Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТУТ

Кафедра кримінального права та процесу

КУРСОВА РОБОТА

на тему

«Діяння, пов'язане з ризиком»

Виконав: Гаркуша Богдан

Київ - 2018



Вступ

Актуальність теми: однією зі сфер, у яких нерідко виникають колізії інтересів людини, суспільства і держави, є сфера розмежування правомірної і злочинної поведінки. Уповноважені державою особи нерідко змушені запобігати до діяння, яке безпосередньо пов'язане з ризиком, задля порятунку охоронюваних законом інтересів суспільства.

Оскільки такі вчинки за зовнішніми своїми ознаками збігаються з ознаками злочинних посягань, висновок про їх правомірність -- прерогатива держави на підставі закону і відповідно з встановленою ним процедурою. Констатація того факту, що завдана шкода відповідає вимогам закону, є підставою для визнання вчиненого діяння не тільки не суспільно небезпечним і не кримінально протиправним, а, навпаки, правомірним і, як правило, суспільно корисним.

Тому в науці кримінального права такі вчинки іменуються обставинами, що виключають суспільну небезпеку і протиправність, тобто злочинність діяння. Однією з передбачених раніше іншими законодавчими актами, а на сьогодні вперше законодавчо закріплених в новому Кримінальному Кодексі України 2001 року таких обставин є діяння, пов'язане з ризиком, яке і стало головною темою розгляду даної курсової роботи.

Мета і завдання дослідження: метою дослідження є з'ясування правової характеристики та основних аспектів діяння, яке безпосередньо пов'язане з ризиком.

Для досягнення зазначеної мети в дослідженні ставляться такі завдання: проаналізувати діяння, пов'язане з ризиком та його роль в системі обставин, що виключають злочинність діяння; детально розглянути діяння ,пов'язане з ризиком; розкрити основні аспекти стосовно формування адекватної поведінки працівників органів правопорядку у ризиконебезпечних ситуаціях при виконанні своїх повноважень; провести ґрунтовний висновок стосовно даної курсової роботи.

Методи дослідження. У ході курсової роботи стосовно ґрунтовного аналізу діяння, яке пов'язано з ризиком, були використані такі методи, як системний, порівняльний, функціональний, конкретно-соціологічний та логічний.

Об'єктом дослідження є об'єктивна сторона злочину, а саме група обставин, що виключають злочинність діяння

Предметом дослідження є діяння, яке пов'язане з ризиком

Структура роботи досить типова. Вона включає в себе 3 розділи, що дозволяють у повному обсязі реалізувати поставлені цілі та завдання.



Розділ 1. Діяння, пов'язане з ризиком та його роль в системі обставин, що виключають злочинність діяння

злочинність діяння вогнепальний ризик

Кримінально-правова наука зазначає про те, що не вважається злочином діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронним об'єктам, у тому випадку, якщо дане діяння було вчинене в умовах виправданого ризику та його метою було досягнення значної суспільно корисної мети [10, c.315].

З юридичної точки зору ризиком можна вважати діяльність, під час якої особа знає та розуміє те, що є велика ймовірність настання небезпечних наслідків у процесі даної діяльності, яка здійснюється з метою досягти значної суспільно корисної мети, за наявності обґрунтованого розрахунку щодо запобігання таким наслідкам.

Однією з особливих ознак ризику є те, що його вчинення у будь якому випадку має в собі шанс вчинення шкоди інтересам, які охороняються законом, але розмір даної можливості при грунтовному ризику не має досягати межі , при якій заподіяння шкоди неможливо оминути. Якщо особа знає та усвідомлює те, що ,незважаючи на усі запобіжні заходи, які вона намагалася вжити, дії, пов'язані з ризиком точно можуть спричинити шкоду, то в такому випадку не можу бути жодної мови про виправданий ризик.

Частина 1 ст. 42 КК передбачає, що ризиковане діяння повинно бути вчинене для досягнення значної суспільно корисної мети. Такою метою може бути, наприклад, запобігання техногенній аварії, одержання нових знань, порятунок хворого тощо.

В юридичному аспекті ризик завжди обумовлений:

1. існуванням мети, яка відіграє важливу роль для соціуму та терміново потребує свого здійснення;

2. процес здійснення такої мети неможливий у звичайній виробничій, пошуковій чи експериментальній діяльності, оскільки він пов'язаний з певним ризиком, тобто абсолютно реальною можливістю настання небезпечних (руйнівних) наслідків;

3. можна відслідкувати наявність грунтовного пояснення з наукової та технічної точок зору ,що підкріплені своїм практичним доосвідом, які можуть точно гарантувати відвернення передбаченої небезпечної шкоди;

4. особа, яка діяла з ризиком, повинна володіти високим професійним розумінням у галузі наукових розрахунків і бути переконаною, що небезпека не відбудеться.

