Етапи формування та особливості врегулювання спорів у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРІВ У РАМКАХ ОРГАНІЗАЦІЇ З БЕЗПЕКИ І СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ (ОБСЄ)

Сергій Петрович Кубієвич

кандидат юридичних наук, доцент

У даній статті автором було зроблено спробу розглянути етапи та особливості врегулювання спорів в рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі шляхом задіяння превентивних механізмів ОБСЄ. Юридичну основу механізмів врегулювання спорів в рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі становлять: військовий антикризовий механізм, механізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій, механізм з людського виміру, механізм раннього попередження та ранніх дій Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, механізми мирного вирішення спорів.

Ключові слова: Нарада з безпеки і співробітництва в Європі,Організація з безпеки і співробітництва в Європі, військовий антикризовий механізм, механізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій, механізм з людського виміру, Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин, механізм мирного вирішення спорів.

Кубиевич С.П. Этапы формирования и особенности урегулирования споров в рамках Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе (ОБСЕ)

В данной статье автор рассматривает этапы и особенности применения международно-правовых механизмов урегулирования споров в рамках Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе на основании анализа внутренних документов организации и общих международно-правовых норм и принципов урегулирования международных споров. Особое внимание уделено вопросам гибкости и эффективности применения механизмов. Учитывая тот факт, что абсолютно все механизмы ОБСЕ основаны на политических, а не на юридических обязательствах государств-членов ОБСЕ, это в некоторых ситуациях усложняет процедуры фактического применения таких механизмов на территории государств-членов, но в то же время позволяет организации быстро реагировать на сложившиеся кризисные ситуации и конфликты.

Ключевые слова: Совещание по безопасности и сотрудничеству в Европе, Организация по безопасности и сотрудничеству в Европе, механизмы урегулирования международных споров, Верховный комиссар ОБСЕ по делам национальных меньшинств, человеческое измерение, антикризисные механизмы.

Kubiievych S. Stages of forming and peculiarities of peaceful settlement in the OSCE region

The article under study presents analyses of some theoretical and practical issues of OSCE's legal personality mainly its international responsibility particularly analyzing articles of UN Commission of international law on this question.

Key words: CSCE, OSCE, The OSCE Higher Commissioner on National Minorities, human dimension, anti-crises mechanisms, mechanisms of peaceful settlement.

Впритул до кінця 80-х років ХХ ст. і особливо у період холодної війни можливості участі як ООН, так і регіональних організацій у вирішенні регіональних конфліктів були істотно обмежені існуючою кон'юнктурою світового правопорядку. З розпадом біполярної моделі міжнародних відносин діяльність міжнародних організацій значно активізувалась, особливо в частині попередження та вирішення міжнародних спорів.

З цією метою пропонуємо розглянути етапи формування й особливості врегулювання спорів у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі та з'ясувати важливість її превентивних механізмів і засобів для усієї системи мирного вирішення міжнародних спорів.

З огляду на це слід вважати, що перший етап, який був пов'язаний з відмовою від двосторонньої і переходу до багатосторонньої системи європейської безпеки - це 70-і роки ХХ століття. На цей період саме припадає початок діалогу стосовно скликання Наради із безпеки і співробітництва у Європі(далі - НБСЄ). З цього приводу слушним є висловлювання юриста-міжнародника Л. Калфіша, який зауважив, що у протистоянні Захід-Схід одним із основних завдань НБСЄ стала стабілізація відносин з метою забезпечення мінімального миру та безпеки на континенті¹.

