Державна політика щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна політика щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку

Розвиток виробництва й конкурентного середовища в аграрному секторі економіки України не можливо досягти без розвитку інфраструктури аграрного ринку. Інфраструктура ринку (англ. market infrastructure) - сукупність установ, організацій, державних та комерційних підприємств, ринку капіталів та інших ринків. Дослідження показують, що сучасна інфраструктура аграрного ринку, пов'язана зі здійсненням логістичних операцій, ще не здатна задовольнити вимоги розвиненого ринку. Біржі, агроторгові дома і збутові кооперативи поки що не змогли зайняти більш - менш вагоме місце на цьому конкурентному ринку. їх місце займають переважно або посередники, або регіональні представництва експортних компаній.

Вагомий внесок у дослідження як теоретичних проблем державної політики щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку, так i практичних аспектів її функціонування зробили такі відомі вчені, як В. Андрійчук, В. Геєць, Б. Губський, С. Кваша, Д. Карич, Ю. Коваленко, М. Латинін, Т. Лозинська, С. Майстро, П. Макаренко, Л. Піддубна, П. Саблук, О. Шпичак та інші.

Метою статті є обґрунтування заходів з розвитку інфраструктури аграрного ринку в Україні.

Детальний аналіз функціонування інфраструктури аграрного ринку показав, що більша частка невирішених проблем припадає на економічні суб'єкти, що мають державну форму власності (Аграрна біржа, Укрзалізниця, НАК «Украгролізинг», Аграрний фонд тощо).

Так, існує багато нарікань з боку виробників аграрного сектора на їх співпрацю з транспортним партнером - «Укрзалізницею». У 2012 р. «Укрзалізниця» в розпал переробки насіння соняшнику відмовилася виділяти вагони, що призвело до зупинки роботи низку олієжирових підприємств, зокрема, Пересечанського олійноекстракційного заводу, а також заводів у Одесі, Вінниці, Полтаві, Чернівцях [5, с. 8]. Низка компаній - членів Української зернової асоціації стверджували, що їм було надано лише 30 - 45% вагонів від заявленої кількості. За даними самої «Укрзалізниці», у 2011 р. нею не було придбано жодного вагону, і до 2016 р. закупівля вагонів не планується [9, с. 14]. У той же час сама Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) на своєму сайті повідомляє, що залізничний транспорт України є провідною галуззю в дорожньо-транспортному комплексі країни, який забезпечує 82% перевезень, що здійснюються всіма видами транспорту. За обсягами вантажних перевезень залізниці України займають четверте місце на Євразійському континенті, поступаючись лише залізницям Китаю, Росії та Індії. Вантажонапруженість українських залізниць (річний обсяг перевезень на 1 км) в 3 - 5 разів перевищує відповідний показник розвинених європейських країн. Не зважаючи самосхвальну веб-презентацію «Укрзалізниці», вона не змогла стати надійним транспортним партнером для учасників аграрного ринку, які відкривають для себе нові шляхи вирішення проблеми. Так, у 2009 р. ТОВ СП «Нібулон» було розпочато будівництво власного флоту. За їх підрахунками, транспортування однієї тонни зерна річковим транспортом коштує дешевше, ніж залізничним [4, с. 3]. А в 2012 р. керівництвом підприємства було прийнято рішення придбати у власність 20 вагонів-зерновозів [13, с. 9].

