Державне регулювання розвитку системи соціального діалогу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 351.83

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ

О.В. Жадан, д.держ.упр., доц.,

професор кафедри управління персоналом та економіки праці ХарРІ НАДУ, м. Харків

Узагальнено організаційно-економічні і правові аспекти процесу інституалізації партнерських відносин у соціально-трудовій сфері. Сформульовано концептуальні підходи до формування механізму державного регулювання розвитку системи соціального діалогу в Україні.

Ключові слова: державне регулювання; соціальний діалог; соціально-комунікативний механізм.

правовий соціальний державний партнерський

Zhadan O. V. State Regulation of Social Dialogue System Development in Ukraine.

The organizational-economic and legal aspects of the process of partnership institutionalization in the social and labor sphere have been generalized. Conceptual approaches to formation of the mechanism for state regulation of social dialogue in Ukraine have been formulated.

Key words: state regulation; social dialogue; socio-communicative mechanism.

Жадан А. В. Государственное регулирование развития системы социального диалога в Украине.

Обобщены организационно-экономические и правовые аспекты процесса становления партнерских отношений в социально-трудовой сфере. Сформулированы концептуальные подходы к формированию механизма государственного регулирования развития системы социального диалога в Украине.

Ключевые слова: государственное регулирование; социальный диалог; социально-коммуникативный механизм.

У сучасних умовах питання забезпечення соціальної злагоди набуває першочергового значення, а його вирішення неможливе без ефективного та всебічного захисту інтересів усіх учасників соціально-трудових відносин. Роль держави полягає у створенні такої системи на базі соціального партнерства, організації соціального діалогу між профспілками і роботодавцями у сфері врегулювання соціально-трудових відносин.

Дослідженню науково-теоретичних та прикладних аспектів державного регулювання розвитку соціального діалогу присвячені наукові праці численних вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема: О. Бражко, Н. Волгіна, А. Гірник, О. Грішнової, Р. Колосової, А. Колота, Г. Мелік'яна, А. Мерзляк, С. Мельника, В. Міненка, Г. Осового та ін. Мінливість та динамічність соціально-трудових відносин вимагають постійного оновлення науково-методичного забезпечення їх державного регулювання.

Метою статті є узагальнення організаційно-економічних і правових аспектів процесу інституалізації партнерських відносин у соціально-трудовій сфері та формулювання концептуальних підходів до формування механізму державного регулювання розвитку системи соціального діалогу в Україні.

Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) держава покликана активно брати участь у законодавчому визначенні основних умов соціального діалогу, але, як правило, без безпосереднього втручання в переговорний процес (за винятком випадків, коли держава виступає в ролі роботодавця, або у важких економічних ситуаціях). Органи державної влади та місцевого самоврядування також можуть бути сторонами соціального діалогу в тих випадках, коли вони виступають в якості роботодавців або їх представників [9].

МОП вважає, що держава здатна виконувати такі функції у регулюванні соціально-трудових відносин.

Брати участь у переговорах і консультаціях на національному або галузевих рівнях. Зазвичай тристоронні переговори ведуть до тристоронніх угод, фіксуючих зобов'язання кожної зі сторін. Уряди можуть також вступати в двосторонні переговори з одним із соціальних партнерів, наприклад, з профспілками.

Впливати на результати двосторонніх переговорів між роботодавцями і профспілками (представниками працівників). Такі переговори частіше проводяться в період економічних труднощів і, перш за все, з проблем заробітної плати. При цьому уряд намагається попередити угоди між роботодавцями та профспілками про надмірні надбавки до зарплати, які можуть призвести до зростання інфляції і підриву конкурентоспроможності промисловості. У цих цілях уряд зазвичай діє методами контролю або переконання.

До найбільш жорстких форм контролю відносяться: законодавче заморожування заробітної плати, встановлення гранично припустимих надбавок, продовження раніше укладених договорів, проведення заходів щодо забезпечення гнучкості ринку праці [Там само].

Найбільш дієвими формами переконання є виступи керівників уряду про необхідність врахування макроекономічних факторів при проведенні переговорів. Іноді з метою посилення громадського тиску на партнерів уряди апелюють до громадської думки.

Спонукати підприємців і профспілки до переговорів з певних питань, які, на думку держави, є найбільш актуальними в даний час. Такі дії уряду можуть супроводжуватися загрозою прийняття законодавчих заходів, якщо соціальні партнери не зможуть досягти угоди.

