Підстави та умови виникнення відповідальності за заподіяння шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту

Размещено на http://allbest.ru

5

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

УДК 347.426.6

Підстави та умови виникнення відповідальності за заподіяння шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту

Ляшевська Л. І., здобувач

кафедри цивільного права №2

м. Харків



Сучасні реалії суспільного життя пов'язують, ефективність механізму цивільно-правового захисту, перш за все, з його оперативністю. Одним із засобів реалізації конституційного права, зазначеного у ч. 5 ст. 55 Конституції України, є самозахист, яким визнається застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 19 ЦК України).

Дослідження інституту самозахисту цивільних прав здійснювалося в різноманітних теоретичних аспектах. Питання самозахисту розглядалося в роботах Д. І. Мейєра, В. І. Синайського, К. Н. Анненкова, В. П. Грибанова та інших. Окремі теоретичні і практичні аспекти застосування самозахисту цивільних прав вивчалися в роботах таких правознавців, як Т. Є. Абова, Ю. Г. Басин, І. О. Дзера, О. С. Іоффе, Н. І. Клейн, О. А. Красенів, Н. С. Малєїн, І. Б. Новіцкий, В. А. Рясенцев, С. В. Сарбаш, Г. А. Свердлик, Є. Л. Страунінг, Є. А. Суханов, Ю. К. Толстой.

Аналіз наукової літератури свідчить про відсутність єдиного підходу до багатьох аспектів самозахисту. Залишаються дискусійними питання, які стосуються правової природи права на самозахист, суб'єктів, об'єктів, заходів самозахисту, умов, підстав відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту.

Такі обставини зумовили мету цього дослідження: проведення комплексного наукового аналізу підстав, умов відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту.

Відповідно, задачами дослідження, вирішення яких дозволило досягнути зазначеної мети, стали такі:

- обґрунтування поняття та юридичної природи у сфері реалізації самозахисту цивільних прав;

- визначення способів здійснення учасниками цивільних правовідносин права на самозахист та їх реалізації, зокрема, таких заходів, як: необхідна оборона, дії в умовах крайньої необхідності тощо;

- аналіз особливостей підстав, умов відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту.

Перш ніж перейти до питання щодо можливості відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту, слід з'ясувати юридичну природу самозахисту прав.

Питання про юридичну природу самозахисту прав має як теоретичне, так і практичне значення. Наведені риси самозахисту прав суб'єктів цивільних правовідносин при порушенні таких прав дають змогу з'ясувати сутність зазначеної форми захисту та зробити більш ефективним механізм захисту порушених прав.

Самозахист цивільних прав учені-цивілісти традиційно відносять до неюрисдикційної форми захисту. Окремі науковці в межах цієї форми виділяють два види: самозахист і претензійний порядок вирішення спорів [21, с. 11] або самозахист і заходи оперативного впливу [15, с. 23; 16, с. 35]. При такому підході дії юридичного характеру, що застосовуються уповноваженою особою без звернення за захистом до компетентного державного органу, до поняття «самозахист» не включаються і становлять самостійну групу заходів захисту в межах неюрисдикційної форми захисту.

Інший підхід був розроблений Ю. Г. Басіним, який одним із перших визначив поняття самозахисту цивільних прав у радянській науковій літературі та включив у це поняття не тільки дії фактичного характеру, але й юридичні акти, які вчиняються уповноваженою особою в односторонньому порядку з метою захисту або відновлення порушеного права [6]. При такому підході заходи оперативного впливу включаються до способів самозахисту.

Вважаємо, що останній підхід є більш правильним, оскільки законодавець за ч. 2 ст. 19 ЦК України поняттям «самозахист» охоплює всі засоби протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, в тому числі й заходи оперативного впливу, які передбачені окремими главами ЦК України [13].

Місце самозахисту в системі форм захисту є не до кінця визначеним. Деякі вчені самозахист вважають способом захисту суб'єктивних прав [7, с. 419; 17, с. 85; 18, с. 68].

Більшість учених вважає самозахист формою захисту [2, с. 7; 11, с. 284; 22, с. 50; 27, с. 149; 31, с. 265]. Виходячи зі змісту норм чинного цивільного законодавства України, є всі підстави вважати, що самозахист є саме формою, а не способом захисту суб'єктивних цивільних прав.

ЦК України, регламентуючи право на самозахист, не обумовлює коло суб'єктів цивільних відносин, які мають на нього право. Відповідно, його можуть реалізувати як фізичні, так і юридичні особи, права яких порушені.

