Постановка проблеми. В умовах радикальної трансформації вітчизняних соціальних, політичних та економічних інститутів не менш значущим є й удосконалення значної частини вже чинних у державі правових норм, а також вироблення нових, спрямованих на посилення правового захисту людини та громадянина. Повною мірою це стосується і кримінально-виконавчого права.

Безсумнівним завданням українського законодавця є максимальне наближення чинних кримінально-виконавчих приписів до сучасних європейських стандартів, одним з яких є гуманізація кримінальної відповідальності, скорочення кількості осіб, які відбувають покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства, а також якомога ширше застосування покарань, альтернативних позбавленню волі.

У той самий час помилкою буде вважати, що згадані перетворення у результаті мають привести до повного зникнення покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки саме останнє може виконувати роль реального заходу впливу на осіб, які вчинили тяжкі або особливо тяжкі злочини. Відтак, як видається, роль майбутніх реформ у цій частині має зводитись до внесення змін у нормативне закріплення і суть та практику функціонування вітчизняної пенітенціарної системи, скерування її діяльності на виправлення засуджених та перетворення останніх на соціально-корисних членів суспільства.

Очевидно, що одномоментне вироблення якихось радикально нових приписів у цій сфері навряд чи зможе повною мірою виконати вищезгадане завдання, оскільки вимагатиме ще й належної практики їх застосування, а також узгодження з уже чинними правовими нормами та науковими підходами. Саме тому, на нашу думку, доцільніше буде не виробляти щось радикально нове, а побудувати реформи на уже існуючому зарубіжному досвіді, запозичивши найвдаліші та найдієвіші ідеї.

Враховуючи досвід існування вітчизняної пенітенціарної системи, можна стверджувати, що чи не найрадикальніших перетворень потребує практика функціонування виправних колоній. Як видається, вони сьогодні далеко не повною мірою справляються зі своїми завданнями, не лише не здійснюючи реального виправлення останніх, а й часто ще більше озлоблюючи їх. Не менш проблемним можна вважати і питання режиму у цих установах. Саме тому вкрай необхідним є вивчення досвіду тих виправних установ світу, функціонування яких є показовими. Однією з таких виправних колоній може вважатися в'язниця Халден Фенгсель у місті Халден (Норвегія), досвід функціонування якої й розглядає це дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання пенітенціарних систем зарубіжних держав розглядали публікації багатьох науковців, однак усі вони зосереджували свою увагу виключно на аналізі пенітенціарних систем загалом або ж окремих з них, тоді як вивчення досвіду функціонування виправних установ переважно залишалось поза їхньою увагою.

Не вирішені раніше проблеми. Що стосується досліджуваної в'язниці Халден Фенгсель, то особливості її функціонування та режиму у ній досі залишалися поза увагою вітчизняних дослідників.

Мета роботи - усвідомлюючи, що у межах однієї короткої публікації з'ясувати усі проблемні питання з теми, вказаної у назві цієї наукової роботи, фактично неможливо, ми зосередимо увагу на найважливіших, з нашої точки зору, моментах, залишивши інші для подальших наукових розвідок. Відтак якнайшвидше ми спробуємо розкрити питання, пов'язані з виникненням згаданої виправної установи, дослідити характерні ознаки режиму останньої. Окрему увагу зосередимо на проблемах правового статусу засуджених, які відбувають покарання у ній.

Виклад основного матеріалу. На створення в'язниці Халден Фенгсел було витрачено десять років і близько 252 мільйони доларів США. Офіційне відкриття згаданої виправної установи відбулося 1 березня 2010 р. На думку британського видання The Guardian, досліджувана установа може вважатись флагманом норвезької системи правосуддя і претендує на звання найгуманнішої в'язниці у світі [1, с.2].

Територія, яку займає ця установа, знаходиться серед лісів на південному сході Норвегії у передмісті містечка Халден (звідки й походить назва - Halden - від назви міста, а Fengsel норвезькою означає “в'язниця”) і становить близько 30 гектарів. Основним завданням архітектора цієї установи Ханса Хенріка Холунда, за його словами, було створення в'язниці, яка б максимально нагадувала світ на волі; “життя за стінами в'язниці має бути настільки наближеним до життя на волі, наскільки це можливо" [2, с.1-2].

Максимальна кількість засуджених, яких одночасно може прийняти в'язниця Хелден, - 252 особи.

