Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 12.00.03

КНУ імені Тараса Шевченка

МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Войтовський В.С.,

Постановка проблеми. В механізмі захисту порушених прав, свобод чи інтересів суб'єктів права чільне місце займає захист від помилкових судових рішень з метою усунення суддівських помилок. Зокрема, ст. 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад здійснення правосуддя є забезпечення касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом [1]. Водночас згідно зі ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та з урахуванням ст. 13 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на касаційне оскарження судових рішень у випадках і порядку, встановлених ЦПК України[2].

Метою діяльності суду вищої інстанції є встановлення наявності чи відсутності суддівської помилки при ухваленні судового рішення. Для суду касаційної інстанції, який переглядає судові рішення, що набрали законної сили, доведення суддівської помилки пов'язано лише з перевіркою законності цих рішень.

Аналіз дослідження даної проблеми. Питання про межі розгляду справи судом касаційної інстанції в теорії цивільного процесу досліджувався такими вченими-процесуалістами як О. Є. Борисова, К. В. Гусаров, В. В. Комаров, А. В. Луганський, Д. Д. Луспеник, В. М. Шерстюк. Проте, дискусія залишається актуальною.

Саме тому метою даної статті є аналіз норм цивільного процесуального кодексу щодо меж судового розгляду судом касаційної інстанції щодо виявлення тенденцій їх застосування та удосконалення.

Виклад основного матеріалу. Д. Д. Луспеник зазначає, щоб перегляд судових рішень, які набрали законної сили, міг бути визнаний ефективним, необхідні певні умови: перегляд таких рішень лише при чітко визначених обставинах, перелік яких установлюється законодавством; встановлення прийнятних строків перегляду, співмірних нормальному (розумному) руху цивільного процесу; здійснення оскарження особами, які беруть участь у справі, або особами, про права та обов'язки яких ухвалене рішення без залучення їх до участі у справі; наявність лише однієї інстанції, яка переглядає судові акти, що набрали законної сили [3, с. 100-101].

Крім того, для процедури розгляду справи у касаційному порядку надзвичайно важливим є чітке встановлення законодавцем меж розгляду справи судом касаційної інстанції та визначення таких його повноважень, щоб не було дублювання з іншим контролюючим судом нижчої інстанції, який переглядає судові рішення, тобто із судом апеляційної інстанції [4, с. 3845].

Ознайомимося з зарубіжним досвідом вирішення цього питання. Відповідно до Федерального конституційного закону від Російської Федерації від 7 лютого 2011 року №1-ФКЗ (у ред.. від 01.06.2011 р.) та Федерального закону від 9грудня 2010 року № 353- ФЗ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації» до інституту касації внесені суттєві зміни, які суттєво змінили його правову природу. Змінено суб'єктний склад, об'єкти оскарження, зміст та передумови виникнення цивільних процесуальних відносин на цій стадії[5, с. 40-72]. Цивільним процесуальним кодексом Російської Федерації (ст. 390. Полномочия суда кассационной инстанции) передбачено, що суд касаційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішень виходячи з доводів, викладених в касаційній скарзі пояснень і заперечень стосовно скарги. В інтересах законності суд касаційної інстанції вправі перевірити рішення суду у повному об'ємі. При цьому суд касаційної інстанції не вправі перевіряти законність судових постанов в тій частині, в якій вони не оскаржуються, а також законність судових постанов, які не оскаржуються [6].

Вищі судові органи Азербайджану (ст. 131 Конституції), Болгарії (ст. 124 Конституції), Грузії (ст. 90 Конституції), Польщі (ст. 183 Конституції) також виконують наглядові функції за судами нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції [7, с. 124].

Цікавим є досвід країн романо-германської системи права. Наприклад, касаційний суд Франції не переглядає справи нижчестоящих судів по суті, а здійснює юридичну перевірку правильності винесених ними рішень з питань застосування норм матеріального та процесуального права. Вищий касаційний суд Італії розглядає скарги з питань права на постанови судів у цивільних справах, спори про компетенцію судів, а також забезпечує точне дотримання та однакове тлумачення закону, єдність національного права. Верховний федеральний суд Німеччини не досліджує фактичний бік справи на стадії ревізії, а перевіряє лише діяльність судів, пов'язану з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права [8, с. 25-26].