Основою для створення механізму мирного вирішення спорів було підписання Заключного акта НБСЄ 1975 р., в якому з-поміж інших принципів було закріплено принцип заборони застосування сили або погрози нею та принцип мирного вирішення спорів. Не применшуючи значення інших основних принципів міжнародного права, необхідно зазначити, що саме ці два принципи мають ключове значення у створенні основ європейської моделі безпеки, механізму мирного вирішення спорів. Важливу роль у появі принципу мирного вирішення спорів у Заключному акті НБСЄ відіграв перший проект Федерального політичного департаменту Швейцарії 1973 р. щодо створення системи мирного врегулювання спорів. Згодом, зокрема у 1978 р., це дало поштовх для скликання у 1978 р. в Монтре Наради експертів держав НБСЄ з мирного врегулювання спорів. На цій Нараді розглянули другий проект Швейцарії стосовно створення системи мирного вирішення спорів. Серед пропозицій цієї країни слід виокремити обмеження юрисдикції арбітражу та його компетенції, а також положення щодо необхідності періодичного перегляду механізму мирного вирішення спорів.

Процес становлення механізму мирного вирішення спорів в ОБСЄ отримав своє продовження на нараді експертів з мирного врегулювання спорів, яка пройшла у 1984 р. в Афінах. На цій нараді колишній Радянський Союз виявив готовність щодо застосування процедури примирення в окремих спорах. Навіть за таких умов розробка механізму мирного вирішення спорів продовжувала відбуватись за рахунок обміну пропозиціями сторін, а її формальне закріплення відкладалось на невизначений термін. Одним із небагатьох досягнень наради експертів в Афінах стало прийняття положення щодо можливості участі третьої сторони у вирішенні спорів.

Наступний етап становлення механізму мирного вирішення спорів в ОБСЄ пов'язують із проведенням Наради на вищому рівні за участі глав держав і урядів у 1990 році. Проте, як і у випадку із Нарадою експертів у Афінах між державами-учасницями НБСЄ, не було вироблено єдиних підходів з цього питання. Натомість сторони прийняли рішення щодо необхідності включення цього питання у порядок денний зустрічі експертів з мирного врегулювання спорів у Валлетті у 1992 році.

Починаючи із цього періоду, а саме зустрічі у Валлетті 1992 р., намітились об'єктивні передумови для успішного завершення процесу створення механізму мирного вирішення спорів. Незважаючи на те, що сторонами було досягнуто значного прогресу в цьому питанні, істотним недоліком виробленого механізму стало те, що принцип звернення у арбітраж або до інших судових органів залишився загальним принципом системи мирного вирішення спорів, який не мав прикладного значення для НБСЄ. Крім того, державам-учасницям не вдалось узгодити позиції стосовно наділення механізму з урегулювання спорів або Центру із попередження конфліктів повноваженнями приймати на розгляд за власною ініціативою або у інший спосіб врегулювання спору без згоди на це сторін спору.

Одним із результатів зустрічі у Валлетті стало створення загальноєвропейського механізму мирного вирішення спорів, згідно з яким допускається участь третьої сторони. Щоправда, він не був наділений юридично обов'язковою силою. Тому будь-яка сторона спору могла відмовитись від процедури мирного вирішення спорів на тій підставі, що остання носила факультативний характер. Очевидно, що саме у зв'язку з цим жоден із існуючих спорів у Європі не було вирішено із застосуванням механізму мирного вирішення спорів, виробленого на зустрічі у Валлетті.

Механізм мирного вирішення спорів виступав центральним питанням під час проведення Наради держав-учасниць у Берліні в 1991 році. Прикметно, що саме на цій нараді Центр із попередження конфліктів визнано відповідальним інститутом за реалізацію механізму мирного вирішення спорів. Важливим заходом щодо забезпечення миру й безпеки, вжитим на зустрічі у Берліні, слід вважати схвалення механізму для консультацій та співробітництва у надзвичайних ситуаціях, що передбачав участь ОБСЄ в мирному врегулюванні спорів. На практиці цей механізм було використано для врегулювання ситуації щодо колишньої Югославії.