Хоча згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України особа має право на самозахист лише своїх прав і свобод, однак, наприклад, за ч. 3 ст. 27 Конституції України кожний має право захищати своє життя і здоров'я, а також життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Тому за ч. 1 ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист не лише своїх прав, але й прав іншої особи. цивільний право превентивний охорона

Загальний дозвіл на самозахист прав та інтересів третіх осіб знайшов широку підтримку в цивілістиці [4, с. 16; 17, с. 89; 19, с. 8; 24, с. 19; 26, с. 98; 29, с. 14], хоча з цього приводу висловлюються і заперечення [6, с. 8; 1, с. 138; 10, с. 37; 28, с. 107; 33, с. 46].

Що ж стосується кола об'єктів, які можуть бути захищені за допомогою самозахисту, то згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України та ч. 1 ст. 19 ЦК України особа може захищати будь-які права, коло яких не є обмеженим. Таким чином, за допомогою самозахисту можуть бути захищені як особисті немайнові, так і майнові права незалежно від підстав їх виникнення. Так, об'єктом самозахисту можуть бути право на життя, свободу, особисту недоторканність, право власності, право володіння, право користування та інші майнові права.

Стаття 19 ЦК України обмежує коло об'єктів самозахисту лише правами і не включає інтерес до об'єктів самозахисту, хоча в ч. 2 ст. 15 ЦК України інтерес названий серед об'єктів цивільно-правового захисту. Другова В. А. зазначає, що ст. 15 ЦК України можна вважати загальною щодо ст. 19 ЦК України і застосовувати її за аналогією в тому разі, коли особа вдається до самозахисту свого законного інтересу, а не права [13].

Визначаючи самозахист як застосування особою засобів протидії, які не суперечать законові та моральним засадам суспільства, закон вимагає, щоб способи самозахисту відповідали змісту права, яке порушене, а також характерові дій, якими це право порушене, та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Однак способи самозахисту можуть обиратися самою особою (ст. 19 ЦК України).

Слід погодитися з думкою російського вченого В. П. Грибанова, що такими способами можуть бути:

а) превентивний;

б) активно-оборонний [12, с. 117119].

Заходи превентивного характеру застосовуються, як правило, власником або володільцем майна для забезпечення його охорони. Що стосується активно-оборонних способів самозахисту цивільних прав, то найбільш яскравим прикладом одного з них є необхідна оборона (ч. 1 ст. 1169 ЦК України).

Поняття «необхідна оборона» надане і в ч. 1 ст. 36 КК України. Таким чином, інститут необхідної оборони може бути охарактеризований як комплексний, що має як цивільно-правове, так і кримінально-правове (приватно-правове і публічно-правове) значення.

Однак застосування поняття необхідної оборони у приватно-правовій та публічно-правовій сферах ще не означає абсолютної тотожності його змісту для кожної сфери.

Оскільки цивільно-правовий обов'язок відшкодувати завдану шкоду настане будь-коли, якщо обрана особою, яка захищалася від протиправного посягання, протидія виходила за межі необхідної оборони.

Завдання шкоди при здійсненні прав визнається правомірним і завдана шкода не підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом. Найбільш яскравим прикладом цього є завдання шкоди при здійсненні особою права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі (ч. 1 ст. 1169 ЦК України) [32]. Тобто якщо шкода завдана у межах необхідної оборони, то питання щодо відшкодування шкоди не виникає.

Якщо самостійний захист має ознаки винятковості, тобто небезпеку не можна усунути іншими засобами, наприклад, в уповноваженої особи не залишається іншого вибору, окрім як вдатися до самостійного захисту або зазнати збитків, яких ще можна уникнути, то такий захист буде діяти в умовах крайньої необхідності.

Крайня необхідність - це стан, коли особа відвертаючи шкоду, що загрожує інтересами держави або суспільства, особистості чи правам іншої особи, завдає шкоду значно меншу.

Тобто у випадку необхідної оборони шкода завдається особі, яка посягала, а під час крайньої необхідності шкода завдається особі, поведінка якої є правомірною.

Тепер з'ясуємо, чи можна за допомогою заходів самозахисту не лише відновити права, але й відшкодувати завдані збитки. Як правило, особа, права якої вже порушені, може захистити своє порушене право самостійно лише тоді, коли це право ще може бути відновлене. Якщо ж особі було завдано моральної шкоди, шкоди здоров'ю або її річ була знищена, вона має право вимагати відшкодування збитків, але не може свавільно забрати в заподіювача якусь річ у рахунок відшкодування шкоди.