У випадку, коли особа, яка здійснює шкоду для охоронюваних законом інтересів, має за мету досягнення єгоїстичних, пов'язаних з кар'єрними досягненнями чи інших схожих цілей, які по своїй правовій природі не містять у собі жодного суспільно-корисного характеру, то ризик ні в якому разі не має бути виправданим, адже ціль не несе жодної користі для інтересів суспільства.

Особливість ризику в тому, що він може проявлятися абсолютно у будь-якій практичній діяльності, незалежно від її особливостей та характеристики. Наприклад, у науково-технічній, виробничій, комерційній, медичній, оперативно-розшуковій, соціальній тощо [3, c.79].

Ризик визнається виправданим (ч. 2 ст. 42 КК), якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

У ролі джерела, яке безпосередньо провокує виникнення небезпеки заподіяння шкоди правоохоронним цінностям за наявності обґрунтованого ризику, є діяння особи, яка ризикує.

Важливо те, щоб ризик був виправдвним, інакше діяння може бути кваліфіковане як злочинне. Так, ризик можна вважати виправданим лише за наявності кількох ознак. Такими є те, що:

· особа, яка виконує діяльність, пов'язану з ризиком, обов'язково має володіти усіма необхідними для цього професійними навичками та знаннями, знати правильну процедуру проведення дослідження, практикувати сучасні методи які об'єктивно спроможні і суб'єктивно розраховані на запобігання можливим небезпечним наслідкам;

· діяння, пов'язане з ризиком, яке виконується, не має бути протиправним, тобто таким, яке заборонено законом або іншим нормативним положенням. Наприклад, заборонено здійснювати ризиковані заходи, які можуть створити загрозу для життєдіяльності великої кількості людей або безпосередньо створювати загрозу для виникнення екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій;

· особа, яка діє в умовах ризику, повинна мати науково обґрунтоване розуміння щодо характеру можливої шкоди;

· діяння, пов'язане з ризиком, завжди має вчинюватися задля здійснення мети, що принесе значну користь суспільству;

· досягти поставленої мети неможливо будь-яким іншим способом, не пов'язаним з ризиком;

· перед тим, як виконувати діяння, що пов'язане з ризиком, особа повинна впевнитись у тому, що вона вжила всіх можливих заходів, які виявилися недієвими і тому вона здійснює дані ризиковані заходи;

· особа, яка діє в умовах ризику, мати точні розрахунки щодо запобігання небезпечним наслідкам;

· ризиковані дії, що спрямовані на досягнення соціально корисної мети, допустимі лише тоді, коли шкода вже заздалегідь передбачена та особа знає заходи, що будуть виконані нею для відвернення цього [3, c.120].

За наявності сукупності цих умов ризик визнається обґрунтованим і тим самим являє собою виправний вчинок.

Згадуючи вимоги, які висуваються до професійних знань і умінь, методів і засобів, які за своєю кваліфікацією здатні сприяти попередженню настання несприятливих наслідків ризику, то вони мають відповідати досягненням світової науки і технічного прогресу, а також практичному притіненню цих знань, які і мають бути покладені в розрахунки про ризик.

В екстремальних ситуаціях, якщо цього неможливо зробити або досягнення наукової думки у певній діяльності недостатні чи їх зовсім немає, особа, яка вчиняє ризиковане діяння, має виходити з особистих ґрунтовних знань, досвіду, уміння і переконання, які дають певну надію на досягнення позитивного результату і запобігання небезпечним наслідкам.

Особа може понести кримінальну відповідальність у тому випадку, якщо ,вчинюючи діяння, пов'язане з ризиком у певній ситуації, вона знала, що можна скористатися іншими заходами, які не є ризикованими, але не скористалась ними. Тому що діяння даного виду можна правомірно використовувати лише тоді, коли вичерпані усі інші засоби, дозволені законом. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК).



Розділ 2. Діяння, пов'язане з ризиком

2.1 Виправданий і невиправданий ризик

Кримінально-правова наука фіксує ймовірність виникнення ризику лише у випадку ,коли ризиковане діяння безпосередньо має зв'язок з небезпекою для охоронюваних державою законних інтересів або із завданням їм значної шкоди. У ролі обставини, яка ,завдяки своєму впливу, може виключити настання кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди, виступає ніщо інше, як виправданий ризик.

Відповідно до ст. 42 КК виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, - це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов'язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільна корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута не ризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Здійснення ризикованого діяння прийнято вважати саме додатковим правом, але ніяк не основним. Тобто таким, яке особа може використати лише у випадку, при якому досягнення певної суспільно корисної мети, без примінення ризикованого діяння, є просто неможливим.

