Особливості формалізації права як стадії правотворчого процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості формалізації права як стадії правотворчого процесу

Р.І. Радейко

Навчально-науковий інститут права та психології Національного університету “Львівська політехніка”, асист. кафедри адміністративного та інформаційного права

Висвітлено поняття та особливості формалізації права як однієї із стадій правотворення. Проаналізована правотворчість та її стадії. Розглянуто формалізацію права як закономірний спосіб впорядкування суспільних відносин. Особливості розвитку формалізації права продемонстровано на прикладі законодавчої та судової правотворчості.

Р.И. Радейко. Особенности формализации права как стадии правотворческого процесса

Освещено понятие и особенности формализации права как одной из стадий правотворчества. Проанализировано правотворчество и его стадии. Рассмотрео формализацию права как закономерный способ упорядочения общественных отношений. Особенности развития формализации права продемонстрировано на примере законодательного и судебного правотворчества.

R.I. Radeyko. Formalization of law as a law-making stage

The article studies the concept and features of the formalization of law as one of lawmaking stages. It analyses the process of law-making and its stages. Formalization of law is considered as a natural way to regulate social relations. Development trends in the formalization of law and its features are demonstrated by the legislative and judicial lawmaking.

Постановка проблеми. Будь-яка держава, будучи однією із історичних форм суспільного буття, немислима без права. Свої функції держава здійснює за допомогою права, яке одночасно є засобом регулювання суспільних відносин. Так, на думку угорського правника Ч. Варги, правове регулювання завжди має на меті передусім визначити нечітке та непередбачуване майбутнє, щоб в такий спосіб надати йому вічної дійсності. Однак внаслідок історичного розвитку суспільства через певний період часу правила невідворотно “будуть оточені відхиленнями від них (у формі винятків), що рано чи пізно призведе до формування нових, більш детальних правил” [2, с. 118]. Саме тому з точки зору позитивного права зв'язок між державою та правом полягає у тому, що саме створення права, відповідно до суспільної необхідності, є однією із найважливіших функцій кожного із етапів розвитку держави.

Стан дослідження. Проблема формалізації права як стадії правотворення належить до малодосліджених у вітчизняній теоретико-правовій науці. Проблемні аспекти формалізації права не могли залишитися без уваги теоретиків права (Л. І. Заморська, М. І. Матузов, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, П. М. Рабінович, О. Ф. Скакун, Ю. С. Шемшученко та ін.). Однак загальнотеоретичний аспект цієї проблеми не є достатньо дослідженим та розкритим, у зв'язку з чим у цій роботі поставлено за мету: здійснити теоретико-правовий аналіз формалізації права як стадії правотворчого процесу і закономірного способу впорядкування суспільних відносин; розглянути розвиток формалізації права на прикладі законодавчої та судової правотворчості. правотворчий законодавчий судовий

Виклад основних положень. Право - це універсальний механізм державно-владного впливу на суспільство шляхом регулювання суспільних відносин. Поширеність права на суспільні відносини та ефективність правового регулювання, тобто його дія визначається рівнем якості правових норм, які функціонують у державі та суспільстві, тим самим забезпечуючи правопорядок і законність. Функціонування права та його місце у системі соціального регулювання визначається рівнем розвитку суспільстві та соціальними факторами, які впливають на розвиток права, особливостями впливу права на суспільні відносини, специфікою та ефективністю правового регулювання. Усе це охоплює сферу існування та дії права, тобто, де право зароджується, виникає, функціонує, розвивається та вдосконалюється [4, с. 217].

Правотворчість є важливою сферою державно-владної діяльності для створення, зміни, перегляду чи скасування нормативно-правових актів. М. А. Придворов та В. В. Трофімов, аналізуючи планомірно-раціональний тип правотворення, визначають його структуру у формі п'яти стадій. Перша стадія - виникнення соціальних та державно-правових закономірностей, друга - формування інтересів і усвідомлення прагнення індивідами та їх групами вирішити соціальні проблеми за допомогою права, третя стадія - формування основних правових ідей та засад актів правотворчості, четверта - формалізація правових ідей шляхом створення норм позитивного права та їх формального закріплення і п'ята - соціалізація формалізованих норм та їх адаптація до реальних умов соціально-правового життя [11, с. 295]. Саме на четвертій стадії відбувається юридизація суспільних відносин, легалізація певних інститутів та явищ державно-правової дійсності, вдосконалення законодавства і реальне закріплення у ньому гарантованих Конституцією України прав та свобод людини і громадянина. Право як результат правотворення є особливими явищем і йому властиве, як і всякому іншому, свій зміст та своя форма, а отже, фактично сутність правотворчості зводиться до вираження правового змісту у відповідній формі [1, с. 21]. Як стверджує Л. І. Заморська, зміст не може бути реалізований поза конкретною формою, остання є дієвою, коли наповнена відповідним змістом [5, с. 238-239].