Великі надії на розвиток інфраструктури і, зокрема, біржової торгівлі, покладалися на запровадження з квітня 2012 р. торгівлі ф'ючерсними контрактами на причорноморську пшеницю на Чиказькій товарній біржі СВОТ, яка входить до складу CME Group. У той же час, президент Київської агропромислової біржі Б. Беренштейн заперечує існування в Україні біржового ринку. За його словами, держава не зацікавлена в розвитку внутрішнього товарного біржового ринку. Аграрна біржа як державне підприємство за весь час свого існування не проявила себе в товарних або фінансових інтервенціях, не показала, що вона слугує тим важелем, за допомогою якого держава може впливати на ціни. Два останні роки здійснювалася робота зі створення в Україні причорноморського ф'ючерсного ринку, підписано відповідні документи, за якими Чиказька біржа та Euronext прийняли на себе певні зобов'язання. За коментарями експерта, залишилася велика низка внутрішніх українських організаційних питань, що гальмують розвиток цього ринку, детальний аналіз яких представлено в публікації [10, с. 6-12]. Однією з них є те, що українська держава не може гарантувати виконання контрактів, тоді як в інших країнах держава несе відповідальність за виконання своїх зобов'язань. Раптово введена заборона на експорт зерна, відсутність необхідної кількості залізничних вагонів для відправки продукції тощо можуть стати на заваді виконання укладених угод [10, с. 12-16].

У той же час система фінансово-кредитного забезпечення, що представлена приватною формою власності, активніше почала співпрацювати з представниками аграрного сектора і безпосередньо з аграрними виробниками. Так, ПАТ «Креді Агріколь банк» працює на поглиблення співпраці із суб'єктами галузі. Комплекс послуг для агропідприємств включає кредитні програми на фінансування затрат посівної кампанії, програми з придбання засобів захисту рослин із використанням авальованого комерційного векселя, кредити на придбання сільськогосподарської техніки та обладнання, оптимальний вибір депозитних програм, послуги з розрахунково-касового обслуговування з урахуванням потреб агропідприємства та інші інструменти, які допомагають розвивати аграрний бізнес [15, с. 10].

Хоча фінансово-кредитними структурами й пропонується співпраця з аграрними виробниками, проте не завжди такі угоди вигідні останнім. Ставки банків за користування кредитними ресурсами є завеликими й позбавляють аграрне виробництво ефективності роботи. Скаржаться аграрії й на невигідність співробітництва зі страховими компаніями. Укладення договору страхування вимагає сплати значної суми страхового внеску. Проте при настанні страхового випадку збитки виробника звично компенсуються в сумі на більше 50% вартості втрат.

У методологічних рекомендаціях щодо шляхів вирішення вказаних проблем ми не можемо не погодитися з думкою Т. Лозинської. Результати її дослідження вказують на доцільність зосередження уваги державних органів управління на виконання функцій, які сприятимуть виконанню трьох ключових завдань: створення сприятливих умов для формування ринкових відносин в агропродовольчій сфері; спрямування фінансових ресурсів на забезпечення структурної перебудови агропромислового виробництва; забезпечення наукового супроводу та якості державних програм, що здатні сприяти економічному розвитку, задовольняючи зростаючі потреби всіх суб'єктівпродовольчого ринку [2, с. 18].

Розглядаючи питання інфраструктури, в наукових роботах часто наголошується на необхідності розвитку соціальної інфраструктури сільських територій. Актуальність вирішення даної проблеми при обґрунтуванні шляхів розвитку аграрного сектора обумовлюється специфікою сільського укладу життя. Робота в аграрному секторі для сільських мешканців є більш ніж видом трудової зайнятості. Аграрна діяльність для абсолютної більшості аграрних товаровиробників залишається єдиним джерелом доходів, що зумовлено нерозвинутістю соціальної інфраструктури та сільських територій взагалі. У країнах, де цього недоліку не існує, фермери значну, а нерідко і домінуючу частину доходу отримують від несільськогосподарської діяльності [1, с. 84]. Окремі експерти вказують, що нерозвинутість соціальної інфраструктури сільських територій, поряд із іншими чинниками, виступає гальмуючим фактором залучення інвестицій в аграрний сектор [12, с. 28].

Занедбаний стан соціальних об'єктів сільських територій свідчить про необхідність проведення інституціональних змін у підходах до вирішення даної проблеми. Обґрунтоване вище державно-приватне партнерство, в якому відбувається поєднання зусиль і інтересів держави, місцевої влади, підприємців та громадськості є, на наш погляд, найбільш оптимальним важелем досягнення поставленої цілі.