Як і будь-яка правова категорія, виправданий ризик наділений своїми особливими підставами та спеціальними ознаками. Даними підставами є:

1. реальне існування певної об'єктивної ситуації ,яка є доказом необхідності у досяганні значної, корисної для суспільного блага, мети;

2. неспроможність виконання поставленої мети шляхом здійснення діяння без ризику;

3. прийняття особою запобіжних заходів для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Лише у сукупності дані підстави можуть бути причиною для виправдання вчиненого особою діяння, яке має безпосередній зв'язок з ризиком.

Важлива увага приділяється саме об'єктивній ситуації, яка викликає необхідність у досягненні значної суспільно корисної мети, в одних випадках може полягати в наявності небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику; небезпека захоплення території супротивником при військовому ризику тощо), а в інших - в необхідності одержання нових знань (при дослідницькому ризику) або недопущенні великих збитків чи одержанні значної вигоди (при господарському ризику) тощо [10, c.52].

Не менш важливим аспектом у кваліфікації діяння як такого, що вчинене з виправданим ризиком є доведення того, що неможливо було досягти даної мети, яка безпосередньо сприяла збереженню законних інтересів суспільства, будь-яким іншим чином, якимось неризикованим діянням. Якщо, наприклад, ситуація потребує порятунку життя хворого, недопущення господарських збитків, одержання майнової вигоди тощо, то звернення до ризикованого діяння можливе лише за відсутності інших, неризикованих засобів досягнення зазначених цілей.

Якщо буде встановлено, що особа, яка вчинила дане діяння, мала реальну можливість (і вона це усвідомлювала) досягти поставленої мети неризикованими діями, але вона цією можливістю не скористалася і заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вона підлягає відповідальності за цю шкоду на загальних підставах.

Вчинення діяння, пов'язаного з ризиком, передбачає здійснення особою певних запобіжних заходів, які можуть надати їй достатню кількість підстав для того, щоб можна було обґрунтовано розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

На дані заходи має свій безпосередній вплив властивості ризикованої дії або бездіяльності, сфери, на яку вона поширюється, реальні можливості, якими була наділена особа тощо (наприклад, підготовка й інструктаж обслуговуючого персоналу при дослідницькому ризику, виготовлення або установка необхідного устаткування, організація охорони тощо). Ці заходи повинні бути достатніми (з погляду суб'єкта) для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Усі запобіжні заходи, до вжиття яких долучається особа, мають сприяти повному та ґрунтовному ,а не легковажному роз рахуванню особи на те, що є ймовірність відвернення шкоди. Йде мова про те, що у ролі виправданих можуть виступати лише певні ризиковані дії, які не вважаються такими, що обов'язково заподіють шкоду та збитки.

При виправданому ризику виноситься доволі багато критеріїв для його мети, одним з яких є те, що вона обов'язково має бути наділена підвищеною значущістю та сприяти на благо іншим. Поняття значущості такої мети є оціночним. Але в будь-якому випадку вона повинна бути настільки важливою, щоб бути співрозмірною зі шкодою, що заподіюється об'єкту кримінально-правової охорони. Ризиковані дії для досягнення незначної, хоча б і суспільно корисної мети, правомірними не є.

У ролі об'єкта заподіяння шкоди при виправданому ризику виступають правоохоронювані інтереси самої особи (до прикладу можна привести її життя, здоров'я або певну власність), суспільні інтереси (наприклад, громадська безпека, громадський порядок, безпека руху транспорту) або інтереси держави (наприклад, недоторканність державних кордонів, збереження державної таємниці, авторитет влади, порядок управління).

Після такого широкого розгляду не зайвим буде надати повну інформацію про характер діяння. Можна зазначити, що виправданий ризик із зовнішньої сторони збігається з фактичними ознаками якогось злочину, передбаченого КК (наприклад, вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, залишення в небезпеці, знищення або пошкодження майна, видача державної таємниці, порушення правил пожежної безпеки тощо). Відповідно до ч. 1 ст. 42 ризиковане діяння може виражатися як в активній (дія), так і в пасивній (бездіяльність) поведінці. Таке діяння повинно заподіювати шкоду правоохоронюваним інтересам.

Дана шкода є розгалуженою на дві ланки, якими є:

1. поставлення об'єкта кримінально-правової охорони в небезпеку заподіяння шкоди;

2. фактичне заподіяння йому шкоди.

Ризиковане діяння завжди має бути своєчасним, тобто його вчинення має відбутися лише протягом часу, у період якого має місце існування його підстави (умови виправдного ризику). Якщо дана підстава (умова) не співставна у часі з ризикованим діянням, тобто вона вже минула або навіть ще не з'явилася, вчинення ризикованого діяння, що спричинило заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, може тягти відповідальність на загальних підставах [9, c.307].