Позиція Ради Європи щодо меж розгляду цивільної справи касаційною інстанцією висвітлена у Рекомендації № R(95) щодо введення в дію і покращення функціонування систем і процедур оскарження по цивільним і торговим справам, що прийнята Комітетом Міністрів держав-членів Ради Європи 7 лютого 1995 року. Відповідно до вказаного документа питання судового спору вирішується судом першої інстанції на основі пред'явлених доказів і встановлених фактів. Контроль за діяльністю суду першої інстанції по розгляду цивільної справи в частині права і факту здійснює суд другої інстанції. Суд третьої інстанції повинен забезпечувати однаково тлумачення закону. Звернення до суду третьої інстанції має мати винятковий характер і здійснюватись тільки у справах, які вже розглядались судами двох попередніх інстанцій [9, с. 3].

Слід звернути увагу, що деякі зарубіжні країни з розвинутою моделлю касаційного оскарження встановили певні «процесуальні фільтри» допуску до касації. Так серед них виділяють: ціна позову (Німеччина, Нідерланди, Франція, Бельгія, Австрія, Швеція); вид судового рішення, що може бути оскаржене (Німеччина, Нідерланди, Франція); необхідність отримання дозволу на оскарження з боку суду, що виніс судове рішення чи вищестоящого суду (Англія, Франція, Німеччина, Норвегія); обмеження підстав, за якими судове рішення може бути оскаржене (Німеччина, Австрія); необхідність попереднього оскарження рішення в апеляційному порядку (Литва); встановлення обов'язку внести на депозит суду суми на відшкодування можливих судових витрат (Індія), встановлення для сторони, що оскаржує судове рішення обов'язку попереднього виконання рішення (Франція); попередній розгляд касаційної скарги колегією суддів (Австрія, Франція).

Комітет міністрів Ради Європи вважає, що вжиття зазначених заходів дозволить попередити зловживання учасників процесу системою оскарження (Рекомендація № R(95) 5 від 7 лютого 1995 року) [9, с. 2-4].

А. В. Лужанський пише, що поняття «межі розгляду справи судом касаційної інстанції» визначають як комплексне родове поняття, яке включає в себе такі видові поняття як «межі касаційної скарги», «межі позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції» та «доводи касаційної скарги». Межі касаційної скарги визначаються такими обов'язковими складовими: дотримання процедури оскарження, відповідність касаційної скарги за її змістом та формою вимогам закону, належний суб'єкт та об'єкт оскарження, суть клопотання суб'єкта оскарження щодо оскаржуваного судового акта. Межі позовних вимог окреслюються питаннями, які розглядав суд першої інстанції на підставі позовної заяви. Обсяг доводів касаційної скарги не повинен виходити за межі, визначені у законі, які стосуються неправильного застосування норм матеріального і процесуального права [10, с. 6, 9-10].

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції у цивільному судочинстві України визначені ст. 335 ЦПК України, яка має три частини, кожна з яких має свої особливості, сферу застосування та механізм дії.

Реалізовуючи передбачені законом повноваження щодо перевірки законності судового рішення, зокрема при скасуванні рішення з ухваленням нового, не передаючи справу на новий розгляд, при якому суду необхідно перевірити правильність вибору норми матеріального права до фактичних обставин справи суд касаційної інстанції ухвалює судові рішення на основі свого внутрішнього переконання [11].

Таким чином, суд касаційної інстанції повинен перевіряти чи збігаються встановлені факти й обставини справи та норма права, яка до них застосовується. Інших повноважень щодо оцінки доказів суд касаційності інстанції не має з урахуванням меж його повноважень, визначених процесуальним законом.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (ч. 2 ст. 335 ЦПК України). Це стосується й суду апеляційної інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦПК України). Тобто будь-яка вимога повинна бути насамперед предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки при розгляді судом касаційної інстанції нової вимоги втрачається можливість оскарження ухваленого судового рішення за такою вимогою.

З цього приводу доволі цікавою є дискусія про можливість подання до суду касаційної інстанції додаткових доказів. Д. Д. Луспеник вказує, що на відміну від апеляційного провадження, цього не передбачено (ч. 1 ст. 335 ЦПК України). Зокрема, законодавець визначив, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими [12, c. 28].

Але, згідно із п. 7 ч. 2 та ч. 5 ст. 326 ЦПК України, яким регламентовано форму і зміст касаційної скарги, передбачено, що до касаційної скарги можуть бути додані письмові матеріали відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Водночас, письмові матеріали є письмовим доказом (ст. ст. 57, 64 ЦПК України).

З цього приводу є певні застереження, що тут йдеться лише про документи, які підтверджують оплату судових витрат, копії судових рішень, підтвердження повноважень представника тощо [13, c. 645]. К. В. Гусаров зазначає, якщо додаткові матеріали до касаційної скарги все ж додані, то їх касаційний суд не розглядає [14, c. 624].