На зустрічі Ради міністрів закордонних справ у Празі 1992 р. було розглянуто можливість участі НБСЄ у мирному вирішенні спорів у випадках грубого порушення прав людини². З огляду на це Рада визнала за необхідне вивчити можливість вдосконалення існуючих механізмів місії зі встановлення фактів, місії доповідачів, місії з спостереження, добрих послуг, консультацій і примирення та водночас їх застосування у таких ситуаціях.

Крім того, одна із пропозицій, висунута на зустрічі у Празі 1992 р., стосувалась проекту угоди про створення Суду із примирення і арбітражу. З цією метою створено групу експертів з числа юристів-міжнародників, завданням яких стала розробка проекту статуту суду та подальший розвиток існуючої системи мирного вирішення спорів. Того ж року під час зустрічі у Гельсінкі Франція та Німеччина у співавторстві, за підтримки 14 інших держав, висунули проект конвенції із примирення і арбітражу.

Зустріч, яка відбулась у Женеві 1992 р., завершилась прийняттям рішення про мирне вирішення спорів, яке включало тексти чотирьох угод, що підлягали подальшому схваленню Радою НБСЄ. Перша із угод рішення про мирне вирішення спорів стосувалась внесення поправок у положення з мирного вирішення спорів, розроблених у Валлетті 1992 року. Суть поправки (автори - США і Швейцарія) полягала у спрощенні процедури створення механізму НБСЄ з мирного вирішення спорів.

Іншою угодою, що являла собою невід'ємну частину рішення про мирне вирішення спорів, яка заслуговує на увагу, виступає конвенція із примирення і арбітражу в рамках НБСЄ. Порядок створення суду, згідно з положеннями конвенції, нагадує відповідні правила, які застосовуються до Постійної палати третейського суду. Норми процесуального і процедурного характеру, якими слід керуватись комісіям з примирення і арбітражним трибуналам, визначаються регламентом суду.

Важливі положення, які вміщує конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ 1992 р., закріплені у Главі 3 - «Примирення». Відповідно до процедури створення комісії з примирення, сторона, яка виступає із ініціативою її створення, подає заяву, в якій вказує відомості щодо з сторін і предмета спору. Крім того, в такій заяві обов'язково слід зазначити ті засоби мирного вирішення спорів, які були використані сторонами з метою врегулювання конфлікту.

Окрема глава конвенції присвячена процедурі застосування арбітражу як мирного засобу вирішення спорів. Процедура арбітражу в редакції тексту конвенції із примирення і арбітражу в рамках НБСЄ 1992 р. свідчить про її факультативний характер³.

Важливим застереженням, яке стосується арбітражу, виступає те, що рішення, ухвалене арбітражем, може поширюватись на усі спори, за винятком спорів, котрі стосуються територіальної цілісності держави, національної оборони, суверенітету. Гнучкість процедури арбітражу вбачається у можливості участі в ньому третьої сторони, яка не є учасником конвенції із примирення і арбітражу.

Особливе місце в рішенні про мирне вирішення спорів займає Положення про комісію НБСЄ з примирення. Згідно з цим документом передбачено можливість передачі спору між державами-учасницями НБСЄ на розгляд комісії, якщо з цього приводу досягнуто взаємної згоди. Недоліком положення про комісію НБСЄ з примирення виступає можливість її застосування у спорах між двома державами, що виключає участь декількох держав у врегулюванні конфлікту.

Станом на сьогоднішній день в ОБСЄ існують наступні механізми мирного вирішення спорів у рамках ОБСЄ: військовий антикризовий механізм (віденський механізм), механізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій (берлінський механізм), механізм з людського виміру (московський механізм), механізм раннього попередження та ранніх дій Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, механізми мирного вирішення спорів. Крім вищенаведених механізмів, існують ще й певні процедури (примирення, арбітражу) і система раннього попередження перед Керівною радою ОБСЄ.