Межі заподіяння шкоди в ст. 42 КК прямо не визначені. Але в той же час висновок про такі межі можна зробити на основі ч. 3 ст. 42, де вказується, що ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. Звідси випливає, що поставлення в небезпеку інших цінностей або фактичне заподіяння їм шкоди повинно визнаватися правомірним, якщо така шкода відповідала вимогам, закріпленим у ч. 1 ст. 42 (наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю декількох осіб при дослідницькому ризику з метою одержання високоефективних ліків для лікування небезпечної хвороби або заподіяння значного матеріального збитку акціонерам підприємства в умовах виправданого господарського ризику з метою одержання великого прибутку тощо) [8, c.298].

Перевищення меж заподіяння шкоди (ексцес ризикованого діяння) можливе лише за наявності підстав для вчинення ризикованого діяння, тобто в умовах (у стані) виправданого ризику. Згідно з правовою літературою можна зазначити, що ексцес ризикованого діяння - це заподіяння правоохоронюваним інтересам шкоди, явно не відповідної значимості тієї суспільно корисної мети, до досягнення якої прагнула особа, що ризикувала. У будь-якому разі таким ексцесом визнається завідоме створення загрози для життя інших людей або загрози екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК).

Тобто закон вважає допустимою ситуацію, у якій особа за допомогою своїх діянь створює загрозу й для свого життя також, але відхиляє правомірність вчинення такої погрози для життя та охоронюваних законом інтересів інших осіб. При цьому, як життя, так і здоров'я інших осіб можуть бути об'єктом ризикованих дій лише за згодою цих осіб. Дане положення є законодавчо закріплено в ч. 3 ст. 28 Конституції України, відповідно до якої жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Законодавчо не закріплені правила ставлення людини до самої себе та свого тіла, тобто особа вільна у цьому праві. Діяльність такого типу не підлягає будь-якій регламентації законом. Людина вправі розпоряджатися особистими благами та правами на свій розсуд і за своїм бажанням. Вона має природне право позбавити себе життя, відторгнути будь-який орган свого тіла, дати згоду на здійснення хірургічної операції для відвернення загрози її життю чи здоров'ю, вчинити самозаточення в монастир чи келію тощо. Тому не випадково чинний кримінальний закон не містить будь-яких положень з цього приводу [8, c.400].

Закон передбачає лише особливу відповідальність за здійснення посягання на особисті блага, то тільки у тому випадку, коли таким чином особа посягає на цілісніть суспільного правопорядку. Наприклад, заподіяння собі тілесного ушкодження з метою ухилитися від призову на строкову військову службу вважається злочином лише тому, що порушує встановлений порядок комплектування Збройних Сил України.

У правовій літературі можна знайти доволі багато інформації стосовно надання особою згоди на заподіяння шкоди її особистим правам та благам, яку можна також віднести до категорії обставин, згідно яким діяння не може вважатися злочинним. Конкретніше ,йдеться про надання погодження на шкоду, що може бути нанесена особистим благам та правам людини, якими вона може без будь-яких обмежень вільно розпоряджатися на свій розсуд. Особистими і невід'ємними благами і правами людини є життя, здоров'я, воля, честь і гідність.

З вищенаведеного можна зазначити, що посягання на особисті блага та права людини визнаються злочином лише тоді, коли вони були вчинені проти її волі. Але існуєть діяння, які безумовно вважаються злочином, незалежно від того, чи давала потерпіла особа згоду на вчинення таких заходів. Такими можна назвати діяння, які безпосередньо пов'язані з життям та здоров'ям людини, адже вони мають найвищу цінність. Наприклад, це можуть бути позбавлення життя, каліцтво, за діяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості тощо.

Таким чином, позбавлення життя або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження людині на її прохання або з її згоди вважається злочином. Наприклад, особа, яка виконала прохання тяжкопораненого в бою воїна позбавити його життя і прискорила з жалості його смерть, має відповідати за вбивство. Суд, визначаючи покарання, може врахувати цю обставину як таку, що пом'якшує покарання.

2.2 Ризик в діяльності правоохоронних органів

Згідно ст. 19 Конституції України: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»

На думку А.П. Альгіна, службовий ризик - усвідомлена ймовірність небезпеки, юридичний (правовий) ризик, на нашу думку, Ї це наявний або потенційний ризик для певних охоронюваних законом суспільних відносин чи благ, який виникає через порушення або недотримання особами вимог законів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення [3, с.81].

Якщо звертатися до класифікації ризику в діяльності правоохоронних органів, то за мотивацією можна вивести два види:

· мотивований ризик - перш зі все він характерний своєю необхідністю вирішення поставленої задачі ризиковим способом.

· немотивований ризик - має місце у випадках, які не підлягають правовому регулюванню згідно чинного законодавства.