Кластерный підхід визнається як дієва політика підвищення конкурентоспроможності регіональних і національних економік. Діяльність з реалізації кластерного підходу може бути позначена як кластеризація і являти собою комплекс організаційно-економічних заходів, що здійснюються державними та громадськими інститутами з метою асоціації підприємств у кластери та встановлення між ними неформальних взаємовідносин та мережевої співпраці [14, с. 30-31].

Незважаючи на те, що кластерный підхід є досить ефективним інструментом реалізації цілей соціально-економічного розвитку, існує низка проблем управлінського та фінансового характеру, що обмежують формування та розвиток кластерів у цілому на території Україні. Зокрема, не створено механізму методичної, інформаційно-консультаційної та освітньої підтримки розвитку кластерів; відсутня необхідна координація діяльності державних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань підприємців, громадських організацій та реалізації кластерної політики; обмежений набір інструментів фінансової підтримки кластерных проектів з бюджетних джерел.

Досліджуючи проблему державного регулювання розвитку інфраструктури аграрного ринку, ми звернули увагу на те, що ідея переважної більшості наукових робіт полягає у ключовій ролі держави у процесах розвитку економіки країни і аграрного ринку. Не будемо це заперечувати, проте забезпечити ефективний розвиток економічних суб'єктів заходами лише макрорівня неможливо. Значну участь у цих процесах повинні брати і самі суб'єкти аграрного сектора. Усі виробники аграрної продукції працюють у рівних умовах зовнішнього середовища (агрохолдинги у даному випадку не беруться до уваги). Проте одні з них показують високі результати економічної ефективності господарювання, а інші - гірші.

Ефективний і стабільний розвиток суб'єктів забезпечується не тільки державою, а насамперед самостійними виробничими ланками, тобто сільськогосподарськими підприємствами. За низької організації та оплати праці, неефективного менеджменту держава не забезпечить їм ефективне господарювання [3, с. 585]. Ніяке державне регулювання не здатне забезпечувати конкурентоспроможність мікроекономічних суб'єктів без їх власних зусиль на досягнення результату діяльності [6, с. 177].

Роль держави у формування ефективних інститутів у даному напрямі полягає в розробці механізмів виваженої підтримки виробників аграрної продукції та інших суб'єктів аграрного сектора з метою не допустити вироблення в них синдрому бездіяльності й нездатності до самостійного функціонування. Подібні приклади мали місце в історії надання державної підтримки інших країн. Уряд Нової Зеландії в 1970-х рр. ухвалив рішення надавати фермерам відчутну державну допомогу, що стимулює зростання виробництва, у вигляді: фіксованих мінімальних цін, субсидій на капітальні початкові витрати, низькопроцентних позик, податкових пільг і списання боргів. Наслідком таких заходів стала втрата фермерами чутливості до сигналів ринку та нераціональне використання коштів. У результаті державна підтримка сільського господарства привела до інтенсивного ведення сільського господарства за низької його ефективності та низької прибутковості. Скасування в 1984 р. субсидій призвело до банкрутства багатьох фермерів. Та, незважаючи на труднощі, які вони пережили, фермери країни не бажають повертатися до часів субсидій [8, с. 19]. Ураховуючи світовий досвід, доцільно було б спрямувати зусилля держави на створення в підприємницькому середовищі аграрних виробників інституту самовдосконалення і розвитку. Штучне стимулювання зародження та розвитку внутрішньогалузевої конкуренції прискорить ці процеси.

Розвиток інфраструктури аграрного сектора економіки, на нашу думку, неможливий без формування надійної кадрово-організаційно-управлінської вертикалі. Це не слід розглядати як орієнтацію на створення офіційної управлінської структури, що діятиме в системі управління на певних функціональних чи інших засадах. Йдеться винятково про таку організацію управління аграрним сектором в країні, що охопить на єдиних принципах усі без винятку рівні - загальнодержавний, обласні, районні і безпосередньо місцевий (сільські (селищні) ради та агроформування). Досвід показує, що надійне кадрове (кадрово-управлінське) забезпечення функціонування будь - якої системи в усі часи та у всіх сферах діяльності відносили до найскладніших проблем [1, с. 63, 65].