Встановлювати юридичні рамки, що захищають права трудящих і профспілок і створюють організаційні та процедурні основи колективних переговорів і врегулювання трудових конфліктів.

Як крупний роботодавець здійснювати в державному секторі та інших секторах економіки істотний вплив на соціально-трудові відносини. Наприклад, коли держава проводить політику підвищення доходів, вона часто використовує державний сектор як орієнтир і спонукає приватний сектор до аналогічних дій.

У випадках неможливості досягнення згоди між трьома сторонами деякі уряди вдаються до формування соціально-економічної політики в односторонньому порядку - через законодавство.

Розбудова інституційних засад соціального діалогу в Україні почалася з прийняття в 1991 р. Закону України “Про зайнятість населення” [1]. Статтею 17 цього Закону передбачено для підготовки погоджених рішень щодо здійснення політики зайнятості створення координаційних комітетів сприяння зайнятості з представників профспілок, органів державного управління та підприємців.

Першим органом соціального діалогу став Український координаційний комітет сприяння зайнятості населення - постійно діючий тристоронній орган, утворений на громадських засадах з метою підготовки і прийняття погоджених рішень з питань політики зайнятості в країні.

Наступним кроком держави у налагодженні тристороннього соціального діалогу між представниками органів державної влади, роботодавців та найманих працівників стало створення у лютому 1993 року Національної ради соціального партнерства (НРСП), яка стала постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Президентові України. Практичний досвід діяльності НРСП за 12 років засвідчив необхідність реформування та внесення назрілих коректив у Положення про НРСП, спрямованих на посилення ролі тристороннього органу, який має бути єднальною ланкою між державою, профспілками і роботодавцями. Указом Президента України “Про розвиток соціального діалогу в Україні” від 29.12.2005 р. № 1871/2005 утворено Національну тристоронню соціально- економічну раду (НТСЕР), при цьому НРСП ліквідовано [6].

Наступним етапом розвитку НТСЕР стало прийняття Закону України ”Про соціальний діалог в Україні”, згідно з яким вона визначалася як постійно діючий орган, що утворюється Президентом України для ведення соціального діалогу [7].

До основних завдань НТСЕР належать:

вироблення консолідованої позиції сторін соціального діалогу щодо стратегії економічного і соціального розвитку України та шляхів вирішення існуючих проблем у цій сфері;

підготовка та надання узгоджених рекомендацій і пропозицій Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України з питань формування і реалізації державної економічної та соціальної політики, регулювання трудових, економічних, соціальних відносин [7].

З метою сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів) Указом Президента України від 17.11.1998 р. № 1258/98 створено Національну службу посередництва і примирення (НСПП), яка є постійно діючим державним органом [2].

Основними завданнями НСПП є сприяння взаємодії сторін соціально- трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів, що виникли між ними; прогнозування виникнення конфліктів та сприяння своєчасному їх вирішенню; здійснення посередництва та примирення під час вирішення таких спорів [2].

Особлива увага приділяється НСПП питанням вдосконалення взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, профспілками та роботодавцями, а також активна співпраця з НРСП і з 2006 р. із знову створеною Національною радою. В практику роботи ввійшли проведення семінарів, конференцій, круглих столів між сторонами соціального партнерства. Важливим фактором такої взаємодії є можливість залучення представників органів влади, профспілок та роботодавців в примирних процедурах в якості експертів, незалежних посередників і арбітрів.

Подальшим розвитком інституціональних і процедурних основ соціального діалогу стало прийняття:

Закону України “Про колективні договори і угоди” (1993 р.) [3], розробленого з частковим урахуванням міжнародного досвіду, норм і положень конвенцій і рекомендацій МОП. Цим законом визначені сфери укладання колективних договорів і угод, суб'єкти переговорів, порядок ведення колективних переговорів і врегулювання розбіжностей, процедура підписання колективних договорів і угод, відповідальність сторін та інші норми;

Закону України “Про профспілки, їх права та гарантії діяльності” (1999 р.) [5], який визначив, що “представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах із роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства”, тобто на принципі трипартизма.

Закону України “Про організації роботодавців” (2001 р.) [4], що чітко визначив правові засади створення і діяльності організацій роботодавців та їх об'єднань. Принципово важливим є законодавче закріплення повноважень організацій роботодавців, їх взаємовідносин з органами державної влади та організаціями найманих працівників.