Залежно від наявності або відсутності ситуативного чинника:

· ситуативний ризик - виникає в результаті дій суб'єкта щодо оточуючого середовища і є фактично відображенням дій впливу суб'єкта на певний об'єкт;

· надситуативний ризик - виникає незалежно від волі суб'єкта і вимагає від останнього певної послідовності дій для подолання ситуації, що виникла [2, с.112].

Для того, щоб повномірно розкрити питання стосовно ризику в діяльності правоохоронних органів, варто ,перш за все, визначити поняття ризику, як ситуації, що виникає у повсякденному житті. Отже, ризиком можна вважати об'єктивну обставину небезпеки, яка вимагає прийняття рішення її учасниками з метою припинення або подолання ймовірних негативних наслідків її реалізації.

Виходячи з визначення, можна зазначити характерні особливості поняття ризику, якими є:

· небезпека різного рівня. Мається на увазі велика вірогідність, що особа або її майно можуть ппостраждати;

· різноманітність. При виникненні ризикової ситуації одразу виникає кілька варіантів подальшого розвитку подій;

· керованість. Суб'єкт власними силасми спроможний на те, щоб подолати ситуацію або знизити негативні наслідки її настання.

Результатом ризику слід вважати настання несприятливих наслідків, які спричинять шкоду різного характеру для суб'єкта ситуації: матеріальну, соціальну, особистісну.

Суть матеріальної шкоди полягає у отриманні шкоди суб'єктом ризику або іншою особою, при цьому розмір цієї шкоди можливо розрахувати в натуральних або грошових одиницях.

Соціальна шкода виявляється у моральному аспекті ризикової ситуації і стосується втрати (повної або часткової) довіри співробітником правоохоронних структур з боку суспільства та підрив іміджу правоохоронної діяльності взагалі.

Особистісна шкода полягає у втраті повній або частковій працездатності, здоров'я або життя будь-яким суб'єктом ризикової ситуації.

В діяльності кожного правоохоронного органу присутні різні види ризиків, при цьому в їх кількість та характеристика залежать від специфіки завдань, що виконуються даним правоохоронним органом в охороні державного ладу та режиму законності.

2.3 Ризик в оперативно-розшуковій діяльності

Основна ціль, яку переслідує оперативно-розшукова діяльність - це посилена боротьба зі злочинністю задля забезпечення законності та правопорядку. Оперативно-розшукова діяльність є виправданою та потрібною деталлю у сучасному державному механізмі, адже , по-перше, суспільний і технічний розвиток суспільства не дозволяє вирішити задачу боротьби зі злочинністю виключно профілактичними та кримінально-правовими, кримінально-процесуальними засобами, а по-друге, таємний характер дій злочинців і закономірності утворення інформації про осіб, задумують і вчиняють злочини, роблять необхідним застосування негласних сил, засобів і методів [5, c.81].

Інший аспект необхідності в існуванні оперативно-розшукової діяльності - це те ,що багато злочинів, які щоденно скояться, є невідомими, прихованими ,вчинюються досвідченими у своїй справі злочинцями, які вміють залишатися непомітними, порушуючи закон. Такі особи доволі часто користуються таємними засобами підготовки, вчинюють та приховують злочини, вдаються до різних хитрощів та обману тощо.

Оперативно-розшукову роботу завжди відрізняли дії ризикованого характеру, тобто здійснювані з розрахунком на удачу та щасливий випадок при подоланні різних небезпек у сфері боротьби зі злочинністю. Як справедливо зазначав І.І. Карпець «ризик - складова професії детектива». Безумовно, піддаватися ризику - це ставити себе перед можливими неприємностями.

Звертаючись до глибин структури та змісту ризику в оперативно-розшуковій діяльності, наразі можна зазначити, що кожен працівник цієї зфері усвідомлює та приймає підвищену ризикованість своєї роботи. Цей ризик має місце абсолютно у всіх аспектах, які так чи інакше пов'язані з попередженням чи розкриттям злочинів, запобігання злочинній діяльності. Фактично, оперативно-розшукова діяльність, як і будь-яка інша діяльність, пов'язана з боротьбою зі злочинністю, не існує без ризику. Для оперативно-розшукової діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі (це практично неможливо), а передбачення та зниження його до мінімального рівня. Таким чином, стає очевидним, що боротьба із злочинністю не мислима без ризику.

На даний момент як в законодавстві, так і в науковій літературі чітке поняття ризику в оперативно-розшуковій діяльності відсутнє. Але даний феномен є виправданим, так як явище ризику в цій сфері є дуже багатогранним та розгалуженим, але ,на жаль, обмежене увагою законодавця.

За визначенням А. Ю. Шумилова «оперативний ризик - різновид обґрунтованого професійного ризику як обставини, що виключає злочинність діяння. Ризик оперативний характерний для поведінки оперативників і конфідентів у ряді ситуацій, що виникають в оперативно-розшуковій діяльності».