В одній з своїх робіт Д. Д. Луспеник пише, що такими документами не можуть бути докази, направлені на перевірку обґрунтованості рішення суду. Це можуть бути додаткові матеріали, які стосуються виключно перевірки законності рішення. Зокрема, це документи, що підтверджують наявність у сторони пільг щодо сплати судового збору, незважаючи на те, що попередні судові інстанції постановили стягнути зазначений збір; документи, які вказують на порушення судом попередньої судової інстанції встановлених законом правил щодо належного повідомлення про дату судового засідання; про порушення правил належності та допустимості доказів; про порушення правил виключної підсудності, що є безумовною підставою для скасування рішення суду; про порушення правил належності та допустимості доказів тощо [15, c. 540-541]. касаційний скарга суд процесуальний

Виходячи з мети та завдань, що покладені на виконання суду касаційної інстанції ми підтримуємо тих вчених і практиків, які вважають, що зазначені документи не повинні стосуватися вирішення матеріально-правового спору чи перегляду рішення по суті спору.

Буквальне тлумачення п. 7 ч. 2 і ч. 5 ст. 326 ЦПК України та прослідковуючи зв'язок з правилом ст. 335 ЦПК України можна зробити висновок, що до касаційного суду додаткові докази подаватися не можуть. Інакше це буде суперечити суті касаційного перегляду, призначенням якого є перегляду виключно рішень, що набрали законної сили на предмет їх законності. Отже, можливість подання додаткових доказів сприяло б здійсненню процесуальної діяльності щодо доданих доказів, оцінки фактичного матеріалу.

В той же час Д. Д. Луспеник звертає увагу, що положення норми права про долучення до касаційної скарги додаткових матеріалів буде сприйматися зовсім по-іншому в разі подання касаційної скарги особою, яка не була залучена до участі у справі, проте вважає, що ухваленим рішенням порушуються її права чи на неї покладаються певні обов'язки. У такому разі у предмет доказування для суду касаційної інстанції входить з'ясування обставин, пов'язаних з дійсним (чи уявним) порушенням прав такої особи, на підставі як доводів, наведених у скарзі, так і доданих до скарги документів/доказів. Не дослідити ці документи буде неможливо [16, с. 29-30].

Крім того, необхідно дослідити можливість та випадки виходу за межі касаційної скарги та наведених у ній доводів.

Російський вчений-процесуаліст В. М. Шерстюк зазначає, що процесуальний закон не повинен містити жодних обмежень щодо перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права, тобто касаційна інстанція не повинна залишати без уваги порушення закону, допущені судами нижчих інстанцій, незалежно від того, вказано про таке порушення у скарзі чи ні [17, c. 175].

Проте інший російський вчений І. Г. Арсенов, навпаки, вважає неможливим для суду касаційної інстанції виходити за межі скарги та наведених у ній доводів: загальне правило здійснення касаційного контролю повинно бути обмежено наведеними у касаційній скарзі доводами із чітким законодавчим визначенням меж можливих відступів від принципу змагальності та диспозитивності в публічних інтересах [18, c. 117].

Як ми вже зазначали вище реформуючи ЦПК РФ ( ст. 390. Полномочия суда кассационной инстанции) законодавець передбачив, що суд касаційної інстанції, перевіряє законність і обґрунтованість рішень виходячи з доводів, викладених в касаційній скарзі пояснень і заперечень стосовно скарги. В інтересах законності суд касаційної інстанції вправі перевірити рішення суду у повному об'ємі. При цьому суд касаційної інстанції не вправі перевіряти законність судових постанов в тій частині, в якій вони не оскаржуються, а також законність судових постанов, які не оскаржуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України загальним правилом є перевірка законності рішення суду виходячи лише з доводів, наведених у касаційній скарзі. В юридичній літературі на безумовність дотримання цього правила касаційним судом зверталась особлива увага [1947, с. 27]. Проте із зазначеного правила є винятки, зокрема в ч. 3 ст. 335 ЦПК України суду касаційної інстанції приписується не обмежуватися доводами, наведеними у касаційній скарзі, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковими підставами для скасування рішення.

Слід зазначити, що згідно із Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 № 10 «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» у п. 18 передбачено, що у разі, якщо касаційну скаргу подано на рішення щодо частини вирішених вимог, суд касаційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки про неоскаржену частину ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Із вищевикладеного випливає, що межі розгляду цивільних справ касаційною інстанцією передбачають можливість розгляду справи в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє виключно законність судових рішень і не має права перевіряти обґрунтованість судового рішення.

Література

1. Луспеник Д. Д. Українська модель касаційного оскарження судових рішень у цивільних справах: проблеми та перспективи удосконалення (спрощення) / Д. Д. Луспеник, Н. Сакара // Право України. - 2008. - № 7.