Військовий антикризовий механізм (Механізм консультацій та співпраці щодо незвичайних військових дій) належить до інструментів верифікації (перевірки) і проведення заходів довіри у військовій сфері. Механізм консультацій та співпраці щодо незвичайних військових дій закріплений Віденським документом про засоби побудови довіри і безпеки 1990 р. на Паризькій зустрічі на вищому рівні⁴.

Згідно зі ст. 17 держави-учасниці ОБСЄ «будуть проводити взаємні консультації і будуть співпрацювати одна з одною у випадку надзвичайних і незапланованих дій збройних сил поза звичайним місцем дислокації у мирний час, якщо ці дії досягають значних масштабів, відбуваються в зоні, що підлягає засобам побудови довіри і безпеки та викликають занепокоєння однієї з держав-учасниць»⁵.

Цей механізм встановлено з метою усунення загрози збройних конфліктів між учасницями ОБСЄ та протидії сутички між ними у зв'язку з введеним спором силових аргументів. Негативна риса такого механізму - це те, що він у своїй сьогоднішній формі може застосовуватись лише при міждержавних конфліктах, але не спроможний реагувати на всі внутрішні суспільні потенційні конфлікти у просторі ОБСЄ.

Механізм консультацій та співпраці з надзвичайних ситуацій встановлений в Берліні на зустрічі Керівної ради 19-20 червня 1991 р. «механізм консультацій та співпраці, що стосується виняткових ситуацій»⁶. Цей механізм передбачає, що у випадку виникнення загрозливої ситуації, котра з'явилася внаслідок порушення одного із принципів Заключного Акта НБСЄ, або серйозних перешкод, що загрожують миру, безпеці й стабільності - держави-учасниці розпочнуть консультації і співпрацю, щоб усунути таку загрозу⁷.

Той факт, що при переліку усіх принципів Заключного акта принцип невтручання у внутрішні справи згадується окремо, свідчить про важливість значення, яке вкладають автори документа у це положення. Тим самим механізм консультацій і співпраці щодо надзвичайних ситуацій позбувається суттєвого важеля, якщо вважати, що утискання національних меншин та порушення прав людини в окремій державі підпадають під сферу внутрішньодержавних справ, і, таким чином, виключають застосування механізму⁸.

Механізм з людського виміру з'явився в результаті модифікації чотириетапного механізму 4 жовтня 1991 р. на московській Конференції ОБСЄ з людського виміру, встановленого в 1989 р. у Відні, а пізніше підтвердженого в Копенгагені і Гельсінкі.

Під поняттям «людського виміру» слід розуміти «сукупність взятих на себе у Заключному акті та інших документах ОБСЄ зобов'язань щодо поваги до усіх прав та основних свобод людини, людських контактів та інших питань такого ж гуманітарного характеру»⁹.

Метою механізму є сприяння шляхом діалогу та співпраці заходам, спрямованим на зміцнення поваги до прав і свобод людини, демократії та верховенства права, а також вирішення визначених питань, що входять до його компетенції (п. 1)¹⁰. Механізм з «людського виміру» охоплює, по-перше, процедуру консультацій (двосторонні переговори та обмін інформацією) та, по-друге, процедуру направлення місій експертів (2а) та місій доповідачів (2б) з метою з'ясування ситуації на місці.

Що стосується механізму раннього попередження та ранніх дій Верховного комісара з питань національних меншин (далі - ВКНМ), то слід зазначити, що він з'явився як наслідок війни в колишній Югославії. Так, ОБСЄ в 1992 р. у Гельсінкі запровадила посаду «Верховного комісара з питань національних меншин», завданнями якого є: «забезпечувати на якомога ранній фазі «раннє попередження» та, за певних обставин, «ранні дії» відносно напруження в питаннях національних меншин, яке ще не вийшло за рамки першої попереджувальної фази, але, на думку Верховного комісара, має потенціал перерости у конфлікт в межах простору ОБСЄ, що негативно впливатиме на мир, стабільність та відносини між державами-учасниками та вимагатиме уваги та дій з боку Керівної ради» (п. 3).