У деяких наукових працях висловлюється думка, що ризик являє собою можливість відхилення від мети, заради досягнення якої приймалося рішення та ризик - як невпевненість у досягненні мети. При цьому підкреслюється, що очікуване відхилення може мати форму можливої невдачі або ймовірності отримання кращого, ніж очікувалося, результату.

Як і кожне правове явище, ризик наділений низкою особистих елементів та кваліфікуючих ознак:

· вірогідність відхилення від бажаної мети, заради якої й реалізується ризиковане діяння;

· ймовірність досягнення бажаного результату;

· немає чіткого передбачення стосовно досягнення поставленої мети;

· при виконанні давного завдання можуть мати місце втрати різного характеру;

· очікування небезпеки, провалу ,до чого може призвести невдача в результаті такого роду діяння [3, c.115].

Усі вищеперераховані складові елементи слугують яскравим прикладом того, що зміст ризику ні в якому випадку не слід порівнювати лише з вірогідністю настання певних негативних наслідків, втратами, небезпекою, невдачею, або тільки з передбаченими вдалими результатами, які можуть настати в ході реалізації обраної, в умовах невизначеності, моделі поведінки.

Основний зміст, сутність ризику відображають саме перелік тих основних елементів, про які щойно йшла мова, та їх взаємодія.

Поряд із характеристикою ризику як імовірність позитивних або негативних наслідків, які можуть виникнути в результаті вибору та виконання рішення при здійсненні оперативно-розшукового процесу, ризик можна розглядати як невід'ємний елемент оперативно-розшукової діяльності.

Чим далі буде просуватися виконання справи в оперативно-розшуковій діяльності, тим більшою та ширшою буде ставати сфера ризику та кількість ризикованих ситуацій невпинно зростатиме. Ризик, розрахунок, випадок, протиборство - постійні супутники розшуку. Одні ризикують при проведенні спецоперацій, інші - при роботі з негласними співробітниками, певний ризик тут не тільки припустимий, але й необхідний.

Однією з найбільш серйозних та обговорюваних серед кола науковців питань по даній тематиці є правомірність ризику, оскільки саме він є невід'ємним елементом оперативно-розшукової діяльності та зумовлює працівників дотримуватись певного механізму, що регулює правовий аспект його прояву.

Правомірність ризику визначається оптимальним поєднанням точного проходження нормам законності та заходам, які регламентують та забезпечують можливість йти на обґрунтований ризик. Критерієм такої обґрунтованості виступає право, яке закріплює зміст оперативно-розшукової діяльності, встановлює завдання, принципи, функції, повноваження, відповідальність, а також сукупність ряду показників - кількісних, якісних соціально-економічних, кримінально-правових, морально-політичних і ряду інших.

2.4 3астосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу при діянні, пов'язаному з ризиком

Відповідно до чинного законодавства, адміністрація місця попереднього ув'язнення має право застосовувати до осіб, взятих під варту, заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом. Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно, якщо дозволяють обставини, передувати попередження про такий намір. Без попередження заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю працівників місця попереднього ув'язнення або інших осіб [11, c.15].

У певних ризикованих випадках , коли просто немає можливості, яка б дозволила уникнути в ситуації використання заходів фізичного впливу, вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на адміністрацію місця попереднього ув'язнення обов'язків, і мають зводитися до завдання якнайменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана негайно подати допомогу потерпілим.

Працівники місця попереднього ув'язнення мають право застосовувати заходи фізичного впливу і спеціальні засоби, в тому числі прийоми рукопашного бою, наручники, гумові палиці, гамівні сорочки, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, водомети, бронемашини та інші технічні засоби, а також використовувати службових собак для припинення фізичного опору, насильницьких дій, безчинства, подолання протидії законним вимогам адміністрації, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов'язків [11, c.19].

Доволі часто виникають ситуації, коли при застосуванні певних приладів та знарядь, виникає великий ризик завдання шкоди життєдіяльності суспільства. Наприклад, таке можливо при використанні світлозвукових пристроїв відволікаючої дії, водометів, бронемашин та інших тотожних технічних засобів. Для такого роду випадків має бути надано дозвіл, який видають начальники управлінь (відділів) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань в областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі, начальник Центрального управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України по місту Києву і Київській області, начальники територіальних управлінь Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або особи, які їх замінюють, голова центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань або його заступник, Міністр оборони України, начальник Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або його перший заступник.

Але існують певні категорії осіб, до яких у будь-якому випадку, незалежно від ситуації, але крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю або здоров'ю працівників місця попереднього ув'язнення або інших осіб, чи збройного опору, заборонено застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю. Відповідно, такими можуть бути:

· жінки з явними ознаками вагітності;

· особи похилого віку;

· особи з явно вираженими ознаками інвалідності;

· неповнолітні та малолітні особи;

· громадяни похилого віку.