Таким чином, слід вважати, що метою самозахисту є запобігання, припинення порушення права або ліквідація наслідків порушення права чи законного інтересу. Якщо дії особи щодо самостійного захисту не відповідають наведеним ознакам, слід зробити висновок, що вони здійснюються поза межами права на самозахист, і вже в іншої особи виникає право на захист від неправомірних дій [2, с. 3-4].

Загалом зобов'язання з відшкодування шкоди за своїм характером належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і заподіювачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин.

Юридичною підставою такої відповідальності є закон, фактичною - склад правопорушення. Підставами виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту, визнаються факти завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи чи завдання моральної шкоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України і ч. 1 ст. 19 ЦК України право на самозахист виникає в разі порушення права або протиправного посягання на нього.

Підставою для самостійних дій щодо захисту можуть бути правопорушення, які є реальними, а не удаваними, а також наявними і вже розпочатими [1, с. 137; 5, с. 92; 9, с. 59; 14, с. 14-15].

Інші вчені вважають, що право на самозахист виникає не лише в разі порушення прав чи інтересів, але й у разі реальної загрози його вчинення [17, с. 88; 22, с. 140; 20, с. 34; 3, с. 106; 8, с. 138]. Таким чином, ст. 19 ЦК України серед підстав виникнення права на самозахист містить вказівку як на порушення права, так і на загрозу його вчинення.

Від підстав слід відрізняти умови відшкодування шкоди. На відміну від підстав як фактів, які передбачені законом і породжують відповідне цивільно-правове явище (зобов'язання з відшкодування завданої шкоди), умовами визнаються ознаки, якими ці підстави характеризуються та які випливають із закону [25].

У зобов'язаннях із відшкодування шкоди їх породжуючим фактом є протиправна поведінка (дія, бездіяльність) - завдання майнової (матеріальної) або моральної шкоди іншій особі.

До умов виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту, належать: а) шкода;

б) протиправність поведінки завдавача шкоди;

в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та її результатом - шкодою; г) вина завдавача шкоди.

Наявність шкоди у потерпілого. Вона може бути майновою та (або) моральною. Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди.

Якщо межі здійснення особою свого цивільного права на самозахист від порушень і протиправних посягань або межі необхідної оборони будуть перевищені, то у такому випадку за ч. 1 ст. 1169 ЦК України питання стосовно відшкодування шкоди виникне. Такі дії стають неправомірними, і причинно обумовлена ними шкода складає підставу для виникнення обов'язку з її відшкодування на користь особи, від якої відповідач перед цим захищався (оборонявся).

Якщо шкода завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за таких умов не можна було усунути в інший спосіб (крайня необхідність), то вона відшкодовується особою, яка її завдала.

Протиправність поведінки заподіювача шкоди (у широкому розумінні) - порушення заподіювачем приписів закону чи договору.

Зауважимо, що протиправність заподіяння шкоди у межах здійснення права на самозахист відсутня (ст. 19 ЦК України). Але якщо у разі здійснення особою права на самозахист способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію [30, с. 171].

Протиправною поведінкою заподіювача шкоди, через яку виникає його обов'язок відшкодувати завдану ним шкоду, є поведінка, якою порушується право як в об'єктивному його значенні, так і суб'єктивне право потерпілого.

Існує три форми протиправної поведінки, внаслідок якої може бути завдана шкода:

а) рішення відповідних державних органів;

б) дії особи;

в) бездіяльність особи.

За загальним правилом шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо у випадку здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована собою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169 ЦК України).

Закон не встановлює меж, переступивши які, оборона перестає бути необхідною. Завдання шкоди за межами необхідної оборони набуває характерної протиправної дії та шкода підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала [32].

У ЦК України міститься заборона спричинення шкоди особі або майну третіх осіб. При цьому шкода, заподіяна правомірними діями, згідно з п. 4 ст. 1166 ЦК України підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом. Таким випадком є дії у стані крайньої необхідності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1171 ЦК України стан крайньої необхідності означає ситуацію, коли шкода завдається особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної особи, якщо цю небезпеку за цих умов не можна було усунути в інший спосіб.