На сучасному етапі розвиток соціального діалогу в Україні відбувається за Програмою співробітництва між Міністерством соціальної політики України, соціальними партнерами та Міжнародною організацією праці “Гідна праця для України” на 2012 - 2015 рр. [8]. Цей документ є продовженням попередньої роботи із заохочення принципів гідної праці в Україні на основі тристороннього соціального діалогу, збалансованого підходу в політиці, поєднання економічного зростання та гідної зайнятості з соціальним розвитком та поліпшеними стандартами життя чоловіків і жінок. Програма гідної праці для країни (ПГПК) буде сприяти досягненню поставлених Україною цілей розвитку й національних пріоритетів. Відповідно до пріоритетів співробітництва між МОП та Україною на 2012 - 2015 рр., у Програмі встановлено основні результати, головні заплановані види діяльності та стратегії, потрібні для досягнення цілей та кінцевих підсумків. Для забезпечення ефективного виконання, моніторингу та оцінки результатів досягнення цілей щодо гідної праці в Україні розроблений план реалізації ПГПК для України на 2012 - 2015 рр.

Важливим практичним кроком щодо реалізації ідеї соціального діалогу в нашій країні стало набуття чинності 18.01.2011 р. Закону України “Про соціальний діалог в Україні” [7].

Прийняття даного Закону наближає національне законодавство в цій сфері до загальноприйнятого рівня міжнародних норм і стандартів. Він врегульовує питання, які стосуються рівнів та сторін соціального діалогу (на національному рівні, на галузевому рівні, на територіальному рівні, на локальному рівні); репрезентативності, тобто можливості бути суб'єктом соціального діалогу на різних рівнях; форми здійснення соціального діалогу (обмін інформацією; консультацій; узгоджувальних процедур; колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод); органи соціального діалогу (Національна тристороння соціально-економічна рада та територіальні тристоронні соціально-економічні ради) та їх компетенція і повноваження та ін.

Отже роль держави в регулюванні соціально-трудових відносин багато в чому визначається змінами в політичній і соціально-економічній обстановці.

В Україні, як і в інших країнах Східної Європи, які переживають перехідний період в економіці, роль держави продовжує залишатися значною, оскільки незалежні організації роботодавців і профспілок поки ще не повністю сформовані. Таке становище зберігатиметься, поки соціальні партнери не зміцніють і не набудуть досвід і здібності ефективної участі в соціальному та економічному діалозі.

Слабкість профспілкового руху і відсутність ефективних об'єднань роботодавців обумовлює необхідність розширення та посилення ролі держави у налагодженні соціального діалогу між роботодавцями та найманими працівниками, узгодженні протиріч між ними, зниженні напруженості в суспільстві. У цих умовах держава взяла на себе основну роль в регулюванні соціально-трудових відносин та створенні організаційних і правових механізмів формування системи соціального діалогу.

Згідно з Конституцією Україна проголошена соціальною державою, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. В нашій державі охороняється праця і здоров'я людей, встановлюється гарантований мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сім'ї, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів та громадян похилого віку, розвивається система соціальних служб, встановлюються державні пенсії, допомога та інші гарантії соціального захисту. Концепція соціальної держави є альтернативою раніше існуючої концепції, що передбачала невтручання держави в суспільне життя, за винятком випадків правопорушень («держава - нічний сторож»). Найважливішим принципом соціальної політики є оптимальне поєднання лібералізму і соціальних гарантій. Мінімальні соціальні гарантії включають принаймні такі стандарти: прожитковий мінімум, мінімальну оплату праці, мінімальні соціальні виплати (пенсії, допомоги, стипендії), мінімум освіти і медичного обслуговування.

Виходячи з підвищення ролі держави у соціальному діалозі, до системи механізмів державного регулювання соціально-трудових відносин необхідно запровадити соціально-комунікативний механізм, який являє собою сукупність організаційних, правових, економічних заходів та принципів, спрямованих на підвищення ефективності впливу держави на функціонування та забезпечення розвитку системи соціального діалогу як одного з найбільш дієвих засобів вирішення проблем і протиріч у соціально-трудовій сфері.

Метою соціально-комунікативного механізму є створення необхідних умов для демократизації соціально-трудових відносин, повного розкриття потенціалу системи соціального діалогу, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісності.