Якщо у місці попереднього ув'язнення виникне ситуація, що внаслідок застосування до особи вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу при діянні, пов'язаному з ризиком, вона буде поранена або вбита, їй будуть заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то адміністрація місця попереднього ув'язнення повинна негайно письмово повідомити прокурора.

У разі перевищення своїх службових повноважень при застосуванні різного роду заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, суб'єкт такого діяння має в обов'язковому порядку понести кримінальну відповідальність за чинним ККУ.



Розділ 3. Формування адекватної поведінки працівників органів правопорядку у ризиконебезпечних ситуаціях при виконанні своїх повноважень

В об'єктивному розумінні своєї правової природи службову дисципліну можна сприймати як фактичну поведінку працівників органів внутрішніх справ при виконанні ними своїх службових функцій. Її суть полягає в оцінці рівня дотримання правил, встановлених у нормах пра-ва при їх здійсненні.

У суспільстві до нещодавнього часу існував певний стереотип, що дял того, аби сформувати гідну поведінку у працівників органів правопорядку, потрібно надати цим особами максимум всього, тобто створити необхідні матеріальні, фінансові умови, правове поле, демократичний стиль керування. І тільки в такому випадку вони почнуть свідомо та з власної волі дотримуватись законодавчих норм та найбільш плідно будуть виконувати свою роботу.

Безсумнівно, умови грають велику роль для формування у людей свідомого ставлення до своїх обов'язків. Але у вирішальній мірі зміцнення правопорядку в суспільстві, регіоні та організації залежить від самих людей, їх бажання, прагнень до нормативної поведінки. Проблемами неправомірної поведінки працівників міліції опікувалась ціла низка науковців [4, c.72].

Працівники органів правопорядку доволі часто порушують свої обов'язки та недостатньо адекватно відносяться до ситуацій з не явним ризиком, при виконанні своїх обов'язків. До такого роду правопорушень можна віднести такі приклади: відсутність адекватної реакції на заяви і повідомлення про порушення законності, приховання злочинів від обліку, порушення термінів розгляду заяв і повідомлень про противоправну поведінку тощо.

В сучасний період нашої молодої держави, коли кримінальне становище країни все ще перебуває на достатньо високому рівні, до працівника поліції висувається комплексний ряд вимог, якому має відповідати кожен кандидат на дану посаду. Ці вимоги стосуються його поглядів, інтересів, потреб, ставлення до різних соціальних цінностей і установок, в тому числі до правових приписів і заборон.

В роботі Васюк А. Г., Олейніков В. А. «Про критичні періоди психологічної адаптації працівників ОВС до професійної діяльності» проведено ранжування причин росту порушень службової дисципліни в наступному порядку:

1. «розмивання» професійного ядра в провідних службах внаслідок звільнення зі служби кваліфікованих фахівців;

2. стійка тенденція до зниження рівня життя основних категорій особового складу, що спонукає їх шукати додаткові доходи поза системою МВС України;

3. нав'язування засобами масової інформації споживчого способу життя при одночасному негативному висвітленні образу міліціонера та діяльності МВС.

Більшість дослідників схиляються до думки, що стан службової дисципліни залежить з одного боку, від чіткого й конкретного визначення прав і обов'язків працівника, а з іншого - його моральних і особистісних якостей.

Надзвичайно важливим фактором є особисте ставлення працівника правоохоронних органів до аспекту дотримання дисципліни у його роботі, солідарності з певними правовими нормами та правилами виконання його обов'язків, своїх внутрішніх переконань, адже все це служить міцним підґрунтям для зміцнення службової дисципліни та підтримує відданість своїй роботі на високому рівні.

З практичної діяльності можна дізнатися, що більша частина порушень дисципліни і злочинів, що допускають працівники органів внутрішніх справ (крадіжки, пограбування, фальсифікація матеріалів розслідування, розробка корупційних схем, рукоприкладство) не пов'язана із незнанням правових норм. Значну роль продовжують відігравати особливості професійного середовища, традиції і практика формалізму, непрозорість діяльності відомчих підрозділів та маніпулювання інформацією. Це призводить до виникнення системних протиріч між особистістю (суб'єктивним чинником) і середовищем (об'єктивним чинником), що призводить до порушення контактів з реальністю, неадекватності самооцінки і незадоволеності особистості професією.

Серед причин, через які найчастіше відбувається формування неадекватної поведінки у працівників органів правопорядку можна назвати:

· низьку кваліфікацію працівників, їх некомпетентність;

· сприймання своєї серйозної професії лише у ролі засобу досягнення позапрофесійних особистих цілей (наприклад, лише у ролі заробітку). У такому випадку особа може халатно відноситися до своїх обов'язків, що може спричинити шкоду суспільному благу, адже, виконуючи важливі завдання, працівник не буде віддаватися роботі повністю;

· відсутність достатньої правової свідомості.