Поняття крайньої необхідності розкрите у ч. 1 ст. 1171 ЦК України і збігається з поняттям, визначеним у ст. 39 КК України. Однак якщо кримінальна відповідальність за шкоду, завдану охоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, не настає, то цивільний обов'язок із відшкодування цієї шкоди може бути покладено на особу, яка її завдала. Крім того, на відміну від КК України, ЦК України не обмежує коло дій, що підпадають під це поняття, умовою про неприпустимість перевищення меж крайньої необхідності [32].

Вважаємо за аналогією, що й інститут крайньої необхідності може бути охарактеризований як комплексний, що має як цивільно-правове, так і кримінально-правове (приватно-правове та публічно-правове) значення.

У стані крайньої необхідності захист блага, якому загрожувала небезпека, здійснюється за рахунок порушення інтересів (заподіяння шкоди) особи, яка може і не мати ніякого відношення до небезпеки, що виникла.

Враховуючи цю ситуацію, ЦК України покладає на заподіювача шкоди, поведінка якого є правомірною, обов'язок відшкодувати шкоду. Якщо заподіювач діяв не у своїх інтересах, а в інтересах третіх осіб, то ЦК України надає суду право покласти обов'язок відшкодування на третю особу чи звільнити заподіювача від відшкодування шкоди частково або повністю. Остання ситуація може мати місце у разі заподіяння шкоди майновим інтересам особи, яка і створила небезпеку для інтересів іншої особи [30, с. 171].

Наведемо приклад із судової практики. Шкоду позивачу завдано відповідачем унаслідок вчинення останнім дорожньо-транспортної пригоди. У відповідача, який діяв у стані крайньої необхідності, тобто вчинив дії, спрямовані на усунення небезпеки, яку неможливо усунути іншим шляхом, перед позивачем виникло деліктне зобов'язання із правом регресної вимоги до винної особи [23].

Тобто особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла (ч. 1 ст. 1171 ЦК України), а суд може встановити і право регресної вимоги до винної особи, щоб тим самим звільнити особу від відшкодування, яка діяла у стані крайньої необхідності.

Таким чином, у разі крайньої необхідності кримінальна відповідальність вимагається, але цивільне право не передбачає звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності.

Так, ураховуючи обставини, за яких завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяв заподіювач шкоди; або зобов'язати останнього, а також особу, в інтересах якої він діяв; або зобов'язати особу, яка завдала шкоду, а також особу, в інтересах якої діяла зазначена особа, відшкодувати шкоду в певній частині або звільнити їх від відшкодування шкоди частково чи у повному обсязі (ч. 2 ст. 1171 ЦК України).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди і завданою шкодою.

Вирішення питання про встановлення причинного зв'язку ускладнюється тим, що закон передбачає у низці випадків відповідальність одних осіб за дії інших відповідальність юридичної особи за дії її працівників, відповідальність батьків за дії малолітніх дітей тощо. Тоді причинний зв'язок складається з двох або більше ланок: перша виражає зв'язок поведінки безпосереднього заподіювача із завданою шкодою; друга - зв'язок між поведінкою безпосереднього заподіювача і діями відповідальної особи.

Вина заподіювача шкоди. Норми цивільного права не встановлюють різного обсягу від того: заподіяна шкода умисно чи з необережності - в обох випадах шкода відшкодовується у повному обсязі. Що стосується форм вини потерпілого, то у зобов'язаннях із відшкодування шкоди врахуванню підлягає і його власна необережність, але не будь-яка, а необережність, що визнається грубою.

Межі, за якими оборона стає перевищеною, завжди визначаються судом залежно від конкретних обставин і характеру посягань. Так, при вирішенні цього питання необхідно враховувати, що поведінка потерпілого у цьому разі була спровокована посяганням на нього нападаючої особи.

Поведінка нападаючого за своїм характером протиправна і за своєю зовнішньою подібністю може сприйматися як вияв відомого тільки нападаючому протиправного наміру.

За таких обставин навряд чи можна говорити про можливість повного відшкодування шкоди, завданої при перевищенні меж необхідної оборони. Вина потерпілого у цьому разі цілком очевидна, тому і відшкодування шкоди має бути співрозмірним зі ступенем цієї вини [32].

Підсумовуючи, зазначимо таке.

По-перше, до поняття самозахисту цивільних прав уключаються всі засоби протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, в тому числі й заходи оперативного впливу, які передбачені окремими главами ЦК України.