У правовотворчому процесі закріплення правових норм у джерелах права супроводжується їх формалізацією. Формалізація, як наголошує К. С. Щеколов, є природною тенденцією розвитку права, викликана необхідність раціональним способом врегулювати максимально велику кількість суспільних відносин [13, с. 17]. Шляхом формалізації суспільні правила знаходять своє відображення у джерелах права (кодекс, закон, указ, постанова тощо) та можуть набути характеру чинних правових норм, критеріями правомірного та неправомірного у житті окремих осіб і цілих соціальних груп. Суб'єкти правотворчого процесу завжди повинні прагнути до максимально реального відображення тих чи інших процесів, явищ, пізнання їхньої сутності. Чим ясніше та однозначніше вони це здійснюють, тим впевненіше можна говорити про те, що сформульовані ним норми будуть ефективно функціонувати, забезпечуючи права і свободи людини та громадянина. Як зазначає Л. І. Заморська, формальна визначеність права надає певної чіткості, однозначності та зрозумілості формально-правовим приписам, які виражені у законах, указах, постановах розпорядженнях тощо, а отже, і самому праву [5, с. 109]. У випадку невизначеності та нечіткості норми права відбувається неоднозначне її розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до неоднакового її застосування Так, згідно з довідкою Вищого адміністративного суду України, до вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення впродовж 2010-2011 років справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо) “спеціального закону, який регулював би суспільні відносини у сфері мирних зібрань, законодавства України, сьогодні не має. ... Стаття 39 Конституції України хоча і передбачає завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення мирного зібрання, однак не встановлює конкретних термінів такого сповіщення. Невизначеність цього питання викликає різне застосування зазначеної норми Конституції та вказує на необхідність його законодавчого врегулювання”. (Довідка Вищого адміністративного суду України щодо вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення впродовж 2010-2011 років справ стосовно реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо) підготовлена суддею Вищого адміністративного суду України М. Смоковичем та начальником відділу узагальнення судової практики, судової статистики, надання медичної допомоги. Квітень 2013 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.vasu.gov.ua/ua/plenum__vas.html?_m=publications&_t=rec&id=2327&fp= 11)..

Практичні аспекти питання про “належну фіксацію” не зводяться до простого механічного закріплення об'єктивних норм. Це, швидше, питання про пошук для кожної з норм адекватної для неї форми і свого місця в системі права. Російські дослідники М. І. Матузов та О. В. Малько наголошують, що норми права повинні бути закріпленні у відповідних формах, “які є способом їх існування, формами життя” [8, с. 157]. Без зовнішньої форми норми права не можуть існувати та виконувати свої завдання з регулювання суспільних відносин. Не випадково С. А. Калінін зазначає, що “...формальна визначеність вказує на зовнішні способи вираження нормативності, тобто право завжди пов'язане з його закріпленням у певному джерелі. Недотримання форми веде до втрати властивостей права” [6, с. 294]. Тому пошук форми правового регулювання не потрібно розглядати як другорядне питання. Саме від правильного обрання зовнішньої форми залежать чинність, дія та ефективність нормативно-правового акта, місце кожного з них у системі права загалом, співвідношення з іншими нормативними актами, що регулюють відповідну сферу відносин, вплив нового акта на вже існуючі юридичні акти. Як справедливо зауважується в правовій літературі, проблема адекватного змістового відображення прав і обов'язків як об'єктивних явищ у нормах права, законах, конституціях “дійсно існує й вона не проста, як і більш широка проблема вдосконалювання всієї юридичної форми сучасних суспільних відносин, її оптимальності, ефективності, надійності...” [9, с. 107-108].

За планомірно-раціонального типу правотворення суб'єкти правотворчої діяльності намагаються у належний спосіб усвідомити, зрозуміти та реально відобразити ті моделі правової поведінки (взаємодії), які склалися об'єктивно, і їх необхідно лише правильно зафіксувати у нормах і текстах нормативних актів, або прийняти відповідні правові рішення, які розраховані на моделювання деяких нових, раніше неіснуючих суспільних відносин. Такий тип правотворення забезпечує стабільність та довгостроковість дії закону та інших актів. Системність, планомірність та узгодженість правотворчої діяльності забезпечує стійкість механізму правового регулювання. Правильне визначення форми та ретельне опрацювання текстів нормативно-правових актів суб'єктами правотворення сприятиме усуненню недоліків (дефектів) змісту і техніко-юридичного оформлення акта. Завдяки однозначному формальному визначенню та закріпленню правових норм суб'єкти правовідносин мають можливість реалізовувати і захищати свої права, свободи та інтереси, вимагати необхідних дій від інших суб'єктів, а також бути обізнаними про обсяг і види відповідальності за вчинення протиправних діянь.

Однак, незважаючи на активізацію законотворчої діяльності українського парламенту, можна констатувати про відсутність балансу між соціальними потребами та їх нормативно-правовою забезпеченістю, зокрема правових зв'язків між комплексними рішеннями державних завдань та прийнятими нормативно-правовими актами, порушення пріоритетів у правовому регулюванні, створення нових актів без їх зв'язку із системою чинного законодавства, невідповідністю між законами та підзаконними актами. Так, за оцінкою О. Петришина: “...кількість законів зростає (див. таблицю), вони стають все більш деталізованими та суперечливими, що створює підґрунтя для виникнення специфічного для сучасного стану розвитку держави і права феномену “надмірної юридифікації” [10, с. 88].

Кількість зареєстрованих проектів законів та прийнятих законів Верховною Радою України (2002-2014 рр.)