Робота в органах правопорядку - надзвичайно важливий рід діяльності, що передбачає такі навички особистості, як підвищена професіональна освіченість у даній сфері, компетентність, відповідальність, поведінкова гнучкість, інтелект ,правова свідомість та справжня жага до цієї справи, адже завдяки цьому особа зможе по максимуму виконувати свої професійні обов'язки і приносити значну корить суспільному благу.



Висновок

Отже, наука кримінального права стверджує, що не вважається злочином діяння, яке заподіяло шкоду правоохоронним об'єктам, у тому випадку, якщо дане діяння було вчинене в умовах виправданого ризику та його метою було досягнення значної суспільно корисної мети.

Ризик - це певний вид діяльності, у процесі якого є велика ймовірність настання несприятливих наслідків у процесі, та який здійснюється з метою досягти значної суспільно корисної мети, за наявності обґрунтованого розрахунку щодо запобігання таким наслідкам.

Відповідно до ст. 42 КК виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, - це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов'язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільна корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута не ризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

У даній курсовій роботі було окреслено не тільки поняття ризику у загальному аспекті, а й в окремих видах діяльності, таких як робота в правоохоронних органах, розшуково-оперативній діяльності. До того ж, досліджувався дуже важливий аспект формування адекватної поведінки працівників органів правопорядку у ризиконебезпечних ситуаціях при виконанні своїх повноважень.

Враховуючи розкрите вище поняття ризику, можна підсумувати його роль в діяльності правоохоронних органів, а саме те, що для працівників цієї сфери результат ризику спричиняє настання несприятливих наслідків, які спричинять шкоду різного характеру для суб'єкта ситуації: матеріальну, соціальну, особистісну.

Згадуючи про ризик в оперативно-розшуковій діяльності, можна зазначити, що кожен працівник даної галузі усвідомлює та приймає підвищену ризикованість своєї роботи. Тому що в оперативно-розшуковій діяльності ризик має місце абсолютно у всіх аспектах, які так чи інакше пов'язані з попередженням чи розкриттям злочинів, запобігання злочинній діяльності. Фактично вона, як і будь-яка інша діяльність, що безпосередньо пов'язана з боротьбою зі злочинністю, не існує без ризику.

Останній розділ даної курсової роботи присвячений аспекту формування адекватної поведінки працівників органів правопорядку у ризиконебезпечних ситуаціях при виконанні своїх повноважень. Нині це є надзвичайно важливим питанням, так як саме від працівників цієї галузі залежить збереження правопорядку та законності на теренах нашої держави. Адекватна поведінка працівника органу правопорядку залежить не тільки від об'єктивних чинників, таких як умови роботи, заробітня плата тощо, але і від суб'єктивних - професіональна кваліфікація, обізнаність у правовій сфері, наявність особистих навичок: чесність, відповідальність, поведінкова гнучкість.



Список використаних джерел

1. «Про міліцію» Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 4. - Ст. 20.

2. Адміністративна діяльність: навч.посіб. [М.В.Ковалів ,З.Р.Кисіль, Д.П.Калаянов та ін.].- К.: Правова єдність, 2009.- 432 с.

3. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни./ Анатолий Петрович Альгин. - М.: "Мысль", 1989. - 187 с.

4. Бандурка О. М., Соболєв В. О. Теорія і методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ : [підручник] / О. М. Бандурка, В. О. Соболєв. - Харків : Університет внутрішніх справ, 2000. - 365 с.

5. Бесчастний В. М. Робота с персоналом органів внутрішніх справ : науково-практичний посібник] / В. М. Бесчастний. - Донецьк : ДЮІ, 2005. - 296 с.

6. Васюк А. Г., Олейніков В. А. Про критичні періоди психологі-чної адаптації працівників ОВС до професійної діяльності / А. Г. Васюк, В. А. Олейніков // Соціально-психологічне забезпечення правоохорон-ної діяльності: теоретичні та прикладні аспекти : Матеріали наук. практ. конф. - Х. : Вид-во Харк. Нац. Ун-ту внутр. справ, 2009. - C. 82 - 85.

7. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО.-Ст. 141.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. -- К.: Каннон, А. С. К.,2001. -- 1104с

9. Кримінальне право України: Загальна частина/ За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -Х.: Право; К.: Юрінком Інтер, 2002. -414 с.

10. Кузнецова Н. Ф. Вопросы изучения преступности и борьбы с нею / Н. Ф. Кузнецова. - М. : Юрид. лит., 1975. - 96 с.

Размещено на Allbest.ru

...