По-друге, самозахист є саме формою, а не способом захисту суб'єктивних цивільних прав. По-третє, до суб'єктів цивільних відносин, які мають право на самозахист, відносять як фізичних, так і юридичних осіб, права яких порушені, а особа має право на самозахист не лише своїх прав (особисті немайнові та майнові права) та інтересів, але й прав іншої особи.

По-четверте, інститут необхідної оборони і крайньої необхідності може бути охарактеризований як комплексний (цивільно-правовий та кримінально-правовий).

По-п'яте, у випадку необхідної оборони шкода завдається особі, яка посягала, а під час крайньої необхідності шкода завдається особі, поведінка якої є правомірною.

По-шосте, підставами виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту визнаються факти завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи чи завдання моральної шкоди.

До умов виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту, належать:

а) шкода;

б) протиправність поведінки завдавача шкоди;

в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та її результатом - шкодою;

г) вина завдавача шкоди.

По-сьоме, закон не встановлює меж, коли оборона перестає бути необхідною, а завдання шкоди за межами цієї оборони набуває характерної протиправної дії та шкода підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала.

По-восьме, особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла (ч. 1 ст. 1171 ЦК України), а суд може встановити і право регресної вимоги до винної особи, щоб тим самим звільнити особу, яка діяла в стані крайньої необхідності, від відшкодування.

По-дев'яте, межі, за якими оборона стає перевищеною, завжди визначаються судом залежно від конкретних обставин і характеру посягань. І якщо поведінка винної особи за своїм характером протиправна, то вина потерпілого у цьому разі цілком очевидна, тому і відшкодування шкоди має бути співрозмірним зі ступенем цієї вини.



Література

1. Азімов Ч. Здійснення самозахисту в цивільному праві / Ч. Азімов // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 135-141.

2. Антонюк О. І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Антонюк Олена Ігорівна. - X., 2005. - 21 с.

3. Арабули Д. Д. Самозащита как форма защиты гражданских прав в Гражданском кодексе Российской Федерации / Д. Д. Арабули // Право и образование. - 2010. - № 7. - С. 104-113.

4. Арефьев Г. П. Понятие защиты субъективных прав / Г. П. Арефьев // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту : межвуз. темат. сб. - Калинин : Изд-во Калинин. гос. ун-та, 1982. - С. 13-21.

5. Баранов В. М. Гражданская самозащита в правозащитной системе государства / В. М. Баранов // Социология и право. - 2011. - № 1 (7). - С. 86-102.

6. Басин Ю. Г. Защита субъективных гражданских прав / Ю. Г. Басин, А. Г. Диденко // Сборник КазГУ. Юридические науки. - Вып. 1. - 1971. - С. 3-11

7. Басин Ю. Г. Оперативные санкции как средство защиты гражданских прав / Басин Ю. Г., Диденко А. Г. // Избранные труды по гражданскому праву. - СПб. : Юрид. центр «Пресс», 2003. - 591 с.

8. Бондар Н. П. Історія становлення та розвитку інституту превентивного захисту цивільних прав / Н. П. Бондар // Вісник господарського судочинства. - 2010. - № 3. - С. 133-139.

9. Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Волинка Катерина Григорівна. - К., 2000. - 177 с.

10. Гражданский кодекс РФ : науч.-практ. коммент. Ч. 1 / [Абова Т. Е., Аникина Е. Б., Беляева З. С. и др.]; отв. ред. Абова Т. Е., Кабалкин А. Ю., Мозолин В. П. - М. : БЕК, 1996. - 714 с.

11. Гражданское право : учебник. Ч. 1 / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М. : Проспект, 1999. - 632 с.

12. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав [Текст] / В. П. Грибанов. - Изд. 2-е, стер. - М., 2001. - 179 с. (Классика российской цивилистики).

13. Другова В. А. Неюрисдикційна форма захисту майнових прав осіб, які не досягли повноліття [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://pravoznavec.com .ua/ period/article/3923/%C2

14. Ємельянов В. Пределы осуществления гражданских прав / В. Емельянов // Российская юстиция. - 1999. - № 6. - С. 14-15.

15. Зиновьева О. П. Самозащита гражданских прав в законодательстве России : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / О. П. Зиновьева. - Ростов н/Д, 2006 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1240229.

16. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой / [Егиазаров В. А., Залесский В. В., Клейн Н. И. и др.]; отв. ред. Садиков О. Н. гл. ред. Тихомиров М. Ю. - М. : Юринформ-центр, 1996. - 448 с.