Створення ефективного інституту забезпечення кадрів є нагальною проблемою як розвитку інфраструктури аграрного сектора економіки, так і сфери державного управління. За оцінками професора Колумбійського університету (США) Е. Хершберга, багатьом країнам вдалося сформувати базис людського капіталу, необхідного для вирішення складних задач стійкості й конкурентоспроможності економіки в умовах глобалізації, проте їм ще доведеться пройти довгий шлях, щоб закріпити інституційні механізми, необхідні для динамічної реалізації потенціалу кваліфікованої робочої сили [11, с. 76]. Зарубіжні експерти відмічають низький рівень спеціальної освіти в Україні, особливо в області макроекономічного регулювання [7].

Проблема кадрового забезпечення полягає і в тому, що досягнення стратегічної мети щодо перетворення сільського господарства в наукоємну з інноваційним характером розвитку галузь вимагає як на загальнодержавному рівні, так і від окремих аграрних підприємств масштабного інвестування в людський капітал [1, с. 76-77], чого більшість керівників не бажають визнавати. Вкладення в людський капітал вони досі розцінюють як витрати, а не як необхідні капіталовкладення.

Література

1. Андрійчук В.Г. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти / В.Г. Андрійчук, М.В. Зубець, В.В. Юрчишин. - К.: Аграрна наука, 2005. - 140 с.

2. Лозинська Т.М. Державне управління розвитком продовольчого ринку України в умовах глобалізації економіки: автореф. дис…. д.держ. упр.: спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / Т.М. Лозинська. - Донецьк, 2008. - 36 с.

3. Макаренко П.М. Моделі аграрної економіки: монографія / П.М. Макаренко. - К.: ННЦІАЕ, 2005. - 682 с.

4. Навіщо «Нібулону» флот? // Решетилівський вісник. - 2009. - 12 черв. - С. 3.

5. Олієжирова галузь потерпає через брак вагонів // Агробізнес сьогодні. - 2012. - №23. - С. 8.

6. Піддубна Л. І. Конкурентоспроможність економічних систем: монографія / Л. І. Піддубна. - X.: Інжек, 2007. - 368 с.

7. Потенциал Украины позволяет производить продукцию высокого качества с низкими затратами - посольство Германии [Электронный ресурс] / АПК-Информ. 2011.07.18. - Режим доступа: http://www.apk-inform.com

8. Рыжков О. Державним субсидіям ні! Малопопулярний в Україні слоган взяли на озброєння фермери Нової Зеландії / О. Рижков // Пропозиція. - 2008. - №11. - С. 18-19.

9. Рыжков О. Експорт зернових: потенціал чи імпотенціал? / О. Рижков // Пропозиція. - 2012. - №2. - С. 14-16.

10. Торгівля ф'ючерсами на українську пшеницю в Чикаго: не все так просто, як здається // Пропозиція. - 2012. - №6. - С. 12-16.

11. Хершберг Э. Глобальная реструктуризация, знания и обучение / Э. Хершберг // Вопросы экономики. - 2004. - №8. - С. 66-76.

12. Яблоновская Т. Зато ячмень отличный / Т. Яблоновская // Эксперт. - 2006. - №39. - С. 24-28.

13. 20 вагонів-зерновозів… // Агробізнес сьогодні. - 2012. - №3. - С. 9.

14. Andersson T. The Cluster Policies. Whitebook. / T. Andersson, S. Schwag, 2004. - P. 29-31.

15. Credit Agricole співпрацює з аграріями з 1894 року: вже тоді ми кредитували агробізнес // Пропозиція. - 2012. - №9. - С. 10.

Размещено на Allbest.ru