Виходячи з поставленої мети, соціально-комунікативний механізм державного регулювання соціально-трудових відносин спрямований на вирішення наступних завдань:

формування дієвої системи соціального діалогу, що забезпечує залучення всіх суб'єктів соціально-трудових відносин до управління соціально- економічними процесами у суспільстві;

посилення соціальної відповідальності бізнесу і мотивації до праці найманих працівників;

підтримка розвитку представницьких органів працівників і роботодавці, удосконалення організаційно-правового забезпечення їх діяльності;

ініціювання розширення мережі органів, через які реалізується соціальний діалог на галузевому, територіальному та локальному рівнях управління, та створення передумов для реалізації їх рішень при формуванні державної соціальної політики;

усунення суперечностей і непорозумінь щодо намірів, які відображають інтереси кожної із сторін соціального діалогу;

сприяння досягненню взаємного прагнення учасників соціально- трудових відносин до виконання укладених домовленостей, сприяння встановленню у суспільстві соціальної злагоди.

Серед основних принципів функціонування даного механізму слід виділити наступні:

сприяння держави розвитку соціального діалогу у соціально-трудовій сфері на демократичних засадах;

законодавче забезпечення прав, повноважень та рівноправності сторін соціально-трудових відносин;

обов'язковість врахування рішень соціальних партнерів при формування соціальної політики держави;

відповідальність учасників соціально-трудових відносин за виконання прийнятих зобов'язань;

контроль за функціонуванням системи соціального діалогу у соціально-трудовій сфері, виконанням досягнутих домовленостей, додержанням критеріїв репрезентативності сторін.

Реалізація завдань соціально-комунікативного механізму забезпечується в результаті взаємодії його структурних елементів, серед яких:

система підтримки постійного переговорного процесу між представниками інститутів соціального діалогу (профспілок, об'єднань роботодавців та владних структур);

постійно діючі органи (тристоронні комісії) з регулювання соціально- трудових відносин;

встановлення й дотримання процедур узгодження інтересів і позицій сторін;

кодифікація відносин соціального діалогу в законах України, нормативних документах органів державного управління;

системи контролю за виконанням ухвалених договорів і угод;

робота експертів партнерських відносин з аналізу стану та перспектив розвитку системи соціального діалогу.

В Україні триває процес розширення рамок соціального діалогу на всіх рівнях, характерний для всього світового співтовариства. Національна модель соціального діалогу на даному етапі характеризується значною роллю органів державної влади у погодженні соціально-трудових відносин та недостатньо дієвою участю роботодавців у їх договірному регулюванні.

Подальший розвиток соціального діалогу передбачає поступовий перехід від патерналістської моделі реалізації соціальних функцій держави до субсидіарної, яка передбачає:

безкоштовність і доступність для всіх громадян базових соціальних послуг;

зменшення соціальної нерівності в суспільстві;

перерозподіл соціальних витрат держави на користь соціально вразливих верств населення;

надання громадянам можливостей більш високого рівня соціального споживання за рахунок власних доходів.

У зв'язку з тим, що центр практичної діяльності з реалізації соціальної політики переходить на рівень регіонів, держава повинна підвищувати ефективність впливу на економіку і соціальну сферу, сприяти подальшому розвитку соціального діалогу на основі колективних договорів і угод різних рівнів з включенням механізму здійснення контролю їх реалізації.

Список використаних джерел

1. Про зайнятість населення : Закон України від 05.07.2012 р. № 5067-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

2. Про затвердження Положення про Національну службу посередництва і примирення : Указ Президента України від 17.11.1998 р. № 1258/98 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : // http://zakon.rada.gov.ua

3. Про колективні договори і угоди : Закон України 01.07.1993 р. № 3356-XII // ВВР України. - 1993. - № 36. - Ст. 361.

4. Про організації роботодавців : Закон України від 24.05.2001 р. № 2436-III // ВВР України. - 2001. - № 32. - Ст. 171.

5. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності : Закон України від 15.09.1999 р. № 1045-XIV // Офіційний Вісник України. - 1999. - № 39. - С. 10-18.

6. Про розвиток соціального діалогу в Україні : Указ Президента України від 29.12.2005 р. № 1871/2005 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

7. Про соціальний діалог в Україні : Закон України від 23.12.2010 р. № 2862-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua

8. Програма співробітництва між Міністерством праці та соціальної політики України, соціальними партнерами та Міжнародною організацією праці “Гідна праця в Україні” [Електронний ресурс] / Міжнародна організація праці, 2010. - Режим доступу : http://www.declaration.kiev.ua

9. Рихлі Л. Соціальний діалог на національному рівні у країнах-кандидатах на вступ до Європейського Союзу / Л. Рихлі, Р. Прітцер. - Женева : Міжнародне Бюро Праці, 2003. - 54 с.

Размещено на Allbest.ru