17. Кораблева М. С. Защита гражданских прав: новые аспекты / М. С. Короблева // Актуальные вопросы гражданского права / под ред. М. М. Брагинского. - М. : Статут, 1998. - С. 76-108.

18. Крупка Ю. М. Самозахист як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання / Ю. М. Крупка // Вісник університету «Україна». - 2010. - № 1. - С. 68-71.

19. Новоселов В. Способы защиты прав и свобод, гарантированных Конституцией СССР / В. Новоселов // Советская юстиция. - 1979. - № 18. - С. 7-8.

20. Параниця С. П. Самозахист як самостійне суб'єктивне право особи / С. П. Параниця // Часопис Київського університету права. - 2011. - № 2. - С. 33-36.

21. Підлубна Т. М. Право на захист цивільних прав та інтересів : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.0.03 / Підлубна Тетяна Миколаївна. - К., 2009. - 22 с.

22. Підлубна Т. М. Право на захист цивільних прав та інтересів: монографія / Т. М. Підлубна. - Чернівці : Чернівец. нац. ун-т, 2010. - 128 с.

23. Про відшкодування збитків. Дніпровський районний суд м. Києва. Справа № 755/3447/13-ц [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31958559

24. Свердлык Г. А. Понятие и юридическая природа самозащиты гражданских прав / Свердлык Г. А., Страунинг Э. Л. // Государство и право. - 1998. - № 5. - С. 17-24.

25. Смирнов В. Т. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве [Текст] : учеб. пособие / В. Т. Смирнов, А. А. Собчак. - Л., 1983. - 152 с.

26. Советское гражданское право: учебник: в 2 т. Т. 1 / [Илларионова Т.И., Кириллова М.Я, Красавчиков О.А. и др]; под ред. Красавчиков О. А. - М. : Высш. шк., 1985. - 544 с.

27. Сулейменов М. К. Защита гражданських прав / Сулейменов М. К. // Избранные труды по гражданскому праву / науч. ред. В. С. Ем. - М. : Статут, 2006. - 587 с .

28. Тархов В. А. Советское гражданское право. - Ч. 1 / Тархов В. А. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. - 230 с.

29. Троценко Т. Самозащита как способ защиты гражданских прав / Т. Троценко // Закон и право. - 2000. - № 5. - С. 13-15.

30. Цивільне право: підручник: у 2 ч. Ч. 2 / за заг. ред. В. А. Кройтора та Є. О. Мічуріна. - X. : Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2013. - 814 с.

31. Цивільне право України: підручник: у 2 т. Т. 1 / за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасібо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 480 с.

32. Цивільне право. За ред. В. І. Борисової, І. В. Спасібо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - Т. 2. - 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1992040147973/pravo/pidstavi_umovi_vin iknennya_zobovyazannya_vidshkoduvannya_shkodi

33. Эрделевский А. М. Самозащита гражданских прав / А. М. Эрделевский // Юридический мир. - 1998. - № 8. - С. 45-47.



Анотація

УДК 347.426.6

Підстави та умови виникнення відповідальності за заподіяння шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту. Ляшевська Л. І., здобувач кафедри цивільного права №2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, м. Харків

У статті розглядаються деякі аспекти здійснення самозахисту цивільних прав, підстави, умови відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення самозахисту. Визначаються особливості способів здійснення учасниками цивільних правовідносин права на самозахист та реалізація, зокрема, таких засобів, як: дії у стані необхідної оборони, дії в умовах крайньої необхідності.

Ключові слова: право на самозахист, правомірні дії, протиправні дії, відшкодування шкоди, необхідна оборона, крайня необхідність.



Аннотация

В статье рассматриваются некоторые аспекты осуществления самозащиты гражданских прав, основания, условия возмещения вреда, причиненного лицом в случае осуществления самозащиты. Определяются особенности способов осуществления участниками гражданских правоотношений права на самозащиту и их реализации, в частности, такие меры, как: действия в состоянии необходимой обороны, действия в условиях крайней необходимости.

Ключевые слова: право на самозащиту, правомерные действия, противоправные действия, возмещения вреда, необходимая оборона, крайняя необходимость.



Annotation

This article discusses some aspects of the self-defense of civil rights, the grounds, conditions compensation for damage caused in the case of the face of self-defense. Defines the features of the ways participants civil relations right to defend and implement them, in particular, measures such as action in self-defense, action in an emergency.

Key words: right to self-defense, lawful actions, illegal actions, redress, self-defense, extreme necessity.

Размещено на Allbest.ru

...