2. Гнатенко А. В., Луспеник Д. Д. Повноваження апеляційного суду при перегляді рішення суду: теоретичні та практичні спірні питання. // Вісник Верховного Суду України. - 2008. - № 12.

3. Борисова Е. А. Апелляция, касация, надзор по гражданським делам: Текст: Учебное пособие. М., 2013, С. 40-72

4. Хавронюк М. І. Принцип спеціалізації судів та роль найвищих судів: порівняльно-правове дослідження. // Науково-виробничий журнал «Держава та регіони». Серія «Право». - 2007. - № 4.

5. Oсетинський А. Порівняльно-правовий аналіз функцій касаційної інстанції в судових системах країн романо-германської системи права та перспективи розвитку касації в господарському судочинстві України. // Право України. - 2004. - № 5.

6. Лужанський А. В. Межі розгляду цивільних справ судом касаційної інстанції в контексті співвідношення принципів диспозитивності та законності судочинства. // Науково-практичний юридичний журнал «Судова практика». - 2007. - № 12 (24).

7. Луспеник Д. Внутрішнє переконання судді як елемент оцінки доказів// Юридичний вісник України. - 2006. - № 43.

8. Луспеник Д. Д. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції: деякі спірні питання. // Вісник Верховного Суду України. - 2010. - № 9.

9. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково- практичний коментар/ за заг. ред. С. С. Бичкової. - К., 2008.

10. Гусаров К. В. Повноваження суду касаційної інстанції// Проблеми теорії та практики цивільного судочинства / за заг. ред. В. В. Комарова. - Х., 2008.

11. Балюк М. І., Луспеник Д. Д. Практика застосування Цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарі, рекомендації, пропозиції. - Х., 2008.

12. Луспеник Д. Д. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції: деякі спірні питання. // Вісник Верховного Суду України. - 2010. - № 9.

13. Шевчук П. І. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень: Науково-практичний коментар. - К., 2002.

14. Арсенов И. Г. Проблемы пределов кассационного пересмотра в арбитражном процессе. // Суд и право. - 2005.

15. Ярема А. Г., Давиденко Г. І. Новели цивільного судочинства. // Вісник Верховного Суду України. - 2007. - № 5.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню питань щодо меж розгляду цивільних справ судом касаційної інстанції. Автором проаналізовано правило, закріплене у ст. 335 ЦПК України, відповідно до якого під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Автор звертає увагу, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. В той же час суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Ключові слова: касаційне провадження, цивільний процес, межі розгляду справи, законність, обґрунтованість, судове рішення, повноваження.

Статья посвящена изучению вопросов о пределах рассмотрения дела в суде кассационной инстанции. Автором проанализировано правило статьи 335 ГПК Украины в соответствии с которым вовремя рассмотрения дела в кассационном порядке суд проверяет в рамках кассационной жалобы правильность применения судом первой или апелляционной инстанции норм материального или процессуального права и не может устанавливать или считать доказанными обстоятельства, которые не были установлены в решении или были отвергнуты им, рассматривать вопросы о достоверности или недостоверности того или иного доказательства, о преимуществе одного доказательства над другим. Автор обращает внимание на то, что суд кассационной инстанции проверяет законность судебного решения только в рамках исковых требований, заявленных в суде первой инстанции. В тоже время суд не ограничен доводами кассационной жалобы, если во время судебного рассмотрения будет установлено неправильное применение норм материального права или нарушение норм процессуального права, которые являются обязательным основанием к отмене судебного решения.

Ключевые слова: кассационное производство, гражданский процесс, пределы расмотрения дела, законность, обоснованность, судебное решение, полномочие.

This article deals with the issues arising in respect of the framework within which the cassation court may handle civil cases. The author has analyzed the rule set forth by Art. 335 of the Code of Civil Procedure of Ukraine which establishes that while handling the case under the cassation procedure, the court within the framework of the cassation appeal should check whether the application of the norms of the law of substance or the law of procedure by the trial court or the appellate court is correct, and the court is not entitled to establish the circumstances not established in the decision or rejected by it, or (and) to consider such circumstances proved and to decide on the issue of reliability or unreliability of any evidence; on preponderance of some evidence over another one. The author emphasizes that the court of cassation verifies the legality of court decisions only within the limits of the statement of claim filed to the trial court. At the same time, the court is not restricted by arguments stated in the cassation appeal if in the course of case handling it is discovered that there is an incorrect application of the law of substance norms or a violation of the law of procedure norms which are a mandatory ground for cancelation of the decision.

Key words: cassation procedure, civil litigation, framework of case handling, legality, well-foundedness, court decision, authorities.

Размещено на Allbest.ru