Кількість персоналу в'язниці Халден Фенгсел, включаючи вчителів та медичних працівників, становить 340 осіб. Між персоналом та засудженими існує дуже тісний взаємозв'язок. У охорони тут немає не те, що зброї, але навіть кайданків. Харчуються і займаються спортом засуджені і персонал також разом. Ще однією особливістю досліджуваної в'язниці є те, що більше половини персоналу становлять жінки, що, на думку адміністрації, істотно знижує ворожість засуджених.

Єдине, що відділяє засуджених від зовнішнього світу, це шестиметрова бетонна стіна навколо в'язниці.

Кімнати для ув'язнених важко назвати камерами. У них немає ґратів на вікнах і загалом вони більше подібні до номерів недорогого готелю. У кожній з камер є окрема робоча зона, зручне ліжко і навіть плазмовий телевізор. Деяким засудженим, на розсуд адміністрації та за умов належної поведінки, може надаватись право користуватись мережею Інтернет.

Окрім того, з речей у кожній камері знаходяться постіль, шафа, душ, міні-холодильник. Засуджений може мати при собі обмежену кількість особистого одягу, книг, письмового приладдя та речей для малювання, електробритву, а також обмежену кількість ліцензованих музичних дисків та CD-плеєр.

Засудженим заборонено зберігати у камерах доволі значний перелік речей, серед іншого: будь-які спрей-балончики, прикраси, дорогі годинники. Заборонено зберігати також і тютюн та сигарети, хоча палити у в'язниці дозволено, проте лише у спеціально відведених місцях [3, с.1].

Кожному засудженому надається право на телефонні розмови тривалістю 20 хвилин протягом тижня [4, с.5].

На кожні 10-12 камер передбачені вітальня з диванами у стилі IKEA та журнальними столиками і кухня з поверхнями з нержавіючої сталі [2, с.1].

У перші кілька днів після прибуття у в'язницю адміністрація проводить всебічну експертизу новачка, що включає в себе медичні і психологічні тести. Ув'язненого ознайомлюють з режимними вимогами в'язниці. Також він отримує казенне майно: сумку для одягу, ковдру, пухове покривало, наволочки, простирадла, два рушники, светр, майку, спортивний костюм, дві пари шкарпеток, дві пари трусів, зубну щітку і пасту, мило, ручку, папір та конверти. У в'язниці також є магазин, у якому раз на тиждень можна купити товари, не заборонені правилами установи [3, с.1].

У в'язниці Халден Фенгсель є власна звукозаписувальна студія, де працюють професійні викладачі музики.

Родзинкою досліджуваної в'язниці можна назвати кулінарні курси, і засуджені-кухарі навіть написали власну кулінарну книгу, яка є доволі популярною у Норвегії [4, с.7].

Привертає увагу й надзвичайно добре обладнана та укомплектована бібліотека, у якій є не лише книги, а й періодичні видання, CD - та DVD-диски.

Існують й інші зручності для засуджених, наприклад, спеціальні доріжки для бігу, баскетбольний майданчик, тренажерний зал, спеціальний скеледром, зали для відпочинку.

виправна колонія правовий статус засуджений

Для ночівлі з родичами, які приїхали провідати засуджених, на території в'язниці існують окремі гостьові доми, більше подібні на пансіонати.

Для художнього оформлення в'язниці використано картини відомого норвезького художника Долка Лундгрена, роботи якого коштували близько 1 мільйона доларів США.

Усе вищенаведене повною мірою вписується у панівні як в самій Норвегії, так і загалом у державах Скандинавії, принципи максимальної уваги до прав людини і поваги до останньої. Про це саме зазначав і управляючий в'язниці Халден Фенгсель Ар Хойдал у інтерв'ю британському виданню The Daily Mail, який стверджував, що “репресія виправних установ не працює, а лікування злочинців лояльними методами підвищує їх шанси на чесне життя. У нашій в'язниці сидять переважно вбивці, ґвалтівники та наркоторговці, і керівництво в'язниці хоче дати цим людям впевненість у майбутньому”. І як показує статистика, метод справді працює, оскільки процент повернення засуджених у в'язницю на 30-40 % нижчий, ніж у тій же Британії [5, с.5-6].

Цитує його й інше британське видання, а саме: The Guardian, зазначаючи, що для такого гуманного ставлення до засуджених є й ще одна причина. “Кожен засуджений колись вийде на волю (наголосимо, що у Норвегії відсутня смертна кара, а максимальний термін позбавлення волі становить 21 рік) і перетвориться у повноцінного члена суспільства. Ми просто турбуємось про те, якого сусіда можемо отримати у майбутньому" [1, с.3].

Висновки