуговує ліро-епічна поема «Варнак». В основі твору - мотиви насильства пана над кріпачкою, помсти її нареченого-кріпака не лише «своєму» панові, але кріпосникам взагалі й покаяння та відродження запеклого розбійника. Тут автор висуває проблему «перетворення борця проти зла у кривавого месника, що сам уже сіє зло», осмислює складну психологічну дилему справедливої помсти та християнського прощення, прагне збагнути анатомію злочину крізь призму сповіді. Драма Варнака породжена його становищем невільника- кріпака. Він прагне вирватись на волю, але пани не відпускають його - ані з кріпацтва, ані навіть до війська. Це драма людини, котра усвідомлює себе морально й інтелектуально вищою за своїх власників, але цілковито безправною, підвладною примхам людей розбещених та аморальних, на боці яких закон і влада. Такий лад сам породжує розбійництво серед доведених до відчаю кріпаків, а носії цього ладу - пани - сприймаються як нелюдське його породження. Тому Варнак, утвердившись на думці про нелюдськість панів, нищить їх як нечисть - «без милосердія і зла», аби змести з лиця землі. Однак поет не сприймає такого шляху, бо страждають і невинні: помста породжує нові й нові злочини, а християнська етика забороняє помсту, - право на неї належить лише Богові - «Мне отмщение, и аз воздам».

Помста за особисту кривду для поета щонайменше проблематична. Його героїні, жертви панського насильства, наприклад, Оксана в поемі «Сліпа» [3, с.127], Марина в однойменній поемі вбивають пана-гвалтівника захищаючись, а самозахист і опір - природні якості особистості, яка обстоює свою честь і гідність [3, с. 341]. Помсти прагне й божевільна Відьма в однойменній поемі (перший варіант твору мав назву «Осика»), але одужавши, по-християнськи прощає кривдника; так само чинять герої віршованого оповідання «Не спалося, а ніч, як море» та поеми «Меж скалами, неначе злодій»; не мститься Княжна (поема «Княжна») [3, с. 287].

Висновки. Отже, здійснений аналіз правових аспектів у творчості Тараса Григоровича Шевченка переконливо засвідчив, що неабияку увагу поет приділяв силі закону, причому «праведного закону», як він неодноразово наголошував. Серед невід'ємних прав, на думку поета, було право України на незалежність, демократичний розвиток суспільства, особисту свободу та справедливі закони, рівні для всіх. Проте, найвищим для Тараса Шевченка залишався «Святий закон», «Господній закон», в якому, як відомо, сконцентровані апробовані віками загальнолюдські цінності, що й сформували основу для подальшого творення правової системи сучасного суспільства. Прагнення Тараса Шевченка запровадити ці ціннісні правові норми в життя суспільства ХІХ століття було надзвичайною місією на шляху демократизації та реформування суспільно- політичних основ тогочасної України.

І хоча з часів Тараса Григоровича Шевченка минуло двісті років, його державно-правові погляди вимагають подальшого наукового дослідження, є надзвичайно цінними і в наші дні, оскільки й до сьогодні у державному вимірі не завершено пошуки напрямів ідеологічно-правової основи незалежної України. Це добре, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка, адже він був гуманістом та інтернаціоналістом, не мав національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, Україну любив, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими у сім'ї світовій - «сім'ї вольній, новій».

Література

правовий суспільний шевченко злочинність

1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун. - Х.: Консум, 2001. - 656 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/books/_book-34.htm.

2. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка / Павло Зайцев. - Мюнхен: Logos, 1955. - 400с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до книги: http://www.t-shevchenko.name/uk/Studies/Zajcev.html.

3. Шевченко Т.Г. Кобзар / Тарас Григорович Шевченко. - К.: Всеукраїнське товариство «Просвіта», 1993. - 512 с.

4. Шевченко Т.Г. Автобиография. Дневник / Т.Г. Шевченко. - К.: Дніпро, 1988. - 343 с.

5. Шевченко Т. Назар Стодоля / Тарас Шевченко. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.t-shevchenko.name/ru/Dramas/NazarStodolja/Act3.html.

6. Кожолянко Г. Тарас Шевченко - етнолог / Георгій Кожолянко // Час. - Вип. №10. - 4 березня 2004 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до статті: http://www. chas.cv.ua/10_04/shev.html.

Размещено на Allbest.ru