У прибалтійських державах ВКНМ значною мірою посприяв модифікації законів про статус іноземців, в Угорщині та Словаччині запровадив дворічну місію експертів, він також вжив окремих заходів зі сприяння розвитку мов меншин в Албанії та Македонії, а в Україні за його порадою було запроваджено довгострокову місію. Крім того, він за поданням держав ОБСЄ займався вивченням ситуації з народами сінтів та ромів.

Згідно з даним мандатом йому заборонено контакт з групами, які здійснюють терористичну діяльність чи схвалюють її, хоча посередництво саме у випадках, коли етнонаціоналістичні групи підтримують антидержавні насильницькі дії, а так буває у більшості випадків, було б дуже необхідним. І це стосується не лише Балкан: тероризм ЕТА у країні басків, прагнення до відокремлення на Корсиці чи проблема Кіпру потребують не менших посередницьких зусиль ВКНМ.

ВКНМ категорично не є «омбудсменом з питань національних меншин», тобто він не приймає жодних індивідуальних скарг і не є апеляційною інстанцією для переслідуваних меншин, а являє собою «Верховного комісара з питань меншин». Також і в цьому питанні при формулюванні мандату було знайдено компроміс, оскільки деякі держави не хотіли змінювати своєї процедури щодо меншин.

За час своєї попередньої діяльності Комісар ввів «практику регулярних візитів у країни, у котрих з'являються проблеми на етнічному ґрунті, у тому числі поїздки у регіони, де число меншин є значним, де проблеми можуть набувати особливої гостроти або де ситуація може на це вказувати».

врегулювання спір безпека співробітництво

Посилання

1. Caflish L. Revue Generate de Droit International Public: Vers des mecanismes pan-Europeens de reglement pacifique des dif- ferends / L. Caflish. T. XCVII. - Paris, 1993 / L. Caflish. - Р 191.

2. Пражские документы второго совещания Совета СБСЕ 3-31 января 1992 года / Документ на офиц. сайте ОБСЕ: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.osce.org/docs/russian/1990-1999/mcs/2prag92r.htm

3. Конвенция по примирению и арбитражу в рамках СБСЕ / Международное право: сб. д-тов / сост.: К. А. Бекяшев, А. Г. Ходаков. - М.: БЕК, 1996. - С. 15.

4. Vetschera H. Die sicherheitspolitische Rolle der KSZE: Krisenmechanismen, Konfliktverhurung und preventive Diplomatie, in Osterreichisches Jahrbuch fur Internationale Politik 9 (1992). - P. 92-134.

5. Grudzinski P KBWE / OBWE: wobec problemow pokoju i bezpieczenstwa regionalnego. - Warszawa 2002. - S. 228-229.

6. Oellers-Frahm K. Die obligatorische Komponente in der Sueltbellegung in Rahmen der KSZE, in ZaoRV 51 (1991). - P. 71.

7. Laubacher-Kubat E. Einmischung fur den Frieden: Prevention und Bearbeitung ethnopolitischer Konflikte. - Chur; Zurich: RUegger, 2000. - Р. 122.

8. Jarzqbek W. Polska wobec Konferencji Bezpieczenstwa i Wspolpracy w Europie. Plany i rzeczywistosc 1964-1975, Instytut Studiow Politycznych PAN, Warszawa 2008, (S. 218). - S. 185.

9. «Вызов времени перемен», четвертая встреча на высшем уровне: заключительный Хельсинский документ // Документы по человеческому измерению ОБСЕ. - Варшава: БДИПЛ, 1995. - C. 37.

10. Итоговый документ Венской встречи, состоявшейся на основе положений Заключительного Акта, относящихся к дальнейшим шагам после Совещания // Документы по человеческому измерению ОБСЕ. - Варшава: БДИПЛ, 1995. - C. 69.

Размещено на Allbest.ru